Історія української літератури к.ХІХ-поч. ХХ ст. ( ...

1. Як співвідносяться поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» у статті?
Л. Демська-Будзуляк наголошує, що образ «Європи» в українській літературно-критичній традиції не є просто географічним чи політичним поняттям - це передусім символ культурного вибору, показник рівня духовного розвитку суспільства і дзеркало, у якому Україна розглядає саму себе. Європейський дискурс у текстах українських інтелектуалів виступає частиною ширшого цивілізаційного діалогу, до якого прагнула долучитися українська культура. Через звернення до Європи українські письменники не лише наслідували зразки Заходу, а й перевіряли власну культурну зрілість, намагалися осмислити, чим українська традиція може бути рівноцінною чи навіть унікальною в європейському контексті. Водночас цей дискурс мав подвійну природу, адже з одного боку, Європа постає зовнішнім орієнтиром - моделлю раціональності, освіти, демократії, естетичної вишуканості; з іншого - вона стає внутрішнім ресурсом самоусвідомлення, бо саме через діалог із «іншим» українська культура відкривала власну ідентичність, формувала систему цінностей і розуміння своєї ролі у світі. Європа виступала модель-еталоном - джерелом ідей свободи, просвітництва, освіти й прогресу, з якими українські діячі зіставляли власний стан і намагалися формулювати національні завдання. Унаслідок цього образ Європи використовували як критерій для цивілізаційного вибору й проектування «національної ідеї» (через порівняння, запозичення методів, виховання «освіченої» громади).

2. Які чинники зумовили появу різних міфологем Європи («просвітницької», «модерністичної», «культурної», «ретроградної»)? Як вони взаємодіють між собою?
Поява різних міфологем Європи - «просвітницької», «модерністичної», «культурної» та «ретроградної» - зумовлена низкою історичних, інтелектуальних і соціокультурних чинників. Передусім це вплив різних ідейних течій, які послідовно формували світогляд українських інтелектуалів: від раціоналістичних принципів Просвітництва та романтичного ідеалізму до естетики модернізму й декадансу. Кожна епоха пропонувала власне бачення Європи: як осередку прогресу й науки, як символу духовного занепаду або ж як простору високої культури й витонченої естетики. Важливу роль відіграли й політичні реалії - відсутність державності, імперський тиск, пошук цивілізаційного вибору - які спонукали українських мислителів осмислювати Європу то як взірець, то як «іншого», від якого потрібно відмежуватися.
Ці міфологеми не існували ізольовано: вони взаємодіяли, перетиналися та вступали в полеміку.

3. У чому полягає специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі Кирило-Мефодіївського братства та Михайла Драгоманова?
Для учасників Кирило-Мефодіївського братства європейські принципи свободи, рівності, освіти й гуманізму стали духовною основою їхнього бачення майбутнього слов’янських народів. Вони сприймали Європу як простір поступу, але прагнули адаптувати її ідеї до місцевих умов, поєднавши просвітницький раціоналізм із християнсько-моральним ідеалом і мрією про братерство слов’янських народів. Європейські впливи не заперечували національної ідентичності, а навпаки - допомагали осмислити її через поняття культури, освіти й громадянської свідомості.
Михайло Драгоманов, натомість, розвивав раціонально-ліберальну лінію європеїзму. Він вбачав у Європі не лише джерело прогресивних ідей, а й еталон громадянських свобод, демократичних інститутів та інтелектуального розвитку. Для нього європейські традиції - це дороговказ для модернізації українського суспільства, шлях до визволення від імперської відсталості й авторитаризму.

4. Як авторка інтерпретує внесок Івана Франка у формування образу «емансипованої Європи»? Яке значення в цьому має його концепт взаємного культурного діалогу?
І. Франко розглядає Європу як «емансиповану» - простір, де панує процес емансипації (соціальний, жіночий рух, науково-суспільний прогрес). Водночас він підкреслює, що потрібно не лише популяризувати Європу в Україні, а й «відкривати Україну для Європи» - тобто встановити взаємний культурний діалог.

