Історія української літератури к.ХІХ-поч. ХХ ст. ( ...

1. Як співвідносяться поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» у статті?
Л. Демська-Будзуляк наголошує, що образ «Європи» в українській літературно-критичній традиції не є просто географічним чи політичним поняттям - це передусім символ культурного вибору, показник рівня духовного розвитку суспільства і дзеркало, у якому Україна розглядає саму себе. Європейський дискурс у текстах українських інтелектуалів виступає частиною ширшого цивілізаційного діалогу, до якого прагнула долучитися українська культура. Через звернення до Європи українські письменники не лише наслідували зразки Заходу, а й перевіряли власну культурну зрілість, намагалися осмислити, чим українська традиція може бути рівноцінною чи навіть унікальною в європейському контексті. Водночас цей дискурс мав подвійну природу, адже з одного боку, Європа постає зовнішнім орієнтиром - моделлю раціональності, освіти, демократії, естетичної вишуканості; з іншого - вона стає внутрішнім ресурсом самоусвідомлення, бо саме через діалог із «іншим» українська культура відкривала власну ідентичність, формувала систему цінностей і розуміння своєї ролі у світі. Європа виступала модель-еталоном - джерелом ідей свободи, просвітництва, освіти й прогресу, з якими українські діячі зіставляли власний стан і намагалися формулювати національні завдання. Унаслідок цього образ Європи використовували як критерій для цивілізаційного вибору й проектування «національної ідеї» (через порівняння, запозичення методів, виховання «освіченої» громади).

2. Які чинники зумовили появу різних міфологем Європи («просвітницької», «модерністичної», «культурної», «ретроградної»)? Як вони взаємодіють між собою?
Поява різних міфологем Європи - «просвітницької», «модерністичної», «культурної» та «ретроградної» - зумовлена низкою історичних, інтелектуальних і соціокультурних чинників. Передусім це вплив різних ідейних течій, які послідовно формували світогляд українських інтелектуалів: від раціоналістичних принципів Просвітництва та романтичного ідеалізму до естетики модернізму й декадансу. Кожна епоха пропонувала власне бачення Європи: як осередку прогресу й науки, як символу духовного занепаду або ж як простору високої культури й витонченої естетики. Важливу роль відіграли й політичні реалії - відсутність державності, імперський тиск, пошук цивілізаційного вибору - які спонукали українських мислителів осмислювати Європу то як взірець, то як «іншого», від якого потрібно відмежуватися.
Ці міфологеми не існували ізольовано: вони взаємодіяли, перетиналися та вступали в полеміку.

3. У чому полягає специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі Кирило-Мефодіївського братства та Михайла Драгоманова?
Для учасників Кирило-Мефодіївського братства європейські принципи свободи, рівності, освіти й гуманізму стали духовною основою їхнього бачення майбутнього слов’янських народів. Вони сприймали Європу як простір поступу, але прагнули адаптувати її ідеї до місцевих умов, поєднавши просвітницький раціоналізм із християнсько-моральним ідеалом і мрією про братерство слов’янських народів. Європейські впливи не заперечували національної ідентичності, а навпаки - допомагали осмислити її через поняття культури, освіти й громадянської свідомості.
Михайло Драгоманов, натомість, розвивав раціонально-ліберальну лінію європеїзму. Він вбачав у Європі не лише джерело прогресивних ідей, а й еталон громадянських свобод, демократичних інститутів та інтелектуального розвитку. Для нього європейські традиції - це дороговказ для модернізації українського суспільства, шлях до визволення від імперської відсталості й авторитаризму.

4. Як авторка інтерпретує внесок Івана Франка у формування образу «емансипованої Європи»? Яке значення в цьому має його концепт взаємного культурного діалогу?
І. Франко розглядає Європу як «емансиповану» - простір, де панує процес емансипації (соціальний, жіночий рух, науково-суспільний прогрес). Водночас він підкреслює, що потрібно не лише популяризувати Європу в Україні, а й «відкривати Україну для Європи» - тобто встановити взаємний культурний діалог.

5. Чим «Європа ins Blau» Миколи Вороного відрізняється від попередніх уявлень про Європу? Як цей образ пов’язаний з українським модернізмом і декадансом?
Образ «Європи ins Blau» уособлює нову, модерністичну парадигму мислення, яка відмовляється від раціоналістичного, просвітницького бачення світу й звертається до сфер містичного, естетичного та підсвідомого. Це Європа мрії, ідеалу, краси, духовного пошуку, де головними цінностями стають індивідуальність, емоційна глибина, культ творчої особистості та художньої форми. Така інтерпретація різко контрастує з попереднім, утилітарним образом Європи доби Просвітництва, де домінували ідеї прогресу, раціональності й суспільної користі. Модерністи, натомість, підкреслюють пріоритет внутрішнього над зовнішнім, естетичного над моральним, переживання над розумом. Тому «Європа ins Blau» тісно пов’язана з декадентськими та символістськими тенденціями, що поширювалися в українській культурі початку ХХ століття.

6. Яким чином Леся Українка поєднала естетику нового мистецтва з національною ідеєю, утворивши власну модель «культурної Європи»?
У творчості Лесі Українки естетична довершеність поєднується з національним етосом, а Україна постає не як «учениця» чи «периферія» Європи, а як повноцінний суб’єкт європейської культури, здатний говорити з нею на рівних. Її «культурна Європа» - це простір духовного взаємообміну, де поєднуються національна самобутність і універсальні гуманістичні цінності.

7. Як трансформується образ Європи у творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської? Чому для них Європа стає простором філософських і психологічних пошуків?
Письменники звертаються до тих проблем, що хвилювали європейську літературу: психологічна роздвоєність особистості, пошук сенсу існування, відчуження митця, конфлікт між духом і тілом, між свободою і моральним обов’язком.
У творчості М. Коцюбинського Європа втілюється через психологізм, імпресіоністичну техніку, увагу до внутрішніх станів людини - його герої переживають не соціальні події, а складні духовні трансформації. О. Кобилянська ж створює «європейський» жіночий дискурс, у якому поєднує феміністичні ідеї, індивідуалізм Ніцше і романтичний ідеал духовної вищості.

8. Як у тексті представлено полеміку між модерністами й народниками щодо «здеградованої» або «антихудожньої» Європи (С. Єфремов, Ю. Кміть)?
Представники народницького напряму, зокрема Сергій Єфремов і Юрій Кміть, різко критикували модерністську концепцію «Європи ins Blau», сприймаючи її як прояв аморальності, декадентства та духовної деградації. На їхню думку, вплив філософії Ніцше, культ індивідуалізму й естетика «мистецтва для мистецтва» віддаляли митця від життя народу, підривали моральні засади та національну єдність. Єфремов звинувачував модерністів у «західному снобізмі» та байдужості до суспільних проблем, вважаючи їхню творчість «хворобою часу».
Модерністи ж відстоювали протилежну позицію. Вони бачили в європейській культурі не загрозу, а джерело оновлення українського мистецтва, шлях до духовної свободи й професійної майстерності. Для них орієнтація на Європу означала не зраду національних традицій, а вихід за межі провінційності, спробу інтегрувати українське слово у ширший контекст світової культури. Пошук нових форм, увага до внутрішнього світу людини, психологізм і символізм розглядалися як альтернатива народницькому реалізму, який вони вважали застарілим і обмеженим.

