Організація розвитку ...

1. Анатомо-фізіологічна характеристика дітей від 2,5-3 місяців до року

У дошкільних установах перша група раннього віку охоплює дітей від 2,5-3 місяців до року. Цю групу ді­лять на 3 підгрупи  (3-5, 6-9, 10-12 міс.). Протягом першого року відбувається швидкий ріст і розвиток ді­тей. Довжина тіла новонародженої дитини становить у середньому 50-51 см, а маса 3400-3500 г. За перший рік життя довжина тіла дитини збільшується на 24,3-25,4 см, а маса -  на 6950-7300 г.

Протягом першого   місяця   маса   тіла   зростає   на 1600 г, за другий і третій - на 800 г, а потім щомісячне збільшення маси (до року) буде на 50 г менше від по­переднього збільшення. У чотири-п'ять місяців початкова маса дитини подвоюється, до року - потроюється. Відразу після народження різко змінюється форма взаємодії організму дитини і середовища.

Надзвичайно швидко відбуваються зміни в діяль­ності різних систем, органів і організму в цілому протягом кількох днів, годин і навіть перших хвилин жит­тя після народження. Від швидкості цих адаптивних змін і перетворень, що виникають в організмі новона­родженої дитини в зв'язку з переходом в істотно нові умови середовища, залежить ступінь фізіологічної пов­ноцінності і розвитку в постнатальному періоді (після народження).

Фізіологічні  зміни  в  організмі  новонародженої ди­тини пов'язані не тільки із зміною способу харчування (молозивним молоком), а й із зміною температури середовища.  З  умов  теплової  рівноваги,  що  відповідає 37°, плід після народження потрапляє в середовище, де значно нижча температура, причому різниця темпера­тур часто досягає 15-18°. У процесі антенатального розвитку функцію живлення ембріону і плоду забезпечу­вала діяльність не тільки травної, а й серцево-судинної, дихальної і скелетно-м'язової систем; після народження живлення  забезпечується  діяльністю  травної  системи, ш скелетні  м'язи починають здійснювати терморегуля­ційну функцію, В умовах зниженої температури середовища виникає та форма м'язового тонусу, яка забез­печує згинальну гіпертонію і одночасно високий рівень теплопродукції.

Після народження настає новий віковий період - період новонародженості, який триває два-три тижні. Він характеризується недостатнім розвитком органів і захисних пристосувань, головне -- незрілістю централь­ної нервової системи, яка мало пристосована до змі­ни умов навколишнього середовища. Внаслідок цього навіть незначні несприятливі впливи, як зміна темпе­ратури повітря, їжі, тощо можуть спричинити серйозну шкідливу дію.

Для новонароджених дітей властиві деякі захворю­вання, які пов'язані з порушенням правильного перебігу внутрішньоутробного життя, а також ті, що безпосе­редньо пов'язані з процесом пологів: травми, кровови­ливи в різні органи тощо. Особливо небезпечні крово­виливи в головний мозок, які можуть спричинити судо­роги, спастичні паралічі. Слід також згадати хвороби пупка і пупкової ранки, запальні хвороби шкіри - дер­матити.

Новонароджені дуже чутливі до мікробів кокової групи (стрептококів, стафілококів, пневмококів), тому в них часто бувають гнійні запалення шкіри (піодер­мія) і пупка. Крім того, трапляються деякі розлади, що пов'язані з недостатньою функціональною можливістю різних органів. Це фізіологічна жовтяниця новонаро­джених, що буває в 50-60% новонароджених і виникає внаслідок посиленого руйнування еритроцитів у перші дні новонародженості, а також у зв'язку з недостат­ньою функціональною здатністю печінки. Спостерігаєть­ся фізіологічне зменшення маси тіла, фізіологічна альбу­мінурія (виділення білка із сечею), сечовий інфаркт, ста­теві кризи новонароджених.

Для новонароджених властиві особливі форми ре­акції, наприклад, закарбування. Якщо після народжен­ня під час перших годувань діти одержують молоко не з груді матері, а із соски, то й надалі, як правило вони надають перевагу сосці, причому соска сприймається з процесом ссання як певний інтегральний образ. Утво­рення нового інтегрального образу, коли новонародже­ного пробують перевести з годування через соску на го­дування груддю матері (або навпаки) потребує часу.

Можливість «закарбування» в новонароджених ді­тей свідчить і про можливість утворення в них уже в перший день народження умовних рефлексів на нату­ральні форми сигнальних подразнень.

2. Особливості розвитку основних органів і систем: нервова система;органи чуття; кісткова система; м'язова система; кров і кровообіг; органи дихання; органи травлення; обмін речовин і енергії; органи виділення

Нервова система

У нервовій системі розрізняють дві частини: цент­ральну і периферичну. Центральна складається з голов­ного і спинного мозку, периферична - із спинномозкових, черепномозкових нервів і нервових вузлів. Нервова система здійснює зв'язок організму з навколишнім середовищем, зв'язує окремі органи нашого організму п єдине ціле і регулює їх діяльністю. Спинний мозок в ембріональному періоді розвивається раніше, тому в новонародженої дитини його будова досконаліша, за­вдяки цьому дитина здійснює початкові рухи.

Ще до народження нервова система дитини достат­ньо сформована, у тому числі й кора великих півкуль головного мозку. З першого дня в дитини можна спо­стерігати захисні й орієнтувальні рефлекси на болеві, світлові, звукові та інші подразники. Але ці реакції не координовані, часом безладні, повільно відбуваються і легко поширюються на велику кількість м'язів. Іноді вони є посиленням загальної рухової активності внаслі­док іррадіації, тобто поширення збудження з однієї ді­лянки мозку на іншу, наприклад іррадіація збудження з криком виникає в дитини під впливом голоду, охоло­дження, а також больових подразнень.

Мозкова тканина новонароджених багата на воду, борозни в ній слабо виражені, а деяких немає зовсім (мал. 1). У п'ятитижневому віці малюнок кори можна вважати закінченим, але повного розвитку борозни до­сягають у шість місяців. Кора великих півкуль голов­ного мозку новонародженої дитини має майже таку кількість нервових клітин (14-16 млрд.), як і в дорос­лих, але вони ще незрілі за будовою, мають просту ве­ретеноподібну форму з невеликою кількістю відростків. Маса головного мозку коливається в межах 370-392 г, у шість місяців вона подвоюється.

Нервові процеси, що відбуваються в клітинах, упо­вільнені, повільніше виникає і поширюється збудження по нервових волокнах. Тривале або сильне подразнення нервової клітини легко зумовлює стан гальмування. З утворенням мієлінової оболонки навколо нервових волокон збільшується швид­кість проведення збу­дження і в два-три роки вона стає при­близно такою, як у дорослих. У дітей грудно­го віку збудження лег­ко поширюється, реф­лекторні рухи захоп­люють значну частину мускулатури, будь-яке значне подразнення є причиною загальнорухової активності. Так, крик дитини супрово­джується рухами тіла. Під час здивування або уважного розглядання нового предмета дити­на старшого грудного віку не тільки широко розплющує очі, а й розкриває рота, розчепірює пальці. Такі ірадійовані реакції характерні і для дітей другого року життя.

На впливи навколишнього середовища організм реа­гує безумовними або умовними рефлексами. У новона­родженої дитини існують тільки безумовні рефлекси: смоктальний, ковтальний, захисний та ін.

Мал. 1. Розвиток великих півкуль головного мозку людини:1 -  мозок новонародженої дитини; 2 - мозок чотирирічної дитини;3 - мозок дорослої людини.

На відміну від безумовних умовні рефлекси не є при­родженими, а утворюються за певних умов. Наприклад, дитина шести -- восьми тижнів, яку мати годує груддю, починає робити смоктальні рухи, якщо її взяти на руки в тому положенні, в якому її прикладають до грудей. Умовні рефлекси мають тимчасовий характер, вони існують до того часу, поки підкріплюються. З нагромадженням природних умовних зв'язків  швидкість   утворення нових умовних рефлексів збільшується, рефлекси стають стійкішими. Уже наприкінці першого і на початку другого місяця харчові і захисні умовні  рефлекси стають  міцнішими  і  можуть  бути   з   усіх   рецепторів. У наступні місяці утворюються нові позитивні і негатив­ні умовні рефлекси, дитина починає швидко розрізняти (диференціювання) подібні подразники.

Уже в перші місяці життя утворюються умовні рефлекси на комплексні подразники. На третьому або четвертому місяці життя можна спостерігати перші умовні орієнтувальні рефлекси, пізніше вони утворюються легко і починають відігравати значну роль у поведінці дитини

Важливим умовним подразником, який зумовлює орієнтувальні рефлекси, стає мовний подразник. У три-п'ять місяців дитина впізнає матір, а часто й інших людей, що спілкуються з нею, в основному по голосу. У цей час дитина починає розрізняти інтонацію, пов'язану з відповідною мімікою. Умовні рефлекси на мовні подразники з'являються в другій половині першого року життя, причому ці подразники діють в комплексі з іншими, наприклад: з навколишнім оточенням, положенням тіла дитини, виглядом людини, що говорить, її мімікою. Самі мовні подразники лише умовно можна назвати мовними, бо дитина розрізняє слова не за їх смисловим змістом, а за висотою і тембром голосу та ін­тонацією. Поступово важливого значення набуває саме слово, як певне поєднання мовних звуків. Спочатку ди­тина реагує на окремі слова та фрази, а потім на весь комплекс подразників тобто на ситуацію в цілому. Мова дитини починається з того моменту, коли вимовлені нею окремі мовні звуки чи їх комбінації набувають значен­ня умовних подразників, тобто стають такими самими сигналами певних безпосередніх подразників, як і слова, вимовлені присутніми. Правильна вимова перших слів й встановлюється далеко не відразу. Як правило, вимов­лені дитиною комбінації мовних звуків спочатку лише віддалено нагадують ті слова, що їх вони повинні означати.

Уже в кінці першого року життя починають проявлятися типологічні особливості   нервової   діяльності дітей, що позначається в швидкості моторних і мовних реакцій, утворенні перших навичок та звичок, у харак­тері поведінки дітей.

Органи чуття

Предмети і явища природи людина сприймає за до­помогою органів чуття. Відчуття, які при цьому з'явля­ються, відображають об'єктивну реальність, що існує незалежно від нашої свідомості. З безпосередньою учас­тю органів чуття здійснюється процес навчання і вихо­вання дитини з дня її народження. Від розвитку і доско­налості органів чуття залежить багато здібностей люди­ни: музикальні, художні та ін. Внаслідок пошкодження того чи іншого органу чуття і порушення його нормаль­ної діяльності порушується цілісність всебічного сприй­мання навколишнього оточення: воно стає неповним. Органи чуття - це периферичні відділи аналізаторів, які передають в центральну нервову систему подразнен­ня з навколишнього середовища. Кожний аналізатор складається з периферичної сприймаючої (рецептора), а також провідної і мозкової частин.