5. Чим «Європа ins Blau» Миколи Вороного відрізняється від попередніх уявлень про Європу? Як цей образ пов’язаний з українським модернізмом і декадансом?
Образ «Європи ins Blau» уособлює нову, модерністичну парадигму мислення, яка відмовляється від раціоналістичного, просвітницького бачення світу й звертається до сфер містичного, естетичного та підсвідомого. Це Європа мрії, ідеалу, краси, духовного пошуку, де головними цінностями стають індивідуальність, емоційна глибина, культ творчої особистості та художньої форми. Така інтерпретація різко контрастує з попереднім, утилітарним образом Європи доби Просвітництва, де домінували ідеї прогресу, раціональності й суспільної користі. Модерністи, натомість, підкреслюють пріоритет внутрішнього над зовнішнім, естетичного над моральним, переживання над розумом. Тому «Європа ins Blau» тісно пов’язана з декадентськими та символістськими тенденціями, що поширювалися в українській культурі початку ХХ століття.

6. Яким чином Леся Українка поєднала естетику нового мистецтва з національною ідеєю, утворивши власну модель «культурної Європи»?
У творчості Лесі Українки естетична довершеність поєднується з національним етосом, а Україна постає не як «учениця» чи «периферія» Європи, а як повноцінний суб’єкт європейської культури, здатний говорити з нею на рівних. Її «культурна Європа» - це простір духовного взаємообміну, де поєднуються національна самобутність і універсальні гуманістичні цінності.

7. Як трансформується образ Європи у творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської? Чому для них Європа стає простором філософських і психологічних пошуків?
Письменники звертаються до тих проблем, що хвилювали європейську літературу: психологічна роздвоєність особистості, пошук сенсу існування, відчуження митця, конфлікт між духом і тілом, між свободою і моральним обов’язком.
У творчості М. Коцюбинського Європа втілюється через психологізм, імпресіоністичну техніку, увагу до внутрішніх станів людини - його герої переживають не соціальні події, а складні духовні трансформації. О. Кобилянська ж створює «європейський» жіночий дискурс, у якому поєднує феміністичні ідеї, індивідуалізм Ніцше і романтичний ідеал духовної вищості.

8. Як у тексті представлено полеміку між модерністами й народниками щодо «здеградованої» або «антихудожньої» Європи (С. Єфремов, Ю. Кміть)?
Представники народницького напряму, зокрема Сергій Єфремов і Юрій Кміть, різко критикували модерністську концепцію «Європи ins Blau», сприймаючи її як прояв аморальності, декадентства та духовної деградації. На їхню думку, вплив філософії Ніцше, культ індивідуалізму й естетика «мистецтва для мистецтва» віддаляли митця від життя народу, підривали моральні засади та національну єдність. Єфремов звинувачував модерністів у «західному снобізмі» та байдужості до суспільних проблем, вважаючи їхню творчість «хворобою часу».
Модерністи ж відстоювали протилежну позицію. Вони бачили в європейській культурі не загрозу, а джерело оновлення українського мистецтва, шлях до духовної свободи й професійної майстерності. Для них орієнтація на Європу означала не зраду національних традицій, а вихід за межі провінційності, спробу інтегрувати українське слово у ширший контекст світової культури. Пошук нових форм, увага до внутрішнього світу людини, психологізм і символізм розглядалися як альтернатива народницькому реалізму, який вони вважали застарілим і обмеженим.

9. Яким постає «образ Європи» в концепції журналу «Українська хата»? Чому для «хатян» важливо було не наслідувати, а переосмислювати європейський досвід?
Європа перестає бути зразком для прямого наслідування - вона перетворюється на джерело ідей, принципів і методів культурного розвитку, які слід творчо адаптувати до українських реалій. Редактори та автори журналу прагнули не копіювати європейські моделі мистецтва чи думки, а засвоїти сам дух європейського культурного процесу - прагнення до інтелектуальної свободи, естетичної новизни, духовної самореалізації митця.
