Історія держави і пр ...

законодавчий акт Англії, прийнятий в період посилення опозиції королівській владі та остаточного затвердження конституційної монархії. Habeas Corpus став продовженням ідей Великої Хартії вольностей 1215 р. та був одним з основних англійських конституційних законів. У законі закріплено порядок арешту будь-хто, затриманий за скоєння злочину (крім осіб, які звинувачувалися в державній зраді або в тяжкому злочині), мав право звернутися до суду (самостійно або через представників) з письмовим проханням видати стосовно нього «habeas corpus» наказ про передання справи на розгляд судді. Якщо суддя вважав, що арешт проведено без потрібних на те причин, звинуваченого відпускали, в інших випадках його могли звільнити під грошову заставу до суду. Причому, випущену в такому порядку особу заборонялося вдруге арештовувати за звинуваченням в скоєнні того ж самого злочину. Заборонялося також переводити арештованого з однієї в’язниці до іншої. Закон мав перешкоджати розправі короля над політичною опозицією після реставрації монархії.

програмний документ англійської буржуазної революції. Велика Ремонстрація містила в собі вимогу обмеження королівської влади (вимагалося, щоб король призначав лише тих посадових осіб, щодо довіри яким парламент не мав сумнівів). Король не затвердив Велику Ремонстрацію, як не сприйняв інших заходів, спрямованих на встановлення конституційної монархії в Англії, що ста¬ло однією з причин початку громадянської війни між королівською владою та парламентом (з 1647 р.).

найважливіший конституційний закон Англії (у вигляді угоди), що закріпив відносини між королем та баронами часів Іоанна Безземельного. В документі було викладено систему васально-ленних відносин короля та баронів (спадковість феодів; запровадження «суду рівних», який виносив всі рішення щодо ув’язнень; введення презумпції невиносності). Magna Charta закріплювала обмеження земельних прав барона та створення комітету 25 баронів, які контролювали дотримання її положень королем.

основне джерело права Золотої Орди. Включала в основному норми кримінального права, що базувалося спочатку на нормах звичаєвого права, пізніше — на нормах шаріату. Шлюбно-сімейні відносини та питання спадщини регулювалися звичаєм та традицією. Судова влада не була відокремлена від адміністративної. У судовому процесі застосовувалися тортури, використовувався принцип групової відповідальності.

документ, прийнятий парламентом Великобританії, в якому закріплювалися остаточний розпад Британської колоніальної імперії та основи відносин між Великобританією та її домініонами. Згідно з статутом у рамках колишньої Британської колоніальної імперії створювалася вільна співдружність націй, до складу якої входили Австралія, Канада, Нова Зеландія та Південно-Африканський союз. Британська корона стала символом вільного об’єднання націй. Проголошувалися також право домініонів самостійно вирішувати зовнішньополітичні питання, обов’язкове надання згоди місцевих парламентів на поширення на їх території законів, прийнятих парламентом Великобританії та скасування дії у домініонах Акта про дійсність колоніальних законів 1865 р., свобода законотворчості домініонів. Формально главою колишніх домініонів залишався британський монарх, однак водночас кандидатура представника британської корони (генерал-губернатора) обговорювалася місцевими урядами та призначалася короною за їх рекомендацією. Вестмінстерський статут вважається конституцією Британської Співдружності націй.

загальнонімецький цивільний кодекс, що є разом з Кодексом Наполеона найвпливовішою пам’яткою континентальної (романо-германської) системи права. Уложення уніфікувало право колишніх німецьких держав після їх об’єднання в єдину Германську імперію в 1870 р. Уложення побудоване за т.зв. пандектною системою, для якої характерні зведення інститутів цивільного права в чотири окремі частини (зобов’язальне, речове, сімейне та спадкове право). Норми, спільні для всіх інститутів, розташовані в загальній частині Кодексу. Така структура відрізняє Уложення від традиційного римського права та від французького Кодексу Наполеона, побудованих за інституційною системою. Уложення поєднує деякі правові норми з моральними (напр., поняття «доброї совісті»), вводить певні нові поняття (напр., поняття волевиявлення при укладанні угод) і тлі. Уложення здійснило значний вплив на розвиток європейського права.