9. Яким постає «образ Європи» в концепції журналу «Українська хата»? Чому для «хатян» важливо було не наслідувати, а переосмислювати європейський досвід?
Європа перестає бути зразком для прямого наслідування - вона перетворюється на джерело ідей, принципів і методів культурного розвитку, які слід творчо адаптувати до українських реалій. Редактори та автори журналу прагнули не копіювати європейські моделі мистецтва чи думки, а засвоїти сам дух європейського культурного процесу - прагнення до інтелектуальної свободи, естетичної новизни, духовної самореалізації митця.
Вони виступали проти сліпого запозичення модних тенденцій - зокрема декадентства, формалізму, надмірної естетизації, - вважаючи це проявом філістерства і духовної поверховості. Натомість вони закликали переосмислити європейський досвід і виокремити з нього ті елементи, які могли би сприяти становленню самобутньої, внутрішньо зрілої української культури. У їхньому розумінні «європеїзація» мала відбуватися не шляхом зовнішнього копіювання, а через внутрішнє зростання, розвиток власних духовних і естетичних ресурсів на рівні, співмірному з європейським.

10. Які закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі простежує авторка? Як цей дискурс відроджується у моменти цивілізаційного вибору?
дискурс Європи розвивається циклічно, постійно трансформуючись під впливом інтелектуальних течій, культурних практик і суспільних викликів. У ньому одночасно існують і взаємодіють кілька міфологем - просвітницька, модерністська, культурна, ретроградна - які можуть як підтримувати, так і конфліктувати одна з одною. Авторка підкреслює, що активізація європейського дискурсу відбувається переважно в переломні періоди, коли інтелектуальні кола чи нація стоять перед цивілізаційним вибором: орієнтація на європейські цінності чи відхід від них. У такі моменти формуються нові міфи, переглядаються попередні уявлення, а публічні дискусії супроводжуються складною палітрою політичних, естетичних та моральних аргументів, що відображає напруження між традицією і модерністю.

1. Демська вважає, що європейський дискурс був каталізатором формування української культурної ідентичності. Через зіставлення з Європою українська інтелігенція виробляла власну позицію: або через наслідування (просвітницька модель), або через творче переосмислення (модерністична). Образ Європи став ключовим для національної ідеї, бо саме через нього українці осмислювали себе як частину спільного культурного простору, шукаючи баланс між “своїм” і “європейським”.
2. Поява різних міфологем Європи у статті Лесі Демської-Будзуляк пов’язана зі зміною історичних обставин і світоглядних орієнтирів української інтелігенції кінця ХІХ – початку ХХ століття. У цей час Україна шукала своє місце між національною самобутністю та європейським поступом, тому образ Європи набував різних значень:
- «Просвітницька Європа» уособлює ідеали розуму, свободи та прогресу (Драгоманов, Кирило-Мефодіївське братство).
- «Модерністична» або ins Blau постає як естетичний і духовний простір індивідуального пошуку (Вороний, «Молода Муза»).
- «Культурна Європа» (Франко, Леся Українка) – це ідея рівноправного культурного діалогу, у якому Україна є активним співтворцем.
- «Ретроградна Європа» (Єфремов, Кміть) – критичний образ декадентського Заходу, що нібито втратив моральні орієнтири.
Ці моделі співіснують у постійному діалозі: одна підкреслює раціональний поступ, а інша, духовну глибину, наступна – культурну рівновагу, інша – моральний опір. Разом вони формують багатогранний український європейський дискурс, у якому через осмислення Європи народжується власна культурна ідентичність.
3. У статті Лесі Демської-Будзуляк зазначено, що рецепція ідей Просвітництва в українській культурі мала подвійний характер. Кирило-Мефодіївське братство сприймало європейські просвітницькі ідеї, тобто свободу, рівність, освіту, крізь призму християнської моралі та національного визволення. Для братчиків Європа була моральним ідеалом, зразком справедливого суспільства, яке поєднує віру, гуманізм і братерство народів. Михайло Драгоманов, навпаки, тлумачив Просвітництво у раціоналістичному й демократичному ключі: він бачив у Європі приклад наукового мислення, свободи слова, громадянських прав. Його «європеїзація» означала не копіювання форм, а засвоєння критичного розуму й соціальної відповідальності.
4. Авторка трактує внесок Івана Франка як визначальний для формування образу «емансипованої Європи». На її думку, Франко розумів Європу не як взірець для наслідування, а як простір свободи й рівноправного культурного обміну. Його ідея взаємного діалогу культур ґрунтується на переконанні, що Україна має не лише переймати європейський досвід, а й збагачувати Європу власними духовними та культурними надбаннями.
5. «Європа ins Blau» у творчості Миколи Вороного подана як новий, модерністичний погляд на Європу, що відрізняється від попередніх просвітницьких уявлень. Якщо раніше Європа асоціювалася з розумом, прогресом і мораллю, то у Вороного вона стає простором духовного ідеалу та краси. Вираз «ins Blau» (у синю далечінь) символізує прагнення до недосяжного, до мистецької вічності, характерне для символізму й декадансу. Європа втрачає раціональний зміст і перетворюється на естетичну мрію, на метафору внутрішнього польоту митця.
6. Леся Українка створила власну модель «культурної Європи», поєднавши естетику модернізму з національною ідеєю. Вона сприймала Європу не як зразок для наслідування, а як рівноправний простір культурного діалогу, у якому Україна може заявити про себе. Засвоюючи європейські художні форми (символізм, неоромантизм, античну традицію) Леся Українка наповнювала їх українським змістом: прагненням до свободи, духовною гідністю, боротьбою за самореалізацію народу. Її «культурна Європа» – модель, у якій нове мистецтво служить національному відродженню, а Україна постає активним учасником європейського культурного простору.
7. У творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської, за спостереженнями Лесі Демської-Будзуляк, образ Європи набуває інтимно-духовного та філософсько-психологічного змісту. На відміну від попередніх поколінь, для яких Європа була зовнішнім ідеалом цивілізаційного поступу, ці письменники сприймають її як простір внутрішнього самопізнання та духовного визрівання особистості. Європейські ідеї стають для них не стільки взірцем, скільки імпульсом до осмислення власного “я”, людських почуттів, свободи, гармонії між індивідом і суспільством. У прозі Коцюбинського це проявляється в психологічному аналізі та увазі до внутрішнього світу героя, у Кобилянської – у прагненні до духовної емансипації жінки та її європейської культурної самосвідомості.
8. Полеміка між модерністами й народниками подається як зіткнення двох світоглядних моделей української культури. Народники (зокрема С. Єфремов і Ю. Кміть) сприймали Європу початку ХХ століття як «здеградовану» й «антихудожню», зіпсовану декадентством, індивідуалізмом і моральним релятивізмом. Вони вважали, що українське мистецтво не повинно переймати ці «західні хвороби», а має зберігати етичну чистоту, суспільну функцію й народність. Модерністи ж бачили у Європі простір свободи творчості, естетичного оновлення і духовного пошуку. Для них європейський досвід означав не занепад, а можливість емансипації митця від застарілих канонів. Демська підкреслює, що ця полеміка виявила глибший конфлікт між моралізаторським та естетичним підходами до культури, який визначав інтелектуальний клімат українського модернізму.
9. У концепції журналу «Українська хата» образ Європи постає не як ідеал для беззастережного наслідування, а як інтелектуальний виклик, що спонукає до самостійного мислення й культурного оновлення. «Хатяни» (М. Євшан, А. Товкачевський, П. Богацький та ін.) вважали, що українська культура повинна бути європейською за духом, але автономною за змістом. Вони виступали проти поверхневого копіювання західних форм і підкреслювали потребу творчого переосмислення європейського досвіду: не «вчитися бути європейцями», а «стати собою у Європі». Для них Європа передусім простір духовної свободи й культурного діалогу, у якому Україна має право на власний голос і власну художню правду.
10. Авторка простежує, що розвиток європейського дискурсу в українській культурі має циклічний і динамічний характер. Його активізація відбувається у ті періоди, коли українське суспільство стоїть перед цивілізаційним вибором: між орієнтацією на Європу як символ прогресу, свободи й культурної зрілості та замкненістю у власному просторі традицій. Європейський дискурс постійно змінює форми: від просвітницьких ідеалів раціоналізму й гуманізму до модерністських пошуків індивідуальної свободи, естетичної самодостатності й культурного діалогу. У кожну історичну добу він постає каталізатором самоусвідомлення, способом переосмислення національної ідентичності. Під час цивілізаційних переломів, а саме від Драгоманова до “Української хати” образ Європи знову й знову оживає, стаючи мірилом духовного вибору України, її готовності мислити себе частиною загальноєвропейського культурного простору.

