Тема 7.
Питання 1. Підвищення ефективності процесу адаптації учнів
Провідною діяльністю у школяра є учіння, а умовою засвоєння цієї діяльності, становлення особистості та розвитку у цілому є навчання, виховання і спілкування. У процесі їх здійснення дитина засвоює соціальний досвід, який перетворюється в особисті надбання, і таким чином, вона соціалізується. При цьому засобом соціалізації учнів стає різноманітна за змістом та формами організації діяльність школи, яка створює умови забезпечення її вихованцям можливості самостійно розв’язувати низку проблем: побутових, комунікативних, освітніх. Зусилля педагогів мають бути
спрямовані на розширення моделей соціальної поведінки школярів через включення їх в індивідуальну та колективну діяльність, способів взаємодії, які уможливлюють збагачення соціального досвіду у дитини і стають для неї зразками соціальної поведінки.
Головною педагогічною ідеєю в спеціальному закладі освіти повинне стати створення єдиної системи виховних впливів на дітей з метою їх соціалізації. Це стає можливим за умови, що навчання, виховання і корекційний розвиток учнів складають єдиний педагогічний процес, що здійснюється за участю всього педагогічного колективу, який розуміє важливість дотримання єдиних вимог до суті та використання складових педагогічного процесу, спрямованого на підвищення ефективності соціалізації школярів.
Забезпечуючи соціалізацію учнів, педагоги мають виходити з найважливіших положень психолого-педагогічної науки про те, що дитина – особистість, становлення якої відбувається шляхом культурного зростання в процесі соціалізації на основі розвитку її потенційних можливостей; ефективність соціалізації визначається здатністю дитини до подальшої самореалізації та саморозвитку; дитина – особистість, яка здатна до самостійної життєдіяльності.
Основою реалізації цих важливих положень є спеціальна організація педагогічного процесу, спрямованого на підвищення успішності соціалізації дітей з інтелектуальними порушеннями на кожній з її стадій в умовах спеціальної загальноосвітньої школи. Педагогічна робота у зазначеному плані передбачає:
1) підвищення ефективності процесу адаптації учнів;
2) посилення процесу індивідуалізації учнів;
3) сприяння інтеграції учнів;
4) удосконалення соціалізації учнів у процесі професійної підготовки.
Підвищення ефективності процесу адаптації учнів
Початок навчання у школі – один із значущих і найскладніших етапів у житті кожної дитини, період її якісної зміни. Особливого значення набуває цей період для дитини з інтелектуальними вадами. Головна особливість розвитку особистості в молодшому шкільному віці полягає у зміні соціальної позиції: дитина приступає до систематичного навчання, стає членом шкільного і класного колективу, на новий рівень виходить її спілкування з дорослими. Саме у школі учень вперше потрапляє в нову ситуацію, коли його діяльність починає соціально оцінюватися. Молодший школяр повинен навчитися відповідати встановленим для цього віку певним нормам не тільки читання, письма, рахунку, але й правилам соціальної поведінки, стосунків з оточуючими. Все це викликає у нього значні труднощі, причину яких учень не завжди здатний зрозуміти, тому відповідає на них своєрідними емоційними реакціями – гнівом, страхом, образою, конфліктністю з однолітками і педагогами, замкнутістю та відгородженістю. І якщо прогалини у знаннях можна подолати, то психологічні порушення, що виникають у цьому віці, можуть мати стійкий характер і важко піддаватися корекції. При цьому негативний вплив минулого досвіду, особливо у період адаптації до умов навчання у школі, формує певні стереотипи поведінки, що в подальшому утруднює або зовсім гальмує процес соціалізації дитини.
Ось чому дитина у цей відповідальний в її житті період потребує суттєвої допомоги як з боку педагогів, так і з боку батьків. Для підвищення адаптованості дітей необхідним є створення у спеціальному закладі освіти адаптаційного середовища, тобто такої сфери спільної діяльності учнів, їх батьків та педагогів, в якій між ними та освітніми системами починають діяти певні зв’язки і відносини, що забезпечують реалізацію особистих і соціальних цілей, розвиток комунікативних навичок дитини.
При цьому педагоги в якості пріоритетних мають ставити завдання, які супроводжують процес адаптації школярів:
– полегшити процес адаптації, зробивши його за можливістю безболісним для учня, його батьків та вчителя;
– створити доброзичливу атмосферу, спрямовану на успішну реалізацію відносин: вчитель – учень, вчитель – батьки, учень – учень;
– навчити школяра розуміти і брати на себе відповідальність за успішність свого навчання;
– здійснювати корекційно-розвивальну роботу, запроваджувати індивідуально-диференційований підхід до дитини, керуючись її інтересами.
Результати вивчення адаптованості учнів стали основою для розроблення системи корекційно-виховної роботи на стадії адаптації.
Педагогічний вплив на дитину здійснюється за основними змістовими лініями:
– формування в учнів знань про соціальні норми і цінності, правила поведінки і спілкування; навичок і вмінь соціальної поведінки;
– послаблення або усунення тривожності та агресивності.
При формуванні у дітей навичок соціальної поведінки особливу увагу слід приділяти наступним умінням: адекватно поводити себе серед людей, у різних суспільних місцях; дотримуватися етичних норм поведінки у різноманітних ситуаціях; давати оцінку різним проявам поведінки; критично ставитись до своїх негативних вчинків; проявляти організованість і витримку
стосовно своїх бажань; йти на поступки іншим; знаходити позитивне розв’язання певних проблем. Роботу можна проводити відповідно до запропонованої нами корекційно-розвивальної програми щодо формування соціальної поведінки.
Оптимізація стосунків у класному колективі передбачає насамперед формування в учнів здатності спілкуватися. У зв’язку з цим доцільно проводити з ними відповідну роз’яснювальну роботу, спрямовану на організацію й налагодження міжособистісних стосунків та їх підтримки.
Особливу увагу слід приділяти формуванню навичок спілкування. Доречним є використання підходів, визначених І.Матющенко, згідно з якими слід розвивати такі навички спілкування: вітатися, вести бесіду, досягати бажаного результату, прощатися; обмінюватися інформацією, думками, емоціями; сприймати та розуміти одне одного; організовувати взаємодію, узгоджувати свої дії, розподіляти функції, впливати на іншого.
Робота має передбачати й оволодіння школярами певними вміннями: слухати і розуміти мовлення та стан співрозмовника; активно спілкуватися, вести діалог на різні теми (щодо шкільного життя, різних особисто значущих подій); спілкуватися на емоційному рівні, бачити позитивне в іншій особі. Роботу можна проводити відповідно до запропонованої корекційно-розвивальної програми щодо формування правил успішного спілкування.
