Основи соціалізації ...

Питання 1.     Психолого-педагогічне вивчення особливостей соціалізації учнів на різних стадіях

Визначення психолого-педагогічних основ соціалізації дітей з особливими освітніми потребами, розроблення педагогічної системи цілеспрямованого корекційно-виховного впливу передбачає передусім вивчення особливостей їхньої соціалізації.

Ось чому розв’язання питань проблеми виходить на вивчення особливостей соціалізації школярів цієї категорії на різних її стадіях під час їхнього перебування в спеціальному закладі освіти.

У зв’язку з цим, перед педагогом ставляться наступні завдання:

–                визначення основних показників успішності соціалізації учнів на кожній стадії і, у зв’язку з цим, предмета вивчення;

–                добір адекватних методів і методик вивчення досліджуваних явищ на кожній стадії в умовах спеціального закладу освіти;

–                надання розгорнутої характеристики одержаних результатів і, спираючись на них, визначення предмета корекційно-розвивального впливу на кожній стадії соціалізації, тобто накреслення найбільш важливих напрямів подальшої спеціальної роботи в плані підвищення ефективності соціалізації дітей з особливими потребами;

–                визначення основних труднощів, з якими стикаються учні, знаходячись на кожній стадії соціалізації, і які ускладнюють цей процес;

–                встановлення ступеня впливу спеціального закладу освіти як головного інституту соціалізації дітей шкільного віку з психофізичними порушеннями.

При цьому методика вивчення особливостей соціалізації учнів спирається на  розуміння суті процесу соціалізації, визначення її теоретичних засад, розгляду суті ключових питань та понять, відповідних механізмів і показників прояву на кожній стадії соціалізації, а також з’ясування концептуальних підходів щодо цієї проблеми та шляхів її розв’язання.

Отже, для розв’язання завдань проведення психолого-педагогічної діагностики використовуються такі методи:

   –  теоретичні – аналіз філософської, соціологічної, загальної та спеціальної психолого-педагогічної літератури з означеної проблеми, а також систематизація та зіставлення різних поглядів з її розв’язання, узагальнення теоретичних підходів до питань соціалізації, з’ясування змісту базових понять; метод порівняльного аналізу і синтезу результатів дослідження;

        – емпіричні – анкетування, інтерв’ювання, спостереження, бесіда, тестування, констатувальний  експеримент, метод постановки проблемних питань, метод аналізу продуктів діяльності, вивчення шкільної документації, експертної оцінки, вивчення та узагальнення педагогічного досвіду щодо стану забезпечення соціалізації учнів у спеціальному закладі освіти;

         – методи обробки даних – методи якісної та кількісної обробки емпіричних даних, зокрема з використанням методів математичної статистики.

 

а)    вивчення соціалізації учнів на стадії адаптації

Суть адаптації полягає у пристосуванні дитини до існування в соціумі відповідно до його норм і вимог. В умовах спеціального закладу освіти адаптація, як стадія соціалізації, пов’язується з віком 7-10 років, тобто це перші три-чотири класи школи. На цьому етапі дитина засвоює новий для неї соціальний досвід, пов’язаний з початком навчання, відповідні норми поведінки, копіюючи їх, без критичного осмислення; по суті – це входження дитини в нові для неї умови школи. Отже, адаптованість – це рівень фактичного пристосування людини, рівень її соціального статусу і самопочуття, задоволеності або незадоволеності собою і своїм життям. При цьому ефективність адаптації залежить від того, наскільки адекватно особистість сприймає себе і оточуючий світ, свої соціальні відносини і можливість їхнього конструювання і змінення, наскільки особистість здатна до зміни поведінки  у  спілкуванні, трудовій і навчальній діяльності, побутовій сфері.

Серед видів адаптації вирізняються фізіологічна, психологічна, соціальна та їх похідні - психофізіологічна, соціально-психологічна. При цьому визначають такі показники адаптованості в цей період: задовільне фізичне та психічне самопочуття, задоволеність життям, відсутність невротичних проявів: тривожності, агресивності, страхів, плаксивості, уникання відвідування школи (психофізіологічні); задоволеність перебуванням і спілкуванням з однолітками в колективі, неконфліктність, емоційний комфорт, здатність до емпатії (соціально-психологічні); адаптація до умов перебування у школі, її вимог в процесі навчання і виховання, виконання адекватних соціальних ролей (соціальні).

