Туристичні ресурси У ...

Мета - розгляд та вивчення туристичних ресурсів території і визначення її потенціалу в розвитку туристичної діяльності.

      Завдання - розглянути ступень забезпеченості туристичними ресурсами як території в цілому, так і окремих регіонів, виділення основних туристичних центрів, пам'яток природи, історії, архітектури і розвитку соціально-економічних туристичних ресурсів у регіоні.

План

1 Туристичні ресурси Чернігівської області.

2 Туристичні ресурси Полтавщини.

1 Туристичні ресурси Чернігівської області

Чернігівщина розташована на півночі України на лівому березі Дніпра, в басейні Десни, в зоні Чернігівського Полісся. Площа області - 32,9 тис. кв. км (5,3% території України).

Чернігівщину пересікають 196 річок, серед яких головними є Дніпро, Десна, Сейм.

У Чернігівській області налічується 528 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. Тростянецький і Сокиринський парки.

Тростянецький дендропарк розташований на сході Чернігівщини в селі Тростянець Ічнянського району (ще два містечка з однойменною назвою є в Сумській і Вінницькій областях).

Перша документальна згадка про Тростянець відноситься до 1549 р. Хутір Крячів біля Тростянця в 1820 р. був куплений Іваном Скоропадським, що походив із гетьманського роду. З 1833 року розпочато будівництво палацу, закладено парк, що має славу одного з найкращих у Європі. Тростянецький дендропарк створений на безлісній рівнині, якщо в балці не рахувати невеликої діброви посеред степу під назвою Богівщина. З цього місця й бере початок парк. На відведеній для цього території було викопано 4 ставки, навколо яких насаджені листяні породи дерев -- тополя, клен, липа, дуб, береза, а також хвойні -- ялина, сосна. Значну частину території парку займають штучні ставки загальною площею водного дзеркала 10 га.

З 1858 р. увага зосереджена на формуванні штучного рельєфу, на зразок того, який І. Скоропадському довелось бачити у французьких парках. 28 років знадобилося для створення гірського саду на насипних пагорбах заввишки 30-35 м у північно-східній частині парку -- так званих «швейцарських Альп».

У парку були споруджені загати, греблі, мости. Його прикрашали скульптури міфічних героїв і богів, альтанки.

У 1886 р. в парку налічувалось понад 620 порід дерев і чагарників. Нині в дендрологічний колекції парку ця цифра сягає 1700. Крім місцевої флори, в парку прижились переселенці з інших географічних зон континентів: плакуча ялина, посаджена над могилою І. Скоропадського, коркове, кавове, оцтове та інші рідкісні породи дерев. У 1940 р. Тростянецький парк оголошено державним заповідником.

У палаці Скоропадських була картинна галерея, що складалась переважно з полотен із краєвидами України.

Ще один знаменитий парк Чернігівщини - Сокиринський.

Перша згадка про село Сокиринці відноситься до 1092 р. В 1716 р. селом володів прилуцький полковник Гнат Галаган. Його онук Павло в 1829 році збудував новий будинок, а навколишній ліс упорядкував у стилі англійського парку.

Сокиринський палац критими переходами з'єднується з флігелями. Ворота з огорожею, службові приміщення, господарчі двори, оранжерея входять до єдиного на Лівобережжі комплексу подібного типу.

Г.П. Галаган цікавився етнографією рідного краю. В 60 кімнатах  сокиринського палацу містилась унікальна колекція старовинних предметів, творів українського і світового живопису.

З 1823 р. почалось формування ландшафту Сокиринського парку, в який гармонійно вписувались паркові споруди: дві альтанки (збереглась одна з них - ротонда), церква із дзвіницею, каплиця, колодязь, греблі, містки (Красний і Готичний), скульптури.

Садиба уціліла, але в ній довгий час функціонувало сільське професійно-технічне училище, що спеціалізувалось на підготовці переважно механізаторів. Це супроводжувалось господарською забудовою, виникненням безсистемних насаджень, що порушувало архітектурну цілісність і об'ємно-просторову композицію парку.

Все нові палацово-паркові ансамблі створювались на Чернігівщині, так само як і по всій Україні, протягом другої половини XVIII -- на початку XIX ст. їх власники збирали цінні наукові колекції, засновували картинні галереї, бібліотеки. Сформувався феномен садибної культури на базі культури різних верств населення (аристократії, помісного дворянства, шляхти, козацької старшини) та елементів народної культури. Палацово-парковий комплекс зберігся також у Качанівці, яка знаходиться в Ічнянському районі. Вона була власністю співака Федора Коченовського. З 1770 р. село переходить у володіння графа П.О. Румянцева-Задунайського, генерал-фельдмаршала, за наказом якого розпочато будівництво палацу і закладення парку.

