Туристичні ресурси У ...

      Мета - розгляд та вивчення туристичних ресурсів території і визначення її потенціалу в розвитку туристичної діяльності.

      Завдання - розглянути ступень забезпеченості туристичними ресурсами як території в цілому, так і окремих регіонів, виділення основних туристичних центрів, пам'яток природи, історії, архітектури і розвитку соціально-економічних туристичних ресурсів у регіоні.

План

1.Природно-рекреаційні ресурси

2.Історико-культурні ресурси

1.Природно-рекреаційні ресурси

Автономна Республіка Крим розташована на півдні країни, в межах Кримського півострова, який глибоко вдається в Чорне море і зі сходу омивається Азовським морем. Він простягається з заходу на схід на 324 км (між мисами Кара-Мрун і Фонар), а з півночі на південь -- на 207 км. (від Перекопського перешийка до мису Сарич). На західному узбережжі частина суші виступає далі в море, утворюючи Тарханкутський півострів, а на східному -- Керченський. На півночі Крим з'єднаний Перекопським перешийком завширшки 7 км із сусідньою Херсонською областю.

Площа автономії -- 26,2 тис. кв. км (4,3% території країни).

 Довжина берегової лінії перевищує 1 тис. км. Вона розчленована затоками та бухтами, особливо численними на півночі і сході. Найбільші затоки: в Чорному морі -Каркінітська, Каламітська, Феодосійська; в Азовському -Сиваш, Казантіпська та Арабатська. Сиваш відокремлений від Азовського моря піщаною косою - Арабатською Стрілкою. Крим приваблює відпочиваючих передусім субтропічним кліматом на Південному березі Криму, вузькій смузі землі шириною 2-8 км, що тягнеться від мису Айя до мису Іллі.

 Кримські гори з найвищою точкою Роман-Кош (1545 м) мають переважно карстовий рельєф із великою кількістю печер (їх налічується 900), серед них найдавнішою є Червона (13,7 км), а найглибшою -- Солдатська (508 м).

У Криму прокладено рекреаційні стежки, серед яких найвідомішими є Голіцинська (Новий світ), Боткінська, Тарахташська, Штангеєвська (Ялта), Карадагська (Щебетівка).

Клімат рівнинної частини Криму (близько 70% площі півострова) помірно континентальний, у горах перехідний від степового до субтропічного, що характерний для Південного берега Криму.

Територію півострова перетинають 257 річок, здебільшого небагатоводних. У гірській місцевості водні потоки утворюють глибокі ущелини-каньйони, водоспади. Популярним екскурсійним об'єктом є Великий каньйон. Водоспад Учансу падає з південного схилу Ай-Петринської яйли майже прямовисно з висоти 98,5 м, нижче утворюючи ще три водоспади.

В області понад 50 солоних озер, що належать до 5 груп -- Тарханкутської, Євпаторійської, Перекопської, Чонгаро-Арабатської та Керченської. Вони мають значні запаси лікувальних грязей (бл. 24 млн. м2). Найбільші з кримських озер -- Сасик, Сакське, Донузлав, Узунлар.

Перший грязьовий курорт країни -- Саки.

Вода Мойнакського озера в Євпаторії дає лікувальний ефект при м'язових, кісткових, нервових захворюваннях.

Туристично-рекреаційні ресурси Криму -- це надзвичайно сприятливі кліматичні умови (особливо на Південному березі), мальовничі ландшафти, тепле море з піщаними і гальковими пляжами (загальною довжиною 450 км, тривалий купальний сезон (понад 4 місяці), джерела мінеральних вод і лікувальні грязі солоних озер. Освоєння в курортно-рекреаційних цілях двох останніх розпочато з середини XIX ст. Сьогодні в Криму налічується понад 700 лікувально-оздоровчих закладів, у тому числі 128 санаторіїв. В Криму зосереджено 36% санаторно-курортного фонду, понад 30% будинків відпочинку, близько 20% туристських закладів України.

Кримський рекреаційний регіон включає Євпаторійський, Феодосійський, Ялтинський рекреаційні райони.

Рекреаційні ресурси регіону ефективні при лікуванні захворювань дихальних шляхів, легенів, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, функціональні порушення нервової системи.

У Криму 141 територія і об'єкт природно-заповідного фонду (загальна площа -- 70 тис. га, що становить 4,1% території автономії), в тому числі Карадагський, Кримський, «Мис Мартьян», Ялтинський гірсько-лісовий заповідники, 13 пам'яток природи (Бельбекський каньйон, Кішка, Де-мерджі, Карабі-яйлинська улоговина, Караул-Оба, Кизил-Коба, Мангуп-Кале та ін.), Нікітський ботанічний сад, 22 парки. В числі парків, що належать до пам'яток садово-паркового мистецтва -- Алупкінський, Гурзуфський, Карасансь-кий, Кучук-Ламбатський, Лівадійський, Массандровський, Меласький, Місхорський, Фороський, Харакський.

Кримський заповідник створений у 1923 р. Більша його частина розташована на схилах головного пасма Кримських гір, на території Бахчисарайського району. В масиві Чатирдаг об'єктом масового відвідування туристами є печера «Мармурова». Всього тут 135 підземних порожнин, серед яких -- відомі пам'ятки природи: печери Бінбаш-Коба, Еміне-Баїр, Суук-Коба та ін.

Заповідник включає також частину акваторії Каркінітської затоки з Лебединими островами в Роздольненському районі. Лебедині острови - місце гніздування водоплавних птахів (понад 230 видів).

Заповідник «Мис Мартьян», розташований на однойменному мисі неподалік від Нікітського ботанічного саду, створений у 1973 р. з метою збереження природи кримських субтропіків.

Ялтинський заповідник (1973 р.) розташований у західній частині Південного берега Криму і має своєю метою охорону характерних видів місцевої флори і приморських ландшафтів.

У південно-східній частині Кримського узбережжя знаходиться наймолодший на півострові Карадагський заповідник (заснований у 1979 р.). Пам'ятка природи Карадаг -- гірський масив вулканічного походження, що обривається крутим уступом до Чорного моря -- в своїй найвищій точці досягає висоти 577 м. Заповідник включає також прилеглу частину акваторії.

Тут виявлено поклади більше 100 видів мінералів, серед яких найбільш цінними є гірський кришталь, аметист, сердолік, агат, яшма, опал.

Пам'ятка природи «Плакуча скеля» знаходиться в Сімферопольському районі в мальовничій долині р. Булганак, на уривчастому березі якої крізь виходи кам'янистих порід просочуються грунтові води у вигляді невеликих струмочків і джерел.

Крим є провідним туристичним центром в Україні з розвиненою туристичною інфраструктурою. Тут діє 54 готелі, а також 113 підприємств харчування для обслуговування туристів (із 455 по Україні в цілому).

