Туристичні ресурси У ...

Мета -  познайомитися з замковими спорудами України, та принципи використання їх в туризмі.

Завдання - Виявлення значення замкового туризму для розвитку туристичного потенціалу України, вивчити та розглянути їх класифікацію та особливості використання і охорони.

Термінологічний словник: . Скансен.

План

1. Класифікація оборонних споруд, законодавство України про охорону культурної спадщини

2. Використання замків і фортець у туризмі

1.Класифікація оборонних споруд. законодавство України про охорону культурної спадщини

Доктор історичних наук Орест Мацюк розробив наступну класифікацію оборонних споруд України:

Ø                давньоруські укріплені городи;

Ø                міста-фортеці;

Ø                замки;

Ø                оборонні монастирі;

Ø                церкви; костели, синагоги;

Ø                військові укріплення;

Ø                сторожові вежі;

Ø                оборонні дзвіниці.

 

Туристично-краєзнавча класифікація оборонних споруд України

Клас А: Замки і фортеці, придатні для використання під історико-архітектурні заповідники та музеї.

Клас Б: Замки і фортеці, придатні для використання під заклади відпочинку й туризму (тематичні готелі, лицарські ресторани, анімаційні театри - скансени)

Клас В: Замки, фортеці і монастирі, придатні для часткового туристично-краєзнавчого використання (з відведенням окремих приміщень під міні-готелі чи таверни)

Клас Г: Замки і фортеці, туристично-краєзнавче упорядкування яких сприяє їх фізичному збереженню й охороні історичного ландшафту

Туристично-краєзнавча класифікація оборонних споруд України (за О.Лесиком, зі змінами й доповненнями)

Підтурбази з умовами будівництва спальних корпусів: замки в Поморянах, Летичеві, Панівцях, монастир у Золочеві, монастир домініканців у Перемишлянах, монастир реформатів у Раві-Руській, Троїцький монастир у Межиріччі, монастир бригідок у Сокалі, Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці;

v    туристичні притулки: замки в Золотому Потоці, Яблунівці, Сидорові, Микулинцях, Ізяславі, Старокостян- тинові, монастир шариток у Луцьку, Воскресенський монастир у Корці, монастир францисканців у Кам'янці-Подільському.

До групи В віднесено замки і монастирі, які частково можна використовувати для розташування туристичних закладів:

v               замки в Невицькому, Хусті, Гологорах, Кудринцях, Скалі Подільській, Скалаті, Долині, Чернелиці, Добромилі, Фортеці, Алушті, Феодосії, Судаку, монастирі єзуїтів у Вінниці, Луцьку, Львові, монастирі бернардинців у Львові, Луцьку, Бережанах, монастирі кар мелітів в Олеську, Бердичеві, Львові, монастир-скит у Маняві, монастир у Севастополі, Домініканські монас тирі у Жовкві, Львові;

v               пам'ятки архітектури, поруч з якими можна будувати турбази, готелі, бази відпочинку: замки в Кам'янці-Подільському, Меджибожі, Хотині, Білому Камені, Корці, Підзамочку, Королевому, Невицькому, Володимирі-Волинському, Кременці, фортеці в Білгороді-Дністровському, Судаку, Феодосії, Балакваві, Каменському, Севастополі, монастирі домініканців у Белзі, Успенський монастир у Бахчисараї, скельний монастир у Лядові, комплекс замків і монастирів у Львові та Луцьку.

До замків і монастирів групи Г віднесено численні пам'ятки, що використовуються під історико-архітектурні заповідники, різні музеї, навчальні заклади, санаторії, інтернати, будинки для перестарілих, культосвітні установи, а також діючі монастирські комплекси.

Під історико-архітектурні заповідники та музеї варто використовувати найцінніші замкові й монастирські ансамблі в комплексі з іншими пам'ятками історії та культури, мальовничими навколишніми ландшафтами. Названі архітектурно-територіальні комплекси відводять під національні історико-культурні заповідники. В окремих пам'ятках архітектури цих заповідників можуть влаштовуватися різноманітні музеї, а частина території і архітектурної спадщини може бути відведена під заклади анімаційно-ремісничого, сувенірно-торгового, нічліжного й гастрономічного призначення.