Особливого значення у забезпеченні ефективності адаптації школярів з особливими потребами набуває створення у спеціальному навчальному закладі (у класі, школі, групі однолітків) ситуації успіху. Під ситуацією успіху розуміється цілеспрямоване використання психолого-педагогічних прийомів, які сприяють усвідомленому включенню кожної дитини в активну діяльність відповідно до її індивідуальних можливостей, що забезпечує позитивне емоційне настроювання учня на виконування певних завдань і адекватне сприйняття результатів своєї діяльності. Ситуація успіху має розглядатися як норма повноцінного життя, як основний показник соціального і психічного стану кожного учня. Це стає особливо важливим для дитини з вадами інтелектуального розвитку, якій притаманні невпевненість у своїх силах, низька самооцінка, недостатнє розуміння і визначення своєї соціальної гідності. Для цього необхідним стає виявлення в учнів індивідуально-психологічних особливостей, запровадження діяльності, яка буде орієнтована на їх успішну самореалізацію. Суттєвими показниками дезадаптованості учнів, є наявність у них тривожності та агресивності. Тому педагогічний вплив передбачає послаблення або усунення тривожності та агресивності.
Основними завданнями такої роботи мають бути наступні:
– сприяння успішності дитини у школі;
– виховання правильного ставлення до результатів своєї діяльності, вміння адекватно їх оцінювати, спокійно реагувати на свої невдачі та помилки;
– формування правильного ставлення до результатів діяльності інших дітей;
– розширення і збагачення навичок спілкування з дорослими і однолітками, виховання адекватного ставлення до оцінок і поглядів інших людей.
Корекційно-виховна робота, спрямована на послаблення (усунення) тривожності у дітей, може передбачати: зняття м’язевої напруги, розвиток умінь саморегуляції, підвищення самооцінки дитини, розвиток навичок правильного спілкування, роботу щодо усунення страхів, збагачення досвіду успішної поведінки (роботу можна проводити відповідно до запропонованої
нами програми усунення тривожності).
Педагогам потрібно запам’ятати, що спеціальна школа повинна залишатися сферою оцінювання, яка щадить дитину. Їй передусім необхідна моральна і емоційна підтримка. Дитину потрібно хвалити саме тоді, коли вона щось робить. Не треба порівнювати результати її діяльності з певним еталоном (вимогами шкільної програми; досягненнями інших, більш успішних, учнів), що лише травмує дитину. Порівнювати її потрібно тільки з нею самою і хвалити тільки за одне: покращення власних результатів.
На адаптованість дитини до школи суттєво впливає агресивність, яка утруднює процес її включення в діяльність, впливає на успішність навчання і поведінки, ускладнює міжособистісні стосунки. У цьому зв’язку є доцільним говорити про необхідність проведення спеціальної роботи і визначення оптимальних шляхів усунення в учнів агресивності.
Основними завданнями корекційно-виховного впливу, спрямованого на зниження у школярів агресивності, мають бути наступні:
– створення в учнів відчуття безпеки, недостатність якої є однією з причин агресивної поведінки;
– формування у дітей позитивного ставлення до самих себе, яке пов’язане із задоволенням потреби у визнанні та оцінці іншими;
– формування в учнів уміння налагоджувати дружні відносини з однолітками, що спрямоване на усунення відчуття самотності та ізоляції в колективі;
– формування у школярів уміння ставити цілі, проявляти зацікавленість та ініціативу до певної діяльності;
– формування в учнів уміння позитивного розв’язання конфліктних ситуацій.
При цьому дуже важливим стає «входження» агресивних дітей у спільну діяльність з іншими дітьми на основі їх зацікавленості результатами і процесом такої діяльності. Педагог повинен допомогти кожному учню знайти своє місце в колективі однолітків, задовольняючи потреби дитини через визнання її прав і можливостей, що тим самим веде до «затухання» проявів агресивності. Необхідно пам’ятати, що коригування агресивної поведінки учнів напряму залежить від зростання позитивних моментів у їхніх справах.
Корекційно-розвивальна програма, спрямована на послаблення агресивності у дітей, має включати: зняття м’язевої та емоційної напруги; формування навичок неконфліктної поведінки і адекватних реакцій на різні події та відносини; виконання спеціальних вправ на розвиток самоконтролю, самоорганізації, вміння планувати свої дії; «обігравання» проблемних і конфліктних ситуацій, знаходження правильних шляхів виходу з них; використання сюжетно-рольових ігор з виконуванням різних ролей: позитивних і негативних; усунення причин агресії та певних страхів. Роботу можна проводити відповідно до запропонованої корекційно-розвивальної програми щодо зниження агресивності.
Крім того, для попередження проявів агресивності у дітей та запобігання конфліктним ситуаціям у школі рекомендуються вправи: «Коробок з пропозиціями» і «Зошит досягнень». Так, у першій вправі учні дають свої пропозиції щодо правильної поведінки у різних місцях, ситуаціях і кидають їх у коробок. Список правил можна переписати на аркуш і вклеїти в щоденник. Коробок можна поставити у класі та через деякий час здійснювати обговорення всіх пропозицій, яких надали учні. У вправі «Зошит досягнень» увага фіксується на позитивних досягненнях кожного учня. Діти у себе в зошитах відмічають не тільки важливі події протягом року (місяця, тижня), а і невеликі успіхи у своїй діяльності. Робиться наголос на наступні запитання: «Що мені допомогло у досягненні цього успіху?», «Хто мені допоміг?», «У чому мої здібності більш розвинені?». Доцільно також здійснювати, сумісно з дітьми, схильними до агресії, підготовку і проведення різноманітних позакласних заходів. У процесі такої роботи в учнів з’являється можливість самореалізації, до уваги беруться їх різні інтереси і бажання, претензії на лідерство, що потребує дотримання певних правил поведінки.
Педагоги основну увагу мають зосередити на формуванні навичок, які допоможуть дітям самостійно вирішувати конфлікти, «гасити» прояви агресивної поведінки. Це насамперед розвиток співчуття, навичок адекватного спілкування; оцінювання вчинків, а не особистості; висловлювання своїх поглядів; усунення боротьби за владу, певного домінування; вміння керувати своїми емоціями; готовність до самостійного вирішення конфліктів. Отже, проведення зі школярами корекційно-виховної роботи у зазначеному плані сприятиме їх адаптації до умов школи і самостійної життєдіяльності та забезпечить комфортне перебування на наступній стадії соціалізації – індивідуалізації.
Питання 2. Посилення процесу індивідуалізації учнів
Стадія індивідуалізації процесу соціалізації пов’язана зі вступом дитини з особливими потребами у підлітковий вік, який характеризується наявністю суперечливих тенденцій соціального й особистісного в її розвитку.
Головним стає вихід учня на якісно нову соціальну позицію, в якій відбувається становлення свідомого ставлення до себе як до члена суспільства, усвідомлення себе особистістю, починає формуватися соціальна свідомість, уявлення і переконання щодо людських відносин. Все це, безумовно, впливає на перебіг соціалізації підлітка. Усвідомлення залежить від досвіду особистості, тобто є важливою умовою набуття досвіду. При цьому усвідомленість діяльності учня – передумова його самостійності, використання набутих знань, умінь і навичок на практиці. Ось чому стає необхідним створення певних умов, під впливом яких дитина змогла б поглянути на себе, на свої особливості очима інших, оскільки самосвідомість спочатку виникає як колективне усвідомлення себе і тільки потім – як усвідомлення свого «Я».
