ПРЕДМЕТ, МЕТА І ВИДИ ТУРИЗМА

Мета - вивчення сутності туризму, як однієї з потреб в оздоровлені та рекреації сучасного суспільствознавства.

Завдання - визначити головні сутнісні й специфічні характеристики туризму, ознайомити студентів з різними видами туризму; розкрити зміст і специфіку визначення мети туризму, вивчення значення подорожі як специфічного туристичного заходу, класифікація подорожей.

Ключові поняття і терміни: туризм, турист, пізнавальний туризм, оздоровчий туризм, спортивний туризм, спелеотуризм, суб`єкт та об`єкт туристичної діяльності, експедиція, локальні та подовжені перешкоди.

План

1.Поняття туризм, мета туристичних подорожей.

2.Класифікація туризму.

3.види подорожей. Спортивна класифікація туристичних походів.

1.Поняття туризм, мета туристичних подорожей. Туризм - це вид рекреації, пов'язаний з подорожами, в яких активний відпочинок поєднується із спортивною, оздоровчою та пізнавальною метою.

Термін "туризм” походить від французького слова "tour”, що означаєпрогулянка, поїздка. Протягом певного часувизначення туризму дещо змінювалось, що було пов`язано з поділом туризму на міжнародний і внутрішній.

Суб`єктами туристичної діяльності є туристи і екскурсанти. Майже у всій науковій літературі туристами вважаються особи, які знаходяться в мандрівці більше 24 годин, екскурсантами - менш 24 годин, тобто мандрівники без ночівлі.

Туристична діяльність відрізняється значним розмаїттям. Тому для вивчення і практики туризму важливе значення має його класифікація. Загальноприйнятої єдиної чіткої класифікації туризму поки не існує. Проблеми класифікації пояснюються складністю виділення в сучасному туризмі чистих видів і форм, різними підходами авторів до даного питання.

Багатогранність сучасного туризму змушує використовувати для його класифікації різні принципи і показники. Передусім, туризм поділяється на міжнародний і внутрішній або національний. Розглянемо внутрішній туризм, який являє собою подорожі в межах своєї країни. Для його класифікації використовують такі показники: мета подорожі, спосіб пересування, форми подорожування, вікова ознакатуристів, характер організації подорожей, їх тривалість, сезонність, кількість учасників, територіальна прикмета.

За основним функціональним напрямком, тобто метою подорожування, туризм прийнято розподіляти на пізнавальний, оздоровчий і спортивний. Майже кожна мандрівка переслідує не одну мету, але ведучою є, як правило, одна, якаі визначає функціональну спрямованість мандрування.

Під пізнавальним туризмом прийнято розуміти подорожі з метою відвідування і огляду будь-чим привабливих місць, історичних, культурних, природних і інш. Пізнавальний туризм включає види рекреаційної діяльності, яказбагачує людину цікавою інформацією: відвідування музеїв, театрів, виставок, огляд історично-культурних і архітектурних пам'ятників, унікальних і мальовничих природних об`єктів, ознайомлення з новими районами.

Пізнавальний туризм має значний вплив на розвиток духовного і культурного рівня людини. Оскільки кожний вид туризму передбачає виїзд людини за межі постійного місця проживання, то пізнавальний аспект, в певній мірі, характерний для всіх видів туризму.

До оздоровчого туризму відносяться подорожі, як правило, недовгі, застосовані для фізичного і морального відпочинку на природі, для поповнення фізичних навантажень і м`язової активності при малорухомій роботі і способі життя.

Прикладомможуть бутинескладні походи вихідного дня. Оздоровчий ефект, як і пізнавальний присутній майже у всіх видах туризму.

Спортивний туризм виступає одночасно і як вид рекреації, і як вид спорту. Як вид спорту він переслідує мету оволодіння спеціальними туристськими навиками і одержання спортивних розрядів з туризму. Як виду рекреації, спортивному туризму притаманні значні оздоровчі і пізнавальні ефекти. До спортивного відносяться тільки види туризму з активними способами пересування, основнимиз яких є пішохідний, гірський, лижний, гірськолижний, водний, спелео, велосипедний, а також мотоциклетний і автомобільний.

2.Класифікація туризму за способом пересування в подорожі і характеру природних перепон виділяють види туризму.

