Проблема дослідження

 

Будь-яке дослідження розпочинається з будови проблеми. Проблема - це протиріччя між знаннями про потреби людей в будь-яких результативних практичних чи теоретичних діях і незнання шляхів і засобів їх реалізації. Вирішити проблему -означає отримати нові знання або створити теоретичну модель, яка б пояснювала те чи інше явище, виявити фактори, які впливали б на розвиток явищ в бажаному напрямі. Наукова проблема - це конкретне питання, яке виникає тоді, коли наявних знань недостатньо для вирішення якоїсь задачі і не відомий спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання. Щодо її структури, то - це система, яка має центральне і додаткові питання; відповіді, щоб вирішити центральне питання. На основі проблеми формулюється тема як найменування того аспекту проблеми, якого вимагає дослідження.

Сутність наукової проблеми - відобра­ження наявних суперечностей пізнання, які мо­жуть бути розв'язані тільки засобами наукового дослідження.

 

Вважається, що проблема - те ж питання, тільки важливіше і складніше. Це так і не так, оскільки специфічною рисою проблеми є те, що для її розв'язання треба вийти за рамки старого, вже досягнутого знання. Щодо ж питання взагалі, то для відповіді на нього цілком вистачить старого знання, тобто для науки питання не є проблемою. Для з'ясування стану розробки обраної теми складається короткий огляд літератури, з якого можна зробити висновок, що дана тема ще не розкрита (розкрита лише частково, або не в тому аспекті) і тому вимагає подальшого розроблення. Якщо такий висновок не випливає логічно з огляду, то дисертанту немає сенсу розробляти обрану тему. Огляд літератури за темою демонструє ґрунтовне ознайомлення дисер­танта зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, критично їх розглядати. Від формулювання наукової проблеми і доведення, що частина проблеми, котра є темою даної дисертаційної праці, ще не розроблена і не висвітлена у спеціальній літературі, логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також зазначення конкретних завдань, які вирі­шуватимуться відповідно до визначеної мети. Це звичайно роб­лять у формі перерахунку (вивчити..., описати..., встановити..., виявити..., вивести залежність... і т. ін.). Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня.

 

Джерело проблеми - труднощі, які вини­кають у практичній діяльності.

 

Спочатку потрібно перевести проблемну ситуацію у формулювання проблеми, яку потрібно досліджувати. Для цього потрібно виконати спеціальну теоретичну роботу: установити наявність даної проблеми; наявність показника, який кількісно чи якісно характеризує дану проблему; наявність обліку і ста­тистики за цим показником; виділити найбільш суттєві елементи чи фактори проблеми; відокремити уже відомі елементи проб­лемної ситуації, які не потребують спеціального аналізу і висту­пають як інформаційна база для розгляду невідомих елементів; виділити в проблемній ситуації головні і другорядні компоненти, щоб визначити основний напрям дослідницького пошуку; проаналізувати вирішення аналогічних проблем. З цією метою необхідно вивчити всю літературу з даного питання. Провести бесіду з компетентними людьми — експертами. У ролі експертів виступають - спеціалісти-вчені або досвідчені практики.

 

Наукова проблема є результатом гли­бокого вивчення загального стану педагогічної теорії та практики у тій чи іншій галузі.

 

Щоб успішно вирішити обрану проблему, дослідник повинен в першу чергу мати якнайповніше уявлення про все те, що вже було зроблено його попередниками. Для цього ретельно аналізуються доступні для дослідника нормативні (постанови, накази, інструкції*) і патентні (описи патентів і винаходів) доку­менти, вивчаються літературні джерела (книги, журнали, наукові збірники, архівні документи), статистичні матеріали (це можуть бути результати соціологічних опитувань, результати успіш­ності, результати тестувань тощо). Вивчення стану проблеми слід починати з найбільш ґрунтовної публікації (це може бути монографія, дисертація, тематичний збірник наукових праць і т.ін.), яка є найбільш близькою до обраної для дослідження проблеми. Під час ознайомлення з нею може виявитись, що у тексті, у підрядкових посиланнях та у переліку використаної літератури наведено цілий ряд праць, потрібних для подальшого опрацювання з метою ознайомлення із станом обраної для дослідження проблеми.

