Організація розвитку ...

1. Значення розвитку основних рухів у житті дитини

У системі фізичного виховання дітей дошкільного віку одне з головних місць посідає розвиток основних рухів: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.

Основні рухи характерні для повсякденної та трудової діяльності людини. Вони є органічною складовою частиною дитячих ігор, важливим засобами фізичного виховання і становлять необхідну основу для загального всебічного розвитку дошкільнят: допомагають їм глибше пізнати навколишній світ, активно сприймати його, долати труднощі па своєму шляху.

Систематичне виконання основних рухів позитивно впливає па гармонійний фізичний розвиток дитини, сприяє вдосконаленню роботи серцево-судинної, дихальної, нервової систем, зміцнює м'язи та опірно-руховий апарат, розвиває фізичні якості (швидкість, спритність, силу; гнучкість та витривалість).

Більшість рухів людини розвиваються в процесі її життя, в результаті нагромадження індивідуального досвіду. Дослідження (О.В.Запорожець, М.Ю.Кистяковська, Є.С.Вільчковський та ін.), які проводились у плані вивчення даної проблеми, свідчать про те, що завдяки високій пластичності нервової системи нові рухикраще засвоюються дітьми, тому, формування рухових навичок необхідно починати з дошкільного віку.  Чим раніше починається навчання, тим краще розвиваються рухи у дітей і тим міцніше набуті ними рухові навички.

Формування павичок у багатьох життєвоважливих для людини основних рухів, таких як ходь6а, біг, лазіння та ін., починається у переддошкільний період. Однак становлення цих навичок, їх удосконален­ня та автоматизація відбуваються у дитини протягом дошкільного віку.

2. Особливості і закономірності виконання основних рухів дітьми

Ходьба

Ходьба - один з перших рухів, яким опановує дитина після уміння повзати. Уміння ходити формується у нього в кінці першого - початку другого року життя. Ходьба розширює можливості дітей, збагатив їх діяльність, стимулює активність, сприяє повноцінному фізичному розвитку.

У ходьбі бере активну участь весь опорно-руховий апарат дитини, одночасно в роботу включається до 56% м'язів тіла. При дотриманні правильної техніки ходьби значно зміцнюються м'язи тулуба, спини і живота, тренуються дрібні м'язи стопи, формується правильна постава. Крім того, при ходьбі тренуються дихальна і серцево-судинна системи, активніше відбувається процес обміну речовин. Під час ходьби групою дітей виховується узгодженість рухів, організованість, уміння орієнтуватися на майданчику, в різноманітних і часто змінних умовах місцевості.

У процесі ходьби відбувається постійне чергування напруги і розслаблення м'язів, що забезпечує тривалу працездатність нервово-м'язового апарату на високому рівні. Тому ходьба може широко використовуватися у фізичному розвитку дітей різних віків.

Величина навантаження при ходьбі залежить від швидкості руху і умов виконання. Так, при повільній ходьбі по відносно рівній поверхні (ґрунтовій або асфальтовій доріжці) інтенсивність навантаження незначна. Але вона помітно збільшується, якщо підвищити темп руху, включити подолання спусків і підйомів або рухатися по доріжках з різним ґрунтом (піщаним, трав'янистим).

Граничне навантаження на стопи людини рівне його подвійній вазі. Це значить, наприклад, що при масі дитини 10 кг його стопи витримують навантаження до 20 кг.

При уявній простоті рухів в ходьбі дитина не може відразу оволодіти правильними навиками, особливо на початковому етапі, коли малюку важко зберігати рівновагу через коливання загального центру тяжкості (він розгойдується, тулуб надмірно нахиляє вперед). Тому дитина рухається швидко, дрібними кроками: стопа ставиться на опору вся цілком, 5ез перекочування з п'яти на шкарпетку, дитина як би «тьопає». Кроки невпевнені, нерівномірні. Погано злагоджені рухи рук і ніг, руки мало беруть участь в русі. Ці особливості ходьби дитини викликані слабкістю м'язів, що беруть участь в русі, поганою узгодженістю їх роботи, більш високим, ніж дорослого, розташуванням центру тяжкості тіла. Слабко виражене зведення стопи, відсутність уміння при русі напружувати або розслабляти відповідні м'язи не виконує ресорної функції стопи, роблячи кроки дитини важкими.

