1. Як співвідносяться поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» у статті? Чому, на думку авторки, образ Європи став ключовим для формування національної ідеї?
У статті Лесі Демської-Будзуляк поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» розглядаються як взаємопов’язані й взаємозалежні. Європейський дискурс, на думку авторки, не був чимось зовнішнім щодо української культури, бо він став невід’ємним чинником її саморозуміння та духовного оновлення. Українська інтелігенція другої половини XIX – початку XX ст. усвідомила, що осмислити власну національну ідентичність можливо лише через діалог із Європою, тобто через зіставлення «свого» й «іншого». Авторка простежує кілька основних моделей («міфологем») Європи: «просвітницьку», «культурну», «модерністичну» та «ретроградну», які відбивали різні способи сприйняття Заходу в українській культурі. Усі ці образи, попри суперечливість, виконували одну ключову функцію: вони допомагали українським мислителям і письменникам усвідомити себе в системі європейських цінностей, сформувати власну культурну ідентичність. На думку Демської-Будзуляк, образ Європи став ключовим для формування української національної ідеї, тому що він символізував цивілізаційний вибір. Звернення до Європи, від Кирило-Мефодіївців і Драгоманова до Франка, Коцюбинського й Лесі Українки було способом визначити напрям розвитку української культури: між традиційною провінційністю та модерною європейськістю. Європа сприймалася не лише як «інший» світ, а як ідеал свободи, освіти, прогресу, гуманізму, тобто тими цінностями, що мали стати основою для національного відродження. Власне, у цій статті простежується думка, що українська культурна ідентичність формувалася не всупереч Європі, а через неї. Європейський дискурс дав змогу українським інтелектуалам осмислити не лише свої культурні комплекси, а й потенціал, щоб побачити Україну як частину великої культурної цивілізації. На мій погляд, це дуже важлива ідея: саме через осмислення Європи Україна вибудовувала своє «я» – не як копію, а як партнера у спільному гуманістичному просторі. Тому Європа для українських модерністів і мислителів того часу була не просто географією, а метафорою духовної зрілості, етичної та інтелектуальної свободи, без яких неможливо уявити модерну націю.
2. Які чинники зумовили появу різних міфологем Європи («просвітницької», «модерністичної», «культурної», «ретроградної»)? Як вони взаємодіють між собою?
Поява різних міфологем Європи у літературно-критичному дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ століття, за дослідженням Лесі Демської-Будзуляк, була зумовлена історичними, культурними й світоглядними процесами, що відбувалися як у Європі, так і в українській інтелектуальній традиції. Українська культура того часу, перебуваючи на межі між традицією й модерністю, активно осмислювала своє місце в європейському просторі, а тому образ Європи став для неї одним із головних засобів самопізнання. Найпершою сформувалася міфологема «просвітницької Європи», що постала під впливом ідей французького Просвітництва та європейського лібералізму. Її репрезентували діячі Кирило-Мефодіївського братства й Михайло Драгоманов, для яких Європа уособлювала цивілізаційний ідеал, тобто простір свободи, розуму, освіти й прогресу. Цей образ визначив напрям розвитку української інтелектуальної думки другої половини ХІХ століття й був покладений в основу концепції національного оновлення через європеїзацію. Наприкінці ХІХ ст. на зміну ідеалізованому образу приходить міфологема «модерністичної Європи», зумовлена кризою раціоналізму та появою нових мистецьких і філософських течій. Ця Європа асоціювалася з духовною свободою, пошуками індивідуального «я» та естетичного абсолюту. Українські модерністи, такі як Микола Вороний, Ольга Кобилянська, Леся Українка, представники «Молодої музи» сприймали її як джерело оновлення мистецтва, але водночас і як виклик традиційній моралі. Згодом, модель «культурна Європа» стала своєрідним синтезом двох попередніх. Вона розвивалася у творчості Лесі Українки, Михайла Коцюбинського та інших письменників, які прагнули поєднати національну ідею з універсальними гуманістичними цінностями. У цій концепції Європа мислиться не як зовнішній взірець, а як простір духовного діалогу, де українська культура може виступати рівноправною учасницею. Саме Леся Українка, за Демською-Будзуляк, найповніше втілила образ «Європи культурної», подавши Україну мовою європейських культурних кодів. Водночас наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’являється й міфологема «ретроградної Європи», породжена розчаруванням частини інтелігенції в західній цивілізації. Такі критики, як С. Єфремов чи Ю. Кміть, бачили в модерній Європі ознаки морального занепаду, індивідуалістичного егоїзму й декадансу, що загрожували духовним основам культури. Усі ці міфологеми не існували ізольовано, а взаємодіяли між собою, відображаючи складну еволюцію українського мислення. Різноманіття міфологем Європи в українському культурному дискурсі було не проявом суперечності, а виявом інтелектуальної зрілості нації. Через ці образи українська думка виробляла власне ставлення до світу, формуючи не копію чужої моделі, а самобутню ідентичність у межах європейського гуманістичного простору.