Проекти подібного "туристичного відродження" історичних замків краю нині активно реалізуються на Львівщині (в рамках міжнародного туристичного маршруту "Золоте кільце Львівщини"). Пріоритетними інвестиційними об'єктами в краї зараз є комплекси Золочівського, Підгорецького й Свіржського замків.

Пам'ятки архітектури, біля яких можна будувати турбази, готелі, відпочинкові пансіонати - це замки і монастирі, що використовуються з іншою метою, але знаходяться в рекреаційна привабливих ландшафтах і, таким чином, здатні виступати як "ядра" організації сучасних територіальних рекреаційних систем.

Запропонована класифікація замків і інших оборонних споруд України за ознаками їх можливого використання під установи відпочинку і туризму_передбачає комплексну участь всіх пам'яток історії та культури з іншими цінними факторами розвитку туризму (лісові, водні, кліматичні ресурси).

Якщо замки групи Б та В безпосередньо можна використовувати під туристичні заклади, то всі інші пам'ятки є суто пізнавально-екскурсійними туристичними об'єктами.

Велика кількість різноманітних пам'яток матеріальної культури України, численні мальовничі природні ландшафти та інші цінні чинники для розвитку туризму виступають об'єктивною передумовою для розробки мережі різноманітних за змістом і тривалістю туристичних маршрутів. Наприклад: серія розроблених туристичних маршрутів "Пам'ятками історії та культури України" здатна охопити всю територію України. Поєднуючи екскурсійні намиста історико-культурної спадщини Галичини, Волині, Поділля, Буковини, Карпат і Закарпаття, Придніпров'я, Північного Лівобережжя, Слобожанщини і Криму.

Усі наявні в Україні об'єкти історико-культурної спадщини перебувають під охороною держави. Діє спеціальний Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 8.06.2000 р. № 1805-III, що регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони національної культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.

У Ст.І даного Закону України затверджені такі офіційні краєзнавчі терміни:

- культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;

- об'єкт культурної спадщини - місце, споруда /витвір/, комплекс /ансамбль/, їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

- пам'ятка - об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;

- охорона культурної спадщини - комплекс заходів з обліку (виявлення, науково вивчення, класифікація, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілітації та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

А в Статті 2 даного Закону подається наступна офіційна класифікація об'єктів національної культурної спадщини .

Державна класифікація об'єктів культурної спадщини (за Законом України „ Про охорону культурної спадщини”)

 

 

 

         За типами                                                  за видами

           Споруди                                               археологічні

           Ансамблі                                                 історичні

       Визначні місця                                    монументального

                                                                      Архітектури

                                                                   Садово-паркові

                                                                       Ландшафтні

Рис. 2 Чинна в Україні державна класифікація об'єктів національної і історико-культурної спадщини.

Закон України "Про охорону культурної спадщини" подає таке тлумачення офіційно вживаних туристично-краєзнавчих понять:

♦ Споруди /витвори/ - твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

♦ Комплекси /ансамблі/ - топографічна визначені сукупності окремих або поєднаних між собою споруд різного при значення, що відзначаються своєю архітектурою та органічним зв'язком з ландшафтами;

♦ Визначні місця - топографічна визначені зони або ландшафти, природні, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічно го, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

♦ Археологічні об'єкти - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскальні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини, що містяться під водою;

♦ Історичні об'єкти - будинки, споруди, їхні комплекси /ансамблі/, окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

♦ Об'єкти монументального мистецтва - твори образо творчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами /ансамблями/;

♦ Об'єкти архітектури та містобудування - історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, за лишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва;

♦ Об'єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

♦ Ландшафтні об'єкти - природні території, які мають історичну цінність.

В Україні створена Державна система охорони пам'яток історії і культури. Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. Крім того в Україні діє цілий ряд різноманітних громадських організацій і товариств, асоціацій, об'єднань, що займаються питаннями охорони культурної спадщини.