Зоровий аналізатор відіграє дуже важливу роль в житті організму. За його допомогою людина відрізняє світло від темряви, сприймає форму, розмір і забарв­лення предметів, визначає відстань до них, напрям і швидкість їх руху. На момент народження око здатне функціонувати як орган зору. Про це свідчить рухова реакція (відкидання голови назад, рухи очей, повертан­ня голови) у відповідь на дію сильних світлових по­дразників. Око новонародженої дитини важить 2-4 г, а око дорослої людини - 6-8 г. Після народження маса ока збільшується особливо інтенсивно протягом першого року життя, в 3-4 роки воно досягає майже маси ока дорослої людини. Очна щілина вдвоє коротша ніж у дорослих, але дуже широко розкривається. Око виступає вперед, оскільки очна ямка неглибока. Не­рідко в новонародженої дитини немає реакції на світло або вона дуже слабо виражена. Це пов'язано з тим, що під час пологів, внаслідок стиснення черепа, у сітківці легко виникають крововиливи. Через кілька днів вони зника­ють. У новонароджених звичайний колір очей синювато-сірий, що зумовлюється незначним вмістом пігменту в райдужній оболонці. Поступово утворення темного піг­менту посилюється і через кілька місяців очі набувають постійного забарвлення.

Рухи обох очей у новонародженої дитини часто не досить узгоджені. Рух одного ока відстає від руху другого, і дитина косить очима (одне око може навіть залишатися нерухомим). Байдужий погляд дитини часто оживляється. Це буває в той момент, коли обидва ока узгоджено фіксують якийсь предмет і дитина ясно його бачить. Через два-п'ять тижнів після народження рухи обох очей стають добре узгодженими.

У перший місяць ще не координовані рухи повік і очного яблука, одне повіко може бути відкритим, а друге - закритим. На другому місяці рухи стають коор­динованими.

На другому місяці життя розвивається реакція зосередженості, яка виявляється в зупинці погляду на предметі і припиненні в цей момент усіх рухових і го­лосових реакцій, а в три-п'ять місяців з'являється здат­ність фіксувати погляд на предметі в полі зору. Оскіль­ки в новонароджених очні яблука менші ніж у дорослих, світлові промені від віддалених предметів сходяться за сітківкою. Діти в перші місяці життя мають природню далекозорість, вона не заважає чіткому сприйманню близьких предметів. Така велика пристосованість до чіткого сприймання предметів на різній відстані зумов­люється великою еластичністю кришталика.

Діти рано починають розрізняти кольори. Уже в три місяці можна виробити умовний рефлекс на деякі кольо­ри (жовтий, зелений, червоний), а з шести місяців на всі кольори.

Захисний слізний рефлекс виявляється найчастіше з п'ятимісячного віку, тобто в перші п'ять місяців дитина плаче без сліз. Одночасна інформація, що її дістає дитина з різних органів чуття, стає джерелом утворення в мірі великих півкуль численних умовних зв'язків, які дають можливість орієнтуватися в просторі.

Органи слуху починають функціонувати після народження. Перші реакції на звук мають характер орієнтувальних рефлексів і виявляються в закриванні очей, відкриванні рота, у різних  мімічних рухах.  Новонароджені діти розрізняють звуки за тембром і висотою, бо на звуки однакової інтенсивності, але різні за тембром і висотою, виникають різні реакції. Різнорідні звуки діти починають розрізняти з двох-трьох місяців, пізніше точ­ність розрізнення збільшується. Функціональний розви­ток слухового аналізатора триває до шести-семи років.

Орган смаку на момент народження уже повністю сформований. Дія солодких речовин зумовлює смокталь­ні й мімічні рухи, характерні для позитивних емоцій. Гіркі, солоні й кислі речовини викликають закриття очей, зморщення обличчя. Чутливість смакового аналі­затора в дітей менша, ніж у дорослих, але швидкість функціонального дозрівання аналізатора значною мірою визначається інтенсивністю його тренування. Якісне різ­номанітне харчування сприяє швидшому удосконален­ню функцій смакового аналізатора.

У разі порушення травлення смакова чутливість різ­ко знижується, втрачається апетит, дитина відмовляєть­ся від їжі. При неповноцінному, одноманітному хар­чуванні нерідко спостерігається вибірково підвищена чутливість до речовин, яких організм особливо потре­бує.

Якщо подразник діє довго, то настає адаптація сма­кового аналізатора, тобто його чутливість знижується. Найшвидше настає адаптація до солодкого і солоного. Внаслідок адаптації з двох однаково солоних чи солод­ких страв, які послідовно вживаються, друга здається менш солоною чи солодкою, ніж перша.

Органи нюху в новонароджених розвинені слабше, ніж органи смаку. Але вже з перших днів можуть бути реакції на подразнення запахом, що виявляються в різ­них мімічних рухах, загальних рухах тіла. З віком чут­ливість нюхового аналізатора збільшується. Вона тим вища, чим чистіше повітря. Різко знижується і навіть повністю зникає нюх у тому разі, коли доступ запаху пахучих речовин до нюхової ділянки слизової оболонки носа ускладнюється, наприклад при нежиті. Людина звикає до запаху багатьох пахучих речовин і перестає його відчувати, тобто відбувається адаптація.

Кісткова система

Спочатку в людського зародка розвивається сполуч­нотканинний, потім хрящовий скелет, який пізніше пе­ретворюється в кістковий. Уже на п'ятому тижні внутрішньоутробного розвитку на місці майбутніх кісток з'являються скупчення хрящових кліток, які починають утворювати щільну, пружну міжклітинну речовину, вна­слідок чого клітини віддаляються одна від одної, ізолю­ючись у щільній масі міжклітинної речовини.

Ріст хряща в товщину і довжину відбувається за рахунок клітин внутрішнього шару надхрящниці, тобто оболонки, що вкриває хрящ зовні. Ці клітини швидко розмножуються, перетворюються в хрящові і починають активно виділяти міжклітинну речовину. Пізніше хрящова тканина руйнується, а на її місці утворюється кісткова тканина, тобто відбувається окостеніння скелета. Проте більшість кісток черепа розвивається на місці ущіль­неної первинної сполучної тканини, тобто без поперед­нього утворення хряща.

Окостеніння починається на початку другого місяця внутрішньоутробного розвитку, а в момент народження воно відсутнє тільки в кістках зап'ястка, в деяких кістках передплесни і в куприку. Багато кісток мають не один, а два або кілька центрів окостеніння, тобто май­ну мін кістка спочатку розвивається як кілька окремих кісток, які пізніше зливаються в одну. Скелет новонародженої дитини ще значною мірою складається з хрящової тканини. Хрящовими залишаються епіфізи, тобто кінці довгих кісток кінцівок. У багатьох кістках хрящо­винна залишається між окремими центрами окостеніння.

                       1 рік        2 роки          6 років     12 років  25 років

Мал. 2. Зміни пропорцій тіла.

У новонародженої дитини відносно велика голова (мал. 2). Висота голови становить 1/4 частину загального зросту, у 2 роки - 1/5, у 6 років -1/6, а в дорослої людини - 1/8. Довжина верхніх і нижніх кінцівок при­близно однакова і становить 1/3 зросту.

Окружність голови новонаро­дженої дитини 34 см, а грудної клітки - 33 см. За перший рік життя окружність голови збіль­шується на 12 см, за другий рік - тільки на 2 см, за наступні 4 роки - ще на 3 см, надалі збільшується не набагато. Окруж­ність грудної клітки наприкінці першого року життя досягає 48 см, в 5 років - 56 см.

Череп дитини росте   нерівномірно. Кістки його тонкі, їх товщина у 8 раз менша, ніж у дорослих. Особливо інтенсивно росте череп протягом першого року життя. Товщина стінок черепа за   перший   рік   збільшується в 3 рази. Досить швидко збільшується об'єм черепа: у но­вонароджених він становить 1/3, у шестимісячних - 1/2 а в дворічних - 2/3  об'єму черепа дорослого. Об'єм мозкового черепа збільшується приблизно в 2,5 рази. Так само інтенсивно збільшуються розміри і лицевого че­репа.

Пропорції тіла дитини: пунктирні лінії ділять довжину тіла  на 8 рівних частин; короткі лінії з цифрами справа від фігури - на частини, що дорівнюють довжині голови.

У наступні роки темпи росту черепа помітно упо­вільнюються. Між пласкими кістками черепа новона­родженої дитини залишаються вільні проміжки. Особли­во великий проміжок між лобною і тім'яними кістками, так зване велике тім'ячко, його розмір 2,5-5 см. Воно найчастіше заростає на початку другого року життя. Проміжок між потиличною і двома тім'яними кістка­ми - мале тім'ячко - у новонароджених до 1 см. Воно заростає протягом перших двох місяців життя дитини або ще до народження (мал. 3). Навіть незначні травми ділянок голови, що не заросли кістками, можуть спри­чинити небезпечні пошкодження мозкової оболонки і самого мозку. Тому потрібно бути дуже обережним під час купання і сповивання дитини в перші місяці її життя.

Мал. 3. Череп новонародженої дитини збоку і зверху: 1 -  потиличне тім'ячко; 2 - велике або лобове; 3 - бічні тім'ячка.

У різні періоди життя хімічний склад кісток неодна­ковий. Він залежить від віку, характеру харчування, об­міну речовин, функціонального стану ендокринних залоз і м'язової роботи. Кісткова тканина в дітей містить більше води і органічних речовин, ніж у дорослих людей. Тому в них можуть легко виникати викривлення кісток внаслідок неправильного положення тіла. Наприклад, якщо дитина тривалий час лежить на спині або на одному боці, може неправильно формуватись череп і хребет дитини, може сплющуватись череп в тому чи ін­шому напрямі або утворюватись хворобливий вигин хребта. Хребет новонародженої дитини ще не має фізіо­логічних вигинів. Шийний вигин починає формуватися наприкінці третього місяця життя завдяки зміцненню потиличних м'язів, коли дитина починає тримати голів­ку, і стає чітко вираженим у дев'ять місяців. У шість місяців, коли дитина самостійно сидить, починає формуватись грудний вигин (кіфоз). У період стояння і ходіння (дев'ять-дванадцять місяців) активізується формування поперекового вигину (лордозу), який фіксується в підлітковому і юнацькому віці, а шийний і грудний - у шість-сім років (мал. 4).

Мал. 4. Поява згинів хребта залежно від сидіння та стояння.

У новонароджених грудна клітка має форму груші. Верхній відділ її вузький, нижній розширений, оскільки внутрішні органи розміщені високо; передньозаднїй діаметр її більший від поперечного. З розвитком легень грудна клітка набуває бочкоподібної форми. Верхній край груднини в немовляти міститься на рівні першого грудного хребця. Вигнутість ребер невелика. Кут між ребрами і хребтом так само, як між ребрами і грудниною, великий. Форма грудної клітки відповідає фазі максимального вдиху, тобто дихання в грудному віці здійс­нюється в основному за рахунок діафрагми (мал. 5).

Таз у новонароджених подібний до форми лійки. Його передньозадній діаметр більший від поперечного, нижній отвір малий. У новонароджених таз складається з окремих кісток: клубової, сідничної і лобкової, що зростаються лише в 14-16 років.

Довгі кістки кінцівок значно виростають за перший рік життя. Так, довжина плечової кістки збільшується приблизно на 1/3, а стегнової - навіть в 1,5 рази. У на­ступні роки ріст у довжину поступово уповільнюється. Строки окостеніння кісток скелета в здорових дітей досить сталі. Це дає можливість у разі потреби визначити вік дітей за рентгенівськими знімками певних частин скелета (мал. 6).