Слід зазначити, що усвідомлення підлітком свого місця серед інших людей, можливостей повноцінного існування в групі однолітків, сприяє соціалізації дитини і дуже сильно впливає на подальше життя, її психічний розвиток і становлення особистості. У зв’язку з цим виникає необхідність здійснення корекційної роботи, визначення засобів такого впливу в умовах спеціального навчального закладу, головним завданням якого має стати забезпечення соціального розвитку дитини, враховуючи її індивідуальні особливості та можливості. Ця робота представляє одну із найслабкіших ланок корекційно-розвивального впливу на стадії індивідуалізації в умовах спеціальної загальноосвітньої школи.
Основними змістовими лініями корекційно-виховної роботи мають бути наступні:
– формування в учнів адекватної самооцінки та самосвідомості; усвідомлення та розвиток своїх якостей та можливостей;
– добір профілів професійно-трудового навчання, відповідних особливостям та можливостям розвитку дітей.
В якості пріоритетних педагоги повинні ставити завдання, які спрямовані на підвищення передусім самооцінки учнів: оцінювати не особистість школяра, а його поведінку, вчинки, тобто те, що можна виправити; ставитись з повагою до кожної дитини, сприймати її такою, якою вона є; пред’являти адекватні, посильні вимоги до учнів; створювати ситуацію успіху під час діяльності підлітків; підтримувати самостійність і власні уміння кожного учня, як важливі складові підвищення самооцінки.
При формуванні в учнів адекватної самооцінки необхідно дотримуватися таких рекомендацій:
– здійснення індивідуального підходу до кожного учня;
– використання системи підтримки, заохочень, похвали, що особливо стосується дітей із заниженою самооцінкою;
– порівнювати і оцінювати діяльність дітей, які мають приблизно однакові здібності і можливості, але досягають кращих результатів через різне ставлення до певної діяльності;
– запропонувати учням із заниженою самооцінкою, невпевненим у собі, допомагати дітям, які мають більш високі результати;
– практикувати самостійне оцінювання учнями різних завдань перед тим, як це зробить вчитель, з наступним обговоренням, якщо результати оцінювання не збігаються.
Необхідно дотримуватися й певних вимог щодо формування адекватної самооцінки у школярів: конструктивна критика і заслужена похвала; повага і увага до учнів; надання їм особистої території – дитина повинна сама обирати свої захоплення, дозвілля і друзів.
Сприяння індивідуалізації учнів з інтелектуальними порушеннями також має передбачати оволодіння ними й певними вміннями, на формування яких педагог мусить звернути особливу увагу:
– визначати свої індивідуальні особливості з подальшим поясненням, що заважає позитивному сприйняттю себе;
– змінити ставлення учня до себе, формувати в нього вміння визначати свої певні достоїнства, досягнення, невеличкі успіхи (які можна записувати у щоденник своїх досягнень);
– перестати порівнювати себе з іншими, більш успішними учнями, позитивно оцінювати себе за кожну, хоча й невеличку, перемогу;
– розвивати свої здібності та інтереси, прагнути до їх удосконалення і втілення.
Корекційно-розвивальна робота, спрямована на формування самосвідомості та самооцінки у дітей, має включати: створення у навчально-виховному процесі школи ситуацій, забезпечення діяльності, які потребують конкретної оцінки ними своїх дій і критичного до них підходу; створення ситуації успіху у процесі певної діяльності; актуалізацію потенційних можливостей кожного учня (роботу можна проводити відповідно до запропонованої програми).
Особливого значення на стадії індивідуалізації набуває визначення для учнів профілів професійно-трудового навчання. Добір профілів має передбачати передусім вивчення їх індивідуально-психологічних особливостей та психофізичних можливостей. Між тим, цьому все ще приділяється недостатньо уваги, часто спостерігається традиціоналізм, який проявляється в орієнтації спеціальних шкіл на звичні для РВ дітей професії, хоча вони нерідко далекі від їх реальних можливостей і бажань. Тому цей напрям роботи потребує особливої уваги і посилення, сучасної організації допрофесійної підготовки учнів на стадії індивідуалізації в умовах спеціального навчального закладу.
Основними завданнями корекційно-виховного впливу мають бути: усвідомлення учнями значущості професії, якої навчають у школі, відповідних знань, умінь і навичок для їх подальшої практичної діяльності; формування у дітей позитивного ставлення до трудової діяльності, яка здійснюється у школі.
Роботу необхідно здійснювати окремо: з учнями, їх батьками і педагогами.
Робота з учнями передбачає наступні напрями:
– спільне з кожним учнем визначення профілю професії, якої авчають у школі, з урахуванням його особливостей і можливостей з наступними обговореннями і аргументацією;
– розгляд професій, які відповідають визначеному профілю, пошук їх можливих спеціальностей;
– розгляд видів праці і дій, притаманних визначеному профілю професії, розкриття можливостей професійного зростання та працевлаштування.
Робота може проводитися під час спілкування з учнями за допомогою бесід і лекцій. Доцільним є також використання профорієнтаційних ігор, профконсультацій; проведення анкетування, тестування з подальшим обговоренням їх результатів; випуск інформаційних бюлетенів, рекламних листів про професії, стінгазет, оформлення куточка «Професії, яких навчають у школі» тощо.
Увагу батьків необхідно звертати передусім на професії, яких навчають у школі, обговорювати доцільність їх визначення для дитини з урахуванням її особливостей, а також можливостей і бажань. Батьки мають приймати участь у визначенні профілю для своєї дитини. З цією метою проводяться з ними батьківські збори, лекції, а також індивідуальні бесіди.
Педагоги при доборі учням профілю професійно-трудового навчання мають виявляти і враховувати інтерес учнів до певних навчальних предметів, вести контроль їх успішності, організовувати відповідні професійні проби, виходячи з нахилів, бажань і можливостей дитини. Доцільно також проводити екскурсії на підприємства, діяльність яких відповідає профілям професій, яких навчають у школі; організовувати зустрічі з представниками
робітничих професій, професіоналами своєї справи. Робота може здійснюватися відповідно до запропонованої нами корекційно-розвивальної програми щодо добору профілів професійно-трудового навчання.
Отже, спеціальний педагогічний вплив на дітей з особливими потребами у зазначеному плані на стадії індивідуалізації сприятиме адекватному усвідомленню ними свого «Я», своїх особливостей і можливостей, що є основою для оптимального їх використання і розвитку на наступній стадії соціалізації – інтеграції.
Питання 3. Сприяння інтеграції учнів
Процес соціалізації набуває особливої значущості на стадії інтеграції, оскільки показником ефективності корекційної роботи вважається соціальна інтеграція – «... повне, рівноправне включення особистості в усі необхідні сфери життя соціуму, гідний соціальний статус, досягнення можливості повноцінного незалежного життя і самореалізації у суспільстві» [3, с.32].
