ЛЕКЦІЯ 5: ДИДАКТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

План:

1. Принцип свідомості і активності

2. Принцип систематичності, прогресування та підкріплення

3. Принцип індивідуалізації та моделювання змагальної діяльності

 Стає все більш очевидним, що забезпечення досягнення високого спортивного результату простим збільшенням тренувальних навантажень неможна. Лише на перших етапах тренувального процесу такий підхід забезпечує ріст результатів.

Якість тренувального процесу в першу чергу визначається додержанням дидактичних принципів, заснованих на психологічних і фізіологічних дослідженнях закономірностей реагування спортсмена і його організму на ті або інші впливи.

 1. Принцип свідомості і активності

 Першочерговість принципу свідомості підкреслював ще П.Ф. Лесгафт. Реалізація цього принципу пов’язано:

1) із розумінням спортсменами мети і завдань спортивного тренування, престижності занять спортом і міри своєї відповідальності за досягнення високого результату;

2) з умінням спортсменів оцінювати свої успіхи і аналізувати причини невдач, що допомагає зберегти спортсмена як від зайвої самовпевненості, так і від необґрунтованого розчарування;

3) з осмисленням відношення до завдань, які ставить перед спортсменами тренер, так як навчання не може проходити успішно, якщо спортсмен не розуміє цих завдань, не контролює виконуваних дій і не усвідомлює помилок, не шукає шляхів їх подолання, не має уявлення за загальні закономірності навчання, функціональної і психологічної підготовки.

Свідоме відношення до тренувального процесу не можна відпрацювати відразу; цей процес поступовий і тривалий. Поступово збільшуючи об’єм знань, спортсмен має зрозуміти, які психофізіологічні закономірності лежать в основі того чи іншого дидактичного принципу.

Вирішення навчально-тренувальних завдань у більшості залежить від активності спортсменів. Остання має протікати не стільки від потреби в руховій активності, яка у різних спортсменів різна, скільки від розуміння необхідності виконання запланованих тренувальних навантажень, без яких досягнення високого спортивного результату неможливо.

Досвідчені спортсмени тренуються значно активніше, якщо вони приймають участь у плануванні тренувань та підборі вправ.

Одним із факторів, що знижує активність спортсменом на тренуваннях є помилки, що допускає тренер при постановці завдань, а саме:

1. Тренер перераховує вправи, які будуть виконувати його учні, замість того щоби поставити завдання, яке має бути вирішено.

2. Завдання, яке ставиться перед спортсменами тренером, є значимим для нього, а не для спортсменів.

3. Тренер ставить неконкретне завдання, наприклад навчити метати спис. Таке завдання юні спортсмени розуміють погано, що приводить до формування нечіткого уявлення за вправу. Спортсмени не розуміють, що треба конкретно робити, що треба розвивати.

4. Тренер ставить непривабливі для учнів завдання. Варто, щоби завдання було включено у значиму для юного спортсмена діяльність. Наприклад, тренер з баскетболу наголошує, що у грі будуть зараховуватися тільки ті попадання м’яча у кошик, які відбудуться після правильного виконання передач. У цьому випадку у баскетболістів з’являється стимул виконувати вправи в передачі м’яча партнеру правильно.

5. Тренер ставить перед учнями завдання, недосяжними у межах одного-двох тренувань. У цьому випадку у спортсменів складається уява, що зусилля які витрачаються марні.

Великий вплив на активність спортсменів на тренувальних заняттях спричиняє їх задоволеність тренуваннями. Вона може розглядатися у деяких аспектах: задоволеність умовами і змістом тренувань, взаємовідношеннями з товаришами і тренером, успіхами у навчанні. Загальна задоволеність підвищує активність спортсменів на тренуваннях.

Активність має бути організованою тренером, тобто обмеженою рамками запланованого матеріалу. У той же час треба давати можливість спортсменам реалізувати свою високу потребу у руховій активності більшим числом повторення вправ. Для цього при виконанні вправ, наприклад загально розвивальних, тренеру варто не об’являти число повторень, однакове для всіх, а відраховувати інтервали часу (вести рахунок, наприклад до десяти), протягом якого кожен спортсмен буде виконувати вправу у тому темпі, який відповідає його можливостям.

Вищою формою активності спортсменів є їх уміння частково або в цілому проводити свої тренування.

 2. Принцип систематичності, прогресування та підкріплення

 Стійкість (стабільність) вправи є обов’язковою умовою побудови міцного тренувального ефекту. Це сприяє тому, що відчуття, образи і знання, сформовані на минулому тренувальному занятті, не зникають і спортсмен починає наступне тренувальне заняття на новому, більш високому рівні, з відповідним досвідом.

Тому систематичність передбачає пов’язання нового матеріалу з минулим. Цьому допомагає використання тренером ввідних речень: «Як вам відомо…», «У минулий раз ми розучували такі-то тактичні дії, сьогодні ми ускладнюємо їх…».

Однак при додержанні цього принципу варто передбачити і без вантажні дні.

Відомо, що невелика перерва у навчанні (1-3 дні) приводить до збільшення повноти змісту образу рухової дії, до більшої чіткості уявлення просторових, силових і часових характеристик руху. Це явище називається ремінісценцією.

При оволодінні знаннями і вміннями принцип прогресування і оптимальної трудності завдань відображається в правилі: від простого – до складного. Міра трудності не тільки об’єктивна, але й суб’єктивна і залежить від багатьох факторів – біомеханічних, фізіологічних, психологічних.