2. Історико-культурні ресурси

Перші грецькі колонії на кримській землі засновані вихідцями з малоазійського міста Мілета. Освоєння півострова греками почалося із східної його частини, де в VI ст. до н.е. виникають Пантікапей (Керч), Мірмекія, Тірітака, Німфей (на березі Керченської протоки), Феодосія. На західному березі виросли поліси Керкінітіда (Євпаторія), а століттям пізніше -- Херсонес, заснований переселенцями з малоазійського міста Гераклея. В V ст. до н.е. у Тавриді склалися два найбільші державні утворення -- Боспорське царство із столицею в Пантікапеї, що володіло поселеннями по обидва боки від Керченської протоки, і місто-держа-ва Херсонес, влада якого поширювалась на територію Ге-раклейського півострова, Керкінітіду, Калос Лімен (сучасне селище Чорноморське).

Після падіння Боспору в IV ст. під ударами гунів Херсонес проіснував іще майже тисячу роківУ І ст. грецькі колонії були завойовані Римом. Римська експансія почалася з боку сучасної Керчі, де римляни висадилися в 45 р., в період правління імператора Клавдія. Це був період посилення натиску з боку сусідів-кочівників, який було все важче стримувати грецьким полісам. Тому основний опір римлянам чинили горці-таври. Поступово римські гарнізони заселили південний берег Криму від Пантікапея до Херсонеса, створивши потужну систему фортець, з'єднаних між собою мощеними дорогами. Наймо-гутнішим із римських укріплень була фортеця Харакс на місці колишньої таврської цитаделі.

Після розпаду Римської імперії в 395 р. грецькі колонії на території Криму увійшли до складу Візантії.

Скіфи почали з'являтись на півострові в VII ст. до н.е. З ІІІ ст. до н.е. тут існувала скіфська держава, столиця якої знаходилась на місці сучасного Сімферополя й іменувалася греками Неаполем Скіфським.

Скіфська держава на території Криму проіснувала до ІІІ ст. н.е. Скіфський етнос розчинився поміж іншими кримськими племенами і народами. Археологи дотримуються версії, що могутні міста-фортеці в горах Криму (Мангуп, Чуфут-Кале та ін.) споруджені саме тавро-скіфами.

У III--І ст. до н.е. мало місце інтенсивне переселення на півострові сарматів, що освоювали переважно гірські райони і передгір'я. З часом частина їх залишила Крим, частина -- асимілювалась.

У III ст. в Криму з'явились готи. Під час гунської навали в IV ст., як повідомляв Прокопій Кесарійський, готи відійшли в гори, в область Дорі (Феодоро, Дорас), де знаходилася столиця їх держави. Нині її руїни відомі під назвою Мангуп-Кале. Іоанн Богослов в VI ст. іменував готське князівство Кримською Готією. В 787 р. частину території Готії захопили хазари. У XII ст. готи сплачували данину половцям (куманам), а вже в середині XIII ст. -- татарам.

У XIII ст. на території від Балаклави до Алушти виросли фортеці генуезькі. Готи втратили вузьку південну смугу, але зберегли серце старої Готії -- вкриті лісом гори на північ від Ялти. В 1427 р. князь феодоритів Алексій у союзі з кримським ханом почав боротьбу за повернення приморських земель.

У 1475 р. місто Феодоро після тримісячної облоги було захоплено турками і припинило своє існування, увійшовши до Мангупського кадилику султана. Столиця була перейменована на Мангуп-Кале. Готи, що займалися сільським господарством, продовжували жити в глухих гірських поселеннях, зберігаючи традиції і мову.

У VII ст. в кримських степах і у східній частині півострова, довкола Сутдеї (Судака), осіли хазари. З часом вони були асимільовані іншими народами, хоча й після цього ще довго, аж до XIV ст. італійці називали Крим Хазарією.

Стосовно слов'янського населення півострова в ранній період його історії відсутні будь-які матеріальні, так і документальні свідчення. Джерела повідомляють лише про появув цих землях руських купців і походи русичів. Відомо, зокрема, що близько 833 р. хазари просили Візантію про технічне сприяння у спорудженні укріплень на північному кордоні їх володінь для захисту від русичів, які здійснили похід проти хазар і готів, описаний у «Житії Стефана Сурожського». 860 р. відбувся кримський похід київського князя Аскольда.

На рубежі X і XI ст. у Криму оселилися тюрки-половці (кипчаки). Центром їх володінь стала Сугдея (Судак). В XI ст. вони прийняли іслам.

В кінці XI ст. в Криму з'явились венеціанці. В 1287 р. в Солдайї (Судаку) засновано консульство Венеції в Криму. Не забарились і їх постійні конкуренти з Генуї, які в 1266 р. заснували в Кафі (Феодосії) свою колонію і поступово витіснили венеціанців з Криму. Після поразки Золотої Орди в Куликовській битві з 1380 р. генуезці поширюють сферу своєї влади на всю територію Приморської Готії, від Солдайї до Чембало (Балаклави). Укладений з Ордою договір лише підтвердив права генуезців на територію, якою вони давно володіли де факто -- все південне і східне узбережжя Криму. На цей період припадає спорудження могутніх генуезьких фортець у Балаклаві і Судаку, залишки яких збереглися до наших днів, а також ряду інших: Фори (Форос), Кикинез, Лупико (Алупка), Мусакарі (Місхор), Ореанда, Джаліта, Сикита (Никита), Горзувіти (Гурзуф), Партеніт, Біюк-Ламбат, Кучук-Ламбат, Луста (Алушта).

У 1475 р. всі укріплення, споруджені на півострові італійцями, були зруйновані турками. Згодом італійське населення Криму асимілювалось, однак у портових містах італійська мова побутувала ще в XIX ст., а зв'язки зі своїми генуезькими родичами кримські італійці підтримували до самого XX ст.

Татари являли собою неоднорідну в мовному і етнічному відношенні сукупність азіатських кочових племен. Вони з'явились у Криму в ХІІІ ст. Це були переважно тюрки, що у причорноморських степах змішалися з половцями (кипчаками). Прийшовши в Крим у 1223 р., татари фактично не зустріли опору з боку місцевого населення, яке, можливо, було ослаблене набігом турків-сельджуків на рік раніше. В 1233 р. в Солдайї (Судаку) татари заснували намісництво. Звідси бере свій початок етнічна історія кримських татар.

Ведучи кочовий спосіб життя, татари не осідали в Криму на постійне проживання, обравши його місцем лише для зимівлі, а влітку займалися своїм звичним промислом у степах Причорномор'я. Кожний із семи татарських улусів мав свою територію для зимівлі. З часом улуси були перетворені на бейлики (вотчини). В середині XIV ст. вони були тут ще малочисельною групою,'і в 1365 р. генуезцям вдалося відвоювати у них Солдайю і заволодіти 40-кілометровою смугою на узбережжі, яка включала 18 поселень.

Італійське і грецьке населення Криму легко пристосувалось до інституту татарського намісництва: визнаючи владу татарських чиновників і справно сплачуючи данину, воно одержувало натомість повну свободу дій і продовжувало тримати в своїх руках економічні важелі.