документ французької революції кінця XVIII ст. Прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789 р. Декларація проголошує принципи нового ладу та ліберальні свободи (особисту, свободу друку, свободу віросповідань), забезпечення яких покладалося на державу. Основою для Декларації стали праці французьких та англійських просвітителів (Вольтера, Монтеск’є, Локка та ін.) та американська Декларація незалежності 1776 р. Декларація написана у формі маніфесту, всі її положення спрямовані на відкинення ідей абсолютизму. Декларація проголошує також недоторканість приватної власності, яка, до того ж, визнається священною, розмежовує природні та громадянські права людини.

збірка державного, кримінального, процесуального й цивільного права болгарського та сербського народів періоду раннього середньовіччя. Зміст Закону розкриває соціально-економічний устрій держави та систему державної влади. Закон стоїть на захисті власності, суворо караючи посягання на неї. Закон судний людям відображає християнські погляди на шлюбно-сімейні відносини, караючи багатоженство та виконання язичницьких обрядів. Закон несе на собі помітний відбиток візантійського феодального права.

перший звід законів Давнього Риму, що включав норми цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального та процесуального права, закріплюючи основи рабовласницької республіки та всіляко охороняючи інститут власності. Поява цього запису звичаєвого права була пов’язана з боротьбою плебеїв проти обмеження їх прав (проте закони закріплювали й нерівність між патриціями та плебеями). Створенням законів займалася обрана спеціально для цієї мети комісія децемвірів, яка використовувала досвід проведення реформ Солона в Аттиці. Закони, що прийшли на зміну родовим звичаям, діяли до реформ Юстиніана І.

закони архонта Драконта, в яких записані діюче на той час звичаєве право й нові норми, що відображали реальну соціально-економічну ситуацію. Закони Драконта відміняли кровну помсту, вводячи нові правила судочинства. В законах проводилася відмінність між умисним та неумисним вбивством, вводилося найвище покарання — смертна кара (за посягання на приватну власність). Сам запис правових норм був кроком на захист більшості населення від сваволі евпатрідів.

ряд державних заходів, які закріпили реформування Афінської держави. Проводилися з метою викорінення залишків родового ладу та закріплення демократичних перетворень, розпочатих Солоном. В основу реформ покладено новий адміністративно-територіальний поділ Аттіки. З метою зни¬щення традиційного впливу родової аристократії на роди, які, як правило, були розташовані компактно, Клісфен запровадив новий поділ на 10 територіальних філ округів, що складалися з трьох рівноправних районів (тріттій) кожна, причому одна з них знаходилася в межах Афін, друга у приморській смузі, третя — в аграрному районі на півночі полісу. Замість Ради 400 створено Раду 500 з розширеною компетенцією, до якої обиралося по 50 кандидатів від кожної нової філи. Принцип пропорційного представництва від нових адміністративних округів застосовувався при комплектуванні всіх полісних органів влади. Для охорони встановленого порядку також введено процедуру голосування за допомогою черепків (остракізм).

правова збірка Стародавньої Індії, джерелом якої є релігійні догмати. Основою законів стали морально-етичні норми (дхарми), яких повинні були дотримуватися індуси. Закони поділялися на 12 глав, присвячених окремим проблемам державної організації (напр., інституту царської влади, соціальному поділу суспільства) і правовому регулюванню суспільних відносин (в Законах Ману. містяться норми цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального права). Закони Ману закріпили наявність варн в індійському суспільстві, пояснивши їхнє походження з точки зору релігії та їхній статус з метою забезпечення стабільності і єдності арійського суспільства серед підкорених народів.

найдавніша світова правова пам’ятка, що не збереглася до наших днів. На стінах Фіванських усипальниць зберігся текст т.зв. інструкції візиру, яка детально регламентувала діяльність канцелярії фараона.

реформи шостого етруського царя, що підбили підсумок процесові перетворення общинної організації римського суспільства на державну. Історичні дані про реформу мають нечіткий характер. За легендою, Сервій Туллій реформував політичний та військовий устрій общини. Він організував, насамперед, територіальні триби, які замінили старі родові триби; розділив все вільне населення (патриціїв та плебеїв) на 5 майнових розрядів. Майнове становище зумовлювало місце воїнів у строю легіону (ополчення). Отже, плебеї були також допущені до війська й реформованих народних зборів (центуріатних коміцій). Таким чином, старі народні збори (куріатні збори по куріях) втратили найважливіші функції (проголошення війни, обрання посадових осіб, судочинство тощо) та своє значення. Прямим результатом реформ було зосередження всієї влади в руках найбагатших римлян.

