Лабораторне заняття 1.3 Структурні елементи мультимедіа: текст, аудіо, зображення
1.2 Текст
Текст (від лат. textus – тканина, з’єднання) – загалом зв’язана і повністю послідовна сукупність знаків. Наука, що вивчає тексти називається герменевтикою.
Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання певного комунікативного завдання. Висловлюючи думки і почуття, людина ставить конкретну мету – щось повідомити, про щось переконати тощо. Існує багато визначень тексту. Наведемо окремі з них.
«Текст – це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність».
«Текст – певна, з функціонально-смислового погляду упорядкована, група речень або їх аналогів, які являють собою, завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів, завершену смислову єдність».
Найістотнішими текстовими ознаками є:
• цілісність;
• зв’язність;
• структурна організованість;
• завершеність.
Текст – середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). Як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні. Щодо мовця (адресанта) текст є кодованою величиною, оскільки мовець кодує певну інформацію. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації читач повинен ♀ декодувати (А. П. Загнітко).
Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті – також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.
У сучасному мовознавстві виділилися два підходи у лінгвістичних дослідженнях текстів:
• функціональна типологія (соціальні функції й мета використання текстів) і
• структурна типологія (внутрішня організація текстів).
Перший напрям значно відтворює традиційну для риторики класифікацію, що зближує типи мовлення (тексту) з жанрами: це розповідь, опис, роздум. Інший, структурний, підхід («лінгвістика тексту») пов’язаний з виявленням, вивченням і моделюванням внутрішньотекстових зв’язків, причому вводиться поняття «компонента тексту» (абзацу, надфразної єдності, складного синтаксичного цілого тощо).
Текст, особливо художній, складний і багатоплановий, оскільки завданням його інтерпретації є вияв максимуму закладених у ньому думок і почуттів художника (автора). І тому тут доречно буде подати основні текстові категорії та розтлумачити їх.
Цілісність тексту пізнається через його взаємозв’язані категорії – категорію членованості і категорію зв’язності. Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю.
Формальну зв’язність тексту називають когезією (В.Дреслер), зовнішньою злитістю (К.Кожевнікова); змістову зв’язність – когерентністю (В.Дреслер), внутрішньою злитістю (К.Кожевнікова), інтегративністю (І. Р. Гальперін) .
Нерозривна єдність доцентрових і відцентрових сил у тексті виявляється у проспекції і ретроспекції (А. П. Загнітко). Ретроспекція насичена такими компонентами, як тематичні слова (пам’ять, спогад), граматичний час – теперішній історичний, прислівники місця і часу («тоді», «там», «колись» тощо).
Художній текст не існує без сформульованої ідеї твору (концепта), який є визначальною його категорією. Ще одна категорія – модальність тексту – є обов’язковою у художньому творі. Поза нею текст як комунікативний елемент – не існує. «Модальність тексту починається ще до його створення: з першого акту авторського вибору – теми і проблеми твору» (А. П. Загнітко).
Якщо розглядати текст як структуровану одиницю, необхідно зазначити про наявність текстових парадигм:
1. жанрова (жанр визначає структурні особливості твору);
2. функціонально-стильова (об’єднує тексти за функціональним спрямуванням);
3. індивідуально-авторська (об’єднує всі твори одного автора).
Інформативність тексту – здатність тексту бути носієм завершеного повідомлення, передавати інформацію. Інформативність як важлива властивість тексту характеризує кількість інформації, що міститься в ньому, ♀ важливість і новизну.
Засобами зв’язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:
• Змістові, логічні і психологічні зв’язки:
1. єдність місця, часу, дійових осіб;
2. зв’язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету).
• Літературні, риторичні засоби зв’язку:
1. прийоми композиції літературного твору (сюжетні лінії, обрамлення тощо);
2. дотримання законів жанру (байки, сонету, інтерв’ю і под.);
3. побудова компонента тексту як риторичної фігури (анафори тощо).
• Лексичні засоби зв’язку:
1. вибір вдалого, доречного слова, використання синонімів;
2. асоціативний вибір слів;
3. займенникові заміни іменників;
4. вживання антонімів, професійної, іншомовної лексики;
5. вживання фразеологізмів;
6. слова-узагальнення.
