Основи масажу та сам ...

2.1 Вимоги до приміщень та інвентарю

Найкраще робити масаж у спеціальному масажному кабінеті або ізольованому теплому приміщенні (на одне робоче місце повинно бути не менше 10 кв. м) з температурою не менш +20 ... +22 °С. При недостатньому опаленні порушується комфорт пацієнта, до того ж охолодження тіла веде до підвищення м'язового тонусу. Приміщення для масажу повинно бути сухим і світлим. При поганому освітленні масажист швидко втомлюється, тому джерело світла слід розташовувати так, щоб світло не дратувало очі масажиста і падало на пацієнта під кутом. Переважно використовується природне освітлення, хоча можна користуватися і лампами денного світла. Для провітрювання необхідний двох-трикратний обмін повітря в годину за допомогою спеціального пристрою або слід встановити фрамугу, через яку потік повітря буде спрямований вгору.

Масажна кімната повинна бути обладнана необхідним інвентарем. Обов'язкова наявність умивальника з гарячою і холодною водою, мила, дзеркала, рушників, простирадл, двох стільців, письмового стола, реєстраційного журналу, графина з питною водою, склянки, ширми, шафи для зберігання халатів і білизни, вішалки для верхнього одягу. Також необхідно мати аптечку першої допомоги: спиртові розчини йоду, зеленки, клей БФ-6, бинти, вату, лейкопластир, 3%-ий водний розчин аміаку, валеріанові краплі, перекис водню, тальк, ножиці, пінцет, пісочний годинник (на 3, 5, 10, 25 хвилин). Необхідний набір змащувальних засобів: масла, крему, тальку і дезінфікуючі розчини для обробки кушетки. У кабінеті бажано мати лампи з червоним, зеленим і синім світлом. Для аудіалів - джерела створення звуків природи (штучні водоспади, спів птахів, фонтани), для візуалів - картини або вітражі з пейзажами (крім таблиць, схем, абстракцій, портретів), для кінестетів - м'який килимок. Аромати підбираються індивідуально на вимогу пацієнта (заспокійливі або збуджуючі). Поруч із кабінетом повинна бути кімната з туалетом масажиста і умивальником для ніг - для пацієнта.

Масаж виконується на кушетці. Спеціальні кушетки (масажні столи) мають різні конструкції: з ножним і головним кінцями, що піднімаються або з приставними підголівниками і підлокітниками. Існують кушетки, висота яких регулюється за допомогою механічного або гідравлічного приводу. Зустрічаються і кушетки з підігрівом. Якщо таких немає, то виготовляється кушетка за розмірами, що найбільш підходять для масажиста: висота 60-80 см, ширина 60-65 см, довжина 200-210 см; валик діаметром 25-35 см, який підкладається під ноги пацієнта для надання зручного положення, і маленька плоска подушка. Зверху кушетку вкривають поролоном і оббивають синтетичним матеріалом, який легко миється. Не рекомендується проводити масаж на жорстких покриттях і на м'яких ліжках. Для масажу рук рекомендується мати стіл висотою 70-80 см, довжиною 50 см, шириною 30 см і поролонову подушку. Бажаний гвинтовий стілець на коліщатках (рис. 3.1).

а

 б

2.2 Вимоги до пацієнта

Пацієнту перед масажем рекомендується прийняти теплий душ. Якщо такої можливості немає, необхідно помити ноги і обтерти інші частини тіла вологим рушником і насухо витертися. Перед місцевим масажем можна протерти окремі ділянки тіла вологим рушником або вологою серветкою.

Пацієнт повинен бути роздягнений у межах, необхідних для проведення ефективного масажу. Одяг не повинен заважати проведенню сеансу. Звичайний одяг під час масажу: труси і бюстгальтер - для жінок, труси - для чоловіків, бо масаж оголеної шкіри найбільш ефективний. Однак при значному оволосінні (щоб уникнути подразнення волосяних фолікулів) або якщо з якихось причин ділянку тіла, що масажується оголити не можна, сеанс проводиться через тонку чисту тканину, що добре вбирає вологу і пропускає повітря.

Садни, розчоси, подряпини на шкірі, отримані незадовго перед масажем, заклеюють клеєм БФ-6 або обробляють розчином йоду або зеленки, а під час масажу обминають. Папіломи, виступаючі родимки заклеюють лейкопластиром.

