Тимчук Л.І., Білик Н.М. Основи медіації в соціальній роботі by Наталія Білик

Міністерство освіти і науки України Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Основи медіації в соціальній роботі Навчально-методичний посібник

Чернівці Чернівецький національний університет 2016

УДК 364-4-782 ББК 88.53 О - 751 Рекомендовано до друку Вченою Радою факультету педагогіки, психології та соціальної роботи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол №8 від 2 березня 2016 року) Укладачі: Тимчук Л.І., Білик Н.М. Рецензенти:Мудрий Я.С. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та соціальної роботи Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Романовська Д.Д. – кандидат психологічних наук, завідувач науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи ІППОЧО

У навчально-методичному посібнику узагальнено та систематизовано навчальний матеріал до вивчення курсу «Основи медіації в соціальній роботі», який передбачено освітньою програмою підготовки бакалавра напряму 6.130102 «Соціальна робота». УДК 364-4-782 ББК 88.53

Вступ Програма вивчення вибіркової навчальної дисципліни «Основи медіації в соціальній роботі» складена відповідно до освітньої програми підготовки бакалавра напряму 6.130102 «Соціальна робота». Предметом вивчення навчальної дисципліни є врегулювання конфліктів у соціальній сфері за допомогою посередника. Міждисциплінарні зв’язки: конфліктологія, психологія, соціологія, соціальна педагогіка, етика, юриспруденція. Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів: 1. Теоретичні основи та сутність медіації 2. Медіація у професійній діяльності соціального працівника

Мета та завдання навчальної дисципліни Мета: узагальнити, проаналізувати та систематизувати теоретичні та методологічні основи застосування медіації як соціальної технології врегулювання спорів між клієнтами соціальних працівників. Завдання: ознайомити студентів із поняттями «відновні практики», «відновне правосуддя», «медіація»; навчити теоретичним, етичним та методологічним основам проведення процедури медіації; сформувати у студентів навички застосування технології посередництва у вирішенні конфліктів серед клієнтів соціальної сфери. У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати: особливості роботи соціального працівника при врегулюванні конфліктів серед різних категорій населення – клієнтів соціальної роботи; історію впровадження медіації в країнах світу та в Україні; теорію та практику проведення процедури медіації на сучасному етапі в Україні та закордоном; технологію медіації при врегулюванні конфліктів, спірних питань серед клієнтів соціальних служб. вміти: орієнтуватись в суперечливих випадках, які можна врегулювати за допомогою медіації; використовувати технологію посередництва у конфліктах, які виникають між клієнтами соціальних служб; виконувати роль та завдання медіатора в різних ситуаціях; моделювати службу медіації.

Теоретичний зміст програми навчальної дисципліни Змістовий модуль 1. Теоретичні основи та сутність медіації Тема 1 . Посередництво у вирішенні конфліктів. Тема 2. Теоретичні основи медіації. Тема 3. Запровадження медіації в Україні, аналіз законодавства. Тема 4. Закордонний досвід використання медіації в соціальній сфері. Тема 5. Етичні норми процесу медіації. Тема 6. Медіація як процедура. Тема 7. Завдання та ролі медіатора. Тема 8. Трансформативна медіація. Теорія безконфліктного спілкування М.Розенберга. Змістовий модуль 2. Медіація у професійній діяльності соціального працівника Тема 9. Шкільна медіація – створення шкільних служб порозуміння у ЗНЗ. Тема 10. Застосування медіації при вирішенні конфліктів у громаді – проблеми біженців, ВПО. Тема 11. Вирішення конфліктів у сім’ї за допомогою медіатора. Тема 12. Врегулювання конфліктів між людьми похилого віку в умовах територіального центру. Тема 13. Відновні програми для неповнолітніх правопорушників. Тема 14. Програми відновного правосуддя – від планування до дій. Тема 15. Моделювання служби медіації. 6

Теми лекційних занять № з/п 1

Назва теми

Посередництво у вирішенні конфліктів 1. Поняття та види конфлікту. 2. Конфлікт у професійній діяльності соціального працівника. 3. Шляхи вирішення конфліктних ситуацій. Конструктивний підхід. 4. Стратегії виходу з конфлікту за К.Томасом. 5. Посередництво. Участь третьої сторони у розв’язанні конфлікту. Запровадження технології медіації в Україні, аналіз законодавства 1. Передумови впровадження медіації в Україні – законодавчі ініціативи. 2. Проект закону України «Про медіацію», його аналіз. 3. Організації, які пропагують використання медіації в Україні. Етичні норми процесу медіації 1. Європейський кодекс поведінки медіаторів. 2. Конфіденційність як обов’язкова умова медіації. 3. Нейтральність та неупередженість медіатора. 4. Конфлікт інтересів Завдання, функції та ролі медіатора 1. Основні функції медіатора. 2. Завдання медіатора. 3. Основні цілі медіації 7

Кількі сть годин 2

4. Ролі, які виконує медіатор. Шкільна медіація – створення шкільних служб порозуміння у ЗНЗ 1. Поняття шкільної медіації, медіація ровесників. 2. Створення та організація роботи шкільної служби порозуміння. Проведення Кола. 3. Тренінги підготовки шкільних медіаторів. 4. Роль координатора ШСП. 5. Рекомендовані стандарти функціонування ШСП. Вирішення конфліктів у сім’ї за допомогою медіатора 1. Типологія сімейних конфліктів. 2. Технології роботи соціального працівника з сім’єю. 3. Сімейна медіація в Україні. 4. Особливості проведення процедури медіації під час врегулювання сімейних конфліктів. Відновні програми для неповнолітніх правопорушників 1. Медіація між потерпілим та правопорушником. 2. Проведення конференцій у громаді та сімейних конференцій. 3. Проведення «кіл правосуддя». Проектування в соціальній роботі. Моделювання служби медіації 1. Соціальне проектування. 2. Основи моделювання в наукових дослідженнях. 3. Етапи моделювання. 8

4. Моделювання служби медіації – основні компоненти.

№ з/п 1

Теми семінарських занять Назва теми

Теоретичні основи медіації 1. Практика вирішення конфліктів, запровадження відновних практик у правосудді. 2. Поняття «відновні практики», «медіація». 3. Види медіації. 4. Історія виникнення і розвитку медіації. Закордонний досвід використання медіації в соціальній сфері 1. Уведення технології медіації в Німеччині. 2. Історія розвитку технології медіації в США. 3. Ґенеза технології медіації в Канаді. 1. Історія виникнення медіації у Великобританії. Медіація як процедура 1. Принципи та правила процедури медіації. 2. Етапи проведення процедури – різні підходи. 3. Фазова модель проведення медіації. 4. Активне слухання, «я-ти-твердження» основні компоненти комунікативного процесу під час медіації. Трансформативна медіація. Теорія безконфліктного спілкування М.Розенберга 1. Трансформативний погляд на конфлікт і медіацію (за Р.Буш та Д.Фолджер). 2. Метод безконфліктного спілкування «Сендвіч». 3. Основні аспекти теорії М. Розенберга NVC. 10

Кількі сть годин 2

Застосування медіації при вирішенні конфліктів у громаді – проблеми біженців, ВПО, ЛГБТспільнот, ЛЖВ та ін. 1. Визначення основних проблем біженців, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та дискордантних пар у суспільстві. 2. Окреслення основних шляхів соціальної допомоги у вирішенні різноманітних проблем біженців, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та дискордантних пар. 3. Застосування медіаційних технологій при врегулюванні різного роду конфліктів біженців, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та дискордантних пар Врегулювання конфліктів між людьми похилого віку в умовах територіального центру 1. Основні види надання соціальної допомоги центрами обслуговування громадян за місцем проживання, соціального захисту населення. 2. Робота соціального працівника з ЛПВ. 3. Аспекти медіаційних процедур у роботі соціального працівника при врегулюванні конфліктів між ЛПВ. Програми відновного правосуддя – від планування до дій 1. Основні принципи впровадження програм відновного правосуддя в кримінальних справах. 2. Реалізація програм відновного правосуддя. 3. Динаміка втручань із використанням підходу відновного правосуддя. 4. Управління програмою. 5. Моніторинг та оцінка програми. Проектування в соціальній роботі. Моделювання 11

служби медіації 1. Соціальне проектування. 2. Основи моделювання в наукових дослідженнях. 3. Етапи моделювання. 4. Моделювання служби медіації – основні компоненти.

Самостійна робота № з/п 1 2 3

Назва теми

Кількість годин Посередництво у вирішенні конфліктів 2 Теоретичні основи медіації 2 Запровадження технології медіації в Україні, 2 аналіз законодавства 4 Закордонний досвід використання медіації в 2 соціальній сфері 5 Етичні норми проведення процесу медіації 2 6 Медіація як процедура 2 7 Завдання та ролі медіатора 4 8 Трансформативна медіація. Теорія 2 безконфліктного спілкування М.Розенберга 9 Шкільна медіація – створення шкільних служб 2 порозуміння у ЗНЗ 10 Застосування медіації при вирішенні 2 конфліктів у громаді – проблеми біженців, ВПО 11 Вирішення конфліктів у сім’ї за допомогою 2 медіатора 12 Врегулювання конфліктів між людьми 2 похилого віку в умовах територіального центру 13 Відновні програми для неповнолітніх 2 правопорушників 14 Програми відновного правосуддя – від 4 планування до дій 15 Проектування в соціальній роботі. 4 Моделювання служби медіації Всього 36

Методи навчання Лекція, розповідь, диспут, бесіда, семінар, практичні заняття, рольова гра, тренінг. Методи контролю Усне та письмове опитування, тестування, проведення заліку. Розподіл балів, які отримують студенти Поточне тестування та самостійна робота Змістовий модуль №1 Змістовий модуль №2 Т2 Т4 Т6 Т8 К/Р Т10 Т12 Т14 Т15 К/Р 5 5 5 5 10 5 5 5 5 10

Зал ік

Сума

100

Шкала оцінювання: національна та ЄКТС Сума балів за всі види навчальної діяльності 90 – 100 82-89 75-81 69-74 50-68

Оцінка ЄКТС

Оцінка за національною шкалою для заліку

А В С D Е

зараховано

35-49

0-34

не зараховано з можливістю повторного складання не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

Конспекти лекцій

Тема 1 Посередництво у вирішенні конфліктів 1. Поняття та види конфлікту 2. Конфлікт у професійній діяльності соціального працівника 3. Шляхи вирішення конфліктних ситуацій. Конструктивний підхід 4. Стратегії виходу з конфлікту за К.Томасом 5. Посередництво. Участь третьої сторони у розв’язанні конфлікту

Поняття та види конфлікту Вихідною позицією у розкритті ефективності технології медіації у врегулюванні міжособистісних конфліктів є з’ясування змісту ключових понять таких як «конфлікт» та «міжособистісний конфлікт». Серед науковців у світовій соціології саме Л.Козеру належить найпоширеніше трактування конфлікту як боротьби за цінності та претензії на певний статус, владу та ресурси; боротьби, у якій цілями є нейтралізація, заподіяння шкоди або знищення суперника. Конфлікт – зіткнення інтересів, реальних, уявних чи приписуваних іншій стороні, загроза якого є реальною чи може виникнути в майбутньому; це граничне загострення протиріч між учасниками взаємодії, що проявляється в їхньому протиборстві. Міжособистісний конфлікт за Пірен М.І. це – ситуація взаємодії людей, при якій вони мають несумісні, не співпадаючі цілі, або ж дотримуються несумісних цінностей і норм, прагнучи реалізувати їх у взаємовідносинах між собою, або ж одночасно в гострій конкурентній боротьбі прагнуть до досягнення однієї і тієї ж мети, яка може бути досягнута лише однією із конфліктуючих сторін. Соціальний конфлікт у вузькому значенні цього поняття являє собою боротьбу соціальних спільнот з протилежними інтересами за домінування або підвищення їх соціального статусу. Конфлікти є невід’ємною частиною життя людини. Причому вони відбуваються на особистісному рівні – в результаті неможливості вирішити власну проблему 18

конфлікт переростає в соціальну напруженість, на внутрішньогруповому – конфлікт за умов конкуренції відбувається серед студентів або працівників, на міжгруповому – особливо між великими групами людей, коли конфлікт стосується їхніх інтересів чи економічних розрахунків, на державному – суб’єктами таких конфліктів часто буває людина і соціальна група, а концентруються вони у політиці, міждержавному рівнях – міжнародні політичні конфлікти. Учасникам будь-якого конфлікту потрібно вміти проаналізувати ситуацію, щоб правильно її вирішити. Під предметом конфлікту розуміється об’єктивно існуюча або уявна проблема, яка стала причиною розбіжності між сторонами. Кожна зі сторін зацікавлена у вирішенні даної проблеми на свою користь і заради цього готова вступити в протиборство. Конфлікт може мати основний предмет, який, у свою чергу, може розпадатися на частини. Прикладом подібних предметів можуть виступати тривалі сімейні і затягнуті в часі міжнаціональні і міжконфесійні конфлікти. Об’єктом конфліктів виступають матеріальні або духовні цінності, до оволодіння якими прагнуть сторони конфліктів. Об’єктом конфліктів можуть виступати також елементи матеріального світу або соціальної реальності, якщо він знаходиться на перетині інтересів соціальних суб’єктів. Об’єкт конфлікту – це завжди який-небудь дефіцитний ресурс, тому якщо виникає можливість компенсації дефіциту ресурсу, то в багатьох випадках виникає реальна можливість усунення конфліктної проблеми. 19

Необхідно мати на увазі і можливість так званих безоб’єктних конфліктів, коли обидві сторони не мають прагнень до контролю над будь-чим. Прикладом можуть виступати інтелектуальні конфлікти. Чимало прикладів подібних конфліктів ми можемо бачити у моральній сфері суспільних відносин. Суб’єктами соціальних конфліктів виступають соціальні утворення, насамперед, необхідно говорити про великі утворення. можна виділити такі види конфлікту:  внутрішньоособисті конфлікти;  міжособисті конфлікти;  міжгрупові конфлікти, які також можна поділити на внутрішньогрупові конфлікти та конфлікти між особистістю і групою. Конфлікт у професійній діяльності соціального працівника Професія соціального працівника спрямована на соціальну спеціалізовану діяльність, об’єктивно необхідну для функціонування державних і громадських систем соціальної допомоги різним категоріям населення, для реалізації життєвих, потенційно закладених у кожній людині сил для самозабезпечення та само розвитку. Суб’єктами соціальної роботи є соціальний педагог та соціальний працівник. Об’єктом соціальної роботи може бути будь-яка людина, яка добровільно звернулась за допомогою і потребує її. В ролі об’єкту може виступати одна особа, група людей, сім’я незалежно від їх відмінностей та особливостей (раса, стать, мова, релігія, 20

національні переконання, соціальний статус, сексуальна орієнтація). Високий професіоналізм у соціальній роботи є надзвичайно важливим чинником, оскільки цей вид діяльності належить до професій типу «людина-людина» і досить часто від прийнятих рішень фахівцем, який їх реалізує, залежить доля не однієї людини. Розглядаючи соціальну роботу з позиції її практичної спрямованості, А.Й.Капська визначає такі групи об’єктів соціальної роботи: - особи з особливими потребами, їхні сім’ї, особи, які мають психологічні проблеми, стреси, схильні до суїциду; - люди похилого віку, ветерани, учасники військових дій, вдови і матері військовослужбовців, колишні неповнолітні в’язні фашистських концтаборів; - люди похилого віку, які не спроможні себе обслуговувати, залишились одинокими, які мають певні проблеми через певний вік чи інвалідність; - діти і молодь, схильні до девіантної поведінки; діти, які зазнають різного роду насильства; ті, що опинились у кризовій ситуації, коли є загроза їхньому життю чи здоров’ю; особи, котрі повернулись з місць позбавлення волі; сім’ї, в яких живуть особи, схильні до вживання наркотиків, алкоголю; - кризові, неблагополучні сім’ї: в яких виховуються діти-сироти чи діти, що залишились без батьківської опіки, багатодітні сім’ї; сім’ї, де проявляється жорстока поведінка батьків, конфліктні ситуації, сексуальна розбещеність; - діти, які опинились у складних критичних ситуаціях з різних причин: діти-сироти; діти, котрі залишились без 21

батьківського піклування; діти, котрі зазнали насилля з боку батьків; діти-бродяжки, знедолені. Названі групи не є вичерпними і сталими. Їх склад може змінюватись як під впливом соціально-економічних умов, так і під впливом змісту соціальної політики в державі, посилення соціально-профілактичної чи соціальноправової роботи з різними групами населення. Зважаючи на досить широке коло об’єктів соціальної роботи можна зробити висновок, що професія соціального працівника вимагає вміння спілкуватись з різноманітними категоріями, допомагати у налагодженні стосунків, вирішенні проблемних ситуацій, суперечок. Особливо, вирішення сімейних суперечок, предметом яких є питання виховання чи догляду дітей, мають бути на користь останніх. Використовуючи процедуру медіації при врегулюванні певних конфліктних ситуацій серед об’єктів соціальної сфери соціальний працівник може виступати в ролі посередника або медіатора та сприятиме пропагуванню мирних методів при вирішенні суперечок. Шляхи вирішення конфліктних ситуацій. Конструктивний підхід Б. Леко та Г. Чуйко стверджують, що основними способами усунення протиріч, що лежать в основі конфлікту є: - усунення об’єкта конфлікту; - розподіл об’єкта конфлікту між сторонами; - установлення черговості або інших правил обопільного використання об’єкта; 22

- компенсація одній зі сторін за передачу об’єкта іншій стороні; - розведення сторін конфлікту; - перенесення відносин сторін в іншу площину, що припускає встановлення в них спільного інтересу. Існують чотири рівні розв’язання конфлікту: 1. Призупинення конфлікту, тобто досягнення згоди про припинення дій, які завдають шкоди іншій стороні. 2. Домовленість щодо конкретних спірних питань. 3. Виявлення та ліквідація причин, які породили конфлікт. 4. Цілковите примирення сторін. Конструктивною альтернативою силовим методам розв’язання конфлікту є шлях переговорів, в якому виділяють 3 етапи: підготовка, проведення переговорів, аналіз результатів і виконання досягнутих домовленостей. Учені виділяють базові стратегії проведення переговорів: «виграш-програш», «програш-виграш», «програш-програш», «виграш-виграш» (співробітництво). Стратегії виходу з конфлікту за К.Томасом На ранніх етапах вивчення конфліктів широко використовувався термін «вирішення конфліктів», який має на увазі, що конфлікт можна і необхідно розв'язувати або елімінувати. Таким чином, метою вирішення конфліктів був деякий ідеальний безконфліктний стан, де люди працюють в повній гармонії. Однак, останнім часом ставлення фахівців до цього аспекту дослідження конфліктів істотно змінилося. Це викликано, на думку К.Томаса, двома обставинами: 23

усвідомленням марності зусиль з повної елімінації конфліктів, а також підтвердженням наявності позитивних функцій конфліктів. Звідси, згідно з підходом К.Томаса, наголос повинен бути перенесений з елімінування конфліктів на управління ними. Тому, автор вважає за потрібне сконцентрувати увагу на таких аспектах зміни конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людей, які з них є більш продуктивними або деструктивними; яким чином можна стимулювати продуктивну поведінку. Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях, К.Томас запропонував двовимірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якій є кооперація (пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених до конфлікту) і напористість (для якої характерний акцент на захисті власних інтересів). Відповідно цим двом вимірам, автор виділяє наступні способи регулювання конфліктів: 1) змагання (конкуренція) як прагнення досягти своїх інтересів на шкоду іншому; 2) пристосування — на противагу суперництву, принесення в жертву власних інтересів заради іншого; 1) компроміс; 3) уникнення — відсутність як прагнення до кооперації, так і тенденції до досягнення власних цілей; 4) співпраця, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін.