Люди з вадами розвитку при відповідних умовах можуть засвоїти соціально значущі навички і стереотипи поведінки, які є необхідними для адекватного соціального існування, поряд з іншими членами соціуму, відповідно до своїх особливих потреб і можливостей. У цьому зв’язку спеціальна школа повинна переносити акцент у навчанні та вихованні на розвиток особистості дитини, вивчення її можливостей і умов індивідуального розвитку, умов саморозкриття й самореалізації на різних етапах її життєдіяльності. Від сучасного випускника вимагається осмислено діяти в ситуації життєвого вибору, свідомо ставити перед собою завдання, спрямовані на досягнення власної мети, діяти активно в усіх життєвих сферах.
Найпродуктивніше життєвий досвід засвоюється в підлітковому віці, що співвідноситься зі стадією інтеграції, і недооцінка цього періоду в подальшому не компенсується. Саме тому відповідальність за створення особливих умов розвитку і навчання дітей з інтелектуальною недостатністю насамперед бере на себе спеціальний заклад освіти, головним завданням якого є забезпечення розвитку дитини та опанування певними видами діяльності, враховуючи її індивідуальні властивості.
Педагоги мають зрозуміти, що інтеграція – це шлях дитини в реальне
життя. Це звичне життя в нормально організованому середовищі. При цьому інтеграцію не слід розуміти як включення дитини з особливими потребами в певну групу однолітків, яка духовно не готова її прийняти. Інтегративність безпосередньо пов’язана з визначенням шляхів і можливостей реалізації кожного учня в цій групі та передбачає взаємне пристосування дитини і групи, один до одного.
Завдання педагогів якраз полягає у тому, щоб допомогти кожній дитині знайти своє місце згідно зі своїми індивідуальними особливостями в групі, в якій вона перебуває. Відтак, повноцінна допомога розглядається в контексті комплексної психолого-педагогічної роботи, спрямованої на створення такого середовища життя й активності, яке найкращим чином сприятиме використанню дитиною її здібностей, нахилів і можливостей в умовах школи, в колективі однолітків. Причому, чим раніше вона отримає цю допомогу, почне активно діяти в адекватно організованому середовищі, тим кращими будуть результати її подальшого розвитку. Основна увага педагогів має зосереджуватися не тільки на зоні найближчого розвитку дитини, але й на наступних, більш віддалених, її перспективах. Тому завдання педагогів вбачається у побудові кожній дитині маршруту в певне товариство, яке готове її прийняти і найбільш відповідає її розвитку.
Отже, основними змістовими лініями корекційно-виховної роботи мають бути наступні:
– використання та розвиток особливостей та можливостей дітей у позакласній роботі (у вільний час, при організації дозвілля, під час відвідування гуртків);
– добір та сприяння виконанню учнями різноманітних соціальних ролей з урахуванням їх особливостей, соціально-психологічних якостей, необхідних для функціонування у соціальній групі.
Необхідно пам’ятати, що певна група є найважливішим фактором соціалізації особистості підлітка. Саме в колективі однолітків засвоюється більшість соціальних ролей, пізнаються «премудрості» суспільного життя, про які не розповідають вчителі та батьки, відбувається знайомство з багатьма моральними нормами і естетичними принципами дорослого життя. Тому головним стає інтегрування дитини в колектив, який успішно розвивається і діяльність якого спрямована на її адекватне соціальне зростання.
У цьому зв’язку доцільним є визначення умов, які впливають на успішність розвитку колективу учнів, з урахуванням інтересів і можливостей дітей: всі члени колективу мають бути включені в активну діяльність, спрямовану на позитивний результат, який вони повинні бачити і усвідомлювати; необхідно систематично роз’яснювати мету і завдання такої діяльності, найважливішим з яких є засвоєння моральних норм життя в колективі; діяльність учнівського колективу має бути суспільно значущою, що створює певні перспективи, сприяє розвитку здібностей і можливостей дітей, усвідомленню ними своєї гідності, віри у себе.
Оскільки реалізації цих умов найбільш сприяє гурткова робота, у процесі якої здійснюється використання та розвиток психофізичних можливостей і здібностей учнів, можна запропонувати певні рекомендації щодо її поліпшення. Організація гурткової роботи, яка проводиться у спеціальній школі, розв’язує завдання всебічного розвитку дітей, допомагає їм посісти гідне місце в колективі однолітків, визначити для себе певні перспективи. Найбільш результативною гурткова робота може стати саме для підлітків (учнів 5-7 класів), оскільки це той період, коли чітко визначаються інтереси і нахили школярів, виникає потреба в колективній взаємодії. Гуртки можуть бути найрізноманітнішими, але дітей в першу чергу необхідно залучати до таких, заняття в яких їм допоможуть в опануванні певної діяльності. Це передусім гуртки, спрямовані на поглиблення і удосконалення трудових умінь і навичок. Бажано, щоб напрям роботи гуртка співпадав зі змістом визначеного для учня профілю професійно-трудового навчання.
Організація гурткової роботи передбачає дотримання наступних вимог:
– ретельно підходити до комплектації гуртків (добровільність вибору учнями напряму роботи гуртка відповідно до своїх нахилів і здібностей, залучати до роботи в гуртках якомога більше школярів);
– здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня; спиратися на самостійну творчу ініціативу дітей, враховувати їх бажання;
– робити акцент на суспільно-корисну спрямованість робіт, які виконуються;
– дотримуватись вимог щодо емоційної забарвленості та різноманітності гурткових занять;
– робота гуртків повинна здійснюватися у другій половині дня, не раніше, як через 2-3 години після закінчення шкільних занять;
– необхідним є час для відпочинку, тобто у роботі гуртка рекомендується зробити перерву, навіть тоді, якщо вже підготовлені домашні завдання;
– бажано не проводити роботу гуртка у вечірні години;
– кількість членів одного гуртка має бути оптимальною для можливості здійснення до кожного учня індивідуального підходу.
Між тим, найбільш важливим стає завдання комплектації гуртків, яку необхідно проводити тільки на основі глибокого аналізу можливостей дітей. Педагогічний колектив повинен дуже тактовно допомогти учню обрати саме той гурток, в якому можуть найбільш повно розкритися його здібності та проявитися певні нахили. Особливого значення набуває також систематичне
інформування всіх учнів школи про роботу різних гуртків. Це можуть бути тематичні заходи, які організують і проводять члени гуртків; звіти про їх роботу; виставки виробів, виготовлених учасниками гуртків; конкурси з виготовлення різних корисних речей: іграшок, виробів із тканини, паперу, природних матеріалів. Все це сприяє бажанню дитини і надалі займатися в певному гуртку, удосконалювати набуті вміння і навички; підвищує загальний рівень її самооцінки, сприяє налагодженню міжособистісних стосунків з однолітками і укріпленню позицій школяра в колективі. Роботу можна проводити відповідно до запропонованої корекційно-розвивальної програми використання та розвитку особливостей і можливостей учнів у позакласний час.