• Граматичні зв’язки. Морфологія і синтаксис:
1. сполучники, їх повтор;
2. співвідносні зі сполучниками займенники, прислівники;
3. питальні речення і відповіді на них;
4. побудова тексту з однорідними членами речення;
5. ланцюжковий чи паралельний зв’язок речень;
6. вставні одиниці тощо.
• Стилістичні зв’язки:
1. весь текст витримано в одному стилі;
2. відбувається доцільна зміна стилів.
• Інтонаційні засоби (усне мовлення):
1. інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи;
2. емоційні інтонації, тембр голосу;
3. ) логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо (див.: паралінгвістика).
Мультимедіа почалася зі звуку. Звукові пристрої значно видозмінилися в ході еволюційного розвитку. Ad Lib — перша звукова карта для PC. Вона могла тільки синтезувати звуки по командах центрального процесора, тому що ні цифрового запису, ні відтворення не було. Звукова карта Sound Blaster, від мало кому тоді відомої фірми Creative володіла однією надзвичайно важливою властивістю: це була перша звукова карта для PC, що забезпечує цифровий запис і відтворення звуку. Саме із цього пристрою починається відлік часу існування того, що сьогодні є в кожному комп'ютері й називається власне звуковою картою. Розрядність оцифровки, що забезпечувала Sound Blaster, становила 8 біт, а частота дискретизації становила 4-11 Кгц при записі й 4-22 Кгц при відтворенні, карта підтримувала тільки монорежим. До якості, забезпечуваного звуковими компакт-дисками (16 біт, 44,1 Кгц, стерео), звичайно, далеко, але й це вже було дещо. Для звукових карт IBM сумісних комп'ютерів простежуються наступні тенденції: Для відтворення звуку замість частотної модуляції (FM) тепер усе більше використовують табличний (wavetable) або WTсинтез, сигнал отриманий таким чином, більше схожий на звук реальних інструментів, ніж при FM синтезі. Використовуючи відповідні алгоритми, навіть тільки за одним тоном музичного інструменту можна відтворювати все інше, тобто відновити його повне звучання. Вибірки таких сигналів зберігаються або в постійно запам'ятовувальному пристрої (ROM) пристрою, або програмно завантажується в оперативну пам'ять (RAM) звукової карти. У більше дешевих платах частіше реалізований частотно модульований синтез із використанням синусоїдальних коливань що в результаті приводить до не зовсім точного звучання інструментів, спотворення звуку. Розташована на платі мікросхема для хвильового синтезу зберігає записані заздалегідь оцифрованні зразки (Samples) звучання музичних інструментів і звукових ефектів. Результати, що досягаються, очевидні, музичні записи виходять більше реалістичними.
Сучасні пристрої відтворення й запису звуку можуть більш точно передавати реальну картину, це досягається завдяки новим технічним нововведенням таким як використання декількох смуг звучання (стерео, квадро), ефектам побудованим на особливостях сприйняття звуку людиною (3D-звук, ефекти реверберації, що імітують відбиття й поглинання звуку різними матеріалами).Так само вдосконалюються й способи подання звуку в цифровому виді і його зворотнє декодування із цифрових форматів(wav, ogg vorbis, mp3) засноване наприклад на непостійній частотній щільності спектру звуку (бітрейт який змінюється в часі), що дозволяє оптимізувати співвідношення об'єм-якість.
А́удіо або авдіо (лат. audio «чую») – загальний термін, що стосується звукових технологій. Найчастіше під терміном аудіо розуміють звук, записаний на звуковому носії; рідше під аудіо мається на увазі запис і відтворення звуку та відповідна апаратура.
Розрізняють аналогове та цифрове аудіо (або, аналоговий звук та цифровий звук).
Термін «аналогове аудіо» (або аналоговий звук) в загальному випадку означає інформацію про звук, зафіксовану в аналоговому електричному сигналі. Аналоговий електричний сигнал отримується шляхом запису звуку через мікрофон. Він може бути збережений на таких носіях, як грамофонна платів- ка, магнітна стрічка у вигляді котушки (бобіни) чи магнітофонної касети. Відтворюється сигнал за допомогою аналогового устаткування, наприклад електропрогравачів чи магнітофонів.
