Історія української ...

(лат. urbanus: міський) – зображення у художніх творах великих міст, мегаполісів, увага до техніки, відтворення стрімкого темпоритму життя, шумів тощо. Особливо виразними були такі мотиви у футуристів та конструктивістів.

різновид гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею, який синтезував жанрові особливості гумористичного оповідання, анекдоту й фейлетону, поєднав іронічний наратив із конкретністю зображуваного об'єкта. Характерні особливості: невимушена дотепність, семантична розкутість, жартівлий настрій, м'який сміх і водночас витончений ліризм, "мовний слух".

(лат. futurum: майбутнє) – радикальна стильова тенденція авангардизму початку ХХ століття. Виникла в Італії в 1909 році як альтернатива кубізму. Його творці заявляли, що творять "мистецтво майбутнього", заперечуючи його суспільну функцію та ідейний намір митця, і ставили за мету розміщанення людини та доби. Футуристи фетишизували форму твору, оскільки для них набагато важливіше як зроблено твір, ніж те, що в ньому стверджується. Внаслідок цього тьмяніло зображення дійсності, її оцінка. Футуристи інтенсивно розробляли тему індустріального пейзажу та урбаністичні мотиви, тому відбили у творах небачений розмах технічного прогресу, складали гімни моторові, ракеті, автомобілеві, а заодно й кулеметові й авіаційній бомбі, адже вони так само творіння техніки.