Історія української літератури к.ХІХ-поч. ХХ ст. ( ...

Стратегії реалізації «європейськості», запропоновані та втілені в інтелектуальній діяльності Михайла Драгоманова і Лесі Українки, можна вважати успішними, оскільки вони заклали фундамент для подальшого утвердження європейських цінностей в українській культурі, освіті та суспільно-політичній думці. Обидва мислителі розуміли, що справжня модернізація нації можлива лише за умови поєднання національної самобутності з демократичними і гуманістичними принципами європейської цивілізації. Михайло Драгоманов, будучи політичним мислителем, ученим і публіцистом, послідовно виступав проти обмеженого, замкненого українофільства, наголошуючи на необхідності виходу України у широкий культурний і політичний простір Європи. Він переконував сучасників, що українська інтелігенція має бути відкритою до іноземних мов, літератури та наукової думки, адже тільки через цей контакт можливо сформувати освічене, свідоме й відповідальне громадянство. Драгоманов розглядав європейськість не як просте наслідування Заходу, а як активне засвоєння прогресивних ідей свободи, прав людини, громадянського суспільства та конституційності.
Леся Українка, вихована в середовищі, де панували ці ідеї, стала їхнім гідним продовжувачем і практичним втіленням. Вона не лише перейняла інтелектуальну позицію свого дядька, а й розвинула її у власному творчому та громадському досвіді. У своїх листах Леся Українка із захопленням писала про поширення серед київської молоді інтересу до європейських мов і літератур, підтримувала ідею перекладів найкращих творів європейських авторів, розуміючи, що саме через культурний діалог можна наблизити Україну до спільних європейських цінностей. Її художня творчість - драматургія, поезія, публіцистика - стала прикладом того, як національна ідея може поєднуватися з універсальними ідеалами свободи, гідності, людських прав і рівності.
Вплив цих двох постатей виявився далекосяжним: їхні погляди сприяли формуванню української інтелектуальної традиції, зорієнтованої на Європу, а їхня спадщина стала духовною основою сучасного українського європейського вибору. І хоча за життя Драгоманова й Лесі Українки політичні умови не дозволили повністю реалізувати їхні ідеї, вони проросли в наступних поколіннях - у національно-визвольних рухах XX століття, у процесах державотворення та в сьогоднішньому прагненні України стати повноправною частиною європейської спільноти.

Ідеї гуманізму, верховенства права, громадянських свобод і культурної відкритості, які відстоювали Михайло Драгоманов та Леся Українка, сьогодні сприймаються не лише як частина історичної спадщини, а як практичний інструмент модернізації українського суспільства. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття поняття «європейськість» для українських інтелектуалів означало відкритість до світового інтелектуального обміну, засвоєння демократичних і правових принципів, розвиток гуманістичних ідей і культури освіти. Михайло Драгоманов розглядав європеїзацію як шлях до оновлення української нації: через освіту, переклади, розвиток мовної культури та поширення ідей парламентаризму і місцевого самоврядування. Леся Українка, у свою чергу, утверджувала європейськість через літературну творчість, переклади та участь у культурних ініціативах, що відкривали Україну світові. Драгоманов послідовно наголошував на потребі прямого контакту з європейською інтелектуальною думкою. Він вважав, що освічена людина не може вважати себе повноцінно культурною, якщо не володіє кількома європейськими мовами. Його концепція передбачала не лише культурну, а й політичну модернізацію – через демократизацію суспільства, розбудову самоврядування та поширення ідей просвітництва. Хоча в його час реалізація цих ідей була обмежена імперськими умовами, у довгостроковій перспективі вони стали основою української ліберальної традиції й натхненням для подальших реформаторів. Леся Українка втілювала європейськість через мистецтво слова. Її переклади, зацікавлення європейською літературою, активна участь у культурному житті сприяли поширенню європейських цінностей серед української молоді. Вона утвердила в українській літературі новий тип мислення – раціональний, інтернаціональний, зорієнтований на гуманізм і свободу особистості. Її стратегія виявилася надзвичайно ефективною в культурному сенсі: вона створила ціннісний і моральний фундамент, на якому згодом будувалася модерна українська культура.
Михайло Драгоманов і Леся Українка репрезентують дві взаємопов’язані моделі реалізації європейськості: інституційно-політичну й культурно-гуманістичну. Їхній спадок залишається надзвичайно актуальним і сьогодні: ідеї Драгоманова перегукуються з сучасними реформами у сфері освіти, права та місцевого самоврядування, тоді як творчість Лесі Українки легітимізує європейські цінності через культуру й мистецтво. Можна стверджувати, що успішність стратегій реалізації «європейськості» обох інтелектуалів полягає у їхній взаємодоповнюваності. Драгоманов створив теоретичний фундамент політичної модернізації, а Леся Українка забезпечила її культурне осмислення й моральне підґрунтя. Їхній досвід доводить, що справжня європеїзація можлива лише тоді, коли інституційні зміни поєднуються з глибокими культурними трансформаціями.