Орнаментальність прози
(нім. Ornament, від лат. ornamentum: прикраса і лат. prosa oratio: проста мова) – стильова ознака києворуського письменства ХІІ століття, в основу якої покладені мозаїчність, використання одних текстів для оздоблення інших, тематичні зміни, відхилення наративу від основної сюжетної лінії, використання згущеної символіки, нагромадження гіпербол, антитез, ускладнення синтаксису, тяжіння до мовної ритмізації та ін., які могли немовби перекривати перебіг думки. Спостерігається в епічних творах українських письменників 20-х років ХХ століття, зокрема Г.Михайличенка, А.Головка, Г.Косинки, М.Ялового, А.Любченка, М.Йогансена та ін. Найповніше вона реалізована у ранній музичній, ритмізованій, перейнятій ліричним пафосом прозі М.Хвильового, в якій фабула відігравала незначну роль, хаотична композиція була скріплена замальовками миттєвих настроїв, символічними деталями (новела "Арабески", 1927).
|