Історія держави і пр ...

привілеї великих землевласників у феодальних державах Європи, що полягали в наявності політичної влади над населенням вотчини (право на збір податків, здійснення судових функцій). Оформлювались королівськими грамотами.

1) у Давньому Римі – урочистий акт введення посадової особи на посаду; 2) урочиста процедура вступу на посаду глави держави.

юридичний акт передання земельного феода (лена), посади, сану, що закріплював васальну залежність у країнах середньовічної Західної Європи. Господар передавав символи його влади над феодом: меч, скіпетр. Це означало, що сторони зв’язували себе обов’язками. Особливе місце посідала церковна інвеститура, що полягала у призначенні на церковну посаду й введенні в сан.

прихильники релігійно-церковної течії, одного з напрямів протестантизму. В період Англійської буржуазної революції – політична партія, що висловлювала інтереси радикального спрямування середніх прошарків міської буржуазії та нового середнього й дрібного дворянства (політ. лідер – О. Кромвель).

1) у римському праві – помилування з приводу якоїсь події; 2) грамоти, що продавались у період середньовіччя західною (римсько–католицькою) церквою «у спокуту гріхів».

форма кримінального процесу, у якому функції суду, звинувачення і захисту були зосереджені в одному органі. Характерне також використання формальної теорії доказів, застосування тортур, відсутність гласності, письмова форма судочинства.

трибунал католицької церкви (з 1231 р.), створений для боротьби з єрессю. Однак практично інквізиція виконувала функції боротьби з інакомислячими, звинувачені зазнавали тортур, їхнє майно конфісковувалось. Як вища міра покарання для особи, визнаної церквою єретиком, використовувалось спалення на вогнищі. Діяла до Великої французької революції.

підручники римських юристів, що дають систематичний огляд діючого законодавства. Найдавнішими, що дійшли до нас, є інституції Гая. У IV ст. на основі інституцій Гая з використанням матеріалів інших юристів–класиків були складені інституції Юстиніана.

взаємне пристосування, розширення економічного та виробничого співробітництва країн, інтернаціоналізація господарського життя; процеси, спрямовані на консолідацію, злиття суспільних, політичних, військових, економічних структур або етносів з метою протистояння деструктивним внутрішнім і зовнішнім чинникам.

збройне втручання однієї або кількох держав у внутрішні справи іншої країни.