У процесі соціалізації особливого значення набуває виконання дитиною різноманітних соціальних ролей, які вона ніби «приміряє» на себе, що дає їй змогу проявити себе, тобто певним чином репрезентувати себе соціуму. При цьому успішність виконання школярами ролей значною мірою визначається соціальною ситуацією їх розвитку. Встановлено, що учні зазнають певних труднощів, пов’язаних із засвоєнням соціальних ролей, а тому потребують суттєвої допомоги з боку педагогів. Вони повинні підібрати кожному учню певне доручення, ту соціальну роль, яка відповідає його індивідуальним особливостям і можливостям, виконання якої сприятиме прийняттю дитини групою однолітків, полегшить її інтегрування в їх колектив.
Робота, спрямована на забезпечення адекватного виконання учнями соціальних ролей (певних доручень), здійснюється на основі спеціально розроблених занять з використанням бесід, різнноманітних вправ, соціально-рольових ігор; розгляду та аналізу певних соціальних ситуацій. Може бути рекомендована запропонована нами корекційно-розвивальна програма оптимізації виконання учнями соціальних ролей.
Отже, проведення зі школярами з особливими потребами роботи на стадії інтеграції у зазначеному плані сприятиме адекватному використанню ними своїх індивідуальних особливостей і можливостей у позакласний час, а також при опануванні профілів професійно-трудового навчання у школі, що набуває особливої значущості на стадії ранньої трудової підготовки.
Питання 4. Удосконалення соціалізації учнів у процесі професійної підготовки
Соціалізація учнів з інтелектуальними порушеннями стає особливо значущою на стадії ранньої трудової підготовки. На перший план виходить орієнтування старшокласників щодо майбутньої професії відповідно до їх здібностей і можливостей, формування в них професійно важливих якостей і трудових вмінь та навичок, спрямованих на підвищення успішності професійно-трудової підготовки, насамперед з професій, яких навчають у школі.
Утім, у системі професійно-трудового навчання учнів з інтелектуальними порушеннями чітко простежуються протиріччя, які гальмують їхню подальшу професійну соціалізацію. Це протиріччя між:
– організацією шкільної професійно-трудової підготовки і сучасними соціально-економічними умовами у суспільстві, які утруднюють подальше працевлаштування випускників;
– підвищеними кваліфікаційними вимогами до підготовки спеціалістів і особливостями розумового і психофізичного розвитку учнів, які ускладнюють оволодіння ними, навіть доступними за своїми можливостями, професіями;
– обмеженою кількістю професій, за якими можуть бути працевлаштовані випускники з особливими потребами, і ще меншою їх кількістю, за якою можна здійснювати професійно-трудову підготовку в умовах спеціальної школи.
Невирішеність зазначених протиріч ускладнює професійне орієнтування учнів і провокує суттєві труднощі, на які в першу чергу мають звернути увагу педагоги: нестійкі професійні інтереси, їх зміна; випадкові мотиви визначення професії; відсутність аналізу своїх можливостей при визначенні майбутньої професії, невпевненість у своїх силах; слабкі, незрілі уявлення про особливості та зміст профілю професійно-трудового навчання і професії, якої навчають у школі.
Виявлено, що зазначені труднощі обумовлюються недостатньою корекційно-розвивальною роботою передусім на стадіях індивідуалізації та інтеграції, а також на стадії ранньої трудової підготовки в умовах спеціальної загальноосвітньої школи, що потребує її посилення і удосконалення.
Спеціальний педагогічний вплив на стадії ранньої трудової підготовки передбачає роботу за основними змістовими лініями:
– орієнтування дитини щодо майбутньої професії (професії, якої навчають у школі);
– підвищення ефективності професійно-трудової діяльності учнів на основі врахування і розвитку їх можливостей та професійно важливих якостей.
При цьому особливої уваги потребує посилення профорієнтаційної роботи, яка здійснюється у школі. Профорієнтаційний процес повинен включати наступні напрями:
– професійна діагностика учнів з наступним аналізом їх нахилів, здібностей, особливостей і можливостей щодо обрання професій, які пропонує спеціальна школа. Ця робота має здійснюватись в контексті добору для учнів профілів професійно-трудового навчання на стадії індивідуалізації;
– підвищення рівня мотивації учнів до визначення професій, яких навчають у школі, формування до них позитивного ставлення. Ця робота має здійснюватись через опанування учнями визначених профілів на стадії інтеграції;
– отримання більш повної та якісної інформації про ринок праці, особливості працевлаштування, професійні вимоги щодо можливостей і здібностей школярів, шляхи підвищення успішності їх професійно-трудової діяльності, визначення перспектив професійного зростання старшокласників, набуття досвіду виробничої практики через взаємодію з професійними навчальними закладами. Ця робота повинна здійснюватись на стадії ранньої трудової підготовки.
При цьому особливого значення набуває всебічне вивчення учня, визначення його властивостей, які мають відповідати вимогам певної професії. Встановлення цієї відповідності здійснюється лише за умови систематичного і довготривалого вивчення кожного школяра з метою його професійного орієнтування. Педагогам потрібно мати уявлення про загальні основи профорієнтаційної роботи у спеціальному навчальному закладі, володіти методами діагностики особливостей дитини, розумітися на вікових етапах розвитку особистості. При визначенні професії для учня повинні враховуватися всі підструктури особистості: її спрямованість, здібності, характер, темперамент. Лише на основі нахилів учня, здібностей, позитивних якостей характеру вчитель може робити висновки щодо адекватності професійного визначення школярем.
Для підвищення ефективності профорієнтації старшокласників необхідно поєднувати їх навчальну роботу зі спеціально організованими цілеспрямованими позакласними заходами. Так, доцільно проводити зустрічі з працівниками підприємств, представниками робітничих професій (наприклад, малярної, столярної, слюсарної, швейної справи) з метою надання учням можливості поспілкуватися з ними. Необхідним є також розширення та вдосконалення професійних знань учнів у галузі виробничої сфери: ознайомлення з технічними засобами виробництва, особливостями трудових операцій і поведінкою робітника, користю і важливістю професії для суспільства, попитом і перспективами на ринку праці, а також моральним і матеріальним стимулом. У цьому зв’язку проводяться й диспути за участю представників робітничих професій, спеціалістів професійно-трудових ліцеїв, вчителів професійно-трудової підготовки і батьків учнів (наприклад, диспут на тему: «Чи потрібні професійні знання, щоб бути майстром своєї справи?») з метою визначення розуміння учнями значущості професійних знань для самореалізації в певній професії.