1. Як співвідносяться поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» у статті? Чому, на думку авторки, образ Європи став ключовим для формування національної ідеї?
У статті Лесі Демської-Будзуляк поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» розглядаються як взаємопов’язані й взаємозалежні. Європейський дискурс, на думку авторки, не був чимось зовнішнім щодо української культури, бо він став невід’ємним чинником її саморозуміння та духовного оновлення. Українська інтелігенція другої половини XIX – початку XX ст. усвідомила, що осмислити власну національну ідентичність можливо лише через діалог із Європою, тобто через зіставлення «свого» й «іншого». Авторка простежує кілька основних моделей («міфологем») Європи: «просвітницьку», «культурну», «модерністичну» та «ретроградну», які відбивали різні способи сприйняття Заходу в українській культурі. Усі ці образи, попри суперечливість, виконували одну ключову функцію: вони допомагали українським мислителям і письменникам усвідомити себе в системі європейських цінностей, сформувати власну культурну ідентичність. На думку Демської-Будзуляк, образ Європи став ключовим для формування української національної ідеї, тому що він символізував цивілізаційний вибір. Звернення до Європи, від Кирило-Мефодіївців і Драгоманова до Франка, Коцюбинського й Лесі Українки було способом визначити напрям розвитку української культури: між традиційною провінційністю та модерною європейськістю. Європа сприймалася не лише як «інший» світ, а як ідеал свободи, освіти, прогресу, гуманізму, тобто тими цінностями, що мали стати основою для національного відродження. Власне, у цій статті простежується думка, що українська культурна ідентичність формувалася не всупереч Європі, а через неї. Європейський дискурс дав змогу українським інтелектуалам осмислити не лише свої культурні комплекси, а й потенціал, щоб побачити Україну як частину великої культурної цивілізації. На мій погляд, це дуже важлива ідея: саме через осмислення Європи Україна вибудовувала своє «я» – не як копію, а як партнера у спільному гуманістичному просторі. Тому Європа для українських модерністів і мислителів того часу була не просто географією, а метафорою духовної зрілості, етичної та інтелектуальної свободи, без яких неможливо уявити модерну націю.
2. Які чинники зумовили появу різних міфологем Європи («просвітницької», «модерністичної», «культурної», «ретроградної»)? Як вони взаємодіють між собою?
Поява різних міфологем Європи у літературно-критичному дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ століття, за дослідженням Лесі Демської-Будзуляк, була зумовлена історичними, культурними й світоглядними процесами, що відбувалися як у Європі, так і в українській інтелектуальній традиції. Українська культура того часу, перебуваючи на межі між традицією й модерністю, активно осмислювала своє місце в європейському просторі, а тому образ Європи став для неї одним із головних засобів самопізнання. Найпершою сформувалася міфологема «просвітницької Європи», що постала під впливом ідей французького Просвітництва та європейського лібералізму. Її репрезентували діячі Кирило-Мефодіївського братства й Михайло Драгоманов, для яких Європа уособлювала цивілізаційний ідеал, тобто простір свободи, розуму, освіти й прогресу. Цей образ визначив напрям розвитку української інтелектуальної думки другої половини ХІХ століття й був покладений в основу концепції національного оновлення через європеїзацію. Наприкінці ХІХ ст. на зміну ідеалізованому образу приходить міфологема «модерністичної Європи», зумовлена кризою раціоналізму та появою нових мистецьких і філософських течій. Ця Європа асоціювалася з духовною свободою, пошуками індивідуального «я» та естетичного абсолюту. Українські модерністи, такі як Микола Вороний, Ольга Кобилянська, Леся Українка, представники «Молодої музи» сприймали її як джерело оновлення мистецтва, але водночас і як виклик традиційній моралі. Згодом, модель «культурна Європа» стала своєрідним синтезом двох попередніх. Вона розвивалася у творчості Лесі Українки, Михайла Коцюбинського та інших письменників, які прагнули поєднати національну ідею з універсальними гуманістичними цінностями. У цій концепції Європа мислиться не як зовнішній взірець, а як простір духовного діалогу, де українська культура може виступати рівноправною учасницею. Саме Леся Українка, за Демською-Будзуляк, найповніше втілила образ «Європи культурної», подавши Україну мовою європейських культурних кодів. Водночас наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’являється й міфологема «ретроградної Європи», породжена розчаруванням частини інтелігенції в західній цивілізації. Такі критики, як С. Єфремов чи Ю. Кміть, бачили в модерній Європі ознаки морального занепаду, індивідуалістичного егоїзму й декадансу, що загрожували духовним основам культури. Усі ці міфологеми не існували ізольовано, а взаємодіяли між собою, відображаючи складну еволюцію українського мислення. Різноманіття міфологем Європи в українському культурному дискурсі було не проявом суперечності, а виявом інтелектуальної зрілості нації. Через ці образи українська думка виробляла власне ставлення до світу, формуючи не копію чужої моделі, а самобутню ідентичність у межах європейського гуманістичного простору.
3. У чому полягає специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі Кирило-Мефодіївського братства та Михайла Драгоманова?
Діячи Кирило-Мефодіївського братства та Михайло Драгоманов прагнули інтегрувати європейські цінності в українську культуру як шлях до національного відродження та модернізації. Тарас Шевченко, Микола Костомаров та Пантелеймон Куліш, орієнтувалися на європейські просвітницькі ідеї рівності, братерства та свободи. Вони прагнули досягти «європейської» цивілізованості через розвиток національної культури, мови та освіти. Європа сприймалася як модель, що дозволяє Україні вирватися з колоніальної залежності та культурного занепаду. Михайло Драгоманов вважав, що український народ може досягти європейського рівня розвитку через освіту, наукову діяльність та політичну автономію. Він акцентував на важливості європейських інститутів, таких як університети та наукові товариства, для розвитку національної свідомості. Європа для нього була не лише культурним ідеалом, а й практичною моделлю для реформування українського суспільства. Специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі через діяльність Кирило-Мефодіївського братства та погляди Михайла Драгоманова полягає в адаптації європейських ідей до національних умов. Ці діячі прагнули інтегрувати європейські цінності в українську культуру як шлях до національного відродження та модернізації.
4. Як авторка інтерпретує внесок Івана Франка у формування образу «емансипованої Європи»? Яке значення в цьому має його концепт взаємного культурного діалогу?
Іван Франко у сприйнятті Лесі Демської-Будзуляк формує образ «емансипованої Європи» як простору свободи, освіти, рівності та культурної самореалізації. Для нього Європа виступає не як абстрактний ідеал, а реальний партнер української культури. Франко підкреслює, що взаємний культурний діалог дозволяє поєднати національну самобутність з універсальними цінностями, сприяючи модернізації суспільства та розвитку освіти, науки і літератури. Образ емансипованої Європи у Франка має практичне значення: він окреслює стратегію інтеграції України в європейський культурний простір без втрати власної ідентичності.
5. Чим «Європа ins Blau» Миколи Вороного відрізняється від попередніх уявлень про Європу? Як цей образ пов’язаний з українським модернізмом і декадансом?
У поезії «Європа ins Blau» Вороний створює образ Європи, що радикально відрізняється від раціонально-цивілізаційного бачення Франка. Тут Європа постає як символ емоційного та культурного відчуження, простір кризи ідентичності та внутрішнього пошуку. Вороний поєднує європейські мотиви з українським контекстом, створюючи нову поетичну реальність, що відображає особливості українського модернізму та декадансу: увагу до психологічних станів людини, відчуття культурної самотності і розриву з традиційними орієнтирами. Образ «Європи ins Blau» стає художнім інструментом дослідження суб’єктивного досвіду та нових форм самовираження.
6. Яким чином Леся Українка поєднала естетику нового мистецтва з національною ідеєю, утворивши власну модель «культурної Європи»?
Леся Українка, як аналізує Леся Демська-Будзуляк, формує власну модель «культурної Європи» через синтез європейської естетики нового мистецтва з національною ідеєю. Вона запозичує модерністичні, символістські та декадентські художні прийоми, прагнучи до оновлення форми та художнього мовлення, водночас зберігаючи тематичний зв’язок із національною історією, культурою та мовою. Леся Українка створює образ «культурної Європи» як простір, де українська національна самобутність інтегрується в європейський культурний контекст. Для неї Європа представляється не лише як джерело художніх ідей і естетичних експериментів, а й як орієнтир морального, інтелектуального та духовного розвитку. Через поєднання модерних форм із національним змістом письменниця утверджує ідею, що українська культура здатна бути повноправним учасником європейської цивілізації, зберігаючи свою самобутність і одночасно взаємодіючи з універсальними цінностями. Таким чином, її внесок у формування «культурної Європи» полягає в художньому синтезі модерністичної естетики та національної ідеї, що створює модель культурної інтеграції, де українська література стає органічною частиною європейського модерного процесу.
7. Як трансформується образ Європи у творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської? Чому для них Європа стає простором філософських і психологічних пошуків?
В творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської образ Європи зазнає суттєвої трансформації порівняно з попередніми уявленнями про континент як цивілізаційний чи культурний орієнтир. Для цих авторів Європа перестає бути лише моделлю політичної чи культурної емансипації і стає простором філософських і психологічних пошуків, у якому розкривається внутрішній світ людини та її моральні й духовні дилеми. Михайло Коцюбинський у своїх творах відтворює Європу як символ глибинних психологічних станів, де особистість вступає у діалог із соціальними та моральними проблемами часу. Образ Європи слугує йому для дослідження внутрішніх конфліктів героїв, їхніх переживань і пошуків сенсу життя, що відповідає модерністській тенденції уваги до суб’єктивного досвіду. Ольга Кобилянська, у свою чергу, використовує образ Європи як простір морального та інтелектуального самовдосконалення, де персонажі шукають гармонію між індивідуальною свободою і соціальними обов’язками. Європа у її творчості стає метафорою духовного шляху, середовищем, яке стимулює рефлексію над проблемами етики, культури і людської психіки. Тобто у творчості Коцюбинського та Кобилянської Європа трансформується з «зовнішнього» культурного орієнтира в «внутрішній» простір дослідження людської свідомості та моральних цінностей, відображаючи філософсько-психологічний аспект модерністського дискурсу в українській літературі.
8. Як у тексті представлено полеміку між модерністами й народниками щодо «здеградованої» або «антихудожньої» Європи (С. Єфремов, Ю. Кміть)?
У статті підкреслюється, що в українській культурній думці кінця XIX – початку XX століття відбувалася активна полеміка між модерністами та народниками щодо образу Європи, яка нерідко сприймалася як «здеградована» або «антихудожня». Цю дискусію ілюструють позиції таких критиків і літературознавців, як С. Єфремов і Ю. Кміть. Сергій Єфремов, представник модерністського підходу, розглядав Європу як складний, динамічний культурний простір, де модерністські течії мають естетичну цінність, навіть якщо вони відходять від традиційних «класичних» канонів. Для Єфремова критика «антихудожньої» Європи з боку народників була необґрунтованою, оскільки вона ігнорувала нові художні методи і духовні пошуки, що відображали актуальні суспільні та психологічні процеси. Натомість Юрій Кміть, представник народницького кола, виступав із критикою європейських модерністських експериментів, вважаючи їх відчуженими від «народної душі» та національної традиції. Для нього певні прояви європейського модернізму, зокрема декаданс та символістські прийоми, були «здеградованими» або «антихудожніми», оскільки відходили від моральних і естетичних цінностей, близьких українському читачеві та культурній традиції. У статті Демської-Будзуляк наголошується, що ця полеміка відображає ширший конфлікт між двома стратегіями рецепції Європи: модерністи прагнули інтеграції української культури в європейський модерний процес, визнаючи право на експеримент і художнє новаторство, тоді як народники відстоювали орієнтацію на національні традиції і сприймали європейські новації як потенційно шкідливі для культури. Образ «здеградованої» Європи у цій дискусії слугує критерієм для оцінки цінності європейських новацій та підкреслює напруженість між універсальною модернізаційною перспективою та локальною національною ідеєю. Таким чином, полеміка між модерністами й народниками щодо Європи в українському літературному дискурсі кінця ХІХ – початку ХХ століття демонструє складність рецепції європейських цінностей: одні бачили в Європі джерело культурного оновлення, а інші ризик втрати національної ідентичності, що чітко відображає естетичні та ідеологічні пріоритети різних груп української інтелігенції того часу.
9. Яким постає «образ Європи» в концепції журналу «Українська хата»? Чому для «хатян» важливо було не наслідувати, а переосмислювати європейський досвід?
Журнал «Українська хата» формує особливий образ Європи як простору культурного і освітнього збагачення, але не як модель для сліпого наслідування. Для редакторів і авторів журналу, Європа постає як джерело ідей, технологій, естетичних та інтелектуальних практик, які можна адаптувати до українських умов, зберігаючи національну самобутність. «Хатяни» акцентували на тому, що механічне копіювання європейських зразків може призвести до втрати культурної ідентичності та непорозумінь у соціальному і моральному плані. Тому вони пропонували стратегічне переосмислення європейського досвіду: запозичення лише тих практик і цінностей, які узгоджуються з українським культурним контекстом і сприяють розвитку освіти, науки та побутової культури. Образ Європи в концепції «Української хати» був критично-диференційованим орієнтиром, який дозволяв поєднати модернізаційні прагнення з національною самобутністю. Це відображає прагнення української інтелігенції створити власну «культурну Європу», де зовнішні впливи інтегруються усвідомлено, через адаптацію і творчий перетворювальний підхід, а не через сліпе наслідування.
10. Які закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі простежує авторка? Як цей дискурс відроджується у моменти цивілізаційного вибору?
Авторка простежує закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі, який характеризується як циклічний процес рецепції, адаптації та переосмислення європейських цінностей. Леся Демська-Будзуляк зазначає, що ключовими закономірностями є: динамічна адаптація як українська культура, яка постійно обирає між сліпим наслідуванням європейських зразків і їхнім критичним переосмисленням, інтегруючи ті елементи, які відповідають національним потребам і культурній традиції. Але, у різні періоди одні автори (модерністи) орієнтувалися на експериментальні європейські форми, інші (народники, «хатяни») акцентували на національній адаптації та практичному використанні досвіду. Дискурс розвивається через поєднання національної ідентичності з універсальними європейськими цінностями, що дозволяє українській культурі зберігати самобутність і водночас брати участь у загальноєвропейському процесі модернізації. Дослідниця також підкреслює, що європейський дискурс відроджується саме у моменти цивілізаційного вибору, коли українська інтелігенція стоїть перед необхідністю визначити стратегічний напрямок розвитку: обирати європейський шлях модернізації чи залишатися в ізоляції, орієнтуючись лише на внутрішні традиції. У такі моменти рецепція Європи стає активною, системною та критичною, а культурні практики і література виконують функцію моста між національним та загальноєвропейським. Закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі відображають поєднання циклічності, диференційованого підходу до європейських зразків та здатності інтегрувати їх у національний контекст.