Для формування кісткової системи необхідне повноцінне її якісному і кількісному відношенні харчування. той має бути в достатній кількості збагачена со­лями кальцію і фосфору, а також вітамінами. Недостатність вітаміну А спричиняє звуження судин окістя, внаслідок чого порушується живлення кісткової тканини, і кістки перестають рости. Якщо споживається недостатня кількість вітаміну С, порушується перебудова кісткової тканини, зокрема формування кісткових пластинок. Недостатність вітаміну Д спричиняє порушення обміну фосфору і кальцію, а отже порушується також формування кісткової тканини, виникає хвороба рахіт. При цій хворобі розм'якшується кісткова тканина, внаслідок чого деформуються кістки, а також розростається тканина, що відрізняється від кісткової за своєю структу­рою і хімічним складом.

Найбільше зростають всі показники фізичного розвитку на   першому році життя дитини. Вони   можуть різко знижуватись внаслідок поганих побутових   умов: нераціональне   харчування,   недосипання,   недостатність рухливості і перебування на свіжому повітрі тощо. Будь-які хвороби (особливо, якщо, вони мають якісь ускладнення) ослаблюють організм  дитини,  порушують  його нормальний розвиток.

М'язова система

М'язи дитини набувають властивої їм форми і структури ще в першій половині внутрішньоутробного розвитку. Пізніше їх довжина і товщина швидко збільшуються. Ріст у довжину відбувається відповідно до росту кісток скелета внаслідок подовження м'язових волокон, і особливо сухожилків, за допомогою яких м'язи кріпляться до кісток, а в товщину - в  основному за рахунок збіль­шення діаметра і частково за рахунок утворення нових м'язових волокон.

У новонароджених діаметр м'язових волокон не перевищує 10-15 тисячних частин міліметра, а в три-чотири роки він збільшується в 2-2,5 рази. У наступні роки збільшення діаметра  м'язових волокон значною мірою залежить від індивідуальних  особливостей   організму, харчування і, головним чином, від рухової активності.

Для дітей у перші місяці життя характерним є деяке підвищення тонусу  м'язів з перевагою на кінцівках тонусу згиначів. Цим пояснюється те, що діти грудного віку, коли їх розповити, звичайно лежать із зігнутими ручками і ніжками. Тільки хвора дитина на першому році життя лежить і спить, як доросла людина, з витя­гнутими ногами. У здорових дітей під час сну і годування тонус м'язів дещо знижується.

Рухи дітей у перші місяці життя за своїм характером значно відрізняються від рухів старших дітей. Дитина в перші два-три тижні повільно перебирає і ручками, і ніжками, її рухи подібні до рухів жука, покладеного на спину. Це зумовлено тим, що рухи в цьому віці регу­люються підкорковими центрами, оскільки кора голов­ного мозку ще не повністю розвинена. Лише після чотирьох-шести місяців, коли починає функціонувати кора, рухи стають швидшими й енергійнішими.

Працюючі м'язи в дітей втомлюються значно швид­ше, ніж у дорослих. Це пояснюється недосконалістю ко­ординаційного апарату, частішим скороченням м'язів, їх меншим поперечним перерізом та іншими фізіологічними особливостями. Водночас стомлені м'язи в дітей під час відпочинку швидше відновлюють працездатність завдяки кращому кровообігу.

У м'язах дітей міститься більше води, менше орга­нічних речовин і мінеральних солей. З віком змінюється хімічний склад м'язів. Збільшується також м'язова сила за рахунок збільшення діаметра м'язових волокон та їх кількості, підвищується м'язова витривалість.

Кров і кровообіг

У новонароджених червоний кістковий мозок запов­нює не тільки проміжки між перетинками губчатої ре­човини кісток, а й порожнини довгих трубчастих кісток. Загальна кількість цієї кровотворної тканини досягає 70-80 г. Пізніше, у два-три роки, червоний кістковий мозок у порожнинах довгих кісток поступово замінюєть­ся жировою тканиною, перетворюючись у неактивний жовтий кістковий мозок.

Коли різко збільшується потреба організму в крово­творенні (наприклад, після втрати значної кількості кро­ві або при деяких захворюваннях), знову починають функціонувати ті джерела кровотворення, які були ак­тивними в період внутрішньоутробного розвитку. Еритроцити починають утворюватись у селезінці, печінці, лімфатичних вузлах та інших органах. Така мобілізація резервів кровотворення характерна для дошкільного віку, коли легко порушується утворення еритроцитів і виникає недокрів'я.  Причиною  недокрів'я  можуть  бути  неправильне харчування,  порушення  режиму,  недостатнє перебування на свіжому повітрі, а також різні хвороби.

 У  новонароджених дітей у перший  рік життя  кров містить менше білків та ферментів, ніж у наступні роки, причому їх кількість нестала, вона може то збільшуватися, то зменшуватися. Кількість еритроцитів в останні дні внутрішньоутробного розвитку і в новонароджених дітей може досягти 6-7 млн., тобто їх більше, ніж у дорослих людей. А тому й кров у них густіша. Кількість лейкоцитів протягом першої доби зростає до 15-30 тис. в 1 куб.  мм,  а  потім  починає зменшуватись.  Відносна кількість окремих  видів  лейкоцитів  у  новонароджених майже така сама, як і в дорослих.

Після появи на світ дитини на неї починають діяти сильні подразники (перерізання пуповини, кисневе голодування і перехід до легеневого дихання), внаслідок цього відбуваються зміни в крові: інтенсивно руйнуються еритроцити.   Це  спричиняє  утворення   інших  кров'яних тілець.. Отже, у кров починають надходити незрілі тільця, зокрема еритроцити, що не втратили ще ядра, і так звані  юні форми  нейтрофілів. Нагромадження  в  крові продуктів розпаду гемоглобіну призводить до появи жовтого забарвлення  шкіри, слизових  оболонок,   а  також білкових оболонок очей   (жовтяниця новонароджених). Через п'ять-сім днів після народження кількість еритроцитів знижується до 4,5-5 млн. в 1 мм, а кількість лейкоцитів - до 10-12 тис.

Спочатку, до дев'яти-десяти днів у крові дитини переважають нейтрофіли над лімфоцитами, а потім - навпаки. Але ще довго зберігаються різні коливання кількості   кров'яних   тілець,   оскільки   робота   кровотворних органів легко порушується внаслідок різноманітних впливів на організм (наприклад, перехід з грудного на штучне або мішане годування), а також сильного збудження, обмеження рухливості під час сповивання тощо.

Серце новонародженої дитини важить близько 20 г, що становить  0,6%    ваги  тіла.  Найінтенсивніший   ріст його спостерігається протягом   перших    півтора-двох років, коли вага зростає в три рази, а загальна маса тіла збільшується ще швидше, потроюючись на кінець першого року життя. Надалі ріст серця, як і всього тіла уповільнюється. Протягом першого року поперечний ді­аметр серця в дитини відносно великий, а тому воно має округлену форму. Оскільки лівий шлуночок виконує більшу роботу порівняно з правим (нагнітає кров у велике коло кровообігу), відбувається поступове збіль­шення його товщини. Уже в шість місяців м'язи лівого! шлуночка товстіші від м'язів правого в півтора-два рази.

Пізніше об'єм передсердь і шлуночків збільшується однаковою мірою. З віком товщають волокна серцевого м'яза, змінюється і внутрішня структура волокон, стає помітною їх поперечна смугастість. Кількість крові, як; перекачує серце, залежить від частоти серцевих скорочень і від систолічного об'єму, тобто кількості крові, яка викидається в аорту під час кожного скорочення лівого шлуночка.

З   ростом    серця  збільшується   і  систолічний   об'ємі крові.  Серце  новонародженої  дитини  під  час  кожного скорочення виштовхує в аорту всього лише 2,5 мл крові, а  наприкінці  першого року - до 10  мл.  Серцевий  по­штовх у ранньому віці знаходиться в четвертому міжре­берному проміжку назовні від соскової лінії, тобто серце міститься дещо вище, ніж у дорослих. Кровоносні судини   (зокрема, дрібні  артерії і  капіляри)   в дітей добрі розвинені і на  1  кг маси тіла припадає значно більше крові, ніж у дорослих. Так, в однорічної дитини на 1 кг маси тіла припадає близько  120 мл, а в дорослих лю­дей - близько 60 мл. Це пояснюється тим, що в період росту організм потребує підвищеної кількості кисню.

У перші місяці життя серце скорочується 120-140 раз за хвилину, наприкінці першого року - 100-130 раз. Характерною особливістю дитячого серця є не­рівномірність його скорочень. Протягом двох-трьох хвилин навіть у стані спокійного лежання в дитини кіль­ка разів змінюється частота і сила скорочень її серця Крім того, збудження, крик, ссання, рухи, підвищення температури - усе це спричиняє прискорення пульсу і порушення його ритму. Під час сну пульс сповільнюється.

Артеріальний кров'яний тиск у грудних дітей низький, що пов'язано з відносно великою шириною всієї судинної системи.  Під час сну кров'яний тиск знижується, міх, їда, м'язова робота дещо підвищують рівень кров'яного тиску.

Кількість крові, яку виштовхує серце за хвилину, називається хвилинним об'ємом. На першому місяці життя він становить у середньому 325 мл, тобто на 1 кг маси тіла припадає близько 100 мл. В однорічному віці хвилинний об'єм становить 1200 мл, тобто на 1 кг маси тіла припадає близько 120 мл. У дорослих цей показник дорівнює 4000 мл, на 1 кг маси припадає близько 60 мл. Отже, хвилинний об'єм крові в дітей дуже високий, що пояснюється підвищеними потребами дитячого організму в кисні і поживних речовинах. Стінки артерій у новонароджених дітей дуже тонкі, бідні на м'язові й багаті  на еластичні волокна. Діаметр артерій, особливо великих, майже дорівнює діаметру відповідних вен, тому ємкість артеріального й венозного русла приблизно однакова. Малі кровоносні судини і капіляри відносно широкі і розміщені дуже густо, що полегшує рух крові по судинах. Отже, серце працює з меншим напруженням, систолічний тиск становить 70-75 мм.

У перші місяці життя в дитини особливо широкі судини верхньої половини тіла, яка внаслідок цього краще забезпечується кров'ю. Кровоносні судини ростуть у довжину і товщину, з'являються й нові невеликі крово­носні судини. Одночасно деякі інші судини закриваються, їх стінки перероджуються. На кінець першого року життя тиск крові зростає до 80-85 мм.

У внутрішньоутробний період розвитку ще немає зв'язку між кінцевими розгалуженнями блукаючого нерва і клітинами нервових вузлів, через які передаються імпульси серцевому м'язу. Не відразу після народження встановлюється такий зв'язок, і довго відсутні ті серцеві рефлекси, які відбуваються з участю блукаючого нерва. Тому в грудному віці орієнтувальний рефлекс супроводжується не уповільненням  серцевих  скорочень,   як  у старших дітей і дорослих, а прискоренням їх.

Мінливістю функціонального стану  нервових  клітин і, отже, зміною рівня їх збудливості та переходом сильного або тривалого збудження в гальмування пояснюється характерна для дітей раннього і дошкільного віку несталість ритму серцевих скорочень. Рефлекторні зміни роботи серця і судин, зокрема власні рефлекси кровоносної системи, спрямовані на підтримання нормального кров'яного тиску, також нестійкі.

