Педагогіка тренерськ ...

План:

1. Поняття колективу, його види

2. Діалектика розвитку колективу

3. Фактори розвитку колективу

 1. Поняття колективу, його види

 Колектив – це соціально значима група людей, які об’єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямку досягнення означеної мети і мають органи  самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні взаємозалежні певні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядування.

А.С. Макаренко наголошував: «Колектив – це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу. А просто юрба або зборище».

Виховання особистості в колективі є вираженням певних закономірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєминах створюються умови ля соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціального середовища – це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини і певної спільноти взагалі.

Українська народна педагогіка акумулювала тисячолітній досвід народу щодо місця і ролі колективу у вихованні людини. У колективі вона вбачала живильне джерело всебічного розвитку особистості і передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів’ях спостерігаємо думки, які підтверджують колективістську психологію українців: «Громада – великий чоловік», «Де дружно, там і хлібно», «Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться», «Громада – це рада, що рішила – так і буде», «У товаристві лад – усяк тому рад» та ін.

Народна педагогіка, вбачаючи у колективі могутню силу виховного впливу на особистість, зосереджувала увагу на тому, щоб соціальний колектив виступав джерелом всебічного розвитку кожного його члена, був надійним захисником інтересів, прав особистості. Оскільки характерними рисами менталітету українців були гуманізм, демократизм, не допускалось використання колективу в якості інструмента приниження його членів, розпалювання конфліктів між ними. Лише в тоталітарних суспільних утвореннях дбали про організацію колективів і використання їх як інструмента тиску на особистість, подавлення її «Я», нівелювання та ін. В умовах розвитку демократичного суспільства будь-які колективи мають формуватися та розвиватися на засадах гуманізму й демократизму.

Колектив як соціально діюча система має виконувати певні функції:

1. Організаторська: спрямована на об’єднання членів колективу з метою виконання певних завдань.

2. Виховна: спрямована на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного виховання, забезпечує умови для психічного й соціального розвитку особистості.

3. Стимулююча: сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування певних якостей особистості – сили волі, гуманізму, працьовитості, совісності, чесності, цілеспрямованості, гідності та ін.

Педагогічні засади формування і розвитку є загальними для будь-якого виду колективу. Тому, говорячи про види колективів, не можна обмежитись лише визначенням дитячих колективів. У загальному аспекті функціонування колективів слід виокремити такі види колективів: первинний, загальношкільний, виробничий (колектив заводу, фабрики, установи тощо), тимчасовий, сімейний.

Первинний колектив об’єднує людей (школярів), згуртованих в порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, професійної групи в установі, підрозділу у військових об’єднаннях та ін. За кількісним складом первинний колектив має налічувати, наприклад 10-15 осіб. Якщо їх більше, то в такій групі створюються мікро колективи. Формується більше групові та міжособистісні стосунки. Коли ж соціальна група нараховує менше 7-8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічному значенні. Це вже замкнена група друзів і приятелів.

Загальношкільні колективи об’єднують всіх учнів певного загальноосвітнього навчально-виховного закладу й педагогічних працівників.

Щодо кількісного складу, то загально шкільний колектив має налічувати 500-600 осіб. Це забезпечує можливість членів колективу знати один одного, збиратися разом для розв’язання певних завдань, а педагогам, і, зокрема, керівникам навчально-виховного закладу, знати вихованців, безпосередньо впливати на них. І в цьому колективі має бути однакова кількість людей протилежних статей.

Тимчасовий колектив групує особистостей, які є членами постійних колективів і об’єднуються для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група та ін.). Як правило, тимчасові колективи невеликі, згруповані на основі соціальних інтересів.

Виробничі колективи об’єднують професіоналів для розв’язання різних завдань у галузі науково-дослідної роботи, виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, захисту держави, охорони порядку, лікування людей та ін. Ці колективи розвиваються за загальними законами.

Окреме місце займає сімейний колектив, який об’єднує членів однієї родини. Він складався історично і виступав важливим соціальним утворенням у суспільстві. Щоб у сім’ї склалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше двоє-троє дітей і члени сім’ї і члени сім’ї старшого покоління.

