Педагогіка тренерськ ...

План:

 1. Функції тренера

2. Педагогічна етика як складова професійної компетентності тренера

3. Стилі професійної діяльності тренера

 1. Функції тренера

Крім основної функції - навчання і розвитку спортсмена - тренер виконує і інші різні функції (виключаючи професійний спорт, де багато функцій, особливо господарсько-організаторські, виконуються іншими особами), які умовно ділять на наступні групи. 

1. Експертно-консультативне: тренер виступає як фахівець, що володіє великими знаннями зі спеціальних питань (методикою навчально-тренувального процесу, тактиці ведення змагальної боротьби, станом спортивного інвентарю і т.д.), а при роботі з дитячими колективами він повинен володіти певною ерудицією з інших питань, які не відносяться до його професії. 

2. Проектувальні: тренер повинен вміти здійснювати перспективне і поточне планування. Особливо слід відзначити вміння створювати в спортсменів перспективу, це значно підвищує їх самовіддачу. 

3. Господарсько-організаторські (адміністративні): постачання спортсменів інвентарем, спортивною формою, оренда спортивних баз для занять, розміщення спортсменів на зборах і змаганнях, організація лікарського і психофізіологічного контролю над станом спортсменів і т.п. 

4. Представництво: з одного боку, тренер є для команди представником керівництва, а з іншого - він сам представляє команду перед вищими інстанціями (спорткомітетом і т. п.). 

5. Виховна: перш за все цілеспрямований вплив на спортсменів, але ця функція здійснюється часом стихійно, в силу наслідування спортсменів свого тренера. Спортсмени, особливо в юнацькому віці, прагнуть ідентифікуватися з тренером, легко і з готовністю сприймають його установки, цінності, відносини і особливості поведінки. У зв'язку з цим дуже важливо, щоб тренер володів  соціально позитивними рисами особистості.

6. Пізнавальна (гностична): пізнання психологічних особливостей спортсменів, без чого не можна встановити з ними взаєморозуміння. 

7. Секундантська: управління спортсменами під час змагань. Здійснюючи цю функцію, тренер повинен виступати в ролі психолога, а для цього йому треба знати психологічні особливості своїх підопічних, їх сильні і слабкі сторони. 

Щоб домогтися бажаного від спортсменів, сам тренер зобов'язаний бути зразком відданості спорту, зразком поведінки в побуті.

 2. Педагогічна етика як складова професійної компетентності тренера

 Професійна діяльність тренера, має складну структуру і значні відмінності від інших педагогічних професій. Ця діяльність вимагає високого рівня знань у галузі біологічних і психологічних процесів; володіння засобами, методами і формами педагогічного і тренувального впливу; високої фізичної і технічної підготовленості; розвиненості педагогічних здібностей, сформованості певних рис і якостей особистості, що в сукупності становлять його професійну компетентність.

Актуальним є визначення особливостей педагогічної етики тренера як складової його професійної компетентності, оскільки вона визначає характер взаємодії тренера і спортсмена, а отже, впливає і на результат спортивно- тренувального процесу.

Під професійною компетентністю тренера розуміємо інтегральну характеристику особистості фахівця, що поєднує рівень необхідних знань, вмінь, навичок, здібностей, професійно важливих якостей для ефективного виконання професійної діяльності, які забезпечують самореалізацію та самовдосконалення особистості педагога-тренера в процесі професійної діяльності.

Це визначення дає можливість визначити у структурі професійної компетентності тренера такі компоненти: професійно-когнітивний (загально-професійні, загально-педагогічні та загально-психологічні компетенції); професійно-діяльнісний (фізкультурно-спортивні та спеціальні компетенції); професійно - особистісний (особистісна (загальні та спеціальні здібності, професійно важливі якості), мотиваційна та комунікативна компетенції, кожній з яких відповідають певні компетенції).