Результатом цього етапу дослідження повинен стати бібліографічний список опрацьованих літературних джерел, ви­писки із опрацьованих матеріалів, конспект опрацьованих мате­ріалів чи реферат.

Результати ознайомлення із станом проблеми можуть показати, цю обрана для дослідження проблема вже вивчена, описана і знайшла широке практичне застосування. У такому разі вивчення стану проблеми запобігає подальшій даремній роботі над вирішенням вже дослідженої задачі. Може статися і гак, що обрана для дослідження проблема вивчена ще не пов­ністю, деякі її питання досліджені поверхово і побіжно. До того ж дослідник може і не погодитись з деякими положеннями раніше проведених досліджень. Тому наявні у друкованих дже­релах відомості не можуть стати перепоною для проведення нового дослідження, їх докладне вивчення може викликати необ­хідність у деяких змінах попередньо сформульованої назви проб­леми (теми) дослідження.

Попереднє формулювання проблеми наукового дослід­ження ще не завжди є остаточним. Вивчення стану обраної для дослідження проблеми визначає ті її аспекти, які вже вирішені раніше, і дає можливість чітко окреслити ті питання, які ще потребують свого вирішення. Відповідно до цього формулю­вання проблеми може дещо звужуватись (чи навпаки, розширю­ватись), а її назва відповідним чином уточнюватись.

На основі попереднього аналізу розробляється програма дослідження даної проблеми. Програма дослідження включає такі розділи:

ü теоретичний (цілі задачі, предмет і об'єкт дослід­ження, визначення понять);

ü методичний (обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збору даних, методи обробки і аналізу даних);

ü організаційний (план дослідження, порядок дослідження підрозділів).

Формулювання проблеми спричиняє вибір певного об'єкту дослідження - широкого, інтегрального поняття (це може бути педагогічний процес в цілому; чи сфера соціальної дійс­ності; чи певні соціально-педагогічні відношення, що містять в собі педагогічні суперечності). Іншими словами, об'єктом може бути все те, що так чи інакше містить педагогічні суперечності і спричиняє проблемну ситуацію. Об'єкт дослідження - це те, на що спрямований процес пізнання.

Теми і проблеми досліджень виникають з потреб розвитку суспільства. Дуже часто вони пов'язуються з необхідністю усунення певних протиріч у житті суспільства, в освіті, у вироб­ничих процесах та ін. Тому для вибору теми чи проблеми дослідження аналізують за літературою чи практичним досвідом такі протиріччя і в загальних рисах визначають майбутні резуль­тати дослідження. Важливим критерієм вибору теми дослід­ження може стати наявність у самих дослідників достатнього досвіду та творчого потенціалу для її вирішення. Цілком очевид­но, що у даному разі повинна враховуватись і наявність потріб­ної для майбутнього дослідження матеріальної бази, відповідних технічних засобів і т. ін.

Одним із основних критеріїв існування проблеми може бути наявність об'єктивно існуючих суперечностей, які можна розв'я­зати засобами науки. Якщо така суперечність є, це означає, що є й проблема, яку варто дослідити. Наприклад, як суперечності, що є нині в системі освіти, можна виділити такі: суперечність між об'єктивною необхідністю підготовки висококваліфікованих фахівців і наявною практикою їх підготовки у вищій школі з використанням традиційних форм і методів навчання; супереч­ність між посиленням вимог до самостійної роботи учнів чи студентів і недостатнім рівнем їх знань і вмінь з організації самостійної пізнавальної діяльності тощо.

Таким чином, мова, як правило, йде про об'єктивно існуючі суперечності між потребами і можливостями, між новими вимо­гами і системою, що склалася, між необхідністю і наявністю способів і засобів, які дають можливість реалізувати щось в но­вих умовах, і т. ін.

