Вступ
Об’єктами і кінцевим результатом селекційного процесу є породи, сорти і штами як штучно створені людиною популяції організмів. Порода тварин – це сукупність особин певного виду тварин, яка має спадкові особливості. У породі має бути достатня кількість тварин, інакше обмежується можливість застосування добору, що швидко призводить до виродження породи. Тварин, подібних за особливостями, живою масою, продуктивністю, плодючістю та іншими ознаками, прийнято об’єднувати у певні групи (класи).
Чим породи, сорти й штами відрізняються від диких видів? У штучно створених людиною форм значно більша різноманітність ознак, аніж у їхніх диких родичів. Так, у домашніх тварин чи культурних рослин зберігаються майже всі прояви рядів мінливості ознак, у них зменшено або збільшено розміри тіла, зменшено або збільшено продуктивність чи врожайність. Селекційний процес уможливлює існування організмів з крайніми варіантами норми реакції (наприклад, з видовженими чи короткими ногами), з рецесивними проявами ознак, що не сприяють нормальній життєдіяльності (наприклад, відсутність шерсті у кішок породи сфінкси). Це пояснюється тим, що селекціонери цілеспрямовано здійснюють добір тих ознак, що є цікавими для людини, а для створених організмів вони некорисні чи навіть шкідливі, через що вони не здатні існувати без постійної уваги людини.
Отже, порода тварин, сорт рослин та штами мікроорганізмів є групами організмів, що штучно створені людиною.
чому суть основних методів селекції?
Добір – процес створення порід, сортів, штамів шляхом систематичного збереження особин з певними, цінними для людини, ознаками. На початкових етапах одомашнювання людина здійснювала несвідомий (стихійний) добір без чітко визначеної мети. Якщо ж селекціонер бажає отримати певний сорт чи породу і здійснює відбір особин із необхідними якостями, то це вже буде свідомий (методичний) добір. В селекції застосовують ще масовий та індивідуальний добір. Масовий добір здійснюється за фенотипом і забезпечує вибір особин за зовнішніми ознаками. Якщо добір зводиться до виділення особин і перевірки їхніх генотипів за аналізом нащадків, то це індивідуальний добір.
Гібридизація – це процес одержання нащадків внаслідок поєднання генетичного матеріалу різних клітин або організмів. Схрещування можливе як у межах одного виду (внутрішньовидова споріднена і неспоріднена гібридизація), так і між особинами різних видів (міжвидова гібридизація).
Споріднена гібридизація (інбридинг) – це внутрішньовидове схрещування близькоспоріднених форм, яке сприяє підвищенню гомозиготності нащадків. За цієї форми схрещування слід враховувати негативні наслідки: часте пригнічення життєдіяльності внаслідок переходу більшості генів у гомозиготний стан.
Неспоріднена гібридизація (аутбридинг) – це внутрішньовидове схрещування ліній, сортів, порід, яке заззвичай сприяє підвищенню гетерозиготності нащадків. Одним із результатів неспорідненої гібридизації є явище гетерозису, або «гібридної сили», за якого перше покоління гібридів має підвищену життєздатність і продуктивність порівняно з вихідними батьківськими формами.
Міжвидова (віддалена) гібридизація – схрещування особин, які належать до різних видів і навіть родів з метою поєднання у гібридів цінних комбінацій спадкових ознак. Ця форма гібридизації часто супроводжується безплідністю гібридів, що зумовлено відсутністю можливості кон’югації між гомологічними хромосомами.