Вдосконалюючи адміністративно-управлінську систему, татари об'єднали бейлики в Кримський Юрт. Адміністративний центр був перенесений у Солхат (Солката, Ескі-Кермен, Старий Крим), який був також головним релігійним осередком. Тут зосереджувалась і судова влада.

Іслам проник у середовище кримських татар, які доти були язичниками, у другій половині XIII ст. і початково здобув поширення серед знаті. Загальна ісламізація пов'язана з періодом правління хана Узбека (1312-1342).

Зміцнення ханської влади, здобуття фактичної економічної самостійності і політичної незалежності від Золотої Орди було досягнуто в правління Гирея Хаджі-Девлета, яке тривало 39 років (1428-1467). Гиреї об'єднали два могутніх татарських роди -- Баринів і Ширинів. Хаджі-Девлет І у молоді роки жив при дворі литовського князя Вітовта, який допоміг йому утвердитися на кримському престолі.Після смерті Хаджи-Девлета І владу над Кримом за сприяння поляків здобув один із його синів Нур-Девлет, уже через рік скинутий рідним братом Менглі Гиреєм (1468-1515).   Останній   був   по-європейському   освіченимправителем, що виховувався в резиденції консула Генуї в Кафі. Його союзники генуезці допомогли йому заволодіти престолом. Менглі Гирей, у свою чергу, підтримав генуезців під час нападу турків на Кафу в 1475 р. В цій битві татарсько-генуезьке військо було розбите, а сам Менглі Гирей потрапив у полон, де пробув чотири роки. Зі Стамбула він повернувся в 1479 р. васалом турецького султана. Турки втручались у питання успадкування кримського престолу і в разі непокори місцевих правителів волі турецького султана висилались ним на острів Родос.

Влада хана обмежувалась також місцевими інституціями, що представляли кримську знать -- передусім диваном (державною радою).

Головною галуззю економіки на півострові залишалося скотарство при паралельному розвитку землеробства (виноградарство, садівництво, вирощування зернових культур). Місцеві вина славилися й за межами Криму. Тут вирощували також тютюн.

Розвивалося бджільництво. Споживачем кримського меду був навіть султанський двір у Стамбулі.

Славились вироби кримських ремісників із шкіри, вовни, дерева, металу. Тут були вмілі зброярі, вироби яких продавались у Європі.

Серед промислів основним було рибальство.

Іслам Гирей протягом 6 років підтримував союзницькі відносини з Б. Хмельницьким, спільно з яким здійснював походи на Польщу і Молдову.

В результаті кількох походів російських військ у II пол. XVIII ст. Крим зазнав серйозних втрат. У правління хана Арслан-Гирея (1748-1756) відбудовано зруйновані мечеті, медресе, ханський палац, військові укріплення. Крим-Гирей (1758-1764) всіляко сприяв розвитку наук і мистецтва, оточив себе освіченими людьми з числа не лише кримців, а й іноземців.

В ході російсько-турецької війни в 1771 р. російська армія в союзі з ногайцями вступила в Крим. З її допомогою престол зайняв Сагиб-Гирей.

Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р. визнавалась незалежність Криму. Після виведення російських військ невдоволення правлінням Сагиб-Гирея привело до його скинення за допомогою Порти на користь Девлет-Гирея ІІІ, який був приведений до влади вже в 1775 р.

У 1777 р. Росія з застосуванням військової сили посадила на кримський престол Шагин-Гирея, проти якого незабаром було піднято заколот, придушений російськими військами. Ці події повторились і в 1781 р. Тоді порядок наводив сам князь Г. Потьомкін. Тільки тепер йшлося вже не про повернення на престол Шагин-Гирея, а про включення Криму до складу Російської імперії.

В 1782 р. Шагин-Гирей змушений був відректися від престолу.

Ще у 1779 р. були виселені за межі Криму православні греки і вірмени.

Крим зайняли російські війська. На початку 1783 р. було оголошено про включення Криму до складу Росії.

З цими подіями пов'язане масове переселення кримських татар до Туреччини. Паралельно Крим активно освоювали переселенці з російських губерній, переважно відставні солдати і державні селяни.

Ще у 1779 р. були виселені за межі Криму православні греки і вірмени. З кінця XVIII ст. на території Криму стали селитися німці, греки з островів Егейського моря, яким надавались урядові пільги і землі. З початку XIX ст. тут оселяються болгари.

В радянський період тут створено Кримську автономну республіку (1921), перетворену в 1945 р. на Кримську область у складі РСФСР. З 1954 р. вона стала адміністративною одиницею у складі УРСР. Після 1991 р. - Автономна Республіка Крим.

У Криму збереглись пам'ятки різних періодів його історії: від архітектури грецьких полісів IV ст. до н.е., середньовічних фортець і печерних міст, культових споруд різної конфесійної належності (католицькі, православні, вірмено-григоріанські, мусульманські, іудейські) до палацових ансамблів (ХУІ-ХХ ст.).

На державному обліку перебуває 992 пам'ятки. До списку міст і селищ України, що мають цінну архітектурно-культурну спадщину, включено 28 населених пунктів Криму: Алупка, Алушта, Балаклава, Бахчисарай, Ботанічне, Гаспра, Гурзуф, Євпаторія, Інкерман, Керч, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Новий Світ, Ореанда, Паркове, Севастополь, Сімеїз, Сімферополь, Старий Крим, Судак, Утьос, Форос, Феодосія, Чорноморське, Щебетівка, Ялта.

На території сучасного Сімферополя у III ст. до н.е. скіфи заснували свою столицю Неаполь. Через півтора тисячоліття на її місці з'явилося селище Ак-Мечеть. Після приєднання Криму до Росії тут у 1784 р. заснували місто Сімферополь.

Найдавнішою спорудою міста є мечеть Кебир-Джамі, споруджена в 1508 р.

Кримський краєзнавчий музей створений у 1923 р. на базі музею старожитностей Таврійської вченої архівної комісії (1887 р.) і природничо-історичного музею (1889). В його фондах налічується 85 тис. експонатів.

Основу експозиції Сімферопольського художнього музею склали приватні колекції, зібрані в маєтках російських вельмож на Південному березі Криму. Це зібрання було втрачене під час Великої Вітчизняної війни. Сучасний фонд включає близько 8 тис творів мистецтва, серед яких -- роботи російських і українських художників першої половини XV -- початку XX ст..

У правління Гіреїв адміністративним і економічним центром Кримського ханства був Бахчисарай.