3. У чому полягає специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі Кирило-Мефодіївського братства та Михайла Драгоманова?
Діячи Кирило-Мефодіївського братства та Михайло Драгоманов прагнули інтегрувати європейські цінності в українську культуру як шлях до національного відродження та модернізації. Тарас Шевченко, Микола Костомаров та Пантелеймон Куліш, орієнтувалися на європейські просвітницькі ідеї рівності, братерства та свободи. Вони прагнули досягти «європейської» цивілізованості через розвиток національної культури, мови та освіти. Європа сприймалася як модель, що дозволяє Україні вирватися з колоніальної залежності та культурного занепаду. Михайло Драгоманов вважав, що український народ може досягти європейського рівня розвитку через освіту, наукову діяльність та політичну автономію. Він акцентував на важливості європейських інститутів, таких як університети та наукові товариства, для розвитку національної свідомості. Європа для нього була не лише культурним ідеалом, а й практичною моделлю для реформування українського суспільства. Специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі через діяльність Кирило-Мефодіївського братства та погляди Михайла Драгоманова полягає в адаптації європейських ідей до національних умов. Ці діячі прагнули інтегрувати європейські цінності в українську культуру як шлях до національного відродження та модернізації.
4. Як авторка інтерпретує внесок Івана Франка у формування образу «емансипованої Європи»? Яке значення в цьому має його концепт взаємного культурного діалогу?
Іван Франко у сприйнятті Лесі Демської-Будзуляк формує образ «емансипованої Європи» як простору свободи, освіти, рівності та культурної самореалізації. Для нього Європа виступає не як абстрактний ідеал, а реальний партнер української культури. Франко підкреслює, що взаємний культурний діалог дозволяє поєднати національну самобутність з універсальними цінностями, сприяючи модернізації суспільства та розвитку освіти, науки і літератури. Образ емансипованої Європи у Франка має практичне значення: він окреслює стратегію інтеграції України в європейський культурний простір без втрати власної ідентичності.
5. Чим «Європа ins Blau» Миколи Вороного відрізняється від попередніх уявлень про Європу? Як цей образ пов’язаний з українським модернізмом і декадансом?
У поезії «Європа ins Blau» Вороний створює образ Європи, що радикально відрізняється від раціонально-цивілізаційного бачення Франка. Тут Європа постає як символ емоційного та культурного відчуження, простір кризи ідентичності та внутрішнього пошуку. Вороний поєднує європейські мотиви з українським контекстом, створюючи нову поетичну реальність, що відображає особливості українського модернізму та декадансу: увагу до психологічних станів людини, відчуття культурної самотності і розриву з традиційними орієнтирами. Образ «Європи ins Blau» стає художнім інструментом дослідження суб’єктивного досвіду та нових форм самовираження.
6. Яким чином Леся Українка поєднала естетику нового мистецтва з національною ідеєю, утворивши власну модель «культурної Європи»?
Леся Українка, як аналізує Леся Демська-Будзуляк, формує власну модель «культурної Європи» через синтез європейської естетики нового мистецтва з національною ідеєю. Вона запозичує модерністичні, символістські та декадентські художні прийоми, прагнучи до оновлення форми та художнього мовлення, водночас зберігаючи тематичний зв’язок із національною історією, культурою та мовою. Леся Українка створює образ «культурної Європи» як простір, де українська національна самобутність інтегрується в європейський культурний контекст. Для неї Європа представляється не лише як джерело художніх ідей і естетичних експериментів, а й як орієнтир морального, інтелектуального та духовного розвитку. Через поєднання модерних форм із національним змістом письменниця утверджує ідею, що українська культура здатна бути повноправним учасником європейської цивілізації, зберігаючи свою самобутність і одночасно взаємодіючи з універсальними цінностями. Таким чином, її внесок у формування «культурної Європи» полягає в художньому синтезі модерністичної естетики та національної ідеї, що створює модель культурної інтеграції, де українська література стає органічною частиною європейського модерного процесу.