К.Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна з сторін не досягає успіху. При таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або один з учасників виявляється у виграші, а інший програє, або вони обидва програють, оскільки йдуть на компромісні поступки. І тільки в ситуації співпраці обидві сторони виявляються у виграші. У своєму опитувальнику з виявлення типових форм поведінки К.Томас описує кожний з п'яти наведених можливих варіантів 12 судженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в З0 пар. Тест можна використати в груповому варіанті, як в поєднанні з іншими тестами, так і окремо. Інструкція. У кожній з поданих пар виберіть те судження, яке є найбільш типовим для вашої поведінки. Відведений час — не більш 15-20 хвилин.

Типова карта методики 1

А. Іноді я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за вирішення спірного питання. Б. Замість того, щоб обговорювати те, в чому ми розходимося, я стараюся звернути увагу на те, з чим ми обидва не згодні. А. Я стараюся знайти компромісне рішення. 25

2 3

6 7

1 1

Б. Я намагаюся улагодити справу з урахуванням інтересів іншого і моїх власних. А. зазвичай я настійливо прагну добитися свого. Б. Я стараюся заспокоїти іншого і, головним чином, зберегти наші відносини. А. Я намагаюся знайти компромісне рішення. Б. Іноді я жертвую своїми власними інтересами заради інтересів іншої людини. А. Улагоджуючи спірну ситуацію, я весь час стараюся знайти підтримку у іншого. Б. Я намагаюся зробити все, щоб уникнути напруженості, від якої немає ніякої користі. А. Я намагаюся уникнути виникнення прикрощів для себе. Б. Я намагаюся добитися свого. А. Я намагаюся відкласти розв'язання спірного питання з тим, щоб згодом вирішити його остаточно. Б. Я вважаю за необхідне в чомусь поступитися, щоб домогтися іншого. А. зазвичай я наполегливо прагну домогтися свого. Б. Я насамперед стараюся ясно визначити те, в чому полягають всі порушені інтереси і питання. А. Думаю, що не завжди варто хвилюватися через якісь розбіжності, що виникають. Б. Я роблю зусилля, щоб домогтися свого. А. Я твердо прагну досягнути свого. Б. Я намагаюся знайти компромісне рішення. А. Я насамперед стараюся ясно визначити те, в чому полягають всі порушені інтереси і питання. Б. Я стараюся заспокоїти іншого, і головним чином, зберегти наші відносини. А. Часто я намагаюся не займати позицію, яка може викликати суперечки. Б. Я даю можливість іншому в чомусь залишитися при своїй думці, якщо він також іде мені назустріч. А. Я пропоную середню позицію. 26

Б. Я наполягаю, щоб було зроблено по-моєму.

А. Я повідомляю іншому свою точку зору і питаю про його погляди. Б. Я намагаюся показати іншому логіку і перевагу моїх поглядів. А. Я стараюся заспокоїти іншого, і головним чином, зберегти наші відносини. Б. Я стараюся зробити все необхідне, щоб уникнути напруженості. А. Я стараюся не зачепити почуттів іншого. Б. Я намагаюся переконати іншого в перевагах моєї позиції. А. зазвичай я наполегливо стараюся домогтися свого. Б. Я стараюся зробити все, щоб уникнути напруженості, від якої немає ніякої користі. А. Якщо це зробить іншого щасливим, я дам йому можливість наполягти на своєму. Б. Я даю можливість іншому в чомусь залишитися при своїй думці, якщо він також іде мені назустріч. А. Я, насамперед, стараюся ясно визначити те, в чому полягають всі порушені інтереси і спірні питання. Б. Я стараюся відкласти розв'язання спірного питання з тим, щоб згодом вирішити його остаточно. А. Я намагаюся негайно подолати наші розбіжності. Б. Я стараюся знайти найкраще поєднання виграшів і втрат для нас обох. А. Ведучи переговори, я стараюся бути уважним до бажань іншого. Б. Я завжди схиляюся до прямого обговорення проблеми. А. Я намагаюся знайти позицію, яка знаходиться посередині між моєю позицією і точкою зору іншої людини. Б. Я відстоюю свої бажання. А. Як правило, я заклопотаний тим, щоб задовольнити бажання кожного з нас.

1 1

Б. Іноді я надаю можливість іншим взяти на себе відповідальність за розв'язання спірного питання. А. Якщо позиція іншого здається йому дуже важливою, я постараюся піти назустріч його бажанням. Б. Я стараюся переконати іншого прийти до компромісу. А. Я намагаюся показати іншому логіку і перевагу моїх поглядів. Б. Ведучи переговори, я стараюся бути уважним до бажань іншого. А. Я пропоную середню позицію. Б. Я майже завжди заклопотаний тим, щоб задовольнити бажання кожного з нас. А. Часто уникаю займати позицію, яка може викликати суперечки. Б. якщо це зробить іншого щасливим, я дам йому можливість наполягти на своєму. А. Зазвичай я настійно прагну добитися свого. Б. Улагоджуючи ситуацію, я зазвичай стараюся знайти підтримку у іншого. А. Я пропоную середню позицію. Б. Думаю, що не завжди варто хвилюватися через якісь розбіжності, що виникають. А. Я стараюся не зачепити почуттів іншого. Б. Я завжди займаю таку позицію в спірному питанні, щоб ми спільно з іншою зацікавленою людиною могли домогтися успіху.

Пристосування

Уникнення

Компроміс

Співпраця

Питан ня

Суперництво

Обробка даних:

2 3 4 5 6 7 8 9 10 II 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30

Б Б

А А Б Б А Б А

Б А А

Б А Б А

Б Б

Б Б А

А Б

Б А

Б Б А А Б

А Б

Б А

А А

Б Б

А Б

А А

Б А Б

Б А

Обробка даних опитування. За кожну відповідь А чи Б приписується один бал. Кількість балів, набраних випробуваним по кожній шкалі, що підраховується внизу таблиці-ключа у стовпчиках, дає уявлення про вираженість у нього тенденції до прояву відповідних форм поведінки в 29

конфліктних ситуаціях. Витрати часу на опитування одного випробуваного – не більше 15-20 хв. Посередництво. Участь третьої сторони у розв’язанні конфлікту Щоб зрозуміти місце посередництва серед інших форм залучення третьої сторони до вирішення конфлікту, слід згадати, які ще форми існують. Як правило, їх розміщують у послідовності від тих, за яких самі сторони приймають рішення, до тих, де це рішення передається третій стороні. Таким чином, ми отримуємо послідовність: фасилітація – медіація – медіація-арбітрація – арбітрація – міні-суд – приватне правосуддя (private court system) – суд. Фасилітація – організація в групі процесу колективного розв'язання проблем. Практика запрошення фасилітатора для проведення зборів поширена в США. В Україні фасилітація як особливий вид професійної діяльності не набула поширення, хоча існують сфери, де застосування є перспективним (наприклад, проведення зборів акціонерів). Функцію фасилітатора, тобто людини, яка організовує групове дослідження проблеми, її обговорення, висунення, фіксацію й оцінку різних способів її розв'язання, забезпечує активну і рівноправну участь усіх членів групи в процесі пошуку рішення, - може виконати й один із членів групи, який має навички конструктивного управління роботою групи. Медіація – процес, де незалежна третя особа допомагає сторонам дійти згоди. Це добровільна, неформальна і гнучка процедура. її перевагою є конфіденційність, а також те, що сторони конфлікту спілкуються безпосередньо, а не 30

через своїх представників (адвокатів, юрисконсультів) і, таким чином, не втрачають контролю над процесом. До переваг медіації відносять також рівноправність сторін і те, що вона може заощаджувати час і гроші сторін (порівняно з судовою процедурою). Існують різні моделі медіації. За найбільш м'якими моделями посередник переважно слідкує за процедурою, не прагне сам дослідити ситуацію і, звичайно, не вносить власних пропозицій щодо шляхів урегулювання. В інших моделях посередник спільно зі сторонами досліджує факти, підштовхує сторони до аналізу фактів і можливих шляхів розв'язання конфлікту, використовує засоби тиску або заохочення сторін до прийняття запропонованого ним рішення. Водночас прийняття рішення залишається прерогативою сторін. Також посередник може бути більше орієнтований на вирішення проблеми і досягнення домовленості або на поліпшення (відновлення) відносин між конфліктантами. Поняття фасилітації і медіації досить близькі, але між ними є певні відмінності: 1) мета – медіація спрямована на досягнення згоди між сторонами, фасилітація – на пошуки найкращого рішення; 2) характер відносин - медіація застосовується у ситуації спору, суперництва, ворожості, для початку фасилітацІЇ потрібна проблема, а незгоди може й не бути; 3) процедура – медіація вимагає конфіденційності, фасилітація – ні; 4) про фасилітацію говорять здебільшого тоді, коли мають справу з групою з трьох і більше осіб. Медіація найчастіше стосується двох сторін, хоча може бути і багатосторонньою. Медіація-арбітрація - процедура, подібна до медіації. Особливістю є те, що питання, що їх сторони не узгодили в 31

процесі переговорів, передаються на розгляд посередникові (арбітру), який приймає остаточне рішення. За цією процедурою в деяких країнах вирішуються колективні трудові спори. У США застосовують два різновиди медіації-арбітрації: 1) функцію арбітра виконує посередник, який проводив медіацію; 2) функцію арбітра виконує інша особа, яка не брала участі в медіації. Арбітрація – сторони домовляються про незалежного арбітра, якому надається право після вивчення документів і вислуховування сторін прийняти рішення щодо предмета спору. В українському законодавстві подібна процедура передбачена як один з етапів вирішення колективних трудових спорів. Рішення арбітра є обов'язковими або необов'язковими для сторін, залежно від їхньої попередньої домовленості. Якщо рішення є необов'язковим і одна зі сторін відмовилася його виконувати, можливе звернення до суду або інші передбачені законодавством дії (оголошення страйку). Недоліком арбітрації в нечітко регламентованих законом ситуаціях вважають схильність арбітрів до прийняття «усередненого» рішення, рівновіддаленого від вимог кожної зі сторін. Це призвело до так званого «ефекту задубіння» (chilling effect), що виявляється у прагненні сторін займати крайні позиції і непохитно наполягати на своїх екстремальних вимогах, очікуючи, що арбітр як компроміс вибере середню між їхніми вимогами позицію. З метою подолання цієї ситуації К. Стівенс запропонував процедуру «арбітраж на основі останньої пропозиції». За цією процедурою, якщо сторони не можуть дійти згоди, від них вимагається надати арбітрові свою найбільш збалансовану пропозицію, що має 32

враховувати інтереси іншої сторони. Арбітр має вибрати одну з цих пропозицій. Інші рішення заборонені. Ця процедура створює ситуацію ризику, яка стимулює сторони досягти домовленостей у процесі переговорів. У багатьох штатах США і провінціях Канади арбітраж на основі останньої пропозиції використовують у законодавчому порядку (наприклад, для полагодження спорів про гонорари професійних гравців у бейсбол). Арбітрація подібна до суду в тому сенсі, що є зверненням до зовнішньої інстанції за зобов'язувальним рішенням. Однак, на відміну від судді, арбітр може й не мати юридичної освіти. Як і медіатор, арбітр не виносить вироку щодо винності або невинності, тоді як суддя це робить у багатьох випадках. Міні-суд – спосіб вирішення комерційних спорів, що полягає у залученні до процесу керівників і юристів корпорацій та третьої сторони, яка організує процедуру і головує на слуханнях. Він може відбутися лише за взаємної згоди сторін, порядок слухання визначається письмовою домовленістю сторін. Юрисконсульти сторін готують обґрунтування позицій своїх клієнтів. У присутності керівників корпорацій і стороннього консультанта сторони обмінюються інформацією. Після цього керівники мають спробувати в дусі домовленостей доброї волі врегулювати спірні питання або частину цих питань. Якщо домовленості не досягнуто, нейтральний консультант висловлює й обґрунтовує свою думку про імовірне рішення суду, якщо справу буде туди передано. Після цього керівники роблять ще одну спробу врегулювати справу. Якщо це вдається, консультант пропонує рекомендації 33

щодо оформлення мирової угоди. Якщо угоди не досягнуто, кожна зі сторін має право вийти з процедури міні-суду і вдатися до інших способів вирішення конфлікту. Процедура міні-суду конфіденційна, роботу консультанта оплачують порівну сторони. Приватне правосуддя - специфічно американська форма, яка застосовується тоді, коли сторони зацікавлені у збереженні конфіденційності або не мають часу чекати на судовий розгляд. Сторони домовляються про оплату роботи досвідченого судді, зазвичай пенсіонера, і про визнання його вердикту. Цю процедуру називають також «приватною судовою системою». Суд – державний орган здійснення правосуддя, в якому процес розгляду справи, правила доведення правоти сторонами є суворо регламентованими. У суді реалізується змагальність сторін і внаслідок судового розгляду здебільшого хтось має програти, а хтось виграти. Тому емоційна напруженість між сторонами зберігається і після суду. Третейський суд - суд, обраний самими сторонами для розгляду і вирішення цивільно-правового спору між ними. Рішення такого суду сторони виконують добровільно, але при ухилянні від виконання можуть бути застосовані примусові заходи. Література до теми: 5,36, 13, 19, 27, 32.

Тема 2 Запровадження технології медіації в Україні, аналіз законодавства 1. Передумови впровадження медіації в Україні – законодавчі ініціативи. 2. Проект закону України «Про медіацію», його аналіз. 3. Організації, які пропагують використання медіації в Україні.