Головною містобудівною домінантою в старій частині Бахчисарая є ханський палацовий комплекс, розташований на лівому березі р. Сурук-Су (Чурук-Су) у скелястому каньйоні. Він включає власне палац, гарем, корпус для свити (графський), бібліотеку (XIX ст.), корпус для охорони (XVIII ст.), господарські будівлі, кухню, стайні, Соколину башту (XVIII ст.), Велику мечеть (XVIII ст.), дюрбе Діля-ри-Бікеч (XVIII ст.), Північне дюрбе (XVII ст.), Південне дюрбе (XVII ст.), надгробну ротонду (XVIII ст.). До комплексу входять також літня альтанка, південна в'їзна башта, набережна з трьома мостами, сади, паркові споруди, ханське кладовище, фонтани, мури.

Будівництво палацу було розпочато в 1502 р. (за іншими даними -- в 1532-1551 рр.) і розповсюджувалось кілька століть, розширюючись і доповнюючись іншими спорудами. В його зведенні брали участь іноземні зодчі -- італієць Алівізе Нові (XVI ст.), іранець Омер (XVIII ст., автор відомого Фонтану сліз). Палацовий комплекс зруйнований у 1736-1737 рр., під час російсько-турецької війни, і більше не був відновлений у його початковому вигляді. Неподалік від палацового комплексу і ханського кладовища знаходяться лазні «Сари-Гюзель» (1533 р.), що функціонували за своїм прямим призначенням до 1924 р.

Поблизу Бахчисарая на гірському плато розташоване укріплене печерне місто Чуфут-Кале. Місто поділяється на дві частини -- старе і нове. На його території збереглась лише підземна частина оборонних, господарських, житлових і культових споруд, що й закріпило за пам'яткою назву печерного міста. Поселення засноване близько VIII--IX ст. (за іншими версіями -- у V--VII чи X--XI ст.). У 1299 р. містом оволоділи ногайські татари, які назвали його Кирк-Ор («сорок укріплень»).

Старе місто було резиденцією кримських ханів. На початок XVI ст. тут були мури з південною брамою, монетний двір, мечеть, дюрбе Джаніке-ханум.

Назва Чуфут-Кале перекладається як «єврейська фортеця» і поширилась на всі поселення від Нового міста, заснованого в XIV ст. тюркомовними караїмами, за вірою іудеями. Нове місто початково виникло як торговельно-ремісничий посад. Поступово тут були споруджені велика і мала кенаси, східний кріпосний мур із брамою, баштами. У XVIII ст. в місті з'явилася друкарня, перша на території Криму. Після включення Криму до складу Російської імперії (1783) жителі Чуфут-Кале поступово переселились у передмістя Бахчисарая, і в 1860-х роках місто обезлюднило. В числі останніх його мешканців був відомий історик і археолог, гебраїст, караїм за походженням А. Фіркович, садиба якого збереглася й донині.

З 1960-х років ведуться роботи з консервації і реставрації комплексу, включеного в 1990 р. до складу Бахчисарайського історико-архітектурного заповідника.

У важкодоступних місцях внутрішньої гряди Кримських гір також розташовані печерні міста-фортеці Мангуп-Кале, Ескі-Кермен, Киз-Кермен.

На західному узбережжі півострова розташована Євпаторія -- давнє місто-фортеця. Грецьке поселення на березі Каламітської затоки виникло в кінці VI -- на початку V ст. до н.е. Залишки давньогрецької Керкінітіди збереглися в центральній частині містаПісля захоплення в 1475 р. прибережної частини Криму турками на цьому місці була споруджена фортеця Гезлев. Свою сучасну назву місто отримало вже після приєднання Криму до Росії.

На набережній зводиться мечеть Джума-Джамі, збудована в середині XVI ст., в якій кримські хани одержували від Орди ярлики на правління. Текіє дервішів споруджено на рубежі XIV--XV ст. Серед пам'яток архітектури також турецька лазня (XVI ст.) і караїмські кенаси.

Євпаторія користується великою популярністю як першокласний кліматичний і бальнеологічний курорт, дитяча здравниця. Тут діє близько 80 санаторно-курортних закладів, у т. ч. 27 санаторіїв (із них 20 -- дитячі).

В південно-західній частині Кримського півострова, підпорядкованій Севастополю, збереглися чисельні давні пам'ятки: античні міста, середньовічні фортеці, храми.

На    державному    обліку    перебуває    95 пам'яток архітектури і містобудування. В межах Севастополя знаходяться історичні міста Балаклава та Інкерман.

Територія, на якій заснували Севастополь, називалась Ахтіар. Місто виникло навколо військового поселення і порту, закладених у 1782 р. росіянами під керівництвом Д.М. Сенявіна. Для будівництва було використано каміння з руїн Херсонесу.

В 1978 р. засновано національний заповідник «Херсонес Таврійський» на місці давнього грецького міста, що виникло тут у V ст. до н.е. За 170 років археологічних пошуків розкопано більше третини території давнього міста. До наших днів збереглись античний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі. Унікальними знахідками є присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони, численні побутові предмети. Розкопки Херсонеса поповнили музейні колекції на 200 тис. Експонатів На території Херсонеса зберігся собор Св. Володимира, закладений у 1861 р. на фундаменті більш давнього храму, який пов'язують із хрещенням тут у 988 р. київського князя Володимира.

Філії заповідника -- середньовічні фортеці «Каламіта» в Інкермані та «Чембало» в Балаклаві.

Балаклава розташована в невеликій затишній бухті між високими скелястими горами, непомітній ні з суші, ні з моря, з яким вона з'єднується вузькою протокою. Ця місцевість була заселена з давніх часів. У VII--VI ст. до н.е. тут, за припущенням істориків, були таврські поселення, пізніше -- грецькі під назвою Сюмболон.

В середині XIV ст. місто було завойване генуезцями і перейменоване на Чембало. В 1475 р. його захопили турки, давши поселенню назву Балик-Юве, яка пізніше трансформувалася в Балаклаву.

В Інкермані на вершині Монастирської скелі збереглись руїни фортеці. Перше укріплення виникло тут у VI ст. В 1475 р. Каламіта була взята турками і перейменована на Інкерман.

В нижній частині скелі розташований монастир, що виник у Х^ІІІ-ІХ ст. і діяв до 1926 р.

В 1941-1942 рр. наземні будівлі монастиря були зруйновані. Постраждала і фортеця Каламіта. Нині функціонування монастиря відновлено, проводяться реставраційні роботи.

На Бастіонній горі в парковій зоні знаходиться панорама «Оборона Севастополя 1854-1855 рр.». Це ротонда без вікон, що має внутрішній діаметр 38 м, затягнута уздовж стін живописним полотном, виконаним групою художників-баталістів. Відкрита в 1905 р., в 1960 р. панорама включена до складу музею героїчної оборони і визволення Севастополя. Складовими музейного комплексу є також оборонна вежа Малахового кургану, Володимирський собор і діорама «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 р.»

Володимирський собор споруджений на честь оборони міста в  1854-1855 рр.  У храмі знаходиться усипальниця російських адміралів М. Лазарєва, В. Корнілова, П. Нахімо-ва, В. Істоміна, останки яких були знищені в радянський період.