Трудність або легкість фізичних вправ залежить також від розміру витрачених зусиль. Наприклад, підтягування на кільцях – вправа легка за координацією, але важка фізично, що вимагає відповідної сили. Важким буде вважатися спортсменом вправа, що викликає у нього острах.

На початку при оволодінні фізичною вправою при виникненні суб’єктивної трудності доцільно спростити завдання. Однак при цьому важливо не впасти у іншу крайність: коли завдання стає не цікавим для спортсменів. Це приведе до зниження емоційного тонусу і цілеспрямованості спортсменів.

Процес навчання і виховання вимагає додержання однієї обов’язкової умови: тренер має проявляти зацікавленість у успіхах своїх учнів. Реалізація цього принципу (підкріплення) тренер може здійснити наступними шляхами:

1) показати всім своїм видом, репліками, що він бачить і цінує старанність (наполегливість) учня;

2) своєчасно повідомляти учню, що їм зроблено правильно, і де припущені помилки: без такого підкріплення учень не може скласти правильного уявлення за успішність засвоєння рухової навички;

3) заохочувати учнів оцінками, схваленням; це формує в них впевненість у своїх силах, підкріплює бажання тренуватися і долати труднощі і невдачі.

3. Принцип індивідуалізації та моделювання змагальної діяльності

 Під індивідуалізацією розуміється така побудова тренувального процесу, яка враховує індивідуальні (психологічні і фізіологічні) особливості спортсменів для найбільшого розвитку у них якостей і придбання ними знань та навичок.

Необхідність додержання принципу індивідуалізації обумовлена:

1) різним рівнем навченості та тренованості тих, хто займається спортом;

2) індивідуально-типологічними і особистісними особливостями спортсменів, які приводять до різного реагування на тренувальні навантаження, на спілкування з тренером і товаришами по команді;

3) наявність у спортсменів переважного стилю діяльності;

4) різницею між особами чоловічої і жіночої статі на рівні фізичних можливостей. У психологічних особливостях, потребах, меті і спрямованості особистості.

Розподіл спортсменів на групи з урахуванням їх підготовленості має як плюси (надаються різні, за силою кожному, навантаження і різні за складністю вправи), так і мінуси.

І групове і індивідуальне навчання може проходити як з використанням, так і без використання принципу індивідуалізації.

Різнобічність використовуваних на тренуваннях вправ має відповідати характеру змагальних навиків. У кожному виді спорту тренеру варто находити специфічні для нього і подібні до режиму роботи і технікою (структурою) рухів загальнорозвиваючі вправи.

Вправи мають включати те, що спортсмен бачить в ситуаціях змагальної боротьби, з одночасним дублюванням рухів відповідно змагальних навиків (Б. Дж. Каретті).

Варто, щоби у вправах моделювалися не тільки сенсорні і перцептивні елементи гри (те, що бачить і слухає спортсмен), але й психологічне напруження, що складається впливом суперниками, глядачами. Для цього необхідно на тренуваннях включати елемент змагання. Крім того, треба здійснювати виконання змагальних вправ на тлі стомлення спортсмена.

 Контрольні запитання:

1. З чим пов’язано реалізація принципу свідомості?

2. Охарактеризуйте помилки, що припускається тренер при постановці завдань.

3. Що впливає на активність спортсменів під час тренувань?

4. Що називається ремінісценцією?

5. Що лежить в основі принципу прогресування і оптимальної трудності завдань?

6. Яким шляхами реалізується принцип підкріплення?

7. Чим обумовлений принцип індивідуалізації?

8. Чому необхідно моделювати змагальну діяльність на тренуваннях?

 Рекомендована література

 1. Волков Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта / Л. В. Волков. - К.: Олимпийская литература, 2002. - 295 с.

2. Гогунов Е. Н. Психология физического воспитания и спорта : учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Гогунов Е. Н., Мартьянов Б. И. - М.: Издательский центр «Академия», 2000. - 288 с.

3. Кон И.С. Словар по этике / И. С. Кон, А. В. Адо. - М. : Политиздат, 1983. -
445 с.

4. Петровська Т.В. Майстерність спортивного педагога: навч.посіб. / Т.В. Петровська. – К.: НУФВСУ, вид-во «Олімп. л-ра», 2015. – 184 с.

5. Воронова В.І. Психологія спорту: Навчальний посібник. / В.І.Воронова. – К.: Олімпійська література, 2007. – 298 с.

6. Деркач А.А. Педагогическое мастерство тренера / Предисл. Н.В.Кузьминой, А.Ц.Пуни, А.В.Тарасова / А.А. Деркач, А.А. Исаев. – М.: Физкультура и спорт, 1981. – 375 с.

7. Основи педагогічної майстерності: навчально-методичний посібник / Е.І. Федорчук, Т.І. Конькова, В.О. Заремба; За заг. ред. Е.І. Федорчук. – Кам’янець-Подільський: видавець Зволейко Д.Г. 2008. – 272 с.

8. Мулик Вячеслав. Сучасні вимоги до рівня підготовленості тренера // Теорія і методика фізичного виховання і спорту / Вячеслав Мулик. – 2002 – №4 – С. 11-15.

9. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюн, Л.В. Крамущенко, І.Ф. Кривонос та ін.; За ред. І.А. Зязюна. – 2-ге вид. допов. і переробл. – К.: Вища пік., 2004. – 422 с.

 

 


Modifié le: Friday 14 September 2018, 12:13