7. Як трансформується образ Європи у творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської? Чому для них Європа стає простором філософських і психологічних пошуків?
В творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської образ Європи зазнає суттєвої трансформації порівняно з попередніми уявленнями про континент як цивілізаційний чи культурний орієнтир. Для цих авторів Європа перестає бути лише моделлю політичної чи культурної емансипації і стає простором філософських і психологічних пошуків, у якому розкривається внутрішній світ людини та її моральні й духовні дилеми. Михайло Коцюбинський у своїх творах відтворює Європу як символ глибинних психологічних станів, де особистість вступає у діалог із соціальними та моральними проблемами часу. Образ Європи слугує йому для дослідження внутрішніх конфліктів героїв, їхніх переживань і пошуків сенсу життя, що відповідає модерністській тенденції уваги до суб’єктивного досвіду. Ольга Кобилянська, у свою чергу, використовує образ Європи як простір морального та інтелектуального самовдосконалення, де персонажі шукають гармонію між індивідуальною свободою і соціальними обов’язками. Європа у її творчості стає метафорою духовного шляху, середовищем, яке стимулює рефлексію над проблемами етики, культури і людської психіки. Тобто у творчості Коцюбинського та Кобилянської Європа трансформується з «зовнішнього» культурного орієнтира в «внутрішній» простір дослідження людської свідомості та моральних цінностей, відображаючи філософсько-психологічний аспект модерністського дискурсу в українській літературі.
8. Як у тексті представлено полеміку між модерністами й народниками щодо «здеградованої» або «антихудожньої» Європи (С. Єфремов, Ю. Кміть)?
У статті підкреслюється, що в українській культурній думці кінця XIX – початку XX століття відбувалася активна полеміка між модерністами та народниками щодо образу Європи, яка нерідко сприймалася як «здеградована» або «антихудожня». Цю дискусію ілюструють позиції таких критиків і літературознавців, як С. Єфремов і Ю. Кміть. Сергій Єфремов, представник модерністського підходу, розглядав Європу як складний, динамічний культурний простір, де модерністські течії мають естетичну цінність, навіть якщо вони відходять від традиційних «класичних» канонів. Для Єфремова критика «антихудожньої» Європи з боку народників була необґрунтованою, оскільки вона ігнорувала нові художні методи і духовні пошуки, що відображали актуальні суспільні та психологічні процеси. Натомість Юрій Кміть, представник народницького кола, виступав із критикою європейських модерністських експериментів, вважаючи їх відчуженими від «народної душі» та національної традиції. Для нього певні прояви європейського модернізму, зокрема декаданс та символістські прийоми, були «здеградованими» або «антихудожніми», оскільки відходили від моральних і естетичних цінностей, близьких українському читачеві та культурній традиції. У статті Демської-Будзуляк наголошується, що ця полеміка відображає ширший конфлікт між двома стратегіями рецепції Європи: модерністи прагнули інтеграції української культури в європейський модерний процес, визнаючи право на експеримент і художнє новаторство, тоді як народники відстоювали орієнтацію на національні традиції і сприймали європейські новації як потенційно шкідливі для культури. Образ «здеградованої» Європи у цій дискусії слугує критерієм для оцінки цінності європейських новацій та підкреслює напруженість між універсальною модернізаційною перспективою та локальною національною ідеєю. Таким чином, полеміка між модерністами й народниками щодо Європи в українському літературному дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ століття демонструє складність рецепції європейських цінностей: одні бачили в Європі джерело культурного оновлення, а інші ризик втрати національної ідентичності, що чітко відображає естетичні та ідеологічні пріоритети різних груп української інтелігенції того часу.
9. Яким постає «образ Європи» в концепції журналу «Українська хата»? Чому для «хатян» важливо було не наслідувати, а переосмислювати європейський досвід?
