Презентація курсу
Процеси глобалізації, що впливають
на всі сфери суспільного життя, актуалізують питання щодо засад національної
ідентичності й духовного відродження багатьох народів світу. Як частина
глобалізованого світу, де будь-які кордони стають все більш символічними,
Україна зазнає все відчутніших впливів світових трендів – у тому числі й у
сфері релігійного життя.
Відповідно, розуміння особливостей сучасного українського поліконфесіонального суспільства вимагає звернення до реальної історії української громадянської нації, що тривалий час формувалась в умовах тісної взаємодії представників різних етносів та релігійних традицій. Вивчення особливостей формування та інституалізації української умми дозволить спрогнозувати тенденції її подальшого розвитку та попередити або мінімізувати можливі проблеми як у конкретній ісламській спільноті, так і в просторі міжцивілізаційних взаємодій. Останнє є вкрай актуальним для нашої держави з огляду на факт чисельного зростання мусульманської спільноти, в якій на сьогодні – як і в цілому у світі, – спостерігається посилення трансформативних тенденцій, що призводить в тому числі і до посилення конфліктогенного потенціалу.
Метою курсу є з’ясування особливостей інституалізації мусульманської спільноти та формування ісламського дискурсу на теренах України наприкінці ХІХ – початку ХХІ століть.
Конструювання загальноукраїнського ісламського дискурсу починається з кінця 80-х рр. ХХ ст., завдяки поверненню з депортації кримських татар, а також змінам у релігійній політиці в УРСР, яка дала змогу представникам «мусульманських» народів реєструвати свої громади і виходити в публічний простір. При цьому, ісламський дискурс в Україні спочатку формувався тими етнічними групами, для яких російська мова була мовою міжнаціонального спілкування. Одним з основних факторів, що впливає на формування загальноукраїнського ісламського дискурсу стала фрагментарність української умми, в основі якої лежала 1) етнічна різноманітність, 2) ідеологічна роз’єднаність і 3) низький рівень релігійних знань українських мусульман
Інституалізація мусульманської спільноти на теренах України (за виключенням Криму) відбувається з кінця ХІХ століття, причому частина громад підпорядковувалася Таврійському магометанському духовному правлінню, а інша частина перебувала у підпорядкуванні Оренбурзького магометанського духовного зібрання. В дореволюційний період важливу роль у релігійному житті мусульман відігравало мусульманське студентство, яке сприяло розповсюдженню серед мусульманської спільноти України загальноросійського мусульманського реформаторського дискурсу початку ХХ століття.
Незважаючи на відсутність зареєстрованих мусульманських громад у післявоєнний період в УРСР, українська мусульманська спільнота лишалась частиною загальнорадянської умми, завдяки особистим зв’язкам підпільних мулл, які отримували богословські роз’яснення (фетви) від муфтія Духовного управління мусульман Європейської частини Росії та Сибіру (ДУМЄС) навіть у пізньорадянські часи.
В радянський період центрами мусульманського життя залишились Київ, Харків, Одеса та Донецький регіон. В умовах утворення нового адміністративного устрою, відбулися зміни в підпорядкуванні мусульманських громад на території України, що перейшли у підпорядкування Центрального духовного управління мусульман в Уфі (за винятком громад у Криму). Одеса відігравала особливу роль у становленні мусульманської спільноти України завдяки своїй ролі ключового транзитного центру для мусульман Російської імперії під час паломництва в Мекку.
Інституалізація мусульманської спільноти в Україні часів незалежності представляла собою, з одного боку, вихід з підпілля незареєстрованих мусульманських громад волзьких татар та оформлення релігійних громад кримських татар, що поверталися з депортації, а, з іншого боку, організаційне оформлення в Україні транснаціональних ісламських мереж.