Отже, для дітей характерна надмірна вираженість судиннорухових і серцевих рефлексів: збліднення або, навпаки, почервоніння шкіри обличчя, завмирання серця) чи прискорення його скорочень.

Протягом  перших  двох  років  життя  швидко   росте тіло, збільшуються довжина кровоносних судин і кількість капілярів, а також посилюється рухова активність дитини.  Отже,  серце повинно  сильніше скорочуватися. Таке природне тренування серця здорової дитини сприяє інтенсивному його росту і збільшенню сили його скорочень, про що свідчить підвищення систолічного кров'яного тиску.  Проте під час захворювання потреби організму, що різко підвищуються, не завжди можуть забезпе­чуватися запасними силами серця дитини. Тому в дітей! грудного  й дошкільного   віку такі захворювання,   при яких у дорослих майже не підвищується температура наприклад,   запалення верхніх дихальних   шляхів,   розладнання  травлення тощо,   супроводжуються   високим підвищенням температури і створюють для серця велике; навантаження, внаслідок чого послаблюється його діяль­ність. Хронічна нежить, запальні процеси у вухах, нир­ках та інших органах можуть стати причиною значних порушень серцевої діяльності.

Блідість, млявість, швидка втомлюваність, мала рухливість дитини, що супроводжуються прискореним пульсом і задишкою, виникають одночасно з ослабленням або порушенням серцевої діяльності після перенесеного захворювання. Особливо шкідливо впливають на серце повторні захворювання на ангіну, хронічне запа­лення мигдаликів (тонзиліт), вірусний грип, скарлатину, які можуть спричинити ревматичне захворюванню серця (ревмокардит). Ця хвороба супроводжується змі­нами у внутрішній оболонці серця - ендокарді, серцевому м'язі, клапанах, тобто буває найчастішою причиною пороків серця.

Для  зміцнення серця  потрібно  зміцнити  весь  організм. А для цього необхідно організовувати правильним режим дня, достатньо перебувати на свіжому повітрі зміцнити нервову систему, бо погіршення її стану при зводить до  послаблення  серцевої  діяльності.  Особливе значення має природне тренування серця дитини, тобто підвищення її рухової активності. Але потрібно запобігати перевантаженню серця і дбати про гігієну нервової системи, особливо після перенесених захворювань.

Органи дихання

Після перерізання пуповини припиняється зв'язок дитячого організму з материнським, внаслідок чого в кро­ві дитини нагромаджується вуглекислий газ, що зумовлює  перший вдих новонародженої дитини, початок самостійного дихання. У перші місяці життя значну частину вузької,  ніби стиснутої  з  боків,  грудної  клітки займають серце і зобна залоза. Діафрагма розміщена високо, що пов'язано з тиском збоку черевних органів і відносно великої печінки. Тому об'єм легень невеликий. Верх­ній отвір грудної клітки, утворений першою парою ребер, перпендикулярний до хребта. Відповідно і верхній край груднини міститься на рівні першого грудного хребця. Перпендикулярно  розміщені  й  наступні шість пер ребер, а нижній край груднини розташований на рівні шостого-сьомого хребців.  Отже, розміщення ребер відповідає максимальному вдиху, тому дихання відбувається в основному завдяки скороченню діафрагми і частково шийних м'язів, які тягнуть вгору всю грудну клітку.  При  цьому  піднімається груднина і її нижній кінець більше виступає вперед. Легені новонароджених відносно великі, під час вдиху, розтягуючись, збільшують свій об'єм тільки на 10-15 мл. Тому для задоволення потреби організму в кисні дитина має робити 50-60 вдихів на хвилину. Через 8-10 днів після народжен­ні об'єм легень збільшується, одночасно і об'єм дихаль­них рухів зростає до 20-25 мл. Легеневі пухирці вкриті густою сіткою відносно широких капілярів.

Протягом першого року значно збільшуються розміри легень і грудної клітки. У віці двох-трьох тижнів легені займають 2/3 об'єму грудної порожнини. У другому півріччі помітно  змінюється  напрям  ребер,  вони починають відходити від хребта похиліше, опускається вниз і грудина, і наприкінці року в дихальних рухах починають брати участь дихальні м'язи. Дихання стає інтенсивнішим і  повільнішим. Маса легень доходить до 150 г, а їхній об'єм - до 250-280 мл. Окружність грудної клітки збільшується майже в півтора рази. Її попе­речний діаметр збільшується швидше ніж передньозадній, і уже в п'ять-шість місяців вони стають однаковими, а наприкінці року поперечний діаметр стає більшим від передньо-заднього. Одночасно зростає об'єм дихальних рухів: у шестимісячних дітей - до 50 мл, а в одноріч­них - до 70-80 мл; частота дихання уповільнюється до 40-35 вдихів на хвилину.

Слизові оболонки верхніх дихальних шляхів у ді­тей цього віку багаті на кровоносні й лімфатичні судини і дуже ніжні, тому легко запалюються. Внаслідок за­палення вони набрякають, ще більше звужуючи і без цього вузькі дихальні шляхи, що ускладнює дихання. Це буває при нежиті, запаленні гортані, бронхів і ле­гень.

Органи травлення

Життєдіяльність людини неможлива без постійного надходження в організм поживних речовин, яких потре­бує кожний орган, кожна клітина. Поживні речовини потрапляють до організму разом з їжею, яка в органах травлення переробляється, тобто тут відбуваються фі­зичні й хімічні зміни. Фізичні зміни їжі: подрібнення, пе­ретирання, розчинення; хімічні - перетравлення. Шлях, по якому проходить їжа, називається травним трактом, його довжина в дорослої людини 6-8 м.

У порожнині рота відбуваються попередні зміни їжі: вона змочується слиною і подрібнюється зубами. До складу зубів входить особлива кісткова речовина - ден­тин. Та частина зубів, що схована в заглибинах щелепи, називається коренем, а та частина, що виступає назов­ні - коронкою. Порожнина всередині зуба, заповнена судинами і нервами, які входять по тонких каналах че­рез корені зуба, називається пульпою. Коронка покрита шаром міцної зубної емалі. У людини 32 зуби, по 16 у верхній і нижній щелепах: по 4 різці, по одному іклу з кожного боку, по два малих корінних і по три великих корінних зуби. Розжовують і розтирають їжу за допомо­гою корінних зубів, а відкушують її головним чином різцями.

Ротова порожнина дитини грудного віку відносно мала, язик порівняно дуже розвинений, широкий. Добре розвинені й м'язи губ. У товщі кожної щоки чітко виражені жирові подушечки, на яснах - валикоподібні потовщення, на слизовій оболонці губ - поперечні складки. Ці особливості мають велике значення для процесу смоктання. Слизова оболонка ротової порожнини ніжна, багата на кровоносні судини і трохи суха, легко може поранитись, тому протирати її здоровій дитині не потрібно.

Слина в новонародженої і грудної дитини виділяється недостатньо. Слинні  залози повністю  розвиваються тільки на  третьому-четвертому місяці життя. Кількість слини при цьому   збільшується. У цьому віці   в дітей спостерігається постійна слинотеча, оскільки в них ще не розвинена здатність ковтати слину. Зменшення кількості слини зумовлює сухість слизової оболонки рота, що сприяє її травматизації.  Слина виділяється чисто рефлекторно під час подразнення слизової оболонки ротової порожнини і діяльності мозкових центрів.

Смоктання - це безумовний рефлекс, але мають значення і умовні рефлекси.  Перевертання  дитини,  певне положення під час годування, запах молока - це умовні подразники, які зумовлюють смоктальні рухи. Смоктан­ня  може ускладнюватись, коли виникають якісь пере­шкоди: неможливість дихання через ніс під  час  нежиті, частий кашель і задишка при запаленні легень, виразки і запалення слизової оболонки рота  тощо. Слабе смоктання може бути внаслідок недоношеності, родових травм, недорозвинення або враження нервової системи. Ковтання також вроджений рефлекс.

Спочатку в дитини з'являються тимчасові, або молочні, і постійні зуби. Пізніше вони змінюються постійними. І молочні, і постійні зуби прорізуються в дітей в різний час. Це залежить від індивідуальних особливостей розвитку, зумовлених спадковістю і різними впливами на організм під час внутрішньоутробного періоду та після народження. Особливо велике значення має харчування. Найчастіше перші два  зуби   (середні  різці  нижньої щелепи) прорізуються в шість-вісім місяців, через   місяць-два з'являються верхні центральні різці, потім - верхні бокові і нижні бокові різці. Отже, у кінці першого року повинно бути вісім молочних зубів (мал. 7).

Стравохід у новонародженої і грудної дитини характеризується майже   повною відсутністю залоз, недостатнім розвитком ела­стичної й м'язової тканині і великим розвитком кро­воносних судин. Довжина його в новонароджених 10-11 см, у рік - 2см. Шлунок у доношених но­вонароджених вміщує 30-35 мл їжі, у тримі­сячних дітей - 100 мл, у річних - 250 мл. Слизова оболонка товста, м'язи розвинені недостатньо, особливо сфінктер біля входу в шлунок. Такий недостатній розвиток гіс­тологічної будови збері­гається до кінця другого року. Шлунок розміще­ний у лівому підребер'ї, а вихід з нього - біля середньої лінії.

Положення шлунка до року майже горизонтальне, а коли дитина починає ходити, він набуває майже верти кального положення. У грудної дитини шлунок легко змінює форму внаслідок наповнення їжею і проникнення повітря під час смоктання, оскільки його м'язи розвинені недостатньо. Усе це, разом узяте, спричиняє зригуван­ня грудних дітей.

Мал. 7. Прорізування молочних зубів.

Шлунковий сік грудної дитини за складом мало відрізняється від шлункового соку дорослих. Травлення встановлюється у доношених дітей відразу після наро­дження, а в недоношених розвивається повільно. Кислот­ність шлункового соку з віком зростає, але вона значно коливається залежно від харчування дитини, характеру їжі,   режиму   харчування,   стану   шлунково-кишкового тракту тощо. Сила деяких ферментів, тобто складних органічних  речовин,  за  допомогою  яких  відбуваються процеси травлення, менша, ніж у старшому віці. Отже, у  грудному  віці  спостерігається  функціональна   недостатність соковиділення. А тому будь-яке порушення фізіологічного стану дитини спричиняє зниження кислот­ності і активності ферментів.

З віком дитини зростає кислотність шлункового соку і сила ферментів, що пов'язано з поступовим утворен­ням умовних рефлексів на харчові подразники, ускладненням харчового режиму дитини і розвитком кори головного мозку. Виділення ферментів залежить від складу їжі і стану дитини: жіноче молоко потребує ферментів значно меншої активності, ніж коров'яче, білки посилюють секрецію, а жири пригнічують її.

Кишечник у грудної дитини відносно довший, ніж у дорослих. Він перевищує довжину тіла в шість раз, а в дорослих - у чотири рази. Найбільша довжина  кишечнику  на  першому  році  життя дитини. Пряма кишка порівняно довга, її слизова і підслизова оболонки слабо фіксовані, що зумовлює легке випадання її. Слизова оболонка кишечнику добре розвинена, ніжна, багата на кровоносні судини, з великою кількістю лімфатичних вузлів і ворсинок. Травлення в кишечнику відбувається під виливом секрету підшлункової   залози і печінки (жовчі).

