Рекреаційні ігри ...

Тема 5. Фізична рекреація та здоров’я населення.

 План

 1. Визначення поняття «здоров’я людини», його компоненти та передумови.

2. Показники здорового способу життя, можливостей його реалізації та засобів впливу на його формування.

3. Раціональне харчування і здоров’я людини

 1. Визначення поняття “здоров`я” людини, його компоненти та передумови

 Сучасні уявлення світової науки стосовно феномена здоров`я людини ґрунтуються на новому розумінні актуальності проблеми виживання людства взагалі. На початку ХХІ століття лідери світової науки зарахували проблему здоров`я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює факт подальшого існування людства як біологічного виду на планеті Земля.

Нині у науковому обігу виникло нове визначення – антропологічна катастрофа, сутність якої полягає в тому, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований тисячоліттями під час еволюції. До останнього етапу розвитку людства (до початку ХХ століття) умови його існування формувала природа, і саме до цих умов організм людини і пристосувався біологічно впродовж попереднього еволюційного періоду. Але з того часу як людина охопила своєю діяльністю майже всю планету, вона почала істотно змінювати умови життєдіяльності, до яких була адаптована в своєму історико-біологічному розвитку.

Ці зміни в останній чверті століття, як свідчать об`єктивні дослідження, набули катастрофічного масштабу. За показниками медичної статистики, підвищення показників захворюваності і смертності спостерігається саме з другої половини ХХ століття, і деякі вчені пов`язують це з тим, що негативні процеси набули планетарного розмаху.

Глобальна вагомість і актуальність проблеми спонукала до ґрунтовних досліджень феномена здоров`я людини і його складників, пошуку нових шляхів позитивного впливу.

Поняття здоров`я. Сьогодні здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Інакше кажучи, здоров`я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіє з навколишнісм середовищем. Стан системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10 % всього комплексу впливів. Решта 90 % припадає на екологію (близько 20 %), спадковість (близько 20 %) і найбільше – на умови і спосіб життя (близько 50 %) [8; 19; 20].

Є декілька визначень поняття «здоров’я». Здебільшого зміст тлумачень ґрунтується на тому, що здоров’я є конкретним якісно специфічним станом організму людини, який забезпечується досягненням свого функціонального оптимуму. Цей оптимум характеризується відповід­ністю внутрішніх і зовнішніх умов (вік, стать, професія, спадковість, еконо­мічні та інші чинники).

У загальному контексті здоров’я розуміють як здатність організму адаптуватися до навколишнього середовища, взаємодіяти з ним на основі біологічної, психічної і соціальної сутності людини.

У загальнобіологічному контексті «здоров’я» – це гармонійна єдність усіх обмінних процесів між організмом і середовищем. А також узгодження протікання різних обмінних процесів усередині організму, які виявляються в оптимальній життєдіяльності.

У фізіології поняття «здоров’я» пов’язують з поняттям «норма» – специфічний стан при відсутності суттєвих відхилень від норми основних життєвих показників. Оптимальне протікання в організмі процесів життєдіяльності свідчить про нормальний стан людини. Здоровий організм забезпечує функціонування своїх систем при зміні умов зовнішнього середовища. Таким чином, нормальний стан слід розуміти як не стільки знаходження певних показників у заданих діапазонах середньостатистичних значень, скільки збереження здатності так регулювати свої параметри, щоб забезпечувати їх рівновагу зі середовищем у певних ситуаціях.

Здатність організму правильно змінювати свої функціональні параметри і зберігати оптимальність у різних умовах є найхарактернішим поняттям здоров’я.

Соціальні чинники відіграють ключову роль у забезпеченні здоров’я населення. Але за певних умов, при протіканні тієї чи іншої хвороби, на перший план можуть вийти різні біологічні чинники.

Стан здоров’я людини є динамічним, постійно змінюється відповідно до змін зовнішніх умов. У зв’язку з цим, здоров’я можна визначити як процес збереження та розвитку фізіологічних, біологічних та психічних функцій оптимальної трудової і соціальної активності при максимальній тривалості творчого життя.

Базовим було таке визначення: "Здоров`я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад".

Крім згаданого підходу, існує широкий перелік дещо інших підходів до визначення поняття здоров`я людини. У своїй праці «Соціальні технології культивування здорового способу життя людини» Л.П. Сущенко досить детально аналізує відомі погляди, визначення та підходи до поняття здоров`я. На її думку, «…у цей час усе більше утверджується точка зору, відповідно до якої здоров`я визначається взаємодією біологічних та соціальних чинників, тобто зовнішні впливи опосередковані особливостями функцій організму та їх регуляторних систем». Існує визначення здоров`я як стану оптимальної життєдіяльності людини. В науковій праці аналізується понад 200 визначень поняття «здоров`я». Дискусія щодо визначення поняття «здоров`я» ще триває, але важливим є визнання того, що здоров`я людини не зводиться до фізичного стану, а передбачає психоемоційну врівноваженість, духовне та соціальне здоров`я.

Здоров’я є результатом комплексного впливу соціально-економічних, медичних і психоемоційних чинників. У зв’язку з цим, стан здоров’я оцінюється за комплексними показниками захворюваності і смертності, тимчасової непрацездатності, наявності чинників ризику виникнення різних хронічних захворювань, фізичного розвитку, працездатності, підготовленості тощо Стан здоров’я людини не є чимось незмінним, він може поліпшуватися чи погіршуватися. Стан здоров’я позначається на формуванні особистості, впливаючи на функціональний стан та психічні властивості людини. Крім того, на формування особистості впливають зовнішні чинники: оточення, психічні процеси.

Поняття сфер або складових здоров`я. Світова наука розробила цілісний погляд на здоров`я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові – фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Ці складові нероздільні, тісно взаємопов`язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров`я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров`я, наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров`я.

До сфери фізичного здоров`я зараховують такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах: спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

Показники фізичного здоров`я. Відповідно до змісту сфери фізичного здоров`я (індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах: спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму), на початковому етапі показниками вважать індикатори зросту і ваги, оскільки вони відображають (з певними обмеженнями) вади (або їх відсутність) анатомічної побудови тіла і (також із певними обмеженнями) якість генетичної спадковості. Щодо показників перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах – спокою, руху, довкілля і рівня фізичного розвитку органів та систем організму, то їх неможливо визначити інструментарієм соціологічного опитування через те, що потрібне лабораторне фізіологічне тестування систем організму (м`язової, нервової тощо), які забезпечують рухові дії. Тому обрано індикатори, що опосередковано свідчать про характер реакції організму на фізичні навантаження і доступні для об`єктивного визначення при опитуванні: показники травмування, а також факту і спроможності виконання фізичних навантажень, типових для звичайної рухової активності. Ці індикатори можна розглядати (з певними обмеженнями) як показники готовності до виконання навантажень, тобто як опосередковані показники сфери фізичного здоров`я.

До сфери психічного здоров`я належать індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудливість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, завдань, уявлень, почуттів тощо. Психічне здоров`я пов`язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Показники психічного здоров`я. Відповідно до змісту цієї сфери здоров`я (індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей – збудливість, емоційність, чутливість, схильність до стресів, афектів, особливості мислення, характеру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, завдань, уявлень, почуттів тощо) також існують відповідні індикатори: наявність проблем спілкування, відчуття комфорту перебування в колективі, характер стосунків із близьким оточенням, вміння керувати своїм психічним станом, ступінь стресу, ступінь самозадоволення, тобто індикатори, що відображають індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини. Духовне здоров`я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства – освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики.Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оціннення реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду – все це обумовлює стан духовного здоров`я індивіда.

Показники духовного здоров`я. Зміст цієї сфери здоров`я (ставлення до освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики; свідомість, ментальність, життєва самоідентифікація, оцінення реалізації власних здібностей і можливостей) характеризують індикатори, що свідчать про занепокоєння (або його відсутність) станом узвичайних у суспільстві чинників духовності: релігійних, культурних, патріотичних. Про духовні запити свідчать індикатори вибору змісту дозвілля. Залучення до інституту освіти відображають індикатори рівня освіти, характеру спілкування з освітянами.

Соціальне здоров`я пов`язане з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму – сім`єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв`язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров`я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров`я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров`ї людини. У цілому соціальне здоров`я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі – економічної, політичної, соціальної, духовної.

Показники соціального здоров`я, що пов`язані з економічними чинниками, стосунками індивіда зі структурними одиницями соціуму, визначено такими індикаторами, як характеристики найближчого оточення і взаємини в ньому, соціальний статус, соціальне самопочуття, наявність (відсутність) відчуття безпеки в соціумі, ступінь задоволенння повсякденними умовами життя, самооцінка добробуту, прибутки, можливості та структура витрат, умови житла, можливості відпочинку. Наведений перелік досить повно описує соціальне здоров`я.

Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складові – соціальна, духовна, фізична, психічна, діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров`я людини як цілісного складного феномена.

Поняття передумов здоров`я. До основних передумов здоров`я зараховують вісім чинників: мир, дах над головою, соціальну справедливість, освіту, харчування, прибуток, стабільну екосистему, сталі ресурси.

Мир. Поняття миру розуміється ширше, ніж відсутність стану війни в державі. Очевидно, що відсутність мирних стосунків в сім`ї, конфлікти з ближнім оточенням, на роботі, наявність конфліктів у громаді або поміж громадами (міжетнічних, міжконфесійних) суттєво зашкоджують усім складовим здоров`я – фізичній, психічній, духовній, соціальній.