Передумови впровадження медіації в Україні – законодавчі ініціативи Передумовами впровадження медіації в Україні є: • Підписання Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом і Україною (ст. 89, 96, 97) • Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Про медіацію в цивільних справах” та “Про сімейну медіацію» • Статут організації ООН (гл.6): Мирне вирішення спірних питань • Рішення Ради Європейського Союзу «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001/220/JHA) • Директива 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21.05.2008 р. «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах» • Європейський кодекс поведінки медіаторів • Підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. • ЗУ «Про порядок рішення колективних трудових суперечок (конфліктів)» • Кодекс адміністративного судочинства України (ст.157 п.3) (однак, чинне карне законодавство не закріплює інститут медіації) • Указ Президента України «Про утворення національної служби посередництва і примирення» • Проект ЗУ «Про медіацію» • Проект «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури» 36

• Концепція розвитку ювенальної юстиції в Україні (проект) Проект закону України «Про медіацію» (27.03.2015), його аналіз ВИСНОВОК на проект Закону України «Про медіацію» (реєстр. № 2480 від 27.03.2015 року) У законопроекті відповідно до його преамбули пропонується визначити «правові основи надання послуг медіації на професійних засадах, що має на меті запровадження інституту медіації в суспільстві», визначити принципи та порядок проведення медіації, а також статус медіатора. Як зазначено у Пояснювальній записці до проекту, його прийняття забезпечить приведення чинного законодавства Україні, щодо альтернативного вирішення спорів, у відповідність зі стандартами ЕС та імплементує норми Директиви 2008/52/EC Європейського Парламенту та Ради у національне законодавство України, що створить умови для роботи медіаторів в єдиному європейському правовому просторі. Головне управління, погоджуючись в цілому з необхідністю законодавчого врегулювання медіації як ефективного позасудового способу вирішення певних спорів (конфліктів), вважає за доцільне висловити щодо змісту проекту наступні зауваження та пропозиції. 1. Головне управління не вбачає необхідності у включенні до закону окремої статті з визначенням змісту основних термінів, які в ньому застосовується. Це 37

пояснюється тим, що певна частина з них є загальновідомими та не наповнені якимось специфічним змістом. Зокрема, це стосується таких термінів, як «сторони медіації», «учасники медіації», «організації, що забезпечують проведення медіації», «організації, що проводять навчання медіаторів». У зв‘язку з цим пропонуємо змінити назву статті 2 на «Медіація», обмеживши її зміст визначенням цього терміну. Що стосується інших термінів, то (у разі необхідності) їх зміст доцільніше розкривати в інших статтях проекту, присвячених регулюванню відповідних суспільних відносин (як це зроблено, наприклад, у Цивільному кодексі України), зокрема, зміст поняття «медіатор» визначити у статті 13. 2. Вважаємо, що сфера застосування медіації має бути визначена більш детально. Зокрема, на думку управління, з метою запобігання дискредитації медіації шляхом зловживань при її використанні (що, на жаль, трапилось свого часу щодо третейського суду), було б доцільним певним чином обмежити застосування медіації. Наприклад, заборонити її використання у досудових спорах, які не можуть розглядатися у третейських судах відповідно до статті 6 Закону України «Про третейські суди». Вважаємо також, що досудову медіацію недоцільно застосовувати у спорах, стороною яких є держава, територіальна громада, їх органи, державні та комунальні підприємства, неповнолітні особи, особи з обмеженою дієздатністю, при розгляді справ про адміністративні правопорушення тощо. Сумнівним, з огляду на можливість використання медіації для легалізації правопорушень, виглядає її застосування, 38

наприклад, у спорах щодо земельних ділянок або інших об‘єктів нерухомості. Варто також звернути увагу на необхідність чіткого визначення співвідношення між положеннями проекту та положеннями Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», в якому передбачено використання окремих елементів медіації для вирішення таких спорів, зокрема, участь у їх вирішенні незалежних посередників. 3. На думку управління, у проекті недостатньо чітко врегульовані питання організації професійної діяльності медіаторів та їх професійної підготовки. Зокрема, слід заборонити участь у медіації державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування, судів та інших працівників судових органів, посадових осіб прокуратури, нотаріусів тощо. У статті 18 проекту варто детальніше окреслити перелік обставин, які унеможливлюють нейтральність медіатора, та наслідків недотримання медіатором заборони щодо участі у медіації спорів, в яких він має особистий інтерес. Більш конкретно у проекті мають бути врегульовані питання ведення реєстру уповноважених медіаторів (стаття 19 проекту). Крім цього, на нашу думку, у цій статті варто передбачити створення єдиного такого реєстру, хоча б шляхом об‘єднання даних реєстрів, які ведуться відповідними об‘єднаннями медіаторів. Доцільним було б також визначення у проекті організаційно-правових форм, в яких може здійснюватися медіація, зокрема, чи може вона здійснюватися громадськими організаціями, а також засад взаємодії медіаторів та відповідних судових органів, 39

наприклад, щодо забезпечення наявності у відповідних судах інформації про медіаторів. Крім цього, проект, на нашу думку, має бути доповнений визначенням процесуальних засад медіації. Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект може бути прийнятий за основу з наступним врахуванням висловлених зауважень та пропозицій. Організації, які пропагують використання медіації в Україні Національна служба посередництва та примирення створена у 1998 році. Завдання: • сприяти встановленню контактів між сторонами колективної трудової суперечки (конфлікту); • формувати списки незалежних посередників й арбітрів; • пропонувати кандидатури незалежних посередників і членів трудового арбітражу для залучення до примирних процедур; • Координувати вирішення сторонами колективної трудової суперечки (конфлікту). Український центр медіації - започаткований 2008 р. при Києво-Могилянській Бізнес-Школі з метою створення інституції, яка б стала рушійною силою для розвитку альтернативних способів вирішення спорів в Україні шляхом проведення навчання та надання послуг дійсно незалежних медіаторів. 40

Послуги Українського центру медіації – навчання, послуги з незалежної медіації, корпоративні програми, консалтинг. Види медіацій в УЦМ: • медіація у сфері корпоративних відносин; • медіація в організації / у сфері трудових відносин; • медіація у сфері захисту прав інтелектуальної власності; • медіація у сфері охорони здоров’я; • медіація у сфері захисту прав споживачів; • медіація у сфері сімейних стосунків. Інститут миру і порозуміння (Український центр порозуміння). Розпочав свою роботу в 1994 р. як представництво міжнародної організації Search for Common Ground («Пошук порозуміння») в Україні. У березні 2002 р. управлінням юстиції м. Києва зареєстровано як благодійну організацію. ІМІП є ініціатором розвитку програм відновного правосуддя в Україні. Відновні практики: • медіація та фасилітація; • програми примирення потерпілих і правопорушників; школа правосуддя/примирення; • сімейні конференції; відкритий простір; інші практики побудови консенсусу. Впровадження практик Робота в громадах для зміцнення безпеки: • 2003 р. створення спеціальних служб, що надають послуги з проведення програм примирення для учасників конфліктів, зокрема кримінальних; 41

• 2006 р. проект зі створення центрів відновного правосуддя в громаді; • центри відновного правосуддя працюють у 13-ти регіонах України, координуючи свою діяльність з місцевою владою, соціальними службами, судами, прокуратурою і міліцією. Відновні практики в школах (започатковані у 2006 р.) • діє модель шкільної служби розв’язання конфліктів; • трирівнева модель профілактики правопорушень серед дітей (започаткована у 2005 р.) • координування зусиль місцевої влади, правоохоронних органів, соціальних служб і громадськості з метою попередження правопорушень • ключовими компонентами моделі є шкільні служби розв’язання конфліктів і центри відновного правосуддя в громадах • використання програм примирення (медіація, кола правосуддя, сімейні конференції) в роботі з неповнолітніми правопорушниками. Альтернативні способи розв’язання конфліктів (АРК) у системі правосуддя • з 1999 по 2001 р. розвиток практики АРК у цивільних справах. • робота з суддівським корпусом Академії суддів України – навчання суддів регіональних судів основам медіації й альтернативних способів розв’язання конфліктів. Упровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції (з 2003 р.) 42

• тісна співпраця з органами правової системи – судами, прокуратурою, міліцією; • підготовлено проект Закону «Про медіацію», відповідні поправки до КК та КПК України, підписано лист Генпрокурора України «Щодо використання процедур примирення у кримінальному провадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню», • розроблено проект Державної програми впровадження відновного правосуддя в систему кримінальної юстиції України та розділи Національної програми розвитку ювенальної юстиції. Фасилітація професійного співтовариства: • упродовж 5 років ІМІП проводить щорічну міжнародну конференцію, присвячену питанням розвитку відновного правосуддя в Україні, за участю міжнародних експертів, представників українських правоохоронних органів, громадських організацій, прихильників відновного правосуддя, а також медіаторів-практиків. • тренінги та навчання представників правової системи, місцевої влади, викладачів та медіаторів. • розроблено курс з відновного правосуддя для слухачів Національної академії прокуратури України та курс для медіаторів, що викладатиметься в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Навчальні програми: базовий рівень та професіоналізація медіатора. Література до теми: 40, 43, 13, 57.

Тема 3 Етичні норми процесу медіації 1. 2. 3. 4.

Європейський кодекс поведінки медіаторів. Конфіденційність як обов’язкова умова медіації. Нейтральність та неупередженість медіатора. Конфлікт інтересів

Європейський кодекс поведінки медіаторів Це кодекс поведінки встановлює ряд принципів, яких окремі посередники можуть добровільно дотримуватись, під свою відповідальність. Він призначений, щоб застосовуватись у всіх видах медіації у цивільних та комерційних справах. Організації, які надають посередницькі послуги, також можуть взяти на себе такі зобов’язання, вимагаючи від своїх посередників дотримання даного кодексу. Організації можуть надати інформацію про заходи, які вони здійснюють для підтримки дотримання кодексу з боку своїх посередників, наприклад, через підготовку, оцінку та моніторинг їх діяльності. Відповідно до кодексу медіація – це будь-який процес, де дві чи більше сторін погоджуються на призначення третьої сторони – в подальшому «медіатора», - щоб допомогти сторонам вирішити спір шляхом досягнення угоди без судового розгляду та незалежно від того, як даний процес можна назвати або зазвичай називають у кожній державі – члені ЄС. Дотримання кодексу не має зашкодити національному законодавству чи правилам, що регулюють окремі професії. Організації, які надають посередницькі послуги, можуть розробити більш детальні кодекси, адаптовані до їх конкретних умов або типів посередницьких послуг, які вони пропонують, а також щодо конкретних сфер, таких як медіація сім’ї або споживче посередництво. 1. Компетентність і призначення медіаторів 45

1.1. Компетентність медіатора Посередники повинні бути компетентними та добре знати процеси посередництва. Що потребує належної підготовки та постійного оновлення їх знань і практики медіації, відповідно до стандартів і принципів їх акредитації. 1.2. Призначення медіатора Медіатор узгоджує зі сторонами час проведення медіації. Перш ніж призначити зустріч, медіатор має упевнитись у власній компетентності проводити конкретну медіацію, і за вимогою сторін надати інформацію стосовно досвіду та практики медіації. 1.3. Реклама послуг медіації Медіатори можуть рекламувати та пропагувати свої послуги професійним, правдивим і гідним чином. 2. Незалежність і неупередженість медіатора 2.1. Незалежність і нейтральність Посередник не повинен діяти, або, почавши роботу, продовжувати діяти, якщо розкриваються будь-які обставини, які можуть вплинути на його незалежність чи викликати конфлікт інтересів. Обов’язок розкривати такі обставини є постійним обов’язком медіатора протягом всього процесу медіації. До таких обставин відносяться: - будь-які особисті чи ділові відносини з однією зі сторін; - будь-які фінансові чи інші інтереси медіатора в результаті медіації, прямі чи побічні;

- факт співробітництва медіатора чи іншого працівника його фірми з однією зі сторін у будь-якій якості, крім медіації. У таких випадках, за згодою сторін, посередник може почати чи продовжувати медіацію за умови, що він упевнений у можливості здійснювати посередництво в умовах повної незалежності та нейтральності для забезпечення цілковитої неупередженості. 2.2. Неупередженість Медіатор завжди повинен діяти неупереджено, ставлячи перед собою пріоритетне завдання здійснювати послуги в однаковій мірі усім сторонам задля процесу медіації. 3. Угода про посередництво, процес, урегулювання та винагорода 3.1. Процедура медіації Медіатор повинен переконатися, що сторони розуміють особливості процесу посередництва і роль посередника та самих сторін у ньому. Посередник, зокрема, до початку посередництва має забезпечити розуміння сторонами всіх положень й умов угоди про посередництво, включаючи будь-які додаткові умови щодо зобов’язань медіатора та сторін стосовно конфіденційності. Посередницькі угоди повинні, за домовленістю сторін, укладатись у письмовій формі. Посередник проводить медіаційний розгляд належним чином, беручи до уваги різні обставини справи, в тому числі можливий дисбаланс влади та верховенства закону, а також будь-які побажання сторін і необхідність якнайшвидшого врегулювання спору. Сторони можуть 47

домовитися з посередником, висловивши добровільну згоду стосовно посилань на набір правил чи способів, про порядок, за яким посередництво буде проводитись. Медіатор, якщо вважатиме за доцільне, може вислуховувати сторони окремо. 3.2. Справедливість процесу медіації Посередник повинен забезпечити усі сторони можливістю взяти участь у цьому процесі. При необхідності посередник може припинити медіацію та інформувати про це сторони, якщо: - угода, що стосується, на думку самого медіатора, відповідно до обставин справи та його компетентності, не буде мати законної сили чи виявиться незаконною; - якщо медіатор вважатиме, що продовження медіації навряд чи приведе до врегулювання. 3.3. Завершення процесу медіації. Медіатор повинен приймати всі належні заходи для забезпечення досягнення згоди сторін на основі повноцінної та достовірної інформації та розуміння сторонами умов угоди. Сторони можуть відмовитись від посередництва у будьякий час без будь-якого обґрунтування. Посередник має право, на прохання сторін і в межах його компетенції, інформувати сторони про те, як вони можуть укласти офіційну угоду та досягти її виконання. 3.4. Винагорода медіатора Якщо попередньої домовленості не існувало, посередник повинен завжди давати сторонам повну інформацію про режим винагороди, який він має намір використовувати. Медіатор не повинен погоджуватися на 48

посередництво, перш ніж спосіб його винагороди не буде прийнятий усіма зацікавленими сторонами. 5. Конфіденційність Медіатор повинен зберігати в таємниці всю інформацію, отриману в процесі посередництва, включаючи той факт, що посередництво відбувається або мало місце. Виключенням вважаються випадки, що торкаються основ державних інтересів і вимоги законодавства. Будь-яка інформація, що розкривається в довірі до посередника однією зі сторін, не повинна бути розкрита іншим особам без дозволу першої, виключаючи ті випадки, коли цього вимагає закон. Конфіденційність як обов’язкова умова медіації Конфіденційність – це зобов’язання спеціаліста у дотриманні в таємниці особистих даних, суджень, опису ситуацій, які були озвучені під час консультацій, допомоги, роботи з особами, які цього потребують. Конфіденційність – нерозголошення спеціалістом інформації, довіреної йому клієнтом про себе особисто чи про іншу людину. Більшість професій типу «людина-людина» вимагають дотримання даного принципу в роботі. Медіатор має захищати /враховувати обґрунтовані/ розумні очікування сторін відносно конфіденційності. Медіатор має поважати обґрунтовані очікування сторін щодо конфіденційності процедури медіації. Очікування сторін стосовно конфіденційності залежать від обставин справи медіації та угод, які вони можуть укласти. Медіатор не може розкривати/оприлюднювати будь-яку інформацію, 49

яку сторона вважає конфіденційною, крім випадків, коли на те отримана згода всіх сторін або того вимагає закон. Медіатор не має права розкривати іншій стороні або іншій особі, інформацію, отриману від сторони в ході приватної зустрічі, без згоди на те сторони, яка надала таку інформацію. Медіатор також має доводити до відома сторін необхідність зберігати інформацію, отриману у ході медіації, у таємниці, а також те, що сторони мають право виробити власні правила щодо конфіденційності. Спеціалісти із соціальної роботи в будь-якій соціальній ситуації інформують клієнтів про те, як забезпечується конфіденційність, для чого вона необхідна, а також про обмеження в її дотриманні. Обов'язок спеціалістів із соціальної роботи – бути конфіденційними, що виключає можливість розголошення будь-яких відомостей про клієнтів за винятком тих випадків, коли це робиться з їхньої згоди чи в установленому законом порядку. Винятки щодо конфіденційності встановлюються законодавством кожної країни і стосуються інформації про злочини. Нейтральність та неупередженість медіатора Медіатор має проводити медіації нейтрально. Концепція безсторонності медіатора – центральна у процесі медіації. Безсторонність означає свободу від фаворитизму та неупередженість. Персональні характеристики, походження, цінності та вірування чи їх прояви на медіації не мають робити медіатора упередженим щодо осіб. Медіатор не має дарувати чи 50

приймати подарунки, послуги або інші блага, отримання яких викликає сумніви в тому, що медіатор не є безстороннім. Медіатор має проводити медіацію тільки у тих справах, де він здатен залишатися нейтральним та об'єктивним і проводити процедуру в інтересах обох сторін. У будь-який момент, якщо медіатор не в змозі проводити процес нейтрально, він має припинити медіацію. Конфлікт інтересів Медіатор має повідомити сторони про всі відомі йому наявні або потенційні конфлікти інтересів у цій справі. Конфлікт інтересів – дії чи відносини які можуть створити враження можливої прихильності медіатора до якоїсь із сторін. Потреба захищати сторони від конфлікту інтересів також стосується поведінки під час та після медіації. Базовий підхід до питання про конфлікт інтересів корегується з концепцією самовизначення. Медіатор зобов'язаний повідомити сторони про всі наявні або потенційні конфлікти інтересів, відомі йому в цій справі, та можуть спровокувати питання щодо нейтральності медіатора. Це може стосуватися (зокрема, але не обмежуючись цим):  будь-який особистих чи ділових відносин з однією із сторін;  будь-якого фінансового чи іншого інтересу, прямого чи непрямого, стосовно результату медіації; 51

випадків, коли медіатор (або співробітник його/її фірми) діяв у ролі іншій, ніж медіатор, на користь однієї із сторін. Таку інформацію медіатор має надати сторонам перед початком медіації, втім у медіатора зберігається обов'язок повідомляти сторонам таку інформацію протягом процесу медіації, по мірі її виникнення. Після такого повідомлення медіатор має відмовитися від продовження процедури медіації, крім випадків якщо всі сторони домовляться залишити цього медіатора. Якщо всі сторони погоджуються продовжувати процедуру медіації будучи поінформованими про такі конфлікти, медіатор може продовжувати процедуру медіації. Утім якщо конфлікт інтересів дає підстави сумніватися у чесності процесу, медіатор має припинити процес медіації. Медіатор має уникати ситуацій конфлікту інтересів як під час, так і після медіації. Без погодження з усіма іншими сторонами медіатор не має встановлювати професійні стосунки з однією із сторін у зв'язку із справою на медіації або безвідносно до цієї справи за умов, коли це може спричинити до виникнення закономірного питання про чесність процесу медіації. 

Література до теми: 42, 13.

Тема 4 Завдання, функції та ролі медіатора 1. 2. 3. 4.

Основні функції медіатора. Завдання медіатора. Ролі, які виконує медіатор. Доцільність та основні цілі медіації.