Журнал «Українська хата» формує особливий образ Європи як простору культурного і освітнього збагачення, але не як модель для сліпого наслідування. Для редакторів і авторів журналу, Європа постає як джерело ідей, технологій, естетичних та інтелектуальних практик, які можна адаптувати до українських умов, зберігаючи національну самобутність. «Хатяни» акцентували на тому, що механічне копіювання європейських зразків може призвести до втрати культурної ідентичності та непорозумінь у соціальному і моральному плані. Тому вони пропонували стратегічне переосмислення європейського досвіду: запозичення лише тих практик і цінностей, які узгоджуються з українським культурним контекстом і сприяють розвитку освіти, науки та побутової культури. Образ Європи в концепції «Української хати» був критично-диференційованим орієнтиром, який дозволяв поєднати модернізаційні прагнення з національною самобутністю. Це відображає прагнення української інтелігенції створити власну «культурну Європу», де зовнішні впливи інтегруються усвідомлено, через адаптацію і творчий перетворювальний підхід, а не через сліпе наслідування.
10. Які закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі простежує авторка? Як цей дискурс відроджується у моменти цивілізаційного вибору?
Авторка простежує закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі, який характеризується як циклічний процес рецепції, адаптації та переосмислення європейських цінностей. Леся Демська-Будзуляк зазначає, що ключовими закономірностями є: динамічна адаптація як українська культура, яка постійно обирає між сліпим наслідуванням європейських зразків і їхнім критичним переосмисленням, інтегруючи ті елементи, які відповідають національним потребам і культурній традиції. Але, у різні періоди одні автори (модерністи) орієнтувалися на експериментальні європейські форми, інші (народники, «хатяни») акцентували на національній адаптації та практичному використанні досвіду. Дискурс розвивається через поєднання національної ідентичності з універсальними європейськими цінностями, що дозволяє українській культурі зберігати самобутність і водночас брати участь у загальноєвропейському процесі модернізації. Дослідниця також підкреслює, що європейський дискурс відроджується саме у моменти цивілізаційного вибору, коли українська інтелігенція стоїть перед необхідністю визначити стратегічний напрямок розвитку: обирати європейський шлях модернізації чи залишатися в ізоляції, орієнтуючись лише на внутрішні традиції. У такі моменти рецепція Європи стає активною, системною та критичною, а культурні практики і література виконують функцію моста між національним та загальноєвропейським. Закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі відображають поєднання циклічності, диференційованого підходу до європейських зразків та здатності інтегрувати їх у національний контекст.
У статті Лесі Демської-Будзуляк поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» розглядаються як взаємопов’язані й взаємозалежні. Європейський дискурс, на думку авторки, не був чимось зовнішнім щодо української культури, бо він став невід’ємним чинником її саморозуміння та духовного оновлення. Українська інтелігенція другої половини XIX – початку XX ст. усвідомила, що осмислити власну національну ідентичність можливо лише через діалог із Європою, тобто через зіставлення «свого» й «іншого». Авторка простежує кілька основних моделей («міфологем») Європи: «просвітницьку», «культурну», «модерністичну» та «ретроградну», які відбивали різні способи сприйняття Заходу в українській культурі. Усі ці образи, попри суперечливість, виконували одну ключову функцію: вони допомагали українським мислителям і письменникам усвідомити себе в системі європейських цінностей, сформувати власну культурну ідентичність. На думку Демської-Будзуляк, образ Європи став ключовим для формування української національної ідеї, тому що він символізував цивілізаційний вибір. Звернення до Європи, від Кирило-Мефодіївців і Драгоманова до Франка, Коцюбинського й Лесі Українки було способом визначити напрям розвитку української культури: між традиційною провінційністю та модерною європейськістю. Європа сприймалася не лише як «інший» світ, а як ідеал свободи, освіти, прогресу, гуманізму, тобто тими цінностями, що мали стати основою для національного відродження. Власне, у цій статті простежується думка, що українська культурна ідентичність формувалася не всупереч Європі, а через неї. Європейський дискурс дав змогу українським інтелектуалам осмислити не лише свої культурні комплекси, а й потенціал, щоб побачити Україну як частину великої культурної цивілізації. На мій погляд, це дуже важлива ідея: саме через осмислення Європи Україна вибудовувала своє «я» – не як копію, а як партнера у спільному гуманістичному просторі. Тому Європа для українських модерністів і мислителів того часу була не просто географією, а метафорою духовної зрілості, етичної та інтелектуальної свободи, без яких неможливо уявити модерну націю.
2. Які чинники зумовили появу різних міфологем Європи («просвітницької», «модерністичної», «культурної», «ретроградної»)? Як вони взаємодіють між собою?