Неподалік від собору збереглась Вежа вітрів, що була частиною Морської бібліотеки. За архітектурним задумом вона відтворює давній «Храм вітрів» в Афінах (II ст. до н.е.).

Графська пристань -- це парадний причал порту, споруджений у 1787 р., який набув свого сучасного вигляду в 1846 р.

На штучному острівці в 10 м від берега скульптором А. Адамсоном на честь 50-річчя оборони Севастополя споруджено пам'ятник кораблям, затопленим у 1854-1855 рр.

Від мису Айя починається курортна смуга Південного берега Криму з мальовничою Ласпинською бухтою. Флора цієї місцевості включає деякі реліктові види, серед яких -суничне дерево, яловець, 20 видів орхідей та ін.

Форос -- курортне селище, що входить у межі Великої Ялти.

Неподалік від сучасного селища виявлено середньовічний храм і залишки оборонної стіни. Тут існувала грецька колонія, а пізніше, в середні віки -- генуезька фортеця Фора.

Фороський парк -- один із найкрасивіших на південному узбережжі; складається з трьох частин: нижньої -- приморської; середньої -- «Райського куточка» з розташованими каскадом шістьма мініатюрними озерами, що утворюють водоспади; верхньої -- лісопарку на гірському схилі.

На околиці Фороса знаходиться відома дача «Тесселі». Поруч, на мисі Сарич -- маяк у вигляді шахової тури. Цей мис є крайньою південною точкою Криму і України. В цьому місці Чорне море має найменшу ширину -- 142 милі, що відділяють цю точку від мису Керемпе на Турецькому узбережжі.

На старій Севастопольській дорозі поблизу Байдарсь-кого перевалу на гірській вершині висотою 400 м стоїть церква Воскресіння Христового.

На Байдарському перевалі в 1848 р. споруджені Бай-дарські ворота на ознаменування завершення будівництва дороги Севастополь -- Ялта. Спорудження цієї дороги, що

пролягає через перевал південного берега, розпочато в 1824 р. В 1826 р. вона з'єднала Сімферополь з Алуштою, в 1830-х роках досягла Ялти, а в 1843 р. вийшла до Байдарсь-кої долини. В цьому місці знаходиться ресторан «Шалаш».

Гірські райони з'єднує з південним узбережжям перевал, розташований на висоті 578 м, який називають Чортовими східцями (Шайтан-Мердвен). Він дійсно нагадує гігантські сходи, що круто піднімаються вгору, роблячи на своєму кілометровому шляху 40 поворотів. Ці сходи в різний час долали О. Пушкін, О. Грибоєдов, В. Жуковський, О. Бунін, В. Брюсов, Леся Українка.

На схід від Форосу на території колишньої садиби XIX ст. Мелас розташований санаторій. Садибний парк -- один із найкращих у Криму.

Символом курортного селища Кастрополь є скеля Іфігенії -- пам'ятник природи. За припущенням, саме в околицях Кастрополя знаходився храм Артеміди.

Сімеїз -- селище, оточене горами, серед яких домінує вершина Ат-баш (Кінська голова). На західній околиці Сімеїза піднімається гора Кішка, біля моря -- скелі Лебедине крило, Панеда і Діва. Між мисом Ай-Панда і Дівою розташований один із найкращих пляжів на Південному березі Криму. Тут лікують хворих на туберкульоз.

У приморській смузі Алупки посеред великого парку стоїть Воронцовський палац (1830-1848 рр.), споруджений як літня резиденція генерал-губернатора Новоросійського краю М. С. Воронцова, який також мав маєтки в Масандрі, Ай-Данілі, Гурзуфі. Алупка приваблювала численними підземними джерелами.

Алупкинський палацово-парковий ансамбль включає «Азіатський павільйон» (зберігся в частково переробленому вигляді), чайний будиночок на березі моря. Готель і церква, стилізована під античний храм, не збереглися.

В 1848 р. було завершено будівництво палацу, архітектура якого являє собою еклектичне поєднання англійської

готики з художньо-декоративними елементами індійської архітектури періоду Великих Моголів.

Алупкінський музей -- єдина в Україні пам'ятка, що збереглась повністю, включаючи інтер'єри і навіть умеблювання.

Багатий і різноманітний видовий склад паркових насаджень, що оточують палац. Дерева і чагарники для парку завозилися з Нікітського ботанічного саду і дендропарку «Олександрія» в Білій Церкві.

З 1921 р. комплекс функціонував як музей. У 1945 р. напередодні Ялтинської конференції тут відбулась попередня нарада міністрів закордонних справ трьох держав. З цього часу палац використовувався як державна дача, потім - як санаторій. У 1956 р. відновлено його функціонування як музею. З 1990 р. садиба оголошена державним палацово-парковим музеєм-заповідником.

Курортне містечко Алупка, над яким підноситься вершина Ай-Петрі (1233 м)., простягнулось уздовж узбережжя на 4,5 км. Поселення зводилось без будь-якого плану забудови: вона диктувалась місцевим рельєфом, і будинки споруджувались уздовж гірських стежок, що є типовим для гірських селищ.

Курортні селища Гаспра, Кореї, Місхор утворюють єдиний курортний район, що простягнувся уздовж узбережжя на 7 кілометрів. В Місхорі на початку XX ст. встановлено дві скульптурні групи роботи А. Адамсона, автора пам'ятника затопленим кораблям у Севастополі: «Русалка» і фонтан «Дівчина Арзи і розбійник Алі-баба» на сюжет відомої східної легенди.

В районі збереглись палаци і вілли першої половини XIX ст., стилізовані під середньовічні феодальні замки. Це «Софіївка» в Місхорі (нині головний корпус санаторію «Комунари»); «Александрія» в Гаспрі (санаторій «Ясна поляна»), де в 1901 р. перебував Л. Толстой.

Дача «Ластівчине гніздо»,.що увінчує стрімку Аврорину скелю на мисі Ай-Тодор, споруджена в 1912 р. за проектом А. Шервуда на місці дерев'яної будівлі. Замок майже не постраждав під час сильного землетрусу 1927 р. У радянський

період дача використовувалась як туристична база, бібліотека санаторію. В кінці 1950-х років стан будівлі визнано аварійним, що виключало можливість її експлуатації. В 1968 р. основа споруди була укріплена з використанням сейсмостійких конструкцій і матеріалів, відновлені шпилі, пошкоджені землетрусом, після чого будівля була обладнана під кафе.

Палац «Дюльбер» у мавританському стилі збудований у 1895-1897 рр. на приморській терасі і оточений парком.

Кореїз уперше згадується у VIII ст. В селищі зберігся палац у стилі модерн, споруджений у 1904 р., що має в плані форму підкови. В лютому 1945 р. тут була резиденція делегації, що представляла радянську сторону на Ялтинській конференції.