Вони виступали проти сліпого запозичення модних тенденцій - зокрема декадентства, формалізму, надмірної естетизації, - вважаючи це проявом філістерства і духовної поверховості. Натомість вони закликали переосмислити європейський досвід і виокремити з нього ті елементи, які могли би сприяти становленню самобутньої, внутрішньо зрілої української культури. У їхньому розумінні «європеїзація» мала відбуватися не шляхом зовнішнього копіювання, а через внутрішнє зростання, розвиток власних духовних і естетичних ресурсів на рівні, співмірному з європейським.

10. Які закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі простежує авторка? Як цей дискурс відроджується у моменти цивілізаційного вибору?
дискурс Європи розвивається циклічно, постійно трансформуючись під впливом інтелектуальних течій, культурних практик і суспільних викликів. У ньому одночасно існують і взаємодіють кілька міфологем - просвітницька, модерністська, культурна, ретроградна - які можуть як підтримувати, так і конфліктувати одна з одною. Авторка підкреслює, що активізація європейського дискурсу відбувається переважно в переломні періоди, коли інтелектуальні кола чи нація стоять перед цивілізаційним вибором: орієнтація на європейські цінності чи відхід від них. У такі моменти формуються нові міфи, переглядаються попередні уявлення, а публічні дискусії супроводжуються складною палітрою політичних, естетичних та моральних аргументів, що відображає напруження між традицією і модерністю.

1. Демська вважає, що європейський дискурс був каталізатором формування української культурної ідентичності. Через зіставлення з Європою українська інтелігенція виробляла власну позицію: або через наслідування (просвітницька модель), або через творче переосмислення (модерністична). Образ Європи став ключовим для національної ідеї, бо саме через нього українці осмислювали себе як частину спільного культурного простору, шукаючи баланс між “своїм” і “європейським”.
2. Поява різних міфологем Європи у статті Лесі Демської-Будзуляк пов’язана зі зміною історичних обставин і світоглядних орієнтирів української інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ століття. У цей час Україна шукала своє місце між національною самобутністю та європейським поступом, тому образ Європи набував різних значень:
- «Просвітницька Європа» уособлює ідеали розуму, свободи та прогресу (Драгоманов, Кирило-Мефодіївське братство).
- «Модерністична» або ins Blau постає як естетичний і духовний простір індивідуального пошуку (Вороний, «Молода Муза»).
- «Культурна Європа» (Франко, Леся Українка) – це ідея рівноправного культурного діалогу, у якому Україна є активним співтворцем.
- «Ретроградна Європа» (Єфремов, Кміть) – критичний образ декадентського Заходу, що нібито втратив моральні орієнтири.
Ці моделі співіснують у постійному діалозі: одна підкреслює раціональний поступ, а інша, духовну глибину, наступна – культурну рівновагу, інша – моральний опір. Разом вони формують багатогранний український європейський дискурс, у якому через осмислення Європи народжується власна культурна ідентичність.
3. У статті Лесі Демської-Будзуляк зазначено, що рецепція ідей Просвітництва в українській культурі мала подвійний характер. Кирило-Мефодіївське братство сприймало європейські просвітницькі ідеї, тобто свободу, рівність, освіту, крізь призму християнської моралі та національного визволення. Для братчиків Європа була моральним ідеалом, зразком справедливого суспільства, яке поєднує віру, гуманізм і братерство народів. Михайло Драгоманов, навпаки, тлумачив Просвітництво у раціоналістичному й демократичному ключі: він бачив у Європі приклад наукового мислення, свободи слова, громадянських прав. Його «європеїзація» означала не копіювання форм, а засвоєння критичного розуму й соціальної відповідальності.