Термін «цифрове аудіо» (або цифровий звук) в загальному випадку означає інформацію про звук, зафіксовану в цифровому сигналі. Цифровий сигнал отримується при оцифруванні аналогового сигналу, він може бути збережений на таких цифрових носіях, як компактчи DVD-диски, DAT-касети, у пам’яті комп’ютера у вигляді аудіофайлів тощо. При відтворенні цифрового аудіо здійснюється цифро- аналогове перетворення
Історично аналогові технології роботи зі звуком виникли значно раніше ніж цифрові – першим пристроєм механічного запису і відтворення звуку вважається винайдений у 1877 році фонограф, тоді як експериментальні цифрові звукозаписи з’явилися лише в 1960-х роках. На рубежі XX-XXI століть цифрове аудіо поступово витісняє аналогове, особливо в побутовому вжитку, проте високоякісне аналогове устаткування досі використовується звукорежисерами й аранжувальниками.
• Звук
• Відео
Зображе́ння предме́та – відтворення виду, форми і кольору
предмета світловими променями, що пройшли оптичну систему з центрованих сферичних поверхонь, які мають одну загальну оптичну вісь. Якщо зображення
предмета утворено перетинанням самих променів, то воно називається дійсним,
якщо їхнім продовженням – уявним. При цьому можливі такі випадки:
1. При розташуванні предмета за подвійною фокусною відстанню від системи його зображення, розташоване за першим фокусом у просторі зображень, буде дійсним, зменшеним і зворотним
2. При розташуванні предмета на подвійній фокусній відстані від системи його зображення, розташоване в просторі зображень також на подвійній фокусній відстані від системи, буде дійсним, рівним самому предмету і зворотним
3. Якщо предмет розташований між першим і другим фокусами, його зображення, одержуване в просторі зображень за подвійним фокусом, буде дійсним, збільшеним, зворотним
4. Якщо предмет розташований між переднім фокусом і системою, його зображення, одержуване також у просторі предметів, буде уявним, прямим і збільшеним.
Зображальні засоби ділять на три види:
1. Основні елементи образотворчої мови (лінія, пляма, крапка, штрих);
2. Кошти їх організації, коли вибудовують те, що називають композицією в найбільш розгорнутому прояві;
3. Властивості поверхні, на якій виходить зображення.
Відповідно до виявлених елементами графіки, зображення умовно діляться на чотири основні групи: лінеарні, плямові штрихові, точкові.
Ще одну велику групи складають комбіновані зображення: на основі лінії і плями; лінії і штриха; точки і лінії; точки і штриха; плями і штриха; плями і точки; лінії, плями і штриха; точки, лінії і плями; точки, лінії і штриха; точки, плями і штриха; точки, плями, штриха і лінії.
Кожне графічне зображення може містити всі елементи в певних пропорціях щодо один одного.
Найпростіший спосіб малювання – вручну, на дисплеї, – з використанням програм графічного редагування та верстки. Для делікатних графічних робіт існує безліч спеціальних пристроїв, від тих же мишок у формі товстого олівця, різноманітних креслярських планшетів, і аж до екранів, чутливих на дотик. Відповідні програми сприймають вказані координати та супровідні команди, і зберігати подібні побудови доречніше у векторних форматах.
Повноцінні растрові зображення надходять з фотокамер та сканерів. Зауважимо, що сканери з самого початку свого існування були схвально зустрінуті як довгоочікувані й необхідні пристрої. Зокрема, з їх допомогою відбувається масове «оцифрування» набутків культури – книжок і фотоплівок. На протилежність цьому, скептичне ставлення щодо цифрових фотоапаратів минає лише останніми роками, коли вони зрівнялися за багатьма споживчими характеристиками з традиційними плівковими.
Декоративне зображення і декоративна стилізація
декоративним зображенням властиві узагальнення, умовність форми, кольору, перебільшення тих чи інших ознак, внесення елементів фантастичного. Основні художньо-образотворчі прийоми декоративної стилізації:
• виявлення структури для посилення умовності;
• стилізоване подання фактури;
• виявлення характерного через силуетне зображення;
• диспропорційність, порушення пропорцій для досягнення необхідної виразності;
• деформація;
• геометризація;
• візуальна трансформація основних структурних елементів вихідного об’єкта для отримання якісно нового;
• деталізація для посилення декоративності.
