Завдання 2
Проаналізуйте з позицій логіко-семантичної концепції Г. Фреге студентське есе, викладене нижче.
Батіг Л. Філософське есе на тему: «Хто я» на основі цитати Макса Шелера: «Людина – це істота, сам спосіб буття якої – це усе ще не прийняте рішення про те, чим вона хоче бути і стати» )
Усе свідоме життя людини проходить під знаком запитання: «Хто я?». Ми стараємося знайти сенс нашого існування в різних проявах матеріального та духовного світів. Але не все так просто… І навіть велетенські зусилля не можуть допомогти нам осягнути великі містичні істини, послані Богом у конспектах Всесвіту. Ральф Велдоу Емерсон сказав: «Усе життя – це експеримент. Чим більше експериментів ти робиш – тим краще». Насправді, кожен із нас постійно шукає не так розгадки громіздкої таємниці світобудови, як ідентифікації власного «Я» у нетрях неосяжного соціуму. Експеримент полягає, насамперед, у тому, щоб позбутися відчуття страху перед невідомим і дозволити собі вийти за червоні рамки, які нам накреслює чи то доля, чи то власна свідомість. Отже, мета кожного з нас, спосіб нашого існування не мають визначеності, бо усе наше життя – це пошук… Чого ми прагнемо, що шукаємо і за що боремося? Люди, які не звикли до спонтанності у прийнятті рішень та адепти стабільності наголошують на тому, що щасливим можна стати лише тоді, коли ти зрозумієш, що хочеш робити далі, коли проторуєш собі шлях до омріяних висот. Кожного із нас різні обставини примушують негайно ж визначитися зі своїми подальшими діями у тій чи іншій ситуації. Тому часто людина не встигає зупинитися і подумати, чи прийнятий нею вихід із певної проблеми не є всього лиш нав’язуванням їй чужої волі. Внутрішній світ людини ніколи не піддається жодним надрозумним математичним обчисленням. В її природі, набутій ментальності завжди спостерігаємо мінливість, мінімальну непостійність. Це й робить життя цікавим, непередбачуваним… Саме людина, яка сумнівається, яка не знає, яка кожного дня бореться сама з собою, і яку інші називають несерйозною, імпульсивною, здатна ще щось відчувати, схильна бачити ширше. Не стане особливим відкриттям той факт, що сьогодні більшість людей обирають не ті професії, про які мріяли, пов’язують свої долі не з тими людьми, яких могли б покохати щиро. Такі люди вбивають у собі відчуття «дитячої безпосередності». Ховаючись за сірими масками і серйозними обличчями, вони тихо ненавидять увесь світ і його мешканців. А все тому, що ці особистості швидко втомлюються… чекати, шукати, вірити. Легше буде обрати ту дорогу, яка є коротшою, пройденою іншими, а не свою власну, що нерідко буває покритою терням таємничості. Ще одна річ, яка лякає людину сьогодні – страх випадковостей. Ми так боїмося, що усе піде не за визначеним планом, що втрачаємо відчуття «смаку життя». Ставлячись до інших людей та обставин нашого існування як до комп’ютерної системи, ми не станемо кращими, не здобудемо поваги наших ближніх. Як би парадоксально це не звучало, та часто випадковість – це те, що зрівноважує нашу долю, а невизначеність – те, що робить нас людьми, а не машинами, на яких прагнуть перетворити нас неписані закони двадцять першого століття. Якщо повністю бути чесними не перед кимось, а перед власним відображенням у дзеркалі, то варто сказати, що людина ніколи не може бути на сто відсотків впевнена у тому, що вона робить і чи правильно живе. Сам світ, який нас оточує, доволі нестабільний. У цьому світі в один-єдиний момент можуть рухнути всі твої ідеали, щоб ти потім зміг сам вибудувати фортецю власних сталевих принципів. Відомий український музикант та вокаліст рок-гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук, розчарувавшись у химерних проявах демократії в українському суспільстві після славнозвісної Помаранчевої революції, склав депутатські повноваження. В одному зі своїх інтерв’ю він сказав дуже цікаву річ. Святослав вважав, що міг би чогось добитися в політиці, якби поставив перед собою конкретну ціль, проте його метою було зробити життя своєї країни кращим. І це характеризує його як чесну людину, яка не до кінця впевнена, що саме вона хоче робити у майбутньому, проте саме сьогодні прагне змін, живучи у своєму темпі та займаючись улюбленою музикою. Макс Шелер стверджував: «Людина – це істота, сам спосіб буття якої – це усе ще не прийняте рішення про те, чим вона хоче бути і стати». І за цією нерішучістю часто приховані люди із відкритими серцями, прихильними до цілого світу. Ці люди не бояться власних слабкостей, вміють програвати і перемагати. Нам важко прийняти себе такими, якими ми є насправді: не такими, якими нас бачить суспільство, Церква, влада і родина... Свою неповторність ми приховуємо за стереотипами. І в ці моменти наше життя, наче на кіноплівці, демонструє свої сюжети. Але сказати «стоп!» ніколи не пізно. Часто справжня сила полягає не в тому, аби пройти свій шлях до кінця, а в тому, щоб вчасно розвернутися, обравши нову дорогу. Сама субстанція душі людини – щось нерозгадане, щось динамічне. Ці душевні характеристики дозволяють нам сумніватися, зупинятися, думати і помилятися. А без душі, як висловився Григорій Сковорода, «трава є снігом, дерево – дровами, а людина – трупом. Тому, аби не стати живими мерцями, ми мусимо дозволити собі на одвічне запитання «хто я?» дати коротку відповідь – «не знаю».