Біологія мисливських ...

сукупність умов зовнішнього неорганічного середовища, що впливають на організми. Серед абіотичних факторів виділяють хімічні (хімічний склад атмосфери, морських і прісних вод, ґрунту), фізичні, або кліматичні (вологість, тиск, вітер тощо), орографічні (характер рельєфу) та едафічні (ґрунтові).

пристосування організмів до нових умов існування, в які вони потрапляють природним шляхом або переносяться людиною.

прямий і опосередкований вплив людей на довкілля і його компоненти внаслідок господарської діяльності.

1) в екології – ділянка земної поверхні, на якій поширені певні біотичні угруповання та екосистеми будь-якого ієрархічного рівня; 2) в систематиці – ділянка земної поверхні, на якій поширена певна систематична група організмів: вид, рід, родина тощо. Область поширення виду або іншої систематичної групи тварин чи рослин, а також угруповань організмів; 3) ділянка земної поверхні, на якій поширені особини певного виду, незалежно від ступеня постійності їх перебування; зона, обмежена географічними точками більш-менш постійної реєстрації особин виду. Розрізняють ареал первинний, або автохтонний (зона початкового поширення виду), і ареал вторинний, або аллохтонний (зона розселення виду).

розділ зоології, що вивчає земноводних.

ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), яка пов’язана з біоценозом обміном речовин та енергії. Біогеоценоз є структурною частиною ландшафту. Основна функція біогеоценозу полягає у підтримці кругообігу в конкретних географічних умовах. Сукупність живих компонентів у біогеоценозі – це біоценоз, а неживих, що є середовищем існування перших – це біотоп. Біогеоценоз виділяють як територіально відносно однорідну ділянку зі своїми горизонтальними і вертикальними межами, тому його вважають екосистемою найменшого (елементарного) рангу. Біогеоценозами є поля, луки, ліси, водойми.

історично сформований комплекс живих організмів та середовища їх існування певної ландшафтно-географічної зони. Це великий системно-географічний підрозділ у межах географічної зони, що утворює групу тотожного типу біотичних угруповань, які взаємодіють з регіональним макрокліматом і субстратом. Приклади біомів хвойні, широколистяні та мішані ліси, степи тощо. За схемою Ю. Одума, Земля поділяється на 10 біомів: тундри (арктичні та альпійські), північні хвойні ліси, листопадні ліси помірної зони, степи помірної зони, тропічні степи і савани, чапаралі та жорстколистяні ліси, пустелі, напіввічнозелені сезонні тропічні ліси, тропічні ліси, тропічне рідколісся. Близькими за значенням термінами є «біогеографічна зона» та біота стосовно великих за розмірами територій (зазвичай природних зон).

це різноманітність живих організмів із усіх джерел, включаючи наземні і водні екосистеми та екокомплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами та між екосистемами.

оболонка земної кулі, в якій існує або існувало життя. Займає частину земної кори, атмосфери і гідросфери, склад, структура та енергетика яких пов’язані з минулою чи сучасною діяльністю живих організмів. В біосфері відбувається перетворення сонячної енергії і нагромадження її в органічній речовині.

історично сформований комплекс рослин, тварин, грибів та мікроорганізмів, які об’єднані загальною областю поширення та населяють певну територію (акваторію), але не завжди екологічно взаємопов’язані (як це має місце у біоценозі).

це всі ті організми, які були занесені людиною, водою, тваринами тощо та пристосувалися до нових умов існування (наприклад: фауна: шакал, собака єнотоподібний, ондатра, лань, зубр; флора (понад 400 видів): клен татарський, лобода садова, маслинка вузьколиста, портулак городній та інші).

умовний показник, який відображує здатність популяції до розмноження, розвитку та виживання при оптимальних екологічних умовах (тобто до збільшення чисельності при відсутності лімітуючих факторів; відрізняється характерною для даного виду швидкості розмноження. Цей показник відображає теоретичний максимум нащадків від однієї пари за одиницю часу (за рік; за життєвий цикл).

взаємовідносини між особинами в популяціях та між популяціями в біотичних угрупованнях, що виникають внаслідок дії екологічних чинників біогенного походження і впливають на життєдіяльність живих організмів. За характером дії біотичні взаємодії можуть бути прямими (безпосередніми) та опосередкованими (через хімічні агенти, експлуатацію тих чи інших ресурсів, зміни умов довкілля тощо). За наслідками біотичні взаємодії можуть бути негативними (конкуренція), взаємовигідними (симбіоз), вигідними для одних і негативними для інших (паразитизм, хижацтво), нейтральним для обох (нейтралізм), нейтральними для одних і вигідними (коменсалізм) або негативними (аменсалізм) для інших.