4. Авторка трактує внесок Івана Франка як визначальний для формування образу «емансипованої Європи». На її думку, Франко розумів Європу не як взірець для наслідування, а як простір свободи й рівноправного культурного обміну. Його ідея взаємного діалогу культур ґрунтується на переконанні, що Україна має не лише переймати європейський досвід, а й збагачувати Європу власними духовними та культурними надбаннями.
5. «Європа ins Blau» у творчості Миколи Вороного подана як новий, модерністичний погляд на Європу, що відрізняється від попередніх просвітницьких уявлень. Якщо раніше Європа асоціювалася з розумом, прогресом і мораллю, то у Вороного вона стає простором духовного ідеалу та краси. Вираз «ins Blau» (у синю далечінь) символізує прагнення до недосяжного, до мистецької вічності, характерне для символізму й декадансу. Європа втрачає раціональний зміст і перетворюється на естетичну мрію, на метафору внутрішнього польоту митця.
6. Леся Українка створила власну модель «культурної Європи», поєднавши естетику модернізму з національною ідеєю. Вона сприймала Європу не як зразок для наслідування, а як рівноправний простір культурного діалогу, у якому Україна може заявити про себе. Засвоюючи європейські художні форми (символізм, неоромантизм, античну традицію) Леся Українка наповнювала їх українським змістом: прагненням до свободи, духовною гідністю, боротьбою за самореалізацію народу. Її «культурна Європа» – модель, у якій нове мистецтво служить національному відродженню, а Україна постає активним учасником європейського культурного простору.
7. У творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської, за спостереженнями Лесі Демської-Будзуляк, образ Європи набуває інтимно-духовного та філософсько-психологічного змісту. На відміну від попередніх поколінь, для яких Європа була зовнішнім ідеалом цивілізаційного поступу, ці письменники сприймають її як простір внутрішнього самопізнання та духовного визрівання особистості. Європейські ідеї стають для них не стільки взірцем, скільки імпульсом до осмислення власного “я”, людських почуттів, свободи, гармонії між індивідом і суспільством. У прозі Коцюбинського це проявляється в психологічному аналізі та увазі до внутрішнього світу героя, у Кобилянської – у прагненні до духовної емансипації жінки та її європейської культурної самосвідомості.
8. Полеміка між модерністами й народниками подається як зіткнення двох світоглядних моделей української культури. Народники (зокрема С. Єфремов і Ю. Кміть) сприймали Європу початку ХХ століття як «здеградовану» й «антихудожню», зіпсовану декадентством, індивідуалізмом і моральним релятивізмом. Вони вважали, що українське мистецтво не повинно переймати ці «західні хвороби», а має зберігати етичну чистоту, суспільну функцію й народність. Модерністи ж бачили у Європі простір свободи творчості, естетичного оновлення і духовного пошуку. Для них європейський досвід означав не занепад, а можливість емансипації митця від застарілих канонів. Демська підкреслює, що ця полеміка виявила глибший конфлікт між моралізаторським та естетичним підходами до культури, який визначав інтелектуальний клімат українського модернізму.
9. У концепції журналу «Українська хата» образ Європи постає не як ідеал для беззастережного наслідування, а як інтелектуальний виклик, що спонукає до самостійного мислення й культурного оновлення. «Хатяни» (М. Євшан, А. Товкачевський, П. Богацький та ін.) вважали, що українська культура повинна бути європейською за духом, але автономною за змістом. Вони виступали проти поверхневого копіювання західних форм і підкреслювали потребу творчого переосмислення європейського досвіду: не «вчитися бути європейцями», а «стати собою у Європі». Для них Європа передусім простір духовної свободи й культурного діалогу, у якому Україна має право на власний голос і власну художню правду.