Обмін речовин та енергії

Для нормального розвитку і життєдіяльності дитячого організму в їжі має бути достатня кількість білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей, води і вітамінів. Білки входять до складу клітин, тканин та органів тіла: м'язів, шкіри, нервів, внутрішніх органів. У дорослих людей ті білки, які постійно витрачаються організмом внаслідок злущення епідермісу, загибелі еритроцитів і лейкоцитів крові, відмирання кишкового епітелію, випадання волосся, виростання нігтів тощо, поповнюються білками їжі.

У дітей, велика кількість білків витрачається на ріст і розвиток, на утворення  нових тканин, тому потреби дітей у білках відносно більші, ніж у дорослих. Але діти потребують оптимальної кількості білків, бо вони не можуть в організмі відкладатися в запас. При грудному вигодовуванні на 1 кг маси тіла має припадати 2-2,5 г, при підгодовуванні і штучному годуванні - 4,5-5 г білків.

Велике значення має також якість білків. Повноцінні білки містять у своєму складі всі амінокислоти, необхідні для утворення нових клітин, тканин. Ці амінокислоти - фенілаланін, валін, триптофан, метіонін, гісти­дин, аргінін, лізин, треонін, лейцин та ізолейцин - не можуть утворюватися в організмі. Вони надходять до організму з продуктами тваринного походження (моло­ком і молочними продуктами, м'ясом, рибою, яйцями). Продукти рослинного походження бідні на повноцінні білки, за винятком білків гороху, пшениці, бобів, які важко засвоюються, тому в харчовий раціон дітей мо­жуть входити лише в обмеженій кількості. До складу їжі дітей повинні входити в основному білки тваринного походження. На засвоєння білків впливає вміст в їжі інших харчових інгредієнтів. Якщо в їжі недостатньо вуглеводів чи жирів, використання білків порушується. При природному вигодовуванні співвідношення між біл­ками, жирами і вуглеводами має бути 1:1:6, а при штучному - 1:1:4.

Умовою правильного обміну в організмі є також до­статня кількість в їжі води і мінеральних солей. Кінце­ві продукти білкового обміну у вигляді сечовини, аміаку, сечової кислоти виділяються з організму із сечею. Жири використовуються організмом дитини як важливе джере­ло енергії, що постійно витрачається в зв'язку з руховою активністю. Відкладаючись у підшкірній жировій клітко­вині, між внутрішніми органами, вони витрачаються ор­ганізмом під час захворювання, при порушенні харчуван­ня. Жир підшкірної жирової клітковини відіграє важливу роль у теплорегуляції організму. До складу дитячого харчування входять в основному тваринні жири, які є носіями ліпоїдів і вітамінів А і Д. Це - вершкове мас­ло, жир яєчного жовтка, риб'ячий жир, жир м'яса. Най­краще засвоюються жири жіночого молока (90--95%), гірше -коров'ячого (80-85%).

Для засвоєння жирів у їжі має бути в 2-3 рази біль­ше вуглеводів, ніж жирів. Для грудної дитини при при­родному годуванні в першому півріччі на 1 кг маси тіла має припадати 7,5-7 г, у другому - 6,5-6 г жи­рів.

Вуглеводи регулюють водний обмін і діяльність шлунково-кишкового тракту. Вони надходять до дитячо­го організму з овочами, хлібом, різними крупами, фрук­тами, цукром, кондитерськими виробами. На 1 кг маси тіла має припадати 13-14 г вуглеводів.

Дитячий організм потребує води, яка є складовою чистиною всіх його органів і тканин, розчинником в усіх хімічних процесах, що відбуваються в організмі. Вона надходить до організму з їжею (рідкою і твердою). Швидке витрачання води внаслідок посиленого потовиділення, блювання, поносу або недостатнє надходження її в організм може призвести до висихання тка­нин. Про значну втрату води в організмі дитини може свідчити різке зменшення маси її тіла. Воду треба негайно поповнити в організмі, її вводять питтям (чаю, глюкози, фізіологічного розчину), клізмами з фізіологіч­ного розчину. Чим менша дитина, тим потреби у воді більші. Для новонароджених на 1 кг маси тіла має припадати 150-200 мл, у грудному віці - 100-150 мл, у кінці року 90 мл, а для дорослих - 40 мл. У літню пору, коли збільшується потовиділення, потреба дитини в рідині зростає.

До складу їжі дітей мають входити в достатній кількості мінеральні речовини: кальцій, натрій, калій, фос­фор,  залізо,  мідь,  сірка,  йод,  хлор  та  інші  елементи. Вони  потрібні для всіх хімічних і фізичних  процесів і входять до складу клітин і тканин організму. Так, солі кальцію і фосфору потрібні для нормального розвитку скелета, залізо входить до складу гемоглобіну еритроцитів.  Ці речовини  містяться в  молоці,  молочних продуктах, в яєчному жовтку, печінці, м'ясі, рибі, ікрі, у хлібі, вівсяній крупі, у бобах, горіхах, в овочах, фруктах. Організм неоднаково засвоює мінеральні солі, що входять до різних продуктів харчування. Кальцій з молока засвоюється добре, а з хліба та овочів - погано, дітям потрібне різноманітне меню, багате на молоко і овочі.

До складу   дитячого   харчування   повинні   входити особливі органічні   речовини-вітаміни. Внаслідок  недостатнього нього вживання їх різко змінюється діяльність організму.

Порушення  стану організму, зумовлене недостатнім введенням вітамінів, називається гіповітамінозом. Вітаміни нестійкі, вони руйнуються під впливом температури, сонячних променів  і  внаслідок тривалого зберігання продуктів. В основному вони надходять до організму з рослинною їжею. Вміст   вітамінів   у тваринній їжі залежить від їжі тварин. Особливо потребує вітамінів дитячий організм. Для нього вони є важливим елементом живої речовини, що безперервно утво­рюється.

Якщо до організму надходить недостатня кількість вітаміну С, з'являються загальна слабість, втома, біль у ногах, кровотеча з ясен, відбуваються крововиливи в шкіру, м'язи і внутрішні органи, порушується кровотвор­на функція кісткового мозку, розвивається важке не­докрів'я, підвищується чутливість до заразних хвороб. Хворі швидко видужують після достатнього введення в організм вітаміну С, якого найбільше в живих рослин­них клітинах, особливо в томатах, у зеленій цибулі, ка­пусті, шпинаті, чорній смородині, лимонах, апельсинах, мандаринах, суницях, малині, у плодах шипшини, яблу­ках. У сушених і консервованих продуктах вітамін С частково або повністю руйнується.

Внаслідок недостатнього надходження в організм вітаміну А розладнується зір і виникає важке захворю­вання очей, яке може призвести до втрати зору, пору­шення стану епітеліальних тканин, зокрема шкіри і слизових оболонок. Відсутність вітаміну А в дитячому харчуванні призводить до затримки росту. Найбільше ві­таміну А міститься в риб'ячому жирі, печінці, у вершко­вому маслі, яєчному жовтку, у моркві, шпинаті, щавлі, зеленій цибулі, у красному перці. До складу рослин входить не вітамін А, а каротин, з якого в організмі утворюється вітамін А.

Вітаміни групи В містяться в насінні злаків і бобових рослин, у лісних горіхах, капусті, картоплі, буряках, моркві, у томатах, салаті, пивних дріжджах. З тварин­них продуктів на вітамін групи В багаті яєчний жовток, ікра, печінка, нирки, серце, молоко. Недостатність їх у їжі зумовлює стомлюваність, втрату апетиту, м'язову слабість, сповільнення росту, деякі хвороби очей, по­рушення кровотворення, діяльності нервової системи, появу на шкірі тріщин.

Відсутність або недостатність в їжі вітаміну Д при­зводить до захворювання рахітом. При цій хворобі пору­шується обмін солей кальцію і фосфору, що виявляється в змінах кісток скелета і м'язів. Крім активного вітамі­ну Д, в їжі міститься провітамін, який відкладається в шкіру і під впливом ультрафіолетових променів пере­творюється в активний вітамін. Отже, розвитку рахіту сприяє перебування дітей у сирих темних приміщеннях, недостатнє перебування на свіжому повітрі. На рахіт частіше хворіють недоношені діти, ті, що перебувають на штучному вигодовуванні, а також ті, в яких бувають хронічні розлади травлення. Здебільшого на рахіт хво­ріють взимку, коли діти мало бувають на сонці. Початкові ознаки рахіту розвиваються на першому році життя. Діти стають роздратованими, погано сплять, з'являється підвищена пітливість, особливо потилиці. Рухи голови по подушці призводять до облисіння потилиці. Відбувається деформація частин скелета. Грудна кліт­ин стискується з боків і виступає вперед («куряча»), а іноді ніби втискується всередину. Можуть викривлятися хребет і кістки ніг, іноді деформуються і кістки таза, що в дівчат пізніше може несприятливо вплинути на родову функцію. Хворі на рахіт діти пізніше починають сидіти, стояти, ходити, у них пізніше прорізуються зуби. Рахіт може на все життя залишити різні деформації скелета.

У дорослої людини маса тіла, як правило, залишається сталою, тобто утворення живої речовини (процеси асиміляції) повністю урівноважується її розпадом (процесами дисиміляції). У дитини процеси асиміляції превалюють  над процесами дисиміляції. Частина поживних речовин, яка всмокталася з кишечнику, затримується в організмі, що сприяє збільшенню маси живої речовини в основному за рахунок властивих для організму білків. Енергетичний баланс стає позитивним, тобто кількість енергії, яка надходить до організму, перевищує її витрати. Для утворення живої речовини організм використовує амінокислоти, тобто продукти розщеплення білків їжі, з них синтезуються власні білки клітин.

Оскільки частина білків, а отже, і азоту, що міститься в них, затримується в організмі, у дітей цього віку має бути позитивним  азотистий баланс. З віком маса дитини збільшується менш інтенсивно, відповідно змен­шується і позитивний баланс азоту. На першому місяці життя в організмі затримується 75%  азоту, що надходить, і лише 25% видаляється із сечею, а вже на третьому  місяці затримується тільки 40% азоту. При грудному вигодовуванні  білки  засвоюються  майже повністю, при штучному - трохи менше. Біологічна цінність їжі визначається вмістом у ній повноцінних білків (білків тваринного походження).  При грудному вигодовуванні дитини на 1 кг маси її тіла припадає в середньо­му 2,5 г білків до початку підгодовування і 3-4 г при підгодовуванні, жирів - 7,5 г до 3 місяців, 7 г від 3 до 6 місяців, 6,5 г від 6 до 9 місяців, 6-5 г від 9 місяців до року, а вуглеводів - 13-14 г протягом першого року.

Враховуючи низьку функціональну здатність шлунко­во-кишкового тракту і відносно велику потребу в пожив­них речовинах, дитину слід забезпечувати повноцінною їжею, яка досить калорійна і легко засвоюється. Таким вимогам цілком відповідає в першому півріччі життя дитини жіноче молоко. Воно містить в необхідній кіль­кості і в потрібному співвідношенні білки, жири, вугле­води, а також солі і вітаміни. Крім того, материнське молоко містить ферменти, деякі гормони та імунні тіла. Грудне молоко, що надходить безпосередньо з грудей матері, не містить мікробів, має найкращу для пере­травлювання температуру. Діти, які вигодовуються при­родним способом, значно рідше хворіють, ніж ті, що вигодовуються іншими способами. Слід широко пропагу­вати природне вигодовування як один з важливих за­собів боротьби із захворюваністю і смертністю дітей раннього віку.