Спортивний тренер, це перш за все педагог, який не тільки навчає техніці рухів і сприяє розвитку фізичних здібностей спортсмена, а й виховує його, формує риси та якості особистості, мотиви, інтереси, цінності. Основу професійної діяльності тренера становлять педагогічні здібності (перцептивні, проектувальні та конструкторські, організаторські, дидактичні, експресивні, комунікативні). Саме до складу комунікативних здібностей відносять педагогічну етику і такт тренера. Але, педагогічна етика тренера має розглядатися у більш широкому розумінні з урахуванням аспектів цього поняття.

Розглянемо більш детально поняття «педагогічна етика».

У науковій літературі виділяють поняття «професійна етика» і «педагогічна етика». У літературі немає однозначного тлумачення поняття «професійна етика». У Словнику з етики відзначається, що професійною етикою називають кодекси поведінки, які забезпечують моральний характер взаємовідносин між людьми, які займаються спільною професійною діяльністю.

Особливістю професійної етики є тісний зв’язок з діяльністю членів конкретної групи (фахівців) і наявність єдиних моральних правил, норм поведінки для членів цієї групи.

Виокремлення професійної етики у відносно самостійну галузь знання обумовлене необхідністю визначення певних моральних норм, правил, традицій, які будуть властиві представникам певних професій і якими вони будуть керуватися при здійсненні конкретної професійної діяльності. Визначення цих норм, правил, традицій спрямовано на формування особистості представника цієї професії, його переконань, поглядів, норм і правил поведінки. Крім того, будь-яка професійна діяльність опосередковано впливає на особистість людини, змінюючи її якості, риси, характеристики. Тобто етичні кодекси виникають у результаті необхідності регулювати поведінку професіоналів у тих галузях діяльності, які в результаті соціальних змін висуваються на передній план, і їхня роль набуває соціального значення. Тому особливого значення професійна етика набуває у професіях, що пов’язані з психологічним і виховним впливом на людину: вчитель, тренер, психолог та ін.

Педагогічна етика розглядається як відносно самостійний розділ науки, який вивчає особливості педагогічної моралі, з’ясовує специфіку реалізації принципів моралі в сфері педагогічної діяльності, розкриває її функції, зміст принципів і етичних категорій. Також у рамках педагогічної етики вивчається характер моральної діяльності тренера і моральних відносин у професійній сфері, розробляються основи педагогічного етикету, який являє собою сукупність напрацьованих у педагогічному середовищі специфічних правил спілкування, манери поведінки людей, які професійно займаються навчанням і вихованням. А це означає, що педагогічна етика також має місце і у педагогічній діяльності тренера.

Перед педагогічною етикою педагога-тренера постають важливі завдання (теоретичні і прикладні), серед яких дослідження проблем методологічного характеру; розробка структури и процесу формування моральних потреб педагога-тренера, з’ясування специфіки моральних аспектів педагогічної праці тренера, виділення вимог до морального образу педагога-тренера.

Педагогічна етика у стосунках «педагог-тренер-вихованець» має свої особливості, які пов’язані зі специфікою спортивної діяльності. Розглянемо їх. Педагог-тренер у процесі навчально-тренувальної діяльності має можливість впливати на мотиваційну сферу учнів, інтереси, потреби, мотиви, цінності та ін. Ці мотиви проявляються і розкриваються у процесі занять спортом, а це викликає необхідність дотримуватися певних норм спортивної етики; розвивати прагнення до подолання труднощів на шляху до спортивних досягнень; виховувати спортивну працелюбність, волю та інші особистісні якості й властивості спортивного характеру. При цьому тренер сам має демонструвати відповідні установки, інтереси, прагнення і особистісні риси.

Спортивна діяльність сама по собі не виховує позитивних особистісних якостей, тому у спортсмена можуть сформуватися негативні риси характеру (егоїзм, надмірне честолюбство, марнославство, зарозумілість та ін.). У процесі взаємодії з учнями тренеру необхідно цілеспрямовано здійснювати їхнє моральне виховання, стимулювати спортсменів до самовиховання і самовдосконалення.