сукупність факторів органічного світу (рослинність, тваринне населення, вплив людини), які визначають умови існування організмів у тій чи іншій місцевості.

ділянка земної поверхні (суходолу або водойми) з більш-менш однотипними умовами рельєфу, кліматичними особливостями та іншими абіотичними чинниками, яку займає певне біотичне угруповання (біоценоз). Поняття «біотоп» близьке до поняття «екотоп».

історично сформована сукупність видів рослин і тварин, що населяють ділянку з більш-менш однотипними умовами існування, взаємопов’язаних біотичними зв’язками і певним, створеним ними, біоценотичним середовищем. За систематичними ознаками біоценози поділяються на фітоценози, зооценози і мікробіоценози. Функціонально біоценоз поділяється відповідно до щаблів екологічної піраміди на продуцентів, консументів і редуцентів, об’єднаних трофічними зв’язками. Поняття «біоценоз» так само, як фітоценоз, зооценоз та ін., вживають у відповідних природничих дисциплінах для виокремлення об’єктів досліджень. Біоценози бувають первинними, або корінними (цілина, природні ліси), і вторинними (похідними) – природними або штучно створеними людиною (агробіоценоз). Виділяють також насичені та ненасичені, повночленні та непвночленні біоценози. Фітоценози і зооценози є частиною більш складних природних систем – біогеоценозів.

сукупність близькоспоріднених організмів, що характеризуються певними, тільки їм властивими морфофізіологічними, екологогеографічним та етологічними особливостями, каріотипом, що мають загальне походження, заселяють певну територію (ареал), у природних умовах схрещуються виключно між собою і дають плодюче потомство.

вид, який потрапив за межі свого первинного (природнього) ареалу природним шляхом, або ненавмисно занесений людиною, або який з’явився внаслідок інтродукції; це вид, який подолав географічний бар’єр і знаходиться за межами свого природного ареалу. В ботанічній літературі частіше використовується термін «адвентивний вид», в зоологічній – «чужорідний».

види рослин і тварин природних екосистем, що виникли у даній місцевості в історичні часи та мешкають тут до теперішнього часу.

розділ зоології, шо вивчає плазунів.

стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, який підтримується регулярним відновленням її основних структур і речовинно-енергетичного складу та постійною функціональною саморегуляцією її компонентів.

відносно динамічна сталість фізико-хімічних і біологічних властивостей внутрішнього середовища (крові, лімфи, тканинної рідини) та стійкість основних фізіологічних функцій (кровообігу, дихання, терморегуляції, обміну речовин тощо) організму.

ґрунтові умови і чинники зростання рослин, від яких залежать стан і структура ценозу (родючість ґрунту, його зволоженість, реакція розчину, вміст солей, фізичний стан тощо). Розрізняють фізичні едафічні фактори (водний, повітряний і тепловий режими, щільність та потужність ґрунту, його механічний склад та структура), хімічні (реакція ґрунту, його сольовий склад, валовий склад, наявність мікроелементів).

місце і структурно-функціональна роль популяції певного виду організмів в екосистемі. Характеризує ступінь біологічної спеціалізації (адаптації) даного організму (популяції), зокрема його місце в ланцюгах живлення. Чим ближчі характеристики екологічних ніш різних видів, тим сильніші між видами конкурентні взаємовідносини.

сукупність умов середовища, що здійснюють той або інший вплив на певні організми. Сукупність необхідних для життя організму екологічних факторів називають умовами існування.

укупність організмів та умов їх існування на певній території, які взаємодіють між собою і створюють систему взаємообумовлених та взаємопов’язаних біотичних та абіотичних явищ і процесів;. Зараз цей термін вживається як синонім терміну «біогеоценоз».

перехідна смуга між фізіономічно відмінними співтовариствами (наприклад, узлісся).

сукупність екологічних чинників та їхніх режимів у межах певного однорідного місцезнаходження (топу), зумовлена поєднанням і взаємодією компонентів неживої природи. Він характеризує певну однорідну ділянку земної поверхні. Цей термін близький до терміну «біотоп», але з акцентуванням на зовнішні по відношенню до угруповання факторів середовища.

рослини або тварини (види, роди, родини тощо), поширені лише на якійсь відносно невеликій території. Ендеміки переважають на ділянках земної кулі, добре ізольованих географічно чи екологічно (наприклад, у глибоких озерах, високих горах, на островах).