Вигодовування, при якому дитина до чотирьох міся­ців, крім жіночого молока, дістає будь-яку молочну су­міш або іонітне молоко, називається мішаним. Штучним називається таке вигодовування, коли дитина зовсім не одержує жіночого молока.

Органи виділення

Усі клітини організму в процесі життєдіяльності ви­діляють продукти розпаду, що утворюються в процесі обміну. Вони надходять спочатку в тканинну рідину, а звідти в кров. Для нормальної життєдіяльності організ­му вони мають своєчасно видалятись.

До органів виділення відносяться нирки, в яких утво­рюється сеча. Продукти обміну виводяться також і ін­шими органами. Через легені виділяється вуглекислий газ і водяні пари, за добу через легені виділяється 300- 400 г води. Вода виділяється також через шкіру у ви­гляді поту, а разом з нею виділяються і мінеральні солі та в невеликій кількості продукти обміну білків. Нирки містяться в черевній порожнині по обидва боки від хребетного стовпа. Всередині нирок - порожнина, ниркова миска, від якої бере початок сечовід, тобто трубка, що відводить сечу з нирок в сечовий міхур, який у грудної дитини розміщений вище, ніж у дорослих (частково заходить порожнину  живота). З  віком сечовий міхур поступово опускається в порожнину таза. У дітей раннього віку в ненаповненому стані він має веретеноподібну або грушовидну форму, пізніше він набуває круглішої форми. Об'єм сечового міхура в новонароджених дітей близько 50 мл, у тримісячному віці він подвоюється, а в рік збільшується в чотири рази і досягає 200 мл. Довжина сечовипускного каналу в новонароджених хлопчиків 5-6 см, у дівчаток - 0,8-1 см, у чоловіків - 14-18 м, а в жінок - 3-6 см. У дівчаток внаслідок малої довжини сечовипускного каналу і близькості до задньо­го проходу можуть легко в нього потрапляти мікроби, тому,  доглядаючи за дівчатками, необхідно  підмивати їх і витирати спереду назад, а не навпаки, щоб не занести інфекції із заднього проходу в сечовипускний канал.

У перші дні життя новонародженої дитини сечі виділяється мало і протягом перших двох-трьох днів вона дуже насичена. Потім кількість сечі збільшується, але спостерігаються великі коливання її в різних дітей. Так, п'ятий день життя протягом доби її виділяється від 222 мл. У кінці першого місяця життя кількість її досягає приблизно 0,33 л, наприкінці року - 0,75 л, що становить приблизно 2/3 вмісту води в їжі. У дітей сечі виділяється відносно більше, ніж у дорослих, що пов'язано  з інтенсивнішим водним обміном і відносно біль­шою  кількістю  води  і  вуглеводів у харчовому раціоні дитини. На кількість сечі впливають: кількість випитої рідини, температура і вологість навколишнього середовища, одяг, рухливість  дитини.   Кількість сечі і частота сечовипускання великою мірою залежить від рефлекторних подразників безпосередньо із сечових органів, а також з шкіри та інших органів. Психічні моменти також впливають на сечовиділення.

Сечовипускання відбувається рефлекторним способом. Внаслідок наповнення сечового міхура сечею і зростання тиску всередині його подразнюються рецептори стінки міхура. Виникаюче тут збудження досягає центру  сечовипускання в крижовому відділі спинного мозку, від нього йдуть імпульси до мускулатури міхура, яка при цьому скорочується. Одночасно гальмується центр сим­патичних нервів, які підтримують тонічне скорочення внутрішнього сфінктера, внаслідок чого він розслаблю­ється і сеча виходить назовні. Таке мимовільне сечови­пускання спостерігається в дітей грудного віку.

У перші 3-4 дні життя сеча виділяється невеликими порціями (15-30 мл), але дуже часто: до 20-5 разів на добу. Наприкінці першого року життя сеча виділя­ється більшими порціями (30-40 мл), але рідше (15- 20 раз за добу).

З п'яти-шестимісячного віку починають утворюватись умовні рефлекси на сечовипускання, якщо дітей після прокидання і після кожного чергового годування, тобто в момент найчастішого виникнення позивів, тримати над горщиком. При цьому утворюються умовні зв'язки між положенням тіла і сечовипусканням. Якщо правильно виховувати дитину, то вона наприкінці першого року починає «проситися» на горщик.

До органів виділення належить також шкіра. Вона складається з двох шарів: зовнішнього - надшкір'я і внутрішнього - власне шкіри. Поверхневий шар над­шкір'я називається роговим. У дітей раннього віку він тонкий і складається з двох-трьох слабо з'єднаних між собою рядів клітини, які постійно злущуються.

Основна перетинка, що розділяє надшкір'я і власне шкіру, у новонароджених недорозвинена, вона дуже ніж­на і пухка. У власне шкірі недостатня кількість ела­стичних, сполучнотканинних і м'язових елементів. Для дитячої шкіри характерна добре розвинена сітка капі­лярів, чим і зумовлюється її блідо-рожевий колір.

Сальні залози добре функціонують навіть у новона­роджених дітей, в яких часто на шкірі носа, а іноді й на шкірі щік помітні жовті крапки - скупчення секрету в сальних залозах шкіри. Потові залози протягом перших трьох-чотирьох місяців розвинені порівняно недостатньо. Така морфологічна незрілість шкіри в поєднанні з не­достатністю місцевого імунітету зумовлює легке пошкодження шкіри, схильність її до прілості, мацерації і про­никнення інфекції, а також своєрідність перебігу шкіря­них хвороб у дітей, особливо раннього віку.

У перші дні після народження, найчастіше на другий-четвертий день, у більшості дітей (майже у 80%) з'являється пожовтіння шкіри ї слизових оболонок - фізіологічна жовтяниця новонароджених. Досягнувши най­більшої інтенсивності протягом двох-трьох днів, жовтя­ниця поступово починає зменшуватись і зовсім зникає на сьомий-десятий день, а легкі форми зникають протя­гом двох-трьох днів. Більш виражена і більше триває жовтяниця в недоношених дітей, у них вона може затягуватися до шести-восьми тижнів.

Шкіра новонароджених бархатиста, м'яка, з добрим тургором по всій поверхні, особливо на плечах і спині, вкрита м'яким пушком.

3. Анатомо-фізіологічна характеристика дітей від 1до 3 років (друга група раннього віку)

Після року темпи фізичного розвитку дітей дещо сповільнюються. Довжина тіла за другий рік збільшується на 10-15 см і становить 84-85 см, а маса тіла вростає на 2,5-3,5 кг і становить 12,3-12,8 кг. Голова дитини в цьому віці становить приблизно 1/5 частину довжини тіла, тобто змінюються співвідношення між величиною голови, тулуба і кінцівок. До двох років у дитини прорізується 20 молочних зубів.

Показники фізичного розвитку дітей можуть різко змінюватись під впливом незадовільних побутових умов: дитина недостатньо перебуває на свіжому повітрі, не­правильно харчується, недосипає, мало рухається, тобто коли порушується режим дня.

Тому в дошкільних установах систематично стежать за фізичним розвитком дітей, користуючись антропометрією (визначення росту, маси, окружності грудної клітки і голови). При цьому враховують також забарвлення шкіри і слизових оболонок, розвиток підшкірної жирової клітковини, поставу, тонус м'язів, стан зору, слуху, розумовий розвиток і загальний стан здоров'я.

Показники фізичного розвитку дитячого колективу та окремих дітей порівнюють із середніми показниками (стандартами) фізичного розвитку дітей відповідного віку і статі в даному місті, районі, у країні.

4. Особливості розвитку основних органів і систем: нервова система;органи чуття; кісткова система; м'язова система; кров і кровообіг; органи дихання; органи травлення; обмін речовин і енергії

Нервова система

Продовжується розвиток нервової системи. Маса головного мозку інтенсивно зростає і в два роки становить 70% маси головного мозку дорослої людини. Маса мозку зростає не за рахунок збільшення кількості нервових клітин (після народження їх кількість мало змінюється), а внаслідок розгалуження і росту нервових відростків - дендритів та аксонів. Тому в корі великих півкуль нер­вові клітини розміщені одна від одної далі, ніж у новонародженої дитини. Площа кори головного мозку за перші два роки збільшується приблизно в 2,5 рази, в основному за рахунок поглиблення борозен. Потовщу­ється кора великих півкуль. Продовжується міелінізація нервових волокон черепномозкових і спинномозкових нервів (закінчується в два-три роки). Вона при­скорюється в тих групах волокон, які раніше почи­нають функціонувати. При хронічних хворобах, внаслі­док яких ослаблюється рухова активність, міелінізація волокон рухових нервів може значно затримуватись. Міелінізація мовних центрів кори закінчується в півтора-два роки, коли розвивається мова. На другому місяці життя починають міелінізуватись нервові волокна клі­тин, які з'єднують одну ділянку кори з іншою. Особливо повільно це відбувається в лобній ділянці кори, що по­в'язана з найскладнішими проявами вищої нервової ді­яльності.

Швидкість процесів збудження зростає з міелінізацією нервових волокон, і в два-три роки процеси збу­дження відбуваються з такою самою швидкістю, як і в дорослої людини. Оскільки іррадіація збудження відбу­вається легко, рефлекторні рухи захоплюють значну кількість м'язів. Будь-яке подразнення зумовлює загаль­ну рухову реакцію. Крик дитини супроводжується руха­ми всього тіла. Розглядаючи новий предмет, дитина раннього віку іноді розкриває рот, розщепірює пальці. Тобто в дітей цього віку спостерігаються іррадійовані реакції. Система одночасних і послідовних подразників, що багато разів повторюється і стає стереотипною, зумовлює в корі великих півкуль відповідні збудження і гальмування, які виникають і змінюють одне одного в певній послідовності. Отже, виникає системність, або динамічний стереотип, у роботі кори головного мозку, тобто вона, а за нею й весь організм відповідають на подразнення однією й тією самою твердо визна­ченою і водночас рухомою (динамічною) системою процесів.

В основі набутих дитиною таких рухових навичок, як ходіння, біг, стрибки, катання на санчатах, користуван­ня під час їжі ложкою, ножем, лежить утворення дина­мічних стереотипів.

У дітей другого року життя коркові стереотипи утво­рюються дуже повільно, вони не досить міцні, часто по­рушуються. Дитині важко навчитись ходити, а пізніше бігати й стрибати, вона довго привчається до охайності, і довго звикає до певного режиму дня. Але вироблені сте­реотипи стійкі і важко піддаються переробці.

Враховуючи складність переробки стереотипів, необ­хідно з перших днів життя дитини приділяти особливу увагу правильній організації її виховання.

Для цього віку характерною є активна дослідна ді­яльність. У дитини виникає допитливість, вона оволоді­ває простими способами дій з предметами, навчається користуватися предметами-знаряддями, може діяти на основі уявлень.

