ЛЕКЦІЇ 9: СПОРТИВНА ФОРМА ЯК ПРОЯВ ВИЩОЇ ГОТОВНОСТІ ДО ЗМАГАНЬ
План:
1. Сутність спортивної форми
2. Готовність до змагань (мобілізаційна готовність)
3. Формування впевненості у свої можливості
1. Сутність спортивної форми
Найвищу ефективність спортивної діяльності у річному тренувальному циклі називають «спортивною формою». Спортивна форма базується на фізичній, технічній і тактичній підготовленості спортсмена, але не зводиться до них.
Психологічні особливості цього стану (за О.А. Черніковою) наступні:
1) процеси сприйняття, що пов’язані з даним видом спортивної діяльності, протікають ясно і швидко;
2) збільшується об’єм сприйняття;
3) покращується швидкість реакції;
4) загострюється діяльність свідомості, мається повний свідомий контроль над своїми діями і найбільш досконале управління ними;
5) спостерігається емоційний підйом, настрій бадьорий і життєрадісний. Все це приводить до рискованості спортсмена у прийнятті рішень і здійснення дій.
За одними науковими даними (І.П. Байченко, 1962) стан спортивної форми відрізняється від стану високої тренованості і головною її ознакою є наявність у спортсменів підвищеної реактивності. Це означає, що спортсмен, який знаходиться у спортивній формі, відрізняється від попереднього свого стану високої тренованості тим, що на стандартне навантаження дає більшу, а не меншу, реакцію вегетативної системи. Це характеризує максимальну змобілізованість організму і повинно розглядатися як позитивний феномен. Тобто для спортивної форми (за І.П. Байченко), економізація функцій не характерна. Це викликало полеміку і критику із сторони більшості вчених.
Безумовно, підвищена реактивність – не загальне явище, але все ж вона має місце, тому необхідно знати її механізми і роль у прояві тренованості.
Переживання спортсменом наступного виступу, налаштування на показ максимального на даний момент результату може привести до того, що емоційний компонент починає займати вагоме місце як регулятор поведінки спортсмена.
Внаслідок цього емоційне збудження стає постійним (стійким) станом. На цьому фоні виконання стандартного навантаження і дає високу реактивність, яка виражається в тому, що на попереднє навантаження організм реагує не економно, великими вегетативними зрушеннями. Таким чином енергетична вартість роботи змінюється у спортсмена, що готується до змагань у зв’язку з посиленням його психічної активності.
Феномен підвищеної реактивності не можна розглядати, як критерій спортивної форми і при його прояву очікувати від спортсмена рекордних результатів. Справа в тому, що стан підвищеної емоційності на тривалий час, не вигідний для організму. Поведінка людини втрачає пластичність. Не випадково найбільша кількість зривів тормозних реакцій спостерігається у спортсменів у ті періоди, коли йде гостра боротьба за місце у збірній команді. В цей період відмічається і невротичні реакції тривожного очікування, спостерігаються неадекватні форми поведінки і реагування на ситуацію.
Отже, стан «бути у формі», бути готовим проявити свої можливості, базується на фізичній, технічній, тактичній й морально-вольовій підготовці спортсмена. В стані спортивної форми спортсмен тренується із задоволенням, не дивлячись на велике фізичне навантаження; він без бажання завершує тренування, коли минає час. Однак при цьому необхідний ще настрій спортсмена на показ максимального результату. У зв’язку з цим варто зупинитися на психологічному компоненті спортивної форми – готовності до змагань.
2. Готовність до змагань (мобілізаційна готовність)
У психологічній літературі мається різне розуміння і термінологічне визначення цього психологічного компонента спортивної форми. А.Ц. Пуні говорить за готовність до змагання, болгарський психолог спорту Ф. Генов – за мобілізаційну готовність. Не дивлячись на розходження, можна констатувати, що під цим станом автори розуміють досить сталий, що триває декілька днів стан, де виникає цільова домінанта, спрямованість свідомості спортсмена на досягнення високого результату, і готовність боротися з любими труднощами на наступних змаганнях. Налаштовуватися психологічно спортсмен може декілька тижнів, і чим ближче день змагань, тим чіткіше будуть проявлятися ознаки змагальної домінанти у спортсменів.
За А.Ц. Пуні , стан психічної готовності спортсмена до змагання характеризується наступними рисами:
1) впевненістю спортсмена в своїх рисах;
2) прагненням до спортивної боротьби, бажанням проявляти в ній всі свої сили і добиватися перемоги;
3) оптимальним рівнем емоційного збудження;
4) високою перешкодостійкістю;
5) здібністю довільно управляти своєю поведінкою (діями, емоціями) у спортивній боротьбі.