1.Як співвідносяться поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» у статті? Чому, на думку авторки, образ Європи став ключовим для формування національної ідеї?
Європейський дискурс у статті функціонує як система міфологем, через які українські мислителі й критики осмислюють не лише Захід, а й власну культуру. Уже в діяльності Кирило-Мефодіївського братства Європа присутня імпліцитно як зразок просвітницьких ідей свободи, рівності, освіти та прогресу, навіть тоді, коли декларується слов’янська альтернатива Заходу. Це свідчить про те, що українська культурна ідентичність із самого початку модерного етапу формується не поза Європою, а в постійному діалозі з нею. У цьому контексті європейський дискурс стає способом легітимації українських культурних прагнень і водночас інструментом критичного самоаналізу.
Особливо показовим є приклад Михайла Драгоманова, для якого Європа постає як ідеал «освіченої» та «культурної» цивілізації. У його інтерпретації українська культура мислиться через порівняння з Європою, а європейські методи мислення, наукові підходи й літературні стандарти розглядаються як необхідна умова оновлення національного життя. Водночас така позиція породжує напруження в осмисленні української ідентичності, адже Україна часто постає як відстала й реакційна щодо ідеалізованої Європи. Отже, європейський дискурс тут не просто формує ідентичність, а й ставить її під сумнів, змушуючи українську культуру постійно доводити власну спроможність бути «європейською».
Наприкінці ХІХ століття ситуація ускладнюється появою модерністичного європейського дискурсу, який змінює сам характер співвідношення між Європою та українською ідентичністю. Європа більше не сприймається виключно як простір раціонального прогресу й просвітницької моралі, а постає як територія естетичних експериментів, індивідуалізму, внутрішньої свободи та кризи традиційних цінностей. Для одних українських інтелектуалів це відкриває можливість глибшого самопізнання нації через осмислення «іншого», для інших - викликає страх культурної деградації та загрози втрати національних орієнтирів. Таким чином, європейський дискурс стає полем боротьби за модель української культурної ідентичності: чи має вона будуватися на засадах соціальної користі та народницької моралі, чи на основі естетичної автономії та духовного самовираження.