У соціально-психологічному і педагогічному плані колективи можуть бути однакові й різновікові. Природний шлях, що випливає з досвіду народної педагогіки, - це виховання особистості в різновіковому колективі. Тут старші за віком і соціальним досвідом члени колективу передають свій досвід молодим, турбуються про їх захист, допомагають долати труднощі. Молодші прагнуть оволодівати соціальним досвідом старших, відчувають відповідальність перед ними та ін. Тому досить ефективно розвивається і впливає на своїх членів повноцінний сімейний колектив.

 2. Діалектика розвитку колективу

 Розробляючи теорію і практику колективу, А.С. Макаренко із захопленням писав: «Яка чудова, захоплююча діалектика! Вільний… колектив не здатний стояти на місці. Форма існування вільного людського колективу – рух вперед, форма смерті – зупинка».

Вихователь, який працює з колективом, повинен, по-перше, стимулювати розвиток конкретного колективу, а, по-друге, змінювати тактику, напрямки і методи роботи з вихованцями і колективом взагалі залежно від стадійності його розвитку.

Стадійність розвитку колективу – це вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої лежить рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу.

Особливості розвитку колективу залежать від таких чинників, як актив, органи самоврядування, лідер.

Актив – це група вихованців, членів конкретного колективу, які усвідомлюють вимоги керівника колективу, допомагають йому в організації життєдіяльності членів колективу, виявляють певну ініціативу.

Органи самоврядування є уповноваженими колективу на основі демократичних виборів, які допомагають педагогові здійснювати керівні функції, підтримувати зв’язки з уповноваженими інших колективів. Якщо органи самоврядування обирають, то члени активу самовирізняються, самоутверджуються.

Лідер – це той член колективу, який у важливих ситуаціях здатний помітно впливати на поведінку членів колективу, проявляти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу.

У своєму розвитку колектив проходить три основні стадії (етапи).

Колектив на першій стадії свого розвитку характеризується такими ознаками: він лише починає створюватись; члени колективу недостатньо знають один одного; не повною мірою усвідомлюють завдання; немає ініціативи в конкретній діяльності; відсутній актив.

Провідною тактичною лінією діяльності вихователя є забезпечення системи вимог і організація діяльності на засадах єдино початку керівництва і педагогічного авторитаризму.

Виходячи з ознак колективу на цій стадії та тактичної лінії діяльності вихователя, можна визначити такі напрямки його роботи:

- вивчення колективу;

- забезпечення знайомства вихованців між собою;т висунення конкретних завдань;

- організація спільної діяльності; сприяння формуванню активу.

На цій стадії розвитку колективу взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу як на колектив у цілому, так і на кожного члена колективу зокрема.

Колективу на другій стадії розвитку властиві такі ознаки: сформувався актив, більшість підпорядковується меншості; члени колективу усвідомлюють завдання; актив починає проявляти ініціативу у визначенні завдань і організації колективної діяльності.

Провідна тактична лінія: здійснювати керівництво на демократичних засадах з опорою на актив.

Відповідно до цього вихователь продовжує вивчати вихованців; навчає активістів здійснювати керівні функції; спільно з активом визначає перспективні лінії та завдання діяльності колективу.

На другій стадії розвитку взаємини між педагогом і вихованцями базуються на засадах демократизму і принципі паралельних впливів на особистість вихованців (поєднання безпосереднього й опосередкованого впливу).

Більшість вихованців діє свідомо, активно і підпорядковує собі меншість, колектив в цілому, усвідомлює завдання, члени колективу здатні висувати актуальні завдання – це ознаки, які характеризують колектив на третій стадії його розвитку.

Вихователь на цьому етапі розвитку реалізує таку тактичну лінію:

- керівництво колективом на розширених засадах демократизму, вирішення всіх питань життєдіяльності колективу на загальних зборах.

Напрямки роботи вихователя на третій стадії: продовжує вивчати членів колективу; почергово залучає вихованців до виконання керівних функцій, самостійного виконання доручень колективу, спільно з усіма членами колективу обговорює завдання і перспективні лінії його розвитку.

 3. Фактори розвитку колективу

 На успішність розвитку і становлення колективу впливає ряд соціально-психологічних факторів.

1. Глибоке знання вихователями наукових психолого-педагогічних основ теорії і практики формування та розвитку колективу.

2. Забезпечення наступності і єдності дій педагогів у роботі з колективом.

3. Володіння технікою створення перспективних ліній.

4. Забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і органами самоврядування.

5. Наявність соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу.

6. Наявність традицій в життєдіяльності колективу.

7. Дотримання належного стилю і тону в колективі.

Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спиратися на надбання педагогічної науки, звільнитися від ідеологічної заангажованості, цілеспрямовано працювати над розвитком колективу на засадах гуманізму, використовувати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності.

З окремим колективом вихованців працюють кілька вихователів, керівників.

І тут важливо забезпечити єдність їх впливів на колектив та дотримання наступності на етапах переходу колективу від однієї стадії розвитку до іншої, від керівного впливу одного вихователя до другого.

Важливим чинником, що сприяє розвитку і становленню колективу, є система перспективних ліній.

Перспектива – це мета, «завтрашня радість» (А.С. Макаренко), що виступає стимулом у діяльності колективу й окремих його членів.

Говорячи про формування колективу, виховання особистості в колективі, треба дбати, щоб перспектива окремої особи співпадала деякою мірою з перспективою колективу. За визначенням А.С. Макаренка, перспектива може бути близька, середня і далека.

У процесі організації перспектив варто дотримуватися таких вимог:

1. Перспектива має бути зримою і реальною.

2. Передбачати, щоб перспектива була доступною і посильною для досягнення.

3. Стимулювати і заохочувати діяльність колективу і його членів у їх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи.

Суттєвим структурним компонентом, що сприяє розвитку колективу, його впливу на особистість, є актив і органи самоврядування. Майстерність  учителя-вихователя має бути спрямована на формування активу, стимулювання його діяльності. В активі педагог повинен бачити своїх помічників і союзників.

Вихованців-активістів треба включати в конкретну діяльність, перекладати на них ряд обов’язків і функцій вихователів, вчити методам і засобам їх виконання. Це забезпечує соціальне зростання особистості.

Актив є тим ґрунтом, на якому формуються органи самоврядування як уповноваження колективу. Обрання органів самоврядування має здійснюватися на демократичних засадах.

Для розвитку колективу необхідно створювати належні соціально-педагогічні умови. Якщо це стосується школи, то в ній має панувати передусім дух гуманізму, добра і радості. Такі умови притягують вихованців закладу і колективу, який діє в ньому.

Колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою поряд з іншими чинниками, соціально значимими традиціями. Традиція (від лат. traditio –передача) – це різновид або форма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю і зусиллями людей, спрямованими на збереження незмінних форм поведінки, які успадковані від попередніх поколінь. Традиції мають бути тривалими, стійкими, наповнені багатством моральних впливів на особистість.

Життя колективу, ефективність його впливу на особистість залежить також від стилю і тону в колективі. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність для досягнення мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може проявлятися у різних сферах життя колективу: у навчанні, грі, праці, дозвіллі та ін. Тому не можна допускати в колективі безпідставної галасливості, бездіяльності, невпорядкованості дій.

Таким чином, виховання особистості в колективі ґрунтується на закономірностях, які склалися в народі протягом століть. Спроби дискредитувати ідею колективу, його вплив на формування особистості ведуть до штучного вилучення із системи виховання важливого засобу розв’язання завдань всебічного розвитку особистості.

 Контрольні запитання:

 1. Що називається колективом і які його функції?

2. Чинники та стадії розвитку колективу. Виділіть основні ознаки колективу.

3. Які фактори є провідними у зміцнені колективу?

 Рекомендована література

 Основна:

1. Петровська Т.В. Майстерність спортивного педагога: навч.посіб. / Т.В. Петровська. – К.: НУФВСУ, вид-во «Олімп. л-ра», 2015. – 184 с.

2. Андреев В.И. Педагогика. Учебный курс для творческого саморазвития / В. И. Андреев – 2-е изд. – Казань, 2000. – 600 с.

3. Бордовская Н.В. Педагогика. Учебник для вузов / Н.В. Бордовская, А.А. Реан – СПб: Издательство «Питер», 2011. – 304с.

4. Воронова В.І. Психологія спорту: Навчальний посібник.                                / В.І. Воронова. – К.: Олімпійська література, 2007. – 298 с.

5. Гогунов Е.Н. Психология физического воспитания и спорта                                  / Е.Н. Гогунов. Учеб. пособие. – М.: «Академия», 2000. - 288 с.

6. Деркач А.А. Педагогическое мастерство тренера / Предисл.                           Н.В. Кузьминой, А.Ц. Пуни, А.В. Тарасова / А.А. Деркач, А.А. Исаев. – М.: Физкультура и спорт, 2001. – 375 с.