Основні функції медіатора Питання про функції посередника не має однозначного тлумачення в літературі. Дослідник Дж. Волл нарахував 50 завдань, або функцій посередника. Об'єднуючи й узагальнюючи наявні точки зору, можна визначити такі функції посередника: 1. Аналітична. Посередник має стимулювати сторони ретельно аналізувати ситуацію, відрізняти факти від інтерпретацій. Реалізуючи цю функцію, він уважно вислуховує сторони, за допомогою запитань виявляє, що є суттєвим для кожної зі сторін у спорі та що може бути основою для залагодження конфлікту, звертає увагу сторін на спільні інтереси тощо. У посередництві існує два основні погляди на значення цієї функції. Один із них полягає в тому, що сторони самостійно мають розв'язувати конфлікт і функція посередника – передусім у налагодженні відносин і раціональній організації переговорів між сторонами. «Пам'ятайте, це не ваша проблема, це – проблема сторін», - радять посередникам прихильники цієї точки зору, вважаючи намагання медіатора розібратися в проблемі фактором його залучення, що може поставити під сумнів неупередженість, об'єктивність посередника. За іншим поглядом медіатор має бути компетентним у предметі спору, тому повинен попередньо вивчати ситуацію конфлікту, мати необхідну юридичну, економічну тощо підготовку залежно від предмета спору, а також досвід залагодження подібних конфліктів. 2. Процедурна. Посередник домовляється зі сторонами про правила поводження в процесі переговорів і слідкує за 54

дотриманням цих правил. У разі порушення правил він вказує на це порушникові і просить дотримуватися раніше досягнутих домовленостей. 3. Терапевтична. Посередник демонструє зацікавленість і повагу до кожної сторони. Дає можливість висловитися, «провентилювати емоції». Часом сторонам важко домовитися не через розбіжність інтересів, а через те, що пропозиції іншої сторони сприймаються як принизливі, несправедливі, такі, що призводять до «втрати обличчя». У цьому випадку часто достатньо змінити формулювання пропозиції. 4. Інформаційно-консультативна. Посередник може надавати сторонам інформацію. Найчастіше це правова інформація. Водночас посередник не повинен брати на себе функцію професійного консультанта. Наприклад, він може нагадати сторонам про те, що певні відносини регулюються відповідним законом, навести відповідне положення закону, але не повинен брати на себе тлумачення або роз'яснення закону. Він має бути певним того, що кожна сторона усвідомлює свої інтереси та розуміє наслідки кожного пункту угоди, а якщо виникає сумнів щодо цього, то порадити сторонам звернутися за роз'ясненнями до адвоката чи відповідної установи. 5. Контрольна. Посередник має оцінити реалістичність пропонованих домовленостей, перевірити, чи мають сторони необхідні повноваження, ресурси, прагнення для їх виконання. Як правило, посередник не контролює виконання сторонами домовленостей. Вважається, що якщо сторони добровільно досягли певних угод, то так само добровільно вони їх виконуватимуть. Крім того, 55

досягнуті домовленості можуть бути оформлені відповідно завіреним договором, якщо сторони цього захочуть. Тоді їх угода набуває юридичної сили. 1 лише в міжнародному посередництві прийнято, що в деяких випадках посередник виступає гарантом виконання домовленостей. 6. Навчальна. Посередник учить сторони ефективному веденню переговорів і спілкуванню. Особливо очевидно це в разі шкільного посередництва, але також має місце в усіх сферах. 7. Креативна. Посередник може в деяких випадках пропонувати власні ідеї щодо розв'язання проблеми. Вважається, що сторони більше прихильні до рішень, у виробленні яких брали участь. Тому посередник має пропонувати власне рішення або після того, як сторони виявилися неспроможними його знайти, або в ситуації, коли пропозиція нейтральної сторони сприймається краще, ніж пропозиція сторони конфлікту. 4.1. Завдання медіатора У результаті процедури медіації посередник може виконувати такі завдання: - організувати процес переговорів; - розглянути кожен аргумент і допомогти знайти рішення для найбільш спірних аргументів; - розділити людей і проблему (переключити з обговорення особистостей на обговорення шляхів вирішення ситуації); - спонукати дослідити всі перспективи; «побудувати міст» між конфліктуючими сторонами; - допомогти сторонам побачити вихід із конфлікту. 56

Основне завдання медіатора – допомогти вирішити конфлікт, який конфліктуючі сторони не в змозі самостійно вирішити і, водночас, контролювати процедуру медіації, дотримуючись її принципів, правил і послідовності та вимагати цього від учасників процедури. 4.2. Ролі, які виконує медіатор Виконуючи чимало функцій медіатор виступає в таких ролях: - оцінювач конфліктів – обдумано і виважено вивчає всі виміри конфлікту сторонами. Медіатор збирає якнайбільше інформації про обставини конфлікту, використовуючи надані досьє, газетні статті, попередні проговорення, медіації, дискусії з процедурних питань; - активний слухач – медіатор активно слухати для того, щоб проявити як змістову так і процедурну складову; - неупереджений організатор процесу – пропонує певні правила переговорів, формує доброзичливу, позитивну атмосферу; - генератор альтернативних пропозицій – медіатор допомагає конфліктуючим знайти інші рішення, які можуть стати найкращою альтернативою; - розширювач ресурсів – медіатор забезпечує сторони інформацією або допомагає у пошуку необхідної інформації, яка допомагає у проясненні ситуації; - випробувач реалістичності й виконуваності – медіатор досліджує аргументацію кожної сторони, що озвучується в ході переговорів, перевіряє реалістичність виконання пунктів угоди; - помічник у розробці сторонами кінцевої домовленості – медіатор повинен пересвідчитись, що 57

конфліктуючі чітко розуміють всі умови угоди про врегулювання, подбати про те, щоб їх домовленість була надійною і довготривалою; - вчитель з проведення партнерських переговорів – медіатор вчить сторони думати, діяти і вести переговори з установкою на співробітництво. До офіційних медіаторів відносять: - міждержавні організації (ООН); - державні правові інститути (арбітражний суд, прокуратура); - державні спеціалізовані комісії (наприклад, з урегулювання страйків); - представники правоохоронних органів (дільничний – в побутових конфліктах); - керівники структур щодо підлеглих; - громадські організації (профспілки); - професійні медіатори-конфліктологи; - соціальні психологи, соціальні працівники (з відповідною спеціалізацією). Неофіційними медіаторами, до яких можна звернутися за допомогою в силу їхньої компетенції можуть бути: - представники релігійних організацій; - психологи; - соціальні педагоги/працівники, юристи. В ролі спонтанних медіаторів можуть виступати всі свідки конфлікту, друзі, родичі, неформальні лідери, колеги по роботі. Та в цьому випадку не можна говорити про професійну допомогу. 4.3. Доцільність та основні цілі медіації 58

Як зазначає Ващенко І., медіацію доцільно проводити в таких випадках: - сторонам необхідно прийти до рішення в результаті переговорів і закріпити його документально; - всі аргументи та засоби використані, а результату немає; - первісно по-різному трактуються критерії оцінки (наприклад, законодавство); - одна із сторін зазнала серйозних збитків; - між сторонами є домовленості, які вони не можуть розкрити третім особам (особливо в суді) і прагнуть зберегти конфіденційність; - роздратованість і емоції заважають ефективному спілкуванню сторін; - сторони обмежені в часі та економлять засоби; - існує тимчасове примирення та конфлікт не вирішений; - потрібна третя сторона для контролю за виконанням угоди; - сторони прагнуть зберегти партнерські або дружні стосунки. Виступати в якості медіатора доцільно тоді, коли: - відбувається небезпечна ескалація конфлікту; - виникає загроза застосування насилля; - конфлікт негативно впливає на підзвітну вам групу (якщо ви – керівник, а конфліктуючі - підлеглі); - ви бачите реальний вихід із ситуації, яка спричинила конфлікт; - у вас є те, що допоможе припинити конфлікт. Основними цілями медіації є: надання можливості сторонам висловити чесно свої позиції, бути почутими опонентами; врахувати інтереси та позиції усіх 59

зацікавлених сторін; допомогти сторонам знайти рішення, яке задовольняє усіх учасників, на основі цього сформувати угоду, яку виконуватимуть самі опоненти; взяття відповідальності учасниками конфлікту за вирішення власних проблемних ситуацій. Література до теми: 3, 1, 13.

Тема 5 Шкільна медіація – створення шкільних служб порозуміння у ЗНЗ 1. Поняття шкільної медіації, медіація ровесників. 2. Створення та організація роботи шкільної служби порозуміння. Проведення Кола. 3. Тренінги підготовки шкільних медіаторів. 4. Підготовка та роль координатора ШСП. 5. Рекомендовані стандарти функціонування ШСП.

Поняття шкільної медіації, медіація ровесників Медіація — це процес, в якому нейтральна третя сторона, медіатор, допомагає вирішити конфлікт, сприяючи виробленню добровільної угоди між конфліктуючими сторонами. Медіатор полегшує процес спілкування між сторонами, допомагає глибше зрозуміти їхні позиції та інтереси, шукає ефективні шляхи вирішення проблеми, надаючи можливість сторонам дійти власної згоди. Нині у загальноосвітній школі до вирішення питання міжучнівського конфлікту найчастіше звертаються лише тоді, коли відбувається його ескалація і здебільшого така ситуація вирішується дорослими практично без участі головних учасників конфлікту – дітей. І що ми маємо? Який приклад поведінки показуємо учням? – хіба те, що вони самі нічого не вирішують, що їхня думка не є важливою. І лише дорослі добре знають, як вийти з такої ситуації. Це формує у дітей безвідповідальність за свою поведінку: або ти понесеш покарання за зроблений вчинок або взагалі не відповідаєш, якщо батьки мають вплив на адміністрацію школи. Таким чином, замість вирішення наявного конфлікту, з’являється прихований конфлікт, який може перерости у т. зв. «образу на весь світ». Тож відновний підхід у вирішенні конфліктних питань передбачає врахування інтересів усіх сторін-учасників, посилення відповідальності за зроблений вчинок та відшкодування нанесених збитків. Медіація ровесників (відновні практики у школах, шкільна медіація) – це різні назви одного і того ж явища: системи мирного вирішення конфліктів у шкільних 62

колективах за допомогою спеціально підготовлених посередників-медіаторів з числа старшокласників. Впровадження медіації у загальноосвітній навчальний заклад відбувається шкільними службами порозуміння. Шкільна Служба Порозуміння (ШСП) – 1) служба, що має на меті впровадження відновного підходу в школі шляхом інформування і навчання учнів та застосування відновних практик за принципом «рівний – рівному»; 2) команда підготовлених учнів-медіаторів, які допомагають своїм ровесникам розв’язувати конфлікти мирним шляхом (використовуючи у роботі відновні практики – медіацію однолітків, коло) та працюють над формуванням безпечної атмосфери у навчальному закладі. ШСП координує координатор - психолог або соціальний педагог, який пройшов підготовку і володіє знаннями та навичками з організації та керування ШСП. Програма медіації як регіональна програма для школярів була запропонована Інститутом «Відкрите суспільство» для використання в школах Центральної та Східної Європи і яку впроваджували спеціально підготовлені вчителі. Основними причинами вчинення неповнолітніми протиправних дій є недостатній життєвий досвід, схильність до наслідування дорослих, не завжди позитивний вплив на дітей оточуючого середовища, намагання звільнитися від опіки з боку батьків, віра в безкарність, недостатній рівень самокритичного ставлення до власних вчинків, хибна оцінка складних життєвих ситуацій, вживання спиртних напоїв чи наркотичних речовин, безконтрольність з боку вихователів та 63

недостатній рівень профілактичної роботи з неповнолітніми тощо. Відповідно до наказу МОНмолодьспорту від 2.10.12 р. № 1065 Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти розпочато у 2012 році на період до 2016 року моніторингове дослідження стану превентивної освіти дітей та учнівської молоді в навчальних закладах. Моніторингове дослідження проводиться у 4 етапи з метою отримання об'єктивної інформації щодо ефективності реалізації Плану заходів Національної кампанії «Стоп насильству!» на період до 2015 року. Одним із пунктів плану даної кампанії є поширювати досвід впровадження в навчально-виховний процес «Шкільної медіації», як одного із способів розв’язання конфліктних ситуацій, відповідальні – Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи, Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (термін 2011-2015 рр.). Впровадження програм примирення серед однолітків є одним із дієвих способів встановлення безпечного, комфортного середовища у навчальному закладі, вирішення учнівських конфліктів. Програми примирення (кола цінностей, медіації) довели свою високу ефективність і позитивний виховний вплив. Керівники навчальних закладів вказують на покращення загального мікроклімату, зниження кількості конфліктів і випадків прояву насильства серед учнів, посилення ролі і участі батьків в процесі виховання дітей. Головна перевага вказаних програм це формування відповідальності людини 64

і громади за власну поведінку і поведінку інших, готовність прийти на допомогу, розв’язати конфлікт. Вказані програми активно впроваджуються на базі навчальних закладів Вінницької, Одеської, Полтавської, Івано-Франківської областей тощо. Водночас на рівні окремих областей (міст, районів) спостерігається опір зі сторони керівництва службою, управлінців, щодо впровадження вказаних ефективних технологій з формування сприятливого до дитини, безпечного середовища в умовах закладу. У Рекомендованих стандартах якості функціонування шкільних служб порозуміння зазначається, що медіація однолітків розповсюджувалася навчальними закладами України за допомогою тренінгів, на яких готувалися учнімедіатори, координатори з числа шкільних психологів та соціальних педагогів, а згодом – і тренери, які поширювали власний досвід для інших. Перші прецеденти створення служб медіації в школах були в Одесі в 2001 році. Згодом практика шкільної медіації почала розвиватися в Києві та Київській області (м. Біла Церква), м. Жмеринка, м. Вінниця та Вінницької області, м. Пирятин та Полтавській обл., м. Івано-Франківську та обл. та в багатьох інших містах України. На сьогодні кількість Шкільних Служб Порозуміння в Україна становить вже близька 100 і кількість навчених медіаторів-однолітків перевищує 1000 дітей. Статистика вирішених конфліктів сягає вже за десятки тисяч справ, не говорячи про невимірювані ситуації, які були попереджені завдяки роботі таких служб за останні роки їхнього існування. 65

У 2009 році Український Центр Порозуміння у співпраці з Українським науково-методичним центром практичної психології та соціальної роботи Міністерства освіти та науки України за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні розробив програму навчання та сертифікації координаторів Шкільних Служб Порозуміння з метою забезпечення якості функціонування та збереження ціннісних і методологічних засад цієї практики. Рекомендовані стандарти функціонування Шкільних Служб Порозуміння також було розроблено у відповідь на швидко зростаючу їх кількість та потребу в практичних рекомендаціях з метою забезпечення сталого та якісного розвитку таких програм. Автори Б. Леко, та Г. Чуйко у своєму підручнику «Медіація» вважають, що впровадження у навчальновиховний процес загальноосвітньої школи медіації однолітків покликане виконувати такі завдання: формування цінностей і орієнтація на здоровий спосіб життя; підвищення адаптивності учнів, виходячи з їх соціального досвіду та психічного стану; формування позитивного ставлення учня до себе й оточуючих; розвиток комунікативної, інтерактивної та перцептивної сторін спілкування з метою попередження виникнення бар’єрів спілкування та поліпшення комунікативних навичок; розширення меж бачення проблеми за рахунок врахування думок інших; розвиток здібностей адекватно оцінювати фрустраційну чи конфлікту ситуацію, пошук конструктивних шляхів виходу з неї; навчання прийомів зняття емоційно-вольового напруження; розвиток терпимості до різних думок й адекватності оцінки людей і 66

подій; формування готовності допомогти одноліткам розв’язати конфліктну ситуацію. За даними закордонної статистики, у навчальних закладах, де діють програми шкільної медіації, спостерігається зниження рівня конфліктності (зареєстрованих бійок) на 80% і на 75% - зменшення кількості прогулів. Крім того, спостерігається ріст упевненості учнів у собі й величезний ентузіазм у реалізації місії центру – вирішення конфліктів серед однолітків шляхом співробітництва, а не суперництва. Спрямування української політики у європейському напрямку, інтеграція в європейське суспільство з його цінностями, спонукає до реформування системи освіти України. Вміння розв’язувати конфлікти конструктивним шляхом сьогодні, як ніколи, стає актуальним. Досвід США та Європи показав позитивні результати впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітньої школи технології медіації. Створення шкільних служб порозуміння є необхідним кроком для формування повноцінного суб’єкта толерантного суспільства. Позитивні результати діяльності таких служб в нашій державі дають змогу стверджувати про необхідність впровадження медіації однолітків у навчально-виховний процес загальноосвітніх закладів України. Створення та організація роботи шкільної служби порозуміння. Проведення Кола З метою навчання дітей вести діалог, в якому всі рівні, ненасильницьким методам вирішення конфліктів, конструктивним взаємодіям можливе введення медіації 67

однолітків у навчально-виховний процес школи через навчання соціальних педагогів, психологів, дітей та внесення змін у статут школи. Вже є перші кроки до створення системи вирішення шкільних конфліктів, яка передбачає організацію у школі служб порозуміння, розв’язання конфліктів. Такі служби створюються фахівцями психологічної служби школи та учнями середніх та старших класів. Соціальний педагог чи психолог та діти проходять спеціальне навчання, яке організовується інститутами післядипломної педагогічної освіти або іншими організаціями, де є тренер-фасилітатор, який володіє знаннями із медіації або є практикуючим медіатором. Український інститут миру та порозуміння також організовує навчання координаторів служб порозуміння та дітей, які мають бажання навчитись альтернативним методам вирішення конфліктів та зголошуються працювати в таких службах. Медіація однолітків – технологія вирішення конфліктів між учнями за допомогою посередника – медіатораоднолітка, який допомагає конфліктуючим сторонам досягти порозуміння з проблеми, що виникла. На відміну від традиційної шкільної системи вирішення конфліктів головну роль у прийнятті рішень по проблемі відіграють самі діти, які потрапили у складну ситуацію. Таким чином вони вчаться мирно вирішити суперечку, брати відповідальність за власні вчинки та з повагою ставитись до думки опонента. У школах Чернівецької області з вересня 2014 р. по березень 2016 р. на базі Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти розпочав свою роботу 68

