Глосарій з курсу
Екологічна освіта — цілеспрямований і безперервний процес формування знань, умінь, цінностей і моделей поведінки, спрямованих на усвідомлення взаємозв’язків у системі «людина — суспільство — природа» та забезпечення сталого розвитку.
Екологічна культура — інтегрована характеристика особистості та суспільства, що відображає рівень екологічних знань, ціннісних орієнтацій, норм поведінки і практичної діяльності, спрямованих на збереження довкілля та відповідальне природокористування.
Екологічна свідомість — форма суспільної та індивідуальної свідомості, яка відображає ставлення людини до природи, усвідомлення екологічних проблем і власної відповідальності за стан довкілля.
Екологічна етика — галузь етичного знання, що досліджує моральні засади взаємодії людини з природою, визначає цінності, норми та принципи екологічно відповідальної поведінки.
Сталий розвиток — модель розвитку суспільства, що забезпечує задоволення потреб сучасного покоління без загрози можливостям майбутніх поколінь задовольняти власні потреби, поєднуючи економічні, соціальні та екологічні складові.
Екологічні цінності — сукупність переконань і пріоритетів, які визначають значущість природи, життя, здоров’я та екологічної безпеки як основи сталого розвитку.
Екологічна відповідальність — усвідомлена готовність особистості, суспільства або держави відповідати за наслідки своєї діяльності щодо довкілля та приймати рішення з урахуванням екологічних ризиків.
Екологічні ризики — ймовірність виникнення негативних наслідків для довкілля і здоров’я людини внаслідок природних або антропогенних чинників.
Принцип обережності — етичний і правовий принцип, згідно з яким відсутність повної наукової визначеності не може бути підставою для відкладення заходів щодо запобігання екологічній шкоді.
Антропоцентризм — етичний підхід, що розглядає людину як центральну цінність, а природу — як ресурс для задоволення людських потреб.
Біоцентризм — етична концепція, що визнає самоцінність усіх живих організмів незалежно від їх користі для людини.
Екоцентризм — підхід, за яким моральна цінність надається цілісним екосистемам, а людина розглядається як їх складова частина.
Гуманізм у природокористуванні — система поглядів, що ґрунтується на повазі до життя, гідності людини та відповідальному ставленні до природи.
Міжпоколінна відповідальність — моральний обов’язок сучасного покоління зберігати природні ресурси і якість довкілля для майбутніх поколінь.
Раціональне природокористування — використання природних ресурсів у спосіб, що забезпечує їх відтворення, мінімізує негативний вплив на довкілля та відповідає принципам сталого розвитку.
Екологічна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів людини і суспільства від загроз, що виникають унаслідок порушення рівноваги в довкіллі.
Громадянська екологічна активність — участь громадян у прийнятті рішень, реалізації ініціатив і заходів, спрямованих на охорону довкілля та забезпечення екологічних прав.
Екологічне виховання — складова екологічної освіти, спрямована на формування екологічних цінностей, переконань і моделей поведінки з раннього віку та протягом життя.
Формальна екологічна освіта — освіта, що реалізується в закладах освіти відповідно до державних стандартів і навчальних програм.
Неформальна екологічна освіта — організована освітня діяльність поза межами формальної освіти, спрямована на розвиток екологічної культури та практичних навичок.
Інформальна екологічна освіта — процес набуття екологічних знань і цінностей у повсякденному житті через досвід, спілкування, медіа та самоосвіту.
Здоров’язбережувальний спосіб життя — сукупність поведінкових практик, спрямованих на збереження і зміцнення фізичного, психічного та соціального здоров’я людини у взаємодії з довкіллям.
Екологічно відповідальний спосіб життя — стиль життя, що передбачає свідоме зменшення негативного впливу на довкілля через раціональне споживання, екологічні звички та активну громадянську позицію.
| Wszystkie kategorie |