У цьому стані мобілізуються саме ті функції (психічні і фізіологічні), які забезпечують досягнення результату у даному виді спорту (В.В. Медведєв, 1968).
Загостреність сприйняття адекватних стимулів, перевід із довготривалої пам’яті у оперативну необхідної для ефективної діяльності інформації, активізація розумових процесів (прискорення оперативного мислення) – ось ознаки інтелектуальної зібраності спортсмена у стані готовності до змагань.
Стан готовності до змагань пов’язаний з вольовою мобілізацію фізичних і духовних сил. Це готовність проявляти максимум вольового зусилля, не допускати розвиток небажаного емоційного стану, спрямовувати свідомість не на переживання значимості змагання і очікування успіху або невдачі, а на контроль своїх дій і дій суперника. Вольова мобілізація повинна сприяти при необхідності і включенню в регуляцію емоційного механізму з участю симтоадреналової системи, щоби процес регулювання наблизився до екстремального (приклад з футбольним тренером, який звернувся до гравців своєї команди з тим, щоби наступну гру вони присвятили йому (тренеру), тобто був актуалізований мотив виступу на змаганнях. Спортсмени перемогли сильного суперника, а до цього мали дві поразки).
Варто враховувати, що переживання спортсменом наступної змагальної діяльності може і без того активізувати симтоадреналову систему, яка починати домінувати над вольовим контролем. Тому М. Буаже, говорячи за спортивну форму, відмічав, що лише одиницям вдається підтримувати максимальну енергію, сто – залишаються поза цієї бажаної форми, і сто інших впадають у перетринованість.
Важким є питання за психологічну стійкість спортсменів на змаганнях. П.А. Рудік відмічає, що різко виражені емоційні стани повинні протікати не стихійно, механічно підкоряючи себе і часто перекручуючи поведінку людини, а під суворим контролем свідомості. Нажаль, це не завжди вдається.
Оскільки стан готовності до змагання пов’язаний із домінантним станом, не можна давати привід до передвчасної розрядки цієї домінанти. Варто зберігати прагнення спортсмена показувати результат до вирішального старту, стримуючи його на кваліфікаційних змаганнях і в попередніх забігах. У іншому випадку спортсмен може потерпіти велику невдачу (приклад із списометальницею, що у кваліфікованих змаганнях на одній із олімпіад встановила рекорд СРСР з кращим результатом сезону в світі, а на основних змаганнях показала результат на 5 м гірший за попередній і програла першість).
За відсутності у спортсмена готовності до змагань у нього виникає відчуття пригніченості, сильне хвилювання, нервове перезбудження. Пригніченість є наслідком завищеної оцінки сил суперника під впливом страху поразки. Стан сильного збудження виникає від зайвої концентрації на наступному виступу, його значимості і від пререймання за результат. Стан демобілізації і самозаспокоєності з’являється із-за зайвої впевненості спортсмена у своїй перемозі і пониженні відчуття відповідальності. Відсутність прагнення до боротьби може стати наслідком поганої фізичної підготовленості або занадто частих змагань, що психічно виснажують спортсмена.
Спортсмен не має право за відсутністю певної мотивації приймати участь у змаганнях «між іншим», оскільки це приведе до звички проявляти свої можливості у півсили.
3. Формування впевненості у свої можливості
А.Ц. Пуні підкреслює необхідність впевненості спортсмена щодо формування готовності до змагання. Дійсно, як показано В.А. Лобковим, виступ спринтерів був успішним у тому випадку, коли рівень їх впевненості в успіху складав в середньому 70% від максимального (30% він відводить невпевненості спортсмена). У зв’язку з цим він проголосив тезу за оптимум впевненості як критерій прогнозу успіху спортсмена. Ця впевненість виникає у зв’язку з досягненням спортсменом необхідного рівня фізичної, технічної і тактичної підготовки.
Ступінь впевненості в успіху визначається:
1) об’єктивною важкістю завдання;
2) рівнем самооцінки і рівнем;
3) попереднім особистим досвідом;
4) віком спортсмена, що впливає на оцінку ситуації і на самооцінку (у підлітків при неуспіху переймання за свої можливості виникає швидше сильніше, ніж у дітей молодшого шкільного віку);
5) ситуацією, що передує успішному виступу інших членів команди;
6) ступінню значимості результату, що досягається (чим більше значимість, тим менше впевненість).