Особливу увагу необхідно звертати на організацію зустрічей з представниками професійно-трудових навчальних закладів. Це стосується передусім дітей, які не бачать себе у професії, якої навчають у школі. Слід зазначити, що цей напрям профорієнтаційної роботи потребує суттєвого перегляду і посилення. Необхідно проводити інформування старшокласників про професійні заклади освіти, які знаходяться у найближчому до школи оточенні та мають відповідний профіль трудового навчання. Доцільним є урахування виробничих потреб регіону, попиту на ринку праці з тим, щоб спрямувати дітей на набуття подальшої професійної освіти за межами спеціальної школи. У цьому зв’язку учням потрібно дати інформацію про навчальний заклад: визначення профілів його професійного навчання; освітній процес; виховні, розважальні та спортивні заходи; надання стипендії (матеріальної допомоги) та умови проживання; перспективи працевлаштування і професійного зростання, підвищення кваліфікації. У рамках цієї програми можуть бути передбачені й відвідування учнями «Дня відкритих дверей» у професійно-трудовому ліцеї, а також проведення занять в умовах виробничої діяльності на базі цього закладу. Це сприятиме підвищенню якості та рівня професійно-трудової підготовки старшокласників, поступовому переорієнтуванню випускників на подальше навчання і підвищення своєї кваліфікації.
Можуть бути рекомендовані також цикли лекцій, місячники з профорієнтації, метою яких є ознайомлення учнів з провідними робітничими професіями транспорту, сфери побуту, торгівлі, сільського господарства. У цьому зв’язку запроваджуються «рухливі» виставки, оформлення стендів, альбомів, демонстрування відеозвітів, фільмів і т. ін., що стає важливою наочною основою професійної просвіти. Роботу щодо професійного орієнтування учнів можна проводити відповідно до запропонованої програми.
Професійне навчання у спеціальній школі розглядається як процес управління діяльністю школярів по оволодінню ними певними професійними трудовими знаннями, трудовими уміннями й навичками, розвитку професійно важливих якостей. У цьому зв’язку професійно-трудова діяльність повинна бути спрямована також на підвищення показників її успішності, розширення сфери суспільно-корисної практичної діяльності школярів. Необхідним стає виготовлення продукції, яка має суспільно-корисне значення, що є основою мотивації учнів до певного виду професійної діяльності й виникнення бажання підвищувати свою професійну успішність. Доцільним стає врахування досвіду роботи кращих педагогів спеціальних шкіл.
Обов’язковим є участь кожної дитини в обговоренні результатів спільної діяльності та визначення своїх успіхів. Таке навчання передбачає позитивну динаміку, що надає можливість братись за більш складні проекти.
Можна запропонувати й проведення певних акцій, під час яких в учнів підвищується інтерес до суспільно-корисної праці, удосконалюються вміння і навички, які учні отримали з професій, яких навчають у школі.
Так, акція «Допоможемо школі» передбачає: за столярною справою – полагодження шкільних меблів; за малярною справою – естетичне оформлення ігрових кімнат; за швейною справою – виготовлення серветок і фартухів для їдальні, пов’язок для чергових; за квітникарською справою – пересаджування, удобрювання і полив квітів; за слюсарною справою – перевірка сантехніки, полагодження кранів.
Акція «Допоможемо молодшим школярам» може проводитися за напрямами: «Все сяє» – генеральне прибирання класної кімнати; «Будь охайним» – ремонт одягу, приведення його в порядок; «Приємно вчитися» – перевірка і полагодження шкільного приладдя; «Все у порядку» – огляд і приведення в порядок робочого місця (ремонт столів, стільців тощо); «Скоро свято» – підготовка до свята (пошив елементів одягу, костюмів, бантів для дівчаток тощо); «Посміхнись» – виготовлення у подарунок для дітей м’яких іграшок, картин, різних виробів і прикрас.
Роботу можна проводити відповідно до запропонованої програми.
Отже, забезпечення соціалізації школярів у процесі професійної підготовки у спеціальному закладі освіти повинне виходити на розв’язання наступних ключових питань:
– необхідно розширювати перелік спеціальностей, навчання яких здійснюється у школі, з урахуванням сучасних соціально-економічних змін у суспільстві;
– потрібно знайомити учнів з професіями, які їм доступні, визначати їх відповідно до своїх індивідуальних особливостей і можливостей;
– здійснювати професійне орієнтування школярів щодо професій з урахуванням їх змісту, видів праці, основних дій та вимог, які пред’являються до кожної з них;
– підвищувати рівень професійно-трудової підготовки у спеціальному закладі освіти (необхідним є наявність сучасних майстерень, сировини для роботи, а також наближення навчальних занять до умов виробничої діяльності); рівень успішності професійної діяльності школярів (спрямовувати їх на суспільно-корисну працю, виготовлення соціально значущої продукції).
Отже, сучасні соціально-реабілітаційні технології, якими мають керуватися педагоги спеціальних закладів освіти, необхідно будувати з урахуванням основних напрямів: гуманістичного, діяльнісного, інноваційного, що взято за основу Нової філософії освіти. Така парадигма змінює традиційний підхід до розуміння триади «дитина-суспільство-держава». Виходячи з цього, основна мета – сприяння покращенню якості життя дитини з вадами розвитку, захист і представлення її інтересів у різних сферах, створення умов для вирівнювання її можливостей, що є передумовою незалежного життя. І допомогти у цьому повинні суспільство і держава.
Отже, ідея «незалежного життя» є ядром сучасної концепції програми соціалізації, сутність якої полягає у наступному:
– людина (дитина) з обмеженими можливостями має право на включення в усі сфери суспільного життя, на незалежне життя, самовизначення, свободу вибору, як всі інші люди;
– людина з обмеженими можливостями має розглядатися як експерт, який активно приймає участь у реалізації програми власної реабілітації;
– допомогу людині у реалізації права на незалежне життя повинна забезпечити система інноваційних соціальних служб, яка відкриває двері особам з інвалідністю в усі сфери життєдіяльності.
Питання 5. Практичні рекомендації щодо забезпечення розвитку
і соціалізації дітей в умовах сім’ї.
У сучасних умовах перед суспільством гостро стоїть завдання осмислення та пізнання буття, створення Нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого потенціалу. Йдеться про створення нової освітньої школи України ХХІ ст., школи, яка виховує творчу особистість, створює умови для її повноцінного інтелектуального, духовного, фізичного розвитку, для примноження її культури. Унаслідок посилення демократичних тенденцій у житті суспільства, освітні системи, як його значущі складові, почали переносити акцент у навчанні та вихованні саме на особистість дитини, вивчення можливостей і обставин її індивідуального розвитку, умов саморозкриття й самореалізації на різних етапах життєдіяльності.
Саме тому, сьогодні головне завдання – забезпечити розвиток дитини, враховуючи її індивідуальні особливості, особистісні властивості, здібності і можливості опанування певних видів діяльності. Концепція сучасної освіти акцентує увагу насамперед на інтелектуальних змінах, психічних новоутвореннях дитини, формування ж певних знань, умінь і навичок відходять на другий план.
Отже, життя висунуло суспільний запит на виховання творчої особистості, спроможної, на відміну від людини-виконавця, самостійно мислити, орієнтуватися в різних (під час складних, нестандартних) життєвих ситуаціях, приймати відповідні рішення. Такий підхід вимагає визначення зовсім інших, сучасних напрямів підготовки молоді до життя. Особливо це стосується осіб з вадами психофізичного розвитку, які не здатні самостійно розв’язувати життєві проблеми, і більшість з яких зазнає значних труднощів при вступі в самостійне життя та трудову діяльність, недооцінює роль професійної підготовки у школі, не може адекватно співставити свої можливості з потребами суспільства. Саме тому діти гостро потребують, окрім педагогів, суттєвої допомоги з боку батьків.