ряд законів, прийнятих за часів діяльності архонта-простата і айсімента Солона з метою реформування Афінського суспільства. В економічній галузі реформи були спрямовані на активізацію господарського життя суспільства в цілому (дозвіл вивозу оливкової продукції з метою продажу, заохочення ремісництва, сприяння торгівлі та уніфікація грошової системи й системи мір і ваги, обмеження невиробничих витрат). Вільне корінне населення Афін було поділене на чотири розряди (п’ятисотники, вершники, зевгіти та фети), причому приналежність до кожного з розрядів була пов’язана з наявністю певних прав і свобод та з участю в ополченні під час військових дій. Проведено радикальну реформу боргових відносин (сисахфія). Афіняни, що потрапили в боргову кабалу, були звільнені, а продані в рабство за межі Афін викуплені за громадський кошт. Дозволено складати заповіт за волею заповідача у випадку відсутності прямих спадкоємців. Також підвищено роль народних зборів, на яких стали обговорювати найважливіші державні справи та приймати закони. Створено Раду чотирьохсот — вищий орган виконавчої влади та Геліею — вищий судовий орган з функціями конституційного суду. Наслідками законів стало закладення основ афінської демократії. За ле¬гендою, перед створенням Законів XII таблиць у 454 452 рр. до н.е. з Риму було відправлено посольство для вивчення законодавство Солона.

звід законів царя Хаммурапі (1792 — 1750 рр. до н.е.), за часів правління якого Вавилонська держава переживала період найбільшого розквіту. Закони Хаммурапі сприяли консолідації держави, встановлювали сувору регламентацію всіх найважливіших галузей державного життя, відповідальність селян за недотримання правил користування іригаційною системою, відповідальність ремісника за його роботу. Про поділ вавилонського суспільства на різні соціальні групи свідчить різний ступінь відповідальності за нанесення пошкоджень представникам різних верств населення та деякі інші факти. Закони Хаммурапі захищали власність (у тому числі — власність селян-общинників у випадках неврожаю або боргової кабали). Однак законник не вирішував повною мірою проблему переходу від звичаєвого до писаного права в усіх галузях. Наприклад, в ньому відсутні важливі норми кримінального права. Суд у Вавилонській державі не був відокремлений від адміністрації, верховним суддею був сам цар. Розгляд судової справи був відкритим, як докази застосовувалися ордалії. Закони Хаммурапі підтверджують, що Вавилонська держава була одним з різновидів східної деспотії. З точки зору юридичної техніки Закони Хаммурапі були безсистемним записом судової практики.

збірка феодального слов’янського права середньовічної Сербії (діяла на всій території Сербської держави). Складена за ініціативою царя Стефана Душана. Законник Стефана Душана регулює соціальні відносини в Сербській феодальній державі, остаточно закріплює селян (меропхів) за землею, регламентує селянські по¬винності, детально виписує систему злочинів та покарань, судочинство. Законник вводить поняття пронії — умовного земельного володіння, що надавалося за службу. Влада царя, який був найвищим арбітром при вирішенні спорів, виконував роль верховного судді та блюстителя християнської моралі, все ж була обмежена Собором (зборами) вищих світських і духовних феодалів. Значна увага Законника приділена захисту православ’я. У 1359 р. Законник Стефана Душана був доповнений.

загальнонімецьке кримінальне і кримінально-процесуальне уложення, назване на честь короля Карла V, за часів правління якого й була прийнята. Кароліна, визнана в усіх землях, спрямована на посилення централізованої влади, відзначалася суворістю покарань, що були встановлені; мала на меті сприяти придушенню селянських рухів у період після селянської війни 1525 р. та доповнити місцеві закони щодо кримінальних покарань. Так, на зміну змагальній формі процесу прийшла інквізиційна. Широко застосовувалися катування, оскільки головним доказом вважалося визнання скоєння злочину особою, яка звинувачувалася. Гласність при розгляді судової справи поступалася принципу таємності. Кароліна зберігала за місцевими князями привілеї в їхніх землях та місцеві «справедливі зви¬чаї», одночасно посилюючи кримінальні покарання та здійснюючи певну уніфікацію правових норм. Кароліна стала джерелом німецького кримінального права, діяла як «загальний закон» до прийняття Германського цивільного уложення.