Ідеальна інтеграція у один конкретний момент всіх духовних і фізичних сил –явище дуже рідке і для спортсменів високого класу, коли воно має місце, результат приголомшує світ. Прикладом такої інтеграції був «космічний» стрибок у довжину Боба Бімона – на 8 м 90 см на Олімпійських іграх у Мехіко у 1968 р.
Напевне, було отримано оптимальне сполучення ідеальних умов змагань з високим ступенем фізичної готовності і психологічного стану атлета.
Наявність відповідної долі невпевненості говорить за адекватність прояву спортсменом важкості змагальної боротьби (сили суперників, небажаних погодних умов тощо). У той же час при вираженій невпевненості, відмічається, як правило, неадекватність мотиваційних установок і рівня домагань спортсменів, що приводить до неповної мобілізації (у одному випадку з-за того. що спортсмен не вважає необхідним «викладатися», а у іншому випадку тому, що вважає таку мобілізацію неможливою або не корисною).
Не розуміння своєї готовності і підготовленості – ще не гарантія успіху, не привід до 100%-ї впевненості, що рекорд відбудеться або, що перемога буде обов’язково досягнутою. Як сказала олімпійська чемпіонка з плавання Г.Прозуменщикова, - із досвідом з’являється більше хвилювань.
Відповідно, надавати відчуттю впевненості вирішальне значення при діагностиці стану готовності до змагання навряд чи доцільно. Однак, враховувати його, співставляючи з реальними можливостями спортсмена, корисно, так як воно доводить за мобілізаційне налаштування.
Впевненість можна сформувати на змаганнях - прикідках, спарингах, організованих тренером таким чином, щоб невпевнений у собі спортсмен переміг більш знаного (видатного).
Для стрибунів у висоту і з жердиною тренер може поставити на тренуваннях планку на рекордній для даного спортсмена висоті, не сказавши йому за це. Якщо спроба спортсмена буде вдалою, тренер повідомить спортсмену за свій обман, а спортсмен, переконавшись, що це дійсна рекордна для нього висота, подолає «психологічний бар’єр» перед не досягнутою раніше висотою, придбає впевненість і на змаганнях.
Отже, спортивна форма пов’язана з максимальною мобілізацією спортсмена на високе досягнення, причому ця мобілізація має підкріплюватися його фізичною, технічною і тактичною підготовленістю. Однак це хоча і стабільний, але все ж таки тимчасовий стан спортсмена (його тривалість визначається багатьма факторами, у тому числі і індивідуальними особливостями: одні спортсмени можуть знаходитися у мобілізаційному стані декілька тижнів. Інші – декілька днів). Звідси два наслідки: по-перше, протягом сезону спортсмен може декілька разів входити і виходити із спортивної форми; по-друге, вона притаманна як великим майстрам, так і спортсменам-розрядникам, оскільки останні також можуть мобілізовуватися на яке-то змагання і показати кращий для себе в сезоні результат.
Контрольні запитання:
1. Розкрийте психологічні особливості спортивної форми.
2. Чим стан спортивної форми відрізняється від стану високої тренованості?
3. Якими рисами характеризується стан психічної готовності спортсмена до
змагань?
4. З чим пов’язаний стан готовності спортсмена до змагань?
5. Чим визначається ступінь впевненості спортсмена в успіху?
6. Де і як можна сформувати впевненість у спортсмена?
Основна:
1. Петровська Т.В. Майстерність спортивного педагога: навч.посіб. / Т.В. Петровська. – К.: НУФВСУ, вид-во «Олімп. л-ра», 2015. – 184 с.
2. Андреев В.И. Педагогика. Учебный курс для творческого саморазвития / В. И. Андреев – 2-е изд. – Казань, 2000. – 600 с.
3. Бордовская Н.В. Педагогика. Учебник для вузов / Н.В. Бордовская, А.А. Реан – СПб: Издательство «Питер», 2011. – 304с.
4. Воронова В.І. Психологія спорту: Навчальний посібник. / В.І. Воронова. – К.: Олімпійська література, 2007. – 298 с.
5. Гогунов Е.Н. Психология физического воспитания и спорта / Е.Н. Гогунов. Учеб. пособие. – М.: «Академия», 2000. - 288 с.