На місці нинішньої Лівадії в кінці X ст. тут було грецьке селище Ай-Ян. Наприкінці XVIII ст. місцеві греки були переселені в Приазов'я. Лівадія стала власністю Л. Потоцького. Графська садиба складалася з двоповерхового палацу, господарських споруд, оранжереї, навколо яких розкинувся парк.

Після смерті Л. Потоцького Лівадія була куплена Олександром II для своєї хворої на туберкульоз дружини. Будинок Потоцького перебудовано на Великий царський палац. Католицька каплиця в 1864 р. була перебудована на Воз-движенську палацову церкву.

На початку XX ст. імператор Микола II розпорядився розібрати Великий палац, на місці якого створено новий архітектурний ансамбль. Центром його став Білий палац. Зведено також великий корпус для світи. Комплекс витримав найсильніший в історії Криму землетрус 1927 р., що досягав 8 балів за шкалою Ріхтера.

Сьогодні Лівадійський палацово-парковий ансамбль включає 53 будівлі, розташовані на території парку. В 1843 р. тут була прокладена Горизонтальна (Царська, Сонячна) стежка, що з'єднувала царську резиденцію з маєтками великих князів в Ореанді, Кореїзі і Ай-Тодорі.

Дуже цінилися царські лівадійські вина, які закуповувала, зокрема, Києво-Печерська ЛавраВ 1925 р. маєток перетворено на селянський курорт. У 1945 р. палац був резиденцією американської делегації на Ялтинській конференції, яка відбувалася в Білому залі палацу. В 1974 р. в парадних приміщеннях палацу розміщено музейну експозицію.

На гірському уступі біля селища Масандра розташований палац Олександра III. Ця місцевість була заселена з давніх часів. Тут збереглися залишки давньогрецького храму, на фундаментах якого в 1828 р. збудовано церкву Іоанна Предтечі (зруйнована землетрусом 1927 р.). Верхньомас-сандрівський маєток був придбаний генерал-губернатором М. Воронцовим. Будинок графа сильно постраждав у 1878 р. від бурі, і на його місці було закладено новий палац.

Впорядкована частина прилеглого до будинку лісу дістала назву парку імператриці Марії, оскільки вона була тут частою гостею. До маєтку було прокладено нову під'їзну «государеву дорогу» з Ялти.

В 1889 р. Олександр ІІІ придбав цей маєток і добудував палац у 1892 р.

В радянський період тут містився дитячий санаторій, пізніше -- державна дача. Нещодавно садибу оголошено музеєм, що став філіалом Алупкинського заповідника.

Массандра -- відомий центр виноробства, продукція якого неодноразово удостоювалась високих нагород на міжнародних конкурсах і виставках.

У підземних галереях розташований унікальний музей виноробства, де зберігаються зразки колекційних вин різних марок і різних років виробництва, серед яких найстаріші виготовлені в 1775 і в 1894 рр.

Ялта -- найвідоміший кримський курорт. Перша згадка про місто (під назвою Джаліта) відноситься до XII ст. і належить арабському географу Аль-Ідрісі. Річки У чан-Су і Дерекой пересікають місто в його центрі. Клімат прилеглої до Ялти частини узбережжя близький до Середземноморського. На цій території кількість сонячних годин досягає 2250 на рікЗ півночі Ялта захищена горами кілометрової висоти. На північному сході ялтинський амфітеатр обмежений Нікітською яйлою і мисом Март'ян, на заході -- Могабі і мисом Ай-Тодор.

Схили Ай-Петрі придатні для гірськолижного спорту: сніг тут лежить до березня-квітня.

У 1783 р. Ялта була рибальським поселенням, де налічувалося 13 будинків. Перша кам'яна будівля Ялти -- дзвіниця церкви Іоанна Златоуста на Полікуровському пагорбі. Перший фешенебельний готель -- «Росія» (зараз -- «Таврида») -- збудовано в 1875 р. Досі приймають туристів також колишні готелі «Метрополь» (тепер «Україна»), «Маріїно», «Ореанда».

Навпроти «Ореанди» стоїть на якорі збудована в 1954 р. для кінозйомок шхуна «Еспаньйола», де тепер міститься бар. Неподалік знаходиться Ялтинська кіностудія, де знімались числені фільми.

Ялтинський історико-літературний музей створений у 1892 р. як природно-історичний при Ялтинському відділенні Кримсько-Кавказького гірського клубу. Він має філію і п'ять відділів, у тому числі будинок-музей О.С. Пушкіна в Гурзуфі.

Музейне зібрання налічує понад 100 тис. одиниць експонатів, у тому числі античний посуд із зібрання великого князя О. Романова, нумізматичну колекцію, скульптурні фігурки, знайдені в ході розкопок біля перевалу «Гурзуфське сідло», які датуються IV ст. до н.е. -- IV ст.н.е. Тут представлені також твори прикладного мистецтва із слонової кістки (краща в Україні колекція), порцелянові і фаянсові вироби майстрів Європи і Далекого Сходу XVIII--XIX ст. та ін В селищі Никита знаходиться дослідний комплекс із проблем охорони геологічного середовища Криму, що вивчає підземні води півострова і оцінює їх запаси у зв'язку з господарською діяльністю людини.

Поруч розташована Никитська розколина, що є пам'яткою природи.

Нікітський ботанічний сад -- один із найстаріших у країні. Він закладений у 1812 р. ботаніком X. Стевеном. Сьогодні його площа сягає 1000 га. Це унікальний ландшафтний комплекс, у якому зібрано багато видів рослин субтропічного поясу. Він поділяється на чотири частини: Верхній, Нижній (найдавніший), Приморський парки і парк Монтедор.

У Приморському парку представлена флора Японії і Китаю, найвимогливіші до тепла і вологи середземноморські види.

Гурзуф -- невелике містечко, історія якого веде свій початок від VI ст., коли візантійський імператор Юстиніан спорудив тут фортецю Горзувіти. У XII ст. Гурзуф згадується арабським географом Ібн Ідрісі як квітуче приморське місто. В XIV--XV ст. ним володіли генуезці, які перебудували фортецю. Залишки її збереглися до наших днів.

На початку XIX ст. тут стали з'являтись маєтки вельмож і дачі. В 1808 р. садибу в Гурзуфі придбав А. Рішельє. Сьогодні це - музей О.С. Пушкіна, який перебував тут у

1811 р.

Гурзуф став першим кримським курортом, де підприємцем П. Губіним було споруджено 8 комфортабельних готелів і 10 дач.

У 1903 р. неподалік від Гурзуфа почав діяти курорт Суук-Су (територія сучасного Артека). Міжнародний дитячий центр «Артек», який простягнувся уздовж берега від

західного підніжжя Аюдагу до Гурзуфа на б км, займає площу 320 гектарів і розташований на прибережному схилі гур-зуфського амфітеатру. В урочищі Артек колись існувало грецьке поселення, залишки якого виявлені в 1968 р. В середні віки ця місцевість була густо заселена. Через перевал «Гурзуфське сідло» проходив торговельний шлях у Херсонес, Бахчисарай, Мангуп і далі в Європу.