Дах над головою. Поняття даху над головою дещо більше, ніж наявність будь-якої домівки. Потрібен певний рівень побутових умов, сталість майнових правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості у захисті власного майна від можливих негараздів природного або суспільного походження у майбутньому. Важливим є рівень розвитку соціальних інституцій, дія яких забезпечує відчуття захищеності особистості та її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо).

Соціальна справедливість, рівність, неупередженість. Наявність цих передумов здоров`я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, неможливість обмежень законних прав та інтересів людини з боку будь-яких сильних або владних структур. Наявність цих передумов створює у людини відчуття захищеності і впевненості в майбутньому, а також надає рівні (в межах чинного законодавства) потенційні можливості в реалізації потреб і здібностей, набуття гідного соціального статусу незалежно від раси, національності, релігії, майна, статі, віку. І незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними особистостями, сам факт їх наявності у суспільстві позитивно впливає на стан індивідуального і громадського здоров`я.

Освіта. Рівень здоров`я, як правило, безпосередньо пов`язаний із рівнем освіти. Чим вище середній рівень освіти в певному соціальному середовищі, тим кращі узагальнені показники здоров`я він демонструє. Природно, що піклування про власне і громадське здоров`я неможливе без знання того, чому це необхідно і як це робити. Притому доцільно розуміти поняття освіти в такому контексті не тільки як освіту суто валеологічну, а значно ширше – як загальну освіту в цілому. Чим ширше знання основних природничих, наукових, філософських, гуманітарних положень, тим більше можливостей створювати у суспільстві системне уявлення про проблему здоров`я взагалі. Крім того, поняття освіти потрібно розуміти комплексно: і як надання інформації, і як навчання методам, прийомам та навичкам здорового способу життя, і як виховання в дусі безумовного пріоритету цінностей індивідуального і громадського здоров`я в усіх його проявах, сферах, рівнях.

Харчування. Це поняття розглядається не тільки практично як засіб ліквідації почуття голоду або мінімальної підтримки життєдіяльності організму. Воно передбачає забезпечення широким верствам населення доступу до споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок тощо, що поліпшує стан здоров`я і протидіє природному процесу старіння.

Прибуток. Передбачається наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя, забезпечення можливостей їх споживання.

Стабільна екосистема. Мається на увазі не тільки стабілізація нормальних екологічних умов там, де вони ще не зазнали шкоди від попередньої виробничої діяльності, а й відновлення пошкоджених екологічних утворень для запобігання подальшому порушенню екобалансу планети. Лише активна реституційна діяльність може забезпечити у майбутньому стабільність планетарної екосистеми з оптимальними фізико-хімічними параметрами для існування людства.

Сталі ресурси. Поняття означає не лише збереження енергоресурсів, корисних копалин, виробничої сировини. Мається на увазі зважене господарювання відносно фінансових і матеріальних можливостей країн, громад, окремих людей, незадіяного виробництва, матеріалів та інструментів, інтелектуальних ресурсів, потенціалу громадських і приватних ініціатив. Вихідна теза така – чим більше всіляких засобів є в активі певного структурного утворення (людини, громади, організації, регіону), тим більші потенційні можливості їх спрямування на заходи стосовно підтримки здоров`я.

 2. Показники здорового способу життя, можливостей його реалізації та засобів впливу на його формування

 Спосіб життя – це соціальне обличчя кожної людини. Будь-які високодуховні принципи, найсучасніші знання залишаться мертвим тягарем, якщо вони не реалізуються в способі життя людини – інтегральній характеристиці особистості.

Здоровий спосіб життя є важливою складовою культури, сприяє формуванню здоров’я. Його вагомою рисою є гармонійне виявлення фізичних і духовних можливостей, пов’язаних із соціальною та психологічною активністю в навчально-трудовій, суспільній та інших сферах діяльності.

Здоровий спосіб життя розуміють як такі форми повсякденного життя, які відповідають гігієнічним принципам, розвивають адаптивні можливості організму, сприяють успішному відновленню, підтримці і розвитку його резервних можливостей, повноцінному виконанню особистістю соціально-психологічних функцій.

Кожній людині необхідно володіти засобами, які формують здоровий способу життя та відкривають у нашому організмі приховані резерви, що дозволяють почуватися здоровим, повним сил.

Активний спосіб життя вносить свій вклад у стан здоров’я людини, а дотримання певного рівня рухової активності дає можливість:

1.                  справлятися з фізіологічними потребами повсякденного життя без додаткової втомлюваності;

2.                  активно відпочивати, отримуючи максимум задоволення;

3.                  долати крайні фізичні зусилля в екстремальних ситуаціях і додаткові стреси, з якими людина стикається в житті;

4.                  ліквідувати певні дисфункції в організмі людини;

5.                  контролювати вагу, якщо загрожує надмірна вага, і сповільнювати процес старіння організму;

6.                  швидко відновлювати сили.

У філософському розумінні спосіб життя – це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у поєднанні з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя і культуру, поведінку (стиль життя) людей та їх духовні цінності [3; 16; 20]. Тобто поведінка, або стиль життя, є одним з найважливіших елементів способу життя в цілому, який не може не впливати на здоров‘я окремої особи або на здоров‘я тих чи інших соціальних груп населення.

Поведінка є однією з основних детермінант здоров’я, ступінь впливу якої значно перевищує вплив багатьох інших детермінант. Разом із біологією людини, медичною допомогою та навколишнім середовищем поведінка належить до чотирьох основних чинників, що визначають рівень здоров‘я. Результати спеціальних досліджень, проведених у 90-х роках у США для кількісного оцінювання впливу різних чинників на здоров‘я, виявили, що група чинників, які назвали «поведінковими», постійно випереджувала інші. Найважчі хвороби у розвинених країнах у наш час пов’язані з індивідуальними звичками, особливо постійними, які у сукупності часто називають способом життя.

Звіт Всесвітньої організації охорони здоров’я підтверджує ці відомості і свідчить, що захворювання та стани, пов`язані зі способом життя людини, є причиною 70 – 80 % смертності у розвинених країнах і приблизно 40 % – в країнах, що розвиваються. Передбачається, що і в країнах, що розвиваються, ситуація погіршуватиметься. Кількість захворювань, пов`язаних із способом життя, зростатиме через те, що відбуваються негативні зміни в харчуванні та поведінці середнього класу. Розвиток цивілізації породжує такі зміни в способі життя, які підвищують ступінь ризику виникнення так званих «хвороб сучасної цивілізації», що розповсюджені в індустріально розвинених країнах. Це, зокрема, захворювання серцево-судинної системи, окремі типи онкологічних захворювань та хвороби, пов’язані з неправильним харчуванням. Багато з них зумовлені цілою низкою чинників.

Поведінкові чинники можуть бути як сприятливими, так і шкідливими для здоров`я. Це залежить від вибору способу життя конкретною особою. Поведінка людини важлива для здоров`я ще й тому, що впливає на нього безпосередньо через спосіб життя або опосередковано – через економічні чи соціоекономічні умови, які, безперечно, є основною детермінантою здоров‘я. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідні зусилля самої людини, сім`ї та суспільства.

Поняття здорового способу життя. З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ) – це все в людській діяльності щодо збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту.

Складові ЗСЖ містять різні елементи стосовно усіх сфер здоров`я – фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них – харчування (в тому числі споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного та активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

Для усвідомлення ЗСЖ важливі інформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ щодо переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я.

Проблема формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в багатьох соціально-філософських, педагогічних, соціологічних, медичних працях. Особливої актуалізації ця проблематика набула на початку ХХІ століття як у світі в цілому, так й в Україні. Тенденції розвитку країн колишнього Радянського Союзу упродовж 80 – 90-х років змусили суспільство по-новому поставитися до складових здоров`я та формування здорового способу життя. Необхідно зазначити, що цим питанням приділяють увагу різні науки – медицина, гігієна, охорона здоров`я, екологія, педагогіка, психологія, соціологія, фізична культура і нова наука – валеологія.

Зваживши всі аспекти у межах парадигми щодо здорового способу життя, слід зазначити важливість таких питань:

·                     чи має індивід знання про здоровий спосіб життя;

·                     чи існують можливості отримати ці знання;

·                     чи знає індивід, де отримати необхідні або додаткові знання;

·                     чи доступні ці джерела для кожного;

·                     чи достатній рівень його підготовки, щоб використати знання;

·                     порівняння свого життя із принципами здорового способу життя;

·                     самооцінка необхідності змін у своєму житті та усвідомлення цієї необхідності;

·                     оцінювання наявності об`єктивних (що не залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;

·                     оцінювання наявних суб`єктивних (що залежать від індивіда) можливостей для здорового способу життя;

·                     оцінювання спроможності змінити суб’єктивні можливості, що заважає цим змінам, чи прагне сам індивід до цих змін, які умови для них необхідні.

Вимір рівня здоров`я і ступеня обізнаності щодо заходів його поліпшення. Про реальний рівень здоров’я повне уявлення дають висновки поглибленого індивідуального медичного обстеження. Зрозуміло, що скористатися цим методом не завжди можливо, тому застосовують інформативні індикатори наявності (відсутності) захворювань упродовж останнього року, перебігу хвороби, а також факту наявності (відсутності) хронічних захворювань. Ці індикатори дають достатньо повне уявлення принаймні про суто медичний бік проблеми. Природно, що незалежно від рівня здоров’я, є актуальним питання його поліпшення або удосконалення. Цю можливість обумовлює насамперед ступінь обізнаності щодо можливих заходів. Взагалі, питання обсягу та якості наявної освіти й інформації щодо проблеми здоров’я – одне з найважливіших питань індивідуального і громадського здоров’я населення країни. Фактично цілеспрямована освіта та інформованість є головними і необхідними передумовами усвідомлення людиною цінності здоров’я і здорового способу життя. Для висвітлення цього аспекту буття використовують відповідні індикатори у великому обсязі, причому окремі індикатори відбивають також моделі можливих дій (або бездіяльності) щодо поліпшення власного здоров’я.