Не дивлячись на все це, з перших моментів оволодіння ходьбою діти із задоволенням використовують цей спосіб пересування. Педагоги помітили, що малюки як би шукають додаткові труднощі, навмисно ускладнюють рухи, наприклад переступають через камінчики, вітки, пробираються через кущі, підіймаються на гору, сходинки, тобто діти самі намагаються знайти спосіб для вдосконалення освоюваних рухів.

Ходьба - основний спосіб пересування людини у просторі. Вона відноситься до циклічних локомоторних рухів. Циклічність її складається з чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів руками. Автоматизований кроковий рефлекс, який є фізіологічною основою ходьби, формується наприкінці першого року життя дитини.

Найбільш характерною особливістю ходьби є постійне одиночне або подвійне  опірне положення, тобто доторкання до землі (підлоги) однією або обома ногами. Швидкість ходьби залежить від частоти (темпу) та_ довжини кроків.  Середній темп ходьби дорослої людини  близько 120 кроків за хвилину, а довжина кроку дорівнює 70-90 см Темп ходьби дошкільника знаходиться у межах 148-172 кроків за хвилину, довжина кроку дорівнює 42-63 см (діти від 3 до 6 років).

Систематичне щоденне тренування дитини у ходьбі рано формує стійку навичку в цьому виді основних рухів. На початку дошкільного віку діти вже досить вільно володіють ходьбою. У наступних вікових групах відбу­вається удосконалення цього важливого руху. Наприкінці дошкільного віку у кожної дитини повинна бути сформована автоматизована навичка у ходьбі.         

У багатьох дітей другої молодшої групи під час ходьби спостерігається погана координація роботи рук та ніг, мах виконується прямими руками, причому мах правою рукою часто буває більш енергійним, чим лівою, нерівномірний темп пересування. Йдучи дошкільнята часто притискують руки до тулуба, не достатньо піднімають ноги від підлоги (човгання ними), не завжди чітко дотримуються вказаного напрямку, деякі з них дивляться собі під ноги, нахиляють голову, слабо відштовхуються носком наприкінці кроку. Нечітка координація рухів рук та ніг, а також інші помилки під час ходьби фіксуються у 45% хлопчиків та 49% дівчаток. Ходьба дітей середньої групи стає більш впевнена та чітка. Значно зменшуються бічні розгойдування під час ходьби, покращується координація рухів рук та ніг, діти краще орієнтуються при пересуванні в колоні по одному та під час рухливих ігор (ходьба врозтіч). У них трохи змінюється ставлення ноги під час ходьби, більшість дошкільнят п'ятого року життя ставлять ногу з п'яти, а не па всю стопу, як це роблять молодші діти.

Однак у частини дітей цієї групи спостерігається порушення ритму ходьби (все це чітко фіксується при вимірюванні довжини кроків), мах
прямими руками з обмеженою амплітудою, недостатнє відштовхування
носком від землі наприкінці кроку. В цій віковій групі значно зменшується кількість дітей, які виконують ходьбу з поганою координацією. Помилки під час ходьби мають місце у 30-31 % хлопчиків та дівчаток.

У дітей старшої групи кількість помилок, які спостерігаються під час ходьби, значно зменшилась. Більша частина з них викопує ходьбу впевнено, з правильною координацією рук та ніг, чітким кроком, з постановкою ноги па п'яту і наступним перекатом на носок, що сприяє більш енер­гійному відштовхуванню від землі. У деяких дітей (хлопчики -- 26 %. дівчатка -- 19 %) спостерігаються помилки, пов'язані з порушенням ритму та координації рухів рук та ніг, недостатньо енергійним змахом руками, деяким порушенням постави (опущена голова та плечі) під час ходьби. Незначна частина дошкільнят також відчувають невпевненість при виконанні ходьби із зміною напрямку («змійкою», повороти в русі при перешикуванні та ін.).