Західніше від Гурзуфа розташований молодіжний центр відпочинку «Супутник».

Алупка, Гаспра, Голуба Затока, Гурзуф, Кореїз, Лівадія, Масандра, Місхор, Никита, Сімеїз і Форос входять до складу курортного району «Велика Ялта», який тягнеться на 72 км від Фороса на заході до гори Аюдаг на сході. Велика Ялта має 170 санаторно-курортних закладів.

За Аюдагом розташоване селище Партеніт, від якого починається рекреаційний район «Велика Алушта», що простягнувся від Аю-Дага до села Привітне.

Партеніт (в перекладі з грецької -- «Дівоче») мав вигідне розташування на березі зручної бухти в родючій долині, що знаходилась між двома візантійськими фортецями VI ст. -- Алустоном і Горзувітами. Поруч із селищем -- гора Аюдаг.

Джерела повідомляють про повстання готів проти хазар, очолене єпископом Іоанном, уроженцем Партеніта. В селищі був великий монастир.

Санаторії «Карасан» і «Утес» містяться в колишніх садибах вельмож і оточені парками.

В останньому, що мав назву Кучук-Ламбат, на мисі Плака були укріплення і маяк Ламбас. Неподалік від берега -- група островів під назвою Пташині Скелі, що мають вулканічне походження. В Кучук-Ламбаті і Карасані побували О. Сумароков, О. Пушкін, О. Грибоєдов, А. Міцкевич, В. Жуковський.

Кліматичний курорт Алушта розташований у родючій долині Південного узбережжя, оточеній гірськими масивами Кастель, Чамни-Бурун, Бабуган, Чатирдаг, Демерджі.

Історія міста налічує 1,5 тис. років. Уперше фортеця Алустон згадується в VI ст Західна околиця Алушти має назву «Робочий куточок», однойменну з будинком відпочинку, відкритим у 1923 р. біля підніжжя гори Кастель. Раніше ця місцевість називалася Професорським куточком, оскільки тут жили або відпочивали відомі діячі науки, зокрема, з числа професури Новоросійського університету. Серед них -- фізіолог І. Сєченов, один із основоположників фізичної хімії Н. Бе-кетов, у будинку якого нині міститься музей.

Кастель є пам'яткою природи. На горі збереглися залишки фортеці.

Над Алуштою здіймається гора Демерджі, також із залишками давньої фортеці XII--XIV ст. Фуни. Неподалік -- руїни селища з однойменною назвою.

За висновками археологів, територія Судака була заселена, починаючи з кам'яного віку. В ранньому Середньовіччі ця територія потрапила у сферу впливу Візантії. Наприкінці VI ст. тут уже існувало так зване Приморське укріплення, споруджене візантійцями. Розташоване тут поселення внаслідок підняття рівня моря на 3-4 м опинилось під водою.

В VII ст. Кримом заволоділи хозари. На руїнах давніх укріплень Судака ними споруджено нові укріплення.

В середині VIII ст. Крим інтенсивно заселявся греками. В місті і його околицях збереглись руїни багатьох візантійських храмів і монастирів.

У другій половині XII ст. тут стали з'являтись венеціанці і пізанці.

В 1222 р. Судак зазнав нападу війська іконійського (сельджукського) султана, що окопалось у фортеці.

В 1260-х роках Судак був включений до складу Золотої орди. В 1365 р. тут закріпилися генуезці, які в 1375-1409 рр. спорудили нову фортецю.

У 1475 р. місто було захоплене турками-османами.

Етнічний склад місцевого населення був дуже строкатим: половці (кипчаки), вірмени, турки, татари, італійці.

Після приєднання Криму до Росії (1783) у фортеці розмістився гарнізон. Казарми для нього будувалися з використанням матеріалу давніх кріпосних споруд, які пізніше розбирали для будівництва житлових будинків у

сусідньому поселенні німецьких колоністів. На середину XIX ст. фортеця перетворилась на руїни. В 1867 р. вона була передана Одеському товариству історії і старожитностей, яке систематично здійснювало тут ремонтні роботи.

Судакська фортеця оголошена державним заповідником і з 1958 р. є філіалом заповідника «Софія Київська».

В межі Судака входить Новий Світ -- одне з найбільш мальовничих місць у Криму.

У селищі збереглась будівля, зведена Л. Голіциним для працівників заводу шампанських вин, заснованого в 1878 р. Продукція голіцинського заводу була удостоєна вищої міжнародної нагороди - Гран-прі. Сьогодні в цьому приміщенні діє музей історії заводу шампанських вин.

Коктебель із прилеглою до нього територією здавна був населеною місцевістю, про що свідчать археологічні знахідки. Відомо, що вже у VIII ст. тут існувало велике поселення, яке з часом перетворилося на приморське торговельне місто.

З Коктебелем пов'язані життя і творчість художника і поета М. Волошина. В його будинку були гостями багато видатних діячів культури: сестри М. і А. Цвєтаєви, О. Тол-стой, О. Грін, В. Вересаєв, М. Булгаков, В. Полєнов, Пет-ров-Водкін, Кончаловський, М. Бенуа та ін. З 1974 р. в його будинку діє музей. М.Волошин похований у Коктебелі, неподалік від мису Хамелеон.

Коктебель і Карадаг є місцем чисельних кінозйомок. Тут знімались пейзажні картини до фільму «Дон-Кіхот». Тут у 1961 р. проходили зйомки фільму «Червоні вітрила».

Феодосія, заснована греками в VI ст. до н.е., була зруйнована в IV ст. гунами. У X ст. поселення, що виникло на цьому місці, мало назву Кафа. З XIII ст. воно перебувало під владою ге-нуезців, які спорудили тут фортецю. Від укріплень XIV--XV ст. збереглись кам'яна вежа і частина кам'яної стіни. В найдавнішій частині фортеці -- цитаделі -- були резиденція головного правителя Кафи -- консула, а також монетний двір. Збереглися залишки стін цитаделі висотою більше 10 метрів з баштами. Середньовічна

Кафа була найбільшим містом півострова: її населення досягало 75-100 тис. чол.

З 1475 р. Кафа -- резиденція султанського намісника в Криму. Турки називали місто Кючук-Істанбул (Малий Стамбул), або Ярим-Істанбул (Пів-Стамбула).

У XVII ст. в місті було 12 грецьких, 32 вірменських церкви і католицький костьол. До наших днів дійшли храм Іоанна Предтечі, церква Св. Стефана, Введенська церква, храм Михаїла і Гавриїла.

В Середньовіччя місто було одним із центрів работоргівлі.

Давню назву міста відновлено після приєднання Криму до Росії в 1783 р. Найвідомішим із музеїв Феодосії є картинна галерея ім. І. Айвазовського. У місті діють також краєзнавчий музей -- найдавніший серед музеїв України (1811 р.), музей О. Гріна, музей дельтапланеризму і планеризму.