французький цивільний кодекс, розроблений у 1800 р. і прийнятий 21 березня 1804 р. за участю Наполеона Бонапарта. Складався з трьох частин (особи, речі, зобов’язання), регулював увесь комплекс майнових відносин Франції. Джерелами Кодексу були римське право, революційне законодавство, кутюми, канонічне право й праці юристів. В основу покладено принцип захисту приватної власності та принцип рівності прав усіх французів. Кодекс проголошував юридичну рівність учасників правовідносин, виключав всі можливі форми феодальної залежності, встановлював право на громадянський шлюб та право на розлучення, а також відмежовував церкву від цивільно-правових відносин. Був поширений у світі як зразок, як джерело права (Бельгія, Баварія, Вестфалія, Голландія, Сицилія, Польща та ін.). У Франції норми Кодексу діють до сьогодення, хоча до нього й було внесено ряд змін і доповнень.

збірка норм цивільного та судового права, що закріплює 99 загальних принципів мусульманського права (основні критерії й вимоги, яким має відповідати будь-яка правова оцінка), а саме принцип оцінювання діянь за цілями, які вони переслідують; принцип безстроковості переслідування за нанесені збитки та ін. Важливість закріплення таких принципів зумовлюється тим, що в шаріаті відносно небагато точних та однозначних норм, що пояснюють значення тлумачень Корану та сунни.

кодифікація, проведена комісією під проводом магістрату Трибоніана. Результатом її стала відома збірка римського права Звід законів Юстиніана, що надалі дістав назву Звід цивільного права. Складалася із систематизованих найбільш відомих та цінних творів класиків, перероблених (інтерпольованих) працівниками комісії з метою виключити застарілі норми та привести наявні норми римського права у відповідність до розвитку Візантійської держави, її централізації та формування основ феодалізму. Звід опуб¬ліковано протягом шести років. Перша його частина вклю¬чала імператорські конституції (Кодекс Юстиніана). Друга частина, під назвою Дигестів (або Пандектів), які складалися з частин 2000 творів 39 найвидатніших юристів та Інституцій Юстиніана (перероблених Інституцій Гая). Четверта частина Зводу включала імператорські конституції, прийняті після роботи комісії (Новели).

прийнята Конвентом у Філадельфії 17 вересня 1787 р.; юридичної сили набула 26 липня 1788 р. після її ратифікації 3/4 штатів (за іншою точкою зору — після прийняття Білля про права 1791 р.). Текст Конституції розроблено Конвентом, до якого входили 55 представників від 12 штатів. Конституція США була першою конституцією, в якій вводився принцип народного суверенітету. Одним з основних принципів, що проголошувала Конституція, визнавався принцип розподілу гілок влади на законодавчу, виконавчу й судову, який включає також відносну незалежність і взаємне стримування гілок влади. Вища загальнофедеральна законодавча влада за Конституцією належить Конгресу, що складається з двох палат — палати представників, до якої обиралися прямим голосуванням громадяни віком не молодші 25 років, та сенату, до якого законодавчими зборами штатів обиралися по двоє громадян від кожного штату з 30 років на період 6 років. 1/3 сенаторів переобиралася через кожні 2 роки (принцип ротації). З 1913 р. сенаторів почали обирати прямими виборами (17-та поправка). Двопалатна структура парламенту відображає федеративний устрій держави. За Конституцією сенат має право контролювати федеральні службові особи, в тому числі й президента (процедура імпічменту). Обидві палати наділені однаковими правами (законопроекти щодо податків повинні були виходити з палати представників, сенат мав право лише вносити поправки). На чолі виконавчої влади поставлено президента з повноваженнями глави держави (функції го¬ловнокомандуючого, право помилування та відстрочки виконання вироків, призначення вищих посадових осіб за узгодженням із сенатом і т.п.) і глави уряду (керівництво поточним управлінням державою за допомогою підпорядкованого йому державного апарату та видання в рамках законів адміністративних розпоряджень). Президент обирається непрямим шляхом (колегією виборщиків, яка, в свою чергу, обирається населенням штатів). Судова влада США має свої особливості (федеральна та місцева системи). На чолі її стоїть Верховний суд США. Члени Верховного суду призначаються президентом за погодженням із сенатом. Для вирішення особливо важливих справ Конституція США запроваджує суд присяжних. Така система співпраці й розподілу повноважень між різними гілками влади (при якій жодна з палат Конгресу не може прийняти закон без згоди іншої; Конгрес має право притягнути президента до відповідальності в порядку імпічменту, а президент, у свою чергу, має право вето, за допомогою якого може затримати прийняття закону; лише Конгрес має право приймати закони, в той час як президент не має права законодавчої ініціативи; Верховний Суд може визнати закон таким, що не відповідає Конституції; сенат може не погодитись з кандидатурою на державну посаду, запропонованою президентом) отримала назву системи стримань і противаг. Іншою особливістю Конституції є розподіл повноважень між федеральними органами та місцевими (органи влади штатів). Федерація отримала право ведення зовнішньої політики, регулювання торговельних відносин, державної грошової системи, вирішення питань армії. Федеральне право має пріоритет перед правом окремих штатів. Перші 10 поправок до Конституції США були прийняті 1791 р. на вимогу штатів й отримали назву Білля про права. Цей крок був зумовлений необхідністю конституційного закріплення декларованих прав людини. Другий цикл поправок належить до періоду громадянської війни, наділяє колишніх рабів громадянськими правами. Конституція США відноситься до жорстких конституцій.

