Glosarios

Tuesday, 22 de March de 2022, 07:55

Sitio: Система електронного забезпечення навчання ЗНУ

Curso: Історія держави і права зарубіжних країн (Середа Анжела Миколаївна) (ІДПЗК)

Glosario: Законодавчі акти та міжнародні угоди

Акт про краще забезпечення свободи підданого та про попередження ув’язнень за морями, 1679 р., Англія

законодавчий акт Англії, прийнятий в період посилення опозиції королівській владі та остаточного затвердження конституційної монархії. Habeas Corpus став продовженням ідей Великої Хартії вольностей 1215 р. та був одним з основних англійських конституційних законів. У законі закріплено порядок арешту будь-хто, затриманий за скоєння злочину (крім осіб, які звинувачувалися в державній зраді або в тяжкому злочині), мав право звернутися до суду (самостійно або через представників) з письмовим проханням видати стосовно нього «habeas corpus» наказ про передання справи на розгляд судді. Якщо суддя вважав, що арешт проведено без потрібних на те причин, звинуваченого відпускали, в інших випадках його могли звільнити під грошову заставу до суду. Причому, випущену в такому порядку особу заборонялося вдруге арештовувати за звинуваченням в скоєнні того ж самого злочину. Заборонялося також переводити арештованого з однієї в’язниці до іншої. Закон мав перешкоджати розправі короля над політичною опозицією після реставрації монархії.

Велика Ремонстрація, 1641 р., Англія

програмний документ англійської буржуазної революції. Велика Ремонстрація містила в собі вимогу обмеження королівської влади (вимагалося, щоб король призначав лише тих посадових осіб, щодо довіри яким парламент не мав сумнівів). Король не затвердив Велику Ремонстрацію, як не сприйняв інших заходів, спрямованих на встановлення конституційної монархії в Англії, що ста¬ло однією з причин початку громадянської війни між королівською владою та парламентом (з 1647 р.).

Велика Хартія вольностей, 1215 р., Англія

найважливіший конституційний закон Англії (у вигляді угоди), що закріпив відносини між королем та баронами часів Іоанна Безземельного. В документі було викладено систему васально-ленних відносин короля та баронів (спадковість феодів; запровадження «суду рівних», який виносив всі рішення щодо ув’язнень; введення презумпції невиносності). Magna Charta закріплювала обмеження земельних прав барона та створення комітету 25 баронів, які контролювали дотримання її положень королем.

Велика Яса Чингізхана, 1206 р., Монгольська держава

основне джерело права Золотої Орди. Включала в основному норми кримінального права, що базувалося спочатку на нормах звичаєвого права, пізніше — на нормах шаріату. Шлюбно-сімейні відносини та питання спадщини регулювалися звичаєм та традицією. Судова влада не була відокремлена від адміністративної. У судовому процесі застосовувалися тортури, використовувався принцип групової відповідальності.

Вестмінстерський статут, 1931 р., Великобританія

документ, прийнятий парламентом Великобританії, в якому закріплювалися остаточний розпад Британської колоніальної імперії та основи відносин між Великобританією та її домініонами. Згідно з статутом у рамках колишньої Британської колоніальної імперії створювалася вільна співдружність націй, до складу якої входили Австралія, Канада, Нова Зеландія та Південно-Африканський союз. Британська корона стала символом вільного об’єднання націй. Проголошувалися також право домініонів самостійно вирішувати зовнішньополітичні питання, обов’язкове надання згоди місцевих парламентів на поширення на їх території законів, прийнятих парламентом Великобританії та скасування дії у домініонах Акта про дійсність колоніальних законів 1865 р., свобода законотворчості домініонів. Формально главою колишніх домініонів залишався британський монарх, однак водночас кандидатура представника британської корони (генерал-губернатора) обговорювалася місцевими урядами та призначалася короною за їх рекомендацією. Вестмінстерський статут вважається конституцією Британської Співдружності націй.

Германське цивільне уложення, 1900 р.

загальнонімецький цивільний кодекс, що є разом з Кодексом Наполеона найвпливовішою пам’яткою континентальної (романо-германської) системи права. Уложення уніфікувало право колишніх німецьких держав після їх об’єднання в єдину Германську імперію в 1870 р. Уложення побудоване за т.зв. пандектною системою, для якої характерні зведення інститутів цивільного права в чотири окремі частини (зобов’язальне, речове, сімейне та спадкове право). Норми, спільні для всіх інститутів, розташовані в загальній частині Кодексу. Така структура відрізняє Уложення від традиційного римського права та від французького Кодексу Наполеона, побудованих за інституційною системою. Уложення поєднує деякі правові норми з моральними (напр., поняття «доброї совісті»), вводить певні нові поняття (напр., поняття волевиявлення при укладанні угод) і тлі. Уложення здійснило значний вплив на розвиток європейського права.

Декларація прав людини і громадянина, 1789, Франція

документ французької революції кінця XVIII ст. Прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789 р. Декларація проголошує принципи нового ладу та ліберальні свободи (особисту, свободу друку, свободу віросповідань), забезпечення яких покладалося на державу. Основою для Декларації стали праці французьких та англійських просвітителів (Вольтера, Монтеск’є, Локка та ін.) та американська Декларація незалежності 1776 р. Декларація написана у формі маніфесту, всі її положення спрямовані на відкинення ідей абсолютизму. Декларація проголошує також недоторканість приватної власності, яка, до того ж, визнається священною, розмежовує природні та громадянські права людини.

Закон судний людям, кінець IX початок X ст., Болгарія

збірка державного, кримінального, процесуального й цивільного права болгарського та сербського народів періоду раннього середньовіччя. Зміст Закону розкриває соціально-економічний устрій держави та систему державної влади. Закон стоїть на захисті власності, суворо караючи посягання на неї. Закон судний людям відображає християнські погляди на шлюбно-сімейні відносини, караючи багатоженство та виконання язичницьких обрядів. Закон несе на собі помітний відбиток візантійського феодального права.

Закони XII таблиць, 451 450 рр. до н.е., Рим

перший звід законів Давнього Риму, що включав норми цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального та процесуального права, закріплюючи основи рабовласницької республіки та всіляко охороняючи інститут власності. Поява цього запису звичаєвого права була пов’язана з боротьбою плебеїв проти обмеження їх прав (проте закони закріплювали й нерівність між патриціями та плебеями). Створенням законів займалася обрана спеціально для цієї мети комісія децемвірів, яка використовувала досвід проведення реформ Солона в Аттиці. Закони, що прийшли на зміну родовим звичаям, діяли до реформ Юстиніана І.

Закони Драконта, 621 р. до н.е., Афіни

закони архонта Драконта, в яких записані діюче на той час звичаєве право й нові норми, що відображали реальну соціально-економічну ситуацію. Закони Драконта відміняли кровну помсту, вводячи нові правила судочинства. В законах проводилася відмінність між умисним та неумисним вбивством, вводилося найвище покарання — смертна кара (за посягання на приватну власність). Сам запис правових норм був кроком на захист більшості населення від сваволі евпатрідів.