Переважна більшість дітей підготовчої до школи групи виконує ходьбу впевнено, з хорошою координацією рухів рук та ніг. Це свідчить про стабільність цієї навички. Незначні помилки (слабкий мах руками, непогодженість рухів рук та ніг, розслаблене положення тулуба -- плечі опущені) спостерігались лише у 16 % хлопчиків та дівчаток). Якісні та кількісні показники ходьби у дошкільників подано у таблиці 7.

Формування навички в ходьбі відбувається у дитини протягом дошкіль­ного віку. У кожній наступній віковій групі збільшується кількість дітей, які виконують ходьбу без помилок. Швидкість ходьби, (при умові виконання цього руху в однаковому темпі) також зростає з віком. Це пов'язано із збільшенням довжини кроку (за рахунок довжини ніг більш енергійного відштовхування від землі).

Біг

Уміння швидко і вправно бігати необхідне в основній діяльності дитини - грі. Біг частіше інших рухів використовується в повсякденному житті всіма дітьми незалежно від того, чи відвідують вони дитяча установа або грають на майданчиках в дворах. Біг входить в зміст багатьох видів рухів: від уміння правильно виконувати біг залежить, наприклад, успішність стрибків, у висоту і довжину з розгону, виконання спортивних вправ, що включають елементи ігор в бадмінтон, волейбол, баскетбол. Останніми роками широке поширення серед всіх верств населення набув оздоровчий біг.

Як і ходьба, біг є вправою циклічного типа, в якому відштовхування від опори ногою (правої або лівої) чергує з польотом. Це є відмітною ознакою бігу порівняно з ходьбою. В бігу, як і в ходьбі, необхідна хороша координація рухів рук і ніг, правильна постава, доцільна залежно від виду бігу постановка ноги на опору. Багатократне повторення окремих циклів (поштовху, польоту  і приземлення)   дозволяє   скоювати   біг   тривале випробовуючи перенапруження, розвиваючи витривалість. Зовнішня легкість пов'язана з наявністю оптимальних зусиль при досконалій координації рухів. Одним з основних моментів, що забезпечують добрі результати  (високу швидкість і тривалість бігу), є ритмічність бігу.

Біг як новий вид рухових дій з'являється у дітей па другому році життя після того, як вони навчаться суверенно ходити. Спочатку це просто прискорена ходьба частими і дрібними кроками. Тулуб при цьому сильно нахиляється вперед, ноги зігнуті в колінах. Створюється враження, що дитина як би падає. На початку третього року життя дитини ця своєрідна прискорена ходьба стає власне бігом, з'являється характерна його особливість - політ, хоча кроки всі дрібочучи,   нерівномірні, а нога   ставиться   на   поверхню важко, відразу всією стопою - «тьопає». Рухи рук не завжди узгоджуються з рухами ніг.

За період від 2 до 7 років біг у дітей стає легким, ритмічним, в ньому добре виражений політ, руху рук і ніг узгоджені. Стопа ставиться еластичним перекочуванням з п'яти на Діти вже здатні виконувати різні види бігу, застосовуючи різну його техніку. Наприклад, на короткому відрізку при завданні пробігти швидко вони виконують енергійний біг на шкарпетках, з активними рухами рук. При бігу на велику дистанцію вони біжать в спокійному темпі, ставлячи ногу перекочуванням па шкарпетка, рухи рук злегка розслаблені.

Для того, щоб діти поступово удосконалювали різні види бігу, необхідно створювати їм відповідні умови.

Стрибки

Стрибки знаходять широке вживання в руховій діяльності людини. Вправи в стрибках укріплюють кістково-м'язовий апарат ніг, тулуби, тренують окомір, координацію рухів. В програмі дитячого саду також передбачені що підвищуються від групи до групи нормативи, зростаючі вимоги до техніки, поступово вводяться різні види стрибків і вправ в них.

Стрибок на відміну від ходьби і бігу не є циклічним рухом, а складається з декількох послідовно і злито виконуваних дій. В стрибках вгору і в довжину з місця початковий рух - це присідання і невелике відведення рук назад; в стрибках з розгону - сам розгін, потім слідує відштовхування однією або двома ногами і момент польоту. Закінчується стрибок м'яким приземленням на шкарпетки, плавним переходом на всю стопу і випрямлянням. В старшому віці діти виконують стрибок в довжину на порівняно велику відстань і в цьому випадку приземляються на п'яти.