Серед громадських об'єднань провідну роль у нашій державі відіграє Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Установчий з'їзд Українського товариства охорони пам'яток історії та культури відбувся в грудні 1966 р., наступного року був затверджений його Статут. Першим головою товариства було обрано К.К.Дубину 3 1967 р. по 1988 р. товариство очолював академік АН УРСР П.Т.Тронько. Лише за перший рік існування кількість членів даного товариства досягла понад 2 млн. осіб.

Головним завданням діяльності Українського товариства охорони пам'яток історії та культури стало залучення широкої громадськості до виявлення, охорони, дослідження і пропаганди пам'яток історії та культури.

За своєю структурою, призначенням, формами і методами роботи Товариство є організацією краєзнавчого профілю з широко розгалуженою мережею місцевих підрозділів. Чільне місце у його діяльності посідає виявлення, фіксація, облік і дослідження всіх типологічних груп рухомих і нерухомих пам'яток історії та культури, сприяння науковій розробці проблем пам'яткознавства, екології і культури, вивчення причин-но-наслідкових зв'язків людини з місцевим культурним середовищем. Науково-дослідну роботу товариство здійснює на громадських засадах через свої науково-методичні ради, секції і комісії, які об'єднують учених, краєзнавців, діячів культури, спеціалістів різних галузей знань.

2. Використання замків і фортець у туризмі

Містобудівний розвиток населених пунктів, художньо-естетичне виховання суспільства неможливі без включення замків, фортець та монастирів у сучасне життя, надання доступу до пам'яток історії та культури широким верствам населення України та іноземним туристам.

Туристичну адаптацію оборонних споруд України необхідно здійснювати комплексно, "нанизуючи" усі варті уваги об'єкти у "намисто" екскурсійно-туристичних маршрутів комерційного та краєзначо-освітнього значення. Немало для цього в Україні вже зроблено за перше десятиріччя незалежності. Так, наприклад, нині активно функціонує й користується неабияким попитом серед європейських туристів національна система туристично-екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича". Ця система охоплює дванадцять областей України: Дніпропетровську, Житомирську, Запорізьку, Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську, Херсонську, Черкаську, Чернігівську та м. Київ У межах національної системи "Намисто Славутича" розроблено туристично-екскурсійні маршрути за тематичними напрямами місцями, багатими на пам'ятки історії, культури, архітектури та природи, а також пов'язаними з життям і діяльністю видатних людей. Передбачено здійснення численних радіальних подорожей та екскурсій з основних пунктів цих маршрутів.

Зокрема, велике значення для розуміння витоків нашої держави у контексті загальноєвропейської історії має туристичне висвітлення періоду існування Київської Русі (IX -XIII ст.), яка помітно вплинула на історичний розвиток як України, так і Європи в цілому. "Намистом Славутича" охоплено унікальні давньоруські археологічні, історико-культурна, архітектурні пам'ятки X - XIII ст. у містах Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Острі; пам'ятки археології у містах Києві, Переяславі-Хмельницькому, Чернігові та с. Білогородці (літописному Білгороді - резиденції князя Володимира Великого). Наступним визначальним для історичного розвитку України був період національно-визвольної війни українського народу у XVII ст. та існування Козацької держави. Відтоді до нас дійшли численні пам'ятки: місця розташування Запорозьких Січей, а також пов'язані з головними битвами національно-визвольної війни 1648 - 1654 рр під Жовтими Водами та Корсунем колишні центри політичного життя України - гетьманські столиці Чигирин, Батурин і Глухів, місця, пов'язані з життям і діяльністю Б.Хмельницького га інших гетьманів України

Комплексний характер охоплення туристичними маршрутами замків ми проілюструємо на прикладі основних туристична прибуткових "діамантів" "Золотої підкови Львівщини"

"Золота підкова" - це, на разі, найприбутковіший комерційний маршрут замками України, пропонований усіма львівськими туристичними фірмами Замковий тур зі Львова передбачає одноденну кільцеву мандрівку до найбільших оборонних споруд Львівщини Олеського, Підгорецького, Свіржського, Золочівського, Старосільського замків та Високого замку м Львова Олесько - це колишнє прикордонне давньоруське місто-фортеця на історичній межі Галичини й Волиш, що упродовж століть відігравало стратегічне значення у державоборчих змаганнях за владарювання цими землями.