Певний досвід вивчення соціального самопочуття населення накопичений українською соціологічною наукою. Найґрунтовніші напрацювання зроблені упродовж останніх років у межах дослідження суспільства, що трансформується. Аналіз соціального самопочуття людей як їхньої реакції на соціальні зміни увійшов у практику емпіричних соціологічних досліджень в Україні всупереч невизначеності теоретичної інтерпретації категорії «соціального самопочуття». Важливим є те, що соціальне самопочуття розглядається як інтегративний показник, що відбиває головні сфери життєдіяльності людини та емоційне оцінювання людиною соціальної дійсності та власного місця в ній. Перелік емпіричних індикаторів умовно поділяють на одинадцять сфер соціальної діяльності індивіда, кожна з яких обмежується рівним числом індикаторів: сфера соціальних відносин; сфера соціальної безпеки; сфера національних відносин; соціально-політична сфера; професійно-трудова сфера; інформаційно-культурна сфера; рекреаційно-культурна сфера; матеріально-побутова сфера (1-й рівень – предмети першої необхідності, 2-й рівень – всі решта); сфера міжособистісних стосунків; особистісна сфера (якості особи).

Розглянемо деякі основні показники, від яких залежить формування навичок здорового способу життя.

Рухова активність. Одним із найважливіших показників здорового способу життя є обсяг фізичних навантажень. Як безпосередні показники рухової активності, що впливають на визначення здорового способу життя (чи нездорового), використано індикатори про наявність (чи відсутність), характер і обсяг фізичних навантажень, які дають чіткі підстави для розподілу респондентів стосовно цього аспекту здорового способу життя.

Упродовж останніх десятиліть склалася тривожна тенденція погіршення здоров’я та фізичної підготовленості. однією з причин цього явища є зниження рівня рухової активності людей. Це пов’язано не тільки з проблемами економіки, екології, а й із недооцінкою оздоровчої та виховної ролі фізичної культури і з нерозумінням того, що рухова активність значною мірою залежить від нас самих.

Тривале зниження рухової активності призводить до атрофії м’язів, порушень постави і функцій внутрішніх органів, зниження психічної і фізичної працездатності, виникнення хронічних захворювань серцево-судинної системи та обміну речовин.

Рухова активність поєднує в собі різноманітні рухові дії, що виконуються в повсякденному житті і трудовій діяльності. Вона має велике значення для організму людини і є, на нашу думку, основою формування здорового способу життя.

Рухова функція людини забезпечує збереження взаємозв’язку організму з навколишнім середовищем як за рахунок удосконалення механізмів, що забезпечують виконання складних за координацією рухів, так і в розвитку фізичних якостей людини. Тому рухова активність – це основна функція людського організму, розвиток та вдосконалення якої сприятиме формуванню здорового способу життя. Той, хто постійно вдосконалює її, удосконалює свій організм. Удосконалення рухової сфери одночасно сприяє розвиткові та активності різних м’язів, поліпшує функції внутрішніх органів і систем. Установлено, що активна м’язова діяльність викликає посилення та зміцнення діяльності серцево-судинної, дихальної та інших систем, визначає фізичний розвиток та фізичну підготовленість.

Перебороти негативні наслідки, викликані зниженням рухової активності, можна тільки за допомогою раціональної системи рухового режиму. Оптимальний руховий режим розуміють як регламентоване за інтенсивністю фізичне навантаження, яке повністю задовольняє біологічну потребу в рухах, відповідає функціональним можливостям організму, враховує спеціальність та специфіку професійної діяльності і таким чином сприяє вихованню здорового способу життя та зміцненню здоров’я. Мета такого режиму – досягнення оптимального рівня функціональної активності. Саме оптимальний руховий режим забезпечує потрібний рівень реакцій на вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища. При розробленні норм рухового режиму насамперед ставиться мета: зміцнення здоров’я і гармонійний розвиток [12].

Основне правило здорового способу життя – правильно організована рухова активність упродовж дня. Усе це необхідно для збереження і зміцнення здоров’я, підвищення продуктивності праці, у тому числі в нових і часто незвичних для організму людини умовах.

Основними характеристиками рухової активності є фізична підготовленість та фізичний стан.

Фізична підготовленість – це результат фізичної підготовки, що досягається при тренуванні рухових навичок і підвищенні рівня працездатності організму, які потрібні для засвоєння і виконання людиною визначеного виду діяльності.

Важливим прогностичним показником стану та рівня здоров’я людини є оцінювання фізичного стану, фізичної підготовленості. Попри давнє викорис­тання цього терміна, ще немає єдиного трактування цього поняття.

Фізичний стан залежить від багатьох чинників як природних, так і соціально зумовлених. Фізичний розвиток людини – соціально керований процес. Необхідно пам’ятати, що за допомогою відповідним чином організованих заходів із використанням фізичних вправ, режиму праці і відпочинку, раціонального харчування можна в широкому діапазоні змінювати показники фізичного розвитку і фізичну функціональну підготовленість організму. При розв’язанні будь-яких спеціальних завдань обов’язково повинна бути вирішена основна проблема – досягнення оздоровчого ефекту, що, головно, і визначає фізичний стан та фізичну підготовленість.

Фізичний стан слід розглядати як результат взаємодії різних аспектів діяльності людини (сили, швидкості, координації, спритності та витривалості), адаптаційних здібностей організму і його функціональних можливостей, які забезпечують успішну реалізацію рухових завдань.

Харчування. Показовим чинником здорового способу життя є структура (якісний склад) продуктів харчування, що вживаються повсякдень. Уявлення про ці показники дають відповідні індикатори, структуровані за кількістю вживання продуктів у часі і ступенем їх користі для організму.

Шкідливі звички. Питома вага шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, інших хімічних речовин) у комплексі впливів, що визначають спосіб життя, надзвичайно суттєва. Саме тому цей аспект містить велику кількість індикаторів, які досить повно відображають діапазон проблеми – причин не паління, віковий і кількісний зріз тих, хто курить, куріння в оточенні, віковий, кількісний і якісний ознаки вживання алкоголю, віковий і структурний аналіз наркотизації, ступінь інформованості і усвідомлення шкоди подібних звичок.

Безпечна сексуальна поведінка. Статистика поширення в Україні в останні роки захворювань, що передаються статевим шляхом і СНІДу, відомості щодо погіршення репродуктивного здоров’я потребують ретельного вивчення цих явищ у вітчизняному середовищі. З огляду на це, важливими є речі, які достатньо повно і різноманітно відображають основні аспекти проблеми: інформація про початок статевого життя, характеристики статевих контактів молоді, ступінь обізнаності щодо засобів запобігання статевим захворюванням і засобів контрацепції, сексуальна орієнтація, ступінь задоволення статевим життям, обізнаність із проблеми ВІЛ/СНІДу, ставлення до груп ризику і хворих.

Можливості реалізації здорового способу життя. Проблема здорового способу життя, звичайно, не може обминути питання, щодо можливостей його реалізації молоддю в сучасних умовах. Але складність полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя надзвичайно суб’єктивне, тому що воно насамперед детерміновано ступенем усвідомлення людиною важливості дій у цьому напрямі. Навіть за відсутності деяких об’єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній дохід тощо) особи з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров’я. І, навпаки, за достатньо об’єктивних умов нестача особистісних стимулів унеможливлює прагнення бути здоровим. Тому вельми проблематично відшукати аспекти, які б об’єктивно висвітлювали реальні можливості (неможливості) реалізації здорового способу життя – ці можливості переважно залежать від самої людини.

Існує, звичайно, певний мінімум об’єктивних умов життя, які хоч і опосередковано, але все ж обумовлюють можливості реалізації здорового способу життя. Це добробут родини, який характеризує потенційну можливість реалізації здорового способу життя, ставлення найближчого оточення до цінностей здоров’я – теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести здоровий спосіб життя при негативному ставленні друзів і знайомих. Безумовно, суттєво впливає на здоровий спосіб життя рівень захворюваності – хвора або постійно психічно напружена людина обмежена в реалізації здорових дій.

Крім того, опосередковано впливає на можливість вести здоровий спосіб життя матеріальний достаток. Звичайно, необов’язково відвідувати дорогі спортивні клуби, можна займатися оздоровчим бігом, що не потребує великих матеріальних затрат. Однак і для цього потрібно мати елементарні речі: спортивну форму та взуття.

Можливі засоби впливу на формування здорового способу життя. З огляду на необхідність впровадження політики здоров’я, питання засобів цього впровадження є одним із головних. Характер впливів різних джерел на формування способу життя відображає наявність джерел інформації та їх ефективності.