В місті збереглись чисельні пам'ятки історії і культури -залишки генуезької фортеці, храми VII--XV ст., турецька мечеть, фонтани. Фонтан І. Айвазовського, споруджений за проектом і на кошти художника, має свою історію.

Феодосія, що постійно відчувала нестачу води, засушливим літом змушена була користуватися привізною водою, яку доставляли морем із Севастополя. В 1887 р. Айвазовський передав у користування жителям міста джерело на території його садиби, з якого вода надходила по прокладеному від нього водопроводу і відкачувалася з глибоких шарів ґрунту за допомогою трьох водорозбірних фонтанів.

Відомі феодосійські мінеральні води і лікувальні грязі. На їх базі в місті діють 3 санаторії, більше 20 пансіонатів, будинків і баз відпочинку, 10 оздоровчих дитячих таборів.

Місто Керч, що є портом двох морів, засновано в VII ст. до н.е. на березі Боспору Кімерійського грецькими поселенцями. В цей період воно було відоме під назвою Пантікапей. Згодом місто стало центром, навколо якого об'єдналися всі грецькі колонії Керченського півострова. Протягом 900 років воно було столицею могутнього Боспорського царства, що охоплювало територію, яка

у східному напрямку простягалась до сучасного Новоросійська, а північні його межі досягали гирла Дону. На початку II ст. до н.е. Боспорське царство стало занепадати і перейшло під владу могутнього правителя Понта Митридата IV Євпатора (132-63 рр.), об'єднавшись із Понтійською державою. В І ст. до н.е. Пантікапей потрапив у залежність від Риму. В IV ст. місто було зруйноване гунами. В VI ст. на його місці виникла Візантійська фортеця під назвою Боспор.

Серед давніх історичних пам'яток Керчі -- кургани Мелек-Чесменський і Царський, що відноситься до другої половини IV ст. до н.е. Під час розкопок тут виявленні цінні археологічні знахідки, що поповнили музейні колекції. На горі Митридат виявлено залишки будівель Пантіка-пея. Вгору піднімаються сходи, яких налічується більше 400. Вони вели до храму Аполлона, спорудженого на вершині гори.

Унікальною пам'яткою І ст. є склеп Деметри, виявлений у дворі житлового будинку. Це підземна споруда, в якій збереглися фрагменти фресок на сюжети з грецької міфології. Пам'ятка потребує серйозної реставрації.

На березі Керченської протоки, в районі старого порту, стоїть церква Св. Іоанна Предтечі (ХНІ-ХІУ ст.), зведена на місці базиліки 757 р. Цей храм -- єдиний в Україні зразок візантійської культової архітектури епохи Середньовіччя.

Пам'ятки історії і культури міста об'єднані у складі державного історико-культурного заповідника, який займає площу 800 га. Він включає також античні городища Німфей (с. Героївське), Мірмекій (поблизу с. Войково), Тірітака (с. Аршинцево).

У складі заповідника -- один із найстаріших в Україні історико-археолопчний музей, створений у 1826 р. як музей старожитностей. Його зібрання налічує близько 2 тис. експонатів, датованих у межах між НІ тис. до н.е. і XVIII ст.

Заповідник включає також турецьку фортецю Єні-Кале (1703) і меморіальний ансамбль Аджімушкайських каменоломень. Підземні лабіринти, утворені в результаті гірничих виробок, у роки Великої Вітчизняної війни стали базою партизанського руху Керч включена в міжнародну програму ЮНЕСКО «Шовковий шлях».

Білогірськ і Старий Крим у східній частині півострова стоять на місці середньовічних міст. Білогірськ під назвою Карасубазар відомий від XIII ст. Він був розташований на давньому караванному шляху, що з'єднував Схід і Захід, і тому відігравав роль важливого торговельного центру. В місті збереглися залишки караван-сараю XV ст.

Історичною і природною пам'яткою є скеля Ак-Кая на відстані 5 км від Білогорська. Тут міститься один із найбільших у країні палеолітичних комплексів: на обмеженій площі виявлено сліди 17 стоянок і поселень.

Між Білогорськом і Старим Кримом збереглось кілька храмів і монастирів, що є пам'ятками архітектури. Неподалік від села Багате є вірменський монастир, збудований у XIV ст. В селі Тополівка - невелика візантійська церква Х-ХІІ ст. і вірменська церква Св. Параскеви (1702 р.).

Історія Старого Криму налічує не одне тисячоліття. Відомо, що вже у VI--VII ст. Солхат вів жваву торгівлю.

У XIII ст. татари, які заволоділи містом, оточили його мурами з вежами і широким ровом, залишки яких збереглися на його східній околиці. Місто, що отримало назву Ки-рим, перетворилось на центр Кримського Юрта, а пізніше й релігійний центр півострова. Після утворення Кримського ханства із столицею в Бахчисараї Кирим, який став називатись Ескі-Керим (Старий Крим), втратив своє значення. В місті збереглась мечеть хана Узбека і медресе (поч. XIV ст.).

В 4 км від міста знаходиться вірменський монастир Сурб-Хач, споруджений у 1338 р.

У Старому Криму провів два останні роки життя О. Грін. Письменник похований на міському кладовищі. В місті діє Музей О.С. Гріна, що є філіалом феодосійського.

Всього в Криму функціонує 18 музеїв із 23 філіалами і відділами, в фондах яких зберігається близько 800 тис. експонатів. На півострові 7 заповідників: національний заповідник «Херсонес Таврійський», архітектурно-історичний заповідник «Судакська фортеця», палацово-парковий музей-заповідник  у  м.  Алупка,  історико-культурний  заповідник  «Старий Крим», історико-культурні заповідники в містах Бахчисарай і Керч, історико-археологічний заповідник «Калос Лімен» (смт. Чорноморське).

Численні пам'ятки історії, архітектури, своєрідна природа острова, м'який клімат сприяють розвитку пішохідного, автомобільного, велосипедного, водного, спелеологічного, гірського, лижного, зеленого та інших видів туризму.

ЛІТЕРАТУРА

1.     Закон України «Про туризм» // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. - К.:Юрінкомінтер, 2002

2.     Державна програма розвитку туризму в Україні 2002-2010 // Правове регулювання туристичної діяльності в Україн. - К.:Юрінкомінтер,2002

3.     Менеджмент туристичної індустрії:Навчальний посібник //За ред.проф.М.Школи. - Чернівці,2003

4.     Панкова С.В.Туристичне країнознавство: Навчальний посібник. - К.: Альлтерпрес,2003

5.     Кіфяк В.Ф.Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці:Книги-ХХ1,2003

6.     Федорченко В.К.,Мініч І.М. Туристський словник-довідник:Навчальний посібник. - Чернівці,2003

7.     Пирожник И.И.Основы географии туризма и экскурсионного обслуживания:Учеб.пособие. - Минск:Университетское,1985

8.     Заставний Ф.Д.Географія України. - Львів: Світ, 1990