Олеський замок - найдавніший збережений фортифікаційний ансамбль Львівщини Його видно ще здалеку, адже укріплення закладене на вершині пагорба, що на 48 м піднімається над оточуючою рівниною Перша письмова згадка про замок в Олеську датується 1327 р. Цей кам'яний замок було закладено на місці дерев'яного давньоруського городища

Кам'яний замок збудовано одним з синів галицько-волинського князя Юрія Львовича - Андрієм або Левом Після смерті останнього галицького князя за володіння Олеською твердинею розгоряється запекла боротьба

З історичних джерел відомо, що з 1340 по 1366 роки замок належав литовсько-руському князеві Дмитрові--Любартові, а відтак був здобутий польським королем Казимиром НІ. Польський гарнізон перебував у твердині менше чотирьох років, і в 1370 - 1377 рр. повернуто до Волині литовсько-руським володарем Любартом. У 1377 р численна армія короля Угорщини й Польщі Людовіка та загони рицарів-хрестоносців вдруге здобули Олесько. Однак, і на цей раз надовго закріпитися тут полякам не вдалося енергійний волинський князь Любарт за підтримки місцевих українських бояр у 1382 р відвойовує замок назад Та польська експансія на українські землі лише набирала обертів Вже в 1390 р Римський папа Боніфащй IX дарчою буллою закріпив новозахоплені твердині Галичини (замки Олеська і Тусташ) за католицьким єпископом краю.

Подальша доля замку налічує чимало героїчних і драматичних сторінок.

У 1431 р Олесько стало опорним пунктом боротьби українців проти польського поневолення Єдиним законним спадкоємцем західноукраїнських земель повсталі визнали православного волинського князя Свидригайла У цілковитому розпачі польський король Ягайло листовно звернувся по допомогу до Великого магістра хрестоносців, звинувачуючи Свидригайла у тому, що він "за допомогою своїх прихильників і наших повстанців зайняв замок у Збаражі, Крем'янщ та Олеську"

Одним з лідерів анти польського повстання був український боярин Івашко Преслужич Рогатинський - воєвода замку й староста Олеська За неприступними мурами твердині він зібрав ополчення з усіх навколишніх сіл Свої загони привели старости Масько Каленикович, Олехно Черемоський (з с Черемошня), Івасько Мостич Кадлубиський (з с Кадлубиська), Сенько Смоленський (з с Смільно), Демко Жидівський, (з с Ожидів), Януш з Підгорець, Нег Старобродський (з Бродів), Лев Чеський (з с Чехи)

Армії поляків та німців хрестоносців тримали в облозі Одеський замок два місяці, однак здобути приступом так і не змогли Лише глибокої зими 1432 р, коли запаси оборонців вичерпалися, а підмога від Свидригайла так і не надійшла, повсталі бояри пішли на змову з королем і капітулювали за умови, що Ягайло не переслідуватиме їх і поверне їм у довічне володіння конфісковані короною маєтки з названими поселеннями

У 1441 р. король Владислав Варненьчик віддав "замок Олеський з містом та цілою округою" лицареві Янові з Сієни за заслуги в обороні руських земель від татарських набігів. В XV - XVI ст. замок зазнавав неодноразових руйнівних нападів татар. Він перейшов у власність Каменецьких, а згодом - Гербуртів. У 1590 р. новий господар - коронний гетьман Станіслав Жолкєвський поновив напівзруйновані замкові фортифікації.