Крім того, слід зазначити, що тільки рекреаційна активність може бути спрямована на задоволення власних зацікавлень для самореалізації та слугувати способом зміцнення та відтворення здоров’я. Сутність фізичної рекреації у цьому сенсі полягає насамперед у визначенні цього явища (процесу) як системи різноманітних занять, яка ґрунтується на використанні спеціально-організованої рухової активності у формі фізичних вправ із застосуванням природних і гігієнічних чинників упродовж вільного часу людини добровільно та для відпочинку, відновлення власних сил, отримання задоволення, вдосконалення своїх психічних і фізичних здібностей, відтворення та зміцнення здоров’я. До рекреаційних форм рухової активності зараховуються не всі різновиди рухової активності, а лише ті, які відповідають ознакам рекреації. Йдеться про форми рухової активності, які використовуються тільки для вдосконалення психофізичних якостей людини, задоволення людської потреби у русі, а в науковій літературі ці форми найчастіше окреслюються як фізичні вправи.

Отже, розглянуто основні компоненти чи складові здоров‘я та здорового способу життя. Але вони не є рівнозначними. Крім того, не існує концепції кількісного виміру «здоров’я» як комплексного інтегрального показника. Якщо для оцінювання фізичного здоров‘я людини використовуються інформативні методики, що залежно від віку, статі, фізичного стану, функціональних можливостей організму, рівня підготовленості дозволяють віднести кожного індивіда до одного з п’яти рівнів фізичного розвитку, то для психічного, духовного та соціального здоров’я методи кількісного оцінювання поки що тільки напрацьовуються.

 3. Раціональне харчування і здоров’я людини

 У «Глобальній стратегії ВООЗ у сфері раціону харчування, фізичної активності і здоров’я», затвердженій Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я 2004 року, сформульовано чотири головні завдання:

·                     зменшення чинників ризику неінфекційних хвороб у результаті шкідливого харчування та недостатньої фізичної активності завдяки

·                     розширення загального усвідомлення і розуміння ролі раціону харчування та фізичної активності як визначника здоров’я населення і позитивного потенціалу профілактичних заходів;

·                     заохочення розробки, зміцнення і виконання національних і громадських програм та планів дій із поліпшення раціону харчування і підвищення фізичної активності;

·                     збір наукових відомостей і моніторинг основних впливів на раціон харчування та фізичної активності; надання підтримки науковим дослідженням, розвиток кадрових ресурсів, необхідних для зміцнення здоров’я.

Проблеми “харчування і здоров’я” та “харчування і хвороби” тісно взаємопов’язані. Проблема пошуку закономірностей, на підставі яких було б можливим розробити принципи харчування, що запобігало б виникненню захворювань, пришвидшувало одужання, нормалізувало життєдіяльність людини в цілому, здавна цікавила лікарів. Проте власне наукові розробки в цій галузі розпочалися у ХІХ ст. Основи класичної теорії збалансованого харчування були закладені в середині позаминулого століття, а найповніше вона була розроблена в 60-тих роках ХХ ст. Згідно з цією теорією, нормальна життєдіяльність організму людини можлива не тільки за умови забезпечення організму необхідною кількістю енергії, але і за умов дотримання достатньо жорстких взаємовідношень між численними незамінними чинниками харчування. Ця теорія покладена в основу запровадження норм фізіологічної потреби в енергії, білках, жирах, вуглеводах, вітамінах та мінеральних речовинах для різних груп населення.

Основні положення класичної теорії збалансованого харчування.

1.                  Ідеальним вважається харчування, яке забезпечує надходження поживних речовин до організму, що відповідає їх витратам.

2.                  Надходження харчових речовин забезпечується внаслідок розщеплювання харчових структур і всмоктування корисних речовин — нутрієнтів, необхідних для здійснення обміну речовин (метаболізму), задоволення пластичних та енергетичних потреб організму.

3.                  Утилізує їжу сам організм.

4.                  Їжа складається з компонентів, різних за своїм фізіологічним значенням: нутрієнтів, баластних речовин, шкідливих, токсичних сполучень.

5.                  Метаболізм організму визначається необхідним рівнем амінокислот, моносахаридів, жирних кислот, вітамінів та солей.

6.                  Багато нутрієнтів, здатних всмоктуватися та засвоюватися (асимілюватися), звільняються внаслідок ферментативного гідролізу органічних продуктів за рахунок позаклітинного (порожнинного) і внутрішньоклітинного травлення. При цьому харчові речовини засвоюються в 2 етапи: порожнинне травлення та всмоктування.

Експериментальна перевірка положень класичної теорії з врахуванням механізму мембранного (пристінкового) травлення та інших досягнень у вивченні фізіологічних закономірностей харчування дозволила сформулювати нову систему поглядів на харчування, яка одержала відображення у розробленій теорії адекватного харчування. Згідно з цією теорією, харчовий раціон має бути не лише оптимально збалансований, відповідно до особливостей обміну речовин, але і відповідати механізмам травлення, що вироблені еволюцією. Практичні її висновки полягають в тому, що добір продуктів у раціоні харчування має не лише задовольняти потреби організму в енергії та поживних речовинах, але й узгоджуватися з природними механізмами асиміляції їжі. Таким чином, теорія адекватного харчування містить теорію збалансованого харчування, як необхідну частину.

Основні положення теорії адекватного харчування.

1.                  Харчування підтримує молекулярний склад, відшкодовує енергетичні та пластичні витрати організму на основний обмін, зовнішню роботу, ріст. (Це положення спільне для обох теорій).

2.                  Необхідними компонентами їжі є не лише нутрієнти, але й баластні речовини (харчові волокна).

3.                  Нормальне харчування зумовлене не одним потоком нутрієнтів із травного каналу, а кількома потоками нутрітивних та регуляторних речовин, які мають життєво важливе значення.

4.                  У метаболічному та особливо трофічному відношенні асимілювальний організм розглядається як надорганізм.

5.                  Існує ендоекологія організму-господаря, що утворюється мікрофлорою його кишок.

6.                  Баланс харчових речовин досягається внаслідок звільнення нутрієнтів із структур їжі під час ферментативного розщеплення її мікромолекул за рахунок порожнинного і мембранного травлення (у деяких випадках внутрішньоклітинного), а також внаслідок синтезу нових речовин, в тому числі незамінних.

Наведені теорії харчування не дають вичерпної відповіді на запитання: яким вимогам повинні відповідати їжа (харчовий раціон), режим харчування, умови приймання їжі, тобто харчування людини в цілому? На основі вчення про функції їжі та її біологічну дію на організм була сформульована функціонально-гомеостатична теорія харчування.

Функціонально-гомеостатична теорія харчування містить всі основні положення теорії збалансованого та правильного харчування. На її підставах створено сучасне поняття про раціональне харчування. Раціональнимназивається таке харчування здорових груп населення, яке забезпечує постійність внутрішнього середовища (гомеостаз) і підтримує життєві прояви організму людини на високому рівні за різних умов праці та побуту. Поряд із цим терміном використовуються й такі, як “правильне харчування”, “науково обґрунтоване”, “оптимальне”, “збалансоване”, “адекватне харчування” тощо. Всі ці терміни рівнозначні, проте термін “раціональне харчування” є більш вдалим, адже повністю відповідає вкладеному змістові. Для характеристики принципів раціонального харчування використовується низка понять.Харчовий раціон – склад та кількість харчових продуктів, використаних упродовж доби. Їжа – суміш приготованих для вживання продуктів. Продукти харчування – природні або штучні поєднання харчових речовин, які є найрізноманітнішими органічними та неорганічними сполуками.

У сучасних умовах диспропорція в хімічному складі раціонів (нестача одних та надмірна кількість інших компонентів) становить основний чинник ризику розвитку “хвороб цивілізації” (хронічних неінфекційних хвороб). Їжа в раціоні сучасної людини є постачальником надлишкової кількості енергії на противагу недостатності біорегуляторних і захисно-реабілітаційних компонентів. Тому особливого значення набуває необхідність забезпечення збалансованості та повноцінності харчування при мінімальній його енергетичній цінності. Збалансованим називається харчування, при якому в раціоні міститься оптимальне за кількістю та якістю плані співвідношення харчових та біологічно активних речовин, здатних проявити в організмі максимум своєї корисної дії.

Потреба у вітамінах розраховується на мегакалорію (на 1000 ккал). У сучасних умовах перспективним вважається добовий харчовий раціон, який містить 2,5 мегакалорій. Саме він, напевно, і є одним із найпоширеніших у харчуванні людей розумової та автоматизованої праці, яка не потребує значних фізичних зусиль. Зрозуміло, що харчування має бути повноцінним та збалансованим при мінімальній його енергетичній цінності. У зв’язку з цим, виник новий підхід щодо оцінювання харчових продуктів, який ґрунтується на визначенні вмісту харчових речовин на 100 ккал; зрозуміло, що продукти мають містити достатній рівень біологічно активних нутрієнтів при невисокому вмісті жирів та вуглеводів. У сучасних умовах трапляються достатньо великі витрати білка, що обумовлені його розпадом та виведенням з організму. Тому білок – це той компонент харчування, який найменше потребує обмеження в сучасних умовах життєдіяльності людини. Зрозуміло, що особливу цінність в сучасному харчуванні становлять такі джерела білка, які не зумовлюють збільшення калорійно-жировуглеводної цінності раціону. Загальна кількість білка при збалансованому харчуванні має становити в середньому 11 % від добової потреби в енергії. Варто відмітити, що харчові продукти, в яких на 100 ккал міститься найвища кількість білка – водночас є постачальниками найціннішого в біологічному відношенні білка: це, зокрема, яєчний білок (23,6 г на 100 ккал), нежирна телятина (23 г на 100 ккал), судак (22 г на 100 ккал), куряче м’ясо (14 г на 100 ккал), сир нежирний тощо.