Стадія адаптації передбачає забезпечення умов для більш ефективного засвоєння дитиною суспільного досвіду у вигляді накопичених людством знань і способів дій (вмінь та навичок), а також формування у неї адаптаційних можливостей та подолання проявів дезадаптивності, що має особливе значення для дитини з порушеннями інтелектуального розвитку. Ось чому  на етапі адаптації найбільш важливим є саме формування адаптаційних можливостей у дитини та усунення дезадаптаційних проявів за вище зазначеними параметрами, що визначається як показник ефективності психолого-педагогічного впливу на дитину на цьому етапі в процесі її соціалізації в умовах спеціальної загальноосвітньої школи. Тому саме зазначене доцільно брати за предмет вивчення на етапі адаптації.

Найбільший акцент необхідно робити на вивченні адаптаційних можливостей у дитини на психофізичному та соціально-психологічному рівні (беруться різні, найбільш суттєві показники кожного з них), наприклад, на першому з них - загальне самопочуття дитини, наявність або відсутність у неї невротичних проявів: стану тривожності та агресивності; на другому – задоволеність перебуванням дитини в колективі, її неконфліктність, емоційний комфорт.

Адаптація, як перша стадія соціалізації, стає тим підґрунтям, тим фундаментом, на якому будується вся подальша корекційно-розвивальна робота, тобто, від того, наскільки соціально «просунеться» дитина саме на цьому етапі, в подальшому залежить рівень її соціалізованості, адекватного існування в соціумі, оскільки сенситивні періоди дитинства незворотні. Важливим також є і те, що визначення особливостей адаптації учнів з інтелектуальними порушеннями в умовах спеціального закладу освіти дає змогу визначити зміст наступної педагогічної діяльності щодо їхньої подальшої соціалізації, відповідні форми і методи її реалізації.

Визначення адаптаційних можливостей дітей з інтелектуальними порушеннями відбувається на основі використання методів психолого-педагогічного дослідження: опитування (бесіда, анкетування, тестування, метод інтерв’ювання), спостереження, експертної оцінки, вивчення шкільної документації, методу вивчення процесу та продуктів діяльності; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду щодо стану забезпечення адаптації школярів у спеціальній школі, якісної та кількісної обробки результатів дослідження.

Метод опитування здійснюється за спеціально розробленими для учнів молодших класів опитувальниками. Опитування проводиться в індивідуальній усній формі, що зумовлено віковими особливостями та можливостями дітей (недостатністю в них належних умінь письма і читання). Необхідно також здійснювати опитування вчителів і вихователів для уточнення певної інформації щодо учнів, ступеня їхньої адаптованості за визначеними показниками, а також для вивчення досвіду роботи спеціального закладу освіти у зв’язку з сутністю цієї стадії. Опитування вчителів і вихователів проводиться переважно у вигляді інтерв’ю та анкетування. При цьому особливий акцент робиться на анкетуванні, оскільки цей метод дає можливість отримати повні, змістові дані від достатньої кількості осіб за порівняно короткий проміжок часу. Зміст анкет розробляється з урахуванням наявних у психолого-педагогічній літературі відомостей відповідно до мети та предмета дослідження.

Важливу інформацію педагог одержує в процесі бесіди зі школярами, яка проводиться в індивідуальній формі з метою забезпечення розуміння ними змісту запитань та їхніх висловлювань, даються пояснення відповідям дітей на поставлені запитання.

Особливе місце на етапі констатації посідають психологічні тести. Тестування розглядається як короткочасне, однакове для всіх досліджуваних завдання, за результатами якого визначається наявність та рівень розвитку певних психічних властивостей дитини, тобто здійснюється вивчення адаптації школярів за визначеними показниками. Педагогам доцільно використовувати стандартизовані психологічні тести, які модифіковані відповідно до предмета дослідження та особливостей і можливостей  дітей з інтелектуальними порушеннями.

Спостереження, як метод, передбачає цілеспрямоване і систематичне фіксування актів поведінки досліджуваних, їхніх дій, вчинків і висловлювань, ставлення до однолітків тощо за розробленим планом. При цьому об’єктом спостережень беруться також  умови, які  приводять до певних дій школярів, обумовлюють спосіб їхньої поведінки. Спостереження за учнями проводиться на уроках, під час перерв, у позаурочний час. Результати спостережень фіксуються в довільній формі.