Качанівський парк за всіма параметрами витриманий у європейських традиціях садово-паркового мистецтва. Тут є алеї, складна система доріг і стежок, «давні» руїни, галявини, пагорби, озера, острови, мости, скульптури, альтанки і т. ін.

У качанівській садибі в різний час розміщувались дитячий будинок, кліматичний санаторій, евакогоспіталь, туберкульозний санаторій. Пам'ятка зазнала значних руйнувань, що за торкнули не лише дім, а й парк, який перетворився на суцільні лісові хащі. Не збереглися зимовий сад, картинна галерея, скульптури, посуд, меблі. Зруйновані інтер'єри палацу.

В 1981 р. Качанівку оголошено історико-культурним заповідником, розпочалися реставраційні роботи.

Давньоруський період характеризувався високим рівнем розвитку культури краю. Тут склалася власна архітектурна школа. З 19 архітектурних споруд цього періоду, які збереглись на території України, 6 знаходиться на чернігівській землі. (Борисоглібський, Спасо-Преображенський, Успенський собори, Іллінська і П'ятницька церкви в Чернігові та Юр'єва божниця в Острі).

У радянський період адміністративний устрій території зазнав чергових змін. У 1925 р. було скасовано губернію і організовано 5 округів (Конотопський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Сновський, Чернігівський), а в 1932 р. створено Чернігівську область.

На Чернігівщині на державному обліку перебувають 5,5 тис. пам'яток історії і культури. 230 пам'яток архітектури внесено до Державного реєстру.

В області 5 історико-культурних заповідників, 19 музеїв з 9 відділами. В селі Мезин (Мізин) виявлено одну з найстаріших палеолітичних стоянок в Україні (XV тис. до н.е.) і городище VI-V тис. до н.е. В 1965 р. відкрито Мезинський музей, де представлено 41 тис. експонатів.

Чернігівський обласний історичний музей ім. В.Тарновського є одним з найстаріших в Україні. Він створений у 1896 р. на основі приватних колекцій любителів старожитностей, меценатів. У фондах музею зібрано понад 150 тисяч пам'яток матеріальної і духовної культури, що відноситься до різних періодів історії Чернігівщини. Музей міститься в колишньому будинку губернатора.

В Чернігові є також музей народного декоративно-прикладного мистецтва, художній музей, літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського.

В області є 40 готелів і один готельно-офісний центр. Серед кращих готелів -- «Брянськ», «Градецький», «Придеснянський», «Десна».

Історично Чернігів був центром, навколо якого зосереджувались поселення слов'янського племені сіверян. Як місто почав формуватися в кінці VII ст. Перша літописна згадка про Чернігів відноситься до 907 р.

В XIV ст. тут було споруджено фортецю. В XVI ст. Чернігів був прикордонним російським містом.

У Чернігові створено історико-архітектурний заповідник, до складу якого входять 22 об'єкти.

Серед пам'яток археології -- Чорна могила (середина X ст.), де, згідно з легендою, поховано князя Чорного -- гіпотетичного засновника міста. Один із найбільших некрополів, який включає близько 230 курганів, знаходиться на Болдіних горах -- історичній місцевості на правому березі Десни.

На болдінських терасах розташований ансамбль Троїцько-Іллінського монастиря (XI--XVIII ст.), заснований Антонієм Печерським у 1069 р. Антонієві печери з часом перетворились на багатоярусний підземний комплекс довжиною 315 м. У XII ст. тут було споруджено Іллінську церкву. В 1239 р. монастир був зруйнований і відбудований лише в 1649 р. До наших днів дійшли, Троїцький собор (1679 р.), будинок архімандрита (1750 р.), дзвіниця (1775 р.).

На місці розкопаного дитинця (валу) на початку І тис. були поселення, а з VII ст. це -- укріплений центр міста. Протягом XI--XVI ст. навколо нього склався унікальний архітектурний комплекс, з якого уціліли Спасо-Преображенський (XI ст.) і Борисоглібський (XII ст.) собори.