Педагогічна етика тренера реалізується через інформаційну взаємодію зі спортсменом. Плани, рекомендації, поради, настанови, зауваження - це найбільш поширені виховні методи і форми впливу на свідомість спортсмена, на його ставлення до спортивної діяльності та її результатів. Чесність, відвертість, співробітництво, прагнення допомогти вихованцю - ці моральні риси є запорукою високих досягнень і успіхів спортсмена.

У педагогічній діяльності тренера важливою рисою є вимогливість до спортсмена на основі об’єктивної оцінки його функціональних можливостей. Вимогливість тренера, з позицій педагогічної етики, має проявлятися у тактовності, витримці, чіткості та послідовності вимог, коректності у спілкуванні з вихованцями, неприпустимості приниження гідності вихованців, брутальності.

Для спортивної діяльності, на відміну від інших видів активності людини (спілкування, ігрової діяльності, навчання), характерним є не просто досягнення певного результату, а, як правило, досягнення найвищого результату, прагнення першості. Тому в рамках педагогічної етики педагога-тренера можна виділити такий етичний принцип, як відповідальність за результат спортивної діяльності, який, по суті, є спільним досягненням тренера і спортсмена. Тобто педагогічна взаємодія тренера і вихованця має бути побудована таким чином, щоб і тренер, і вихованець разом йшли до поставленої мети - досягти найвищого результату, зробити внесок у розвиток спорту, прославити країну або певне спортивне товариство.

Педагогічна етика тренера у процесі навчально-тренувальної діяльності має ще один важливий аспект, пов'язаний з контролем спортивних навантажень юних спортсменів. Формування рухових актів здійснюється в екстремальних умовах тренувальної і змагальної діяльності у відповідності до кінцевого результату. Процес формування рухових актів спортсмена відбувається шляхом автоматизованого управління діями, що складаються з певної системи рухів і регуляторних актів. Цей процес, тривалий за часом, вимагає наполегливості, витримки, вольових зусиль як з боку тренера, так і з боку вихованця.

Отже, дотримуючись педагогічної етики, педагог-тренер має зважено і раціонально підбирати спортивне навантаження, яке б відповідало тренувальному процесу і не порушувало б його організації; не ставити перед спортсменом незвичних (або надзвичайних) завдань, що викликають несприятливі реакції психіки і функціональних систем; виявляти реакцію спортсмена на тренувальні впливи відповідно до умов змагальної діяльності й з урахуванням рівня підготовленості до неї спортсмена.

 3. Стилі професійної діяльності тренера

У процесі багаторічної роботи в кожного тренера складається характерний для нього стиль керівництва, керування командою або окремими спортсменами. Під впливом багатьох факторів (зміна колективу, підвищення майстерності спортсменів, розвиток особистості й т.д.) він може мінятися або залишатися постійним.

Отже, що ж таке «стиль»?

Під стилем розуміють повторювані особливості, типові риси, форми вираження. Ряд словосполучень, таких як стиль роботи, стиль керування, стиль взаємин, стали термінами.

Під стилем керівництва в психології розуміють: «...індивідуально-типові особливості цілісної, відносно стійкої системи способів, методів, прийомів впливу керівника на колектив з метою ефективного виконання управлінських функцій».

Типи керівників і відповідні їм стилі керівництва були вперше досліджені німецьким психологом Куртом Левіним (1938), якому належать і назви основних стилів: авторитарний, демократичний і ліберальний, або вільний, попустительський.

Запропонована ним класифікація виявилася на диво довговічною і, з невеликими змінами, діє і у наші дні (у деяких сучасних публікаціях авторитарний стиль замінений директивним, а демократичний - колегіальним, але суть, зміст термінів залишилися колишніми).

