Біологія мисливських ...

розділ зоології, що вивчає земноводних.

ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), яка пов’язана з біоценозом обміном речовин та енергії. Біогеоценоз є структурною частиною ландшафту. Основна функція біогеоценозу полягає у підтримці кругообігу в конкретних географічних умовах. Сукупність живих компонентів у біогеоценозі – це біоценоз, а неживих, що є середовищем існування перших – це біотоп. Біогеоценоз виділяють як територіально відносно однорідну ділянку зі своїми горизонтальними і вертикальними межами, тому його вважають екосистемою найменшого (елементарного) рангу. Біогеоценозами є поля, луки, ліси, водойми.

історично сформований комплекс живих організмів та середовища їх існування певної ландшафтно-географічної зони. Це великий системно-географічний підрозділ у межах географічної зони, що утворює групу тотожного типу біотичних угруповань, які взаємодіють з регіональним макрокліматом і субстратом. Приклади біомів хвойні, широколистяні та мішані ліси, степи тощо. За схемою Ю. Одума, Земля поділяється на 10 біомів: тундри (арктичні та альпійські), північні хвойні ліси, листопадні ліси помірної зони, степи помірної зони, тропічні степи і савани, чапаралі та жорстколистяні ліси, пустелі, напіввічнозелені сезонні тропічні ліси, тропічні ліси, тропічне рідколісся. Близькими за значенням термінами є «біогеографічна зона» та біота стосовно великих за розмірами територій (зазвичай природних зон).

це різноманітність живих організмів із усіх джерел, включаючи наземні і водні екосистеми та екокомплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами та між екосистемами.

оболонка земної кулі, в якій існує або існувало життя. Займає частину земної кори, атмосфери і гідросфери, склад, структура та енергетика яких пов’язані з минулою чи сучасною діяльністю живих організмів. В біосфері відбувається перетворення сонячної енергії і нагромадження її в органічній речовині.

історично сформований комплекс рослин, тварин, грибів та мікроорганізмів, які об’єднані загальною областю поширення та населяють певну територію (акваторію), але не завжди екологічно взаємопов’язані (як це має місце у біоценозі).

це всі ті організми, які були занесені людиною, водою, тваринами тощо та пристосувалися до нових умов існування (наприклад: фауна: шакал, собака єнотоподібний, ондатра, лань, зубр; флора (понад 400 видів): клен татарський, лобода садова, маслинка вузьколиста, портулак городній та інші).

умовний показник, який відображує здатність популяції до розмноження, розвитку та виживання при оптимальних екологічних умовах (тобто до збільшення чисельності при відсутності лімітуючих факторів; відрізняється характерною для даного виду швидкості розмноження. Цей показник відображає теоретичний максимум нащадків від однієї пари за одиницю часу (за рік; за життєвий цикл).

взаємовідносини між особинами в популяціях та між популяціями в біотичних угрупованнях, що виникають внаслідок дії екологічних чинників біогенного походження і впливають на життєдіяльність живих організмів. За характером дії біотичні взаємодії можуть бути прямими (безпосередніми) та опосередкованими (через хімічні агенти, експлуатацію тих чи інших ресурсів, зміни умов довкілля тощо). За наслідками біотичні взаємодії можуть бути негативними (конкуренція), взаємовигідними (симбіоз), вигідними для одних і негативними для інших (паразитизм, хижацтво), нейтральним для обох (нейтралізм), нейтральними для одних і вигідними (коменсалізм) або негативними (аменсалізм) для інших.

сукупність факторів органічного світу (рослинність, тваринне населення, вплив людини), які визначають умови існування організмів у тій чи іншій місцевості.