«Графіка» — це подання будь-яких реальних чи уявних об'єктів, сприйнятих зором. Чи пише художник краєвид, чи малює малюк на асфальті, — все це процеси створення графіки.
Особливе місце в роботі з зображеннями посідає комп'ютерна графіка, тобто графіка, яка обробляється і відображається засобами обчислювальної техніки. Щоб зображення можна було зберігати, переглядати і обробляти на комп'ютері, воно має бути представлено в так званому цифровому вигляді. Таке подання або, іншими словами, опис зображення можна виконати різними способами. Найпростіший спосіб полягає в тому, щоб «розрізати» зображення на маленькі квадратики, подібно до того, як це зроблено в пазла (puzzle). Кожен такий маленький квадратик називають словом «піксель» (pixel — скорочення від слів picture element, тобто елемент зображення) або просто «крапка».
Всі пікселі зображення, впорядковані по рядах і стовпцях, називають «растром», а всі зображення, представлені таким способом, називають «растровими». (Слово «растр» прийшло в нашу мову через посередництво німецькоїз латини, де raster означало «граблі»). Фотографії, твори живопису, картинки з плавними переходами кольорів зазвичай представляються в комп'ютері як растрові зображення. Растрове зображення можна порівняти з дитячою мозаїкою, коли картинка складається з кольорових квадратиків. Комп'ютер запам'ятовує кольори всіх квадратиків в певному порядку. Тому растрових зображень потрібно для зберігання великий обсяг пам'яті. Їх складномасштабувати і ще складніше редагувати.
Щоб збільшити зображення, доводиться збільшувати розмір квадратиків, і тоді малюнок виходить «ступінчастим». Для зменшення растрового малюнка доводиться декілька сусідніх точок перетворювати в одну або викидати зайві точки. В результаті зображення спотворюється, його дрібні деталі стають нерозбірливими. Для редагування растрових зображень існують спеціальні програмні засоби — графічні растрові редактори. Лідером серед редакторів растрових зображень є Adobe Photoshop. При редагуванні растрових картинок впливають на все зображення або на попередньо виділену область (мінімальне виділення може включати в себе один-єдиний піксель). В результаті редагування перевизначають колір пікселів, і таким чином змінюється малюнок. Другий спосіб представлення зображень називається «векторним». Векторна графіка описує зображення за допомогою математичних формул. Елементами зображення є вже не пікселі, а об'єкти (різноманітні геометричні фігури). Наприклад, щоб зобразити відрізок прямої лінії, потрібно вказати координати його початку і кінця, товщину і колір лінії. Для растрового зображення лінії нам довелося б описувати кожну її точку.
Майже будь-який
редагований шрифт — це приклад векторної графіки.
Основна перевага векторної графіки полягає в тому, що при зміні масштабу
зображення воно не втрачає своєї якості. Адже формули, що описують зображення,
залишаються ті ж, змінюється тільки коефіцієнт пропорційності. Тому, створюючи
малюнок, ви можете не думати про його кінцевих розмірах — ви завжди можете
змінити їх. Векторні зображення, як правило, займають відносно невелике місце у
пам'яті комп'ютера. Однак якщо скласти зображення з великого числа дуже
складних геометричних фігур, то розмір «векторного» файлу може стати більше,
ніж його «растровий» варіант.
Малювати картинки від руки в редакторах векторної графіки істотно зручніше, ніж
у растрових. Зокрема, схеми, креслення, плакати та логотипи, безсумнівно, легше
робити за допомогою векторних редакторів. Однак вони є не дуже гарними
помічниками при створенні зображень з якістю фотографій або творів живопису.
Лідери серед векторних редакторів — CorelDRAW і Adobe Illustrator. Існує
технологія для конвертації (перетворення) растрового зображення у векторне. Ця
так звана «трасування» (tracing). Комп'ютер сам визначає збігаються за кольором
області та створює відповідні їм по формі геометричні фігури, раскрашівая їх у
відповідні кольори.
Комп’ютерну графіку визначають як вид діяльності, в якій комп’ютер використовують як інструмент для синтезу та обробки візуальної інформації, отриманої з реального світу.