На другому році життя дитина вчиться вимовляти окремі слова, поєднувати по два, а потім і по три слова, утворюючи найпростіші комбінації слів, які іноді мають і характер  речень.  Ці  комбінації слів з'являються внаслідок засвоєння головного мовного стереотипу, який потрібно розглядати як комплексний подразник. Поява мовних стереотипів - важливий момент у розвитку мови, це перехід від простих мовних реакцій до ланцюгових, які характеризуються поєднанням слів у речення.

Цей перший етап розвитку мови (до середини другого року життя)  характеризується швидкими утвореннями умовних зв'язків між почутим словом і безпосереднім подразником, причому зв'язки утворюються не тіль­ки на предмети, а й на дії з ними. Мовні реакції утво­рюються тільки тоді, коли мовний подразник багато разів супроводжується показом і передаванням у руки безпосереднього подразника, наприклад ляльки.

Отже, на другому році життя дитина починає вимовляти нові слова тільки після багаторазового повторення їх дорослими, а умовний зв'язок утворюється між вимовленим словом і конкретним безпосереднім подразником. У дитини до двох років у запасі налічується 200-400 слів.

У процесі розвитку дитини словесний подразник пе­ретворюється в узагальнююче уявлення не відразу. Особ­ливу роль у засвоєнні значення слова відіграє руховий аналізатор, при цьому важливе значення має не за­гальна кількість підкріплень слова конкретним подразником-предметом, а кількість різноманітних дій з ним. Узагальнюючі властивості словесних подразників краще виражаються під час утворення умовних зв'язків з участю рухового аналізатора, а не зорового. Тому ігро­ва діяльність дитини відіграє велику роль у формуван­ні її простих мовних узагальнень.

Органи чуття

Одночасно із збільшенням поверхні коркового відділу зорового аналізатора ростуть і диференціюються його клітини, збільшуються відстань і кількість зв'язків між ними. Ріст і удосконалення зорового аналізатора пов'я­зані з його функціями.

У природних умовах радіус кривизни передньої по­верхні кришталика у дитини приблизно в два рази мен­ший, ніж у дорослої людини. Менша також і відстань між передніми поверхнями рогівки і кришталика. Це зумовлює більше заломлення променів. Передньозадній діаметр ока трохи менший, ніж у дорослих. Тому пара­лельні промені сходяться за сітківкою. А щоб вони зійшлись на сітківці, необхідне додаткове заломлення, що відбувається завдяки акомодації. Отже, нормальне око дитини можна вважати далекозорим. Природна дитяча далекозорість дає можливість виразно бачити предмети на відстані 4-6 см, тобто ближче, ніж може бачити не тільки далекозоре, а й нормальне око дорослої людини. Така несправжня короткозорість спричиняється акомо­дацією, що пов'язана із здатністю кришталика набувати майже шароподібної форми.

Протягом перших років життя передньозадній діа­метр ока швидко збільшується, досягаючи в півтора року 92%, а в три роки - 94% діаметра ока дорослої люди­ни. Отже, зменшується і дитяча далекозорість, зовсім вона зникає в шкільному віці. Таким чином, у дошкіль­ному віці дитина акомодує, напружує зір навіть під час розглядання віддалених предметів. Порушення узгодже­них рухів очних яблук та дефекти оптичної системи очей можуть зумовити косоокість. Спочатку вона мало­помітна і виявляється тільки під час зосередженого роз­глядання якогось предмета або при втомі, але з часом посилюється і стає постійною. Гострота зору ока, що косить, знижується, погіршується можливість правильно визначати відстань між предметами, їхні розміри, об'єм. Косоокість здебільшого зумовлюється тяжкими хво­робами або переляком. Надзвичайно важливо своєчасно виявити косоокість, бо вона успішно лікується тільки на початкових стадіях. При косоокості все зорове, навантаження переноситься на одне око, а друге поступово пе­рестає функціонувати і атрофується. Навіть одно-дворічним дітям при косоокості призначають окуляри, і їх тре­ба носити постійно.

Вушна раковина росте в перші два-три роки життя, а потім ріст її уповільнюється. Слуховий же прохід про­довжує рости в довжину і в ширину, але повільніше, ніж протягом   першого   року   життя.   Чутливість   слухового аналізатора залишається помітно нижчою, ніж у дорос­лих. З віком вона зростає і стає максимальною в 12-14 років. Деякі діти в перші роки життя добре розрізняють 1/2 тону і навіть 1/4 тону і можуть відтворити від­повідні звуки, мотив прослуханої пісні. Музичний слух буває не тільки природженим, його можна виховувати. Діти  перших  років  життя  часто  хворіють  запаленням переднього вуха. Якщо дитина скаржиться на біль у вусі або в неї погіршився слух, її треба негайно показати лікареві. У сиру, холодну вітряну погоду потрібно оберіга­ти вуха дитини від охолодження, яке знижує опірність тканин і сприяє розвитку запалення.

Щоб запобігти скупченню бруду і сірки, що зумовлює подразнення і зуд, потрібно систематично промивати вуха теплою водою або розчином перекису водню, користуючись ватним тампоном, а потім витирати кінчиком рушника.   Тверді предмети, якими діти намагаються усунути неприємні відчуття у вусі, можуть легко поранити слуховий прохід і барабанну перетинку, занести інфекцію і спричинити запалення.

Тому важливим правилом гігієни є чистота вух. По­трібно оберігати слуховий апарат від сильного і тривалого подразнення, тренувати його реакції на слабі і се­редні за силою звуки, особливо музичні.

Чутливість слухового аналізатора при цілковитій тиші зростає, а в умовах галасливої обстановки знижується. Якщо сильні звуки діють тривалий час, то це може призвести до позамежного гальмування клітин кори, вна­слідок чого чутливість аналізатора різко знижується і залишається в такому стані на деякий час і після за­кінчення дії подразника.

Якщо дитина часто перебуває в умовах сильного шу­му, може порушитись гострота слухового сприймання і з'явитись приглухуватість.

Кісткова система

На другому році життя продовжуються процес окостеніння скелета і його ріст. У два роки об'єм лицевої частини черепа в шість раз менший від мозкової. Триває зрощення кісток черепа, а саме: зрощуються половинки нижньої щелепи, окремі частини вискових кісток (їх три). Швидко змінюється об'єм черепа. Якщо в шестимісячної дитини він становить 1/2 об'єму черепа дорос­лої людини, то в два роки - 2/3 його об'єму. У цей час інтенсивно росте і хребет, пізніше ріст його уповільню­ється.

Верхній край груднини трохи опускається, а водно­час опускаються і ребра, збільшується їх зігнутість, зменшується реберно-хребетний кут і кут між ребрами і грудниною, що зумовлює зміну об'єму грудної клітки відповідно до дихання.

Для нормального розвитку скелета дитини надзви­чайно важливо, щоб вона багато рухалась, достатньо перебувала на свіжому повітрі, правильно харчувалась, додержувала режиму дня.

М'язова система

М'язи продовжують розвиватись і рости в довжину і в товщину. Потовщення відбувається в основному за рахунок збільшення діаметра м'язових волокон.

Поки дитина не почала ходити, м'язи ростуть повіль­ніше, ніж весь організм в цілому. Так, за перші 4 місяці життя маса тіла збільшується вдвоє, а маса м'язів зро­стає тільки на 60%. Після року завдяки тренуванням м'язи ростуть інтенсивніше.

Перебування у вертикальному положенні, ходіння, біг вимагають погодженої діяльності великої кількості скелетних м'язів. Координація в роботі м'язів виробля­ється поступово. Спочатку дитина ходить, широко роз­ставляючи ноги і балансуючи розведеними в бік ру­ками.

Рухи дрібних м'язів кисті дитина засвоює наприкін­ці першого, на початку другого року життя. У цей час вона вже може схоплювати і утримувати дрібні предмети не тільки всією кистю, а й великим та вказівним паль­цями.

Збудливість м'язових волокон, яка визначається вели­чиною порога подразнення, досягає рівня, характерного для дорослої людини, уже в перші роки життя, а швид­кість поширення хвиль збудження та їх частота збільшуються до 10 років. З віком зростає сила м'язів: чим довші й товщі їх волокна, тим вона більша. Товщина м'язів тісно пов'язана з їх активністю. Чим частіше й напруженіше працюють м'язи, тим вони стають товстішими й сильнішими.

Так, після року, коли дитина починає ходити і три­валий час перебуває у вертикальному положенні, швидко зростають маса і сила м'язів розгиначів. Але в дітей дошкільного віку, незважаючи на їхню рухливість, ро­бота м'язів, як правило, короткочасна. Тому м'язи ро­стуть і набираються сили дуже повільно.

З раннього дитинства починає формуватися постава, тобто звична поза  під час сидіння, стояння, ходіння. Правильною вважається така постава, яка   найбільш сприятлива для функціонування рухового апарату і всього організму,  її характерні особливості: помірні природні згини хребта, симетрично розміщені лопатки без випинання їх нижніх країв, розвернуті плечі, прямі ноги і нормальні за формою стопи.

Порушення постави, які з'явилися в дитячому віці, можуть в майбутньому призвести до стійких деформа­цій кісткової системи. Цьому сприяє тривале вимушене сидіння на одному місці, особливо якщо стіл і стілець не відповідають зросту і пропорціям тіла дитини. Тому потрібно регулярно проводити прогулянки  на свіжому повітрі, рухливі ігри, фізичні вправи. Не можна,   щоб у дитини була дуже м'яка постіль, м'яке ліжко і щоб вона завжди спала на одному боці. Навчаючи дитину ходити, потрібно користуватись спеціальними пристосу­ваннями, а не водити її за руку. Необхідно стежити за правильністю посадки дітей під час занять і під час приймання їжі. Меблі повинні відповідати зросту і про­порціям тіла дітей.

Глибина сидіння повинна становити 2/3 стегна, а ширина має бути на 10 см ширшою за ширину таза. Висота сидіння стільця повинна дорівнювати довжині гомілки із стопою плюс 1-2 см на висоту підборів. Якщо сидіння високе, ноги не дістають підлоги і положення тіла нестійке, а якщо низьке сидіння, дитина або відводить ноги вбік, що порушує правильність посадки, або підбирає їх під сидіння, внаслідок чого стискуються вени в підколінних ямках і ноги німіють.

Висота стола над сидінням (диференція) повинна бу­ти такою, щоб передпліччя дитини вільно лежали на кришці стола без піднімання чи опускання плечей. При більшій диференції дитина піднімає плечі, особливо праве, а при малій - згинається, горбиться.

Щоб дитина спиралася на спинку стільця, відстань між спинкою і краєм стола (дистанція спинки) має бути на 3-5 см більшою від передньозаднього діаметра груд­ної клітки. Відстань між переднім краєм стільця і зад­нім краєм стола по горизонталі (дистанція сидіння) по­винна бути від'ємною, тобто край стільця на 2-3 см має заходити за край кришки стола. При нульовій і додатній дистанціях сидіння, тобто коли краї стола і стільця збі­гаються по вертикалі або між ними є деяка відстань, дитина не може спиратися на спинку стільця.

На формування постави впливає і форма стопи. Як­що ослаблені м'язи, які підтримують склепіння стопи, усе навантаження припадає на зв'язки, що, розтягую­чись, зумовлюють сплощення стопи, порушення опорної функції нижніх кінцівок, зменшення їх кровопостачання. А це призводить до появи болю, а іноді й судорог у ногах. Стопи стають холодними, нерідко синіють і дуже потіють. Плоскостопість впливає на положення таза і хребта, а отже, і на поставу.