7. Жмарев Н.В. Управленческая и организаторская робота тренера                           / Н.В. Жмарев. – К.:Здорове, 2006. – 128 с.

8. Ильин Е. П. Психология физического воспитания / Е. П. Ильин. – М., 2000. – 486 с.

9. Карпушин Б.А. Педагогика физической культуры: учебник                                / Б.А. Карпушин.– М.: Советский спорт, 2013. – 300 с.

10. Кузьмінський А.І. Педагогіка: Підручник / А.І. Кузьмінський,                        В.Л. Омеляненко. – К.: Знання, 2007. – 447с.

11. Лисянська Т.М. Педагогічна психологія: Практикум: Навч. посіб. – К.: Каравелла, 2009. – 224 с.

12. Ложкин Г.В. Психология спорта: схемы, комментарии, практикум: учеб. пособ. / Г.В. Ложкин. – К.: Освіта України, 2011. – 484 с.

13. Мащенко Н.І. Основи педагогіки і психології вищої освіти: Курс лекцій / Н.І. Мащенко. –Кременчук: ПП Щербатих О.В., 2005. – 288 с.

14. Основи педагогічної майстерності: навчально-методичний посібник / Е.І. Федорчук, Т.І. Конькова, В.О. Заремба; За заг. ред. Е.І. Федорчук. – Кам’янець-Подільський: видавець Зволейко Д.Г. 2008. – 272 с.

15. Педагогика физической культуры и спорта: учебник / под ред.                        С.Д. Неверковича. – М.: Физическая культура, 2006. – 528 с.

16. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І. Кузьмінський,                               В.Л. Омельяненко. –К.: Знання-Прес, 2003. – 700 с.

17. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І.А. Зязюна. – 2-ге вид. допов. і переробл. – К.: Вища пік., 2004. – 422 с.

18. Петровська Т.В. Майстерність спортивного педагога: навчальний посібник. / Т.В. Петровська. – К.: Олімпійська література, 2012. – 184 с.

 Додаткова:

1. Алиев Э. Г. Проблемы агентской деятельности в мини-футбольных клубах / Эмиль Гуметович Алиев, Олег Семенович Андреев, Константин Викторович Еременко // Ученые записки. – 2008. – №10(44). – С. 3-5.

2. Бринзак С. Координатно-соціограмний аналіз міжособистісних стосунків членів спортивної команди / Сава Бринзак // Молода спортивна наука України : зб. наук. пр. з галузі фіз.культури та спорту. – Л., 2007 – Вип. 11, т. 4. – С. 177.

3. Бріскін Ю. Структура та зміст навчальної дисципліни «Професійна майстерність фахівців олімпійського та професійного спорту» / БріскінЮ. // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. –Х. : ХХПІ, 2000. – №2. – С. 19-22.

4. Воронко Л.А. Особливості професійного спілкування як важливий компонент педагогічної майстерності тренера фізичної культури / Воронко Л. А., Колєватова Н. М.// Вісник Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка. Серія : Педагогічнінауки. Фізичне виховання та спорт. – Чернігів, 2007. – Вип. 44. – С. 28-32.

5. Коробкина В. И. Спор и конфликтные ситуации, поиск приемлемого решения /В. И. Коробкина, В. Ф. Ардельяноеа, A. B. Швардыгулин // Физическая культура и спорт в ХХІ веке : материал ІV Междунар. науч.-пркт. конф. – Волгоград, 2008. – Вып. 4. – С. 152-155.

6. Мулик Вячеслав. Сучасні вимоги до рівня підготовленості тренера // Теорія і методика фізичного виховання і спорту / Вячеслав Мулик. – 2002 – №4 – С. 11-15.

7. Практикум по спортивной психологии / Под ред. И.П. Волкова. - СПб.: Питер, 2002. - 288 с.

8. Социально-педагогические основы деятельности тренера: монография / Т.В. Михайлова. – М. : Физическая культура, 2009. – 288 с.

9. Горбунов Г. Д. Психопедагогика спорта / Г. Д. Горбунов. - М. : Советский спорт. - 2007. - 296 с.

10. Пірен М. І. Конфліктологія : підручник / М. І. Пірен. - К. : МАУП, 2003. -360 с.

11. Якимов А.М. Основы тренерского мастерства. Учебно-методическое пособие / А.М. Якимов. – М.: Терра-Спорт, 2003 – 176 с.