На валу збереглись також пам'ятки цивільної архітектури: будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба (1690-і рр.), Чернігівський колегіум (1700-1702 рр.), будинки архієпископа (1780 р.) і губернатора (1804 р.).

Неподалік від Дитинця розташована П'ятницька церква (ХІІ-ХНІ ст.).

Єлецький Успенський монастир був заснований у 1060-і роки посеред хвойного лісу, звідки виводиться його назва. З 1635 по 1649 р. монастир належав єзуїтам.

Головним монастирським храмом є Успенський собор (XII ст.). Серед монастирських будівель -- дзвіниця, Петропавловська церква з трапезною і келії.

В місті збереглися храми XVIII ст. -- Катерининська (1715 р.) і Воскресенська (1775 р.) церкви.

На території сучасного Новгород-Сіверського виявлені археологічні пам'ятки кам'яного віку, епохи бронзи, періоду формування слов'янських племен.

У IX--X ст. на Замковій горі існувало городище. Після пожежі в X ст. на його місці споруджено нове укріплення.

З'їздом руських князів у Любечі (1097) Новгород-Сіверський затверджено столицею Сіверського князівства, що охоплювало територію в середній течії Десни і по річках Снов і Сейму, а також -- частково курські землі і володіння в'ятичів.

Снаський монастир заснований в XI ст. Однак монастирський комплекс у його нинішньому вигляді почав формуватися з другої половрши XVI ст., коли він був перетворений на резиденцію чернігівського митрополита Лазаря Барановича. В цей же період споруджено Спаський собор, Петропавлівську трапезну церкву, келії, нові мури. Ансамбль набув рис українського бароко.

Протягом 1674-1679 рр. при монастирі діяла перша на Лівобережній Україні друкарня, пізніше переведена до Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові.

В 1791-1796 рр. за наказом Катерини II на місці давнього Спаського храму збудовано Спасо-Преображенський собор за проектом Джакомо Кваренгі -- автора Смольного інституту та інших споруд у Петербурзі.

З 1979 р. Спасо-Преображенський монастир входить до архітектурно-історичного заповідника.

Успенський собор розташований на місці, де, за переказами, в дохристиянську епоху стояли ідоли. Після хрещення на місці капища було споруджено храм на честь Богородиці (XI--XII ст.). Точний час спорудження міського собору, що

дійшов до наших днів, невідомий, хоча існують свідоцтва про закладення храму в XVII ст.

В Новгород-Сіверському збереглись також Михайлівська (1845 р.) і Предтеченська (1834 р.) церкви.

Серед пам'яток цивільної архітектури - тріумфальна арка з гербами 10 повітів, споруджена на честь приїзду Катерини II в 1787 р. До цього ж періоду відносяться торговельні ряди, що збереглися в центрі міста. Торговельні склади і будинок земства збудовані в XIX ст.

Батурин заснований на початку XVII ст. Стефаном Баторієм. У 1669-1708 рр. місто було резиденцією гетьманів Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи.

В 1708 р., після переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII, його столиця Батурин була зруйнована російськими військами.

Свій статус столиці козацького Лівобережжя місто повертає за К. Розумовського в 1750 р.

В 1799-1803 рр. за проектом А. Рінальді і Ч. Камерона тут було споруджено палацово-парковий комплекс. Сьогодні палац Розумовського зберігся лише частково.

На кошти Розумовських було побудовано також Воскресенську церкву (1803), у якій похований останній гетьман Кирило Розумовський.

Зберігся будинок Кочубея (XVII--XVIII ст.), в якому розмістився історико-краєзнавчий музей. Уцілів також Покровський собор (1789).

Сьогодні в Батурині функціонує історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».

Історичним містом є також давній Любеч, який уперше згадується в літописах під 882 роком. Поселення з'явились на цій території в ранньому залізному віці. Про Любеч як значний торговельний центр згадував у 942 році візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своєму трактаті «Про управління державою».

Любецький замок був споруджений у другій половині XI ст. на місці давнього слов'янського укріпленого городища. Тоді ж Антип (у чернецтві -- Антоній Печерський) поклав початок Любецькому Антонівському монастирю, який існував (з перервами) до 1786 р. На сьогодні збереглась лише печера Антонія.

Місто відоме тим, що тут у 1097 р. відбувся з'їзд, який закріпив руські землі за найбільш впливовими князівськими родами.

