Історія держави і пр ...

ряд державних заходів, які закріпили реформування Афінської держави. Проводилися з метою викорінення залишків родового ладу та закріплення демократичних перетворень, розпочатих Солоном. В основу реформ покладено новий адміністративно-територіальний поділ Аттіки. З метою зни¬щення традиційного впливу родової аристократії на роди, які, як правило, були розташовані компактно, Клісфен запровадив новий поділ на 10 територіальних філ округів, що складалися з трьох рівноправних районів (тріттій) кожна, причому одна з них знаходилася в межах Афін, друга у приморській смузі, третя — в аграрному районі на півночі полісу. Замість Ради 400 створено Раду 500 з розширеною компетенцією, до якої обиралося по 50 кандидатів від кожної нової філи. Принцип пропорційного представництва від нових адміністративних округів застосовувався при комплектуванні всіх полісних органів влади. Для охорони встановленого порядку також введено процедуру голосування за допомогою черепків (остракізм).

правова збірка Стародавньої Індії, джерелом якої є релігійні догмати. Основою законів стали морально-етичні норми (дхарми), яких повинні були дотримуватися індуси. Закони поділялися на 12 глав, присвячених окремим проблемам державної організації (напр., інституту царської влади, соціальному поділу суспільства) і правовому регулюванню суспільних відносин (в Законах Ману. містяться норми цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального права). Закони Ману закріпили наявність варн в індійському суспільстві, пояснивши їхнє походження з точки зору релігії та їхній статус з метою забезпечення стабільності і єдності арійського суспільства серед підкорених народів.

найдавніша світова правова пам’ятка, що не збереглася до наших днів. На стінах Фіванських усипальниць зберігся текст т.зв. інструкції візиру, яка детально регламентувала діяльність канцелярії фараона.

реформи шостого етруського царя, що підбили підсумок процесові перетворення общинної організації римського суспільства на державну. Історичні дані про реформу мають нечіткий характер. За легендою, Сервій Туллій реформував політичний та військовий устрій общини. Він організував, насамперед, територіальні триби, які замінили старі родові триби; розділив все вільне населення (патриціїв та плебеїв) на 5 майнових розрядів. Майнове становище зумовлювало місце воїнів у строю легіону (ополчення). Отже, плебеї були також допущені до війська й реформованих народних зборів (центуріатних коміцій). Таким чином, старі народні збори (куріатні збори по куріях) втратили найважливіші функції (проголошення війни, обрання посадових осіб, судочинство тощо) та своє значення. Прямим результатом реформ було зосередження всієї влади в руках найбагатших римлян.

ряд законів, прийнятих за часів діяльності архонта-простата і айсімента Солона з метою реформування Афінського суспільства. В економічній галузі реформи були спрямовані на активізацію господарського життя суспільства в цілому (дозвіл вивозу оливкової продукції з метою продажу, заохочення ремісництва, сприяння торгівлі та уніфікація грошової системи й системи мір і ваги, обмеження невиробничих витрат). Вільне корінне населення Афін було поділене на чотири розряди (п’ятисотники, вершники, зевгіти та фети), причому приналежність до кожного з розрядів була пов’язана з наявністю певних прав і свобод та з участю в ополченні під час військових дій. Проведено радикальну реформу боргових відносин (сисахфія). Афіняни, що потрапили в боргову кабалу, були звільнені, а продані в рабство за межі Афін викуплені за громадський кошт. Дозволено складати заповіт за волею заповідача у випадку відсутності прямих спадкоємців. Також підвищено роль народних зборів, на яких стали обговорювати найважливіші державні справи та приймати закони. Створено Раду чотирьохсот — вищий орган виконавчої влади та Геліею — вищий судовий орган з функціями конституційного суду. Наслідками законів стало закладення основ афінської демократії. За ле¬гендою, перед створенням Законів XII таблиць у 454 452 рр. до н.е. з Риму було відправлено посольство для вивчення законодавство Солона.