Для отримання найбільшого ефекту від масажу положення пацієнта має бути зручним. Важлива умова - найбільш повне розслаблення м'язів масажованої частини тіла. Це досягається вибором раціональних вихідних положень пацієнта під час масажу.

Положення пацієнта під час масажу: а - лежачи на животі; б - лежачи на спині ; в - лежачи на боці; г - сидячи

Дослідження R. Fick (1911) показали, що найповніше розслаблення м'язів кінцівок досягається при певному їх положенні, яке автор назвав середнім фізіологічним. У практику масажу принцип середнього фізіологічного положення кінцівки був впроваджений О.Ф. Вербовим (1927). У даний час цей принцип є визначальним при виконанні масажу.

Для м'язів верхньої кінцівки середнє фізіологічне положення буде:

Для м'язів нижньої кінцівки: у положенні лежачи на спині стегно зігнуте під кутом 35°, відведене до 35°, коліно зігнуте під кутом 145°.

Після масажу слід якомога довше зберегти тепло, необхідне для м'язів, з цією ж метою після проведення масажу доцільно одягти теплий вовняний костюм, халат або лягти під ковдру.
 

2.3 Вимоги до масажиста

При проведенні масажу важливе значення має не тільки рівень професійних знань масажиста, а і його загальна культура. При контакті з пацієнтом масажист повинен розташувати його до себе, володіти вмінням вислухати, бажанням допомогти. Масажист повинен вести себе рівно, спокійно і впевнено, вселяючи в пацієнта віру в силу масажу.

Масажисту необхідно навчитися економити свою енергію, не робити зайвих рухів. Рухи рук повинні бути м'якими, ритмічними, плавними. Для більш ефективного виконання прийомів масажисту слід однаково добре володіти правою і лівою руками і включати у роботу тільки ті м'язи і м'язові групи, які повинні брати участь у виконанні даного прийому. Якщо його можна виконати тільки кистю, то не слід включати в роботу передпліччя, плече і тим більше тулуб. Робоча поза масажиста повинна бути зручною, при необхідності її треба міняти, тому що тривале виконання масажу в одному вимушеному положенні приводить до швидкого стомлення.

Кисті рук масажиста повинні бути пластичними, теплими й сухими. Неприпустимі садна, подряпини, тріщини, мозолі, довгі нігті. Якщо на руках є які-небудь захворювання (грибкові, запальні і т. д.), масажувати не можна, так як інфекція може бути легко перенесена на здорову шкіру пацієнта.

Сила і витривалість рук, необхідні для виконання масажу, тренуються певними вправами з використанням кистьового і ручного еспандера, гантелей. Велике значення надається тренуванню гнучкості променево-зап'ясткових суглобів, а також силі і розтягуванню пальців. Теплі ванночки зі змінною температурою, розтирання рук лимонним соком, спиртовим розчином (30-40%), спиртовим лосьйоном дають хороший ефект при холодних і вологих руках. Перед кожною процедурою необхідно мити руки теплою водою з милом, а після роботи вимиті руки змащувати кремом, підібраним для своєї шкіри. Рекомендується мати кілька кремів і час від часу міняти їх, щоб уникнути ефекту звикання.

Масажист повинен працювати в чистому бавовняному халаті або костюмі з короткими рукавами білого або постільного кольору, у легкому та вільному взутті, без кілець і годинників, якими можна пошкодити шкіру пацієнта.
Під час масажу не рекомендується розмовляти, тому що це викликає підвищення м'язового тонусу у пацієнта, порушує дихання у масажиста і відволікає його від зосередженої роботи.

Масажист повинен не тільки досконало володіти технікою масажу, а й мати чітке уявлення про фізіологічний вплив окремих прийомів масажу, чітко уявляти, в яких випадках застосовувати той чи інший прийом. Крім того, він зобов'язаний добре знати анатомію, топографію м'язів, судин, нервів, показання та протипоказання до проведення масажу.

2.4 Режим роботи масажиста

Робота масажиста пов’язана з великими затратами енергії, тому особливо важлива організація праці, дотримування правил гігієни і занять спеціальною фізкультурою самим масажистом. Необхідно стежити за своїм фізичним і духовним станом та постійно вдосконалювати техніку. Дуже важливо навчитися економно витрачати енергію. Такі навички відпрацьовуються поступово, в процесі роботи.

Тривалість перебування масажиста в одному положенні нерідко веде до швидкої втоми, а при тривалій роботі - до багатьох професійних захворювань (плечо-лопатковий периартрит, плоска ступня, варикозне розширення вен, міозити тощо).