проект «Шкільна служба порозуміння: впровадження медіації у загальноосвітніх навчальних закладах Чернівецької області». Мета проекту – навчання дітей технікам мирного вирішення конфлікту, впровадження медіації однолітків у навчально-виховний процес, створення безпечного середовища у ЗНЗ. ШСП діє всередині школи має автономний характер діяльності. Також може називатись Шкільний центр медіації, Шкільна служба розв’язання конфліктів, Шкільна служба примирення, або мати назви такого роду: «Миру мир», «Мир, дружба, жуйка», «Мирись і більше не сварись» і т.д., що є більш доступним для дітей, щоб зрозуміти роль та діяльність такої організації. Основним напрямами діяльності шкільних служб медіації є проведення Кіл (обговорення різноманітних питань у колі за певними правилами), медіаційних зустрічей, шкільних конференцій. В основі своєї діяльності учасники служби дотримуються принципів відновного підходу, серед яких: добровільність – кожна зі сторін добровільно приймає рішення щодо участі в переговорах і усвідомлює, що рішення може бути досягнуте тільки шляхом співробітництва; можливість добровільного припинення процесу на будь-якому етапі; розподіл відповідальності – сторони відповідальні за прийняття рішення та його виконання, медіатор - за дотримання правил та принципів процедури; нейтральність, безоцінюваність – під час процесу медіатор не займає позицію однієї з сторін, не оцінює їх, а однаково допомагає обом. Медіатор є нейтральним по 69

відношенню до конфлікту (не «втягується» в суперечку) і, в той же час, щиро прагне допомогти сторонам знайти найкраще для обох рішення; конфіденційність – усе, що відбувається на медіації, не розголошується ні медіатором, ні сторонами, за винятком ситуацій, коли сторони планують завдати шкоди собі чи комусь іншому. Алгоритм запровадження медіації однолітків у школі передбачає такі кроки: вивчення необхідності організації служби медіації, навчання координаторів, організація ознайомчих презентацій для персоналу школи, батьків, відбір та навчання учнів для роботи в службі, узгодження організаційних моментів, графіків проведення Кіл, медіацій, зборів учасників служби, місця діяльності служби. Як показує досвід, перший крок, тобто вивчення необхідності, вже зроблено в більшості шкіл під час моніторингу правопорушень, адміністративних порушень учнями. І, як правило, більшість шкіл показує виражену необхідність використання нових методів урегулювання конфліктів серед дітей, оскільки існуючі методи «каральної педагогіки» вже давно вичерпали себе й можуть призвести навіть до летальних випадів серед учнів. Г.В.Гурп у своєму методичному посібнику розглядає питання, правильні відповіді на які забезпечать надійну реалізацію програми медіації однолітків у школі. Дуже важливою складовою її успіху є розуміння та цілковита відданість справі з боку шкільної адміністрації. Треба обов’язково розглянути наступні питання: 70

1. Як познайомити викладацький склад с концепцією медіації? 2. Як детально поінформувати учнів та їхніх батьків про програму медіації? 3. Як відібрати учнів на роль медіаторів серед однолітків? 4. Як підготувати медіаторів? 5. Коли, де та як проводити медіаційні зустрічі примирення? 6. Які справи відбирати на медіацію? 7. Що робити, щоб програма і надалі залишалася ефективною? Робочий стіл координатора ШСП включає в себе анкети для перевірки доцільності та ефективності роботи служби, згода на участь у медіації, угода сторін, анкета та бланки відбору шкільних медіаторів, бланк самооцінки медіатора, оціночна анкета та ін. Коло – метод обговорення проблемної ситуації та прийняття рішень із залученням усіх зацікавлених осіб та врахуванням їх потреб та інтересів. Рекомендується проводити кола серед учасників ШСП для організації та планування роботи служби, а також при обговоренні найбільш проблемних конфліктних випадків. Ведучий Кола організовує обговорення за певними правилами, які співзвучні із цінностями у спілкуванні – говорити по-черзі, щиро, по темі, не перебивати. Мовник (будь-яка річ, наприклад, паперова куля, чаша) у колі дає можливість висловитись тому, хто його тримає у руках. Мовник завжди рухається по-колу за годинниковою 71

стрілкою. Обговорення закінчується тоді, коли мовник двічі обійшов Коло і всі учасники промовчали. Такий метод має свою давню історію та доводить ефективність у обговоренні різноманітних проблем. Сьогодні дитячі та юнацькі організації широко використовують Коло для планування та організації роботи. Тренінги підготовки шкільних медіаторів Як зазначається у посібнику «Шкільна служба розв’язання конфліктів: досвід упровадження» (Коваль Р.), тренінг підготовки шкільних медіаторів має на меті надати учням базові навички медіатора шкільної служби розв’язання конфліктів та підготувати їх до самостійного проведення шкільних медіацій. Бажано, щоб кількість учасників тренінгу була парною та ділилась на чотири — для успішного виконання вправ. Кількість тренерів теж має становити чотири особи. Завдання тренерської команди полягають у тому, щоб: 1) сформувати команду школярів-однодумців, які пропагують відновний (співробітницький) підхід до розв’язання конфліктних ситуацій; 2) розвинути комунікативні навички, необхідні ведучому медіації; 3) сформувати процедурні навички проведення медіації; 4) сформувати підхід до розв’язання конфліктних ситуацій, який базується на врахуванні інтересів учасників ситуації; 5) підготувати школярів до самостійної організації діяльності ШСРК. 72

Крім того, слід пам’ятати, що: • одна сесія тренінгу повинна тривати не більш ніж 45 хвилин, інакше школярі стомляться; • тренери повинні мати досвід роботи зі школярами або молоддю; • необхідно включити до програми тренінгу представника(ів) штату навчального закладу, бажано залучити до співпраці кандидата на посаду координатора ШСРК. Як варіацію, тренінг підготовки дітей до участі у шкільній службі медіації може проводити психолог або соціальний працівник школи, який пройшов спеціальне навчання та отримав відповідний сертифікат. Програма тренінгу складається з таких умовних блоків: - організація роботи групи під час тренінгу; - робота з поняттям «конфлікт»; - аналіз процесу формування упереджень, робота з ними; - визначення позицій та інтересів; - стратегія «виграш-виграш»; - техніка «Я-твердження»; - Коло цінностей; - перегляд фільму або демонстрація процедури медіації; - етапи та принципи медіації; - комунікативні навички медіатора; - техніка Кільце; - відпрацювання навиків ведення процедури медіації – практичні вправи; - моделювання портрету медіатора, служби порозуміння, планування роботи. 73

Підготовка та роль координатора ШСП Координатором шкільної служби медіації може бути будь-який педагогічний працівник школи, який пройшов спеціальне навчання та має відповідний ертифікат. Як свідчить світова практика, такими зазвичай є заступник директора з виховної роботи, психолог або соціальний працівник. У Рекомендованих стандартах якості функціонування ШСП зазначено, що координатори несуть відповідальність за управління та виконання програми медіації однолітків, а також за здійснення нагляду та обговорення результатів медіації з медіаторами-учнями. Координатором може виступати одна людина або група людей, між якими відповідно розподіляються обов’язки та відповідальність. В ідеальному варіанті, координатори не несуть відповідальності за забезпечення дотримання загальношкільної дисципліни, щоб відокремлювати функції, пов’язані із шкільною дисципліною і медіацією. Координатори програми – це медіатори, які пройшли відповідну підготовку (тренінг базових навичок медіації). Підготовка учнів може бути компонентом підготовки з медіації для Координаторів ШСП та іншого зацікавленого персоналу школи. Кожній ШСП потрібен Координатор. Координатори програми також повинні мати відповідну підготовку або наступний досвід: надання супервізії учням-медіаторам та координація діяльності ШСП, питання рівності та різноманіття у контексті управління програмою та вирішення конфліктів, складні питання щодо дисципліни та нерозголошення інформації. Ці навики 74

набуваються під час другого тренінгу - Координаторів ШСП. Наприкінці підготовки Координатори програми повинні вміти:  дотримуватися цих Рекомендованих стандартів якості функціонування ШСП (програм медіації однолітків у школі);  врегульовувати спори шляхом медіації між учнями, учнями та дорослими, між дорослими учасниками конфліктів. Просування та пропаганда програми передбачає:  віддано брати участь у процесі створення та функціонування ШСП;  заручатися підтримкою адміністрації, вчителів, учнів та батьків;  пропагувати переваги від участі у програмі медіації;  вміти чітко сформулювати цілі програми;  просувати програму медіації;  пояснювати роль медіації у школі у рамках комплексного плану попередження насильства, підтримання безпеки у школі або створення сприятливого шкільного середовища;  пропонувати власні ідеї щодо того, як можна забезпечити сталий успішний розвиток програми. Управління координатором програмою означає:  забезпечити проведення оцінки потреб навчального закладу;  спланувати час та розробити графік виконання програми; 75

 оцінити існуючі ресурси, потенціал та необхідність в додатковому навчанні - тренінгах, які потрібні для зміцнення потенціалу ШСП;  запровадити або забезпечити дотримання діючих правил, принципів та процедур;  проводити попередні зустрічі зі сторонами та координувати справи;  здійснювати управління бюджетом ШСП;  вести необхідну документацію. У роботу з учнями входить:  відбирати нових учнів;  уповноважувати учнів координувати програму медіації відповідно до рівня розвитку. Таким чином відбувається задоволення потреб різних груп:  показати усвідомлення власних забобонів та прагнення уникнути упередженого ставлення;  працювати з медіаторами-учнями над розумінням різних груп, усвідомленням забобонів та уникненням упередженого ставлення;  включити потреби різни груп, представлених у школі, до програми. Рекомендовані стандарти якості функціонування ШСП Видання Рекомендованих стандартів якості функціонування Шкільних Служб Порозуміння (програм медіації однолітків) здійснено в рамках проекту «Відновні практики в школах» за підтримки Фонду сприяння 76

демократії Посольства США в Україні. Під час розробки цього документу було використано Рекомендовані стандарти програм медіації однолітків у школі 2007 (Вашингтон, округ Колумбія: Асоціація вирішення конфліктів), які отримали визнання в міжнародній спільноті фахівців з медіації однолітків. У Стандарти входять такі розділи: вступ, визначення термінів, типові стандарти поведінки медіаторіводнолітків, рекомендовані стандарти підготовки підготовки (тренінгів) ШСП (програм медіації однолітків у школі), рекомендовані стандарти оцінки. Даний документ має на меті запровадити типові стандарти поведінки медіаторів-однолітків та рекомендовані стандарти організації та проведення тренінгів (у тому числі курсів професійної підготовки для дорослих), оцінки ШСП, а також підготовки кадрів та управління ШСП. Документ не має на меті надати інструкції щодо того, як формувати та здійснювати управління ШСП/програмою медіації однолітків; така інформація вже була надана у низці посібників та інших матеріалів, розроблених спеціально для цього. Хоча цей документ в основному зосереджується на ШСП/програмах медіації однолітків у школі, він може бути легко адаптованим і використовуватися в інших умовах та навчальних закладах. Окрім всього іншого, в Стандартах зазначається, що в межах програми може бути прийнято рішення про створення ШСП або розбудову програми шкільної медіації в іншому вигляді та проводити відповідну підготовку учнів. Медіація однолітків також може бути частиною 77

програми відновного правосуддя або моделі профілактики дитячої злочинності в громаді. Що значно розширює можливість впровадження медіації ровесників у навчальновиховний процес загальноосвітньої школи. Література до теми: 8, 12, 46, 13, 48, 38, 25, 51.

Тема 6 Вирішення конфліктів у сім’ї за допомогою медіатора 1. 2. 3.

Типологія сімейних конфліктів. Технології роботи соціального працівника з сім’єю. Особливості проведення сімейної медіації.

Типологія сімейних конфліктів Сім’я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально – психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім’я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім’ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація. Знервованість, відсутність побутових умов, зручностей, постійна роздратованість, грубість, сварки, піклування лише про власний комфорт у сім’ї призводять до негативного емоційно-психологічного мікроклімату. Такі життєві умови подружжя , а також дітей зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження, дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації. І як наслідок часте виникнення конфліктів, що переростають у сімейну драму та призводять до створення складної життєвої ситуації. Соціальний працівник працює із членами сім’ї та допомагає врегулювати складну ситуацію. Сімейні конфлікти відносяться до міжособистісних. Пірен М. називає такі причини сімейних конфліктів: - партнер багато чекаєте від іншого партнера, роблячи його відповідальними за особисте щастя; 80

- подружжя неправильно ставиться до сексуальних потреб у сімейному житті; - заздритість успіхам партнера; - несерйозне ставлення до турбот і проблем один одного; - зневага та приниження; - демонстрація непривабливості партнера. Причини конфліктів, які залежать від особистісних якостей подружжя:  схильність до частого вживання алкоголю;  подружня зрада;  неможливість самореалізації у житті;  невміння пристосуватись до норм суспільства;  погане розуміння партнера та нетерпимість у ставленні до його поведінки, звичок;  небажання долати труднощі;  надмірна вимогливість одного з подружжя;  сексуальна невдоволеність. Причини, зумовлені діями соціально-економічних факторів, а саме:  погані матеріально-побутові умови;  спільне проживання з батьками;  матеріальний розрахунок при укладанні шлюбу;  судимість одного з членів сім’ї. Соціально-психологічні причини:  різниця у світогляді, тобто різне бачення партнерами однієї проблеми;  розбіжність у життєвих цінностях;  різні потреби; 81

 відсутність взаєморозуміння;  наявність негативних рис характеру;  психічні та інші захворювання;  сексуальна несумісність. Психологічна несумісність подружжя:  невідповідність характерів і темпераментів;  неспроможність подружжя створити спільну систему цінностей;  боротьба за лідерство в сім’ї, конфлікт сімейних ролей. Технології роботи соціального працівника з сім’єю Існує велика кількість методів та технологій соціальної роботи із сім’єю в Україні. Разом із проведенням основних реформ державної соціальної політики вони змінюються та вдосконалюються. Як зазначає Харченко Я., насамперед соціальна робота із сім'єю є одним із двох магістральних напрямків, що сприяють стабілізації сімейного способу життя (друге стосується підвищення рівня соціальної суб'єктивності самої сім'ї). Український науковець виділяє конкретні технології соціальної роботи із сім’єю: сімейне консультування, сімейна терапія, надання соціальної допомоги сім'ї. Зокрема, звертає увагу на сімейне посередництво у розв’язанні сімейних конфліктів. На думку Харченко Я., можна виокремити деякі технологічні стадії цього процесу: - визначення готовності клієнта до вирішення сімейного конфлікту або, принаймні, установлення факту 82

готовності клієнтів випробувати можливості фахового посередництва; створення потрібної обстановки для спільного вирішення проблеми, для спілкування з конфліктуючими членами сім’ї; - уведення конфліктуючих сторін у фазу вироблення альтернативних рішень сімейної проблеми (прагнення до зближення альтернатив, до перебування найбільш прийнятного, компромісного варіанта дозволу конфлікту); - спрямованість зусиль соціального працівника на зняття недовіри до себе і до даного виду соціальної допомоги сім'ї, не тільки на виявленні й вирішенні сімейних конфліктів, але і на їхню профілактику; - делікатність, рішучість і координованість дій із правоохоронними органами з боку соціального працівника в тих випадках, коли сімейний конфлікт переростає в екстремальну ситуацію, що являє загрозу життю й здоров’ю людей. Особливості проведення сімейної медіації Українська практика медіації демонструє зацікавленість у такому напрямку як допомога смі’ї у врегулюванні конфліктів та непорозумінь. Техніка сімейної медіації допомагає сторонам конфлікту усунути суперечності та добровільно співпрацювати для свідомого вирішення проблем, пов’язаних із розставанням, розлученням, дітьми, а також з фінансових або майнових питань. Медіатор як нейтральний посередник не є зацікавлений в якомусь певному результаті конфлікту. Він зацікавлений в тому, щоб враховувалися інтереси кожного учасника 83

процесу, і обов'язково – дітей. Тому рішення, знайдене в процесі сімейної медіації, задовольняє потреби всіх сторін конфлікту. Сімейні конфлікти відрізняються тим, що приносять душевні страждання і біль. Емоції заважають людям зосередитися і вирішити, що ж робити далі. Сімейна медіація враховує високу емоційність сімейних конфліктів і є дуже ефективною в різних заплутаних життєвих ситуаціях. Наприклад: Подружні сварки, часто доходять до ситуації, що передує розлученню або й до розлучення. Дитина страждає від сварок батьків, а батьки, зайняті своїми проблемами, забувають про почуття дитини. Конфлікти між батьками і підростаючими/дорослими дітьми. В деяких випадках звичайні «розбіжності поколінь» доходять до розриву відносин, припинення спілкування. Конфлікти, в яких активну позицію займає третє покоління - бабусі й дідусі. Бажаючи дітям і онукам тільки добра, вони часто втручаються в життя молодих занадто захоплено. Народження дитини після нетривалих відносин здатне надалі принести чимало проблем. Відсутній довгий час батько може виявити бажання спілкуватися з дитиною. Мама проти цієї ідеї, а для дитини така ситуація дуже болюча. Матері, які виховують свою дитину без батька, часто змушені звертатися за допомогою до бабусь. Після другого заміжжя природне бажання матері – продовжувати 84

виховання дитини в рамках нової сім'ї. У такій ситуації не рідкісні виникнення конфліктів з третім поколінням, в ході яких мати може заборонити бабусі бачитися з дитиною. Сварки, що виникають у сім'ях, які змушені проживати в обмежених територіальних умовах. Наприклад, два-три покоління, що проживають в одній квартирі, неминуче конфліктують навіть лише за рахунок обмеженого особистісного простору. Медіація може бути також використана для врегулювання конфліктів: - між братами і сестрами, які вирішують, з ким саме будуть жити їх літні батьки; - між подружжям і дітьми від першого і другого шлюбів з питань успадкування майна. Ситуації можуть бути різними. Кожна нещаслива сім'я, за словами великого письменника, нещаслива по-своєму. Але, як би не було важко, рішення завжди існує, і його можна знайти. Батьки часто шукають відповіді на такі питання, що стосуються дитини: - обмін інформацією про стан здоров'я дитини, про процес її навчання; - про особливості спілкування батьків один з одним та кожного з батьків із дитиною; - щоденний розклад дитини і проведення свят, відпочинок на канікулах; - контакт з родичами розлучених батьків, спілкування з бабусями і дідусями, іншими родичами; - подарунки, одяг, кишенькові витрати, а також дисципліна, правила виховання і розпорядку. 85

Література до теми: 38, 39, 57.

