Політична психологія

процес включення індивіда в суспільство через оснащення його досвідом поколінь, закріпленим у культурі. Це перетворення людини на особистість через засвоєння системи соціальних ролей. 

сфера діяльності, в межах якої здійснюється реалізація індивідами та соціальними групами власних потреб за допомогою влади через управлінську діяльність.

процес включення індивіда в політичну систему через оснащення його досвідом цієї системи, закріпленого в політичній культурі. Це процес взаємодії індивіда та політичної системи, метою якого є адаптація індивіда до даної системи, перетворення його на громадянина. На загальносоціальному рівні на людину діють макросоціальні та макрополітичні фактори. Вона оцінює їх і формує відношення до даного суспільства та політичної системи. На соціально-психологічному рівні на основі безпосереднього спілкування людина формує емоційне відношення до елементів політичної системи на побутовому рівні. На індивідуальному рівні формуються потреби, мотиви, настанови та стереотипи, які керують свідомістю і поведінкою людини в політиці. Результатом політичної соціалізації є політична активність, пасивність чи вітчудження. В результаті політичної соціалізації формується політична свідомість і політична поведінка особистості.

процес вироблення системи уявлень суб’єкта про себе в соціально-політичному плані, на основі якої будуються від­носини з іншими суб’єктами та об’єктами політики. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча.

історичний досвід, пам’ять соціальних спільнот і окремих індивідів у сфері політики, її орієнтації впливають на політичну пове­дінку. Серед «чистих» типів політичної культури виділяють – патріархальний, підданицький,  активістський. Серед  змішаних найвідоміший тип громадянсь­кої культури.

включає 3 блоки: політичне сприйняття (наприклад, політичної інформації), політичне мислення (обмірковування політичної інфор­мації та прийняття політичних рішень), політичні почуття (емоційна оцінка висновків політичного мислення).

результат функціонування трьох блоків, політичної свідомості, підсвідомого та культури. Це зовнішній бік політичної діяльності. На вищому рівні, це діяльність по координації чужих інтересів у межах суспільства. На середньому рівні – діяльність із політичної демонстрації власних інтересів. На нижчому рівні – політична соціалізація (засвоєння політичної культури). Середній рівень – активність політичних партій, функці­онерів політичних організацій. Нижчий рівень характерний для рядових грома­дян. Вищий рівень політичної поведінки для лідерів характеризує професіона­лів – політиків.

це колективно успадковані форми сприйняття та розуміння. До архетипічних фігур відносяться мати, батько, дитина, правитель, священик, лікар, учитель, герой, злочинець тощо. За К.Г. Юнгом, несвідоме чоловіка персоніфікується в жіночому образі (anima), а жіноче в чоловічому (animus). Ці архетипічні форми можуть втілюватись в будь-якій архетипічній фігурі. Архетипічні ситуації включають народження, статеву зрілість, залицяння, статевий зв’язок, шлюб, смерть. Архетипічні символи  складають матеріал міфології, релігії, мистецтва, снобачень. Архетипічні ідеї є абстрактними версіями символічних тем.

це контактна, зовні неорганізована спільнота, що відрізняється високою мірою конформізму індивідів, які її складають і діють надто емоційно й одностайно.

некритичне підкорення ідеалізованим авторитетам власної групи; некритичне настановлення до офіційної влади, ідентифі­кація з владою.