Діти з такими фізичними вадами під час ходіння широко розмахують руками, хода в них незграбна, на­пружена. У цих дітей швидше зношується взуття, особ­ливо внутрішній бік підошви і підбора. Наприкінці дня нерідко взуття стає тісним, оскільки стопа внаслідок тривалого навантаження протягом дня ще більше спло­щується, а отже, подовжується.

Розвитку плоскостопості сприяють захворювання ра­хітом, загальна слабість, незадовільний фізичний розви­ток, надмірна маса тіла, передчасне (до 10-12 місяців) тривале стояння і ходіння по твердій поверхні в м'якому взутті без підборів.

Кров і кровообіг

Починаючи з двох-трьох років, у діафізах довгих кі­сток червоний кістковий мозок поступово замінюється на жирову тканину, перетворюючись у неактивний і жовтий. Це частково відбувається і в пористій тканині багатьох кісток, але загальна маса червоного кісткового мозку не зменшується, бо одночасно з ростом і розвитком скелета збільшується маса пористої кісткової тканини.

Для нормального кровотворення велике значення має правильно організоване харчування. Дітям раннього ві­ку надзвичайно корисно давати протерту печінку (її до­бавляють до бульйону, овочевого пюре). У печінці є багато солей заліза, необхідних для утворення гемоглобіну еритроцитів крові.

Кількість еритроцитів, їхні розміри і в'язкість крові уже з другого-третього місяця життя такі самі, як і в дорослих. У дітей дошкільного віку лейкоцитів трохеї більше, ніж у дорослих.

У лейкоцитарній формулі крові переважають лімфо­цити над нейтрофілами.

Протягом перших двох років маса серця збільшується в три рази порівняно з масою серця новонародженої ди­тини, в якої вона дорівнює 20 г, що становить 0,6% маси її тіла. Маса тіла збільшується ще інтенсивніше, по­троюючись наприкінці першого року життя. Тому в дво­річному віці маса серця становить майже 0,5% загаль­ної маси тіла.

Одночасно потовщуються волокна серцевого м'яза, стає добре помітною їх поперечна смугастість. Тканина клапанів серця щільнішає. Поступово збільшується тов­щина лівого шлуночка, що зумовлюється більшою силою його скорочення.

Наприкінці другого року життя систолічний об'єм крові (кров, що виштовхується серцем за одне скоро­чення) дорівнює приблизно 14 мл. Частота серцевих ско­рочень - 90-120 за хвилину.

У цей період добре виявляється характерна особли­вість дитячого серця -  нестійкість частоти і сили сер­цевих скорочень, що видно на електрокардіограмі (не­рівномірні серцеві цикли, їх тривалість, неоднакові ви­сота зубців і тривалість інтервалів між окремими зубцями). Це пояснюється тим, що функціональний етап водія ритму, синусового вузла, змінюється.

Хвилинний об'єм крові, тобто та кількість її, яку ви­штовхує серце за 1 хв, значно більший, ніж у дорослих, а саме: на 1 кг маси тіла припадає 120-110 мл, а в дорослих - близько 60 мл.

У дітей раннього віку дрібні судини і капіляри від­носно широкі і розміщені надзвичайно густо. На початку другого року життя діаметр судин нижньої половини тіла збільшується, оскільки посилюється ріст нижніх кін­цівок і дитина починає ходити. Велика рухливість дітей цього віку потребує великої кількості крові, а також збільшення ширини просвіту судин і товщини їх стінок. Особливо збільшується кількість гладеньких м'язових волокон у стінках артерій. Одночасно підвищується і систолічний тиск крові.

Оскільки тіло росте швидко, збільшуються довжина кровоносних судин і кількість капілярів, а також під­вищується рухова активність дитини протягом перших двох років життя, то зростають вимоги й до серця ди­тини. Воно має сильніше скорочуватися. Це природне тренування зумовлює інтенсивний ріст серця. Значне збільшення сили його скорочень виявляється у підви­щенні систолічного кров'яного тиску.

Але при таких хворобах, як, наприклад, розлад трав­лення, запалення верхніх дихальних шляхів, запалення вуха, нирок та інші, які спричиняють підвищення тем­ператури, ослаблюється діяльність серця. Дитина стає блідою, в'ялою, малорухливою, швидко втомлюється, в неї прискорюється пульс, з'являється задишка. Особливо небезпечні для серця повторні захворювання ангіною, хронічним запаленням мигдаликів, вірусним грипом, скарлатиною.

Організація правильного режиму дня з достатнім перебуванням на свіжому повітрі сприяє зміцненню ор­ганізму, зокрема серця дитини. Потрібно дбати також про зміцнення її нервової системи. Рухова активність дитини має надзвичайно важливе значення, але не мож­на допускати перевантаження серця, потрібно також оберігати й нервову систему дитини від перевтоми.

Органи дихання

Після першого року життя ріст грудної клітки упо­вільнюється, а потім знову прискорюється. Якщо за пер­ший рік життя окружність грудної клітки дитини з 30-34 см збільшується до 45-48 см, то за другий рік життя вона збільшується лише на 2-3 см. Збільшується на­хил ребер, особливо нижніх. Груднина росте в довжину і опускається донизу, при цьому зменшується вигинання її нижнього кінця, тому окружність нижньої частини грудної клітки збільшується трохи повільніше, ніж верх­ньої, у два-три роки вона стає такою самою, як і окруж­ність верхньої частини. Збільшуються маса і об'єм ле­гень, уповільнюється частота дихання (з 35 дихань за 1 хв на першому році життя до 30 в два роки).

Органи травлення

В органах травлення відбуваються фізичні та хіміч­ні зміни їжі, без чого поживні речовини не можуть за­своюватись організмом. В однорічної дитини здебільшо­го виростає вісім молочних зубів, решта прорізується пізніше, в основному на другому році життя. У два-два з половиною роки в дитини вже є 20 молочних зубів: 8 різців, 4 ікла і 8 великих корінних. Отже, дитина вже не потребує подрібненої їжі, вона може сама її активно подрібнювати.

Слинні залози ще не повністю розвинені, але до двох років вони за будовою наближаються до залоз дорослої людини.

Стравохід швидко росте і до дворічного віку дося­гає 20 см (порівняно з 11-16 см у новонароджених дітей). Нижній край його постійно міститься на рівні 10-11-го грудних хребців. У дітей підтримується стале співвідношення між довжиною стравоходу і зростом тіла (1:5).

Об'єм шлунка швидко збільшується. Якщо в новона­роджених він становить 7 мл, то в однорічних - 400-500 мл, а в дворічних - 600-750 мл.

Шлунковий сік має всі ферменти, як і в дорослих, але в меншій кількості, і вони менш активні. Зокрема, у шлунковому соці дітей менше пепсину і більше хімо­зину, який перетравлює білки молока, основного харчового   продукту   дітей. Кислотність соку нижча, ніж у дорослих. Лише з віком, коли збільшується шлунок, розвиваються слизові оболонки, збільшуються розміри і кількість секреції шлункових залоз, підвищується кис­лотність шлункового соку, внаслідок чого зростає фер­ментативна активність пепсину і знижується активність хімозину.

Загальна довжина кишечнику з 3,4 м у новонаро­джених (у 6 раз перевищує довжину тіла), наприкінці першого року досягає 5 м і продовжує збільшуватись на другому році життя. У період з шести місяців до трьох років довжина кишечнику збільшується в сім-вісім раз, що пов'язано з переходом дитини від молочного до мі­шаного харчування. Слизовий і м'язовий шари тонких кишок у дітей слабо розвинені, кількість складок і вор­синок, їх величина менші, ніж у дорослих людей. Сли­зова оболонка кишок тонка, багата на кровоносні суди­ни, внаслідок чого добре прониклива.

Залози тонких кишок функціонально також не зовсім розвинені. Склад кишкового соку такий самий, як і в дорослих, але активність ферментів значно менша і під­вищується одночасно з підвищенням активності шлун­кових залоз і збільшенням кислотності шлункового соку. Підшлунковий сік також менш активний, ніж у дорослих. Для дітей характерною є активна і нестій­ка перистальтика кишечнику, вона може посилюва­тись під впливом надходження їжі, бродіння її, сильно­го звукового подразнення, збільшення рухової активності.

Товста кишка має довжину, що дорівнює в будь-яко­му віці приблизно довжині тіла.

Підшлункова залоза найбільш інтенсивно росте до двох років. Печінка відносно велика у новонароджених дітей, її маса 120-150 г, а наприкінці другого року життя збільшується в два рази. Клітини печінки в дітей ще не зрілі, а тому і функція її недосконала. Під час захворювання клітини швидко гинуть, що призводить до порушення процесів обміну, бар'єрної функції печінки і ускладнює перебіг кишкових захворювань.

Акт дефекації на другому році життя відбувається раз-два рази на добу. Щоб виробити в дитини позитивні і від'ємні рефлекси, пов'язані з актом дефекації і певною зовнішньою обстановкою, потрібно садовити дитину на горщик в певний час, краще після прийняття їжі. При цьому виробляється рефлекс на час, що полегшує випо­рожнення.

Обмін речовин і енергії

У попередньому розділі зазначалось, що організм дитини потребує відносно більше поживних речовин, і особливо білків, ніж доросла людина. У віці від року до трьох на 1 кг маси тіла дитини має припадати 4-4,5 г білків. Максимальна затримка азоту (ретенція) буває тоді, коли співвідношення між білками, жирами і вуглеводами становить 1:1:4. Надзвичайно важливо, щоб діти одержували з їжею достатню кількість неза­мінних амінокислот. Характерною особливістю азоти­стого обміну в дітей є наявність у сечі креатину на про­тивагу дорослим, у яких його немає. Це, мабуть, пояс­нюється недостатнім розвитком м'язів у дітей, які у до­рослих утримують креатин.

Вуглеводів дитячий організм потребує відносно біль­ше, ніж доросла людина, оскільки посилено їх викори­стовує, крім того, синтез їх з білків і жирів відбувається слабо. У віці від року до трьох дитина на добу споживає 193 г вуглеводів. Якщо в організм дитини надходить надмірна кількість глюкози, відбувається інтенсивний синтез глікогену, що відкладається в печінці та інших органах.

Потреба дитячого організму в ліпідах з віком змен­шується. У віці до шести місяців на 1 кг маси тіла ди­тини має припадати 6-7 г жирів, у віці від шести міся­ців до чотирьох років - 3,5-4 г, при цьому добова по­треба в енергії за рахунок жирів забезпечується на 30-40%.

З віком кількість мінеральних солей в організмі ди­тини збільшується. Найбільше діти потребують солей кальцію і фосфору, які необхідні для формування кіст­кової тканини. Особливо багато потрібно дитині кальцію на першому році життя (у 8 раз більше, ніж на друго­му). Для нормального процесу окостеніння необхідна така сама кількість фосфору, як і кальцію. Дитина потребує також солей натрію, калію, хлору, заліза, міді, кобальту, марганцю, цинку та ін. Основне джерело над­ходження мінеральних солей в організм дитини - овочі, фрукти. У півтора-дворічних дітей основний обмін вищий, ніж у дорослих, пізніше він починає спадати. Так, у дорослих основний обмін на 1 кг маси тіла становить 1 ккал, а в дворічних дітей - 2,2 ккал