Після переходу у 1605 р. у власність Івана Даниловича Олеський замок остаточно реконструюється й стає осередком давньоукраїнської культури і громадсько-політичного життя. Зокрема, на військовій службі у Руського воєводи Івана Даниловича перебував Михайло Хмель (батько Богдана Хмельницького). Згодом, коли Данилович став чигиринським старостою, то своїм підстаростою він зробив Михайла Хмельницького, переселивши його з родиною на хутір Суботів. У 1648 р. Богдан Хмельницький на чолі козацького війська повернувся в Олесько й звільнив місто від магнатського врядування.

У 1629 р. в покоях замку народився майбутній король Речі Посполитої Ян III Собєський (онук власника замку Івана Даниловича, який у 1627 р. влаштував у замку розкішний бенкет з приводу одруження своєї доньки Теофілії з Якубом Собєським). Згодом, уже ставши королем Польщі, Ян III Собєський викупив свій отчий замок і став подовгу мешкати у ньому зі своєю коханою дружиною. У 1639 р. у покоях Олеського замку народився ще один король Польщі - Михайло Корибут-Вишневецький.

З XVIII ст. королівський замок починає поступово занепадати. Все цінне з нього Жевуські повивозили у Підгорецький замок (наприклад, розкішний стіл з чорного мармуру, на якому хрестили майбутнього володаря Речі Посполитої Яна Собєського). З 1882 р. забитий дошками замок майже століття простояв у "законсервованому стані, переживши Першу і Другу світові війни.

І тільки з 1970 р. завдяки зусиллям директора Львівської картинної галереї Бориса Григоровича Возницького в Олесь-Експонати музею "Одеський замок": фрагмент діорами "Битва під Віднем" італійського художника Мартино Альмонте (XVII ст), полотно "Вакх і Аріадна" художника Ю.Семигіновського (XIX ст.), ікона "Сгращний суд" невідомого народно майстра кін. XVI ст. та ікона "Введення Марії в храм" народного майстра Ф.Сеньковича (XVII ст) кому замку розпочалися реставраційні роботи з одночасним формуванням музейної експозиції.

Зараз замок відреставрована, можна оглянути його могутні зовнішні контрфорси, укріплену браму, внутрішній двір, замковий колодязь, пробитий аж у підніжжя гори на глибину 42 м, прогулятися дерев'яними замковими галереями.

Нині тут відкрито архітектурно-художній музей-заповідник "Олеський замок" - відділ Львівської картинної галереї. У виставкових залах замку-музею експонується понад півтисячі творів давнього українського мистецтва X - XVIII ст. Експозиція включає колекцію давньоруських коштовностей XII ст. (2 зал), раритетних іконостасів і ікон XV - XVII ст. (зали 4, 9), картин-портретів XVI - XVII ст. і скульптури XVII ст. (зали 5-6), стародавніх меблів, а також найбільшу в Європі збірку барокової дерев'яної скульптури XVIII ст. (майстрів Іоанна Георгія Пінзеля, Томаша Гутера, Яна Оброцького, Конрада Кутшенрайтера, Себастіана Фесінгера, Антонія Осінського й багатьох інших - зал 11). Серед мистецьких "перлин" експозиції - батальне полотно "Битва під Віднем" італійського художника Мартино Альтомонте (1692 р., розміри 7,65 на 7,38 м.) з центральною постаттю короля Яна III Собеського в блискучому парадному обладунку (10 зал), дерев'ний іконостас з с.Голоски (маляра Федора Сеньковича), надгробок княгині Сенявської з Бережанського замку, що на Тернопільщині, портрет власника замку Івана Даниловича (1620 р.), французькі гобелени початку XVIII ст. з мотивами поезій Овідія тощо.

Над в'їзною брамою Олеського замку вмонтовано різьблений з каменю пишний прямокутний барельєф з зображеннями людей, тварин і химер. Його виготовили на замовлення руського воєводи Яна Даниловича під час реконструкції Олеського замку в кінці XVI - на початку XVII століття.

Раму барельєфу утворюють дві прямокутні пілястри, з'єднані у верхній частині трикутним фронтом із різьбленим зображенням Бога Отця. Всевишній у лівій руці тримає яблуко - символ заповідей Божих, а піднята правиця застерігає людей від порушення їх.