Вони об`єднуються в три категорії: активні, транспортні і комбіновані. До активних відносяться види туризму, де пе6ресування на маршруті здійснюється без застосовування транспортних засобів з мотором, тобто за допомогоюроботи м`язів людини. До цієї категорії відносять такі види туризму: пішохідний, гірський, лижний, гірськолижний, водний, спелео, велосипедний. Пішохідний туризм заключається в проходженні маршрутів певної протяжності в різних природних регіонах з відповідним природними перепонами без застосування транспортних засобів. Це самий масовий вид туризму, так як нескладні пішохідні походи можна здійснювати практично в любому районі, а навички пішохідного туризму необхідні у всіх інших видах туризму.

Гірський туризм - це здійснення походів в гірських регіонах з обов`язковим проходженням певної кількості складних категорійних перевалів. Як правило, походи даного виду проходять в середньогір`ї і високогір`і.

Слід розрізняти гірський туризм і туризм у горах. Ці поняття некомпетентні люди часто ототожнюють, відносячи будь-яку подорож в горах до гірського туризму. Однак до гірського туризму слід відносити, як зазнавалося,тільки походи з проходженням певної кількості категорійних перевалів. Походи в горах без категорійних перевалів або з недостатньою їх кількістю відносяться до пішохідного туризму.

До лижного туризму відносяться походи, які здійснюються в зимовий період на лижах. Спортивний характер даних походів відображають протяжність маршрутів і набір природних перепон, характерних для різних природних районів.

Гірськолижний туризм заключається в цікавих спусках на спеціальних лижах по довгих гірських схилах, часто по спеціально обладнаних трасах. Гірськолижний туризм до спортивного не відноситься: по ньому не встановлено розрядних вимог, так як слід розрізняти гірськолижний спорт, якимзаймаються спортсмени заради участі у змаганнях, і туризм, яким займаються багато чисельні любителі заради відпочинку, задоволення і випробування себе. Однак заняття гірськолижним туризмом потребує значних спеціальних технічних навиків і уміння, і тому його в певній мірі можна віднести до спортивного туризму.

До водного туризму відносяться подорожі по річках або озерах на туристських суднах, таких як байдарки, надувні човни і катамарани, плоти та інш., які не обладнанні двигунами.

Спелеотуризм або печерний туризм заключаєтьсяв проходженні печер. Тут можна виділити екскурсійнийспелеотуризм тобто відвідування обладнанихі нескладних горизонтальних печер, хоч відношення його до спелеотуризму носить умовний характер, так як тут не потрібні спеціальні навики і знаряддя. Спортивний спелеотуризм передбачає проходження технічно складних категорійних вертикальних, горизонтальних і комбінованих печер, що потребує спеціального знаряддя, технічних знань і вміння.

У велосипедному туризмі здійснюються походи, як правило, на досить значні відстані на велосипедах. Ці походи можуть здійснюватись в різних природних районах, часто вони прив`язані до дорожньої сітки, однак в складних велопоходах часто використовується бездоріжжя.

Категорія транспортного туризму об`єднує види туризму, в яких використовується основні транспортні засоби, обладнані двигунами.Сюди відносяться автомобільний, мотоциклетний, автобусний і теплохідний види туризму.

Автомобільний і мотоциклетний види можуть бути віднесені також і до активного туризму, так як тут учасники безпосередньокерують транспортними засобами. Ці види можуть переслідувати як пізнавальну і оздоровчу мету, так і спортивну. Категорії складних спортивних авто- і мото- походів визначаються в залежності від включення в їх маршрути класифікованих ділянок або аналогічних їм за характером і кількістю перепон. Однакбільшість мандрівок по цим видам туризму здійснюється з пізнавальною або оздоровчою метою.

Автобусний, залізничний і теплохідний види туризму можуть називатися пасивними, так як тут туристи виступають тільки пасажирами даних видів транспорту. Мандрівки здійснюються, як правило, за певними маршрутами із зупинками в різних пунктах для огляду визначних пам`яток або відпочинку. Популярність залізничного туризму за останні роки як в світі, так і в Україні помітно зменшується, проте більш популярними стають морські круїзи. Круїзи, звичайно, проходять повздовж берега і включають організацію екскурсій на берег.