Основними областями застосування комп’ютерної графіки є:
— Графічний інтерфейс користувача;
— Спецефекти, Візуальні ефекти (VFX), цифрова кінематографія;
— Цифрове телебачення, Всесвітня павутина, відеоконференції;
— Цифрова фотографія і істотно збільшені можливості з обробки фотографій;
— Цифровий живопис;
— Візуалізація наукових та ділових даних;
— Комп'ютерні ігри, системи віртуальної реальності (наприклад, тренажери управління літаком);
— Системи автоматизованого проектування;
— Комп'ютерна томографія;
— Комп'ютерна графіка для кіно і телебачення;
— Лазерна графіка.
Сюди входять векторна графіка й pастpові каpтинки; останні включають зображення, отримані шляхом оцифровки за допомогою різних плат захоплення, гpабеpів, сканерів, а також створені на комп'ютері або закуплені у вигляді готових банків зображень. Людина сприймає 95% зовнішньої інформації візуально у вигляді зображення, тобто «графічно». Таке подання інформації за своєї природою більш наглядне й легше сприймається, ніж текстове, хоча текст це теж графіка. Однак у силу невисокої пропускної здатності існуючих каналів зв'язку, проходження графічних файлів по них вимагає значного часу. Це змушує зосереджувати увагу на технологіях стиснення даних, що представляють собою методи зберігання того самого обсягу інформації шляхом використання меншої кількості біт. Оптимізація — подання графічної інформації більше ефективним способом, іншими словами «вижимання води» з даних.
Знання файлових форматів і їхніх можливостей є одним із ключових факторів у комп'ютерній графіці взагалі. Кожний, з форматів, що затвердилися сьогодні, пройшов природний відбір, довів свою життєздатність і доцільність. Всі вони мають певні характерні риси й можливості, що роблять їх незамінними в роботі. Знання особливостей технології важливо для сучасного дизайнера так само, як для художника необхідно розбиратися в розходженнях хімічного складу фарб.
Всі графічні дані в комп'ютері можна розділити на дві гілки: растрову й векторну. Вектори представляють із себе математичний опис об'єктів щодо точки початку координат. Простіше кажучи, щоб комп'ютер намалював пряму потрібні координати двох точок, які зв'язуються по найкоротшому шляху, для дуги задається радіус і т.д. Таким чином, векторна ілюстрація це набір геометричних примітивів. Більшість векторних форматів можуть так само містити впроваджені у файл растрові об'єкти або посилання на растровий файл. Складність при передачі даних з одного векторного формату в іншій полягає у використанні програмами різних алгоритмів, різної математики при побудові векторних і описі растрових об'єктів. Растровий файл улаштований простіше (для розуміння, принаймні). Він представляє із себе прямокутну матрицю (bitmap), розділену на маленькі квадратики — пікселі (pixel — picture element). Растрові файли можна розділити на два типи: призначені для виводу на екран і для друку. Роздільна властивісь файлів таких форматів як GIF, JPEG, BMP залежить від відеосистеми комп'ютера. Сьогодні найчастіше вживається значення 96 пікселів і більше на квадратний дюйм екрана. Реально, однак, ці параметри тепер стали досить умовними, тому що майже всі відеосистеми сучасних комп'ютерів дозволяють змінювати кількість відображуваних на екрані пікселів. Растрові формати, призначені винятково для виводу на екран, мають тільки екранну роздільну здатність, тобто один піксель у файлі відповідає одному екранному пікселю. На друк вони виводяться так само з екранним розширенням.
GIF (CompuServe Graphics Interchange Format). Незалежний від апаратного забезпечення формат GIF був розроблений в 1987 році (GIF87a) фірмою CompuServe для передачі растрових зображень по мережах. В 1989-м формат був модифікований (GIF89a), були додані підтримка прозорості й анімації. GIF використовує LZW-компресію, що дозволяє непогано стискати файли, у яких багато однорідних областей (логотипи, написи, схеми). Основне обмеження формату GIF полягає в тому, що кольорове зображення може бути записано тільки в режимі 256 бітів.