Для попередження вказаних захворювань у хвилини відпочинку необхідно виконувати фізичні вправи (струшування, потрушування, нахили тулуба, біг на місці, повороти в суглобах) і самомасаж кінцівок.

Для збереження високої працездатності масажиста необхідно дотримуватися окремих правил. У першій половині робочого дня доцільніше проводити масаж, який вимагає великих затрат сил. У другій половині дня призначати прийом хворих, які потребують масажу з невеликими затратами сил. Слід чергувати масаж великих зон тіла з масажами окремих частин тіла, точковий масаж, який вимагає менше фізичних зусиль, безконтактний масаж, апаратний. Більш інтенсивні вправи треба виконувати не за рахунок напруги м’язів, а за рахунок використання маси всієї руки або окремих її частин.

Зменшується втома при частій зміні працюючих м’язів. Це досягається чергуванням різних прийомів масажу, що також є необхідною умовою правильної методики впливу.

Для раціонального використання енергії масажист повинен правильно вибрати позу. При стоячій роботі необхідно ширше ставити стопи, тому що при великій площі опори витрачається менше сил для збереження рівноваги. Центр рівноваги необхідно змінювати (почергово виставляти вперед то одну, то другу ногу з опорою на неї).
Не слід надмірно схиляти шию і тулуб, чітко стежачи за правильним ритмом дихання. При роботі стоячи масажист докладає менше зусиль, тому доцільно чергувати сидяче і стояче положення.
 

2.5 Робота масажиста з пацієнтом при підготовці до масажу

Знайомство з пацієнтом. Після з’ясування загального та спортивного (у спортсменів) анамнезу масажист ознайомлюється з діагнозом чи рекомендаціями, наданими пацієнту. Масажист цікавиться самопочуттям, розпитує про скарги, звертаючи увагу на ті, які можуть краще допомогти підібрати методику масажу.

Оцінювання загального стану. Залежно від об’єктивних та суб’єктивних симптомів масажисту бажано конкретизувати окремі з них: виміряти артеріальний тиск, підрахувати частоту серцевих скорочень, частоту дихання, визначити обсяг рухів у суглобах кінцівок та хребта, наявність хрипів, утруднення носового дихання, наявність больового синдрому тощо. Бажано звернути на це увагу пацієнта.

Огляд і обстеження пацієнта масажистом передбачає вивчення загального стану та особливість масажованих ділянок тіла. Огляд шкіри включає визначення: забарвлення, еластичності, наявності набряків, крововиливів, шкірних висипів, рубців, порушення цілості шкіри, її вологості та сухості. Важливим є виявлення зон підвищеної больової чутливості, окремих болючих точок та біологічно активних точок. Вивчення стану підшкірної основи полягає у вивченні її товщини, рівномірності, щільності. При порушенні жирового обміну можуть спостерігатися ущільнення підшкірної основи з утратою еластичності шкіри над нею.

Обстеження лімфатичної системи. Стан лімфатичних вузлів визначається їх оглядом і пальпацією. Якщо їх видно, добре пальпуються, болючі, щільні, то це вказує на наявність патологічного процесу і є протипоказанням для призначення масажу.

Обстеження серцево-судинної системи. Стан судин визначається шляхом огляду та обережної пальпації судин масажованої ділянки. При патологічних станах судини можуть бути щільними, напруженими, нерівними, що найчастіше має місце при склерозуванні артерій та підвищеному артеріальному тиску. Особливу увагу необхідно звертати на стан венозних судин. При підсиленні судинного малюнка підшкірних вен гомілки у положенні стоячи, при наявності болючості та ущільнень за ходом вен масаж нижніх кінцівок може проводитись тільки після консультації з лікарем.

Обстеження м ’язової системи. Стан м’язів визначається за їх рельєфом та за м’язовим тонусом. Патологічний стан м’язів проявляється у порушенні м’язового тонусу. Він може бути підвищений (гіпертонус), знижений (гіпотонус), відсутній (атонія). У нормі м’язи перебувають у стані незначного напруження. При підвищенні тонусу вони стають щільними та ригідними при пальпації. При пониженні тонусу м’язи стають в’ялими. Особливої уваги вимагає виявлення гіпотрофії (схуднення, зменшення розмірів, згладжування рельєфу). Важливе значення має консистенція м’язів. У здорового вона м’яка, пружна, еластична.