Поява різних міфологем Європи у літературно-критичному дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ століття, за дослідженням Лесі Демської-Будзуляк, була зумовлена історичними, культурними й світоглядними процесами, що відбувалися як у Європі, так і в українській інтелектуальній традиції. Українська культура того часу, перебуваючи на межі між традицією й модерністю, активно осмислювала своє місце в європейському просторі, а тому образ Європи став для неї одним із головних засобів самопізнання. Найпершою сформувалася міфологема «просвітницької Європи», що постала під впливом ідей французького Просвітництва та європейського лібералізму. Її репрезентували діячі Кирило-Мефодіївського братства й Михайло Драгоманов, для яких Європа уособлювала цивілізаційний ідеал, тобто простір свободи, розуму, освіти й прогресу. Цей образ визначив напрям розвитку української інтелектуальної думки другої половини ХІХ століття й був покладений в основу концепції національного оновлення через європеїзацію. Наприкінці ХІХ ст. на зміну ідеалізованому образу приходить міфологема «модерністичної Європи», зумовлена кризою раціоналізму та появою нових мистецьких і філософських течій. Ця Європа асоціювалася з духовною свободою, пошуками індивідуального «я» та естетичного абсолюту. Українські модерністи, такі як Микола Вороний, Ольга Кобилянська, Леся Українка, представники «Молодої музи» сприймали її як джерело оновлення мистецтва, але водночас і як виклик традиційній моралі. Згодом, модель «культурна Європа» стала своєрідним синтезом двох попередніх. Вона розвивалася у творчості Лесі Українки, Михайла Коцюбинського та інших письменників, які прагнули поєднати національну ідею з універсальними гуманістичними цінностями. У цій концепції Європа мислиться не як зовнішній взірець, а як простір духовного діалогу, де українська культура може виступати рівноправною учасницею. Саме Леся Українка, за Демською-Будзуляк, найповніше втілила образ «Європи культурної», подавши Україну мовою європейських культурних кодів. Водночас наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’являється й міфологема «ретроградної Європи», породжена розчаруванням частини інтелігенції в західній цивілізації. Такі критики, як С. Єфремов чи Ю. Кміть, бачили в модерній Європі ознаки морального занепаду, індивідуалістичного егоїзму й декадансу, що загрожували духовним основам культури. Усі ці міфологеми не існували ізольовано, а взаємодіяли між собою, відображаючи складну еволюцію українського мислення. Різноманіття міфологем Європи в українському культурному дискурсі було не проявом суперечності, а виявом інтелектуальної зрілості нації. Через ці образи українська думка виробляла власне ставлення до світу, формуючи не копію чужої моделі, а самобутню ідентичність у межах європейського гуманістичного простору.
3. У чому полягає специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі Кирило-Мефодіївського братства та Михайла Драгоманова?
Діячи Кирило-Мефодіївського братства та Михайло Драгоманов прагнули інтегрувати європейські цінності в українську культуру як шлях до національного відродження та модернізації. Тарас Шевченко, Микола Костомаров та Пантелеймон Куліш, орієнтувалися на європейські просвітницькі ідеї рівності, братерства та свободи. Вони прагнули досягти «європейської» цивілізованості через розвиток національної культури, мови та освіти. Європа сприймалася як модель, що дозволяє Україні вирватися з колоніальної залежності та культурного занепаду. Михайло Драгоманов вважав, що український народ може досягти європейського рівня розвитку через освіту, наукову діяльність та політичну автономію. Він акцентував на важливості європейських інститутів, таких як університети та наукові товариства, для розвитку національної свідомості. Європа для нього була не лише культурним ідеалом, а й практичною моделлю для реформування українського суспільства. Специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі через діяльність Кирило-Мефодіївського братства та погляди Михайла Драгоманова полягає в адаптації європейських ідей до національних умов. Ці діячі прагнули інтегрувати європейські цінності в українську культуру як шлях до національного відродження та модернізації.
4. Як авторка інтерпретує внесок Івана Франка у формування образу «емансипованої Європи»? Яке значення в цьому має його концепт взаємного культурного діалогу?