наука, що вивчає комах.

визначаються кормові, гніздопридатні та захисні властивості угідь. Виділяють фактичну та біологічну ємність угідь. Ємність угідь біологічна – це потенційно можлива кількість особин певного виду, що дане середовище може забезпечити всім необхідним упродовж тривалого часу. Фактична ємність середовища визначається чисельністю тварин в угіддях у певний час і завжди нижча за біологічну.

переселення певного виду за межі їхнього природного ареалу, здійснюване людиною цілеспрямовано або випадково.

організми, що живляться безпосередньо або через інші організми органічною речовиною, синтезованою автотрофами. Консументи першого порядку живляться рослинною їжею. Консументи другого (третього і т. д.) порядку живляться тваринною їжею.

певна територія, однорідна за своїм походженням та історією розвитку, неподільна за зональними і азональними ознаками, має єдиний геологічний фундамент, однотипний рельєф, спільний клімат, подібним сполученням гідротермічних умов, ґрунтів, біоценозів і певною структурою.

ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

регулярні і нерегулярні переміщення (переселення) тварин за межі індивідуальних (сімейних) ділянок оселення особини (чи групи). Виникає внаслідок зміни умов існування тварини чи зміни стадій її життєвого циклу. Найвідомішими є міграції птахів, риб (наприклад, міграції деяких лососевих для нересту з моря в річки), комах (наприклад, перельоти сарани, сезонні міграції сонечок), крабів тощо. Розрізняють активні, пасивні, харчові, сезонні та інші форми міграції тварин.

кількість особин, що народилися, за певний проміжок часу.

це потенційна здатність популяції надавати максимальну кількість нових особин в ідеальних умовах за відсутністю лімітуючих факторів.

співвідношення кількості особин, що народилися за рік до загальної кількості особин (або самиць) у популяції.

кількість особин, що народилися, за певний проміжок часу при фактичних умовах середовища.

загальна кількість усіх видів диких мисливських тварин у мисливському господарстві, утримання якої надає змогу найбільш раціонально використовувати кормові та інші властивості мисливських угідь на певній території.

максимальна кількість особин конкретного виду мисливських тварин (з урахуванням їх статевого та вікового складу), при якій в мисливських угіддях на певній території забезпечується їх нормальне існування без виснаження кормових ресурсів і заподіяння значної шкоди лісовому, сільському та іншому господарству, а також без створення загрози життю та здоров’ю людини.

елементарна функціональна одиниця видового живого, жива істота, частини якої впливають одна на одну так, що вони функціонують разом як біологічна система, що має різні рівні організації, сукупність властивостей (обмін речовин, ріст, розвиток, розмноження, спадковість тощо) та їх станів, що утворюють видоспецифічний онтогенетичний тип. Організм потенційно здатний до безстатевого та статевого розмноження.

розділ зоології, що вивчає птахів.

самостійно існуючий організм; з точки зору екології популяцій це ценотично активний або ценотично пасивний впродовж індивідуального життя, або з фазовою зміною активності організм. На відміну від організму, особина може не брати участь безпосередньо у біоценотичних речовинних, енергетичних та інформаційних процесах, розмножується статевим шляхом.

вільне схрещування різностатевих особин в популяції. Той чи інший ступінь панміксії характерний для більшості видів тварин і рослин. Повна панміксія можлива лише в ідеальних популяціях (нескінченно великих, без тиску природного добору, мутацій, міграцій, без впливу ізоляції).

географічно або екологічно відокремлена частина виду, особини якої під впливом факторів середовища набули стійких особливостей, що відрізняють їх від інших частин даного виду. У природі особини з різних підвидів звичайно можуть вільно схрещуватися.

сукупність організмів одного виду, що займають певний ареал, мають спільне походження за фенотипом та географічно ізольовані від інших популяцій даного виду, можуть вільно схрещуватися і дають плодюче потомство. Також популяцію можна визначити як здатну до самовідтворення сукупність організмів одного виду, що входить до складу екосистеми певного рівня та реалізує тут видоспецифічну функцію, тобто займає власну екологічну нішу. Групи просторово-суміжних популяцій можуть утворювати географічну расу або підвид. Окремі популяції входять до складу певних біоценозів.

штучне повернення в певну місцевість виду, що існував там раніше. При успішній реакліматизації спостерігається відновлення чисельності й ареалу виду. Прикладом реакліматизації є відновлення зубрів у лісах Європи та Кавказу, бобрів та оленів в Україні.

