ЛЗ4

Лабораторне заняття 4. Фізіологія дихальної системи

Завдання 1. Вимірювання життєвої ємності легень

Прилади та препарати: спірометр водний, вата, спирт, вода. Придатні спірометри будь-якої конструкції, але найпоширеніший водний спірометр.

Щоб привести спірометр у робочий стан, прилад установлюють на столі, виймають внутрішній циліндр із зовнішнього і заливають воду в зовнішній циліндр до червоної риски, нанесеної всередині зовнішнього циліндра.

На трубку, що міститься в основі спірометра, надівають гумовий шланг, попередньо змочивши його кінець водою. З  кришки виймають гумову пробку і вставляють внутрішній циліндр у прорізи кутиків зовнішнього циліндра, шкалою в бік оглядового вікна. Добавляють води до риски “Рівень води” і закривають отвір у кришці гумовою пробкою. Вільний кінець гумового шланга з ’єднують із скляним наконечником, який дезінфікують спиртом. Після цього можна почати дослідження.

 


Спірометр водний: 1 — циліндр зовнішній; 2 — циліндр внутрішній; 3 — скляна трубка для видихання; 4 — вікно для відліку; 5 — гумова пробка; 6 — гумовий шланг


Методика спірометрії із застосуванням портативного електронного спірометра


Вимірювання о б ’єму дихального повітря

Скляний наконечник підставляють до рота і роблять у нього звичайний видих. Закупорений пробкою внутрішній циліндр із шкалою наповнюється повітрям і піднімається. Після закінчення видиху кінець скляного наконечника швидко закривають пальцем.

Внутрішній циліндр при цьому лишається піднятим. На шкалі проти позначки “Рівень відліку” дістають результат вимірювання, записують його в зошит; це дихальне повітря.

Відкривши пробку в кришці, випускають повітря й установлюють шкалу на нульову поділку. Після кількох нормальних дихальних рухів у момент закінчення нормального видиху беруть у рот скляний наконечник і роблять глибокий (максимальний) видих у спірометр. Записують показ шкали; це резервне повітря.

Об’єм додаткового повітря можна обчислити, віднявши суму об’ємів дихального і резервного повітря від визначеної життєвої ємності легень. Визначити об’єм додаткового повітря можна й спірометром. Вдувають у спірометр повітря, піднімаючи циліндр на певну висоту. Потім роблять нормальний вдих і в момент закінчення його швидко беруть наконечник спірометра в рот, правою рукою затискають ніс і якомога більше вдихають повітря із спірометра. Відмічають показ шкали. Віднімають об'єм повітря, що лишився, від початкового й дістають об’єм додаткового повітря. Відкривають пробку спірометра, випускають з нього повітря й установлюють шкалу на нульову поділку. Роблять максимально глибокий вдих і, наскільки можна, глибоко видихають у спірометр. Шкала спірометра покаже життєву ємність легень.

Завдання 2. Порівняльне визначення CO2 у вдихуваному і видихуваному повітрі

Прилади та препарати: скляні пробірки, сполучна трубка з трійником, мундштуки або маска, вапняна або баритова вода.

У дві скляні пробірки наливають розчин вапняної або баритової води на 1/3 їхнього об’єму. Пробірки сполучають мундштуком, щоб вдихальний клапан трійника був сполучений з однією пробіркою, а видихальний — з другою.

На верхній кінець скляної трубки, сполученої з трійником, надівають гумовий шланг з наконечником. Беруть наконечник у рот, ніс закривають пальцями і видихають повітря через рот у трубку. Особливо важливо видихати останні порції повітря, в яких концентрація вуглекислого газу найбільша. Через якийсь час розчин мутнішає в обох пробірках, але різною мірою. Поясніть причину неоднакового змутніння розчину.


Якісне визначення діоксиду Карбону у вдихуваному та видихуваному повітрі



Кількісне визначення вмісту діоксиду Карбону у видихуваному повітрі

Завдання 3. Визначення кількості дихальних рухів і типу дихання тварин

Прилади та препарати: стетоскопи, фонендоскопи, рушники, плесиметри, перку­сійний молоточок; корова або кінь.

Найчастіше кількість дихальних рухів у тварини визначають за коливанням грудних або черевних стінок. При цьому підраховують один вид рухів (вдих або видих). Проте у дорослих і здорових (не хворих) тварин у стані спокою рухи грудної клітки і черевних стінок виявлені слабко, інколи вони непомітні. Тому частоту дихань доводиться визначати іншими методами. У коней спостерігають за рухами крил носа. У холодну пору підраховують кількість видихів за струменем теплого видихуваного повітря. Коли й ці методи не дають результатів, кількість дихань визначають аускультацією за дихальними шумами.Вони легко прослуховуються в трахеї (бронхіальні шуми) або в грудній клітці (везикулярні шуми). Визначають тип і ритм дихання в стані спокою і після прогону тварини.


Визначення частоти дихальних рухів у коня



Визначення частоти дихальних рухів у собаки

Завдання 4. Аускультація і перкусія легень

Під час вислуховування легень у здорової тварини чути м’які, присмоктувальні, дмухаючі звуки, які нагадують м’яку вимову звука “ф” . Утворюються ці звуки під час руху повітря з бронхіол в альвеоли й розширення останніх; це везикулярні шуми. Під час вислуховування нижньої поверхні шиї чути сильні йрізкі звуки, які нагадують вимову звука “х” . Виникають вони внаслідок вихрового руху повітря в гортані за голосовими зв'язками; це бронхіальні шуми.

Перкусією грудної клітки визначають задні межі легень та їхній стан. У великої рогатої худоби і коней перкусію здійснюють спеціальними інструментами — плесиметром і перкусійним молоточком (інструментальна перкусія). У дрібних тварин легені перкутують пальцями (рухова перкусія). Під час перкусії в ділянці легень у здорової тварини чути тривалий низький звук.


Última modificación: Wednesday, 10 de April de 2024, 09:04