Проблема, яка випливає з виявлених суперечностей, повинна бути актуальною, відображати те нове, що входить або повинно ввійти в життя. Такими нині є проблеми, пов'язані з гуманізацією, фундаменталізацією, демократизацією й інформатизацією освіти, врахуванням індивідуальних особливостей і реалізацією можли­востей кожного учня, реалізацією проблемного та особистісно орієнтованого чи розвивального навчання, формуванням вихо­вуючого середовища в школі і мікрорайоні, комплексною профі­лактикою і реабілітацією неповнолітніх тощо.

Ще одна обставина, яку обов'язково треба враховувати при визначенні проблеми, - це розуміння різниці між науковою проблемою і практичним завданням. У такій науці як педагогіка, що вивчає особливий вид практичної діяльності, дослідник йде безпосередньо або опосередковано від запитів педагогічної практики, і в кінцевому рахунку розв'язання будь-якої наукової проблеми сприяє поліпшенню практичної діяльності. Однак сам запит практики не є ще науковою проблемою. Він служить стимулом для пошуку наукових засобів розв'язання задачі і тому передбачає звернення до науки. До того ж практичне завдання розв'язується не лише засобами науки. Створення нормальних фінансово-економічних і матеріально-технічних умов у школі — справа практики: менеджерів, економістів, політиків. Ніяка наука не допоможе дітям вчитися, коли вони не мають підруч­ників, коли взимку температура в класах опускається нижче 10 °С, чи коли в них над головою тече дах.

Загальні соціальні завдання в галузі освіти конкретизуються визначенням тих практичних питань, які потрібно вирішити у діяльності навчальних закладів. Однак далеко не всі з них скла­дають педагогічні проблеми. Окремі практичні завдання можна вирішити засобами інтенсифікації праці вчителів, упроваджен­ням нових технологій, передового досвіду навчання і виховання тощо. Якщо наявних засобів недостатньо, виникає педагогічна проблема, яка вимагає проведення відповідного дослідження. Його актуальність, окрім практичних потреб освіти, характери­зується недостатністю тих чи інших наукових знань, на збага­чення і доповнення яких спрямована така пошукова робота.

Такі слова в назвах дисертацій, як "удосконалення", "подо­лання" (наприклад, неуспішності чи невихованості учнів), "підви­щення рівня", "застосування" чогось і т. ін., відносяться до сфери практики. Наприклад, проблема для науки полягає не в тому, щоб оптимізувати процес навчання, а в тому, щоб з'ясувати, які умови сприяють оптимізації і якими мають бути основні етапи і методи роботи, що забезпечують успіх у цій справі.

Подолання відставання і неуспішності школярів - суто практичне завдання. Але для його розв'язання може знадобитися наукове знання, причому не лише педагогічне. Якщо відставання зумовлене особливостями психіки учня, наприклад, його темпе­раменту, темпу засвоєння матеріалу, властивостями характеру взагалі, і якщо ці властивості типові - тоді це поле вивчення для психолога, який відповідним чином сформулює наукову проб­лему. Якщо учень відстає в навчанні просто через невлашто­ваність побуту, наприклад, п'янство батьків, і це носить масовий характер - проблему вивчає соціолог. Якщо ж учень у букваль­ному розумінні слова не встигає за класом через пропуски занять через хворобу, а догнати інших він не може тому, що його не вчили самостійно вчитися, - тоді за справу береться дидактика. Але наукова проблема виглядатиме не так, як практичне завдання. Є варіанти. Можна обрати, наприклад, одну з трьох проблем: проблему виявлення і визначення умов і методів формування у школярів навчальних умінь і навичок, проблему формування в них пізнавальної самостійності або ж проблему опрацювання спо­собів діагностики відставання учнів у навчанні.

Таким чином, практичне завдання і наукова проблема не співвідносяться одне з одним прямолінійно, "одне до одного".

