Біохімія 102 хімія ...

ферменти класу оксидоредуктаз, які каталізують реакції відщеплення Гідрогену від одного субстрату і перенос його на інші. Приймають участь у процесах катаболізму всіх типів поживних речовин. Коферментам Д., які виступають акцепторами атомів Гідрогену, служать НАД, НАДФ, ФАД, ФМН. Реакції за участю Д. лежать в основі біологічного окиснення, якеміцно зв'язане іззабезпеченням клітин енергією. Реакції, що каталізують Д., як правило, оборотні, тому деякі Д. приймають участь у відновлюючих біосинтетичних процесах. Найпоширеніша і добре вивчена є алкогольдегідрогеназа. Відіграє важливу роль у спиртовому бродінні.

стероїдний гормон хребетних, виробляється корою наднирників. Регулює водно-сольовий обмін в організмі (мінералокортикоїд). Проміжний продукт біосинтезу кортикостерону і альдостерону.

моноцукорид із групи дезоксицукрів; входить до складу дeзоксирибонуклеїнових кислот (ДНК) − матеріальних носіїв спадковості.

У ДНК існує в фуранозній формі, перший атом Карбону Д. зв'язаний з азотистою основою, а С₃ і С₅ атоми утворюють естерний зв'язок із залишками фосфатної кислоти, формуючи вуглеводно-фосфатний скелет ДНК. Біосинтез Д. в організмі відбувається на рівні рибонуклеотидів у присутності АТФ, в якості відновлюючого агента виступає НАДФ·Н і білок тіоредоксин, що містить меркаптогрупи.

ферменти класу гідролаз і групи нуклеаз, які каталізують реакції розщеплення фосфоетерних зв'язків в полінуклеотидному ланцюзі ДНК. Широко розповсюджені в клітинах тварин, рослин і мікроорганізмів. Приймають участь в регуляції розпаду і синтезу ДНК в клітинах, а також в репарації молекул ДНК шляхом вилучення пошкоджених ділянок полінуклеотидного ланцюга.

нуклеїнові кислоти, які містять в якості вуглеводного компоненту дизоксирибозу, а в якості азотистих основ аденін (А), гуанін (Г), цитозин (Ц), тимін (Т).

Присутні в клітинах будь-якого організму, а також входять до складу багатьох вірусів. Первинна структура молекули ДНК (послідовність нуклеотидів в нерозгалуженому полінуклеотидному ланцюзі) суворо індивідуальна і специфічна для кожної природної ДНК і відображає кодову форму запису біологічної інформації (генетичний код).

нуклеотиди, які містять вуглеводдезоксирибозу, пуринову (аденін або гуанін) основу і залишки фосфатної кислоти; мономери, із яких побудовані ДНК. В живих організмах синтез Д. здійснюється із рибонуклеотидів (на рівні нуклеозиддифосфатів) шляхом прямого відновлення на 2-вуглецевому атомірибози багатоферментною системою, що включає білок тіоредоксин і відновлений НАДФ; у окремих організмах відбувається відновлення нуклеозидтрифосфату за участю кобаламіну (вітаміну В₁₂). Біосинтез тимідилової кислоти відбувається в результаті метилювання дезоксиуридилової кислоти. Синтез дезоксирибонулеотидтрифосфатів − безпосередних попередників ДНК - з вершується в реакціях фосфорилювання дезоксирибонуклеозид моно- і дифосфатів за участю АТФ.

моноцукориди, в яких одна або декілька гідроксильних груп заміщені атомами Гідрогену, наприклад дезоксирибоза.

поліцукориди, які побудовані із залишків α-D-глюкози з 1→6-глікозидними зв'язками в ланцюгах і 1→3, або 1→4в розгалуженнях. Частково гідролізовані Д. з молекулярною масою 40000-80000 використовують в якості кровозамінників. Поперечнозшиті Д. - сефадекси, використовують для гель-хроматографії.

продукти часткового розпаду поліцукоридів (крохмалю, глікогену). В організмі утворюються під дією амілаз і глікогенфосфорилази. Володіють більш високим засвоєнням у порівнянні з поліцукоридами із яких утворюються.

втрата природної (нативної) конфігурації молекулами білків, нуклеїнових кислот та ін біополімерів у результаті нагрівання, хімічної обробки і т.п. Обумовлена розривом нековалентних (слабких) зв'язків у молекулах біополімерів (слабкими зв'язками підтримується просторова структура біополімерів). Звичайно супроводжується втратою активності: ферментативної, гормональної та ін. Може бути повною і частковою, оборотною і необоротною Д.,не порушує міцних ковалентних хімічних зв'язків, алерозкриванняглобулярної структури робить доступними для розчинів і хімічних реагентів радикали, що знаходяться всередині молекули. Зокрема, Д. полегшує дію протеолітичних ферментів, відкриваючи їмдоступ до всіх частин молекули білка. Оборотну Д. нуклеїнових кислот використовують для їх молекулярної гібридизації.

елемент структури комплексу Гольджі у вигляді стопки дископодібних цистерн. Для диктіосоми характерна полярність: мембрани із двох її сторін мають різну текучість і молекулярний склад. Два полюси диктіосоми називають цис- та транс-стороною.

Цис-сторона диктіосоми зазвичай ввігнута та повернута у сторону ендоплазматичного ретикулуму і працює як «приймальний пункт» для речовин: везикули, що відшнуровуються від ендоплазматичного ретикулуму зливаються із цією частиною апарату Гольджі, вивільняючи свій вміст у порожнину цистерни. Транс-сторона має випуклу форму і повернута в сторону плазмалеми клітини, вона працює як «відправний пункт»: на цьому боці диктіосоми речовини сортуються і пакуються у транспортні везикули, що переносять свій вміст до місць призначення (наприклад, речовини, що повинні секретуватись траснпортуються до плазмалеми).

У цистернах диктіосом речовини, що надійшли із ендоплазматичного ретикулуму зазнають модифікації, ферменти, наприклад, перебудовують вуглеводні залишки глікопротеїнів. Крім того апарат Гольджі самостійно синтезує деякі речовини, зокрема пектини, що входять до клітинної стінки рослин.Різні цистерни диктіосоми містять набори ферментів, таким чином реакції в апараті Гольджі проходять постадійно.

складні вуглеводи, які складаються з двох залишків моноцукоридів. При їх утворенні дві молекули моноцукоридів втрачають частку води та з'єднуються між собою через кисень. Їх формула С₁₂Н₂₂О₁₁.

шестиатомний аліфатичний спирт. Міститься в дріжджах і деяких вищих рослинах. При окисненні дає галактозу і слизеву кислоту. Використовується для виготовлення бактеріальних середовищ.