При захворюваннях м’язів їх консистенція під час глибокої пальпації може змінюватись: під пальцями виникає короткочасне напруження, м’яз стає твердим і щільним, при подальшому натискуванні знову стає м’яким та піддатливим. Це свідчить про порушення скоротливої здатності м’язових волокон, підвищення їх збудливості. Більш глибокі зміни у м’язах проявляються у виникненні стійких спастичних станів окремих м’язових пучків (симптом Мюллера). У процесі прогресування захворювання в результаті значних біохімічних змін у м’язах утворюються округлі чи видовжені форми ущільнення або тяжі, що мають назву міогельозів, їх консистенція може нагадувати хрящову і навіть кісткову тканину. Починати обстежувати м’язи необхідно з черевця, потім перейти на місце початку та місце прикріплення.

Обстеження внутрішніх органів. При захворюваннях внутрішніх органів необхідно дослідити стан м’язів, розміщених по обидва боки хребта (паравертебральні зони), сегментарно зв’язаних з хворим органом. Їх гіпертонус підтверджує діагноз, а зниження тонусу в процесі масажу прискорює нормалізацію функціонального стану хворого органу.

Обстеження суглобо-зв’язкового апарату. Масажу суглобів повинно передувати визначення ступеня прояву реактивних  явищ: підвищення місцевої температури, болючості при пальпації, набряку навколишніх тканин. При наявності обмеження функції суглоба необхідно визначити обсяг активних та пасивних рухів, вивчити стан м’язів, що забезпечують його функцію.

Обстеження периферійної нервової системи. Стан нервових стовбурів визначається пальпацією, яка проводиться за ходом нервового стовбура або шляхом його розтягування. Крім цього, визначається локалізація болючих точок у ділянці розміщення нерва та у місцях виходу їх на поверхню.
 

2.6 Процедура масажу

Тривалість однієї процедури масажу залежить від характеру і стадії захворювання (травми), загального стану, статі, віку пацієнта, величини масажованої поверхні тіла тощо. Перша процедура масажу не повинна бути тривалою та інтенсивною, особливо в осіб із підвищеною збудливістю, у людей похилого віку, при травмах тощо. Тривалість однієї процедури при локальному (місцевому) масажі складає 5-15 хвилин.

Тривалість курсу масажу також залежить від важкості захворювання (травми) і налічує від 5 до 20 процедур. Іноді (поліомієліт, паралічі, парези) масаж проводиться курсами з невеликими перервами.

Процедуру та курс масажу умовно поділяють на 3 періоди: підготовчий, основний, завершальний.

Тривалість процедури масажу (підготовчої, основної і заключної частин) залежить від клінічних проявів захворювання, ділянки масажу, індивідуальних особливостей пацієнта. У дітей, осіб старшого віку і ослаблених пацієнтів вона менша, ніж у дорослих. Середня тривалість процедури - 20 хв.

Тривалість курсу масажу визначається в кожному конкретному випадку індивідуально. Зазвичай призначають 10-20 процедур щоденно або через день із перервами на 2-3 місяці. Кількість призначених процедур залежить від характеру та тяжкості захворювання. Курс лікування може бути малим (10-12 процедур), середнім (13-16 процедур), максимальним (17-20 процедур).
 

3.7 Показання та протипоказання до проведення масажу Загальні показання до призначення масажу

Показання до проведення процедур масажу:

1. Захворювання серцево-судинної системи: ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, в тому числі після хірургічного лікування, постінфарктний кардіосклероз, гіпертонічна і гіпотонічна хвороби, функціональні нейрогенні розлади серцево- судинної системи, міокардіодистрофія, інфекційно-алергічний міокардит, вади серця, захворювання артерій і вен.
2. Захворювання органів дихання: хронічні неспецифічні захворювання легень, хронічна пневмонія і бронхіт, емфізема, пневмосклероз, бронхіальна астма поза стадією загострення і захворювання і травми.
3. Захворювання і травми опорно-рухового апарату: ревматоїдний і решту артритів, дистрофічні процеси в суглобах, анкілозуючий спондеартрит (хвороба Бехтєрєва), остеохондроз, сколіоз та ін. захворювання хребта, забій, розтягнення зв’язок, м’язів, переломи, контрактури, плоскостопість та ін.
4. Захворювання і наслідки травм ЦНС: травматичні ураження системи, порушення мозкового кровообігу, залишкові явища поліомієліта, міоліта з пластичними і в’ялими парезами, ДЦП, акушерські паралічі та ін.
5. Хронічні захворювання органів травлення (поза фазою загострення): гастрити, коліти, дискінезія кишок, виразкова хвороба (без схильності до кровотечі), захворювання печінки і жовчного міхура (дискінезія жовчного міхура), а також стану після операції холіцистектомії і з приводу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки.
6. Запальні захворювання чоловічої статевої сфери у підгострій і хронічній стадії: хронічний уретрит, простатит, везикуліт. Захворювання жіночої статевої сфери.
7. Захворювання шкіри (неінфекційні): себорея волосяної частини голови, вугрові висипання обличчя і тулуба, випадіння волосся.
8. Захворювання вуха, горла, носа.
9. Порушення обміну речовин (ожиріння, похудання та ін.)
10. Головний біль, порушення сну.
11. Підвищена дратівливість.
12. Статева слабкість.
13. Захворювання і травми периферичної нервової системи: невралгії, неврити, плексити, радикуліти при дегенеративних ураженнях міжхребцевих дисків; захворювання Паркінсона, поліневрити після інфекції і виробничої вібрації.

Показання до застосування масажу в косметології викладені у відповідних керівництвах. Дітям дошкільного і шкільного віку покази і протипокази такі, як у дорослих. Для дітей грудного віку масаж є складовою частиною фізичного виховання і використовується разом із гімнастикою і загартовуванням і має специфічні особливості.

Загальні протипоказання до призначення масажу:

1. Гострі гнійні запальні процеси будь-якої локалізації.
2. Доброякісні і злоякісні пухлини різної локалізації тільки до хірургічного їх лікування. Без хірургічного їх лікування при міомах дозволяється масаж комірцевої зони, рук, гомілок і стоп.
3. Кровотечі і схильність до них.
4. Активний туберкульоз легень і кісток.
5. Гострі хвороби шкіри, нігтів, волосистої частини голови інфекційного, грибкового і невідомого походження, бородавки, різноманітні шкірні висипки, пошкодження шкіри, плоскі бородавки, гнійні і гострі пошкодження шкіри, екзема, гостра розацева, герпес, контагіозний молюск, гірсутизм, садна і тріщини, трофічні язви, гангрена при захворюванні периферійних судин у місцях масажу.
6. Гострі захворювання крові.
7. Тромбоз, тромбофлебіти (значні варикозні розширення вен з трофічними порушеннями) в стадії запалення (гостра стадія).
8. Серцеві захворювання в період загострення.
9. Висока температура тіла, лихоманковий стан і всі види гострих запальних процесів. (Але при радикулітах, остеохондрозі в період загострення масаж проводиться, як правло, у цей час звертаються частіше).
10. Цинга.
11. Ангіїт.
12. Атеросклероз периферійних судин, тробангіт у сполученні з атеросклерозом мозкових судин, що супроводжується кризами.
13. Аневризми судин, аорти, серця.
14. Запалення лімфатичних вузлів, судин. Збільшені болючі лімфавузли.
15. Захворювання вегетативної нервової системи в період загострення (гангліоніт, діенцефальний криз).
16. Алергія з геморагічною висипкою. Крововилив у шкіру.
17. Сильна фізична і психологічна втома.
18. Сифіліс І і ІІ стадії, інші гострі венеричні захворювання.
19. Захворювання органів черевної порожнини зі схильністю до кровотеч. Після кровотеч у зв’язку з виразкою, а також викликаних захворюванням жіночої статевої сфери і травми.
20. Хронічний остеомієліт.
21. Каузалгічний синдром після травми периферійних нервів.
22. Психічні захворювання з надмірним збудженням, значно зміненою психікою.
23. Недостатність кровообігу ІІІ ступеня.
24. Декомпенсація кровообігу кінцівок у хворих атеросклетичними оклюзіями і тромбангіїтом.
25. Гострий період гіпертонічної або гіпотонічної кризи.
26. Гостра ішемія міокарда.
27. Виражений склероз мозкових судин зі схильністю до тромбозів і крововиливів.
28. Набряк Квінке.
29. Загальний тяжкий стан при різноманітних захворюваннях і травмах.
30. Гострі респіраторні захворювання.
31. Нудота, блювота, болючість при пальпації живота (при різноманітних захворюваннях).
32. Легенево-серцева недостатність ІІІ ступеня.
33. Гострий біль, який потребує призначення наркотичних препаратів.