Класифікація мовленнєвих порушень
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА
КЛІНІКО-ПЕДАГОГІЧНА
Порушення засобів спілкування
Порушення у застосуванні засобів спілкування
ФФН(фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення)-порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей із різними розладами, внаслідок вад сприймання і вимови фонем;
ЗНМ(загальний недорозвиток мовлення)-порушення формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової сторін мовлення (звуковимова, лексика, граматична будова, зв’язне мовлення), при нормальному слухові та первинно збереженому інтелекті.
Заїкання (логоневроз) характеризується розлаом темпу, ритму і плавності експресивного мовлення з переважним ураженням комунікативної функції, зумовлене судомними скороченнями у м'язах артикуляції, фонації й дихання.
Порушення письмового мовлення
Дислексія-часткове специфічне порушення процесу читання, яке пов'язане з ураженням деяких ділянок кори головного мозку.
Дисграфія- часткове спецефічне порушення процесу письма
Структуро-семантичне(внутрішнє) оформлення вислову
Афазія – повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними пошкодженнями головного мозку.
алалія – відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;
Порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовної сторони мовлення:
Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатньою іннервацією мовленнєвого апарату;
Ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.
Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовленнєвого апарату
Тахілалія – патологічно прискорений темп мовлення;
Брадилалія – патологічно уповільнений темп мовлення;
Порушення голосу
Дисфонія- розлад фонації(голосу) через зміни голосового апарату
Афонія- відсутність мовлення
Невротична. Причиною розвитку цього типу логоневрозу може стати перенесена психічна травма, переляк, стрес. Іноді цей вид заїкання розвивається в дітей, які виховуються в двомовній сім’ї або мають значні навчальні навантаження.
Неврозоподібна. Ця форма патології з’являється через спадковий чинник або стає наслідком ускладнень, які мати дитини перенесла під час вагітності або на етапі пологів. Неврозоподібне порушення виявляється у віці 3-4 років. Воно розвивається постійно в будь-якій ситуації.
Типи заїкання:
Тонічне. Його характерною особливістю є розтягування голосних звуків або занадто довгі паузи в словах.
Комбіноване. Цей тип об’єднав в собі прояви двух форм заїкання.
Клонічні. Відрізняється багаторазовим повторенням одного і того ж складу, звуку або слова. В результаті дитина не може далі продовжувати свою мову.
Перший рівень мовного розвитку – «безмовні діти» – діти, у яких відсутня загальновживана мова.
Другий рівень мовного розвитку – діти з початковими елементами загальновживаної мови, що характеризуються бідністю словникового запасу і явищами аграматизму.
Четвертий рівень мовного розвитку – це діти із залишковими пробілами в розвитку лексико-граматичної та фонетико-фонематичної сторін мовлення.
Третій рівень мовного розвитку – у дітей спостерігається поява розгорнутої фразової мови з недорозвиненням її звукової і смислової сторін.
Тяжкий, коли навички звукового та складового аналізу формуються зі значними труднощами і важко диференціюються відношення між звуковими елементами
Середній, який характеризується недостатньою диференціацією значної кількості звуків із кількох фонетичних груп, навіть при їх правильній вимові;
Легкий, при якому спостерігається недостатнє розрізнення
фонем, труднощі у звуковому та складовому аналізі, особливо у виділенні окремих звуків, які порушені у вимові;
Гипо-гипертонусна. М’язовий тонус мовного апарата неоднорідний: у голосових складок знижений – а у внутрішніх м’язів гортані підвищений. Голос звучить здавлено й сухо.
Спастична. Зустрічається у осіб середнього або зрілого віку (35-45 років), частіше у жінок. Внаслідок мимовільного скорочення (спазма) м’язів голосових складок виникає вібрація. Під час зімкнення зв’язок, голос відрізняється тремтінням, здавленістю, неприродним звучанням (адукційний тип). Під час розімкнення зв’язок голос беззвучний, глухий (абдукційний тип). Людям з цим видом дисфонії важко починати розмову та вести довгу бесіду.
Гипотонусна. М’язовий тонус голосових складок слабшає. Голос набуває хрипоти та звичить слабко, а мова швидко втомлює.
Мутаційна. Виникає у підлітків, частіше у хлопчиків. Знижується звучання голосу, набуває грубості. Прослуховуються фальцетні ноти, які іноді не зникають і в дорослому віці.
Психогенна. Виникає внаслідок стресу, нервового виснаження. Голос втрачає звучність, але зберігається шепотіння.
Гипертонусна. М’язовий тонус голосових складок підвищений. Голос звучить різко та хрипло, а голосоутворення супроводжується больовими відчуттями в горлі.
Справжня Розвивається внаслідок функціональних порушень гортані, при яких зв’язки втрачають здатність вібрувати і замикатися. Цю патологію часто називають гіпокінетична Афонія – зниження рухової активності гортані.
Функціональна. Афонія психогенна розвивається при стресах, сильних переляках, конфліктах і інших емоційних потрясінь. Людина різко перестає говорити, хоча з його голосовими зв’язками все в порядку. Голос може повернутися згодом – так само раптово, як і пропав.