Питання 6. Пам’ятки для батьків щодо соціалізації їх дітей
на різних стадіях
Батькам слід пам’ятати: для втілення в життя сучасних поглядів на виховання дітей з особливими потребами необхідно володіти міцними теоретичними знаннями. У центрі конструктивного розуміння розвитку дитини є поняття, що тільки вона − головна діюча особа свого життя. Від батьків напряму залежить прийняття (або неприйняття) індивідуального стилю розвитку кожної дитини (див. пам’ятку нижче):
Пам’ятка для батьків
|
● Дитина як творець свого розвитку ● Не «робити», а тільки супроводжувати розвиток дитини ● Необхідно створювати можливості для навчання ● Дитина сама вирішує, що їй потрібно ● Необхідно поважати індивідуальність дитини ● Підтримка стає супровідом |
Батьки повинні розумітися на питанні: «Що потрібно дитині для того, щоб розвиватися?»
Отже, для успішного розвитку дитини з особливими потребами необхідно дотримуватися наступних вимог:
− повага (дитину треба сприймати як індивідуальну особистість. Це проявляється також у тому, що її можна критикувати лише обмежено);
− довіра (дитина повинна відчувати відкритість у відношеннях з батьками);
− відкритість і спонтанність дій (дитина повинна мати вільний простір для своїх справ);
− розуміння (батьки мають розуміти свою дитину і сприймати її насправді);
− співчуття впевненості і надійності (дитині мають бути притаманні впевненість у своїх силах, відчуття своїх позитивних сторін, їх оцінка з боку батьків);
− участь в подіях, які відбуваються (батьки повинні надати можливість дитині приймати участь у подіях сьогодення);
− простір для придбання досвіду (у дитини має бути свій особистий простір для виконання свої справ).
Слід зазначити, що педагогічна дія – це завжди відношення, які засновані на певному впливі, тобто батьки повинні насамперед зрозуміти дитину, ніж її виховувати. При цьому виховувати потрібно не одну дитину, а все її навколишнє оточення.
Як було зазначено вище, головне завдання співпраці педагогів та батьків − соціалізація дитини з особливими потребами, яка відбувається завдяки проходженню нею основних стадій: адаптації, індивідуалізації, інтеграції, ранньої трудової підготовки, що відповідає віковим етапам розвитку дитини.
Батьки повинні допомогти дитині пройти успішно ці вікові періоди її життя. Отже, можна рекомендувати батькам основні послідовні кроки на стадії адаптації (див. пам’ятку для батьків нижче).
Пам’ятка-рекомендації для батьків
щодо успішної адаптації до школи їх дітей
1. Підтримайте свою дитину в її бажанні стати школярем. Ваша зацікавленість в її шкільних справах і турботах, серйозне ставлення до її перших досягнень і можливих труднощів допоможуть підтвердити значущість нового становища і діяльності дитини.
2. Обговорюйте з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрічається у школі. Пояснюйте їх необхідність і доцільність.
3. Ваша дитина прийшла у школу, щоб вчитися. Якщо дитина навчається, у неї може відразу щось не виходити, це природно. Дитина має право на помилку.
4. Складіть спільно з дитиною правила розпорядку, слідкуйте за його виконуванням.
5. Підтримайте школяра в його бажанні досягти успіху. Обов’язково знайдіть, за що його можна похвалити. Це надасть йому сил і впевненості.
6. Не залишайте без уваги труднощі, з якими стикається ваша дитина. Допоможіть їй, спробуйте позбутися певних проблем разом з дитиною.
7. Якщо вас щось бентежить у поведінці дитини, її навчальних справах, своєчасно звертайтесь за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.
8. Поважайте думку вашої дитини про свого педагога. Прийміть спокійно, що авторитет вчителя може бути більшим, ніж ваш.
9. Запам’ятайте: навчання – це дуже нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи суттєво змінює життя дитини, але він не повинен позбавляти її дитячих радощів, можливості повноцінно жити, грати, спілкуватися з однолітками.
10. Не забувайте показувати дитині, що її люблять не за її досягнення, а за те, що вона є.
11. Ніколи не кажіть своїй дитині, що вона поганий учень (гірший за всіх).
Батьки мають розуміти, що початок навчання у школі – дуже відповідальний і складний період життя їхньої дитини. Як було зазначено вище, він, як правило, супроводжується серйозними порушеннями у поведінці школяра: на перший план виходять психічні прояви у вигляді тривожності та агресивності. Завдання батьків на цьому етапі – допомогти дитині їх усунути або послабити (див. пам’ятки для батьків нижче).
Пам’ятка для батьків
щодо послаблення (усунення) тривожності їх дітей
Батькам важливо знати:
1. Необхідно зрозуміти і прийняти тривогу дитини – вона має на неї право. Проявляйте інтерес до її життя, думок, почуттів, страхів. Навчіть дитину говорити про це, разом обговорюйте різні ситуації, разом шукайте вихід. Дитина повинна бути впевнена, що може звернутись до вас за допомогою.
2. Допоможіть дитині позбутися тривоги – створюйте відповідні умови.
3. Якщо дитина довго хворіла і пропустила багато уроків, зробіть її повернення у школу поступовим: прийдіть разом у школу, спитайте домашні завдання, допоможіть налагодити спілкування з однокласниками.
4. У складних ситуаціях не намагайтесь все зробити за дитину – запропонуйте обміркувати і розв’язати проблему разом.
5. Заздалегідь готуйте дитину до певних життєвих змін і важливих подій – обговорюйте те, що буде відбуватися.
6. Намагайтеся у кожній ситуації шукати позитивне: усілякі помилки – це теж певний досвід, який потрібний для...
7. Важливо навчити дитину ставити перед собою невеликі, але конкретні цілі і досягати їх.
8. Навчайте дитину вміння розслаблятись (вправи на дихання, думки про гарне, вміння рахувати до...) і адекватно виражати свої емоції.
9. Допоможіть дитині подолати почуття тривоги за допомогою обіймів, поцілунків, тобто тілесного контакту. Це важливо не тільки для малюка, але й для школяра.
10. Навчайте дитину бути оптимістичною, оптимізм – захист від невдач.
11. Спілкуючись з дитиною, не принижуйте авторитет інших, значущих для неї людей («Багато ваші вчителі розуміють! Слухай краще батька!»).
12. Будьте послідовні у своїх діях: не забороняйте дитині без усіляких причин те, що ви дозволяли раніше.
13. Враховуйте можливості своїх дітей, не вимагайте від них того, що вони не можуть виконати. У випадку необхідності – допомагайте дитині, а при досягненні нею навіть маленьких успіхів – обов’язково похваліть.
