Біохімія 102 хімія ...

складні комплекси нуклеїнових кислот з білками. За характером нуклеїнової кислоти, що входить до складу Н., розрізняють дезоксирибонуклеопротеїди (ДНП) і рибонуклеопротеїди (РНП). ДНП злокалізовані в ядрах всіх клітин (речовина хромосом), мітохондріях. Білки ДНП є гістонами і протамінами, розміщені у жолобках подвійної спіралі ДНК, стабілізують її структуру і регулюють матричну активність; зв'язані з нуклеїновою кислотою електростатичними взаємодіями. Із РНП побудовані рибосоми, віруси, інформосоми. У кожній з таких структур міститься одна чи декілька молекул РНК і десятки різних білків.

фосфорні етери нуклеозидів.

Побудовані з азотистої основи (пуринової або піримідинової), вуглеводу рибози (рибонуклеотиди) або дезоксирибози (дезоксирибонуклеотиди) і одного чи декількох залишків фосфатної кислоти. Сполуки з двох залишків Н. називаються динуклеотидами, з декількох - олігонуклеотидами, з великої кількості - полінуклеотидами. Н. входить до складу нуклеїнових кислот (полінуклеотиди), дуже важливих коферментів (НАД, НАДФ, ФАД, КоА) та інших біологічно активних сполук. Вільні Н. у вигляді нуклеозидмоно-, ди- і трифосфатів у значних кількостях містяться в живих клітинах. Нуклеозидтрифосфати - Н., що містять три залишки фосфатної кислоти є багатими на енергію (макроенергічними) сполуками, джерелами і переносниками хімічної енергії фосфатного зв'язку. Особливу роль відіграє АТФ - універсальний акумулятор енергії, який забезпечує різні процеси життєдіяльності.

Високоенергетичні фосфатні зв'язки нуклеозидтрифосфатів використовуються у синтезі поліцукридів (уридинтрифосфат, АТФ), білків (ГТФ, АТФ), ліпідів (цитидинтрифосфат, АТФ). Нуклеозидтрифосфати є також субстратами для синтезу нуклеїнових кислот. Уридиндифосфат бере участь в обміні вуглеводів як переносник залишків моноцукридів, цитидиндифосфат (переносник залишків холіну і етаноламіну) - в обміні ліпідів. Важливу регуляторну роль в організмі відіграють циклічні нуклеотиди. Вільні нуклеозидмонофосфати утворюються шляхом синтезу або при гідролізі нуклеїнових кислот під впливом нуклеаз. Послідовне фосфорилювання нуклеозидмонофосфатів призводить до утворення відповідних нуклеозиди- і нуклеозидтрифосфатів. Розпад Н. відбувається під дією нуклеозидаз (при цьому утворюються нуклеозиди), а також нуклеотидпірофосфорилаз, що каталізують оборотну реакцію розщеплення Н. до вільних основ і фосфо-рибозилпірофосфату.

сполука гемоглобіну (Нb) з молекулярним киснем; переносить О₂ від органів дихання до тканин і визначає яскраво-червоний колір артеріальноїкрові. О₂ зв'язується з Нb через Fe²⁺ − гема. Відносний вміст О. у крові залежить від парціального тиску кисню. При високому парціальному тиску О₂ (у капілярах легень) Нb на 95% є у формі О. різке падіння парціального тиску О₂ утканини перетворює О. у "відновлений” Нb. Як у О., так і у "відновленому” Нb, атоми заліза двовалентні.

ферменти класу оксидоредуктаз. Каталізують реакції приєднання до субстрату двох атомів кисню (на відміну від гідроксидаз). Функція більшості О. зводиться до розщеплення гідроксильованих аліциклічних або ароматичних кілець. О. виявлені в основному у рослинах (наприклад, ліпоксігеназа), а також у тварин (мікросомна фракція печінки).

ферменти класу оксидоредуктаз. Каталізують окиснювально-відновні реакції, акцепторами Гідрогена у яких служить кисень повітря. При цьому утворюється вода або пероксид гідрогену (Н₂О₂). Коферментом багатьох О. є похідні вітаміну В₂ - ФАД або ФМН. О. поширені у природі і відіграють важливу роль у катаболізмі (розпаді) і детоксикації різних сполук (наприклад, моноамінооксидаза руйнує біогенні аміни).

клас ферментів, які каталізують окиснювально-відновні реакції. У залежності від характеру групи, що окиснюється, О. ділять на підкласи: такі, що діють на спиртову групу, на альдегідну або кетонну, на етильну групу і т.д. Акцепторами електронів і протонів виступають НАД, НАДФ, цитохроми, хінони та ін. сполуки. О. поширені скрізь у живих клітинах і виконують важливу функцію в забезпеченні їх енергією. Основні представники О., в залежності від механізму окиснення: дегідрогенази, оксидази, пероксидази, гідроксилази і оксигенази.

гетероциклічна амінокислота. Специфічна складова частина колагену, желатину (до 13%) та окремих рослинних білків. L-О. зустрічається у вільному стані у цвіті сандалового дерева,
а також входить до складу отруйних пептидів блідої поганки. У живих клітинах О. утворюється ферментативним окисненням проліну, включеного у пептидний ланцюг. Один із продуктів перетворення L-О. в організмі - глутамінова кислота.

пептидний нейрогормон багатьох хребетних. Синтезується крупноклітинними ядрами гіпоталамуса; виділяється нейрогіпофізом. Стимулює скорочення гладеньких м'язів матки, кишківника, сечового міхура, а також виділення молока молочними залозами. Протидіє впливу О. на м'язи матки прогестерон, пригнічує секрецію О. адреналін.

мононенасичена жирна кислота. Міститься у вигляді гліцеридів у рослинних оліях (в оливковій - 70-85%), у резервному і молочному жирі багатьох тварин. Входить до складу восків і фосфатидів; в організмі можливий синтез О.к. із стеаринової. У вищих рослин із О.к.утворюється лінолева і ліноленова кислоти.

вуглеводи, молекули яких містять від 2 до 10 моноцукоридних залишків, пов'язаних глікозидними зв'язками; розрізняють ди-, три-, тетрацукориди і т.д. Як і дицукориди, вищі О. можуть бути відновлюючими (тобто містять один глікозидний центр) або невідновлюючими (тобто містять один глікозид-глікозидний зв'язок). Вищі О. можуть бути лінійними або розгалуженими. О. поширені у природі у вільному стані, наприклад цукроза і велика група її глікозидів (рафіноза, стахіоза, мелецитоза) рослин, лактоза молока. багаті О. - фрагменти молекул природних глікозидів (гліколіпідів, сапонінів, алкалоїдів, антибіотиків).