Під фронтоном, у верхній частині пілястрів, зображено символічні постаті Віри (ліворуч) і Справедливості (праворуч).

Під барельєфами Віри і Справедливості розташовані медальйонні портрети шістьох польських королів. Пілястри і фронтон підпирають заокруглені картуші з головами двох химер.

Геральдичний барельєф над в'їзною брамою Олеського замку.

А в центрі барельєфа розташований круглий геральдичний щит володарів Олеського замку, який підтримують два ангели-хранителі. Вони стоять на двох лежачих левах -- символах могутності і непереможності. Над щитом розташовані три постаті амурів.

Не менше цікавого таять у собі підземелля Олеського замку. Для туристів тут відтворно інтер'єр середньовічної в'яз-ниці-катівні з виставкою знарядь для тортур і покарань ("Колесо смерті", "Диба - драбина для розтягування" і ін.).

Замок оточує ландшафтний парк XVIII ст. з водоймищами, алеями і скульптурними композиціями. Тут можна прогулятися й сфотографуватися на фоні олеських левів, що охороняють парадний підйом до грізного замку.

Навпроти Олеського замку його власником Северином Жевуським закладено монастир капуцинів XVIII ст. з костьолом Св.Йосифа (1739 р., стиль бароко, архітектор Мартин Добравський) Монастир утворює єдину архітектурно-ландшафтну композицію із замком Розкішний парадний фасад костьолу звернутий до узвозу, що веде до воріт Олеського замку У фондосховищах і виставковому залі монастиря зберігаються шедеври давньоукраїнського і європейського мистецтва

Туристичне відродження наймогутнішого із замків "Золо тої підкови Львівщини" було б неповним без реалізації ще одного проекту - відновлення в одному з підземних залів оригінальної атмосфери давньоруської гриднищ - ресторану "Гридниця"

Князівська гридниця - ресторан у стилі Галицької Русі з оригінальними давньоукраїнськими стравами розташований у підземеллі Одеського замку

Стіни гридниці, муровані русичами в кінці XIII ст "пам'ятають" десятки легендарних воєначальників і лицарів гриднів, інтер'єри повністю відтворюють побут бенкетного за лугалицьких князів, столи, лави, світильники, кераміка є точними копіями речей тогочасної епохи А вбрання персоналу ресторану пошите за модою Речі Посполитої XV - XVI ст.

Страви приготовані за віднайденими давньоукраїнськими рецептами, га "жива" середньовічна музика доповнюють ауру цілковитого занурення гостей замку і "ГридницГ в епоху Галицької Русі і п спадкоємиці Литовсько-Руської держави

Аншащйну складову туристичного відродження Одеського замку щороку розвивають шляхом організації концертів концертів класичної музики, театралізованих шоу, фестивалів, мистецьких пленерів тощо

Історичне село Підгірці, розташоване у Бродівському районі за 3 км. від Одеська, відоме на всю західну Україну своїм найвишуканішим замково-палацовим комплексом ("маленьким Версалем"), що є однією з туристичних "візиток" Львівщини

Поселення виникло після монго до-татарської навали за три кілометри від літописного давньоруського граду Плісненська, що був дотла сплюндрований в 1241 р ордою хана Батия

Підгірці вперше згадуються в документах у 1431 р, їх власник "Іван з Шдгорець" пліч о пліч з Івашком Преслужичем обороняв Одеський замок від армії польського короля Невдовзі король Владислав Ягайло підтвердив за Іваном Підгорецьким привілей на володіння селами Підгірці і Запрщ У 1633 р в збіднілих Підгорецьких земельні маєтності викупив коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Конєцпольський

Підгорецький замок - визначна пам'ятка пізно ренесансної архітектури Збудував його на замовлення великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського італійський архітектор Андреадель Аква в 1635 - 1640 рр, а оборонні бастіони твердині проектував французький військовий інженер Г Л де-Боплан