нормативно-правовий документ Новгородської феодальної республіки. Відображала своєрідність суспільно-політичного ладу «господина Великого Новгорода». В основному складалася з правових норм, що регламентували судочинство. Також Новгородська Судна грамота визначала злочини та систему покарань, що діяла в Новгороді (заголовок грамоти — «Про суд та покарання за напади та грабежі»). Частина тексту Новгородської Судної грамоти не дійшла до наших днів.

серія реформ, необхідність яких була зумовлена Великою депресією в еко-номіці США, спричиненою безконтрольністю великого бізнесу з боку держави. Було прийнято також ряд законодавчих актів, що поклали початок розвитку т.зв. економіки загального благоденства, тобто такій організації виробництва, що гарантує соціальне забезпечення громадян. Найбільш значними законами, що закріпили новий курс, були: Закон про регулювання сільського господарства (ААА) та Закон про національне промислове відновлення (НІРА), прийняті в 1933 р. Відповідно до першого з них передбачалося створити державний орган для здійснення сільськогос¬подарського регулювання, а також певні заходи для того, щоб підняти ціни на сільськогосподарські продукти (наприклад, компенсація фермерам за скорочення посівних площ та заохочення знищення отриманої продукції). НІРА визначав комплекс заходів щодо поліпшення стану економіки (а саме, надання президентові надзвичайних повноважень у галузі керування конкуренцією та зайнятістю населення; дозвіл на створення робітничих професійних організацій). Після певного періоду дії законів ААА та НІРА було визнано Верховним судом США не відповідними Конституції разом з іншими 10 законами, що були прийняті під час здійснення нового курсу. В період проведення нового курсу також розпочато випуск паперових доларів, не забезпечених золотом, та заборонено обмін паперових грошей на золото.

«варварська правда», складена королем невеликої англосаксонської держави Кент Етельбертом для оформлення нового державного утворення після підкорення Ессекса. Складалася з 90 статей, які регулювали питання укладення миру та проголошення війни, питання спадщини, шлюбно-сімейні питання, а також визначали злочини та покарання за них (здебільшого, проблеми відшкодування збитків та виплати штрафів). Є однією з найдавніших пам’яток англосаксонського права початку VI ст., де яскраво простежуються залишки общинного ладу (наприклад, королівська влада постає як влада військового ватажка, оскільки вергельд за вбивство короля дорівнював вергельду за вбивство служителя церкви). Правда Етельберта дає уявлення про соціальний склад населення в англосаксів VI VII ст.ст. (ерли великі землевласники; керли вільні селяни, які мали власний земельний наділ; лети особи, права яких були обмежені).

збірка візантійського цивільного, кримінального, процесуального й церковного права, зроблена за наказом імператора Василя Македонського. Складається з 40 статей, які містять норми цивільного та кримінального права. За характером близький до кодексу Юстиніана, оскільки в його основу покладено римське право. Щодо того, чи був Прохірон офіційною збіркою, погляди дослідників різко розходяться.

реформи римських імператорів Діоклетіана (284 305 рр.) та Константина (285 337 рр.), спрямовані на централізацію Римської держави та остаточне оформлення її як імперії. За часів Діоклетіана реформи торкнулися системи управління (новий адміністративно-територіальний поділ держави (на діоцези й провінції) з відповідним реформуванням влади, перетворенням її на бюрократичну та централізовану), фінансової системи держави (введення прямого поземельно-подушного податку, грошова реформа) та організації війська. Константан завершив реформування держави й суспільства, об’єднавши імперські землі в найбільші адміністративно-територіальні одиниці — префектури; він також побудував нову столицю імперії — Константинополь.