10. Авторка простежує, що розвиток європейського дискурсу в українській культурі має циклічний і динамічний характер. Його активізація відбувається у ті періоди, коли українське суспільство стоїть перед цивілізаційним вибором: між орієнтацією на Європу як символ прогресу, свободи й культурної зрілості та замкненістю у власному просторі традицій. Європейський дискурс постійно змінює форми: від просвітницьких ідеалів раціоналізму й гуманізму до модерністських пошуків індивідуальної свободи, естетичної самодостатності й культурного діалогу. У кожну історичну добу він постає каталізатором самоусвідомлення, способом переосмислення національної ідентичності. Під час цивілізаційних переломів, а саме від Драгоманова до “Української хати” образ Європи знову й знову оживає, стаючи мірилом духовного вибору України, її готовності мислити себе частиною загальноєвропейського культурного простору.

1. Як співвідносяться поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» у статті? Чому, на думку авторки, образ Європи став ключовим для формування національної ідеї?
У статті Лесі Демської-Будзуляк поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» розглядаються як взаємопов’язані й взаємозалежні. Європейський дискурс, на думку авторки, не був чимось зовнішнім щодо української культури, бо він став невід’ємним чинником її саморозуміння та духовного оновлення. Українська інтелігенція другої половини XIX – початку XX ст. усвідомила, що осмислити власну національну ідентичність можливо лише через діалог із Європою, тобто через зіставлення «свого» й «іншого». Авторка простежує кілька основних моделей («міфологем») Європи: «просвітницьку», «культурну», «модерністичну» та «ретроградну», які відбивали різні способи сприйняття Заходу в українській культурі. Усі ці образи, попри суперечливість, виконували одну ключову функцію: вони допомагали українським мислителям і письменникам усвідомити себе в системі європейських цінностей, сформувати власну культурну ідентичність. На думку Демської-Будзуляк, образ Європи став ключовим для формування української національної ідеї, тому що він символізував цивілізаційний вибір. Звернення до Європи, від Кирило-Мефодіївців і Драгоманова до Франка, Коцюбинського й Лесі Українки було способом визначити напрям розвитку української культури: між традиційною провінційністю та модерною європейськістю. Європа сприймалася не лише як «інший» світ, а як ідеал свободи, освіти, прогресу, гуманізму, тобто тими цінностями, що мали стати основою для національного відродження. Власне, у цій статті простежується думка, що українська культурна ідентичність формувалася не всупереч Європі, а через неї. Європейський дискурс дав змогу українським інтелектуалам осмислити не лише свої культурні комплекси, а й потенціал, щоб побачити Україну як частину великої культурної цивілізації. На мій погляд, це дуже важлива ідея: саме через осмислення Європи Україна вибудовувала своє «я» – не як копію, а як партнера у спільному гуманістичному просторі. Тому Європа для українських модерністів і мислителів того часу була не просто географією, а метафорою духовної зрілості, етичної та інтелектуальної свободи, без яких неможливо уявити модерну націю.
2. Які чинники зумовили появу різних міфологем Європи («просвітницької», «модерністичної», «культурної», «ретроградної»)? Як вони взаємодіють між собою?