14. Довіряйте дитині, намагайтесь бути з нею відвертими і сприймайте її такою, якою вона є.
15. Якщо дитина зазнає великих труднощів у навчанні, оберіть для неї справу по душі (наприклад, гурток), щоб заняття приносили їй радощі, задоволення і в неї не виникало почуття нікчемності і уразливості.
Певні рекомендації можна запропонувати батькам учнів щодо зниження тривожності їхніх дітей:
– не приділяти занадто багато уваги шкільним успіхам дитини, особливо у тому випадку, якщо вони є не дуже високими;
– проявляти більшу зацікавленість шкільним життям своєї дитини, приділяти увагу не лише її навчанню, а й відносинам з іншими дітьми, підготовці та проведенню різних шкільних заходів: свят, концертів, екскурсій;
– визначати насамперед сферу діяльності, в якій дитина є більш успішною, допомагати їй повірити у свої сили.
Пам’ятка для батьків
щодо запобігання (послаблення) агресивності їх дітей
Батькам важливо знати:
1. Намагайтеся зберігати в своїй сім’ї атмосферу відкритості і довіри.
2. Не давайте своїм дітям обіцянок, які ви не в змозі виконати, не даруйте їм марних сподівань.
3. Не ставте своїй дитині будь-яких умов.
4. Будьте тактовні у прояві мір впливу на дитину.
5. Не карайте свою дитину за те, що дозволяєте робити собі.
6. Не змінюйте своїх вимог відносно дитини в силу певних обставин.
7. Не шантажуйте дитину своїми відносинами з нею.
8. Не бійтесь розділяти свої почуття і слабкості з дитиною.
9. Не ставте свої відносини з дитиною в залежність від її навчальних успіхів.
10. Не травмуйте дитину, дайте їй можливість своєї реалізації.
11. Розумійте дитину такою, якою вона є.
12. Пред’являючи вимоги до дитини, враховуйте не свої бажання, а її можливості.
13. Включайте дитину в сумісну діяльність, підкреслюючи її значущість у певній справі.
14. Ігноруйте легкі прояви агресії, не фіксуйте на них увагу оточуючих.
Певні рекомендації радимо батькам учнів, що допоможе зниженню агресивності їхніх дітей, а саме: приймати дитину такою, якою вона є; враховувати передусім можливості дитини, а не свої бажання, ставлячи перед нею свої вимоги; підвищувати кругозір дитини, знаходити їй справу «до душі»; включати дитину у спільну діяльність, підкреслюючи її значущість у кожній справі; ігнорувати у дитини легкі прояви агресивності, не фіксувати на них увагу оточуючих. Батькам необхідно пам’ятати: боротися з агресивністю можна лише терпінням, роз’ясненням і заохоченням.
Проходячи в процесі соціалізації стадію індивідуалізації, важливим стає формування у дитини позитивного самосприйняття. Під її самосприйняттям розуміється індивідуальна відповідь на питання: «Як я бачу самого себе, і як я оцінюю свої можливості?» Чим позитивніше дитина сприймає себе, тим:
− вище оцінюються власні здібності;
− більше відчуття контролю над ситуацією;
− більше впевненості у своїх можливостях розв’язувати нові завдання;
− більше бажання робити нові відкриття;
− менше страхів перед невдачами;
− більше витримка.
Якщо батьки помічають у дитини негативне самосприйняття, необхідно зосередити всі зусилля для того, щоб виправити його на позитивне. Для цього необхідно створювати ситуацію успіху, запобігати занадто завищених вимог до дитини. Батьки повинні виконувати дві основних вимоги щодо підтримки позитивного самосприйняття: дитина повинна позитивно переживати стан свого успіху, їй треба якомога менше надавати допомогу (допомога для самодопомоги).
Певні рекомендації щодо підвищення самооцінки їхніх дітей можна запропонувати батькам: приймати дитину, якою вона є, любити її не за певні досягнення і оцінки, а за те, що вона є; дати дитині зрозуміти, що у неї вірять і готові підтримати у різних ситуаціях; відпустити завищені вимоги до дитини; цікавитись її станом і справами; визначити обов’язки і права дитини, переважно оцінюючи їх з позитивного боку; вести з нею діалог, заснований на довірі та визнанні її певних успіхів.
Дуже складним для батьків стає розуміння: не варто чекати часу, щоб їхня дитина стала такою, як і всі інші діти; такою, як інші, вона вже не буде ніколи. Відтак, треба не жаліти дитину, а допомагати, всіляко сприяти її розвитку.
Отже, основне завдання для батьків – підготувати дитину до самостійного, повноцінного життя, здійснити її широку соціалізацію. На цьому шляху у батьків виникає багато труднощів, але треба усвідомлювати, що це послідовний, безперервний, систематичний та комплексний корекційно-виховний процес, забезпечення якого відбувається в контексті формування особистості дитини на основі виявлення і розвитку її можливостей (задатків, нахилів, здібностей), індивідуально-психологічних особливостей (насамперед позитивних якостей).
Саме тому доцільними можуть стати поради батькам, які можна запропонувати у вигляді окремих постулатів:
− для дитини значним кроком вперед є те, що для інших – лише непомітна сходинка;
− необхідно постійно сприймати дитину як вже сформовану особистість, забезпечити відкидання нею сприйняття себе як неповноцінної особистості;
− необхідно виховувати у дитини позитивне сприйняття себе;
− дитину з особливими потребами необхідно постійно розвивати;
− кожна дитина має свою індивідуальність, тобто в процесі розвитку батьки надають їй можливість приймати різні рішення самостійно;
− дитина розвивається тільки тоді, коли відчуває себе впевнено і бачить, що її розуміють і приймають такою, якою вона є;
− батькам треба зрозуміти і прийняти те, що не завжди діти поводять себе так, як того бажають дорослі;
− батьки не мають права бачити проблеми дитини як перешкоду для її розвитку і причину утрати здібності відповідати за свої вчинки;
− треба навчитися бачити і розуміти, що всі діти розвиваються відповідно до тих можливостей, які закладені в них від природи;
− необхідно забезпечити дитині переживання успіху, зміцнювати її віру у власні сили і можливості, спонукати до активної діяльності;
− розвиток дитини – це динамічний, а не статичний процес;
− батькам необхідно залучатися до узгоджених з педагогами дій щодо розвитку і цілеспрямованої соціалізації дітей, оскільки вони не мають спеціальних знань;
− необхідно розуміти, що фахівці і батьки намагаються досягнення однієї мети – успішного розвитку і соціального становлення дитини з особливими потребами;
− виховання дитини буде успішним лише тоді, якщо всі створені для неї умови будуть достатніми, викликати радість і бажання рухатися вперед.
І на останок, у якості головного побажання батькам, хочеться додати: тільки той, хто зрозуміє, що кожна дитина індивідуальна, може забезпечити як здоровим дітям, так і дітям з особливими потребами, належне навчання і з радістю спостерігати, як вони розвиваються і стають щасливими людьми, які можуть і повинні жити повноцінно в оточуючому середовищі.