Найоптимальнішим співвідношенням амінокислот з притаманною їм здатністю забезпечувати високий рівень ресинтезу (відновлення) тканинних білків в організмі характеризуються білки м’яса, риби, молока, тобто тваринні білки. Їх вміст у добовому раціоні має становити 55 % від загальної кількості білка. В той же час рослинні білки у поєднанні з тваринними створюють біологічно активні амінокислотні комплекси, що здатні забезпечувати фізіологічну повноцінність і значне використання амінокислот для процесів внутрішньотканинного синтезу. Наприклад, соя є першим продуктом із підтвердженими профілактичними та лікувальними властивостями, соєвий білок та фітостероїди, що входять до його складу, зменшують ризик захворіти на атеросклероз та остеопороз.

Щодо збалансування жирового компонента в останній час погляди дещо змінилися. Стало відомим, що до того часу, поки споживач почне використовувати, в рослинних оліях утворюється значна кількість перекисів та інших агресивних речовин через високий вміст поліненасичених жирних кислот у рослинних оліях. Тому за сучасними показниками збалансування жирів у раціоні має бути такою: 50 % тваринного жиру, 30 % рослинної олії, 20 % маргарину та кулінарної олії. На жир припадає близько 25 % добової енергетичної цінності раціону усіх груп дорослого населення.

У сучасному харчуванні, крім вимог загального обмеження кількості вуглеводів, принципи їх збалансування поки що не розроблені. Можна вважати, що в сучасних умовах питома вага вуглеводів має становити 64 % добової потреби в енергії. Збалансування окремих речовин може бути такою: 75 % крохмалю, 20 % цукру, 3 % пектинових речовин, 2 % клітковини.

Проте в повсякденному житті не завжди можливо точно розраховувати питому вагу кожного компонента. Та навряд чи це потрібно. Найчастіше достатнім є дотримання невеликої кількості простих рекомендацій, які є науково обґрунтованими та адаптованими до традицій харчування в цьому регіоні, адже важко назвати більш консервативні погляди в житті, ніж пов’язані з культурою харчування.

Робоча група ВООЗ з проблем харчування міжнародної програми профілактики хронічних неінфекційних захворювань (the WHO Countrywide Integrated Noncommunicable Disease Intervention (CINDI) programme) розробила та затвердила12 принципів здорового харчування:

1.                  Раціони харчування мають складатися з різноманітних продуктів переважно рослинного, а не тваринного походження.

2.                  Хліб, зернові продукти, макаронні вироби, рис або картоплю необхідно споживати кілька разів на день.

3.                  Необхідно вживати не менше 400 г на добу різних овочів і фруктів, бажано свіжих та вирощених в місцевих екологічно чистих зонах.

4.                  Масу тіла потрібно утримувати в рекомендованих межах за допомогою нормокалорійної дієти і щоденних помірних фізичних навантажень. Індекс маси тіла – величина, що дозволяє оцінити ступінь відповідності маси людини та його зросту, й таким чином визначити, чи є маса недостатньою, нормальною, надмірною (ожиріння).  Показник індексу маси тіла розробив бельгійським соціолог, статистик Адольф Кетеле (Adolphe Quetelet). 

5.                  Ідеальна масатіла дорослої людини коливається в межах індексу маси тіла від 18,5 до 25 кг/м² (Табл. 1.4.). Наведена відповідність може застосовуватися лише для дорослих. Індекс маси тіла слід використовувати обережно, тільки для орієнтовного оцінювання – наприклад, спроба оцінити з його допомогою статуру професіональних спортсменів може дати неправильний результат (високе значення індексу в цьому випадку пояснюється розвиненою мускулатурою).

5.                  Контроль за вживанням жирів, питома вага яких не повинна перевищувати 30% добової калорійності; заміняйте більшість насичених жирів ненасиченими рослинними оліями або м’якими маргаринами.

6.                  Жирне м’ясо та м’ясопродукти необхідно заміняти квасолею, бобами, рибою, птицею.

 

Таблиця 1.4.

Показники індексу маси тіла

Індекс маси тіла	Відповідність між масою людини та зростом
15 та менше	Гострий дефіцит маси
15 – 18,5 (іноді 15– 20)	Недостатня маса тіла
18,5 – 25	Норма
25 – 30	Надлишкова маса тіла
30 – 35	Ожиріння першого ступеня
35 – 40	Ожиріння другого ступеня
40 та більше	Ожиріння третього ступеня

7.                  Молоко і молочні продукти (кефір, кисле молоко, йогурт, сир) необхідно вживати з низьким вмістом жиру і солі.

8.                  Необхідно надавати перевагу продуктам із низьким вмістом цукру й обмежувати вживання рафінованого цукру, солодких напоїв, солодощів.

9.                  Необхідно надавати перевагу продуктам із низьким вмістом солі, загальна кількість якої не повинна перевищувати однієї чайної ложки на добу разом із сіллю в готових продуктах.

10.              Слід обмежувати вживання алкоголю до еквіваленту 20 мл чистого етанолу на добу.

11.              Приготування їжі на пару, її варіння, тушкування, випікання або оброблення в мікрохвильовій печі допомагає зменшити кількість доданого жиру.

12.              Пропаганда годування дітей перші 6 місяців життя тільки материнським молоком.

Цілком зрозуміло, що ці правила повністю відображають принципи раціонального збалансованого харчування. Необхідно зазначити, що будь-яке відхилення від формули збалансованого харчування призводить до порушень у роботі організму, особливо, якщо ці відхилення достатньо виражені і тривають довго. Разом із цим, зниження рівня фізичної активностіпризводить до виникнення кризи харчування, що і сталося на початку ХХІ ст. Отже, необхідним є зменшеннявживання їжі відповідно до зниження енерговитрат. Проте на відміну від потреби в енергії, що зменшилася на 30 %, потреба в мікроелементах і вітамінах знизилася лише на 10 %, тому раціон із натуральних продуктів, відповідний до наших енерговитрат буде принаймні на 20 % дефіцитним за вмістом мікронутрієнтів. Окрім того, постійний психоемоційний стрес та несприятлива екологічна ситуація підвищують потребу організму у вітамінах і мікроелементах та поглиблюють їх дефіцит. Інша проблема – надмірна маса тіла, поширення якої в Україні становить 30 % серед жінок і 15 % серед чоловіків за показниками 2007 року, а серед населення старшого ніж 30 років ця цифра наближується до 50 %. Нераціональне, розбалансоване, полідефіцитне харчування сприяє збільшенню і розвитку захворювань обміну речовин, серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, онкологічних та інших захворювань. Згідно з показниками статистики, відмічається щорічне неухильне скорочення термінів життя населення України, особливо чоловіків. Перше місце в структурі смертності посідають серцево-судинні захворювання (57 %). Є всі підстави вважати, що в розвиткові такої складної демографічної ситуації важливу роль відіграють порушення в харчовому статусі. 

Нутріціологія (наука про здорове харчування) пропонує такі шляхи розв’язання цієї проблеми:

1.                  Підвищити фізичну активність (одне зайве тістечко або одна сарделька – це 2,5 години ходи пішки, тому лише за допомогою 10 – 15 хвилинної гімнастики становище не виправити).

2.                  Створити спеціальні продукти та сировину, що містять підвищену кількість поживних речовин, за допомогою технологій харчової промисловості (змінювати склад продуктів видаленням надлишкової кількості жиру та додаванням білка, вітамінів, харчових волокон). Зокрема, в Америці в кожний напій додається вітамін С. Проте при цьому складно підрахувати точне дозування, відповідне до потреб організму. Окрім того, не кожний продукт можна вітамінізувати, а такі впровадження піднімуть ціни на продукцію.

3.                  Шлях, який залежить лише від вибору самої людини – це вживання біологічно активних добавок до їжі (БАД). Це натуральні вітаміни та мінеральні речовини в науково обґрунтованих композиціях, які задовольняють індивідуальні потреби. Хоча в медицині БАД використовують порівняно недавно, вони набули великого поширення в багатьох країнах як засіб оздоровлення населення.

За статистичними дослідженнями, тільки 6 % українців не лише знають, що таке біологічні добавки, але й регулярно вживають їх. У Законі України „Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини” зазначено, що до біологічно активних добавок до їжі належать речовини та їх суміші, що застосовуються для надання раціону лікувальних або лікувально-профілактичних властивостей. Нерідко БАД називають харчовими добавками, проте це не правильно. До харчових добавок належать ароматизатори, барвники, емульгатори та деякі інші речовини, що не мають харчової цінності. Вони є необхідними для виготовлення та збереження продуктів, надають продуктам привабливий вигляд та приємний смак. В той час як БАД є натуральними комплексами, які задовольняють потребу людини в есенціальних речовинах таких, як мікроелементи, вітаміни, харчові волокна, есенціальні жирні кислоти тощо.

Регулярне та цілеспрямоване приймання БАД дозволяє вирішити багато проблем. З їх допомогою можна досить швидко та легко ліквідувати дефіцит життєво важливих речовин. Вони дають можливість пристосувати харчування до потреб конкретної людини. За рахунок підсилення ферментного захисту клітини при вживанні відповідних БАД відбувається підвищення неспецифічної резистентності організму до впливів несприятливих чинників, посилення та прискорення процесів зв’язування та виведення шкідливих речовин з організму. Таким чином, використання БАД є ефективним засобом первинної та вторинної профілактики, а також і лікування найрозповсюдженіших захворювань таких, як серцево-судинні, ендокринні захворювання, захворювання травної системи, імунодефіцитні стани тощо. При цьому необхідно пам’ятати, що БАД не можуть замінити ліки, але вони є чудовим допоміжним засобом дієтотерапії.