Етап уточнення формулювання проблеми необхідний, оскільки в науці часто буває незрозумілим, чи правильно постав­лене в ній питання чи ні, тобто чи можлива у принципі істинна відповідь з даної проблеми чи ні. У такому випадку спочатку слід перевірити істинність всіх передумов. Якщо всі вони вияв­ляються істинними, то питання вважається правильним. Якщо хоча б одна передумова хибна, то воно неправильне. Спочатку слід перевірити передумови існування об'єктів, потім їхні властивості і відношення, про які говориться у питанні.

 

 

Ступінь коректності проблеми значною мірою залежить від смислу використовуваних понять, їхній аналіз допоможе виявити немало прихованих умов існування об'єктів. Кожен використаний науковий термін повинен бути явно і чітко визначений як для самого автора, так і для опонентів, тим більше це необхідно у процесі роботи над формулюванням питань, які містяться в поставленій проблемі. Можна роки затратити на суперечки з опонентами, відповідаючи на запитання: "Педагогіка — це наука чи мистецтво?", якщо не уточнити, що таке наука і що таке мистецтво. До подібного типу запитань відносяться, наприклад, і такі: "Чи вміє машина мислити і чи може комп'ютер заміняти учителя?", "Чи є на світі справжня любов?", "Чи правильним є вираз, що діти - наше щастя?" Нескінченні суперечки пород­жуються неправильною постановкою проблемних запитань, відсутністю однозначних означень понять, які використовуються. Якщо проблемне запитання поставлене неправильно, на нього ніколи не одержати правильної відповіді.

Остаточне формулювання проблеми повинно звучати як можна точніше, тобто розгорнуто й повно, але разом з тим - коротко й чітко, що значно полегшить пошук, тому що не можна дістати конкретну відповідь при розпливчатому формулюванні. Оптимальне формулювання проблеми можна знайти лише від­носно конкретної мети дослідження, саме ступінь її осмислення визначає формулювання, яке ставиться для досягнення мети.

Структура проблеми може бути моноскладовою або полі-складовою. При моноскладовій структурі проблема складається лише з однієї тези. При поліскладовій структурі проблема може бути сконструйована одним із двох способів. Перший - ставиться теза і наводиться певна основа. Другий спосіб - одночасно пропонується кілька тез.

Після завершення етапу осмислення меж відомого, після уточнення смислу термінів, що використовуються, перевірки істинності всіх передумов, конструювання структури, наступає заключний етап - критичної оцінки висунутої наукової проблеми. У цей період роботи вона протиставляється псевдо-проблемі тобто некоректній, яка не допускає скільки-небудь обґрунтованої відповіді, хоча між проблемою і псевдо проб­лемою немає чіткого розмежування, тому що будь-яку з них можна переформулювати так, що вона перетвориться в свою протилежність. У науковій проблемі головне, як і в будь-якій пізнавальній задачі, знайти не стільки відповідь, скільки спосіб її розв'язання, оскільки основна характеристика проблеми в тому і полягає, що невідомий спосіб її розв'язання, саме в цьому вона принципово відрізняється від непроблеми.

У процесі оцінки пропонуються ймовірні заперечення проти поставленої проблеми. Чи є проблема? Чи можна її розв'язати в принципі? Чи коректно вона сформульована? Чи є потреба в її розв'язанні всередині самої наукової теорії? Чи можливе її розв'язання при сучасному стані педагогічної науки? Чи посиль­на обрана проблема даному досліднику? Приблизно такі запи­тання можуть бути поставлені опонентами, тому необхідно заздалегідь підготувати відповіді по кожному з них.

Отже, виділення проблеми необхідне на певному етапі наукового дослідження для з'ясування меж вірогідного матеріалу і прогнозування шляхів розвитку науки. Основну методологічну вимогу до постановки проблеми можна звести до строгого відмежування вірогідного від невірогідного знання, в зв'язку з чим необхідний аналіз історії розвитку і останніх досягнень науки і практики. У теорії постановка проблеми є вихід за межі вивченого у сферу невідомого, тобто того, що повинно бути дослідженим. Смисл проблеми полягає у фіксації уваги на від­сутності або недостатності наявних знань.