організми, які в процесі своєї життєдіяльності перетворюють (мінералізують) мертву органічну речовину в неорганічні сполуки, що можуть бути використані продуцентами. Більшість редуцентів – сапрофітні мікроорганізми.

кількість видів в екосистемі або в певному регіоні: різноманіття у певному середовищі існування називається альфа-різноманіттям, а кількість усіх видів, що перебувають в усіх середовищах існування, називають бета-різноманіттям.

це певна ділянка простору, яка має сукупність умов (рельєф, клімат, їжа, сховища тощо), необхідних для існування та мешкання на ньому певного виду тварин. Стацією у більш вузькому сенсі прийнято називати ділянку, що використовуються тваринами з певною метою (гніздова, кормова стації тощо), або в певний час (денна, нічна, сезонна стації). Характерні для кожного виду стації розташовуються в межах видового ареалу мозаїчно. Окремі стації, заселені видом, можуть характеризуватися рядом відмінностей, що впливає на ступінь використання та їх значущість для тварин.

це група організмів, пов’язаних між собою тим чи іншим ступенем спорідненості і об’єднаних на основі прийнятих методів класифікації. Ця група достатньо відокремлена від інших груп, що дає можливість визначити для неї таксономічну категорію того чи іншого рангу. На відміну від таксономічної категорії (вид, род, родина тощо) таксон завжди позначає конкретні біологічні об’єкти. Наприклад, поняття «папороті», «китоподібні» чи «хребетні» позначають групи організмів, що слугують об’єктами класифікації, і тому являються таксонами.

поняття, що застосовується в систематиці для позначення підпорядкування різних груп живих організмів, що відрізняються одна від одної ступенем спорідненості. Таксономічні категорії різного рівня, або рангу (вид, рід, родина тощо), присвоюють реальним відокремленим групам організмів – таксонам. На відміну від таксонів таксономічні категорії позначають не реальні організми, а визначений ранг чи рівень класифікації, тобто ступінь ієрархії. Головні таксономічні ранги (категорії) це: домен (domain), царство (regnum), тип (phylum) (для тварин) або відділ (division ) (для рослин, бактерій та грибів), клас (classis), ряд (ordo) (для тварин) або порядок (для рослин та ін.), родина (familia), рід (genus) і вид (species).

це ділянка рослинності з рівноцінними (подібними) умовами, переважно кормовими і захисними, для мисливських тварин, які за умови рівного господарського використання вимагають однакових мисливсько-господарських заходів.

послідовність видів або груп видів, кожна попередня ланка якої слугує їжею для наступної. Ланцюг живлення створює певну послідовність у передачі речовини та енергії. Основою кожного ланцюга живлення є види-продуценти  наступні ланки становлять консументи  остання ланка редуценти. Загальна кількість ланок не перевищує 4-5. Зникнення будь-якої ланки призводить до порушення усіх наступних ланок.

фактори, зумовлені діяльністю людини, які забруднюють довкілля (газодимові викиди, стічні води, шуми, вібрація, радіація).

історично сформована сукупність видів тварин, що мешкають у певній області та входять до всіх її біогеоценозів. Розрізняють водну і суходільну фауну, а також сучасну фауну і викопні фауни (наприклад, кембрійська фауна, трипільська фауна, мамонтова фауна). Поняття «фауна» застосовують також щодо окремих таксонів тварин (ентомо-, орніто-, теріофауна та ін.). Вивченням фауни займається розділ зоогеографії – фауністика.

це історично сформована сукупність видів рослин, поширених на конкретній території або на території з певними умовами у даний час або в минулі геологічні епохи. Розрізняють сучасну флору і флору минулих геологічних часів (наприклад, флора силурійська, флора гінкгова), флору певних типів рослинності та флору окремих відділів рослин (квіткових, голонасінних) та ін. Вивченням флори займається флористика.

анотований перелік рідкісних і зникаючих видів рослин, тварин і грибів з вказівками їх сучасного і минулого розповсюдження, чисельності і причин її скорочення, вже прийнятих та необхідних заходів охорони.

це кількість особин на одиницю площі або об’єму простору, який займає популяція.

це така щільність, при якій розподіл тварин є груповим, освоєння ними властивих кормів у найкращих, хороших і посередніх біотопах є повсюдними, а пошкодження головних лісоутворюючих порід і сільськогосподарських культур перевищують господарсько-допустимі межі.