Біологічно активні добавки можна розділити на декілька груп:

o         Нутріцевтики – засоби, що поповнюють дефіцит необхідних речовин в організмі. Це вітамінні комплекси, амінокислоти, поліненасичені жирні кислоти, ферменти тощо.

o         Парафармацевтики – речовини, основним дійовим, активним компонентом яких є екстракти та трав’яні формули (фітопрепарати).

o         Пробіотики – живі корисні бактерії, які відновлюють природну мікрофлору організму.

Безумовно є особливості раціонального харчування населення, яке мешкає на територіях радіоекологічного контролю.Адже організацією відповідного харчування можна прискорити виведення радіонуклідів з організму людини та знизити їх біологічно шкідливий вплив. Надзвичайно велике значення має забезпечення організму повноцінними білками, що підвищують знешкоджувальну функцію печінки, беруть участь у кровотворенні, підвищують імунітет, сприяють повнішому засвоєнню вітамінів та знижують накопичення радіонуклідів в організмі.

Зараз в Україні люди дотримуються різних концепцій харчування. Критичний аналіз цих концепцій дає змогу виявити в кожній із них сильні та слабкі сторони. Найактивніше поширюються і пропагуються концепціївегетаріанського, редукованого та роздільного харчування.

Вегетаріанське харчування має багатовікову історію. Розрізняють три основні види вегетаріанського харчування: вегетаріанство – веганство (суворе), лактовегетаріанство (в раціоні передбачені рослинні та молочні продукти) й лактоововегетаріанство (рослинні, молочні продукти і яйця). В раціонах харчування веганців визначається дефіцит окремих незамінних амінокислот, вітамінів В2, В12 та D. Суворе вегетаріанство не можна рекомендувати дітям, підліткам, вагітним і матерям-годувальницям. Лакто- та лактоововегетаріанство суттєво не протирічать основним вимогам раціонального харчування. Позитивним є велика кількість аскорбінової кислоти в їжі, солей калію та магнію, харчових волокон, у вегетаріанському раціоні мало жирів і холестерину. Вегетаріанці рідше хворіють на ІХС, гіпертонічну хворобу та рак товстої кишки. Вегетаріанське харчування рекомендують при ожирінні, захворюваннях серцево-судинної системи (атеросклероз, ІХС, гіпертонічна хвороба), а також захворюваннях кишок, що супроводжуються закрепами.

Редуковане харчування ґрунтується на суворому обмеженні споживання їжі (в середньому у 2-3 рази менше за норму). Прихильники цього виду харчування вважають, що:

·                     існує особлива “жива” енергія, що поповнює енергетичні витрати людини;

·                     організм здатний акумулювати енергію сонячних променів і тепла навколишнього середовища;

·                     в харчових продуктах є енергія, що не враховується, у вигляді макроергічних зв’язків.

Прихильники концепції “живої енергії” вважають, що енергетична цінність раціону здорової дорослої людини повинна бути 4184 кДж (1000 ккал) на добу та менше. Такі уявлення про харчування здорової людини, з точки зору сучасної нутріціології, є необґрунтованими. Можна говорити лише про здатність організму деякою мірою адаптуватися до таких умов, знижуючи рівень енерговитрат. Таким чином, редуковане харчування не можна вважати рекомендованим для здорових людей із нормальним обміном речовин. Проте цей вид харчування широко застосовується в дієтотерапії при надлишковій вазі для її оздоровчої регуляції.

Роздільне харчування – це роздільне споживання різних за хімічним складом продуктів. Засновником вчення про роздільне харчування є Шелтон, який вважав, що якщо не змішувати різні за природою харчові продукти, то вони повніше перетравлюються, що запобігає кишковій аутоінтоксикації та перенапруженню діяльності травних органів. Зокрема недоцільним є поєднання продуктів із високим вмістом білка (м’ясо) та продуктів із високим вмістом вуглеводів (хліб), бо воно пригнічує перетравлювання крохмалю та підвищує навантаження на підшлункову залозу. Дотримання принципів роздільного харчування певною мірою використовується в дієтотерапії гастроентерологічних захворювань.

Проте в будь-якому випадку кожна людина самостійно обирає що, скільки, коли і як їсти. Головне – постійно пам’ятати, що від цього залежить стан нашого здоров’я, а отже, і якість життя.

Часто „модні” дієти (вегетаріанство, голодування, сироїдіння, роздільне харчування тощо) як засоби лікування за призначенням лікаря на певний період трактуються людьми дещо по-іншому і можуть призвести до серйозних психічних захворювань. Психічні розлади, пов’язані з розладами харчування, впевнено увійшли в перелік хвороб цивілізації. Зупинимося на найрозповсюдженіших із них – це нервова анорексія, нервова булімія, неконтрольована обжерливість, орторексія, порушення апетиту та ожиріння.

Нервова анорексія – наполегливе прагнення до схуднення шляхом самообмеження в їжі через страх перед ожирінням і збільшенням маси тіла.

Раніше анорексія вважалася суто жіночим захворюванням, але сучасні чоловіки успішно борються з такою "дискримінацією": у 1950 – 60-і роки співвідношення було 1:20, а зараз – 1:10.

Все починається з незадоволення своїми параметрами взагалі або окремою частиною тіла. Замість того, щоби тренуватись у спортзалі, людина «сідає на дієту». Інший варіант: виснажливі заняття в спортзалі і замість повноцінного харчування – знову-таки дієта. Той, хто має схильність до нав'язливих станів, швидко звикає до нового режиму і забуває про мету, – важливішим стає сам процес. Починається хвороба... Аноректик – істота неприваблива. Він говорить тільки про дієту і кілограми, думає лише про підрахунко калорій.

Втрата ваги до 20 – 30 %, що є вже потенційно небезпечним для здоров'я, не здається достатньою: людина продовжує вважати себе товстою. Хворий зважується десятки разів на день, відмовляється відвідувати заклади громадського харчування, а якщо доводиться їсти на людях, ховає їжу, щоби ніхто не дізнався про його "захоплення". У нього знижується температура тіла, пульс і тиск, розвиваються панкреатит, гастрит. Ті, у кого маса тіла знизилася до 50 %, вже ледве пересуваються. Погіршується зовнішній вигляд: волосся випадає, шкіра суха, нігті ламкі, набряки на ногах. Шлунок, відвиклий від їжі, не виділяє сік. Тому досвідченому аноректику перетравити, скажімо, канапку не легше, ніж здоровій людині – постоли. Далі – анемія, дистрофія міокарда, судоми.

Лікування довготривале і важке – в основному через те, що сам аноректік не вважає себе хворим. У клініці Спочатку відновлюють фізичний стан пацієнта, а тому довго лікують антидепресантами, транквілізаторами та гіпнозом і психотерапією. В середньому на це йде від двох до дев'яти років. Смертність при анорексії (від виснаження, ускладнень і самогубств) – 15 – 20 %, причому у чоловіків вище, ніж у жінок. Повністю одужує тільки третина хворих.

Нервова булімія – розлади харчування з нападами обжерливості, після яких хворий звільняється від того, що з’їв, викликаючи блювоту, рідше – за допомогою клізми, послаблювального чи сечогінного.

Небезпека полягає в тому, що організм відразу звикає до переїдання: навіть щуплий булімік через кілька місяців після початку хвороби може за один раз зїсти дуже багато. Тому він постійно голодуєта ходить на закупівлю у супермаркети. Зрозуміло, що він приховує цю погану звичку, ненавидить і зневажає себе за слабкість, але вдіяти нічого не може. Незабаром до депресії і безсоння додаються проблеми зі здоров’ям: маса тіла скаче вгору і вниз, від постійного подразнення шлунковим соком запалюється горло і псується зубна емаль, через запалення слинних залоз набрякає оличчя. Постійна блювота і приймання послаблювальних таблеток призводить до порушення обміну речовин, а це у свою чергу – до серцевої аритмії, набряків і захворювань нирок. Бувають навіть випадки розриву шлунка через постійні переїдання.

Настає момент, коли начебто непогана звичка перетворюється на хворобу. Методи лікування: психоаналіз і психотерапія, рідше – антидепресанти. Через ускладнення людині іноді доводиться лікуватися в стаціонарі.

Ще однією характеристикою булімії є те, що не дивлячись на блювоту, приблизно половина спожитого все-таки всмоктується. Тому, якщо булімія не переходить із часом в анорексію (що нерідко трапляється), рано чи пізно булімік набирає вагу.

Неконтрольована обжерливість – неконтрольоване споживання їжі.

Проблема майже така ж, як і при булімії: часті неконтрольовані напади обжерливості, під час яких людина може за раз з’їсти триденну норму продуктів. Тільки на відміну від буліміка, хворий не викликає у себе блювоту і не користується клізмою, тому вся їжа засвоюється, збільшуючи кількість жиру.

Обжерливість загрожує тим, для кого їжа – це спосіб подолати депресію, напруження, гнів, ревнощі й інші неприємні емоції. Через різке збільшення ваги, з’являється гіпертонія, атеросклероз, проблеми з жовчним міхуром, суглобами і хребтом, діабет і нерідко рак.

Хворобу, що називається «неконтрольована обжерливість», лікують терапевти, дієтологи та психологи.

Орторексія – одержимість правильним харчуванням.