Метод експертної оцінки використовується для оцінювання рівня адаптованості молодших школярів, їхньої успішності пристосування до нових умов школи, до навчання взагалі, здатності учнів до співчуття та співпереживання. Метод полягає в отриманні даних на основі оцінювання експертами прояву досліджуваного явища за визначеними показниками та шкалою.

На цьому етапі використовується також метод аналізу шкільної документації (особові справи на учнів, щоденники психолого-педагогічних спостережень, медичні картки, плани виховної і навчальної роботи, класні журнали тощо), метод вивчення процесу та продуктів учнівської діяльності:   малюнків, виробів  дітей, їхніх зошитів і т. ін. При цьому творчі роботи школярів, насамперед їхні малюнки, використовуються для діагностики внутрішнього світу дитини, її відносин з іншими людьми, встановлення поступового зростання дитини у зв’язку з її перебуванням в спеціальному закладі освіти, тобто можна встановити, наскільки змінюється учень, соціально адаптуючись до умов школи і опановуючи знання, вміння й навички.

Відомо, що важливим чинником успішної соціалізації  взагалі і соціальної адаптації дитини шкільного віку, зокрема, є її сім’я, а саме: зміст і засоби сімейного виховання, характер відносин між дітьми і батьками, розуміння батьками всієї важливості сімейного спілкування. Для одержання додаткової інформації про дітей доцільно проводити опитування і бесіди з батьками учнів, а також вибірково знайомитись з умовами життя окремого учня в сім’ї, що допомагає краще зрозуміти особливості адаптації дитини в спеціальному закладі освіти.

Як було зазначено вище, на першій стадії адаптації вивчають передусім психофізіологічну і соціально-психологічну адаптацію дітей з інтелектуальними порушеннями.

Вивчення психофізичної адаптації здійснюється за обраними показниками: загальне самопочуття дитини, відсутність невротичних проявів (тривожності, агресивності). Ці показники визначаються, окрім представлених вище класичних методів, стандартизованими психологічними методиками, які необхідно модифікувати під предмет дослідження з урахуванням психофізичних особливостей дітей з психофізичними порушеннями. Так, вивчення самопочуття дитини здійснюється на підставі методики діагностування самопочуття, активності і настрою (методика САН); вивчення тривожності –  за допомогою методики Ч.Спілбергера; вивчення агресивності –  на підставі використання методики діагностування показників і форм агресії А.Баса і А.Дарки.

Крім того, на цій стадії вивчаються особливості соціально-психологічної адаптації за показниками задоволеності взаємостосунками, неконфліктності, емоційного комфорту. Робота здійснюється за допомогою методики К.Роджерса і Р.Даймонда. Особливості соціально-психологічної адаптації за показником конфліктності вивчаються за методикою діагностування схильності до конфліктної поведінки К.Томаса.

 

б)  вивчення соціалізації учнів на стадії індивідуалізації

Суть індивідуалізації полягає в усвідомлюванні дитиною своїх можливостей: розумових, психічних, фізичних, своїх нахилів і здібностей, здатності до навчання, праці та ін. при критичному ставленні до суспільних норм поведінки. При цьому дитина, у якої активно формується самосвідомість, намагається виділити себе серед інших, зосереджуючи увагу на своєму особливому, неповторному.

Поняття індивідуальності вказує на психофізичну цілісність людини і як індивіда, і як особистості, на її неповторність. Індивідуальність – це продукт злиття соціального та біологічного в індивідуальному розвитку людини, її індивідуальних та особистісних властивостей. Цілісність та унікальність особистості проявляються у визначенні її структури. Згідно концепції К.Платонова, розрізняють наступні рівні структури особистості:

1) біологічна підструктура (природою зумовлені властивості особистості: тип нервової системи, темперамент; статеві, вікові властивості);

2) підструктура індивідуальних особливостей психічних процесів (індивідуальні прояви пам’яті, сприйняття, мислення, здібностей);

3) підструктура індивідуального соціального досвіду (набуті людиною знання, навички, уміння і звичаї). Ця підструктура формується насамперед в процесі навчання і має соціальний характер;

4) підструктура спрямованості (бажання, інтереси, нахили, ідеали, погляди, переконання людини, особливості її характеру, самооцінки). Ця підструктура особистості є найбільш соціально обумовленою і формується під впливом виховання в суспільстві.

Слід зазначити, що всі ці індивідуальні (індивідуально-психологічні) розходження мають значення на стадії індивідуалізації.