Поява різних міфологем Європи у літературно-критичному дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ століття, за дослідженням Лесі Демської-Будзуляк, була зумовлена історичними, культурними й світоглядними процесами, що відбувалися як у Європі, так і в українській інтелектуальній традиції. Українська культура того часу, перебуваючи на межі між традицією й модерністю, активно осмислювала своє місце в європейському просторі, а тому образ Європи став для неї одним із головних засобів самопізнання. Найпершою сформувалася міфологема «просвітницької Європи», що постала під впливом ідей французького Просвітництва та європейського лібералізму. Її репрезентували діячі Кирило-Мефодіївського братства й Михайло Драгоманов, для яких Європа уособлювала цивілізаційний ідеал, тобто простір свободи, розуму, освіти й прогресу. Цей образ визначив напрям розвитку української інтелектуальної думки другої половини ХІХ століття й був покладений в основу концепції національного оновлення через європеїзацію. Наприкінці ХІХ ст. на зміну ідеалізованому образу приходить міфологема «модерністичної Європи», зумовлена кризою раціоналізму та появою нових мистецьких і філософських течій. Ця Європа асоціювалася з духовною свободою, пошуками індивідуального «я» та естетичного абсолюту. Українські модерністи, такі як Микола Вороний, Ольга Кобилянська, Леся Українка, представники «Молодої музи» сприймали її як джерело оновлення мистецтва, але водночас і як виклик традиційній моралі. Згодом, модель «культурна Європа» стала своєрідним синтезом двох попередніх. Вона розвивалася у творчості Лесі Українки, Михайла Коцюбинського та інших письменників, які прагнули поєднати національну ідею з універсальними гуманістичними цінностями. У цій концепції Європа мислиться не як зовнішній взірець, а як простір духовного діалогу, де українська культура може виступати рівноправною учасницею. Саме Леся Українка, за Демською-Будзуляк, найповніше втілила образ «Європи культурної», подавши Україну мовою європейських культурних кодів. Водночас наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’являється й міфологема «ретроградної Європи», породжена розчаруванням частини інтелігенції в західній цивілізації. Такі критики, як С. Єфремов чи Ю. Кміть, бачили в модерній Європі ознаки морального занепаду, індивідуалістичного егоїзму й декадансу, що загрожували духовним основам культури. Усі ці міфологеми не існували ізольовано, а взаємодіяли між собою, відображаючи складну еволюцію українського мислення. Різноманіття міфологем Європи в українському культурному дискурсі було не проявом суперечності, а виявом інтелектуальної зрілості нації. Через ці образи українська думка виробляла власне ставлення до світу, формуючи не копію чужої моделі, а самобутню ідентичність у межах європейського гуманістичного простору.
3. У чому полягає специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі Кирило-Мефодіївського братства та Михайла Драгоманова?
Діячи Кирило-Мефодіївського братства та Михайло Драгоманов прагнули інтегрувати європейські цінності в українську культуру як шлях до національного відродження та модернізації. Тарас Шевченко, Микола Костомаров та Пантелеймон Куліш, орієнтувалися на європейські просвітницькі ідеї рівності, братерства та свободи. Вони прагнули досягти «європейської» цивілізованості через розвиток національної культури, мови та освіти. Європа сприймалася як модель, що дозволяє Україні вирватися з колоніальної залежності та культурного занепаду. Михайло Драгоманов вважав, що український народ може досягти європейського рівня розвитку через освіту, наукову діяльність та політичну автономію. Він акцентував на важливості європейських інститутів, таких як університети та наукові товариства, для розвитку національної свідомості. Європа для нього була не лише культурним ідеалом, а й практичною моделлю для реформування українського суспільства. Специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі через діяльність Кирило-Мефодіївського братства та погляди Михайла Драгоманова полягає в адаптації європейських ідей до національних умов. Ці діячі прагнули інтегрувати європейські цінності в українську культуру як шлях до національного відродження та модернізації.
4. Як авторка інтерпретує внесок Івана Франка у формування образу «емансипованої Європи»? Яке значення в цьому має його концепт взаємного культурного діалогу?
Іван Франко у сприйнятті Лесі Демської-Будзуляк формує образ «емансипованої Європи» як простору свободи, освіти, рівності та культурної самореалізації. Для нього Європа виступає не як абстрактний ідеал, а реальний партнер української культури. Франко підкреслює, що взаємний культурний діалог дозволяє поєднати національну самобутність з універсальними цінностями, сприяючи модернізації суспільства та розвитку освіти, науки і літератури. Образ емансипованої Європи у Франка має практичне значення: він окреслює стратегію інтеграції України в європейський культурний простір без втрати власної ідентичності.
5. Чим «Європа ins Blau» Миколи Вороного відрізняється від попередніх уявлень про Європу? Як цей образ пов’язаний з українським модернізмом і декадансом?