Іван Франко у сприйнятті Лесі Демської-Будзуляк формує образ «емансипованої Європи» як простору свободи, освіти, рівності та культурної самореалізації. Для нього Європа виступає не як абстрактний ідеал, а реальний партнер української культури. Франко підкреслює, що взаємний культурний діалог дозволяє поєднати національну самобутність з універсальними цінностями, сприяючи модернізації суспільства та розвитку освіти, науки і літератури. Образ емансипованої Європи у Франка має практичне значення: він окреслює стратегію інтеграції України в європейський культурний простір без втрати власної ідентичності.
5. Чим «Європа ins Blau» Миколи Вороного відрізняється від попередніх уявлень про Європу? Як цей образ пов’язаний з українським модернізмом і декадансом?
У поезії «Європа ins Blau» Вороний створює образ Європи, що радикально відрізняється від раціонально-цивілізаційного бачення Франка. Тут Європа постає як символ емоційного та культурного відчуження, простір кризи ідентичності та внутрішнього пошуку. Вороний поєднує європейські мотиви з українським контекстом, створюючи нову поетичну реальність, що відображає особливості українського модернізму та декадансу: увагу до психологічних станів людини, відчуття культурної самотності і розриву з традиційними орієнтирами. Образ «Європи ins Blau» стає художнім інструментом дослідження суб’єктивного досвіду та нових форм самовираження.
6. Яким чином Леся Українка поєднала естетику нового мистецтва з національною ідеєю, утворивши власну модель «культурної Європи»?
Леся Українка, як аналізує Леся Демська-Будзуляк, формує власну модель «культурної Європи» через синтез європейської естетики нового мистецтва з національною ідеєю. Вона запозичує модерністичні, символістські та декадентські художні прийоми, прагнучи до оновлення форми та художнього мовлення, водночас зберігаючи тематичний зв’язок із національною історією, культурою та мовою. Леся Українка створює образ «культурної Європи» як простір, де українська національна самобутність інтегрується в європейський культурний контекст. Для неї Європа представляється не лише як джерело художніх ідей і естетичних експериментів, а й як орієнтир морального, інтелектуального та духовного розвитку. Через поєднання модерних форм із національним змістом письменниця утверджує ідею, що українська культура здатна бути повноправним учасником європейської цивілізації, зберігаючи свою самобутність і одночасно взаємодіючи з універсальними цінностями. Таким чином, її внесок у формування «культурної Європи» полягає в художньому синтезі модерністичної естетики та національної ідеї, що створює модель культурної інтеграції, де українська література стає органічною частиною європейського модерного процесу.
7. Як трансформується образ Європи у творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської? Чому для них Європа стає простором філософських і психологічних пошуків?
В творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської образ Європи зазнає суттєвої трансформації порівняно з попередніми уявленнями про континент як цивілізаційний чи культурний орієнтир. Для цих авторів Європа перестає бути лише моделлю політичної чи культурної емансипації і стає простором філософських і психологічних пошуків, у якому розкривається внутрішній світ людини та її моральні й духовні дилеми. Михайло Коцюбинський у своїх творах відтворює Європу як символ глибинних психологічних станів, де особистість вступає у діалог із соціальними та моральними проблемами часу. Образ Європи слугує йому для дослідження внутрішніх конфліктів героїв, їхніх переживань і пошуків сенсу життя, що відповідає модерністській тенденції уваги до суб’єктивного досвіду. Ольга Кобилянська, у свою чергу, використовує образ Європи як простір морального та інтелектуального самовдосконалення, де персонажі шукають гармонію між індивідуальною свободою і соціальними обов’язками. Європа у її творчості стає метафорою духовного шляху, середовищем, яке стимулює рефлексію над проблемами етики, культури і людської психіки. Тобто у творчості Коцюбинського та Кобилянської Європа трансформується з «зовнішнього» культурного орієнтира в «внутрішній» простір дослідження людської свідомості та моральних цінностей, відображаючи філософсько-психологічний аспект модерністського дискурсу в українській літературі.
8. Як у тексті представлено полеміку між модерністами й народниками щодо «здеградованої» або «антихудожньої» Європи (С. Єфремов, Ю. Кміть)?