Стадія індивідуалізації припадає щонайбільше на підлітковий, а також на юнацький вік. У підлітковому віці індивідуалізація характеризується як проміжна, нестабільна стадія; у юнацькому –  як стабільно-концептуальна.  Підліток прагне утвердити власне «Я» у системі суспільних відносин. Ця стадія соціалізації відрізняється не тільки найбільш вираженою індивідуалізацією, яка базується передусім на самосвідомості і самодетермінації дитини як особистості, яка зростає і яка не просто стала суб’єктом, але й усвідомлює себе ним, починає організовувати особисте життя і власний розвиток. В умовах спеціального закладу освіти індивідуалізація, як стадія соціалізації, пов’язується з віком 11-14 років, тобто це 4-7 класи школи.

На цій стадії відбувається деяке відособлення дитини, обумовлене потребою її персоналізації. Людина, яка вже засвоїла певні культурні норми суспільства, здатна далі вести себе як неповторна індивідуальність, в чому, безумовно, і проявляється її особистість. Якщо на першій стадії соціалізації (адаптації) найбільш важливим було засвоєння, то на другій – відтворення, причому в індивідуальній формі. Слід зазначити, що індивідуалізація у підлітковому віці характеризується плинністю, нестабільністю, здебільшого визначається протиріччям між досягненим результатом адаптації й потребою у максимальній реалізації дитиною своїх індивідуальних особливостей при недостатній сформованості самосвідомості як детермінанти особистісного зростання. А саме повнота соціалізації та досягнення її результатів можливі лише в процесі особистісного зростання дитини на основі забезпечення передусім індивідуалізації, тобто коли вона здатна усвідомити і розпізнати в собі свої можливості, які варто розвивати, на які потрібно опиратися і максимально використовувати в подальшому своєму розвитку і професійному становленні в умовах соціального оточення, насамперед шкільного.

Психолого-педагогічний вплив на дитину на цій стадії соціалізації передбачає виявлення у неї її можливостей (особливостей, задатків, нахилів, здібностей, позитивних якостей тощо); розвиток самосвідомості, допомогу в адекватному усвідомленні себе і своїх можливостей; формування особистості та розвиток її психофізичних можливостей; сприяння особистісно значущим її самовизначенню, самореалізації та самоствердженню (В.Рибалка). Відповідно, предметом корекційно-розвивального впливу та показниками його ефективності є самосвідомість (її стрижень –  самооцінка) та психофізіологічні можливості дитини, їх розвиток.

Ось чому на стадії індивідуалізації на перший план виходить вивчення особливостей самосвідомості (самооцінки) підлітків з інтелектуальними порушеннями, а також їхніх психофізіологічних можливостей (особливостей, задатків, нахилів, здібностей), які найбільшою мірою впливають на успішність діяльності школярів, яка потім позначається на їхній соціальній поведінці. У цьому зв’язку  визначення і подальший розвиток прояву індивідуальних якостей і можливостей учнів з інтелектуальними порушеннями набуває особливого значення в умовах спеціального закладу освіти.

Вивчення соціалізації учнів з інтелектуальними порушеннями за основними показниками на стадії індивідуалізації здійснюється на основі застосування класичних методів, які були задіяні на першому етапі – адаптації. Комплекс взаємопов’язаних методів включає: опитування, анкетування, бесіди, тестування, цілеспрямовані педагогічні спостереження, метод експертної оцінки, вивчення шкільної документації і  продуктів діяльності учнів (малюнків, виробів, творчих робіт) тощо. Як і на стадії адаптації, всі вище перелічені методи використовуються і в роботі з підлітками загальноосвітніх шкіл. Крім того, вивчення кожного показника прояву на стадії індивідуалізації відбувається за допомогою стандартизованих психологічних методик, які модифіковані під предмет вивчення на цьому етапі з урахуванням особливостей і можливостей  дітей з інтелектуальними порушеннями. Так, вивчення самосвідомості здійснюється на підставі методик «Автопортрет» Р.Бернса; усвідомлювання дитиною своїх індивідуальних особливостей проводиться використанням особистісного опитувальника (дитячий варіант) Р.Кетела. Вивчення самооцінки, як стрижня самосвідомості, здійснюється на підставі використання методики Дембо-Рубінштейн, а також методики «Драбинка» С.Якобсона і В.Щура.