2. Які чинники зумовили появу різних міфологем Європи («просвітницької», «модерністичної», «культурної», «ретроградної»)? Як вони взаємодіють між собою?
Поява різних міфологем Європи в українському літературно-критичному дискурсі зумовлена передусім історичними умовами розвитку України, зміною культурних епох і різними потребами національної культури в самовизначенні. «Просвітницька Європа» виникає під впливом ідей європейського Просвітництва, Французької революції та віри в розум, прогрес, освіту й суспільні свободи. Для українських інтелектуалів ХІХ століття, зокрема кирило-мефодіївців і Михайла Драгоманова, вона слугувала ідеалом цивілізаційного розвитку й зразком, через який формувалася українська національна ідея.
«Модерністична Європа» з’являється наприкінці ХІХ століття під впливом естетики модернізму, декадансу та філософії індивідуалізму. Вона була реакцією на надмірну ідеологізованість просвітницького дискурсу й народництва та виявляла прагнення митців до естетичної свободи, експерименту й самовираження. «Культурна Європа» формується як спроба поєднати європейський досвід із національною традицією; у такому баченні Європа постає не як об’єкт наслідування, а як спільний культурний простір, у межах якого українська культура може бути рівноправною й самобутньою. Найпослідовніше цю модель репрезентують Леся Українка та Михайло Коцюбинський.
«Ретроградна Європа» виникає як критична реакція на модерністичні тенденції Заходу, які частина українських інтелектуалів сприймала як моральний занепад, духовну кризу та загрозу національній культурі. Вона пов’язана з побоюванням, що безкритичне запозичення європейських новацій може зруйнувати традиційні цінності.
Усі ці міфологеми не існують ізольовано: вони взаємодіють, конфліктують і частково накладаються одна на одну. Просвітницька Європа стає підґрунтям для модерністичної, модерністична викликає появу ретроградної, а культурна Європа намагається примирити ці крайнощі, запропонувавши синтетичну модель розвитку української культури в європейському контексті.