У статті підкреслюється, що в українській культурній думці кінця XIX – початку XX століття відбувалася активна полеміка між модерністами та народниками щодо образу Європи, яка нерідко сприймалася як «здеградована» або «антихудожня». Цю дискусію ілюструють позиції таких критиків і літературознавців, як С. Єфремов і Ю. Кміть. Сергій Єфремов, представник модерністського підходу, розглядав Європу як складний, динамічний культурний простір, де модерністські течії мають естетичну цінність, навіть якщо вони відходять від традиційних «класичних» канонів. Для Єфремова критика «антихудожньої» Європи з боку народників була необґрунтованою, оскільки вона ігнорувала нові художні методи і духовні пошуки, що відображали актуальні суспільні та психологічні процеси. Натомість Юрій Кміть, представник народницького кола, виступав із критикою європейських модерністських експериментів, вважаючи їх відчуженими від «народної душі» та національної традиції. Для нього певні прояви європейського модернізму, зокрема декаданс та символістські прийоми, були «здеградованими» або «антихудожніми», оскільки відходили від моральних і естетичних цінностей, близьких українському читачеві та культурній традиції. У статті Демської-Будзуляк наголошується, що ця полеміка відображає ширший конфлікт між двома стратегіями рецепції Європи: модерністи прагнули інтеграції української культури в європейський модерний процес, визнаючи право на експеримент і художнє новаторство, тоді як народники відстоювали орієнтацію на національні традиції і сприймали європейські новації як потенційно шкідливі для культури. Образ «здеградованої» Європи у цій дискусії слугує критерієм для оцінки цінності європейських новацій та підкреслює напруженість між універсальною модернізаційною перспективою та локальною національною ідеєю. Таким чином, полеміка між модерністами й народниками щодо Європи в українському літературному дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ століття демонструє складність рецепції європейських цінностей: одні бачили в Європі джерело культурного оновлення, а інші ризик втрати національної ідентичності, що чітко відображає естетичні та ідеологічні пріоритети різних груп української інтелігенції того часу.
9. Яким постає «образ Європи» в концепції журналу «Українська хата»? Чому для «хатян» важливо було не наслідувати, а переосмислювати європейський досвід?
Журнал «Українська хата» формує особливий образ Європи як простору культурного і освітнього збагачення, але не як модель для сліпого наслідування. Для редакторів і авторів журналу, Європа постає як джерело ідей, технологій, естетичних та інтелектуальних практик, які можна адаптувати до українських умов, зберігаючи національну самобутність. «Хатяни» акцентували на тому, що механічне копіювання європейських зразків може призвести до втрати культурної ідентичності та непорозумінь у соціальному і моральному плані. Тому вони пропонували стратегічне переосмислення європейського досвіду: запозичення лише тих практик і цінностей, які узгоджуються з українським культурним контекстом і сприяють розвитку освіти, науки та побутової культури. Образ Європи в концепції «Української хати» був критично-диференційованим орієнтиром, який дозволяв поєднати модернізаційні прагнення з національною самобутністю. Це відображає прагнення української інтелігенції створити власну «культурну Європу», де зовнішні впливи інтегруються усвідомлено, через адаптацію і творчий перетворювальний підхід, а не через сліпе наслідування.
10. Які закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі простежує авторка? Як цей дискурс відроджується у моменти цивілізаційного вибору?
Авторка простежує закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі, який характеризується як циклічний процес рецепції, адаптації та переосмислення європейських цінностей. Леся Демська-Будзуляк зазначає, що ключовими закономірностями є: динамічна адаптація як українська культура, яка постійно обирає між сліпим наслідуванням європейських зразків і їхнім критичним переосмисленням, інтегруючи ті елементи, які відповідають національним потребам і культурній традиції. Але, у різні періоди одні автори (модерністи) орієнтувалися на експериментальні європейські форми, інші (народники, «хатяни») акцентували на національній адаптації та практичному використанні досвіду. Дискурс розвивається через поєднання національної ідентичності з універсальними європейськими цінностями, що дозволяє українській культурі зберігати самобутність і водночас брати участь у загальноєвропейському процесі модернізації. Дослідниця також підкреслює, що європейський дискурс відроджується саме у моменти цивілізаційного вибору, коли українська інтелігенція стоїть перед необхідністю визначити стратегічний напрямок розвитку: обирати європейський шлях модернізації чи залишатися в ізоляції, орієнтуючись лише на внутрішні традиції. У такі моменти рецепція Європи стає активною, системною та критичною, а культурні практики і література виконують функцію моста між національним та загальноєвропейським. Закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі відображають поєднання циклічності, диференційованого підходу до європейських зразків та здатності інтегрувати їх у національний контекст.