Авторитарний, або директивний, стиль роботи тренера характеризується повною його єдиноначальністю, тобто одноособовим прийняттям рішень (причому тільки власного формулювання), прагненням залишити за собою виключне право заохочувати й карати. Всі керівні впливи тренера-автократа подаються у формі наказу, ультимативних вимог, розпоряджень. Які-небудь відхилення, неточності при їхньому виконанні, прояв ініціативи й самостійності викликають реакцію у вигляді стягнень, покарань, доган, позбавлення пільг і т.д. Такий тренер ретельно й строго контролює всю діяльність і поведінку спортсменів, але не з метою піклуватися про їх, допомогти їм, а з єдиним прагненням - усе зробити для того, щоб не зірвати виконання поставленого перед ним, тренером, завдання.

Тренери з директивним стилем керування зазвичай із симпатією ставляться до тих, хто не заперечує їм ні в чому, хто згодний з будь-якими їхніми пропозиціями. Тому в колективах, ними керованих, бувають, як правило, «мазунчики», які не завжди користуються повагою серед товаришів. У спілкуванні з іншими своїми учнями і з колегами тренери-автократи тримаються на відстані, а якщо й допускають вербальні контакти, те тільки короткочасні, що часто переходять у брутальність, нестриманість, безтактність. Не вміючи знайти оптимальний, рівний тон у спілкуванні зі своїми учнями, вони при невдалих їхніх виступах вибухають лайкою, образами, а при вдалих - схильні до лестощів і запобігання. Природно, що такий стиль керівництва тренера створює в спортивному колективі нездоровий психологічний клімат і конфліктні ситуації.

Демократичний, або колегіальний, стиль керівництва характеризується передачею тренером частини своїх повноважень і функцій членам колективу або своїх помічників. Для прийняття тих або інших рішень тренер-демократ залучає весь колектив або актив, обговорюючи й погоджуючи з ним всі пропозиції.

Розвиваючи дискусію та обговорюючи питання, що стосуються діяльності колективу, тренер розвиває ділову особисту ініціативу й самостійність у своїх підопічних, не перетинаючи ту грань, за якою він може поступитися своїми принципами. Колективно обговорюючи ті або інші проблеми, тренер-демократ робить це не заради форми. Він дійсно бажає знати думку спортсменів, щоб урахувати її, приймаючи рішення. Разом із тим відповідальні та термінові справи, що вимагають негайних дій, тренер виконує сам.

У спілкуванні зі своїми учнями в тренера, який користується колегіальними методами керування, відсутній диктаторський тон, немає роздратованості й нервозності. Всі звернення висловлюються ним у формі прохань, рад, рекомендацій.

Контролюючи діяльність членів колективу, тренер намагається зосередити свій контроль на головному, не переходячи на дріб'язкову опіку. У відносинах з людьми він об'єктивний, справедливий, увічливий, делікатний, доброзичливий і завжди доступний для контакту, у роботі не боїться конкуренції, а у своєму оточенні воліє бачити кваліфікованих фахівців.

Ліберальний (попустительський, або вільний) стиль керівництва характеризується мінімальним втручанням тренера в процес управління командою. Такий тренер перебуває ніби осторонь від того, чим займаються всі її члени. Контроль за діяльністю підопічних він здійснює час від часу, основне своє призначення бачить у постачанні їх інформацією й посередництві між своїм колективом та іншими, що заважає йому пізнати внутрішні процеси взаємодії.

Вимоги, поради, рекомендації в спілкуванні з учнями у тренера-ліберала відсутні, їх заміняють прохання та угоди. Будь-які пояснення порушення дисципліни, невиконання завдання він приймає без критичної оцінки.

Такий тренер украй байдужий до думки учнів і навколишніх про нього, нетовариський і безініціативний у всьому, байдужний до своєї управлінської діяльності.

У житті рідко зустрічаються тренери, діяльність яких чітко укладалася б у рамки одного стилю керівництва. Зазвичай у своїй роботі будь-який тренер застосовує всі три стилі, але виразність кожного з них буває різною. Перевага одного або двох з них характеризує той або інший індивідуальний стиль керівництва тренера.