У поезії «Європа ins Blau» Вороний створює образ Європи, що радикально відрізняється від раціонально-цивілізаційного бачення Франка. Тут Європа постає як символ емоційного та культурного відчуження, простір кризи ідентичності та внутрішнього пошуку. Вороний поєднує європейські мотиви з українським контекстом, створюючи нову поетичну реальність, що відображає особливості українського модернізму та декадансу: увагу до психологічних станів людини, відчуття культурної самотності і розриву з традиційними орієнтирами. Образ «Європи ins Blau» стає художнім інструментом дослідження суб’єктивного досвіду та нових форм самовираження.
6. Яким чином Леся Українка поєднала естетику нового мистецтва з національною ідеєю, утворивши власну модель «культурної Європи»?
Леся Українка, як аналізує Леся Демська-Будзуляк, формує власну модель «культурної Європи» через синтез європейської естетики нового мистецтва з національною ідеєю. Вона запозичує модерністичні, символістські та декадентські художні прийоми, прагнучи до оновлення форми та художнього мовлення, водночас зберігаючи тематичний зв’язок із національною історією, культурою та мовою. Леся Українка створює образ «культурної Європи» як простір, де українська національна самобутність інтегрується в європейський культурний контекст. Для неї Європа представляється не лише як джерело художніх ідей і естетичних експериментів, а й як орієнтир морального, інтелектуального та духовного розвитку. Через поєднання модерних форм із національним змістом письменниця утверджує ідею, що українська культура здатна бути повноправним учасником європейської цивілізації, зберігаючи свою самобутність і одночасно взаємодіючи з універсальними цінностями. Таким чином, її внесок у формування «культурної Європи» полягає в художньому синтезі модерністичної естетики та національної ідеї, що створює модель культурної інтеграції, де українська література стає органічною частиною європейського модерного процесу.
7. Як трансформується образ Європи у творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської? Чому для них Європа стає простором філософських і психологічних пошуків?
В творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської образ Європи зазнає суттєвої трансформації порівняно з попередніми уявленнями про континент як цивілізаційний чи культурний орієнтир. Для цих авторів Європа перестає бути лише моделлю політичної чи культурної емансипації і стає простором філософських і психологічних пошуків, у якому розкривається внутрішній світ людини та її моральні й духовні дилеми. Михайло Коцюбинський у своїх творах відтворює Європу як символ глибинних психологічних станів, де особистість вступає у діалог із соціальними та моральними проблемами часу. Образ Європи слугує йому для дослідження внутрішніх конфліктів героїв, їхніх переживань і пошуків сенсу життя, що відповідає модерністській тенденції уваги до суб’єктивного досвіду. Ольга Кобилянська, у свою чергу, використовує образ Європи як простір морального та інтелектуального самовдосконалення, де персонажі шукають гармонію між індивідуальною свободою і соціальними обов’язками. Європа у її творчості стає метафорою духовного шляху, середовищем, яке стимулює рефлексію над проблемами етики, культури і людської психіки. Тобто у творчості Коцюбинського та Кобилянської Європа трансформується з «зовнішнього» культурного орієнтира в «внутрішній» простір дослідження людської свідомості та моральних цінностей, відображаючи філософсько-психологічний аспект модерністського дискурсу в українській літературі.
8. Як у тексті представлено полеміку між модерністами й народниками щодо «здеградованої» або «антихудожньої» Європи (С. Єфремов, Ю. Кміть)?
