Типи лісу
Типи лісу. Лісова типологія у рекреаційному
лісівництві
1. Вчення про типи лісу.
2. Класифікація типів лісу по Є. В. Алексєєву, едафічна сітка П. С.
Погребняка.
3. Таксономічні одиниці за Д. В. Воробйовим.
4) Використання типології у рекреаційному лісівництві.
= 1 =
Тип лісу – це основна класифікаційна одиниця лісів, яка об'єднує
ділянки лісу, характерні певною сукупністю однорідних лісорослинних умов,
однаковим складом деревних порід, кількістю ярусів, аналогічною фауною,
тобто така, що потребує однакових лісогосподарських заходів при рівних
екологічних умовах.
Отже, тип лісу – поняття синтетичне, включає деревостан та інші
складові частини лісу в єдності з середовищем. Враховуються також
екологічні умови.
Взаємозв'язок взаємодії лісових насаджень і факторів навколишнього
середовища розглядає лісова типологія – наука про типи лісу, типи
лісорослинних умов, наука, що вивчає їх особливості, закономірності
просторового розміщення і т.д.
Лісова типологія є частиною лісознавства, яка розробляє питання
діагностування, виділення та класифікації типів лісу, типів лісорослинних
умов. Вона пояснює причини різноманітності природних лісів, спираючись
на фактори навколишнього середовища і біоекологічні властивості деревних
порід.
У народі з незапам'ятних часів існував поділ лісів на певні категорії:
сосняк – бір, дубовий ліс – діброва, ялиновий ліс – ремінь. Створення
наукової типології пов'язане з іменем основоположників сучасного вчення
про ліс Г. Ф. Морозова і Каядера.
Вперше в історії науки праця Морозова про типи лісу була
опублікована 1903 р.
За Морозовим «тип лісу – сукупність насаджень, об'єднаних в одну
групу спільністю умов місцезростання» (1904 р.).
Морозов виділив «основні» і «тимчасові» типи лісу.
Основні – насадження, які найбільш повно відповідають умовам
середовища. Наприклад: сосняки на піщаних грунтах.
Тимчасові - появляються на місці основних, існують недовго і знову
витісняються основними. Наприклад: осичники і березняки на місці
ялинників на опідзолених грунтах.
Морозов уперше визначив тип лісу як комплексну систему, що включає
біоекологічні властивості рослин, умови географічного середовища,
історико-геологічні причини, конкурентні відносини і антропогенний вплив.
Каядер, Сукачов В. М. розробили фітоценотичну типологію. Сукачов
типи лісу назвав за головною породою і представником ЖГВ: - наприклад,
сосняк-брусничник.
= 2 =
Академік Погребняк побудував класифікацію типів умов зростання
лісу, спираючись на ранні роботи Морозова, Крюденера і проф. Алєксєєва.
Під поняттям «тип лісу» він розумів «усі ділянки лісу і навіть вирубки,
що підлягають залісненню, з еколого-однорідними умовами». На цій основі
він побудував едафічну сітку лісів по двох ординатах: трофогенний і
гігрогенний ряд, тобто вологість і багатство лісорослинних умов. Кожна
ділянка є одночасно і трофотопом і гігротопом та називається – едафотопом.
Наведені в «сітці» типи лісу можуть мати кліматичні форми: діброва –
грабова або букова форма на заході, на сході - кленово-липова форма.
Погребняк, як і Морозов, виділяє корінні і похідні насадження.
Корінний тип лісу – визначається за типовою породою. Наприклад:
сирий дубовий сугрудок, сирий ялиновий сугрудок.
Похідний – за назвою фактично зростаючої породи. Наприклад:
березняк сирого дубового сугрудку.
Типологія Погребняка зіграла значну роль у розвитку вчення про типи
лісу і має практичне значення.
Група А – БОРИ - представлені бідними грунтами, найчастіше –
піщаними, а у гірських умовах – щебенистими з неглибоким профілем. Сюди
входять і грунти заболочені за верховим типом.
Рослинність – оліготрофна: сосна, береза, брусниця, верес.
Група В – СУБОРИ – займають відносно бідні глинисто-піщані, іноді
супіщані грунти, що мають на різній глибині суглинисті або глинисті
прошарки невеликої товщини. У гірських умовах – щебенисті грунти на
схилах, а також торф'янисті грунти перехідного типу заболочування.
Рослинність – борові оліготрофи та мезотрофи: сосна, береза, вільха
сіра, ялина, граб, орляк, буквиця лікарська, грушанка.
Група С – СУГРУДИ, СКЛАДНІ СУБОРИ, СУДІБРОВИ – відносно
родючі місцезростання. Грунти супіщані, іноді з суглинковими прошарками,
неглибокі легкі суглинки, грунти торф'яні перехідних боліт.
Рослинність – оліготрофи, мезотрофи та мегатрофи. У покриві
переважають мегатрофи.
Група Д – ДІБРОВИ, ГРУДИ - найбільш родючі типи. Грунти – сірі і
темно-сірі лісові суглинки, іноді супіщані, що мають неглибоке залягання
грунтових вод.
Рослинність корінних деревостанів – мегатрофи. Мезотрофи (дуб,
ялина) – зростають у верхньому ярусі. Підлісок та надгрунтовий покрив – із
мегатрофів.
Сухі – ксерофіти, ксеромезофіти.
Свіжі – сосна, дуб (рання форма), береза повисла, модрина, ясен, граб,
клен.
Вологі – дуб (пізня форма), ялина, береза пухнаста, ялиця, липа, осика.
Сирі – вільха чорна.
Мокрі – гігрофіти.
= 3 =
Д. В. Вороб'йов виділяв 3 таксономічні одиниці у лісовій типології:
1) едатоп – тип лісової ділянки
2) тип лісу
3) тип деревостану (насадження).
Едатоп – означає тип місцезростання (лісорослинні умови). Назва
едатопів: складається з прикметника, який відображає ступінь зволоження
місцезростання; та іменника, який відображає багатство грунту. Наприклад:
свіжий субір, волога діброва.
Тип лісу – назва складається з едатопу і слова, яке характеризує
найголовніші породи деревостану. Наприклад: свіжий дубовий субір.
Тип деревостану – складається з іменника, який відображає назву
деревної породи із закінченням на «як» або «ник». Наприклад: сосняк,
березняк, ялинник, модринник.
= 4 =
Значення лісової типології:
- наукове і практичне значення в аспекті підвищення продуктивності
лісів, їх раціонального використання, що особливо стосується різних
видів рубок лісу.
- Отримання максимальної кількості високоякісної деревини.
Існує можливість прогнозу майбутнього стану лісу з врахуванням
лісокультурних заходів, забруднення середовища, способів рубок