Історія української ...

(франц. avant-garde, букв.: передова охорона) – потужний антитрадиційний напрям літератури й мистецтва ХХ століття, пов'язаний із руйнуванням звичних художніх форм та канонів. Складався з багатьох стильових течій – кубізму, абстракціонізму, футуризму, дадаїзму, сюрреалізму, конструктивізму тощо. Термін походить зі сфери військової справи, означає підрозділ, що, рухаючись попереду основних частин, дестабілізує своїми провокаціями противника. Роль авангардистів полягала у розкритті хворобливих явищ художнього життя, зображуваних в гіпертрофовано абсурдній формі. У ньому вбачається прояв сміхової культури, очищення мистецького руху від гальмівних тенденцій, розчленування мистецьких явищ на складові й довільний їх монтаж. В українському письменстві найпомітнішим виявився футуризм; менш відомим виявився конструктивізм. Еволюція авангардизму в Україні була перервана через панування соцреалізму.

(рос. агітка) – естетизована ілюстрація певних ідеологем чи політичних доктрин, псевдохудожній твір, заангажований політичними потребами. Як жанр, пов'язаний з "політичним театром", сформувався у 20-ті роки ХХ століття, хоча його джерела віднаходять у єзуїтському театрі доби бароко. Агітка зазвичай розрахована на сприймання елітарного реципієнта, якому навіюються готові пропагандистські, переважно позначені "лівими" ідеологемами формули у вигляді словесних кліше однозначних написів, плакатів, кінокадрів, монтажу та ін., що не потребують для розуміння ні особливих зусиль, ні смаку.

силабічний, внутрішньо симетричний дванадцятискладник із цезурою посередині, з обов'язковим наголосом на шостому та на дванадцятому складах та чергуванням парних окситонних та парокситонних рим. Одна з поширених форм у французькій поезії, відомим прикладом якої вважається епічна віршова поема "Роман про Олександра Македонського" (ХІІ ст.). Класичний олександрійський вірш застосовував М.Зеров (цикл "Олександрійські вірші").

(грец. аntistrophē, від anti: проти і strophē: строфа) – в античній хоровій ліриці – зворотна парна строфа, що за метричною структурою відповідала непарній; вони часто перемежовувалися та замикалися еподами – частиною хорової партія, яка мала інший ритм. Поділ на строфи та антистрофи нечасто спостерігається в українській літературі, однак до нього звертався П.Тичина у поетичній збірці "Замість сонетів і октав" (без еподів).