У статті підкреслюється, що в українській культурній думці кінця XIX – початку XX століття відбувалася активна полеміка між модерністами та народниками щодо образу Європи, яка нерідко сприймалася як «здеградована» або «антихудожня». Цю дискусію ілюструють позиції таких критиків і літературознавців, як С. Єфремов і Ю. Кміть. Сергій Єфремов, представник модерністського підходу, розглядав Європу як складний, динамічний культурний простір, де модерністські течії мають естетичну цінність, навіть якщо вони відходять від традиційних «класичних» канонів. Для Єфремова критика «антихудожньої» Європи з боку народників була необґрунтованою, оскільки вона ігнорувала нові художні методи і духовні пошуки, що відображали актуальні суспільні та психологічні процеси. Натомість Юрій Кміть, представник народницького кола, виступав із критикою європейських модерністських експериментів, вважаючи їх відчуженими від «народної душі» та національної традиції. Для нього певні прояви європейського модернізму, зокрема декаданс та символістські прийоми, були «здеградованими» або «антихудожніми», оскільки відходили від моральних і естетичних цінностей, близьких українському читачеві та культурній традиції. У статті Демської-Будзуляк наголошується, що ця полеміка відображає ширший конфлікт між двома стратегіями рецепції Європи: модерністи прагнули інтеграції української культури в європейський модерний процес, визнаючи право на експеримент і художнє новаторство, тоді як народники відстоювали орієнтацію на національні традиції і сприймали європейські новації як потенційно шкідливі для культури. Образ «здеградованої» Європи у цій дискусії слугує критерієм для оцінки цінності європейських новацій та підкреслює напруженість між універсальною модернізаційною перспективою та локальною національною ідеєю. Таким чином, полеміка між модерністами й народниками щодо Європи в українському літературному дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ століття демонструє складність рецепції європейських цінностей: одні бачили в Європі джерело культурного оновлення, а інші ризик втрати національної ідентичності, що чітко відображає естетичні та ідеологічні пріоритети різних груп української інтелігенції того часу.
9. Яким постає «образ Європи» в концепції журналу «Українська хата»? Чому для «хатян» важливо було не наслідувати, а переосмислювати європейський досвід?
Журнал «Українська хата» формує особливий образ Європи як простору культурного і освітнього збагачення, але не як модель для сліпого наслідування. Для редакторів і авторів журналу, Європа постає як джерело ідей, технологій, естетичних та інтелектуальних практик, які можна адаптувати до українських умов, зберігаючи національну самобутність. «Хатяни» акцентували на тому, що механічне копіювання європейських зразків може призвести до втрати культурної ідентичності та непорозумінь у соціальному і моральному плані. Тому вони пропонували стратегічне переосмислення європейського досвіду: запозичення лише тих практик і цінностей, які узгоджуються з українським культурним контекстом і сприяють розвитку освіти, науки та побутової культури. Образ Європи в концепції «Української хати» був критично-диференційованим орієнтиром, який дозволяв поєднати модернізаційні прагнення з національною самобутністю. Це відображає прагнення української інтелігенції створити власну «культурну Європу», де зовнішні впливи інтегруються усвідомлено, через адаптацію і творчий перетворювальний підхід, а не через сліпе наслідування.
10. Які закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі простежує авторка? Як цей дискурс відроджується у моменти цивілізаційного вибору?
Авторка простежує закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі, який характеризується як циклічний процес рецепції, адаптації та переосмислення європейських цінностей. Леся Демська-Будзуляк зазначає, що ключовими закономірностями є: динамічна адаптація як українська культура, яка постійно обирає між сліпим наслідуванням європейських зразків і їхнім критичним переосмисленням, інтегруючи ті елементи, які відповідають національним потребам і культурній традиції. Але, у різні періоди одні автори (модерністи) орієнтувалися на експериментальні європейські форми, інші (народники, «хатяни») акцентували на національній адаптації та практичному використанні досвіду. Дискурс розвивається через поєднання національної ідентичності з універсальними європейськими цінностями, що дозволяє українській культурі зберігати самобутність і водночас брати участь у загальноєвропейському процесі модернізації. Дослідниця також підкреслює, що європейський дискурс відроджується саме у моменти цивілізаційного вибору, коли українська інтелігенція стоїть перед необхідністю визначити стратегічний напрямок розвитку: обирати європейський шлях модернізації чи залишатися в ізоляції, орієнтуючись лише на внутрішні традиції. У такі моменти рецепція Європи стає активною, системною та критичною, а культурні практики і література виконують функцію моста між національним та загальноєвропейським. Закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі відображають поєднання циклічності, диференційованого підходу до європейських зразків та здатності інтегрувати їх у національний контекст.