звід законів царя Хаммурапі (1792 — 1750 рр. до н.е.), за часів правління якого Вавилонська держава переживала період найбільшого розквіту. Закони Хаммурапі сприяли консолідації держави, встановлювали сувору регламентацію всіх найважливіших галузей державного життя, відповідальність селян за недотримання правил користування іригаційною системою, відповідальність ремісника за його роботу. Про поділ вавилонського суспільства на різні соціальні групи свідчить різний ступінь відповідальності за нанесення пошкоджень представникам різних верств населення та деякі інші факти. Закони Хаммурапі захищали власність (у тому числі — власність селян-общинників у випадках неврожаю або боргової кабали). Однак законник не вирішував повною мірою проблему переходу від звичаєвого до писаного права в усіх галузях. Наприклад, в ньому відсутні важливі норми кримінального права. Суд у Вавилонській державі не був відокремлений від адміністрації, верховним суддею був сам цар. Розгляд судової справи був відкритим, як докази застосовувалися ордалії. Закони Хаммурапі підтверджують, що Вавилонська держава була одним з різновидів східної деспотії. З точки зору юридичної техніки Закони Хаммурапі були безсистемним записом судової практики.

збірка феодального слов’янського права середньовічної Сербії (діяла на всій території Сербської держави). Складена за ініціативою царя Стефана Душана. Законник Стефана Душана регулює соціальні відносини в Сербській феодальній державі, остаточно закріплює селян (меропхів) за землею, регламентує селянські по¬винності, детально виписує систему злочинів та покарань, судочинство. Законник вводить поняття пронії — умовного земельного володіння, що надавалося за службу. Влада царя, який був найвищим арбітром при вирішенні спорів, виконував роль верховного судді та блюстителя християнської моралі, все ж була обмежена Собором (зборами) вищих світських і духовних феодалів. Значна увага Законника приділена захисту православ’я. У 1359 р. Законник Стефана Душана був доповнений.

загальнонімецьке кримінальне і кримінально-процесуальне уложення, назване на честь короля Карла V, за часів правління якого й була прийнята. Кароліна, визнана в усіх землях, спрямована на посилення централізованої влади, відзначалася суворістю покарань, що були встановлені; мала на меті сприяти придушенню селянських рухів у період після селянської війни 1525 р. та доповнити місцеві закони щодо кримінальних покарань. Так, на зміну змагальній формі процесу прийшла інквізиційна. Широко застосовувалися катування, оскільки головним доказом вважалося визнання скоєння злочину особою, яка звинувачувалася. Гласність при розгляді судової справи поступалася принципу таємності. Кароліна зберігала за місцевими князями привілеї в їхніх землях та місцеві «справедливі зви¬чаї», одночасно посилюючи кримінальні покарання та здійснюючи певну уніфікацію правових норм. Кароліна стала джерелом німецького кримінального права, діяла як «загальний закон» до прийняття Германського цивільного уложення.

французький цивільний кодекс, розроблений у 1800 р. і прийнятий 21 березня 1804 р. за участю Наполеона Бонапарта. Складався з трьох частин (особи, речі, зобов’язання), регулював увесь комплекс майнових відносин Франції. Джерелами Кодексу були римське право, революційне законодавство, кутюми, канонічне право й праці юристів. В основу покладено принцип захисту приватної власності та принцип рівності прав усіх французів. Кодекс проголошував юридичну рівність учасників правовідносин, виключав всі можливі форми феодальної залежності, встановлював право на громадянський шлюб та право на розлучення, а також відмежовував церкву від цивільно-правових відносин. Був поширений у світі як зразок, як джерело права (Бельгія, Баварія, Вестфалія, Голландія, Сицилія, Польща та ін.). У Франції норми Кодексу діють до сьогодення, хоча до нього й було внесено ряд змін і доповнень.

збірка норм цивільного та судового права, що закріплює 99 загальних принципів мусульманського права (основні критерії й вимоги, яким має відповідати будь-яка правова оцінка), а саме принцип оцінювання діянь за цілями, які вони переслідують; принцип безстроковості переслідування за нанесені збитки та ін. Важливість закріплення таких принципів зумовлюється тим, що в шаріаті відносно небагато точних та однозначних норм, що пояснюють значення тлумачень Корану та сунни.