Осердям розкішного замку бастіонного типу став вишуканий триповерховий палац 3 трьох боків весь палац оточений глибоким ровом, з північного боку, зверненого до долини, він мав гарну терасу з балюстрадою і скульптурами Основну функцію замку-палацу задекларував такий фундащйний

вислів "Вінець ратних трудів - перемога, перемога - тріумф, тріумф - відпочинок", викарбуваний на мармуровій таблиці при вході на територію резиденції коронного гетьмана За гар мошйшсть і витонченість пропорцій цей палац справедливо нарекли маленьким Версалем" (Підгорецький "маленький Версаль" старший за французький Версаль на десять років)

Однак не слід розцінювати Підгорецький ансамбль суто як відпочинкову резиденцію Це був повноцінний оборонний замок, що неодноразово приймав на себе нищівні ворожі удари Так, у 1651 р під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького його здобуло козацьке військо Значних руйнувань йому завдали також турецько-татарські навали 1672 й 1688 рр.

У другій половині XVII - на початку XVIII ст.. замок перебував у власності магнатських родин Конєцпольських (у 1646 - 1682 рр. ) та Собєських (у 1682 - 1720 рр. )

Новий розквіт палацу припав на період володарювання графської династії Жевуських (XVIII ст. ) Вацлав Жевуський, який викупив помістя у 1720 р, закохався у Підгорецький замок і вирішив перетворити його на "галицький Версаль" Магнат з витонченим мистецьким смаком зібрав у Підгорецькому замку величезну навіть за тогочасними європейськими мірками колекцію цінних стародавніх картин, книг, зброї, меблів, порцеляни і кришталю, перенісши у своє родове помістя все найцінніше з сусіднього королівського Олеського замку та інших замків Галичини Окремо зберігалися особисті речі короля Яна III Собєського і трофеї, здобуті Вацлавом і Северином Жевуськими у битвах з козаками, москалями, волохами, татарами й турками Просторими позолоченими залами палацу ( Золотою, Кармазиновою, Китайською, Лицарською, Дзеркальною й ш ) з розкішним скульптурним декором і драпіруванням, мармуровими порталами і художнім паркетом прогулювалася еліта тогочасної Європи (включаючи монархів такого рівня як Карл XII й Петро І) У Підгорецькому палаці відбувалися гучні бали й шляхетські бенкети з гарматними залпами, військовими парадами, театральними спектаклями та феєрверками При в'їзді в замок стояла парадна драгунська варта А алеями замкового парку вільно прогулювалися пави

Російський цар Петро І під враженням квартирування серед величі Підгорецького палацу повернувшись у Петербург після закінчення Північної війни зі шведами і їхнім союзником гетьманом Іваном Мазепою, одразу ж повелів закласти для себе під Петербургом аналогічну резиценцію - "Петров-дворєц".

За Северина Жевуського, який присвятив своє життя пошукам скарбів на підвладній йому території Пліснеського городища і створенню "філософського каменю" у своїй алхімічній лабораторії (в одному з казематів замку), палацовий комплекс починає приходити в запустіння. (На момент придбання ним у 1787 р. цього помістя воно було оцінене 201 000 злотих). Долучилися до цього процесу і подальші його управителі. Однак граф Леон Жевуський, який приїхав у Підгірці з Європи у 1833 р. вклав чималі кошти в реставрацію родинного гнізда своїх вельможних предків і перед смертю, з огляду на відсутність прямого спадкоємця, заповів Підгорецький маєток князю Євстахію Сангушкові з обов'язковою умовою, аби той завершив реставрацію замку. Відновлювальні роботи тривали аж до 1903 р.

До більшовицької окупації Української народної республіки Сангушки сумлінно дбали про відродження замку. Та після того як російський отаман Будьоний повішав його останнього господаря, а його вояки розікрали все коштовне "буржуйське" майно, Сангушки емігрували в Аргентину, а палац передали під нагляд Національної галереї Львова. Польська влада опікувалася спорудою. У 1940 р. було навіть винесено рішення про відкриття в Підгорецькому замку державного музею. Однак, цьому завадила Друга світова війна.