Діти всіх віків широко використовують різноманітні стрибки в життєвих і ігрових ситуаціях. Вони випробовують потребу стрибати. Малюки прагнуть зістрибнути з будь-якої висоти, на яку їм вдалося підійнятися (лавку, сходинку, пеньок, стілець), перестрибують камінчики, палички, калюжі. В старшому дошкільному віці захоплено і тривало стрибають через скакалку, опановують стрибками з розгону, змагаються в дальності стрибка.

Перші спроби дитини виконати стрибок з'являються рано. Спочатку це ритмічні присідання, потім підстрибування з незначним відривом від опори або тільки з підняттям на шкарпетки, тримаючись за дорослого або за предмети (поручні, коляску, спинку ліжечка), Оволодіння ходьбою і бігом значно укріплює м'язи ніг, зведення стопи, розвиває координацію, уміння зберігати рівновагу при русі - і все це полегшує освоєння стрибків, в першу чергу в довжину з місця і в глибину.

Для дітей починаючи з молодшої групи доступні наступні види стрибків і вправ в них в порядку наростаючої складності: підстрибування - стрибок вгору, в довжину з місця, в глибину, стрибки з просуванням вперед, вискакування на піднесення, стрибок у висоту з розгону, стрибок в довжину з розгону, стрибки з скакалкою.

Катання, кидання і лов, метання

Дії з м'ячем займають велике місце в роботі по фізичній культурі, використовуються всіма дітьми в самостійних іграх і вправах. Кидання і лов, метання укріплюють м'язи плечового пояса, тулуби, дрібні м'язи рук, сприяють розвитку окоміру, влучності. Вони вимагають також хорошої координації рухів. Ігри з м'ячем розвивають спритність, ритмічність і точність рухів.

Маленька дитина вже в 8-10 місяців кидає предмет, випускаючи його з руки, відштовхуючи іграшку кистю. Цей рух приносить малюку задоволення. Кинувши з манежу або коляски брязкальце, він всім своїм виглядом, а порою і криком просить подати її і лише потім, щоб зразу ж знову кинути іграшку. Ці дії дитина може повторювати неодноразово. При цьому він кидає іграшку то однією, то іншою рукою, а то одночасно і двома руками, якщо предмет великий, наприклад надувний м'яч. Кидок може бути направлений по-різному: вниз, вгору, убік. Випустивши предмет з рук, дитина стежить за ним, шукає місце падіння для того, щоб узяти самому або показати дорослому.

Маленькій дитині на початку другого року життя, що невпевнено утримується у вертикальному положенні, зручніше кидати предмети з положення сидячи. З появою стійкої ходьби стає можливим кидок з положення стоячи. Зробивши дуже енергійний різкий рух, малюк може втратити рівновагу. Але під впливом частих вправ кидок виконується все більш упевнено, далі летить м'яч.

Із задоволенням   діти   катають   м'ячі,  закидають  їх  в ящик, корзину. Ці рухи подобаються дитині своєю доступністю. Вони не вимагають точно зафіксованого способу виконання. М'яч може бути кинутий з меншим або великим зусиллям, в будь-якому напрямі (високо, убік, далеко). Його можна зловити будь-кому, зручному для кожного способом, однією або двома руками, зразу ж або після відскоку від землі. Кидати можна м'ячі великі і маленькі, шишки, сніжки, камінчики, мішечки з піском.

Після кидання з'являється власне метання. Ці рухи відрізняються один від одного. Кидання в будь-якому напрямі виконується відносно невеликими рухами рук, причому тулуб і ноги майже не залучаються до роботи. Тому і доступне кидання сидячій або невпевнено стоїть дитині. Будь-яке метання (вдалину, в мету, різними способами--зверху, збоку, через спину через плече) характеризується широкими по розмаху і активними рухами ніг і тулуба в поєднанні з таким же широким рухом руки, що метає предмет.