заходи, спрямовані на реформування ассірійської держави з метою посилення централізації державної влади. Намісники областей підпорядковувалися царській владі, було створено регулярну армію. Сильна централізація та посилена військова могутність держави сприяли тому, що Ассирія стала першою «світовою імперією».

заходи, спрямовані на викорінення залишків родового ладу в період царства Цинь. Перша серія заходів з реформування держави передбачала новий територіальний поділ держави на осередки з кількох сімей, пов’язаних між собою круговою порукою; заохочення ремесел; ліквідацію спадкових привілеїв знаті та відміну кровної помсти. З 350 р. до н.е. введено новий адміністративний поділ на повіти, дозволено купувати та продавати землю, а також — проведено уніфікацію системи мір та ваги. Після закінчення реформ більшість землеробів стала власниками землі.

збірка норм звичаєвого права та судової практики Саксонії, яку уклав саксонський рицар шеффен Ейке фон Репгау. Збірка складається з двох частин: перша — присвячена земському праву (праву шеффенського стану — вільного, але не шляхетного, містить норми шлюбно-сімейного, речового, спадкового, зобов’язального, кримінального права й процесу); друга — денному (праву великих феодалів). В основу збірки було покладено принципи божественного походження права та його непохитного авторитету в суспільстві. Саксонське зерцало розмежовує світську та церковну юрисдикцію (з пріоритетом влади імператора, який, однак, повинен був обиратися (з правом вирішального голосу представників церкви) й затверджуватися Римським Папою).

запис судових звичаїв германців, в першу чергу салічних франків, прове-дений близько VI ст. (за часів об’єднання франків Хлодвігом). Відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу. Родичі «до шостого коліна» ще продовжують відігравати важливу роль у житті франка (всі вони повинні були присягати в суді на його користь; у випадку вбивства франка вергельд отримували (або сплачували) всі родичі). Розклад родового ладу засвідчують зародки майнової диференціації всередині франкського роду та наявність можливості публічно вийти із складу роду. Протягом VI IX ст. франкські королі внесли значну кількість доповнень. У франків існувала приватна власність на землю, хоча могутньою залишалася община. Салічна правда регулювала також процес спадкування (включаючи т.зв. аффатомію — внесення змін до загального порядку спадкування в конкретних випадках), шлюбно-сімейні відносини, визначала систему злочинів і покарань.

перший звід феодального права Московської держави. Складався з 967 статей, що були об’єднані в 25 глав. Уложення визначало статус царя як глави держави, самодержавного й спадкового монарха; регулювало весь комплекс адміністра¬тивних правовідносин, суд і судовий процес, що складався з двох форм — суду й розшуку. В галузі кримінального права Уложення продовжувало розробку поняття «лиха справа», що з’явилося ще в Судебниках. Система злочинів та покарань була розроблена доволі ґрунтовно. Окремо регулювалися цивільно-правові відносини, статус вотчини та помісного землеволодіння.

конституційний акт періоду війни за незалежність (прийнятий Другим континентальним конгресом у листопаді 1777 р., ратифікований всіма 13 штатами та вступив у силу в 1781 р.). Колишні колонії були названі штатами, які зберігали свій суверенітет та підтвердили республіканську форму правління, а їхнє майбутнє об’єднання — Сполученими Штатами Америки. Головною метою створення «довічного Союзу Штатів» визначалися спільна оборона та боротьба за незалежність. Спільні питання мали вирішуватися Конгресом, в якому кожен штат отримував один голос, а рішення приймалося не менш як 9-ма з 13 голосів. Статті Конфедерації діяли до 1789 р.

правові збірки феодальної Польщі (Віслицький та Петраковський статути), видані з метою уніфікації судових звичаїв. До складу судебників входили кримінальні, кримінально-процесуальні норми, а також норми, що регулювали питання власності, служби в ополченні тощо. Статути скасовували «право мертвої руки», обмежуючи таким чином владу феодалів, селяни ж отримували право (хоча й обмежене) переходити від одного пана до іншого.

кодекс феодального права, в якому містилися норми всіх галузей права. Проголошував рівність прав всіх громадян, обмеження влади монарха законом, відокремлення судової влади від адміністрації, пріоритет писаного права, а також державний суверенітет та деякі питання захисту прав громадян.