Комбінованими походами вважаються подорожі, окремі ділянки яких відносяться до різних видів туризму. При цьому ділянка одного виду повинна бути класифікованою сама по собі. Найбільш розповсюдженими комбінованими походами є водно-пішохідні.

Основними формами подорожей у туризмі виступають екскурсії, походи і експедиції. Туристською екскурсією вважається нетривале за часом (1-4 години) відвідування одного або декількох екскурсійних об`єктів. Туристський похід - це проходження групи туристів по певному маршруту з активними засобамипересування. В залежності від протяжності походи поділяються на некатегорійні (н.к.) і категорійні - від I до VI категорії складності (к.с.) . Дитячі та юнацькі некатегорійні походи класифікується на I, II и III ступені складності. Туристська експедиція - це вивчення групою або загоном території або будь-яких окремих об`єктів з метою виявлення їх туристських можливостей або наукових пошуків.

Завіковою ознакою туризм поділяється на дорослий, дитячий і змішаний. В змішаних походах групи складаються із дорослих і дітей, в таких походах беруть участь сім`ї (батьки і діти), тому їх ще називають сімейними походами.

За характером організованості туризм поділяється на плановий, самодіяльний, неорганізований. Плановий туризм передбачає мандрівки по путівкам за певним маршрутом і графіком. Планові мандрівки організують звичайнотурбази і турготелі, туристи забезпечуються житлом, харчуванням, знаряддям, спеціально підготовлений і обладнаний маршрут проходить у супроводі інструктора.

Самодіяльний туризм має за основу самоорганізацію туристських подорожей. Туристи самі обирають район і строки походу, розробляють маршрут, забезпечують себе знаряддям і харчуванням. Самодіяльні туристи мандрують з оформленими маршрутними документами і додержуються всіх правил організації подорожі, стоять на обліку в маршрутно-кваліфікаційних комісіях (МКК), а при необхідності реєструються в контрольно-рятівній службі (КРС).

Неорганізований туризм - це мандрівки окремих туристів або груп, заснованих також на самоорганізації, але без оформлення маршрутних документів і реєстрації в КРС.

За тривалістю подорожей туризм поділяється на короткочасний і тривалий. До короткочасного туризму відносятьсямандрівки тривалістю до трьох діб, їх ще називають походами вихідного дня. Такі походи організуються з метою відпочинку, оздоровлення, пізнавання і як тренувальні походи.

За сезонністю туризм поділяється на цілорічний, сезонний і міжсезонний. До цілорічного відносяться такі види туризму, заняття якими можливі на протязі цілого року, сюди можна включити автобусний і залізничний, теплохідний туризм, а також пішохідний у вигляді нескладних походів на рівнинах і в низькогір`ї.Сезонний охоплює практично усі види активного туризму,для більшості з них основним сезоном є літо, що пояснюється більш комфортними погодними умовами і питаннями безпечності , длялижного і гірськолижногоспіввідносно сезоном є зима. Міжсезонними вважаються мандрівки весною і восени, вони пред`являють підвищені вимоги до учасників, так як весною, з приходом тепла, важчає і осідає сніг, починаються сходи лавин в горах, з-за талогоснігу весною і затяжних дощів восени різко збільшується об`єм води і швидкість течії в ріках, все це впливає на безпеку походів.

За кількістю учасників розрізняють індивідуальний туризм - це мандрівка однієї людини, або однієї сім`ї за власним планом. Груповий туризм - це мандрівка, яка проводиться групою туристів.

Більшість активних мандрівок середньої і вищої категорії складності передбачають тільки груповий характер, це пояснюється особливостями перепон і питанням безпеки.

За територіальною ознакоютуризм можна поділитина місцевий і дальній. До місцевого туризму відносяться мандрівки в межах свого краю, області. Дальній туризм - мандрівки за межами свого краю.

3.види подорожей. Спортивна класифікація туристичних походів види подорожей. Поняття організації і проведення молодіжних туристських подорожей на території України визначається Правилами проведення туристських походів, експедицій і екскурсій з учнівською та студентською молоддю учбових закладів України, введених в дію з лютого 1993 р.

Згідно з даними Правилами серед туристських подорожей слід виділити походи, експедиції та екскурсії.

