Історія української ...

(лат. socialis: суспільний і realis: суттєвий, дійсний), – псевдохудожній унітарний метод (напрям) у радянській літературі. Уперше офіційно названий на сторінках "Літературної газети" (1932, 23 травня), декретований Й.Сталіним (1932), офіційно проголошений на Першому з'їзді радянських письменників (1934), обґрунтований М.Горьким, А.Луначарським, О.Ждановим та ін. Його основою стало штучне поєднання художнього стилю (реалізм) та політичної, позахудожньої тенденції (соціалістичний). Визначальними для нього були позаестетичні принципи: партійність як абсолютизований критерій класової доктрини марксизму-ленінізму, звульгаризована народність, пролетарський інтернаціоналізм тощо. Поняття прекрасного стосувалося міфізування та прославлення радянської ладу і його вождів, героїв (Г.Котовський, В.Чапаєв, Павлик Морозов та ін.), потворне – викриття "класових ворогів" тощо.