Під час Другої світової війни німці й росіяни завершили пограбування найвишуканішого палацу України (у жовтні 1945 р. все найцінніше з палацу комуністи вивезли в Ленінград, окремі підгорецькі скульптури нині прикрашають Літній сад Петродворца). Після війни у 1949 р. тут організували закритий тубдиспансер, найбільшої руїни інтер'єрам пам'ятки завдала дводенна пожежа у 1956 р., спричинена звичайнісіньким безгосподарським радянським нехлюйством. І лише з 1997 р. завдяки титачічним зусиллям Б.Возицького один із найпрекрасніших палаців Центральної Європи, врешті-решт, було передано Львівській галереї мистецтв.

Підгорецький палацово-замковий ансамбль зберігся у мало порушеному стані. В наш час замкова територія є охоронним туристичним об'єктом загальнодержавного значення -музеєм-заповідником "Підгорецький замок", що є філіалом Львівської галереї мистецтв.

Основними об'єктами туристичного огляду у Підгірцях є:

Ø                Споруда Підгорецького палацу з терасами і відкритими галереями-аркадами - це найяскравіший "діамант" "Золотого кільця Львівщини".

Ø                Ансамбль бастіонних замкових укріплень з земляними валами і ровами (спроектований, за припущеннями вчених, французьким військовим інженером Гійомом де-Бопланом). Укріплення має форму квадрату з довжиною сторони 100 м. На його кутах розташовані бастіони зі сторожовими вежами.

Між зовнішньою і внутрішньою стінами влаштовано каземати, вимощена кам'яними плитами покрівля яких згодом використовувалася як прогулянкова тераса.

Один із спроектованих Г. де Бопланом кутових бастіонів Підгорецького

палацу, оборонна вежа-кавальєр якого внаслідок пізніших перебудов набула романтично-декоративного вигляду.

В'їзна барокова брама (у формі порталу з двома коло нами) на палацову територію, парадна алея з трьохсотлітніми липами та ландшафтний "італійський" парк XVII - XVIII ст., що оточує палац - пам'ятка ренесансного садово-паркового мистецтва. Під однією з пів тисячолітніх лип, за переказами, відпочивав Б.Хмельницький у 1651 р.

Парадний гетьманський заїжджий двір XVIII ст. шестиколонними портиками у стилі бароко. Збудований поряд з палацом, оскільки в ті часи палац просто не вміщав всіх високородних гостей з їх численною прислугою. На фасаді заїжджого двору зберігся рідкісний сонячний годинник.

Костьол Св.Йосифа - величний католицький собор усипальниця графського роду Жевуських, збудований неподалік палацу у розкішному стилі пізнього ренесансу у 1752-1766 рр. за власним архітектурним проектом Вацлава Жевуського. Обіч храму на високих колонах збереглися скульптури Діви Марії і Св.Йосипа роботи французького скульптора Леблана. Михайлівська церква 1720 р. - унікальна пам'ятка народного давньоукраїнського дерев'яного зодчества.

Комерційна окупність названих інвестиційних проектів організації в Україні історично-туристичних скансенів, з огляду на невпинне пожвавлення туристичного руху в державі, не перевищує 10 років (для Білгорода - 5-6 років). Тож справа лише за урядовою підтримкою даних проектів у рамках Державної програми збереження і використання замків.

 

ЛІТЕРАТУРА

1 Рутинский М. Й. Замковий туризм в Україні, Географія пам'яток фортифікаційного зодчества та перспективи їх туристичного відродження: Навчальний посібник. - К: Центр учбової літератури, 2007. 432 с.

2.Любіцева О.О.Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). - К.: Альтепрес, 2003

3.Квартальнов В.А. Туризм: Учебник,- М.:Финансы и статистика,2001

4.Кіфяк В.Ф.Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці:Книги-ХХ1,2003

5.Федорченко В.К.,Мініч І.М. Туристський словник-довідник:Навчальний посібник. - Чернівці,2003

6.Пирожник И.И.Основы географии туризма и экскурсионного обслуживания:Учеб.пособие. - Минск:Университетское,1985