Тема 7 Відновні програми для неповнолітніх правопорушників 1. Медіація між потерпілим та правопорушником. 2. Проведення конференцій у громаді та сімейних конференцій. 3. Проведення «кіл правосуддя».

Медіація між потерпілим та правопорушником. Програми медіації між потерпілим та правопорушником (т. зв. як програми примирення між потерпілим та правопорушником) були серед найперших ініціатив у сфері відновного правосуддя. Ці програми призначені враховувати потреби потерпілих від правопорушень, водночас забезпечуючи відповідальність правопорушників за скоєне. Ці програми можуть реалізовувати як державні установи, так і неприбуткові організації, і переважно вони обмежені розглядом справ, що представляють собою менш серйозні порушення. Направлення можуть здійснюватися з боку правоохоронних органів, прокурорів, судів та пробаційних служб. Програми можуть застосовуватися на етапі до висунення звинувачення, після висунення звинувачення на етапі попереднього розгляду справи у суді та на етапі після відбуття покарання, й передбачають добровільну участь потерпілого та правопорушника. Програми також можуть запропонувати процес на етапі довинесення вироку, рекомендації з якого матимуть значення для характеру вироку. Коли процес відбувається до винесення вироку, результати медіації зазвичай представляються на розгляд прокурора чи судді. Процес медіації між потерпілим та правопорушником може також успішно використовуватись на етапі перебування правопорушника у місцях позбавлення волі й може стати частиною його/її реабілітаційного процесу навіть у тих випадках, коли правопорушники відбувають довгострокові вироки. 88

Процес медіації найімовірніше досягне своїх цілей у повному обсязі, якщо потерпілі та правопорушники зустрічаються віч-на-віч, можуть висловити свої почуття напряму одне одному та відшукати нове розуміння ситуації. З допомогою професійного фасилітатора вони можуть досягти такої домовленості (угоди), що сприятиме їм обом у завершенні інциденту належним чином. У дійсності фасилітатор зазвичай зустрічається з обома сторонами завчасно до їхньої спільної зустрічі та може їм допомогти підготуватися до неї належним чином. З-поміж іншого, це роблять і заради того, щоб упевнитись, що зустріч із правопорушником не завдасть значної шкоди потерпілому і що сам правопорушник справді визнає свою відповідальність та щиро прагне повторної зустрічі з потерпілим. Якщо влаштування особистої зустрічі для потерпілого та правопорушника є можливим, то нерідкісною практикою при цьому є супроводження одного з них або ж обох друзями чи іншими зацікавленими особами. Водночас, останні не завжди беруть участь у обговореннях. Нарешті, всупереч усім перевагам фасилітованої зустрічі віч-на-віч, безпосередній контакт між потерпілим та правопорушником не завжди можливий або ж бажаний з боку потерпілого. Відтак, непрямі процеси медіації, де фасилітатор зустрічається зі сторонами послідовно й окремо, також набули широкого застосування. Є три основні вимоги, що мають бути дотримані перед практичним застосуванням медіації між потерпілим та правопорушником: 89

• правопорушник має приймати або ж не відкидати свою відповідальність за скоєне правопорушення; • як потерпілий, так і правопорушник, мають добровільно прагнути цієї зустрічі; • як потерпілий, так і правопорушник, мають бути переконані, що для них залучення у цей процес буде безпечним. У процесі медіації між потерпілим та правопорушником потерпілим часто надають необхідну допомогу й підтримку, а також забезпечують їхню максимальну участь у процесі визначення санкцій чи формулювання висновків у відповідній угоді. Вони також мають право розповісти правопорушнику про те, який саме вплив на них мало скоєне правопорушення, та дізнатися додаткову інформацію про це правопорушення. У найбільш можливій мірі процес медіації веде до відшкодування та деякої форми компенсації збитків потерпілого. Процес медіації не завжди передбачає безпосередній контакт між правопорушником та потерпілим. Коли ж є прямий контакт, зазвичай потерпілий має право висловлюватися першим, що також є засобом певного її наснаження. Медіатор допомагає обом сторонам досягти угоди, яка б ураховувала потреби обох сторін та забезпечувала розв’язання конфлікту. Коли процес медіації відбувається перед винесенням вироку, угода про примирення, досягнута в процесі медіації між потерпілим та правопорушником, може бути направлена до суду та врахована у ході винесення вироку або ж в умовах судового наказу про направлення на пробацію. 90

Проведення конференцій у громаді та сімейних конференцій Ця модель у своїй сучасній формі була запроваджена у національне законодавство та застосована у процесах ювенальної юстиції у Новій Зеландії з 1989 р., забезпечивши водночас її найбільш систематичну інституціалізацію з усіх існуючих підходів відновного правосуддя. Більшість випадків регулюють представники правоохоронних органів через повідомлення про можливість проходження програм відновного правосуддя («відновне попередження»/«restorative caution») та шляхом проведення сімейних конференцій під контролем правоохоронних органів чи представників суду. Це базується на багатовікових традиціях винесення санкцій та вирішення конфліктів у маорі, місцевих туземцівНової Зеландії. Ця модель тепер широко застосовується у модифікованій формі як підхід ініціювання з боку правоохоронних органів, запровадження альтернативних видів покарання у Південній Австралії, Південній Африці, Ірландії, Лесото, а також у деяких містах штатів Міннесота, Пенсильванія та Монтана у США. Кожен процес конференції має голову чи фасилітатора. Фокус процесу конференції є ширшим за звичайний фокус програм медіації. Він передбачає спільну зустріч сімей та друзів як потерпілого, так і правопорушника, а також часом інших членів громади з метою участі у професійно фасилітованому процесі задля визначення бажаних результатів для сторін конфлікту, опрацювання наслідків 91

правопорушення та пошуку відповідних шляхів попередження подібної поведінки правопорушника у майбутньому. Повноваження й завдання сімейної конференції полягають у наданні правопорушнику можливості подивитися «в очі» наслідкам скоєного правопорушення, розробити план відшкодування збитків, а у серйозніших випадках (у новозеландській моделі) – визначити потребу у більш жорстких супервізії та/або контролі. В Австралії та Сполучених Штатах зазвичай саме представники правоохоронних органів відіграють у цьому провідну роль, у той час як у Південній Африці це здійснюють прокурори. Оскільки процеси конференції залучають ширше коло зацікавлених осіб, у тому числі тих, хто може працювати разом із правопорушником і підтримувати його/її, вони є надзвичайно ефективними як засіб для забезпечення дотримання правопорушником досягнення результатів, визначених у ході зустрічей. Насправді інші залучені особи часто протягом тривалого часу відіграють роль у відстеженні майбутньої поведінки правопорушника та забезпеченні дотримання ним/нею реабілітаційних та відновних заходів, на які він чи вона погодились. Конференції у громаді інколи також застосовуються як програма альтернативних заходів, завдяки чому правопорушник може бути вилучений із системи кримінального правосуддя. Такі програми зазвичай регулюються групами чи агенціями у громаді, або ж без відповідної фінансової підтримки з боку держави. Коло залучених людей зазвичай складається з тих, хто найбільш 92

близько пов’язаний із правопорушником та потерпілим, а також будь-яких інших членів громади, зацікавлених у процесі (наприклад, у випадку з молодим правопорушником це може бути шкільний вчитель або ж роботодавець). Агенція або ж група у громаді, до якої направляють правопорушника, також відповідальна за відстеження дотримання правопорушником умов угоди і може функціонувати як під безпосереднім наглядом представників правоохоронних органів чи системи правосуддя, так і без такого нагляду.1 3 Проведення «кіл правосуддя» «Кола правосуддя» проводяться у низці місцевих громад Канади. У «колах правосуддя» усі учасники, включаючи суддю, адвоката захисту, прокурора, представника правоохоронних органів, потерпілого й правопорушника та представників їхніх сімей, а також інших мешканців громади, сідають у коло навпроти один одного. Проведення «кіл правосуддя» переважно доступне для тих правопорушників, що визнають власну провину. Обговорення між учасниками кола має на меті досягти консенсусу щодо найкращих шляхів розв’язання конфлікту та розгляду справи, із урахуванням потреб у захисті громади, потреб потерпілих та реабілітації й покарання правопорушника. Процес проведення «кіл правосуддя» зазвичай здійснюється у рамках кримінального процесу, охоплює фахівців системи кримінального правосуддя й підтримує процес винесення вироку/призначення покарання. 93

Напевно, проведення «кіл правосуддя» є найкращим взірцем залучаючого правосуддя, в якому члени громади можуть брати безпосередню участь у реагуванні на випадки правопорушень та порушень соціального порядку. Це відбувається шляхом створення Комітету правосуддя у громаді (далі – КПГ), що може також охоплювати представників відповідних юридичних інституцій. Загальною метою членів КПГ є знаходження більш конструктивних шляхів реагування на конфлікти у їхній громаді. КПГ відіграє об’єднавчу роль у загальному процесі проведення “кіл правосуддя”, включаючи офіційні зв’язки з інституціями кримінального правосуддя, громадськими організаціями, а також з різноманітними групами зацікавлених сторін у громаді. Переважно випадки направляються до КПГ з боку правоохоронних органів, прокурорів та суддів, хоча можуть також надходити зі шкіл, програм надання послуг потерпілим від правопорушення та від сімей. У процесі проведення «кіл правосуддя» є чотири етапи: Етап 1: Визначення того, чи конкретний випадок відповідає вимогам проведення «кіл правосуддя». Етап 2: Підготовка сторін, що будуть залучені до «кола». Етап 3: Пошук узгодженої домовленості у «колі». Етап 4: Надання підтримки на етапі після проведення «кола» та забезпечення того, що правопорушник дотримується досягнутої домовленості КПГ є залученим протягом усього процесу проведення «кіл правосуддя», починаючи від визначення відповідності випадку й завершуючи забезпеченням дотримання досягнутої домовленості. КПГ також активізує підтримку громади 94

потерпілому й правопорушнику протягом та після проведення процесу у «колі». Результати проведення «кола» зазвичай подаються судді, котрий міг брати або ж не братии безпосередню участь у «колі», і не є обов’язковими для суду. Суд сприймає розроблений у ході проведення «кола» план дуже серйозно, проте він не обов’язково повністю приймає або ж схвалює його. Суд може також прийняти план у доповнення до іншого вироку, який він може винести. Правопорушники, чиї випадки пройшли через розгляд «кола правосуддя», можуть все ще бути змушеними відбувати якийсь термін в ув’язненні; однак доступною є й широка низка інших санкцій, що передбачають відшкодування й компенсацію, пробацію, домашній арешт та громадські роботи. Регулювання процесу «кіл правосуддя» є орієнтованим на специфіку конкретної громади, відтак, воно може (й повинно) відрізнятися між різними громадами. У дійсності успіх процесу «кіл правосуддя» значною мірою залежить від волонтерів у громаді. «Кола правосуддя» переслідують декілька цілей, включаючи врахування потреб громади, потерпілих, правопорушників та їхніх сімей через процес примирення, відновлення правового статусу та здійснення відшкодування. Фундаментальним принципом «кіл правосуддя» є те, що самий вирок є менш важливим, аніж процес, у ході якого сторонни мають визначити бажані результати чи міру покарання. 95

З огляду на те, що згода щодо результатів інциденту є бажаною та дуже цінною, усі члени «кола» відіграють активну роль у сприянні відновному процесу. Власне, саме коло учасників часто залучається до нагляду за дотриманням правопорушником досягнутих результатів процесу та забезпечення правопорушнику тривалої підтримки після того, як вирок визначено й прийнято до виконання.15 Проведення «кіл правосуддя» є прикладом того, як принципи відновного правосуддя можуть бути застосовані у рамках холістичного підходу, в якому представники системи кримінального правосуддя розділяють владу з членами громади. На противагу формальному й часто-густо суперницькому підходу до правосуддя, проведення «кіл правосуддя» може допомогти: • знов ознайомити індивідів, сім’ї та громади з навичками вирішення проблем; • відновити стосунки у громаді; • сприяти усвідомленню та повазі до цінностей і життя інших людей; • ураховувати потреби й інтереси усіх сторін, у тому числі потерпілих; • фокусувати дію на причинах, а не лише на проявах проблем; • визнавати наявні відновні ресурси та створювати нові; • координувати використання місцевих та державних ресурсів; • вживати попереджувальних заходів. 96

Натепер, більшість правопорушників, чиї випадки пройшли розгляд у «колах правосуддя», були дорослими особами. Водночас зростає й кількість аналогічних випадків, де задіяні молоді правопорушники. Процес “кіл правосуддя” породив низку різновидів у межах цієї практики, включаючи діяльність громадських консультативних комітетів з питань винесення вироків, рад з питань винесення вироків та громадських рад з медіації.16 Матеріал до лекції взято із Посібника з програм відновного правосуддя. Серія посібників з кримінального правосуддя / Управління ООН з наркотиків та злочинності. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні – УЦП, 2009. – 96 с

Тема 8 Проектування в соціальній роботі. Моделювання служби медіації 1. Соціальне проектування. 2. Основи моделювання в наукових дослідженнях. 3. Етапи моделювання. 4. Моделювання служби медіації – основні компоненти.

Соціальне проектування Проектування – визначення версій чи варіантів розвитку або зміни певного явища чи об’єкту; конструювання варіантів оптимального майбутнього стану об’єкту; форма випереджального відображення і перетворення дійсності, спрямована на конструювання системи параметрів майбутнього матеріального об’єкту чи якісно нового стану. Метою проетквання є перетворення дійсноті, коли створюються (чи передбачається створення) об’ктів, явищ або процесів які б відповідали бажаним властивостям. Соціальне проектування – це науково-теоретична й одночасно практична діяльність щодо створення проектів розвитку соціальних систем, інститутів, об’єктів на основі соціального передбачення, прогнозування та планування їх соціальних якостей і властивостей. Тому соціальне проектування пов’язане із інновайіною діяльністю і впровадженням соціальних інновацій. Соціальне проектування – це проектування соціальних об’єктів, явищ, процесів і відношень. В основу соціального проектування мають бути поставлені такі параметри: - суперечливість соціального об’єкту; - багатовекторність розвитку соціального об’єкту; - множинність факторів його буття; - суб’єктивні складові формування соціального очікування та прогнозу; - фактори, що визначають різні критерії оцінки соціального об’єкту. Закономірним результатом проектної діяльності є проект. Проект – сукупність координованих дій із певними точками відліку та завершення з метою досягнення певних 99

цілей із встановленими строками, витратами й параметрами виконання. Головним елементом проекту є його ідея, задум (проблема, завдання), засоби її реалізації (вирішення проблеми) та результати, які здобувають у процесі результату проекту. Виділяють чотири фази проекту: - концепція (формування задуму, ідеї), постановка завдань; - розробка та підготовка проекту; - реалізація проекту; - закінчення проекту. Загальна технологія управління проекту відносно стабільна і включає в себе: формулювання завдань проекту; обгругтування проетку; розробку структури проекту; визначення обсягів та джерела фінансування; складання калькуляції витрат; визначення термінів виконання робіт проекту; складання графіку виконання проекту; розрахунок та розподіл ресурсів; підбір команди виконавців; управління якістю, ризиками; організацію виконання; підготовку та укладення контрактів; підтримання зв’язків із замовниками та споживачами; контроль за виконанням. Соціальний проект – сконструйоване соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація чи підтримка в середовищі матеріальної або духовної цінності, яке має просторово-часові та ресурсні обмеження та позитивний за своїм соціальним значенням вплив на людей. Щоб забезпечити створення та реалізацію соціального проекту необхідно виконати певний комплекс робіт: інформаційних, аналітичних, організаційних, правових, фінансових, кадрових, матеріально-технічних, експертних, тощо. 100