У структурі особистості вирізняються такі властивості, що найбільшою мірою впливають на успішність діяльності. На стадії індивідуалізації особливого значення набуває вивчення психофізичних можливостей і індивідуальних особливостей учнів з інтелектуальними порушеннями, а саме їхніх задатків, нахилів,  здібностей, позитивних якостей, оскільки соціалізація розглядається як процес, впродовж якого відбувається поступове становлення, зростання особистості школяра через засвоєння соціальних форм поведінки і життя в цілому. Отже, розвиток особистості людини пов’язується передусім з розвитком нею своєї власної природи не тільки в результаті засвоєння того, що вже створено людством, але й в процесі створення нових продуктів самою людиною, тобто під впливом своєї індивідуальності, прояву своїх особистісних якостей.

На розвиток особистості в процесі соціалізації впливають також її індивідуальні особливості. Індивідуальні особливості розглядаються як такі, якими дитина вже наділена від природи, тобто на генетичному рівні. Сюди відносяться особливості її психофізичного розвитку, певні якості особистості (характер, темперамент).

Слід зазначити, що типова помилка педагогів–оцінка школярів за формальними, зовнішніми показниками, насамперед успішністю навчання, а потім – дисциплінованістю і поведінкою. Оцінювати треба передусім особистість учня, його індивідуальні особливості і риси: особистісну цінність, небайдужість до негативних проявів, тобто тільки ті властивості, які притаманні кожній конкретній дитині. Вся навчально-виховна робота у школі повинна базуватися на розумінні педагогом особистості учня, прояву активності до його внутрішнього світу. Тільки такий підхід може забезпечити ефективну соціалізацію дитини в умовах закладу освіти.

Ось чому саме вивчення у підлітків з інтелектуальними порушеннями можливостей (задатків, нахилів, здібностей, інтересів), а також їхніх індивідуальних особливостей, які можуть бути позитивними (особливостей психофізичного розвитку, характеру, темпераменту тощо), на які потрібно спиратися і максимально використовувати в подальшому розвитку дитини та  її професійному становленні, є одним з важливих напрямів на стадії індивідуалізації.

Вивчення психофізичних можливостей учнів і позитивних якостей здійснюється на підставі використання класичних педагогічних методів: опитування, бесіди, анкетування, експертної оцінки, а також шкільної документації. Опитування педагогів необхідно спрямувати на визначення ними особливостей психічного і фізичного розвитку, задатків кожної дитини, якими вона наділена від природи, і які вже є у неї в наявності. З цією метою проводиться і бесіда з учнем, в процесі якої визначається, наскільки він сам розуміє свої індивідуальні типологічні особливості, тобто вивчається адекватність такого усвідомлення.

Особлива увага звертається на метод експертної оцінки дітей педагогами, оскільки вони можуть надати об’єктивну картину розвитку кожної дитини, її індивідуальних особливостей, можливостей і позитивних якостей, на які можна спиратися в плані підвищення ефективності соціалізації підлітків. На підставі одержаних даних складається карта розвитку на кожну дитину, в яку заносяться її психофізичні особливості і можливості (задатки, нахили, здібності), а також певні позитивні якості (особливості характеру, темпераменту тощо), тобто ті дані, на які конкретно і в якій мірі можливо розраховувати, тобто спиратися, запроваджуючи корекційно-виховну роботу по забезпеченню соціалізації школярів в умовах спеціального закладу освіти.

Позитивні якості дітей вивчаються також анкетуванням їхніх батьків і педагогів. Бланки анкет передбачають інструкцію щодо суті стадії індивідуалізації й сутності того явища, яке оцінюється, яким воно має бути з метою розвитку дитини в процесі її соціалізації.

Вивчення можливостей школярів з інтелектуальними порушеннями здійснюється за допомогою методів опитування і експертної оцінки педагогів, їх анкетування щодо наявності певних нахилів, інтересів і здібностей у кожної дитини, їхнього прояву у певній діяльності (у тому числі і професійно-трудовій), навчанні, гуртковій роботі, проведенні дозвілля тощо. Після одержання таких даних, на підставі аналізу результатів експертної оцінки, проводиться бесіда з кожним учнем щодо виявлення у нього інтересів і нахилів, визначається адекватність їх усвідомлення дитиною, відповідність між її нахилами і самооцінкою, а також проводиться порівняння даних педагогів з даними кожного учня.