На початку XVIII ст. на території старої фортеці за наказом гетьмана І. Мазепи була споруджена будівля господарського призначення, що увійшла в історію під назвою кам'яниці Полуботка (з 1709 р. вона знаходилась на землях останнього).

Ніжин розташований по обидва береги р. Остер. У першій чверті XVII ст. на лівому березі Остра була споруджена цитадель. Після входження Правобережної України до складу Росії ніжинський замок втратив своє оборонне значення і почав руйнуватися. Під час пожежі 1797 р. в місті згоріло понад 100 будинків, значної шкоди було завдано замку. Згодом вали були зрівняні, рів засипаний. Планом забудови міста від 1803 р. тут було передбачено ринок, що існує й сьогодні, хоча на меншій площі. В 1648 р. місто стало центром Ніжинського полку. З 1742 р. через Ніжин проліг поштовий тракт, що з'єднав Глухів з Києвом. У 1770-і рр. було споруджено приміщення Ніжинської поштової контори (сьогодні діє як музей). Тут зупинялись під час подорожей Д. Фонвізін, О. Пушкін, О. Грибоєдов, М. Глінка, Т. Шевченко, В. Даль, А. Міцкевич, С. Гулак-Артемовський та ін.

У Ніжині збереглося приміщення готелю «Не минай». Значну роль в історії Ніжина відіграла грецька громада, заснована тут у середині XVII ст.

Гімназія здійснила вісім випусків. Серед 228 її вихованців -- М. Гоголь, Є. Гребінка, Н. Кукольник.

В Ніжині збереглося багато архітектурних пам'яток: Миколаївський собор (1668 р.); грецька Михайлівська (1731 р.), Троїцька (1733 р.), Преображенська (1748 р.), Покровська (1757 р.), Христовоздвиженська (1775 р.), грецька Всіхсвятська (1786 р.), Іоанна Богослова (ХУІІІст.) церкви; Введенський собор (1788 р.). Серед пам'яток цивільного будівництва - купецький будинок (XVIII ст.) і приміщення ліцею вищих наук (1820 р.).

Остер -- одне з найдавніших міст Придніпров'я, засноване Володимиром Мономахом, що підтверджується літописним свідченням від 1098 р. Місто було закладене як фортеця для захисту руських земель від половецьких набігів. Давнє городище -- «Городок Остерський» -- є археологічною пам'яткою XI ст.

У південно-східній частині городища збереглася божниця Св. Михаїла, згадувана в літописі. Існує припущення, що вона зведена за Володимира Мономаха.

В 1240 р. місто було спалене. На початку XIV ст. неподалік від нього, ближче до Десни, виросло нове поселення, яке дістало назву Остер.

Палац (1782-1787 рр.), побудований фельдмаршалом П. Румянцевим-Задунайським, частково зберігся в с. Вишеньки.

У селищі Короп розташована єдина в Лівобережній Україні церква-фортеця -- Ільїнська (XVIII ст.). Тут збереглись також Вознесенська церква (1764 р.) і садиба Дара-ганів (Ю.Ф. Дараган був козелецьким полковником).

У Коропі є меморіальний музей народовольця Миколи Кибальчича, що брав участь у підготовці замаху на Олександра II. Він також автор проекту першого у світі реактивного літального апарату.

В с. Густиня на початку XVII ст. у володіннях Вишневецьких було засновано монастир. Його архітектурний ансамбль склався в XVII--XVIII ст. Центром монастирського комплексу є Троїцький собор (1676). У 1994 р. тут відновив своє функціонування жіночий монастир. При обителі є готель для паломників.

У селищі Седнів збереглась садиба Я. Лизогуба (XVII ст.). Уціліли також лизогубівська кам'яниця (1690 р.), Воскресенська (1690 р.), Георгіївська (1747 р., 1852 р.) і Успенська (1860 р.) церкви. Давньоруське місто-фортеця вперше згадується в 1068 р. під назвою Сновськ. Сучасна назва закріпилася за ним із XVI ст.

В містечку Сосниця народився і провів дитячі роки видатний кінорежисер і письменник О. Довженко. Тут створено його літературно-меморіальний музей. У Сосниці тривалий час жила А. Керн, якій присвятив вірші О. Пушкін.

Родом з м. Ічня відомий скульптор І.П. Мартос, автор пам'ятників А.Е. Рішельє в Одесі, Мініну і Пожарському в Москві, М. Ломоносову в Архангельську, Потьомкіну Таврійському в Херсоні, ректор Петербурзької академії мистецтв.