Баттаризм (парафазія), коли він діти немов «захлинаються» мовою і що неспроможні домовити розпочату пропозицію остаточно, нерідко припускаючи у своїй помилки у побудові лексики;
Проста форма, коли дитина говорить дуже швидко, але не допускаючи граматичних, лексичних чи інших помилок в усному та письмовому оповіданні;
Полтерн або спотикання, коли малюк насилу висловлює свої думки, запинаючись, роблячи неприродні паузи, швидко перебираючи слова, повторюючи вже сказані раніше слова та склади по кілька разів.
Псевдобульбарна дизартрія. Цей стан викликано гіпертонусом м’язів мовного апарату чи спастичним паралічем. Найхарактернішою картиною є порушення роботи м’язів язика, гіперсалівація, часте поперхування. Порушено вимову сонорних (дзвінких, які не мають глухої пари), шиплячих і свистячих звуків.
Коркова дизартрія. Основна причина кіркової дизартрії – порушення довільної артикуляційної моторики, тоді як мовленнєве дихання та часто інтонаційна складова збережені.
Бульбарна дизартрія. Для даної форми дизартрії характерне порушення або відсутність бульбарних рефлексів: порушення ссання та ковтання, надлишкове слиновиділення, труднощі з жуванням, практично повна відсутність міміки. Голос зазвичай гугнявий, хрипкий, дуже тихий, всі приголосні звуки однакові.
Мозочкова дизартрія. При даному стані мова хворого уривчаста, поштовхоподібна і більше схожа на скандування, ніж на плавне мовлення. Також характерна атаксія (тремор і слабкість кінцівок, хиткість ходи, порушення координації рухів та рівноваги).
Підкіркова дизартрія. Для цієї форми характерні гіперкінези – мимовільні рухи, зокрема мімічні та артикуляційні. У процесі промови гіперкінези посилюються, що може призвести до спазму артикуляції, що веде до перепадів тембру (то низький хрипкий, то високий, писклявий) і сили голосу (то шепіт, то вигуки). Також страждає темп мови і може виникати заікання (як прояв гіперкінезу).
Функціональна — порушення звуковимови при відсутності відхилень у артикуляційному апараті та функціонуванні центральної нервової системи, слуховому і периферичному артикуляційному апараті.
Органічна (механічна) — зумовлена спадковими, вродженими або набутими анатомічними дефектами периферичного артикуляційного апарату.
Закрита ринолалія характеризується зниженим фізіологічним носовим резонатором під час вимови звуків мовлення. Найсильніший резонанс в нормі спостерігається при вимові носових м, м', н, н. В процесі артикуляції цих звуків носоглоточний затвор залишається відкритим та повітря проходить до носової порожнини. Якщо ж носовий резонанс відсутній, ці фонеми звучать як ротові б, б', д, д'.
Відкрита ринолалія може бути органічною та функціональною. Органічна ринолалія буває вродженою (розщелина м'якого та твердого піднебіння) та набутою (утворюється при травмі ротової та носової порожнини або в результаті набутого паралічу м'якого піднебіння). Одна з функціональних форм – звична відкрита ринолалія, яка спостерігається після великих аденоїдних розрощувань, виникає в результаті тривалого обмеження рухливості м'якого піднебіння.
Змішана ринолалія. Коли спостерігається поєднання носової непроходимості з недостатністю піднебінно-глоткового зімкнення.
Сенсорна афазія –- характеризується порушеним розумінням почутого мовлення.
Моторна афазія — характеризується порушеною вимовою слів, але збереженням здатності розуміти мовлення;
Моторна алалія — це первинне недорозвинення експресивного (зовнішнього) мовлення. Її поділяють на моторну аферентну (кінестетичну) та моторну еферентну (кінетичну).
Сенсорна алалія — це первинне недорозвинення імпресивного (рецептивного) мовлення в дітей із достатнім рівнем сформованості тонального слуху.
Семантична - дислексія, що виявляється у порушеннях розуміння прочитаних слів, речень при технічно правильному читанні.
Аграматична – дислексія, обумовлена недорозвиненням граматичного ладу мови.
Мнестична - дислексія, що виявляється у труднощах засвоєння всіх букв, у тому недиференційованих замінах.
Оптична - дислексія, що виявляється у труднощах засвоєння й у змішаннях графічно подібних літер, соціальній та їх взаємних замінах.
Фонематична – дислексія, пов'язана з недорозвиненням функцій фонематичної системи, звуко-літерного аналізу.
Тактильна - дислексія, яка спостерігається у сліпих дітей і проявляється в труднощах диференціювання букв азбуки Брайля, що тактильно сприймаються.
Акустична дисграфія проявляється у вигляді заміни букв при написанні, хоча дитина вірно вимовляє слова
Артикуляційно-акустична дисграфія. Полягає в тому, що дитина замінює звуки, як в усному мовленні, так і при написанні
Аграматична дисграфія. Такий різновид дисграфії проявляється у неузгодженості слів у реченні при письмі. Це обумовлено несформованістю у дитини граматичних систем словотвору.
Оптична дисграфія. Труднощі засвоєння дитиною зорових образів букв, багато з яких сприймаються схожими (недописування букв, «дзеркальне» зображення літер, або заміна на ті, що мають схожі елементи тощо).
Дисграфія через несформованість аналізу та синтезу мовного потоку. Проявом такого типу є неспроможність відокремити у мовленні окремі слова, а потім розділити їх на букви та звуки, а також пропуски чи вставка додаткових літер, їх перестановка чи поділ слова на окремі частини.