JPEG (Joint Photographic Experts Group). Строго кажучи, JPEG'ом називається не формат, а алгоритм стиснення. Чим вище рівень компресії, тим більше даних відкидається, тим нижче якість. Використовуючи JPEG можна одержати файл в 1-500 разів менше, ніж ВМР! Формат апаратно незалежний, повністю підтримується на РС і Macintosh, однак він відносно новий і не розуміється дуже старими програмами (до 1995 року). JPEG'ом краще стискуються растрові картинки фотографічної якості, ніж логотипи або схеми у них більше напівтонових переходів, серед однотонних областей з'являються небажані спотворення. Небажано зберігати з JPEG-стиском будь-які зображення, де важливі всі нюанси передачі кольору (репродукції), тому що під час стиснення відбувається відкидання колірної інформації. В JPEG'у варто зберігати тільки кінцевий варіант роботи, тому що кожне перезбереження приводить до нових втрат (відкиданню) даних і спотворенні вихідного зображення .
TIFF (Tagged Image File Format). Апаратно незалежний формат TIFF, на сьогоднішній день, є одним з найпоширеніших і надійних, його підтримують практично всі програми на РС і Macintosh так чи інакше пов'язані із графікою. Формату доступний весь діапазон колірних моделей від монохромної до RGB, CMYK.
WMF (Windows Metafile).Векторний формат WMF використає графічну мову Windows і, можна сказати, є її рідним форматом. Служить для передачі векторів через буфер обміну (Clipboard). Розуміється практично всіма програмами Windows, так чи інакше пов'язаними з векторною графікою. Однак, незважаючи на гадану простоту й універсальність, користуватися форматом WMF варто тільки в крайніх випадках для передачі «голих» векторів. WMF спотворює (!) кольори, не може зберігати ряд параметрів, які можуть бути привласнені об'єктам у різних векторних редакторах, не може містити растрові об'єкти, не розуміється дуже багатьма програмами на Macintosh.
BMP (Windows Device Independent Bitmap). Ще один рідний формат Windows. Він підтримується всіма графічними редакторами, що працюють під керуванням цієї операційної системи. Застосовується для зберігання растрових зображень, призначених для використання в Windows і, по суті, більше ні на що не придатний. Здатний зберігати як індексований (до 256 кольорів), так і RGB-кольори (16.700.000 відтінків). Можливе застосування стиснення, але робити це не рекомендується, тому що дуже багато програм таких файлів (вони можуть мати розширення .rle) не розуміють. Використання BMP не для потреб Windows є розповсюдженою помилкою новачків. Використовувати BMP не можна ні для друку (особливо), ні для простого переносу й зберігання інформації.
Сучасні комп'ютерні відеодисплеївідображають інформацію в растровому форматі. Для відображення векторного формату на растровому використовуються перетворювачі, програмні або апаратні, вбудовані у відеокарту.
Крім цього, існує вузький клас пристроїв, орієнтованих виключно на відображення векторних даних. До них відносяться монітори з векторною розгорткою, графобудівники, а також деякі типи лазерних проекторів.
Термін ”Векторна графіка” використовується в основному в контексті двомірної комп'ютерної графіки.Розглянемо, наприклад, коло радіуса r. Список інформації, необхідної для повного опису кола, такий:
1. радіус r;
2. координати центру кола;
3. колір і товщина контура (можливо прозорий);
4. колір заповнення (можливо прозорий).
Переваги цього способу опису графіки над растровою графікою:
— Мінімальна кількість інформації передається набагато меншому розміру файлу (розмір не залежить від величини об'єкта).
— Відповідно, можна нескінченно збільшити, наприклад, дугу кола, і вона залишиться гладкою. З іншого боку, якщо крива представлена у вигляді ламаної лінії, збільшення покаже, що вона насправді не крива.
— При збільшенні або зменшенні об'єктів товщина ліній може бути постійною.
-Параметри об'єктів зберігаються і можуть бути змінені. Це означає, що переміщення, масштабування, обертання, заповнення і т. д. не погіршать якості малюнка. Більш того, зазвичай указують розміри в апаратно-незалежних одиницях (англ. device-independent unit), які ведуть до найкращої можливої растеризації на растрових пристроях.
У векторної графіки є два фундаментальних недоліки.
— Не кожен об'єкт може бути легко зображений у векторному вигляді. Крім того, кількість пам'яті і часу на відображення залежить від числа об'єктів і їх складності.