В рамках проетку вибудовується певна нова соціальна модель. Вона може втілювати в собі нові технології, зміни у методиці, які покращують результат соціальної взаємодії особистості. Основи моделювання в наукових дослідженнях Одне із визначення терміну «модель» в українському тлумачному словнику звучить так – це уявний чи умовний (опис, зображення, схема і т. ін.) образ якого-небудь об’єкта, процесу або явища, що використовується як його представник. Соціальне моделювання – метод пізнання соціальних явищ та процесів з допомогою відтворення їхніх характеристик на інших об’єктах – спеціально створених з цією метою моделях. Потреба в соціальному моделюванні обумовлена необхідністю вдосконалення технологій управління соціальною сферою, подолання труднощів у галузі соціального проектування та прогнозування, запобігання негативним наслідкам певних управлінських рішень. Моделювання складається з трьох етапів: побудова моделі; оптимізація моделі; вибір моделі (прийняття рішення). Побудова моделі може відбуватись або за допомогою математичних формул, мов програмування і структурних схем, або за допомогою свідомості та засобів мислення. Модель, що застосовується в наукових дослідженнях, має відповідати таким вимогам:

101

- однозначно подавати (з необхідною глибиною деталізації) відповідні об’єкти дослідження, створені природою чи людиною; - бути допоміжним, природнім або штучним об’єктом, що замінює оригінал у процесі дослідження (на певному етапі дослідження), який здійснюється для отримання відомостей про оригінал; - мати такі властивості оригіналу, що є суттєвими для певного дослідження. Оптимізація моделі відбувається наступним чином: серед усіх можливих варіантів моделей досліджуваної системи потрібно виокремити варіант, оптимальний для певних умов та обмежень. Важливо вчасно відкидати непрактичні моделі, щоб дослідження вийшло точним та надійним. Важливою вимогою оптимізації моделей є їх стійкість за умови можливих змін зовнішніх та внутрішніх умов, а також стійкість по відношенню до тих чи інших можливих змін самої моделі досліджуваної педагогічної системи. Вибір моделі (прийняття рішення) - завершальний етап моделювання. У системному аналізі вибір (прийняття рішення) визначається як дія над безліччю альтернатив, у результаті якої виходить підмножина вибраних альтернатив (зазвичай це один варіант, одна альтернатива). Її вибір може відбуватися за однією чи декількома характеристиками, процедура його відбуватиметься неодноразово, при чому наслідки можуть бути відомі наперед або носити невизначений характер. У процесі прийняття рішення відбувається поступове скорочення кількості розглянутих варіантів за рахунок 102

аналізу та відкидання неіснуючих або неконкурентоспроможних з різних міркувань і показників альтернатив. Моделювання виконує такі важливі евристичні функції: виявляє негативні тенденції, визначає позитивні шляхи вирішення проблем, пропонує альтернативні варіанти. Етапи моделювання. І. Стратегічний (актуалізація знань про педагогічний об’єкт, модель якого мають побудувати). 1. Входження у процес і вибір методологічних засад для моделювання. 2. Виявлення та якісний опис найважливіших характеристик об’єкта, його властивостей, компонентів, структурних вузлів, головних чинників, що можуть вплинути на результати розв’язання проблеми або на наслідки самого процесу. 3. Об’єднання чинників за загальними ознаками й встановлення кількісних співвідношень між елементами процесу. 4. Постановка завдань моделювання. 5. Проектування моделі. ІІ. Практичний (побудова моделі) 1. Побудова нового об’єкта (моделі) й перевірка його відповідності оригіналу (через синтез певних аспектів з урахуванням основних ознак оригіналу так, щоб модель зберігала його первинні характеристики). 2. Вивчення моделі та її здатності сприяти досягненню мети дослідження, отримання нової додаткової інформації. 103

3. Конструювання моделі з уточненням залежності між основними елементами досліджуваного об’єкта, визначення параметрів і критеріїв оцінювання змін цих параметрів. 4. Вибір методик для вимірів,виявлення умов і чинників що впливають на ефективність функціонування моделі. 5. Дослідження валідності моделі в розв’язанні поставлених завдань. ІІІ. Рефлексивний (змістова інтерпретація результатів, отриманих за допомогою моделі) 1. Висновки теоретичних співвідношень та аналітичних уявлень і залежностей. 2. Оцінювання параметрів моделі та її оптимізація. 3. Отримання численних прогнозів. 4. Добір моделі та прийняття рішення щодо її впровадження. 5. Змістова інтерпретація результатів моделювання. Моделювання служби медіації – основні компоненти Розпочинаючи роботи над проектування та моделюванням служби медіації потрібно визначити основну мету її створення. Метою створення служби медіації може бути зменшення конфліктів серед певної категорії соціуму, в певній територіальній громаді або загалом у суспільстві. У випадку шкільної медіації мета може визначатись як навчання дітей конструктивним методам вирішення конфлікту, формування безпечного середовища школи, профілактика правопорушень серед неповнолітніх. 104

Основними компонентами моделювання служби медіації є: - діагностика складових середовища, які потребують якісних змін; - критичний аналіз існуючих технологій, які забезпечують функціонування соціального середовища; - визначення об’єктів впливу; - визначення напрямків діяльності; - вибір оптимальних способів дій; - узгодження дій із соціальними інститутами регіону; - складання графіків, планів роботи. Схематично модель служби медіації можна зобразити так: Назва служби Мета служби Основні завдання № Напрямки діяльності Відповідальни Часові рамки й

Література до теми: 1, 35, 54, 56.

105

Плани семінарських занять

106

Тема 1 Теоретичні основи медіації 1. Практика вирішення конфліктів, запровадження відновних практик у правосудді. 2. Поняття «відновні практики», «медіація». 3. Види медіації. 4. Історія виникнення і розвитку медіації. Дайте відповідь: 1. Що таке «відновні практики»? Які з них Ви можете назвати у правосудді? 2. В яких випадках здебільшого використовуються відновні практики у правосудді? 3. Що таке «медіація»? Яке її значення у соціальній роботі? 4. Які види медіації Ви можете назвати? За якими класифікаційними ознаками вони об’єднані? 5. Простежте історичний розвиток процедури медіації у світі. Якими характерними ознаками він відзначається? Література до теми: 32, 19, 11, 6, 13, 29, 16.

107

Тема 2 Закордонний досвід використання медіації в соціальній сфері 1. 2. 3. 4.

Уведення технології медіації в Німеччині. Історія розвитку технології медіації в США. Ґенеза технології медіації в Канаді. Історія виникнення медіації у Великобританії.

Дайте відповідь: 1. З якими подіями в Німеччині пов’язаний розвиток використання процедури медіації в різних соціальних сферах? 2. Простежте історію розвитку технології медіації в США. Які американські організації на сьогодні розгорнули міжнародну співпрацю з питань медіаційних процедур? 3. Як впроваджувалась та розвивалась технологія медіації в Канаді? 4. Проаналізуйте історію виникнення медіації у Великобританії, опишіть її сучасний стан та використання у соціальній сфері. Література до теми: 13, 10, 11, 15.

108

Тема 3 Медіація як процедура 1. Принципи та правила процедури медіації. 2. Етапи проведення процедури – різні підходи. 3. Фазова модель проведення медіації. 4. Активне слухання, «я-ти-твердження» - основні компоненти комунікативного процесу під час медіації. Дайте відповідь: 1. Які основні принципи медіації? Чим вони характерні, з якими цінностями перегукуються? 2. Проаналізуйте основні правила процедури медіації, якими правилами їх можна доповнити? 3. Систематизуйте різні підходи до етапності процесу медіації. Яка їхня спільна риса? 4. Продемонструйте фазову модель процедури медіації. Які її основні складові? 5. Пригадайте, які є основні техніки активного слухання, за якими ознаками вони класифікуються? 6. Продемонструйте техніку «Я-Ти-твердження» використовуючи рольовий підхід. Література до теми: 28, 17, 13, 1, 32.

109

Тема 4 Трансформативна медіація. Теорія безконфліктного спілкування М.Розенберга 1. Трансформативний погляд на конфлікт і медіацію (за Р.Буш та Д.Фолджер). 2. Метод безконфліктного спілкування «Сендвіч». 3. Основні аспекти теорії М. Розенберга NVC. Дайте відповідь: 1. Які види медіації описують у своїй праці «Що може медіація» Р.Буш і Д.Фолджер? 2. Проаналізуйте основні характерні риси трансформативної медіації. 3. Використовуючи схему – позитив - «негатив» позитив – за допомогою рольового підходу продемонструйте комунікативний процес за методом «Сендвіч». В чому його перевага? 4. На основі книги «Мова життя. Безконфліктне спілкування» М.Розенберга виведіть основні аспекти теорії NVC. Література до теми: 34, 58.

110

Тема 5 Застосування медіації при вирішенні конфліктів у громаді – проблеми біженців, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та ін. 1. Визначення основних проблем біженців, мігрантів, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та дискордантних пар у суспільстві. 2. Окреслення основних шляхів соціальної допомоги у вирішенні різноманітних проблем біженців, мігрантів, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та дискордантних пар. 3. Застосування медіаційних технологій при врегулюванні різного роду конфліктів біженців, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та дискордантних пар Дайте відповідь: 1. Проаналізуйте стан та проблеми «особливих» соціально-незахищених категорій населення України: біженців, мігрантів, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та дискордантних пар. 2. Охарактеризуйте основні напрями роботи соціального працівника із «особливими» категоріями: біженці, мігранти, ВПО, ЛГБТ-спільноти, ЛЖВ та дискордантні пари. Які суспільні чинники призводять до збільшення проблемності даних категорій? 3. Запропонуйте рольові ситуації різного роду конфліктів в середовищі «особливих» категорій. Продемонструйте проведення процедури медіації для врегулювання цих конфліктів. Література до теми: 39, 53, 55, 47, 50, 52.

111

Тема 6 Врегулювання конфліктів між людьми похилого віку в умовах територіального центру 1. Основні види надання соціальної допомоги центрами обслуговування громадян за місцем проживання, соціального захисту населення. 2. Робота соціального працівника з ЛПВ. 3. Аспекти медіаційних процедур у роботі соціального працівника при врегулюванні конфліктів між ЛПВ. Дайте відповідь: 1. Які основні напрями роботи центрів обслуговування громадян за місцем проживання? Опишіть функції соціального працівника такого центру. 2. Які особливості роботи соціального працівника з людьми похилого віку? 3. Якою може бути процедура медіації при врегулюванні проблем людей похилого віку за місцем проживання? Запропонуйте проблемну ситуацію та її вирішення, використовуючи рольову гру. Література до теми: 36, 35.

112

Тема 7 Програми відновного правосуддя – від планування до дій 1. Основні принципи впровадження програм відновного правосуддя в кримінальних справах. 2. Реалізація програм відновного правосуддя. 3. Динаміка втручань із використанням підходу відновного правосуддя. 4. Управління програмою. 5. Моніторинг та оцінка програми. Дайте відповідь: 1. Які основні принципи впровадження програм відновного правосуддя в кримінальних справах Ви знаєте? 2. За яких умов відбувається реалізація програм відновного правосуддя? 3. Якою частотою втручань характеризується використання підходу відновного правосуддя? 4. Яким чином відбувається управління програмою відновного правосуддя в кримінальних справах? 5. З яких компонентів складається моніторинг та оцінка програми відновного правосуддя? Література до теми: 37, 6, 23.

113

Тема 8. Проектування в соціальній роботі. Моделювання служби медіації 1. Соціальне проектування. 2. Основи моделювання в наукових дослідженнях. 3. Етапи моделювання. 4. Моделювання служби медіації – основні компоненти. Дайте відповідь: 1. Що таке проектування? Які його види Ви знаєте? Чим характерне соціальне проектування? 2. Що таке моделювання? Які його етапи Вам відомі? 3. Які основні компоненти моделювання Ви знаєте? Література до теми: 35, 54, 56.

114

Методичні рекомендації до семінарських занять Семінари не дублюють лекції, а є їх логічним продовженням, оскільки поглиблюють знання студентів із принципових положень навчального курсу, розвивають творчу самостійність, цікавість до науки та наукових досліджень, допомагають поєднати науково-теоретичні положення з практичними. На семінарських заняттях студенти оволодівають науковим апаратом, набувають вмінь та навичок проводити процедуру медіації, працювати з конкретною соціальною категорією у випадку виникнення конфлікту. Виступ із доповіддю під час семінару потребує ґрунтовнішої підготовки, використання кількох джерел інформації. На семінарі доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами, ілюструє переконливими прикладами. Інші студенти уважно його слухають, щоби бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. Доповідь та повідомлення мають три частини: вступ, основний зміст, висновки. Кожна з них відіграє окрему роль, а у цілому вони мають забезпечити цілісність розкриття теми виступу. Якість виступу значною мірою залежить від чіткості його побудови, здатності довести висунуті твердження та від аргументації висновків, а також критичного мислення доповідаючого. Обов’язковим є власний аналіз студента стосовно проблеми, яка розглядається. До семінару-доповіді за змістом і методикою близький семінар, на якому студенти презентують обговорюють творчі проекти. Для цього необхідно заздалегідь обрати 115

тему проетку (служби, яку потрібно спроектувати), презентувати його, виступаючи перед аудиторією, письмовий варіант здати викладачу. Значення семінару полягає в тому, щоби дати змогу студентові звернутись до самостійного пошуку знань, глибше пізнати і розвинути власні можливості, виховувати в них здатність до полеміки. Для виступу з повідомленням, доповіддю, студент користується планом, який має заздалегідь. Доповідь же присвячується певній темі. Вона може бути складена як огляд опрацьованої літератури за результатами конкретного наукового дослідження. Підготовка до доповіді:  уточнення та осмислення теми;  формулювання цілі виступу;  визначення основних питань для доповіді;  підбір фактичного матеріалу (теоретичних положень, прикладів з практики та інше);  вибір необхідного матеріалу та його аналіз;  опрацювання плану виступу;  написання повного тексту виступу чи тез, в окремих випадках – розгорнутого плану. Підготовка до виступу на семінарі вимагає опрацювання певної літератури, що має супроводжуватися записами. Це має бути план та конспект. Джерельна база, яка є методичною основою до підготовки до семінару може бути доповнена студентом самостійно та категорично не має включати неперевірених Інтернет-джерел, посилань, статей із Вікіпедії. 116

Студенти виконують завдання з проектування, моделюють рольові ситуації конфлікту, які беруться із реального життя або уявні, самостійно підбирають технології медіації для вирішення запропонованих ситуацій, що у свою чергу сприяє активізації навчальнопізнавальної діяльності та підвищенню ефективності навчання. Максимальна оцінка на семінарі проставляється за умови:  коректного і вичерпного обгрунтування запропонованих для розгляду проблемних ситуацій;  вичерпного теоретичного обгрунтування та ілюстрація відповідей прикладами;  прояву під час обговорень доповідей та повідомлень глибоких пізнань теоретичного матеріалу певної дисципліни, використання положень інших дисциплін;  вичерпного обгрунтування тез і пропозицій, що сформульовані у відповідях на поставлені питання, чітка логіка міркувань;  вичерпної аргументації та її відповідності точці зору, що відстоюється;  коректного використання фактичного матеріалу при відповідях на поставлені питання;  вільного володіння понятійним апаратом певної галузі знань, точне використання спеціальних термінів та їх визначень;  самостійності при вирішенні поставлених завдань, відповідях на запитання; 117

 ініціативи в обговоренні проблем, доповідей та зауважень;  чіткості побудови доповіді, доказовості висловлюваних тверджень, аргументації висновків.