На другому році життя велике місце в розвитку рухів малюка займає катання м'яча. Частіше виконується воно з положення сидячи, великий м'яч відштовхують двома руками в прямому напрямі. Діти катають м'яч вихователю, один одному, прокатують під дугою, у ворітця, зроблені з кубиків, паличок.

Повзання і лазіння

Велику групу різноманітних рухів складають повзання, підповзання, переповзання, пролізання і лазіння. Рухи ці надзвичайно корисні для дітей, оскільки вони сприяють зміцненню крупних груп м'язів - тулуба, плечового пояса, рук, ніг, розвитку гнучкості хребта. З їх допомогою виховуються спритність, сміливість, звичка до висоти.

Повзання і лазіння виконуються по циклічному типу, як ходьба і біг, тобто при пересуванні повторюються однакові рухи рук і ніг. Чергування напруги і розслаблення м'язів дозволяє скоювати рух тривалий час не втомлюючись і тим самим дає можливість укріплювати організм, виховувати витривалість.

Перелазить, повзання, лазіння відносяться до улюблених рухів маленької дитини. Він часто повторює їх в ігрових ситуаціях і просто у вигляді вправ, особливо в той період, коли рух тільки освоюється. Багато разів влізає малюк в ящик і вилазить з нього, лазить по сходинках. Процес виконання активних дій повзання або влізання чергує з моментами відпочинку, коли дитина стоїть або сидить в ящику, на сходинці, огорожі.

Перші спроби самостійного пересування у вигляді повзання на животі наголошуються у дітей першого року життя. Навчившись вставати на коліна, малюки намагаються повзати рачки, спираючись на долоні і коліна або стопи, і досить скоро упевнено виконують цей рух. За наявності відповідних умов і систематичного стимулювання діти до кінця першого року життя влізають на драбинку гори рачки і злізають з неї.

Дітям другого року життя стають доступними влізання в ящик заввишки 10-15 см і вилазять з нього; влізання на диван або лавку заввишки 40 см і злізають; переповзання через колоду з перекиданням ніг з положення сидячи на колоді або спираючись руками об колоду; перелазить через колоду з положення стоячи, спираючись руками і перекидаючи ноги, підповзання рачки під палицю або мотузок, підведений на висоту 30-40 см від підлоги.

Рівновага

Уміння зберігати рівновагу необхідне в будь-якій діяльності дитини, в грі, побутових процесах, різноманітних переміщеннях в просторі.

Рівновага забезпечується складним поєднанням в діях різних аналізаторів - м'язового, вестибулярного, зорового, шкірного, об'єднуваних регулюючим впливом центральної нервової системи. Тому для розвитку здатності зберігати рівновагу необхідно використовувати різноманітні фізичні вправи, що впливають на органи і системи, що забезпечують стійке положення тіла дитини як при утримуванні статичних поз, так і при переміщеннях в просторі.

Хороший розвиток функції рівноваги полегшує вдосконалення знайомих навиків і освоєння нових рухів. Воно пов'язано зі всіма основними видами рухів - бігом, ходьбою, стрибками, метанням, лазінням. Особливо яскраво рівновага виявляється в рухах і положеннях тіла, пов'язаних з швидкими переміщеннями, зміною положень, зменшенням і підвищенням площі опори. Вправи в рівновазі допомагають регулювати переміщення центру тяжкості тіла і м'язові зусилля, спрямовані на збереження рівноваги. Багатократне виконання таких рухів сприяє розвитку координації, орієнтуванню в просторі, виховує самовладання, сміливість.

Уміння зберігати рівновагу в різних умовах або положеннях тіла формується з перших рухів дитини, у міру розширення його рухового досвіду. Спочатку це первинні спроби утримати певну позу при сидінні, стоянні, повзанні. Добре відомо, як важко дитині зберігати стійке положення при перших спробах стояти, а потім і ходити. Міцно тримається він за опору або за руку дорослого, лише на коротку мить наважуючись стояти і ходити самостійно.

Малюк ще погано розраховує ці дії і виконує їх з великим зусиллям. Прагнучи утриматися, наприклад, в ходьбі по дошці, він широко розставляє ноги, нахиляє голову, напружує плечовий пояс.