3.У чому полягає специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі Кирило-Мефодіївського братства та Михайла Драгоманова?
Специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі Кирило-Мефодіївського братства та Михайла Драгоманова полягає в тому, що просвітницькі ідеї не засвоювалися механічно, а переосмислювалися відповідно до бездержавного становища України й завдань національного відродження. Для кирило-мефодіївців ідеї свободи, рівності, освіти та прогресу поєднувалися з романтичним націоналізмом і християнською етикою. Європейське Просвітництво сприймалося ними радше як морально-історичний ідеал, ніж як суто раціоналістична система, а зразком служила не окрема держава, а уявлення про оновлену Європу як простір справедливого братерства народів. Важливо, що ці ідеї були спрямовані на визволення слов’янських народів і створення альтернативного цивілізаційного проєкту, який, однак, базувався на тих самих просвітницьких цінностях.
У Михайла Драгоманова рецепція Просвітництва набуває більш раціонального, наукового й прагматичного характеру. Для нього європейські просвітницькі ідеї стають безпосереднім інструментом модернізації українського суспільства й культури. Він розглядає Європу як зразок «освіченої цивілізації» та наполягає на необхідності засвоєння європейських методів мислення, науки, літератури й політичної культури. Якщо кирило-мефодіївці поєднували Просвітництво з утопічними й морально-романтичними уявленнями, то Драгоманов трактує його як практичний цивілізаційний вибір і критерій оцінки української культурної відсталості та шляхів її подолання.

4. Як авторка інтерпретує внесок Івана Франка у формування образу «емансипованої Європи»? Яке значення в цьому має його концепт взаємного культурного діалогу?
Леся Демська-Будзуляк інтерпретує внесок Івана Франка у формування образу «емансипованої Європи» як принципово новий етап у розвитку європейського дискурсу в українській культурі, пов’язаний із переосмисленням Європи не лише як зразка для наслідування, а як простору динамічних соціальних, культурних і духовних трансформацій. На відміну від просвітницької, частково ідеалізованої Європи Михайла Драгоманова, Франкова Європа постає як жива, рухлива цивілізація, у центрі якої перебувають процеси емансипації особистості, суспільства й культури. Демська підкреслює, що для Франка ключовими ознаками європейськості стають науково-суспільний прогрес, демократизація, жіночий рух, світоглядна криза та руйнування традиційних кордонів між національними культурами.
Важливим елементом цього образу є Франкове усвідомлення спільної європейської культурної динаміки, що формується завдяки активному обміну ідеями, літературними впливами й естетичними тенденціями. Саме тому Демська наголошує на його концепті взаємного культурного діалогу: Франко вважав, що для досягнення справжньої європейськості недостатньо лише «європеїзувати» Україну шляхом запозичення західних ідей, необхідно також відкривати Україну для Європи. Такий підхід передбачає рівноправний обмін, у якому українська культура не є пасивним учнем, а активним учасником загальноєвропейського культурного процесу.
Значення цього концепту полягає в тому, що він змінює сам принцип співвідношення національного та європейського. У Франковій інтерпретації, яку підтримує Демська, емансипація означає не втрату національної ідентичності, а її зміцнення через включення в ширший культурний простір. Взаємний культурний діалог стає механізмом, який дозволяє українській культурі засвоювати європейські цінності, зберігаючи власну самобутність, і водночас претендувати на повноцінну присутність у європейській культурі.

5. Чим «Європа ins Blau» Миколи Вороного відрізняється від попередніх уявлень про Європу? Як цей образ пов’язаний з українським модернізмом і декадансом?
«Європа ins Blau» Миколи Вороного відрізняється від попередніх уявлень про Європу насамперед тим, що вона перестає бути соціально-цивілізаційним або просвітницьким ідеалом і постає як естетичний, ірраціональний і духовно-містичний простір. Якщо «просвітницька Європа» асоціювалася з розумом, прогресом, освітою й суспільною користю, а «емансипована» Європа Франка - з соціальними й культурними свободами, то «Європа ins Blau» орієнтована передусім на внутрішній світ особистості, красу форми, індивідуальне переживання та мистецьку автономію.
Цей образ пов’язаний із відмовою від утилітарного розуміння мистецтва й народницької вимоги служіння «поточному моменту». У відозві М. Вороного йдеться про прагнення до «далекого блакитного неба» - символу ідеалу, таємничості, трансцендентного, що не зводиться до соціальної або національно-політичної функції. Саме тому Європа в цьому баченні постає як простір нової чуттєвості, символізму, естетизму, а не як моральний чи політичний авторитет.
Образ «Європи ins Blau» безпосередньо пов’язаний з українським модернізмом і декадансом, оскільки він відбиває захоплення західноєвропейськими модерністськими течіями - символізмом, декадансом, філософією індивідуалізму. Для українських модерністів ця Європа означала можливість художнього експерименту, звільнення митця від диктату суспільства й утвердження мистецтва як самодостатньої цінності. Водночас саме така естетизована й «містична» Європа викликала різку критику з боку прихильників просвітницької та народницької традиції, які сприймали її як загрозу національній культурі.