6. Деркач А.А. Педагогическое мастерство тренера / Предисл. Н.В. Кузьминой, А.Ц. Пуни, А.В. Тарасова / А.А. Деркач, А.А. Исаев. – М.: Физкультура и спорт, 2001. – 375 с.
7. Жмарев Н.В. Управленческая и организаторская робота тренера / Н.В. Жмарев. – К.:Здорове, 2006. – 128 с.
8. Ильин Е. П. Психология физического воспитания / Е. П. Ильин. – М., 2000. – 486 с.
9. Карпушин Б.А. Педагогика физической культуры: учебник / Б.А. Карпушин.– М.: Советский спорт, 2013. – 300 с.
10. Кузьмінський А.І. Педагогіка: Підручник / А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. – К.: Знання, 2007. – 447с.
11. Лисянська Т.М. Педагогічна психологія: Практикум: Навч. посіб. – К.: Каравелла, 2009. – 224 с.
12. Ложкин Г.В. Психология спорта: схемы, комментарии, практикум: учеб. пособ. / Г.В. Ложкин. – К.: Освіта України, 2011. – 484 с.
13. Мащенко Н.І. Основи педагогіки і психології вищої освіти: Курс лекцій / Н.І. Мащенко. –Кременчук: ПП Щербатих О.В., 2005. – 288 с.
14. Основи педагогічної майстерності: навчально-методичний посібник / Е.І. Федорчук, Т.І. Конькова, В.О. Заремба; За заг. ред. Е.І. Федорчук. – Кам’янець-Подільський: видавець Зволейко Д.Г. 2008. – 272 с.
15. Педагогика физической культуры и спорта: учебник / под ред. С.Д. Неверковича. – М.: Физическая культура, 2006. – 528 с.
16. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І. Кузьмінський, В.Л. Омельяненко. –К.: Знання-Прес, 2003. – 700 с.
17. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І.А. Зязюна. – 2-ге вид. допов. і переробл. – К.: Вища пік., 2004. – 422 с.
18. Петровська Т.В. Майстерність спортивного педагога: навчальний посібник. / Т.В. Петровська. – К.: Олімпійська література, 2012. – 184 с.
Додаткова:
1. Алиев Э. Г. Проблемы агентской деятельности в мини-футбольных клубах / Эмиль Гуметович Алиев, Олег Семенович Андреев, Константин Викторович Еременко // Ученые записки. – 2008. – №10(44). – С. 3-5.
2. Бринзак С. Координатно-соціограмний аналіз міжособистісних стосунків членів спортивної команди / Сава Бринзак // Молода спортивна наука України : зб. наук. пр. з галузі фіз.культури та спорту. – Л., 2007 – Вип. 11, т. 4. – С. 177.
3. Бріскін Ю. Структура та зміст навчальної дисципліни «Професійна майстерність фахівців олімпійського та професійного спорту» / БріскінЮ. // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. –Х. : ХХПІ, 2000. – №2. – С. 19-22.
4. Воронко Л.А. Особливості професійного спілкування як важливий компонент педагогічної майстерності тренера фізичної культури / Воронко Л. А., Колєватова Н. М.// Вісник Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка. Серія : Педагогічнінауки. Фізичне виховання та спорт. – Чернігів, 2007. – Вип. 44. – С. 28-32.
5. Коробкина В. И. Спор и конфликтные ситуации, поиск приемлемого решения /В. И. Коробкина, В. Ф. Ардельяноеа, A. B. Швардыгулин // Физическая культура и спорт в ХХІ веке : материал ІV Междунар. науч.-пркт. конф. – Волгоград, 2008. – Вып. 4. – С. 152-155.
6. Мулик Вячеслав. Сучасні вимоги до рівня підготовленості тренера // Теорія і методика фізичного виховання і спорту / Вячеслав Мулик. – 2002 – №4 – С. 11-15.
7. Практикум по спортивной психологии / Под ред. И.П. Волкова. - СПб.: Питер, 2002. - 288 с.
8. Социально-педагогические основы деятельности тренера: монография / Т.В. Михайлова. – М. : Физическая культура, 2009. – 288 с.
9. Горбунов Г. Д. Психопедагогика спорта / Г. Д. Горбунов. - М. : Советский спорт. - 2007. - 296 с.
10. Пірен М. І. Конфліктологія : підручник / М. І. Пірен. - К. : МАУП, 2003. -360 с.
11. Якимов А.М. Основы тренерского мастерства. Учебно-методическое пособие / А.М. Якимов. – М.: Терра-Спорт, 2003 – 176 с.