Індивідуальний стиль керівництва тренера обумовлений особистісними якостями тренера; поведінкою тренера, тоном голосу, яким він віддає розпорядження, зовнішнім виглядом; необхідністю, розумністю наказів і їхньою своєчасністю; психічними станами спортсменів. Якщо, наприклад, тренерові властиві такі якості, як зарозумілість, марнославство, упередженість в оцінках людей, брутальність, байдужність до них, то негативне ставлення спочатку виникає до особи тренера, а потім до всього, що походить від нього, і стає тривалим, стійким. Виконання будь-якого його наказу в таких випадках явно або приховано саботується, а якщо й виконується, то безвідповідально, із сарказмом і презирством.

Позитивне ставлення спортсменів до особистісних якостей тренера впливає на оперативність і чіткість виконання тренерських вказівок, позитивне сприйняття методів його керівництва. Навіть емоційні зриви тренера, якщо вони короткочасні, не здатні викликати негативного ставлення в цілому до методу його керування, оскільки спортсмени розуміють, що дратівливість не властива їхньому наставникові і, мабуть, викликана, надзвичайними обставинами.

На ставлення спортсменів до стилю керівництва тренера впливає також своєчасність і розумність його провідних вказівок. Здатність віддавати такі розпорядження, які відповідають ситуації, часу й приводять спортсмена або команду до успіху, створює авторитет тренерові. Спортсмени намагаються передати такому тренерові всю ініціативу, вважаючи, що все сказане і зроблене ним піде на користь для команди, Щоправда, у цьому криється небезпека самоусунення спортсменів від прийняття яких будь-яких рішень. Перед тренером у такому випадку встає проблема розвитку особистості спортсменів, боротьби із соціальним інфантилізмом, невмінням поводитися в тій або іншій ситуації, приймати самостійні рішення.

 Контрольні запитання:

1. Дайте визначення функціям тренера

2. Що розуміють під професійною компетентністю тренера?

3. Перелічите компоненти професійної компетентності тренера

4. Дайте визначення терміну професійна етика

5. Чим характеризується авторитарний, або директивний, стиль роботи тренера?

6. Чим характеризуються тренери з директивним стилем керування?

7. Чим характеризуються демократичний, або колегіальний, стиль керівництва?

8. Чим характеризуються ліберальний (попустительський, або вільний) стиль керівництва?

9. Чим обумовлений індивідуальний стиль керівництва тренера?

 Рекомендована література

 1. Волков Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта / Л. В. Волков. - К.: Олимпийская литература, 2002. - 295 с.

2. Гогунов Е. Н. Психология физического воспитания и спорта : учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Гогунов Е. Н., Мартьянов Б. И. - М.: Издательский центр «Академия», 2000. - 288 с.

3. Кон И.С. Словар по этике / И. С. Кон, А. В. Адо. - М. : Политиздат, 1983. -
445 с.

4. Петровська Т.В. Майстерність спортивного педагога: навч.посіб. / Т.В. Петровська. – К.: НУФВСУ, вид-во «Олімп. л-ра», 2015. – 184 с.

5. Воронова В.І. Психологія спорту: Навчальний посібник. / В.І.Воронова. – К.: Олімпійська література, 2007. – 298 с.

6. Деркач А.А. Педагогическое мастерство тренера / Предисл. Н.В.Кузьминой, А.Ц.Пуни, А.В.Тарасова / А.А. Деркач, А.А. Исаев. – М.: Физкультура и спорт, 1981. – 375 с.

7. Основи педагогічної майстерності: навчально-методичний посібник / Е.І. Федорчук, Т.І. Конькова, В.О. Заремба; За заг. ред. Е.І. Федорчук. – Кам’янець-Подільський: видавець Зволейко Д.Г. 2008. – 272 с.

8. Мулик Вячеслав. Сучасні вимоги до рівня підготовленості тренера // Теорія і методика фізичного виховання і спорту / Вячеслав Мулик. – 2002 – №4 – С. 11-15.

9. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І.А. Зязюна. – 2-ге вид. допов. і переробл. – К.: Вища пік., 2004. – 422 с.