Туристський похід -це проходження групою туристів маршруту з метою виконання спортивно-туристських нормативів, пізнання, всебічного розвитку, змістовного відпочинку, виконання краєзнавчої і суспільно-корисної праці під час подорожі.

Експедиція - це вивчення групою туристів з певною метою маршруту, території, полігону, одного чи декількох об'єктів з використанням будь-яких засобів пересування. Залежно від мети і напрямку роботи експедиції бувають спортивні, краєзнавчі, наукові, тощо.

Екскурсія (туристсько-екскурсійна поїздка) - це групове відвідування одного чи декількох екскурсійних об'єктів з навчально-пізнавальною, виховною і оздоровчою метою.

Класифікація туристських походів покладається в розподілі їх за видами туризму і категоріями складності. Згідно правилам туристські походи проводяться за наступними видами туризму: пішохідному, лижному, гірському, водному, велосипедному, спелео, авто-мото. Віднесення походів до певного виду туризму, як правило, очевидне, так як кожний вид використовує свої засоби пересування. Деякою умовністю відрізняється тільки гірський туризм, у ньому використовується той же засіб пересування, що й в пішохідному. Однак, природні умови і перешкоди високогір'я, застосування спеціального спорядження, особливі технічні і тактичні умови роблять гірський туризм самостійнимвидом.

Спортивна класифікація туристичних походів

Туристські походи залежно від протяжності, тривалості і технічної складності поділяються на походи I, II, III, IV, V категорій складностіі не категорійні. До не категорійних відносяться походи, які мають меншу протяжність або тривалість, ніж походи І к. с. Не категорійні походи поділяються в свою чергу, на походи І, ІІ і ІІІ ступеню складності і походи вихідного дня.

Категорії складності походів визначаються відповідно нормативам протяжності і тривалості походів (див. табл. №1 ), порівнянням їх з еталонними маршрутами, переліком класифікованих туристських маршрутів і переліками класифікованих перевалів і печер. Порівняння з еталонними маршрутами дозволяє визначити технічну складність запланованого походу.

Таблиця №1

Нормативи туристських походів

Вид туризму та характеристика походів	Категорії складності					Ступені складності
	I	II	III	IV	V	1	2	3
Тривалість походів в днях (не менше)	6	8	10	13	16	3-4	4-6	6-8
Протяжність походів в кілометрах (не менше): Пішохідних Лижних Гірських (**) Водних (на гребних судах та плотах) Велосипедних на мотоциклах на автомобілях спелеотуризм (кількість печер)	130 130 100 150 250 1000 1500 5	160 160 120 160 400 1500 2000 4-5	190 200 140 170 600 2000 2500 1-2	220 250 150 180 800 2500 3000 1-2	250 300 160 190 1100 3000 3500 1	30 30 25 25 20 - - 3-4	50 50 50 40 80 - - 2-3	75 75 60 60 120 - - 1

** - для ступеневих походів - пішохідні в горах.

Тривалість походу, вказана в таблиці, визначає мінімальний час у днях, необхідний для проходження активної частини маршруту досить підготовленою групою. Тривалість може бути збільшена при збільшені протяжності маршруту, кількості і складності перешкод і запасного часу на непогоду, однак збільшується вона не більш, ніж у 1,5 рази. При розрахунку тривалості походу необхідно враховувати необхідність організацій дньовок. Дньовкою вважається день відпочинку на маршруті, коли табір залишається на одному місці, служить для відновлення сил, ремонту спорядження і т. п. Кількість дньовок не повинна перевищувати 20% від загальної протяжності походу. Скорочення тривалості походу не допускається, тобто при цьому зростають норми денних переходів, збільшується фізичне навантаження, що впливає на безпеку походів.

Протяжність походу визначає найменшу довжину маршруту в км для денної категорії складності. Зменшення протяжності відбувається в рідких випадках при великій технічній складності перепон, але не більше, ніж на 25% порівняно з мінімально допустимою. Збільшення протяжності, як правило, допускається до мінімальної протяжності наступної категорії складності. При розрахунку протяжності маршруту в гірській місцевості на кармі, одержаний результат помножується на коефіцієнт 1, 2, який дозволяєврахувати звивистість стежки і збільшення на місцевості довжини підйомів і спусків.

