Біохімія 102 хімія ...

гідроксид триметил-β-оксіетиламонію. присутний в тканинах тварин, рослин і в мікроорганізмах. Входить до складу фосфоліпідів, ацетилхоліну.

Донор метильних груп у біохімічних реакціях метилювання (наприклад, при біосинтезі метіоніну). Має виражену ліпотропну дію, запобігає розвитку жирової інфільтрації печінки і може синтезуватися в організмі із серину. Біосинтез холіну у тварин обмежений, тому основне його джерело корми. Нестача Х. у поєднанні з білковою нестачею може викликати жирову дегенерацію печінки і стати причиною розвитку цирозу. Багато Х. у м'ясі, рибі, соєвій муці.

ферменти класу гідролаз. Каталізують гідролітичне розщеплення етерів холіну. Найбільше біологічне значення має ацетилхолінестераза. У сироватці крові, печінці, підшлунковій залозі та ін. органах і тканинах тварин і людини, а також у зміїній отруті містяться "псевдохолінестерази” - неспецифічні Х., які руйнують похідні холіну значно швидше за ацетилхолін.

сульфатовані мукополіцукориди (глюкозаміноглікани), які входять до складу сполучної тканини (хрящів, сухожилля).

гормон, що виробляється ворсинками хоріона і плацентою приматів. Робить трофічний вплив на інплантоване яйце і прилягаючі тканин, стимулює розвиток і секреторну активність жовтого тіла, підтримує його функцію при вагітності аж до повного формування плаценти, частково бере участь урегуляції біосинтезу естрогенів у плаценті, сприяє взаємному пертворенню естрогенів і андрогенів. За хімічною природою - глікопротеїд. За біологічними властивостями Х.г. близький до лютенізуючого гормону гіпофіза. Вважають, що фактор аденогіпофіза - плацентотропін - регулює утворення Х.г. у плаценті.

гормон, який продукується трофобластами плаценти людини. Володіє лактогенною і незначною ростовою активністю, лютеотропною дією. Затримує в організмі Нітроген, натрій, фосфор, кальцій. За хімічною природою - пептид. Секреція Х.с. розпочинається з 6-того тижня вагітності і різко збільшується в останньому триместрі (досягає за добу 1 г при концентрації в крові біля 500-800 мкг%). За структурою, біологічною і імунологічною властивостями Х.с. подібний до гормону росту.

нуклеопротеїдні нитки, з яких складаються хромосоми клітин еукаріот. Термін ввів В. Флемінг (1880). У цитології під Х. розуміють дисперсний стан хромосом в інтерфазі клітинного циклу. Основні структурні компоненти Х. - ДНК (30-45%), гістони (30-50%) і негістонові білки (4-33%). На електронних мікросвітлинах Х. нагадує намисто діаметром біля 10 нм. Вищі порядки структурної організації Х. (хромосоми) утворюються з лінійного пучка елементарних ниток Х. - нуклеосоми - за рахунок суперспіралізації, утворення петель прикріплення до "осьового скелету” з негістонових білків. У цих процесах беруть участь гістони, йони металів і т.д. Відмінності між активним і неактивним Х. пов'язують перш за все з відмінностями складу і зі структурними переходами останнього (головним чином щільністю упаковки).

складні кольорові білки. Містять у своєму складі простетичну групу, яка визначає спектр поглинання хромопротеїну і. отже, його колір. У залежності від структури простетичної групи Х. розділяють на гемопротеїни, флавопротеїни, ретиніліденпротеїни, фікобіліни і т.д. Х. приймають участь у процесах, пов'язаних з перетворенням або переносом енергії (дихання, фотосинтез, зір).

фермент класу гідролаз. Каталізує гідроліз β-1,4-глікозидних зв'язків в целюлозі з утворенням глюкози або дицукориду целобіози. Міститься у пророщеному зерні, грибах, у багатьох бактеріях. Здатність жуйних тварин перетравлювати клітковину обумовлена наявністю в їх передшлунках (головним чином у рубці) симбіотичних мікроорганізмів, що містять Ц. Ц. використовується для видалення целюлози з харчових продуктів, а також для перетворення целюлози в цукор.

основний поліцукорид клітинних стінок рослин і деяких безхребетних (асцидії); один з найпоширеніших природних полімерів. Із 30 млрд. т Карбону, які вищі рослини щорічно перетворюють в органічні сполуки, біля 1/3 припадає на Ц. Лінійні молекули Ц. побудовані із 1,4-зв'язаних залишків β-D-глюкози і здатні утворювати високоупорядковані надмолекулярні структури, внаслідок чого Ц. не розчиняється у воді.

Вміст Ц. у бавовні досягає 98%, а деревини - 50%. У клітинних стінках пучки молекул Ц. утворюють мікрофібрили, що відіграють роль армуючого матеріалу. Біосинтез Ц. у вищих рослин здійснюється нарощуванням залишків глюкози з уридиндифосфатглюкози або гуанозиндифосфатглюкози на молекулу целюлози - "затравки”. Для розщеплення Ц. до глюкози (Ц. не гідролізується звичайним гідролітичним ферментом шлунково-кишкового тракту ссавців) необхідна дія двох ферментів - целюлази, яка викликає утворення целобіози, і целобіази, що гідролізує цей димер до глюкози.

природні органічні сполуки із групи гліколіпідів.

Вуглеводна частина молекули Ц. представлена глюкозою або галактозою, ліпідна - N-ацильованою насиченою або ненасиченою жирною кислотою, аміноспиртом сфінгозином (або його гомологом).

Міститься у більшості клітинних мембранах тварин, найбільша кількість виявлена у білій речовині мозку і в мієлінових оболонках нервів. Біосинтез Ц. відбувається шляхом перенесення залишку цукру від уридинфосфогексози на сфінгозин з подальшим ацилюванням ацилкоферментом А. Біологічна роль Ц. остаточно не з'ясована. Зауважено скупчення Ц. у різних органах (мозку, селезінці, печінці) при низці важких психічних захворюваннях. Ц. - найбільш імуннореактивні сполуки мозку.