Це наймолодша хвороба розладів харчування (термін менше ніж 10 років), але масштаб вже вражає: наприклад, в США страждає 6 % населення. Медики стверджують, що орторексія – наслідок надлишку інформації про корисність і шкідливість продуктів. Ризикують захворіти насамперед люди, котрим властиві: невпевненість у собі, панічний страх захворіти на рак, атеросклероз і діабет, бажання виглядати якнайкраще, не зважаючи ні на що.

Все починається з прагнення вилікувати хронічну хворобу чи просто оздоровитися. Але оскільки жорсткої дієти мало хто дотримується, доводиться застосовувати залізну дисципліну. З часом дієта стає найважливішою частиною життя. Планування денного меню, точний розрахунок інгредієнтів, приготування і споживання їжі набувають майже релігійного характеру: якщо вдається прожити день без "шкідливих" продуктів, людина відчуває себе майже святою, а коли з'їдає що-небудь із чорного списку, це сприймається як гріх. Доходить до того, що людина починає зневажати оточення через те, що вони не харчуються так, як вона, а це вже хвороба. Потрібно з цією проблемою звернутися до психотерапевта.

Порушення апетиту – вживання неїстівних продуктів. Іноді апетит змінюється при зараженні особливими видами глистів. Порушення апетиту є небезпечним захворюванням, наслідками якого досить часто бувають отруєння речовинами (наприклад, свинцем), що містяться в деяких фарбах і будматеріалах.

Ожиріння. В Європі поширення ожиріння досягло масштабів епідемії. За останні два десятиліття воно потроїлося, і, якщо не вживати заходів, до 2010 року в Європейському регіоні ВООЗ від ожиріння страждатимуть приблизно 150 мільйонів дорослих (20 % населення) і 15 мільйонів дітей та підлітків (10 % цієї категорії населення). Сьогодні в більшості країн від 30 до 80 % дорослих мають надмірну масу тіла. Наявні показники вимірювань вказують на різні рівні поширення надмірної маси тіла в регіоні: від 28 % чоловіків в Узбекистані до 66 % чоловіків в Ірландії. Щодо ожиріння, то рівні його поширення, визначені на підставі вимірювань, коливаються від 13 % дорослих у Португалії до 23 % дорослих у Фінляндії. Значні відмінності спостерігаються не тільки між країнами і всередині окремих країн, але і між регіонами, соціальними групами, чоловіками і жінками та між віковими групами. Проте практично в усіх частинах регіону показники поширення ростуть.

Велику загрозу проблема ожиріння становить для дітей. Надмірна маса тіла в Європі є найпоширенішим порушенням здоров`я в дитини. Тепер надмірну масу тіла мають близько 20 % дітей, і третина з них страждає від ожиріння. До 2010 року ожиріння буде у кожної десятої дитини. У цих дітей надто високий ризик розвитку діабету 2 типу, гіпертензії і порушень сну, а також виникнення проблем психосоціального характеру. Але найбільшу тривогу, мабуть, викликає те, що у них значна вірогідність залишитися огрядними й у дорослому віці, захворіти важчими захворюваннями, в результаті яких скоротиться тривалість і погіршає якість їх життя. Нещодавно Міністерство охорони здоров`я Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії опублікувало прогноз, згідно з яким при збереженні теперішніх тенденцій ожиріння очікувана тривалість життя чоловіків до 2050 року зменшиться в середньому на п`ять років.

Суспільство витрачає величезні кошти у зв`язку з проблемою ожиріння. Ожирінням у дорослих обумовлено до 6 % витрат на охорону здоров`я в Європейському регіоні ВООЗ. Є також і непряма ціна, яка як мінімум у два рази вище, – вона пов`язана із смертю людей, зниженням продуктивності праці і додатковими втратами доходів. Наприклад, в Іспанії загальні витрати, стосовно проблеми ожиріння, оцінюються сумою у 2,5 млрд євро на рік. Відомості, одержані в США, показують, що річні витрати на медичну допомогу людям, які страждають від ожиріння, на 36 % вище, ніж витрати на допомогу тим, хто має нормальну вагу тіла. Огрядні люди також частіше пропускають роботу у зв’язку з хворобою. Нарешті, потрібно враховувати й інші соціальні витрати, такі наприклад, як знижена успішність у школі і дискримінація на роботі.

У більшості країн ожиріння поширено серед соціально незахищених верств населення, що характеризуються нижчим рівнем доходів, освіти і доступу до медичної допомоги. Висловлюється думка про те, що ожиріння відображає і посилює нерівність у його різних формах, і це перетворюється на замкнене коло. Незаможні люди стикаються з цілою низкою обмежень структурного, соціального, організаційного, фінансового й іншого характеру, що заважають їм зробити вибір на користь здорових альтернатив щодо раціону харчування та фізичної активності. Так, у Франції порція фруктів і овочів з енергетичною цінністю 100 калорій містить приблизно в п`ять разів більше харчових речовин, але і коштує в п`ять разів дорожче, ніж еквівалентна (за калорійністю) кількість інших харчових продуктів. У малозабезпечених людей усіх країн світу зазвичай обмеженіший доступ до спортивних і фізкультурно-оздоровчих об`єктів, вони живуть у таких кварталах або районах, які переважно не пристосовані для фізичної активності.

Епідемія ожиріння має комплексний характер. Структуру сучасного суспільства, соціальну й економічну політику та розвиток (коли люди все більше живуть у великих і малих містах, їздять на машинах, на роботі сидять за комп`ютером, купують більше перероблених продуктів харчування, напоїв тощо) визначають терміном "ожирогенне середовище", тобто середовище, що заохочує поведінку, при якій зростає ризик ожиріння. У Європейському регіоні в містах проживає дві третини населення, і це число неухильно росте. Тому марно і неправильно звинувачувати у надмірній масі тіла або в ожирінні тільки окремих людей.

В останні десятиліття значно змінилися харчові звички і поведінка людей. У всьому світі зросла кількість продуктів харчування, що є в наявності. В середньому жінці для підтримки маси тіла необхідно споживати на добу 2000 калорій, чоловікові – 2500 калорій. 1961 року кількість спожитих калорій із розрахунку на одну людину на добу становила 2300. До 1998 року ця кількість зросла до 2800, а приблизно 2015 року може скласти більше 3000 калорій. З часом також знизилися ціни на продукти харчування: у період від 1960 до 2000 р. реальна ціна рису, пшениці, кукурудзи, жиру і цукру впала приблизно на 60 %. На початку ХХ ст. люди споживали за рік менше 5 кг цукру. Сьогодні в Європі споживання цукру зросло до 40 – 60 кг на рік. У той же час люди їдять недостатньо фруктів і овочів. Дослідження, проведене нещодавно ВООЗ у Європейському регіоні, показало, що щодня фрукти споживають всього 30 % хлопчиків і 37 % дівчаток у віці 13 – 15 років. Проте оскільки в наявності є більше продуктів харчування, в цілому люди їдять більше.

У Західній Європі недостатньо фізично активні як мінімум дві третини дорослих і падіння рівнів активності продовжується. ВООЗ рекомендує, щоб дорослі проявляли фізичну активність помірної інтенсивності принаймні 30 хвилин на день. Це може бути ходьба, їзда на велосипеді, ігри, робота у будинку, в саду чи на городі, танці або піднімання сходами пішки, а також заняття спортом. Дітям необхідно займатися різноманітними фізичними вправами не менше ніж 60 хвилин на день. Середовище, в якому живуть люди, – вдома, в школі на роботі, в дорозі тощо. – часто не дозволяє їм бути фізично активними. У той же час 50 % поїздок на автомобілі в Європі здійснюються на відстань менше ніж 5 км – це відстань, яку можна проїхати на велосипеді за 15 – 20 хвилин або пройти швидким кроком за 30 – 50 хвилин. Окрім цього, проведені нещодавно дослідження у Данії і Сполученому Королівстві Великої Британії показали, що регулярна фізична активність помірної інтенсивності може продовжити життя людини на 3 – 5 років.

Стратегії, спрямовані на боротьбу з епідемією, повинні заохочувати як здорове харчування, що пропагує зменшення споживання жирів і цукру та збільшення споживання фруктів й овочів, так і підвищення рівнів фізичної активності. У магазинах і в їдальнях, на роботі й у школі необхідно зробити дешевшим і доступнішим вибір здорової їжі. Не слід пропагувати і рекламувати продукти харчування та напої з високою енергетичною щільністю, потрібно зробити їх менш доступними і замінити їх новими продуктами з кращими харчовими показниками. Через програми, що реалізуються у школах і в місцях праці, необхідно створювати доступні для всього населення можливості фізичної активності у повсякденному житті, як, наприклад, активні способи пересування. Дуже важливо, щоби такі заходи охоплювати всі прошарки суспільства і щоб вони підтримувалися на всіх рівнях – від рівня місцевого населення до центрального уряду і до міжнародного рівня. Для того, щоб змінити поведінку людей, потрібна активна участь приватного бізнесу, починаючи від виробництва продуктів харчування і закінчуючи супермаркетами, секторами державного управління (включаючи торгівлю, сільське господарство, охорону здоров`я, транспорт, трудові ресурси, міське планування, освіту і спорт), а також місцевих органів самоврядування і самого місцевого населення. Великий вплив у пропаганді здорового способу життя мають засоби масової інформації[5; 8; 9].