6. Як трансформується образ Європи у творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської? Чому для них Європа стає простором філософських і психологічних пошуків?
У творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської образ Європи трансформується від зовнішнього культурного зразка до внутрішнього інтелектуального й духовного простору, в якому осмислюються фундаментальні філософські та психологічні проблеми людини. Для них Європа перестає бути лише символом прогресу або модною естетичною орієнтацією й постає як середовище нових способів мислення, що дають змогу по-новому осмислити людину, особистість і внутрішні конфлікти сучасного світу.
Михайло Коцюбинський сприймає Європу передусім як простір високої культури й модерної літературної техніки. Його захоплення західноєвропейськими авторами й естетикою модернізму виявляється у зверненні до психологізму, імпресіоністичної манери, заглиблення у внутрішній стан персонажа. Європейський досвід дозволяє Коцюбинському вийти за межі етнографічного й суто соціального письма та зосередитися на універсальних проблемах людської свідомості, самотності, морального вибору й духовної напруги. Таким чином, Європа для нього стає простором філософського осмислення буття людини в кризову епоху.
Ольга Кобилянська також орієнтується на європейську культурну традицію, зокрема на ідеї модернізму, фемінізму та філософії індивідуалізму. У її творчості Європа асоціюється з проблемами самореалізації особистості, свободи жінки, внутрішнього конфлікту між соціальними нормами та власним «я». Завдяки європейському інтелектуальному контексту Кобилянська переносить увагу з колективного досвіду на індивідуальну психологію, на тонкі духовні переживання, екзистенційні сумніви та пошуки сенсу життя.
Для обох письменників Європа стає простором філософських і психологічних пошуків тому, що саме європейська культура на межі ХІХ–ХХ століть пропонувала нові моделі осмислення людини -через кризу традиційних цінностей, увагу до підсвідомого, внутрішньої свободи та особистісної відповідальності. Засвоюючи цей досвід, Коцюбинський і Кобилянська не відмовляються від української тематики, а поглиблюють її, вписуючи національну літературу в ширший європейський культурно-філософський контекст.

7. Яким постає «образ Європи» в концепції журналу «Українська хата»? Чому для «хатян» важливо було не наслідувати, а переосмислювати європейський досвід?
У концепції журналу «Українська хата» образ Європи постає вже не як ідеал для безпосереднього наслідування і не як предмет захоплення чи заперечення, а як внутрішньо засвоєний культурний досвід, що перестає бути самоціллю. Для «хатян» питання приналежності до Європи фактично знімається з порядку денного, оскільки європейські культурні цінності сприймаються ними як очевидні й базові для сучасної культури. Вони не протиставляють Україну Європі, але й не вибудовують українську культуру в залежності від європейських зразків, натомість зосереджуються на створенні образу нової, самодостатньої України.
Саме тому для «хатян» принципово важливим було не наслідування, а переосмислення європейського досвіду. Вони вважали, що механічне копіювання європейських форм і модних течій не приведе до справжнього культурного розвитку, а лише законсервує вторинність української культури. Європейський досвід цікавив їх не як набір готових стилів чи ідей, а як метод і технологія культуротворення - спосіб, яким європейські нації створили власні модерні культури. Тому «хатяни» відкидали як просвітницьку ідеалізацію Європи, так і естетичну «Європу ins Blau», критикуючи її за відірваність від національного життя та громадських завдань.
У такому баченні Європа стає радше тлом і точкою відліку, ніж орієнтиром для копіювання. Переосмислюючи європейський досвід, «Українська хата» прагнула сформувати модерну українську культуру, яка була б органічною, глибокою й самобутньою, але водночас мислила в європейських категоріях і цінностях. Саме тому для «хатян» Європа перестає бути зовнішнім образом і розчиняється в проекті нової української культурної ідентичності.

8. Які закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі простежує авторка? Як цей дискурс відроджується у моменти цивілізаційного вибору?
Леся Демська-Будзуляк простежує кілька стійких закономірностей розвитку європейського дискурсу в українській культурі, головною з яких є його циклічне повернення у переломні історичні моменти, коли українське суспільство та інтелігенція постають перед необхідністю цивілізаційного й культурного самовизначення. Європейський дискурс ніколи не існує безперервно й одноманітно: він активізується хвилеподібно, щоразу набуваючи нових форм, змістів і міфологем залежно від актуальних потреб національної культури.
Авторка показує, що на початкових етапах європейський дискурс виконує орієнтаційну та компенсаторну функцію. У бездержавній культурі Європа постає як ідеал і зовнішній критерій «нормальності» культурного розвитку - звідси домінування просвітницької міфологеми. Згодом, у період модернізації та кризи народницьких ідеалів, цей дискурс ускладнюється: Європа перестає бути лише зразком і перетворюється на простір внутрішніх конфліктів, естетичних експериментів і духовних пошуків, що зумовлює появу модерністичних і критичних образів Європи.
Ще одна закономірність полягає в тому, що європейський дискурс майже завжди супроводжується полемікою. Кожна нова інтерпретація Європи викликає реакцію -від ідеалізації до заперечення, від захоплення до страху перед культурною деградацією. Саме в цій напрузі між різними уявленнями формується українська культурна ідентичність, яка визначає себе через діалог або конфлікт із Європою.
У моменти цивілізаційного вибору - коли постає питання «куди рухається Україна» -європейський дискурс відроджується з особливою силою. Він стає інструментом переоцінки цінностей, перегляду традицій і формулювання нових культурних стратегій. У такі періоди Європа знову актуалізується як символ можливого майбутнього, але вже не обов’язково як об’єкт наслідування: дедалі частіше -як дзеркало для самопізнання або як досвід, що потребує критичного переосмислення.

1. Як співвідносяться поняття «європейський дискурс» і «українська культурна ідентичність» у статті? Чому, на думку авторки, образ Європи став ключовим для формування національної ідеї?
У статті Лесі Демської-Будзуляк європейський дискурс виступає як рефлексійна система, через яку українська інтелігенція пробувала визначити власну культурну ідентичність. Образ Європи став зеркалом, у якому думалася не стільки сама Європа, скільки Україна – її потенціал, слабкості, можливості розвитку. Авторка підкреслює: з середини XIX ст. українська національна ідея формувалася через відносини з Європою, бо саме вона уособлювала культурне, громадянське і гуманістичне ідеал, до якого прагнула українська еліта. Тобто Європа була орієнтиром цивілізаційного вибору, а не просто географічним чи політичним поняттям. Без цього зовнішнього ідеалу не можна було формулювати внутрішню національну програму.

2. Які чинники зумовили появу різних міфологем Європи («просвітницької», «модерністичної», «культурної», «ретроградної»)? Як вони взаємодіють між собою?
Виникнення різних міфологем Європи зумовлене:
- соціокультурною ситуацією (розпад імперій, підйом національних рухів);
- епохальними змінами в мистецтві (прихід модернізму, декадансу, символізму);
- політичними та філософськими впливами (емансипація, індивідуалізм, ідеї Ніцше, соціалізм);
- особистим досвідом інтелектуалів (перебування в Європі, знання мов, доступ до первинних джерел).
Ці міфологеми не існують ізольовано: вони конфліктують, доповнюють одна одну, іноді перетинаються. Наприклад, «Європа просвітницька» (Драгоманова) – це ідеал цивілізації, прогресу й освіти, а «Європа модерністична» (Вороного) – естетичний, містичний ірраціоналізм. Третя міфологема – «культурна Європа» (Леся Українка, Коцюбинський) – поєднує раціоналізм і естетичну глибину. Нарешті, «ретроградна Європа» (у критиків модернізму, як-от Єфремов) – це образ деградації, хвороби, морального занепаду. Всі вони функціонують як альтернативні проєкти культурної орієнтації.