Вивчення можливостей та індивідуальних особливостей підлітків здійснюється також стандартизованими психологічними методиками, які модифіковані під сприйняття дітей з інтелектуальними порушеннями. Так, виявлення певних інтересів у підлітків та їх подальше вивчення проводиться за допомогою методики «Карта інтересів»; спрямованість учнів на професію –  на підставі методики Є.Клімова.

 

в)   вивчення соціалізації учнів на стадії інтеграції

На стадії інтеграції дитина намагається знайти своє місце в суспільстві, «влитися» в нього, пропонуючи використання своїх особистісних якостей та можливостей. Важливою умовою успішності соціалізації дитини на цій стадії є прийняття її суспільством, оточенням, враховуючи її індивідуальні особливості, тобто це можливість дитини реалізувати свої нахили, здібності, певні риси характеру тощо.

Стадія інтеграції, як і стадія індивідуалізації, припадає на підлітковий і юнацький вік (11-14 років), що в умовах спеціального закладу освіти пов’язується насамперед з 4-7 класами школи. Ці дві стадії доцільно розглядати паралельно, оскільки розвиток особистості дитини відбувається на основі набуття нею індивідуальності та інтеграції в певну соціальну групу, якій потрібна саме така індивідуальність.

Соціалізація на стадії інтеграції передбачає забезпечення можливостей самореалізації учня на основі використання своїх позитивних властивостей у різних сферах життєдіяльності. На стадії інтеграції найважливіший предмет корекційно-розвивальної роботи та показники її ефективності – це різноманітні форми адекватного використання та розвитку психофізіологічних можливостей та позитивних якостей дитини, які було виявлено на стадії індивідуалізації, а також формування в неї тих соціально-психологічних якостей, які будуть необхідні для прийняття дитини певною соціальною групою.

У цьому зв’язку, предметом вивчення на цій стадії є подальше забезпечення використання дитиною виявлених індивідуальних особливостей у класній та позакласній роботі (гуртковій, заняттях за інтересами, проведенні вільного часу, спілкуванні з друзями тощо), тобто набуває значення також непрофесійне визначення дитини. При цьому пильної уваги потребує вивчення особливостей використання дитиною своїх можливостей в суспільному просторі, у тому числі і в умовах спеціального закладу освіти, наприклад, при виконуванні нею певних соціальних ролей, тобто у плані вивчення стану забезпечення школою можливості реалізовуватися  кожній дитині завдяки соціальним ролям, які відповідають її індивідуальним особливостям. 

Вивчення соціалізації учнів з інтелектуальними порушеннями на стадії інтеграції здійснюється на основі методів, які здебільшого задіяні на стадіях адаптації та індивідуалізації: опитування (анкетування), тестування, бесіди, спостереження, методу експертної оцінки, вивчення продуктів діяльності школярів (малюнків, виробів, творчих робіт і т. ін.). Питання спеціально  розроблених  анкет  для  педагогів  спрямовуються на визначення, наскільки враховуються виявлені на стадії індивідуалізації можливості і позитивні якості дітей в навчально-виховному процесі спеціального закладу, з метою їхньої реалізації. Вчителі повинні визначити, яким чином і де це забезпечується.

Особлива увага зосереджується на особливостях визначення профілів професійного навчання (з 4-го класу –  професійно-трудове навчання), тобто з’ясовується, наскільки враховуються педагогічним колективом можливості (задатки, нахили, здібності) й індивідуальні особливості (передусім, позитивні якості) при виборі профілю професії, з якої буде навчатися учень. Слід зазначити, що забезпечення інтеграції відбувається саме з 4-го класу, коли починається професійно-трудове навчання. Ось чому необхідно простежити, якими властивостями наділена кожна окрема дитина і як відносно неї здійснюється інтеграція. При цьому об’єктом вивчення виступають ті ж самі діти, які досліджуються на стадії індивідуалізації. До уваги беруться дані щодо вивчення психофізіологічних можливостей підлітків, які суттєво впливають і на результати на стадії інтеграції, тобто з їх урахуванням розглядається можливість самореалізації школярів у різних сферах життєдіяльності взагалі і в певній соціальній групі зокрема.

Вивчення особливостей використання учнями своїх можливостей і особистісних якостей у  класній та позакласній роботі, а також виконання ними певних соціальних ролей здійснюється через індивідуальне опитування і в процесі бесіди з учнями. У процесі бесіди встановлюється, наскільки виявлені на стадії індивідуалізації особливості учнів співвідносяться з тими видами діяльності, з тими функціями і ролями, які вони виконують в колективі однолітків, чи допомагають ці особливості інтегруватися в різні сфери життєдіяльності.