118

Питання до курсу 1. В чому полягає суть методу «Сендвіч» у комунікативній взаємодії? 2. В чому полягають основні завдання медіатора? 3. В яких випадках здебільшого використовуються відновні практики у правосудді? 4. Визначте алгоритм впровадження шкільної служби порозуміння в ЗНЗ. Яка специфіка проведення Кола? 5. Дайте характеристику поняттю «посередництво». Проаналізуйте участь третьої сторони у розв’язанні конфлікту. 6. З якими подіями в Німеччині пов’язаний розвиток використання процедури медіації в різних соціальних сферах? 7. З яких компонентів складається моніторинг та оцінка програми відновного правосуддя? 8. З яких компонентів складається професійна підготовка координатора ШСП, в чому полягає його роль? 9. За яких умов відбувається реалізація програм відновного правосуддя? 10. Запропонуйте рольові ситуації різного роду конфліктів в середовищі «особливих» категорій. 11. На основі книги «Мова життя. Безконфліктне спілкування» М.Розенберга виведіть основні аспекти теорії NVC. 12. Назвіть та охарактеризуйте основні функції медіатора. 13. Опишіть нейтральність та неупередженість медіатора, як один із ключових принципів медіації, в чому його суть? 14. Опишіть технологію проведення «кіл правосуддя». 119

15. Опишіть шляхи вирішення конфліктних ситуацій. Конструктивний підхід. 16. Охарактеризуйте види сімейних конфліктів. 17. Охарактеризуйте доцільність та основні цілі медіації. 18. Охарактеризуйте основні напрями роботи соціального працівника із «особливими» категоріями: біженці, мігранти, ВПО, ЛГБТ-спільноти, ЛЖВ та дискордантні пари. Які суспільні чинники призводять до збільшення проблемності даних категорій? 19. Охарактеризуйте поняття «шкільна медіація», «медіація ровесників». 20. Охарактеризуйте явище конфлікту в професійній діяльності соціального працівника. 21. Проаналізуйте історію виникнення медіації у Великобританії, опишіть її сучасний стан та використання у соціальній сфері. 22. Проаналізуйте основні правила процедури медіації, якими ще правилами їх можна доповнити? 23. Проаналізуйте основні характерні риси трансформативної медіації. 24. Проаналізуйте поняття «конфлікт», та його види. 25. Проаналізуйте Проект закону України «Про медіацію», в чому полягають основні поправки до нього? 26. Проаналізуйте стан та проблеми «особливих» соціально-незахищених категорій населення України: біженців, мігрантів, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та дискордантних пар. 27. Проаналізуйте стратегії виходу з конфлікту за К.Томасом. 28. Проаналізуйте та прокоментуйте Європейський кодекс поведінки медіаторів. 120

29. Проаналізуйте фазову модель процедури медіації. Які її основні складові? 30. Продемонструйте техніку «Я-Ти-твердження» використовуючи рольовий підхід. 31. Простежте історичний розвиток процедури медіації у світі. Якими характерними ознаками він відзначається? 32. Простежте історію розвитку технології медіації в США. Які американські організації на сьогодні розгорнули міжнародну співпрацю з питань медіаційних процедур? 33. Систематизуйте різні підходи до етапності процесу медіації. Які їхні спільні риси? 34. Узагальніть, які є основні техніки активного слухання, за якими ознаками вони класифікуються? 35. Чому конфіденційність є обов’язковою умовою медіації? 36. Що таке «відновні практики»? Які з них Ви можете назвати у правосудді? 37. Що таке «медіація»? Яке її значення у соціальній роботі? 38. Що таке моделювання? Які його етапи Вам відомі? 39. Що таке проектування? Які його види Ви знаєте? Чим характерне соціальне проектування? 40. Як відбувається процедура медіації між потерпілим та правопорушником? 41. Як впроваджувалась та розвивалась технологія медіації в Канаді? 42. Яка суть принципу «конфлікт інтересів»? 43. Яка технологія проведення конференцій у громаді та сімейних конференцій? 44. Яким чином відбувається управління програмою відновного правосуддя в кримінальних справах? 45. Які ролі виконує медіатор? 121

46. Які аспекти процесу сімейної медіації? 47. Які Ви знаєте організації, що пропагують використання медіації в Україні? 48. Які види медіації Ви можете назвати? За якими класифікаційними ознаками вони об’єднані? 49. Які види медіації описують у своїй праці «Що може медіація» Р.Буш і Д.Фолджер? 50. Які ключові позиції розглянуто в Рекомендованих стандартах функціонування ШСП? 51. Які основні компоненти моделювання Ви знаєте? 52. Які основні напрями роботи центрів обслуговування громадян за місцем проживання? Опишіть функції соціального працівника такого центру. 53. Які основні принципи впровадження програм відновного правосуддя в кримінальних справах Ви знаєте? 54. Які основні принципи медіації? Чим вони характерні, з якими цінностями перегукуються? 55. Які основні проблемні елементи включають в себе Тренінги підготовки шкільних медіаторів? Яка мета Тренінгів? 56. Які особливості роботи соціального працівника з людьми похилого віку? 57. Які передумови впровадження медіації в Україні на законодавчому рівні? 58. Які технології роботи соціального працівника з сім’єю? 59. Якою є динаміка втручань з використанням підходу відновного правосуддя в кримінальних справах? 60. Якою може бути процедура медіації при врегулюванні проблем людей похилого віку за місцем проживання? 122

Джерела до курсу Базові 1. Білик Н. Впровадження технології медіації у загальноосвітній школі: виклики сьогодення / Н.Білик // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 747. Педагогіка та психологія. – Чернівці: Чернівецький нац. у-т, 2015. – 208 с. – С 9-16. 2. Бочкор Н. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : метод. рек. / Н.П. Бочкор, Є.В. Дубровська, О.В.Залеська та ін. – Київ: МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. – 84 c. 3. Ващенко І.В. Конфліктологія та теорія переговорів: навч. посіб. / І.В.Ващенко, М.І.Кляп. – К.: Знання, 2013. – 407 с. 4. Гайдамашко І.А. Професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів до профілактики агресії підлітків: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / І.А. Гайдамашко – Тернопіль, 2013 – 24 с. 5. Гірник А. Основи конфліктології. / А.Гірник – К: ВГІ НАОУ, 2001. 6. Гірник А.М. Соціальна робота та програми відновного правосуддя: теорія та практика. Навчальний посібник / А.М. Гірник – К., 2009 7. Гришина Н. Психология конфликта. 2-е изд. / Н.В. Гришина — СПб.: Питер, 2008. — 544 с. 8. Заверико Н.В. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2011. – 240 с. 9. Закон України Про охорону дитинства. 123

10. Иво Эртсен, Роберт Маккей, Криста Пеликан, Джолиен Виллемсенс, Мартин Райт. Реконструкция связей в сообществе – медиация и восстановительное правосудие в Европе. – Пер. с англ. – К.: Издатель Захаренко В.А., 2008. – 184 с. 11. Иво Айртсен. Деятельность в области восстановительного правосудия в Европе // Вестник восстановительной юстиции. – Вип.3, М., 2000. 12. Коваль Р. Шкільна служба розв’язання конфліктів: досвід упровадження. Посібник / Р.Коваль, А.Горова, А.Нікітчук та інші – К.: Видавець Захаренко В.О., 2009. – 168 с. 13. Леко Б., Чуйко Г. Медіація: підручник. / Богдан Леко, Галина Чуйко – Чернівці: Книги – ХХІ, 2011. – 464 с. 14. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. — К.: Каравела, 2004. — 456 с. 15. Маерс, Девид. Международный обзор программ восстановительного правосудия. / Пер. з англ. Н.Дармограй, Т.Данилів. - К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. - 101 с. 16. Микитин Ю. І. Медіація у кримінальних справах: деякі правові аспекти. – К., 2006. – 84 с. 17. Модель процесу посередництва: концепції, методи та прийоми: Посібник. 2-ге вид., доп. / За ред.. А.Журавського, Н. Гайдук. – Вінніпег; Львів: Малті-М, 2004. – 151 с. 18. Муліка К.М. Шкільні служби порозуміння як шлях до підвищення психологічної культури в учнівському середовищі // К.М.Муліка // Педагогічні технології. Постметодика, №6 (91) – Полатава, 2010 – С 32-37. 124

19. Орлянський В.С. Конфліктологія. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 160 с. 20. Орос О.Б. Соціальні чинники фізичного насильства серед дітей старшого підліткового віку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соц. наук: спец. 22.00.04 «Спеціальні та галузеві соціології» / О.Б.Орос. – Київ, 2013. – 20 с. 21. Павелків Р.В. Вікова психологія: підручник / Р.В. Павелків. – К.: Кондор, 2011. – 468 c. 22. Подковенко Т.О. Медіація як один з альтернативних способів ров`язання юридичних конфліктів // Т.О. Подковенко // Держава і право. — 2009. — Вип. 45. — С. 31-38. 23. Посібник з програм відновного правосуддя. Серія посібників з кримінального правосуддя / Управління ООН з наркотиків та злочинності. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні – УЦП, 2009. – 96 с 24. Проект Закону України про медіацію № 481 25. Робота з комунікативно обдарованими учнями: методичні рекомендації / Н.В. Лук’янчук. – К.: Інститут обдарованої дитини. – 2013. – 107 с. 26. Ролінський В.І. Соціально-педагогічні умови профілактики насильства щодо підлітків: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.05 «Соціальна педагогіка» / В.І. Ролінський – Київ, 2005 – 20 с. 27. Словник-довідник термінів з конфліктології [уклад. проф. М.І.Пірен, проф. Г.В.Ложкіна] – Чернівці-Київ – 1995. – 332 c. 28. Сприяння процесам демократизації у суспільних інституціях України через використання медіації / 125

Документація спільного семінару Католицького університету м.Фрайбурга та Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича / Проект відбувся за сприяння Фонду DAAD (Німецької служби академічних обмінів) в рамках програми «Підтримка демократії в Україні» – Чернівці, 2013 р. - 84 с. 29. Стратегії забезпечення життєздатності відновних практик: механізм співпраці правової системи та громади заради суспільної безпеки. Посібник. — К.: Видавець Захаренко В. О., 2009. — 224 с. 30. Формування превентивного виховного середовища загальноосвітнього навчального закладу: навч.-метод. посіб. / Єжова О.О., Кириченко В.І., Тарасова Т.В., Федорченко Т.Є., Муромець В.Г., Нечерда В.Б., Оржеховська В.М., Кириленко С.В.; [За заг. ред. д.п.н., проф. Оржеховської В.М.]. – Кіровоград : Імекс ЛТД, 2014. – 172 с. 31. Шкільна медіація як засіб вирішення конфліктів серед підлітків / Л. Дурняк // Педагогіка і психологія проф. освіти : наук.-метод. журн. – 2013. – № 5. – cc. 191-200. 32. Яхно Т.П., Куревіна І.О. Конфліктологія та теорія переговорів. Навч. посіб. / Т.П. Яхно – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 168 с. Допоміжні 33. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка: схеми, таблиці, коментарі: навч. посіб. [для студентів вищ. навч. закл.] / О.В. Безпалько – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 208 с – с 35. 126

34. Буш Р., Фолджер ДЖ. Що може медіація. Трансформативний підхід до конфлікту (рос. мовою) // Пер. з англ.. – К.: Видавець Захаренко В.О., 2007. – 261 с. 35. Звєрєва І. Енциклопедія для фахівців соціальної сфери. – 2-ге видання / за заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої – Київ, Сімферополь: Універсум, 2013. – 536 с. 36. Капська А.Й. Соціальна робота. Навчальний посібник. – К.: Видавничий дім «Слово», 2011. – 400 с. 37. Коваль Р. Відновне правосуддя в Україні: досягнення та перспективи // Відновне правосуддя в Україні: Щоквартальний бюлетень. – 2008. - №3. – грудень – С. 17-20. 38. Пірен М. І. Конфліктологія: Підручник. — К.: МАУП, 2003. — 360 с. 39. Соціальна робота з різними категоріями клієнтів: наук.-навч.-метод. посіб.: Для студ., магістрантів, асп. та спец. у галузі соціальної роботи, соціальної педагогіки / авт.-уклад. С. Я. Харченко [та ін.]; Луганський держ. педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. - Луганськ: Альмаматер, 2003. - 198 с. Інформаційні ресурси 40. Директива 2008/52/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 21 травня 2008р. Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах / http://www.commonground.org.ua/dld/doc/2008%2852%29_eu -mediation-directive-ukr.pdf 41. Дітківська Н.В. Роль і значення посередницької діяльності у професійній підготовці майбутніх соціальних педагогів / http://intkonf.org/ditkivska-nv-rol-i-znachennyaposerednitskoyi-diyalnosti-u-profesiyniy-pidgotovtsimaybutnih-sotsialnih-pedagogiv/ 127

42. Європейський кодекс поведінки медіаторів / http://www.richardbutler.com/euromed/Code_of_Conduct.htm 43. Керівні принципи No 14 для кращого виконання наявних Рекомендацій щодо медіації в сімейних справах і щодо медіації в цивільних справах / http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/6b6c1e2e6ad3e2f cc225745c0034f4cc/f8c093ad5cb7148bc2257d8d002488a0/.pd f 44. Кодекс етики медіатора / http://ukrmediation.com.ua/ua/about_center/mediator_code_of _ethics/ 45. Конфліктологія Орлянський B.C. / http://pidruchniki.ws/12191214/psihologiya/konfliktologiya__orlyanskiy_bc 46. Конфліктологія. Прибутько П.С., вид-во, 2010 / http://pidruchniki.ws/12090810/psihologiya/mediatsiya_sposib _vregulyuvannya_konfliktiv#240 47. Марценюк Тамара. Права людини для ЛГБТспільноти і Євромайдан / http://commons.com.ua/pravalyudini-dlya-lgbt-spilnoti-i-yevromajdan-2013-2014/ 48. Міністерство внутрішніх справ України / http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/index. 49. Проект закону про медіацію / http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54558 50. Резолюція VIII Національної конференції ЛГБТруху та ЧСЧ-сервісу України «Переосмислення: спільнота та рух» / http://www.hivreforminaction.org/wpcontent/uploads/2016/01/2015-12-30-укр-Резолюция-VIIIНац-ЛГБТ-МСМ-конференции.pdf

128

51. Розпорядження щодо профілактичної роботи з запобігання правопорушенням та злочинності серед дітей та учнівської молоді / http://www.mon.gov.ua/ 52. Савчук Олена. Робота з випадком / http://network.org.ua/upload/iblock/a52/a524c8f8d1c2c301909 8cdf9aec62ead.pdf 53. Семигіна Т.В. Соціальна підтримка внутрішньо переміщених осіб / http://www.ukr-socium.org.ua/Arhiv/US2-2015/65-72.pdf 54. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник / subject.com.ua/sociology/dict/284.html 55. Сухина Євгенія. Особливості роботи в внутрішньо переміщеними особами / http://businessterritory.com.ua/articles/osoblivosti-roboti-z-vnutrishnoperemishchenimi-osobami 56. Теоретичні аспекти моделювання як методу / http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=14308&chapter=1 57. Український центр порозуміння / http://uccg.org.ua/ 58. Язык жизни. Ненасильственное общение. Маршал Розенберг / http://www.ereading.club/bookreader.php/112954/Rozenberg_Yazyk_zhizni. _Nenasil'stvennoe_obshchenie.pdf

129

Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів з навчального предмета На самостійне вивчення дисципліни студентам відводиться 36 годин. Підготовка студентів до семінарських занять, контрольних робіт та відповіді на заліку відбувається самостійно. Самостійна робота – це форма організації індивідуального вивчення студентами навчального матеріалу в аудиторний та позааудиторний час. Мета СРС — сприяти формуванню самостійності як особистісної риси та важливої професійної якості молодої людини, суть якої полягає в уміннях систематизувати, планувати, контролювати й регулювати свою діяльність без допомоги й контролю викладача. Завданнями СРС є засвоєння певних знань, умінь, навичок, закріплення та систематизація набутих знань, їхнє застосування за вирішення практичних завдань та виконання творчих робіт, виявлення прогалин у системі знань із предмета. Для реалізації самостійної роботи в процесі вивчення навчального предмета студенти виконують комплекс завдань різних типів відповідних рівнів складності. Самостійні завдання з курсу систематизовані у вигляді тем та представлені у таблиці. До кожної теми зазначена певна кількість годин, які відведено на її самостійне опрацювання. Студенти мають можливість опрацювати теми із самостійної роботи під час аудиторних занять (лекції, семінари), отримавши конкретні завдання, а також вдома за планом. 130

Основним джерелом теоретичної інформації для студента є конспект лекцій. Важливу роль при цьому також відіграє вміння студента працювати на лекції та вести конспект. Це, у свою чергу, впливає на оцінювання знань, умінь студента в результаті вивчення дисципліни. Відповідно до тематичного плану курсу «Основи медіації у соціальній сфері» передбачається самостійна робота над проектуванням моделі служби медіації, що включає в себе більшу частину самостійної роботи студента, ніж його діяльність під час семінару та представлення результату під час семінарського заняття. Методичною основою виконання даного завдання є лекція «Проектування в соціальній роботі. Моделювання служби медіації», а також відповідні джерела. Розроблені проекти студенти не тільки представляють і захищають у своїх навчальних групах, але й зможуть апробувати їх у реальних умовах практичної діяльності. Виконання завдань для самостійної роботи студента є обов’язковою умовою допуску до підсумкових контрольних робіт, а також до заліку.

131

Критерії оцінювання знань студентів під час заліку На заліку із дисципліни «Основи медіації у соціальній роботі» студенти мають можливість отримати 40 балів. Опитування відбувається письмово у формі тестів трьох рівнів складності. Всього пропонується 12 тестів, з них 4 – низького рівня складності, 4 – середнього та 4 – високого. За правильну відповідь на тест низького рівня студент отримує 2 бали; на тест середнього рівня 3 бали; на тест високого рівня 5 балів.

132

ЗМІСТ Вступ...........................................................................................3 Мета та завдання навчальної дисципліни................................4 Теоретичний зміст програми навчальної дисципліни............5 Теми лекційних занять..............................................................6 Теми семінарських занять.........................................................9 Самостійна робота...................................................................12 Методи навчання......................................................................13 Методи контролю.....................................................................13 Розподіл балів, які отримують студенти................................13 Шкала оцінювання: національна та ЄКТС............................14 Конспекти лекцій.....................................................................15 Тема 1. Посередництво у вирішенні конфліктів...................16 Тема 2. Запровадження технології медіації в Україні: аналіз законодавства...............................................................35 Тема 3. Етичні норми процесу медіації.................................44 Тема 4. Завдання, функції та ролі медіатора..........................53 133

Тема 5. Шкільна медіація: створення шкільних служб порозуміння у ЗНЗ........................................................61 Тема 6. Вирішення конфліктів у сім’ї за допомогою медіатора..........................................................79 Тема 7. Відновні програми для неповнолітніх правопорушників.....................................................................87 Тема 8. Проектування в соціальній роботі. Моделювання служби медіації........................................................................98 Плани семінарських занять...................................................106 Тема 1. Теоретичні основи медіації......................................107 Тема 2. Закордонний досвід використання медіації в соціальній сфері..................................................................108 Тема 3. Медіація як процедура.............................................109 Тема 4. Трансформативна медіація. Теорія безконфліктного спілкування М.Розенберга.....................................................110 Тема 5. Застосування медіації при вирішенні конфліктів у громаді – 134

проблеми біженців, ВПО, ЛГБТ-спільнот, ЛЖВ та ін........111 Тема 6. Врегулювання конфліктів між людьми похилого віку в умовах територіального центру.................................112 Тема 7. Програми відновного правосуддя: від планування до дій............................................................113 Тема 8. Проектування в соціальній роботі. Моделювання служби медіації......................................................................114 Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів з навчального предмета...........................115 Питання до курсу...................................................................119 Джерела до курсу...................................................................124 Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів з навчального предмета...........................129

135

Для нотаток

136

Навчальне видання Основи медіації в соціальній роботі Навчально-методичний посібник

Укладачі: Тимчук Л.І., Білик Н.М. Відповідальний за випуск: Петрюк І.М.

137