Практичне заняття № 2. "Новий роман" - експериментальна літературна школа 1950-1960-х Дистанційне відпрацювання
Завдання для дистанційного відпрацювання:
1. Прочитайте теоретичні міркування дослідниці Ю. Карпець про природу тропізмів Н. Саррот і фрагмент з книги письменниці «Тропізми». Визначте стилістичні особливості даної наративної техніки.
Тропізми – це найменші, часто мимовільні та майже не відчутні мимовільні психологічні порухи, які стаються під час спроби контакту з Іншим; повсюдні порухи зваби та відрази, агресії та захисту. Жан-Поль Сартр про тропізми Саррот писав: «Наталі Саррот має протоплазмове бачення нашого внутрішнього всесвіту: треба тільки скотити каміння буденного, і ми знайдемо стрімкі розряди, слинявість, слиз, непевні рухи, подібні до рухів амеб». Прикметно, що філософ не вдається до антропоморфних образів, адже «тропізм», передовсім, стається у світі флори. Ботанічний термін походить з давньогрецького tropos та означує «зворот»: це зміна, наприклад, у вигині стебла, кореня, або листочків внаслідок зовнішніх впливів, як-то світла або температури. Напрями множення рослинних клітин міняться, у подібний спосіб людина міниться у контакті з іншим: набуває прикмет, зачинається втілення. Дерево збереже сформований вигин, однак персонажі Саррот існують лише в момент тропізму, вони не зберігають набутих ознак.
Наталі Саррот «Тропізми».
XIV
Хоча вона мовчала та трималася осторонь, сором’язливо схилившись, стишено відраховуючи новий стібок, дві петельки назовні, тепер три на зворотному боці, а тепер – увесь ряд назовні, така фемінна, така невиразна (не звертайте уваги, мені дуже добре отак, я не вимагаю нічого для себе), вони безперервно відчували її присутність, ніби на чутливому стібку їхньої плоті,.
Завжди зосереджені на ній, ніби зачаровані, вони спостерігали з пострахом кожне слово, найлегшу інтонацію, найтонший відтінок, кожний жест, кожний погляд; вони рухалися вперед навпочіпки, оглядаючись за найменшого звуку, адже знали, що усюди були загадкові місця, небезпечні місця, на які не можна наштовхуватися, яких не варто торкатися, інакше, за найлегшого дотику дзвіночки, ніби в Гофмановому оповіданні, тисячі дзвіночків прозорої ноти, ніби її незайманого голосу – почнуть розгойдуватися-дзеленчати.
Однак іноді, незважаючи на обережності та зусилля, коли вони бачили, як вона мовчки стояла під лампою, схожа на тендітну та ніжну підводну рослину, вкриту рухливими щупальцями, вони відчували, що послизалися, падали всією вагою, розчавлюючи все під собою: це витікало з них, дурні жарти, глузування, жорстокі історії про людожерів, це витікало та розбруньковувалося, вони не могли цього стримати. І вона поволі згорталася – ох! це було вкрай огидно! – мріяла про свою маленьку кімнату, у любому прихистку, де вона стане навколішки на килимку біля ліжка, у полотняній сорочці, з призібраним комірцем навколо шиї, маленька Тереза з Лізьє, свята Катерина, Бландіна… і стискаючи в руці золотий ланцюжок на шиї, відмолюватиме їх гріхи.
Також іноді, коли все було дуже добре, коли вона скупчувалася вже вся зваблива, відчуваючи, що ми наближуємося до тих питань, які вона так любила, коли обговорювали їх статечно, щиросердно, вони утікали у виверті блазня, чиє обличчя розтягнувалося у потворній дурній усмішці.
Карпець Ю. Тропізм: Мінливе письмо Наталі Саррот з перекладом уривків із книги Н. Саррот «Tropismes». URL: https://kontur.media/tropismes/