Історія української ...

(лат. experimentum: проба, дослід і prosa oratio: проста мова) – умовна назва металітературного наративу в модерністській белетристиці, який був поширений у 20-ті роки ХХ століття, реалізувався як ревізія, реітерпретація, творча трансформація епічної деконанізованої класики. Для інтелектуальної прози характерна вишуканість, естетизм, філософічність, про що свідчать композиційно концентричні романи "Аліна і Костомаров", "Романи Куліша", "Дівчинка з ведмедиком", "Доктор Серафікус", "Без ґрунту" В.Домонтовича, повісті "Вертеп" А.Любченка, "Подорож вченого доктора Леонардо та його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швейцарію" М.Йогансена.

(нім. Emigrantenliteratur, Exilliteratur, англ. liretature in exile, польс. emigracyjna literature, від лат. emigration: виселення) – творчість письменників, які виїхали з політичних, економічних, релігійних причин на чужину на постійне або тривале проживання. У міжвоєнне двадцятиліття найпомітнішою була діяльність представників "Празької школи" (Є.Маланюк, Ю.Дараган, О.Ольжич, О.Стефанович, Н.Лівицька-Холодна, та ін.), представники якої виробили свою естетичну концепцію, надали чіткості традиційно кардіоцентричній українській ліриці. Найчастіше ці письменник друкувалися у "Літературно-науковому віснику ("Віснику") за редакцією Д.Донцова, мали свій журнал "Ми", видавництво "Варяг". Іноді на позначення еміграційна література вживають поняття "література діаспори". Енжамбеман, або Перенесення – прийом у віршах, що полягає у перенесенні фрази або частини слова з попереднього рядка в наступний, зумовлений не збіганням ритмічної паузи зі смисловою. Рядок при цьому втрачає нормативну версову викінченість. До такого перенесення вдавалися М.Зеров, П.Тичина.