Культура та техніка ...

Риторика, культура та техніка мовлення – це дисципліна, яка знаходиться на межі філології, психології та педагогіки. Вона всебічно вивчає грамотне мовлення, водночас найбільш інтенсивно розкриває комунікативну функцію мови.

Ключовим поняттям культури мовлення є поняття "норми". Воно співвідноситься з поняттями варіанта стилістичної необхідності вживання мовної одиниці, якості мовлення. Риторика передусім розглядає таку якість мовлення, як дієвість, а також умови оптимальної мовленнєвої поведінки. Культура мовлення вивчає її нормативний бік і доцільність тієї чи іншої мовленнєвої поведінки. Тема "Культура мовлення" вивчається раніше за "Риторику", оскільки нормативні аспекти мовлення повинні усвідомлюватися раніше, ніж вольові та естетичні. Завершує курс розділ технічної реалізації нормативності мовлення – "Техніка мовлення".

Мовленнєві помилки, мовленнєва неоднозначність, які інколи допускаються у повсякденному спілкуванні, вкрай недоречні у професійному мовленні, тим паче там, де говорить представник "мовленнєвої" професії: педагог, особливо логопед, диктор, журналіст, психолог, юрист та ін.

Мовленнєва культура є важливим складником професійної майстерності педагога. Вчителям-логопедам вона необхідна особливо, оскільки їх мовлення постійно виступає взірцем для наслідування дітей та зразком бездоганного володіння для всіх оточуючих. Батьки ніколи не довірять свою дитину некомпетентному логопедові, який сам не зміг навчитися правильному зразковому мовленню. Тому мовлення спеціаліста-логопеда можна назвати і рекламою самому собі, і своєю візитною карткою.

Вчитель – мовленнєва особистість, комунікативний лідер. Те, що сказав педагог, не тільки запам'ятовується, а й неодноразово повторюється. Від мистецтва мовленнєвого спілкування суттєво залежать результати корекційно-виховної роботи з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку.

Засвоєння норм літературної мови – тривалий процес, який починається з дитинства, а вивчення й застосування функціональних можливостей мови триває впродовж усього свідомого життя. Адже того, що засвоєно з уст матері, в житті замало. Коли дитина йде до дитячого садка або школи, критерієм істини для неї в багатьох випадках стає слово вчителя. І не лише бездоганне знання свого фаху, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних та корекційних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань формує юну особистість. Тому дуже прикро, коли цей рівень недосконалий, коли вчитель байдужий до свого мовлення.

Вчитель має досконало володіти технікою мовлення, тобто диханням, голосом та дикцією, вміти добирати мовностилістичні засоби і прийоми відповідно до умов і мети спілкування: з дітьми – у навчально-виховному процесі та при діагностиці, з батьками дітей – під час консультування, з колегами – при обговоренні професійних питань.

Корекційному педагогові слід невимушено оперувати словом, правильно використовувати логічні наголоси і психологічні паузи, слідкувати за відповідністю між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою. Майбутній вчитель повинен вміти сприймати, відтворювати готові та створювати нові наукові фахові тексти; володіти прийомами підготовки і виголошення публічного виступу; вміти застосовувати фахову українську термінологію у різноманітних комунікативних ситуаціях; вміти користуватись загальномовними та спеціальними словниками тощо.

Запропонований курс передбачає засвоєння основних понять культури мовлення та споріднених з нею дисциплін, усвідомлення основних принципів риторики, культури та техніки користування українською мовою.

Кожен учитель повинен володіти адекватним, неупередженим відчуттям мови, постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання. Треба вміти самому уважно (інколи з олівцем) читати наукову, технічну, публіцистичну, художню літературу. Неможливо весь педагогічний шлях пройти тільки із знаннями, набутими у стінах університету. Слід вдосконалювати культуру свого професійного мовлення протягом усього життя. Ця рекомендація адресована всім педагогам.