ВООЗ підтримує прагнення країн вирішити проблему ожиріння. 2004 року прийнято Глобальну стратегію у сфері режиму харчування, фізичної активності і здоров`я, метою якої є поліпшення здоров`я населення за рахунок здорового харчування і фізичної активності. У стратегії визначається роль систем охорони здоров`я, йдеться про політику у сфері продуктів харчування і сільського господарства, податково-бюджетній політиці і в сфері нормативно-законодавчого регулювання, приділяється увага системам обстеження і моніторингу, освіті споживачів і розповсюдженню інформації серед них (включаючи форми і методи збуту продукції, заяви про здорові властивості продуктів і їх маркування), а також передбачається необхідність відповідної політики в школах, на транспорті і в міському плануванні, щодо поліпшення можливостей вибору варіантів харчування і фізичної активності. Європейський регіон знаходиться на передньому плані подій, тут реалізуються заходи з налагодження діалогу між особами, що формують політику і фахівцями охорони здоров`я, приватним сектором, неурядовими та міжнародними організаціями і засобами масової інформації.

Підсумок

На сьогодні здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Іншими словами здоров`я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, яке постійно взаємодіє з навколишнім середовищем.

Дискусія щодо визначення поняття здоров`я ще триває, але у загальному контексті здоров’я розуміють як здатність організму адаптуватися до навколишнього середовища, взаємодіяти з ним на основі біологічної, психічної і соціальної сутності людини.

З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ) – це все в людській діяльності стосовно збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту.

Слід зазначити, що саме рекреаційна активність може бути спрямована на задоволення власних зацікавлень для самореалізації та слугувати способом зміцнення й відтворення здоров’я. Сутність фізичної рекреації у цьому сенсі полягає насамперед у визначенні цього явища (процесу) як системи різноманітних занять, яка ґрунтується на використанні спеціально-організованої рухової активності у формі фізичних вправ із застосуванням природних і гігієнічних чинників упродовж вільного часу людини добровільно та для відпочинку, відновлення власних сил, отримання задоволення, вдосконалення своїх психічних і фізичних здібностей, відтворення та зміцнення здоров’я.

Проблеми “харчування і здоров’я” та “харчування і хвороби” тісно взаємопов’язані. Нормальна життєдіяльність організму людини можлива не тільки за умови забезпечення необхідною кількістю енергії, але і за умов дотримання достатньо жорстких взаємовідношень між численними незамінними чинниками харчування. Тому особливого значення набуває нутріціологія – наука про здорове харчування.

Збереження та зміцнення здоров'я людини — головна мета нового демократичного суспільства. Головною рисою економіки під впливом глобалізації стане конкуренція між країнами за якість життя, що забезпечує формування та розвиток людського капіталу та визначає позиції країни на міжнародній арені. Але слід зазначити, що не можна ототожнювати поняття якості життя з рівнем життя. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, якість життя – це «визначення людиною її місця в житті в контексті культури та системи цінностей, в яких вона живе, у зв’язку із завданнями, очікуваннями, стандартами та інтересами цієї людини». Тобто якість життя кожна людина визначає особисто для себе, наскільки вона добре себе почуває фізично, емоційно, наскільки вона задоволена своїм добробутом, своєю роботою, друзями, сім’єю, політикою держави. Загалом, на сьогодні визначення поняття та складових якості життя є однією з дискусійних тем наукових досліджень.

Отже, ми розглянули основні компоненти чи складові здоров‘я та здорового способу життя. Але вони не є рівнозначними. Крім того, не існує концепції кількісного виміру «здоров’я» як комплексного інтегрального показника. Якщо для оцінювання фізичного здоров‘я людини використовуються інформативні методики, які, залежно від віку, статі, фізичного стану, функціональних можливостей організму, рівня підготовленості, дозволяють віднести кожного індивіда до одного з п’яти рівнів фізичного розвитку, то для психічного, духовного та соціального здоров’я методи кількісного оцінювання поки що тільки напрацьовуються.

 Контрольні запитання і завдання

1.                  Що таке здоров’я людини?

2.                  Що таке стан здоров’я людини?

3.                  Як оцінюється стан здоров’я людини?

4.                  Як стан здоров’я людини впливає на формування особистості?

5.                  Що таке фізичне здоров’я людини? Які Ви знаєте показники фізичного здоров’я людини?

6.                  Що таке психічне здоров’я людини? Які Ви знаєте показники психічного здоров’я людини?

7.                  Що таке духовне здоров’я людини? Які Ви знаєте показники духовного здоров’я людини?

8.                  Що таке соціальне здоров’я людини? Які Ви знаєте показники соціального здоров’я людини?

9.                  Які чинники належать до основних передумов здоров’я? Дайте характеристику.

10.              Що таке спосіб життя?

11.              Що таке здоровий спосіб життя?

12.              Як Ви розумієте поняття «активний спосіб життя»?

13.              Поведінка, поведінкові чинники та їх вплив на стан здоров’я людини.

14.              Дайте характеристику складових здорового способу життя.

15.              Як вимірюється рівень здоров’я людини?

16.              Як Ви розумієте термін «соціальне самопочуття» населення?

17.              Що таке рухова активність?

18.              Що таке оптимальна руховий режим?

19.              Яке Ви знаєте основне правило здорового способу життя?

20.              Які Ви знаєте характеристики рухової активності?

21.              Що таке фізична підготовленість?

22.              Що таке фізичний стан?

23.              Від яких основних показників залежить формування здорового способу життя?

24.              Які є можливості реалізації здорового способу життя?

25.              Які Ви знаєте засоби впливу на формування здорового способу життя?

26.              Як Ви розумієте термін «якість життя»?

27.              У чому полягає відмінність термінів «якість життя» і «рівень життя»?

28.              Які Ви знаєте концепції вимірювання якості життя населення? Які їх переваги та недоліки?

29.              Які характеристики можна віднести до індикаторів здорового способу життя?

30.              Що таке очікувана тривалість життя?

31.              Що таке індекс DALY?

32.              Які індикатори негативно впливають на якість життя?

33.              Як Ви розумієте термін «індекс валового національного щастя»?

34.              Які Ви знаєте теорії збалансованого харчування?

35.              Як Ви розумієте теорію адекватного харчування? Основні положення.

36.              Як Ви розумієте теорію функціонально-гомеостатичного харчування? Основні положення.

37.              Що таке раціональне харчування?

38.              Як розуміють термін «збалансоване харчування»?

39.              Назвіть 12 правил здорового харчування, розроблених ВООЗ?

40.              Що таке нутріціологія?

41.              Що таке індекс маси тіла? Як визначити цей показник?

42.              Що таке біологічно активні добавки (БАД) та на які групи вони поділяються?

43.              Що таке вегетаріанське харчування?

44.              Що таке редуковане харчування?

45.              Що таке роздільне харчування?

46.              Дайте характеристику хворобам цивілізації, викликаних неправильним харчуванням (нервова анорексія, нервова булімія, неконтрольована обжерливість, орторексія, порушення апетиту, ожиріння).

 Використана література

 1.                  «Про фізичну культуру і спорт» : Закон України № 3808-XII від 24.12.1994 р.; зі змінами і доповненнями № 1021-16 від 15.05.2007 р. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.

2.                  Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту України : Указ Президента України № 1148/2004 від 28.09.2004 р. – Режим доступу : http://sport.kmda.gov.ua

3.                  Цільова комплексна програма Фізичне виховання – здоров’я нації : Указ Президента України № 963/98 від 01.019.1998 р. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

4.                  Амосов М. М. Роздуми про здоров’я / Амосов М. М. – К., 1990. – 168 с.

5.                  Апанасенко Г. Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - СПб. : МГП Петрополис, 1992. – 123 с.

6.                  Бойченко Т. Є. Інтегративний освітній курс валеології на світоглядно-методологічних засадах українознавства (назва умовна). Видання на стадії друку. Рукопис, люб`язно наданий автором праці для бібліотеки УІСД, 1999. – 192 с.

7.                  Вейнберг Р. С. Психологія спорту / Р. С. Вейнберг, Д. Гоулд – К. : Олімпійська література, 2001. – 334 с.

8.                  Гогулан М. Попрощайтесь с болезнями. – 2-е изд. – Мн. : Международный книжный дом, 1996. – 303 с.

9.                  Дубогай О. Д. Фізична культура, як неодмінна складова формування здорового способу життя молоді. – К. 6. – К., 2005. – С. 124.

10.              Дубогай О. Д. Навчання в русі. Здоров`язберігаючі педагогічні технології в початковій школі : учб. посіб. – К., 2005. – С. 112.

11.              Переверзєва А. В. Якість життя як передумова розвитку людського капіталу. – Режим доступу : /2008

12.              Раевский Р. Т. Пути и средства формирования здоровья молодежи в современном обществе // Молодежь на пороге третьего тысячелетия : поиск приоритетов : материалы междунар. науч.-практ. конф. – О.,1995. – С. 51-52.

13.              Раціональне харчування – Режим доступу : http://www.zdorov. com.ua/

14.              Салій Н. С. – Режим доступу : .ua/

15.              Сущенко Л. П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини / Л. П. Сущенко – Запоріжжя, 1999. – 308 с.

16.              Фізична культура і раціональне харчування – важливі чинники зміцнення здоров’я і підвищення працездатності. – Режим доступу : http://ua.textreferat.com/

17.              Declaration of Alma-Ata // International Conference on Primari Health Care – Alma-Ata, USSR, 6-12 September, 1978.

18.              Ottawa Charter for Health Promotion // First International Conference on Health Promotion. – Ottawa, Canada, 17-21 November, 1986.

19.              Wolfers Justin The Economics of Happiness, Part 4 : Are Rich People Happier than Poor People? // The New York Times. – 2008. – April 22.

20.              http://www1.eur.nl/fsw/happiness/ World Database of Happiness. 

21.              http://www.cia.gov/library/publicatoins/the-world-factbook