Технічна складність маршруту визначається характером, кількістю і розмаїттям перешкод. Складність і характер перешкод визначаються рівнем знань і технічних навиків, необхідних для проходження їх,з врахуванням безпеки. Маршрутам кожної категорії складності відповідає певна технічна складність і кількість перешкод, тобто при підвищенні категорії складності маршруту відбувається як кількісне збільшення перешкод, так і якісне, визначене у збільшенні їх складності. Тому просте збільшення протяжності і тривалості маршруту без включення більш складних перешкод не може перевести маршрут в більш високу категорію складності. Поступове ускладнення перешкод при переході з одної категорії до другої дозволяє туристам набувати технічний досвід і удосконалення.

Перешкоди пішохідних маршрутів поділяються на локальні і подовжені. Локальні перешкоди мають більш-менш чіткі обмеження і певні технічні навики і знання і, як правило, використовується спеціальне спорядження. До найбільш характерних локальних пішохідних перешкод слід віднести переправи, каньйони, траверси, перевали, вершини.

Подовжені перешкоди - це певні ділянки маршруту, де ускладнюється рух, вони характеризуються, насамперед, протяжністю і потребують підвищених затрат фізичних сил для їх проходження. Найбільш характерними подовженнями пішохідними перешкодами є болота, морени, піски, осипи, снігові ділянки, льодові ділянки, водні ділянки, рослинні ділянки (ліси різного проходження , сланець, згарища). Таким чином, категорію складності походів визначають, насамперед, підбором перешкод на маршруті. Хоч це в більшому ступені відноситься до категорування більш складних походів, а пішохідні ступеневі і походи І к. с. визначаються протяжністю і тривалістю. Виходячи з наявності і складності технічних перешкод на території України можливе проходження походів максимально ІІ к. с. Маршрути даних походів проходять, здебільшого, у Карпатах і гірському Криму.

На категорування походів також впливають географічний показник району мандрівки, автономність маршруту і перепад висот на маршруті. Географічний показник відображає експертну оцінку району мандрівки, до якої входять погодні умови, основні природні особливості, пов'язані з виживання групи в даному районі, (наявність води, лісу, захисних засобів місцевості, висотність району і т. п.), заселення району, рівень його туристського вивчення. Географічний показник оцінюється у балах, від 0 балів для найбільш простих районів, до 30 балів для самих складних (наприклад о. Північна Земля). На території України географічний показник коливається від 0 (центральні і південні області) до 3 (Карпати, Крим).

Автономність маршруту залежить від можливості одержання туристами допомоги і можливості поповнення продуктів у поході. Для оцінки автономності походу застосовується коефіцієнт автономності, який змінюється від 0,2 до 1. Автономність маршруту залежить, насамперед, від заселення району.

Величина перепаду висот характеризує район мандрівки, конкретно вибраний маршрут і фізичні витрати групи. Особливе значення даний показник має для маршруті вгірській місцевості. Навіть в одному районі можна побудувати маршрути, істотно відмінні за сумарними перепадами висот. Так, один маршрут може проходити, в основному, по долинам, набираючи технічної складності за рахунок переправ, проходження каньйонів або подібних їм перешкод, тим самим маючи порівняно невеликий перепад висот. Другий маршрут, навпаки, може проходити через велику кількість перевалів, і відповідно, мати значну величину перепаду висот, вимагаючи великих фізичних зусиль. Перепад висот прийнято характеризувати коефіцієнтом перепаду висот, він визначається за формулою: , де Н - загальний перепад висот у кілометрах, включаючи підйоми і спуски, набраний підчас руху на активній ділянці пішохідного маршруту.

ЛІТЕРАТУРА

1.Туристичні ресурси України. - К.: Інститут туризму, 1996.-235 с.

2.Міроненко Н.С., Твердохлібов И.Т. Рекреаціонна географія. -М.: МГУ, 1981.-207 с.

3.Мухіна Л.И. Принципи оцінки природних комплексів при деяких видах освоєння // Географічні проблеми ізучення, охорони и раціонального використання ресурсів Пивничного Кавказу.Ставропіль, 1973.- 142 с.

4.Попчиковскії В.Ю. Організування и проведення туристичних походів.- М.: Профіздат, 1987. - 224 с.

5.Теоретичні основи рекреаційнной географія / Под ред. В.С.Преображенського. - М; Наука, 1975. - 224 с.