— Конвертаціявекторної графіки в растр відбувається досить просто, але зворотного шляху, як правило, немає.Трасування растру зазвичай не забезпечує високої якості векторного малюнка.
Основні векторні формати:
AI
Векторний формат файлів, що створюються програмою Adobe Illustrator. У Adobe Illustrator велике число версій — Adobe Illustrator 3, Adobe Illustrator 4, Adobe Illustrator 5 і т.д. Формат ai кожної нової версії несумісний з більш старими версіями, що означає, наприклад, файл, збережений у версії Adobe Illustrator 9 може бути відкритий в більш нової версії програми (Adobe Illustrator 10, CS, CS2 і т.д.), але не може бути відкритий в більш старої версії програми (Adobe Illustrator 8, 7, 6 і т.д.), хоча з версії Adobe Illustrator 10 підтримується можливість імпорту файлів більш нових версій. Формат забезпечує дуже високу якість малюнків, але по ряду параметрів погано сумісний з іншими програмами (наприклад, різні ефекти Adobe Illustrator і градієнтна заливка можуть не передаватися в інші формати).
CDR
Векторний формат файлів, що створюються програмою CorelDraw. У CorelDraw велике число версій — CorelDraw 3, CorelDraw 4, CorelDraw 5 і т.д. Формат cdr кожної нової версії несумісний з більш старими версіями, що означає, наприклад, файл, збережений у версії CorelDraw 9 може бути відкритий в більш нової версії програми (CorelDraw 10, 11, 12 тощо), але не може бути відкритий в попередній версії програми (CorelDraw 8, 7, 6 і т.д.). Формат забезпечує дуже високу якість малюнків, але по ряду параметрів погано сумісний з іншими програмами (наприклад, різні ефекти CorelDraw і градієнтна заливка можуть не передаватися в інші формати).
CMX
Corel Presentation Exchange — формат графічних програм корпорації Corel, призначений для передачі малюнків між різними програмами. Формат підтримується, починаючи з версії CorelDraw 6.
EPS
Щодо універсальної векторний формат файлів, який підтримується більшістю векторних редакторів — CorelDraw, Adobe Illustrator, Macromedia FreeHand і різними вузькоспеціалізованими програмами (для плоттерної різання, гравірування, випалювання на дереві тощо). Формат має багато версій і, на жаль, кожна програма підтримує його тільки до опеределенной версії(наприклад, CorelDraw підтримує тільки версії до EPS 7). Форматзабезпечуєдуже високу якість малюнків.
FLA
Вихідні Flash-файли, створюються в Adobe Flash (колишня Macromedia Flash).
SVG
Скорочення від англ. Scalable Vector Graphics. Є відкритим стандартом, тобто на відміну від більшості інших форматів, SVG не є чиєюсь власністю. Це заснований на XML мова розмітки, призначена для опису двомірної векторної графіки. Формат підтримується багатьма веб-браузерами і може бути використаний при оформленні веб-сторінок. На жаль, формат не забезпечується високої якості відносно складних малюнків і має обмеження за сферою свого використання.
SWF
Flash-формат, який може проглядаються з допомогою Flash Player, устанавлівамий як plugin в браузер.
WMF
Windows Metafile — графічний формат файлу в системі Microsoft Windows. Універсальний векторний формат, підтримуваний більшістю векторних редакторів. На жаль, формат не забезпечує високу якість для складних малюнків і має дуже обмежене число підтримуваних ефектів, тому для професійного використання не підходить і використовується переважно приватними користувачами. Формат підтримується поруч веб-браузерів і може бути використаний при оформленні веб-сторінок.
Тривимірна графіка– розділ, що включає набір програмних та апаратних засобів для зображення тривимірних об’єктів. Найбільшого розповсюдження набула для створення зображень на площині екрану, друкованій продукції, архітектурних візуалізацій, кінематографі, комп’ютерних іграх. Для тривимірної графіки, на відміну від двовимірного, характерна побудова проекції сцени моделі на площину за допомогою спеціалізованих програм.
Створення тривимірного зображення включає попереднє моделювання геометрії об’єктів сцени в математичному розумінні з подальшою візуалізацією відповідно до вибраної фізичної моделі.
Див. також
• Абрис
• Силует
• Апертура
• Вікіпедія:Джерела зображень
• орнамент
• декор