3. У чому полягає специфіка рецепції ідей Просвітництва в українській культурі Кирило-Мефодіївського братства та Михайла Драгоманова?
Кирило-Мефодіївське братство сприйняло ідеї Просвітництва через призму панславізму: свобода, рівність, братерство мали реалізуватися не на рівні окремої нації, а в рамках слов’янської спільноти, яка сама по собі мала стати альтернативою західній Європі. Проте засади були європейські – прогрес, освіта, громадянська свобода.
Михайло Драгоманов, як наступник цієї традиції, вже безпосередньо ідеалізує Західну Європу, вважаючи її єдиним шляхом для України. Для нього Просвітництво – це запорука культурного та політичного розвитку. Він закликає до європеїзації через освіту, знання мов, наукові методи. Але його погляд – ідеалізований: Європа для нього – майже сакральний образ, а Україна – відстала, що потребує «цивілізаційного здоганяння».

4. Як авторка інтерпретує внесок Івана Франка у формування образу «емансипованої Європи»? Яке значення в цьому має його концепт взаємного культурного діалогу?
Іван Франко, на відміну від Драгоманова, відмовляється від однобічного наслідування Європи. Він формує образ «емансипованої Європи», у центрі якої – ідея звільнення людини: від тирани, від традицій, від патріархальності. Для нього XIX століття – це епоха емансипації (політичної, соціальної, жіночої).
Але найголовніше – Франко пропонує двосторонній культурний діалог: не лише «вносити Європу в Україну», а й «вносити Україну в Європу». Він через «Літературно-науковий вісник» знайомить європейську аудиторію з українською культурою, тим самим виводячи її з маргіналії. Це – стратегія культурної рівноправності, а не підпорядкування.

5. Чим «Європа ins Blau» Миколи Вороного відрізняється від попередніх уявлень про Європу? Як цей образ пов’язаний з українським модернізмом і декадансом?
«Європа ins Blau» (від нім. *ins Blaue hinein* – «у блакитну далечінь») – це естетизована, містична, ірраціональна Європа, що протиставляється раціоналістичній «просвітницькій Європі». У центрі – внутрішній світ особистості, пошук трансцендентного, прагнення до «далекого блакитного неба», тобто до чистої краси, форми, поетики.
Цей образ тісно пов’язаний з українським модернізмом і декадансом: він відкидає народницький утилітаризм, відмовляється від «літератури на службі нації», заявляючи про самодостатність мистецтва. Для «Молодої Музи» це – шлях до естетичної свободи, втілення богемного світогляду, філософії індивідуалізму. Європа тут – не соціальний ідеал, а духовна й художня референція.

6. Яким чином Леся Українка поєднала естетику нового мистецтва з національною ідеєю, утворивши власну модель «культурної Європи»?
Леся Українка – унікальна фігура, бо вона синтезувала раціоналізм просвітників і естетичну глибину модерністів. Її «культурна Європа» – це єдине культурне поле, де античність, християнська традиція, епоха Відродження, ідеї свободи й гуманізму – універсальні коди, доступні для всіх народів, включно з українцями.
Вона використовує європейські сюжети (Кассандра, Данте, Біблія), щоб говорити про українську трагедію свободи. Таким чином, національна ідея подається європейською мовою, що робить її зрозумілою світовій аудиторії. Як пише Михайло Євшан (цитується в статті), саме Леся Українка «відчинила двері до Європи» для української поезії. Вона не відкидає національне, а універсалізує його через європейську культурну пам’ять.

7. Як трансформується образ Європи у творчості Михайла Коцюбинського та Ольги Кобилянської? Чому для них Європа стає простором філософських і психологічних пошуків?
Коцюбинський і Кобилянська – представники нового покоління після 1895 р., яке відкидає народницьку схематичність. Для них Європа – це лабораторія сучасних ідей: від психології (Ібсен, Гамсун) до філософії (Ніцше, Бергсон).
Коцюбинський в листах зазначає: він віддає перевагу «європейській літературі» над слов’янською, бо в ній – широкі горизонти, глибина стилю, складність психології. Європа для нього – не ідеологія, а мистецька майстерність, простір філософських та екзистенційних роздумів. Те саме – у Кобилянської: її героїні (наприклад, у «Царівні») – це образи нової жінки, що шукають внутрішньої свободи, виходячи з патріархального тиску, – тема, властива європейській літературі того часу.

8. Як у тексті представлено полеміку між модерністами й народниками щодо «здеградованої» або «антихудожньої» Європи (С. Єфремов, Ю. Кміть)?
Для критиків модернізму – С. Єфремова та Ю. Кметя – Європа кінця XIX ст. – це «анормальний», «деградований» світ, де панує індивідуалізм, ірраціональність, моральний розпад. Вони звинувачують модерністів у відмові від соціальної відповідальності, у культі форми, у захопленні «хворобливою» естетикою (Бодлер, Ніцше).
Особливо різко вони ставляться до символізму й декадентства, які вважають «антихудожніми», бо вони «не служать народу». Для них це – загроза національній культурі, яка має бути реалістичною, громадянською, народною.
Леся Українка у листі до матері спростовує цю критику: вона пояснює, що декадентство – це реакція на історичну кризу, а не просто «модна хвороба».

9. Яким постає «образ Європи» в концепції журналу «Українська хата»? Чому для «хатян» важливо було не наслідувати, а переосмислювати європейський досвід?
Для «хатян» (М. Євшан, М. Сріблянський тощо) Європа вже не є ідеалом. Вони критикують сліпе копіювання, бо воно «зубожило» український народ. Вони закликають не до імітації, а до створення власної культури, хоч і з використанням європейських методів.
Їх концепція – національна автентичність через культурну зрілість. Європа для них – зрозуміле тло, а не мета. Вони відкидають модерністську відірваність від народу, але й народницьку схематичність. Їхній підхід – критичний, рефлексивний: Європу треба осмислювати, а не боготворити.

10. Які закономірності розвитку європейського дискурсу в українській культурі простежує авторка? Як цей дискурс відроджується у моменти цивілізаційного вибору?
Авторка робить ключовий висновок: європейський дискурс активізується в Україні завжди тоді, коли нація (чи її інтелектуальна еліта) стикається з цивілізаційним вибором – між Європою та позаєвропейським світом (російським, імперським, авторитарним).
Цей дискурс не є статичним: він міняє форму – від ідеалізації (Драгоманов) до критики («Українська хата»), від раціоналізму до містики. Але завжди залишається інструментом самовизначення.
Крім того, авторка зазначає: цикли повторюються – європейський дискурс виникав у 1920-х, у шістдесятників, і знову актуалізується у сучасній Україні. Тобто це – структурна особливість української культурної ідентичності: ми визначаємо себе через Європу, навіть коли критикуємо її.