Оцінювання педагогами кожної дитини відбувається також за допомогою методу експертної оцінки, на підставі якого з’ясовується, як учень реалізовує себе у класі, які функції і доручення виконує, які гуртки відвідує, чи відповідає все це його можливостям. Крім того, звертається увага на вивчення шкільної документації відповідно до завдань стадії інтеграції, тобто предметом розгляду стає забезпечення інтеграції дітей в спеціальному закладі, а також вивчається табель кожного учня, за допомогою якого фіксуються  у  спеціальній  таблиці  його оцінки за загальноосвітніми і профільними дисциплінами (особливо оцінки з трудового навчання).

На стадії інтеграції набуває особливої значущості визначення стану забезпечення спеціальним закладом освіти можливості реалізуватися кожному учню, інтегрувати в різні сфери життєдіяльності завдяки певним соціальним ролям, виконування яких розглядається як використання задатків дітей. Отже, визначається, наскільки виявлені на стадії індивідуалізації у дитини можливості та індивідуальні особливості використовуються при виконуванні нею соціальних ролей у класній і позакласній роботі, в групі, в яку дитина інтегрована; наскільки проявляється зацікавленість референтної групи приймати притаманну дитині соціальну роль на підставі її індивідуальних якостей; чи відповідає це вимогам розвитку групи,  і на які позитивні якості дитини необхідно спиратися на цій стадії.

Слід зазначити, що саме виконуючи соціальні ролі, дитина засвоює соціальні стандарти поведінки, вчиться оцінювати себе, здійснювати самоконтроль. Оскільки, в реальному житті, людині приходиться виконувати різні ролі, найбільшого значення набуває визначення і обрання саме тієї, яка дасть можливість найбільшим чином інтегрувати своє неповторне «Я» у певну групу і власну життєдіяльність, визначити конкретне місце в соціальній системі –  свій соціальний статус.

При цьому особливого значення набуває виконування дитиною певних соціальних ролей при збереженні своєї індивідуальності. Ось чому становиться важливим підбір соціальної ролі для кожного учня відповідно до  можливостей її виконування та своєї самореалізації.

Вивчення відповідності виконування учнями певних соціальних ролей та їхніх можливостей (задатків, нахилів, здібностей), індивідуальних особливостей здійснюється через опитування вчителів і вихователів спеціальних шкіл щодо виконування школярами певних соціальних ролей у класній і позакласній роботі. Особлива увага звертається на аргументованість вибору цих ролей для учнів, тобто наскільки вони реально відповідають їхнім можливостям.

Використовується також метод експертної оцінки кожного учня педагогами на предмет адекватності виконування ним соціальної ролі і прийняттям її групою однолітків, затребуваності кожного учня, відповідності інтересам і розвитку даної референтної групи. Вчитель оцінює за 5-бальною шкалою виконання учнем тієї чи іншої ролі і визначає характер її прийняття.

Для виявлення в учнів з інтелектуальними порушеннями спрямованості виконання ними соціальних ролей використовується методика вивчення спрямованості особистості Б.Баса.

 

г)   вивчення соціалізації учнів на стадії ранньої трудової підготовки

Суть трудової стадії соціалізації полягає в тому, що людина не тільки продовжує засвоювати соціальний досвід, але й починає його відтворювати та створювати через активний вплив на оточуюче середовище завдяки своїй діяльності.

В умовах спеціального закладу освіти – це стадія ранньої трудової підготовки, яка пов’язується здебільшого зі старшим підлітковим і юнацьким віком (15-18 років), тобто це 8-10 класи, в яких професійне становлення школярів відбувається через розвиток учнями своїх можливостей і індивідуальних особливостей для професійного самовизначення і самореалізації у професії, якій навчають у школі, та подальшого професійного зростання з опорою на свої задатки і позитивні якості. При цьому забезпечується реалізація можливостей дитини, які було виявлено на стадії індивідуалізації та які розвивались на стадіях індивідуалізації та інтеграції.

Отже, сутність трудової стадії, її важливість обумовлюються головною метою усієї корекційної навчально-виховної роботи спеціальної школи –  підготовкою її випускників до корисної праці і включенням їх в життя суспільства. Особливо гостро стоїть ця проблема на сучасному етапі, в нових соціально-економічних умовах, коли йде скорочення робочих місць і звільнення некваліфікованої праці. У цьому зв’язку, трудова підготовка в спеціальній школі починає здійснюватися вже з 1-го класу як загальнотрудова, а з 4-го класу –  як професійно-трудова, тобто змістове наповнення трудової стадії відбувається в умовах навчально-виховного процесу. Спеціальна школа навчає дітей з особливими потребами в основному тим професіям, які їм доступні і на які зорієнтована їхня матеріальна база, що значно звужує коло тих професій, які можуть опановувати учні. Між тим, доказана можливість навчання цих дітей багатьом професіям і спеціальностям у стінах школи (В.Бондар, Ю.Бистрова, І.Єременко, В.Карвяліс, Я.Краваліс, Г.Мерсиянова, А.Раку, І.Татьянчикова, К.Турчинська, О.Хохліна). Особливий акцент робиться на необхідність посилення у школах цілеспрямованої роботи, яка сприятиме правильному вибору учнями професій з урахуванням їхніх можливостей, індивідуальних особливостей, професійних нахилів тощо.

Враховуючи ці положення, трудова стадія, в контексті питань соціалізації в умовах спеціального закладу освіти, передбачає, окрім занять з професійно-трудової підготовки, гуртки за професійними інтересами, виховні заходи, пов’язані з трудовим вихованням і навчанням, виконання трудової діяльності, виготовлення трудової продукції, яка набуває соціальної значущості, тощо.

На трудовій стадії предметом корекційно-розвивальної роботи та показниками її ефективності є розвиток можливостей учня у контексті його професійної підготовки. Відповідно, предметом вивчення стають особливості професійно-трудової діяльності учнів у школі, передусім показники її успішності (якість виконування школярами трудових завдань, якість виробів); ефективність трудової діяльності, її продуктивність (кількість продукції за одиницю часу); оцінки учнів з трудового навчання; участь або перемога у виставках, конкурсах тощо. У зв’язку з цим, значення набуває і визначення певних заслуг і вдач учня однолітками, яке проявляється в повазі, зверненні за допомогою і т. ін.. При цьому звертається увага на використання учнем виявлених у нього на попередніх стадіях позитивних індивідуальних властивостей у процесі професійно-трудової підготовки, яка здійснюється в умовах спеціального закладу освіти, а також при самовизначенні у плані вибору професій, яким навчають в школі.

Оскільки, професійне самовизначення школярів – це передусім визначення себе у певному колі професій, «примірювання» конкретної професії до своїх індивідуальних особливостей, на перший план виходять питання адекватного вибору професії учнем відповідно до його можливостей (задатків, нахилів, здібностей тощо). Ось чому особливого значення набуває подальший розвиток у школяра позитивних якостей, врахування його індивідуальних особливостей в процесі трудового навчання та виконування трудової діяльності. При цьому створення педагогічних умов для використання позитивних якостей дитини відповідно до її можливостей і нахилів до обраної професії стає дуже важливим, оскільки впливає на ефективність професійного самовизначення школярів та їхню соціалізацію взагалі.

Одним з напрямів роботи на цій стадії обирається вивчення особливостей підбору певних професій учням з інтелектуальними порушеннями у спеціальному закладі освіти, тобто визначається, чи враховує педагогічний колектив індивідуальні особливості учня при організації трудового навчання і при виконуванні трудової діяльності. Вивченню підлягає також питання, чи передбачена така робота у школі і як забезпечується цей процес, тобто визначається забезпечення відцентрованої тенденції (В.Рибалка) з метою підвищення ефективності трудової підготовки.

Особливий акцент необхідно робити на усвідомленні учнем своїх позитивів (задатків, нахилів, здібностей, інтересів, рис характеру тощо) при опануванні певної професії та трудової діяльності взагалі; визначити, як в цьому учню допомагають педагоги, шкільний психолог; як їхні рекомендації враховуються і використовуються при визначенні профілю трудового навчання дитини, яке здійснюється в 5-10-х класах.

Вивчення соціалізації учнів з інтелектуальними порушеннями за основними показниками прояву на стадії ранньої трудової підготовки здійснюється класичними педагогічними методами, які було задіяно на попередніх стадіях: опитуванням (анкетуванням), бесіди, спостереженням, методом експертної оцінки, вивченням шкільної документації та продуктів трудової діяльності учнів.