2 Туристичні ресурси Полтавщини

Полтавська область займає центральну частину Лівобережної України. Північні райони області розташовані в лісостеповій, південні -- у степовій зоні. Площа області становить 28,8 тис. кв. км. (4,8% території країни).

На Полтавщині налічується 169 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т. ч. дендропарк у с. Устимівка (створений у 1893 р.), Хомутецький парк у садибі Муравйових-Апостолів (початок XIX ст.), полтавський міський сад (парк «Перемога»; заснований у 1803 р. з ініціативи генерал-губернатора князя О.Б. Куракіна). На території міського саду в 1852 р. споруджено будинок Полтавського міського театру.

Основою курортних ресурсів області є джерела мінеральних вод у Миргородському,Великобагачанському,Новосанжарському,Кременчуцькому, Хорольському районах.

Курорт Миргород функціонує з 1914 р. Перше мінеральне джерело було відкрите тут у 1912 р. місцевим лікарем І.А. Зубковським, який і заснував першу водолікарню. В 1916-1919 рр. створено курортний комплекс, який включав водолікарню, їдальню-клуб, грязелікарню. Всі ці приміщення були розібрані в 1970-80- і роки.

З 1976 р. функціонує перше в Україні спеціалізоване відділення для лікування хворих на цукровий діабет. На сьогодні «Миргород курорт» об'єднує санаторії «Хорол», «Миргород», «Березовий гай», «Полтава», які можуть одночасно прийняти 3,5 тис. хворих.

В області є 44 готелі, один мотель і один готельно-офісний центр. У Полтаві є готель «Турист», мотель «Полтава». Серед туристських готелів області -- «Україна» в Миргороді, «Кремінь» у Кременчуці.

Функціонують також туристичні бази «Новосанжарська», «Сонячна», «Бузковий гай», «Кротенківська».

На Полтавщині збереглись давні історичні міста: Хорол, Говтва, Лубни, Пирятин, Полтава.

Полтава розташована по обидва береги р. Ворскли. У письмових джерелах поселення вперше згадується в 1174 р. під назвою Лтава.

Серед пам'ятних місць Полтави -- музей-садиба та літературно-меморіальний музей І.П. Котляревського, музеї Панаса Мирного, В.Г. Короленка.

Історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» включає музей історії цієї визначної події, польовий укріплений табір російської армії, редути, братську могилу російських воїнів, Сампсоніївську церкву (1856 р.), пам'ятник загиблим шведським солдатам від росіян (1909 р.), пам'ятник шведам від співвітчизників (1909 р.), пам'ятник Петру І (1915 р.).

Селище Диканька вперше згадується у письмових джерелах у 1658 р. Тривалий час вона була власністю Кочубеїв. Палац, побудований наприкінці XVIII ст. за проектом архітектора Д.Ж. Кваренгі, був знищений у 1917 р.

У 1709 р. в Диканьці напередодні Полтавської битви діяв штаб І. Мазепи, а в сусідньому селі Великі Будища -штаб шведського короля Карла XII.

У Диканці збереглись Миколаївська (1794 р.), Троїцька церкви(1780 р.).

Збереглася також Тріумфальна арка, споруджена в 1820 р. за проектом Л. Руска на честь приїзду імператора Олександра II в маєток міністра внутрішніх справ В.П. Кочубея. Садиба Кочубея нині оголошена заповідником.

Гадяч уперше згадується в документах першої половини XVII ст. як добре укріплений за-мок-фортеця. Пізніше на місці замка споруджено гетьманський палац - колишня резиденція І. Брюховецького. З 1648 р. місто було центром Гадяцького полку. В 1658 р. І. Виговський брав участь у підписанні Гадяцького договору. В Гадячі діє краєзнавчий музей. У с. Гриньки народився М.В. Лисенко.

Історія Миргорода як сторожового пункту веде свій відлік від XI ст. З містом пов'язані імена багатьох видатних діячів вітчизняної культури. Тут народився відомий художник XVIII ст. В. Боровиковський. Миргород -- батьківщина братів-письменників Рудченків -- Івана Білика і Панаса Мирного.

32 роки прожив у Миргороді грузинський поет Давид Гу-рамішвілі (1705-1792). В місті йому споруджено пам'ятник.

У селі Велика Обухівка народився і був похований поет і драматург В.Капніст. У його садибі бували М. Гоголь, Г. Державін та ін.

Уродженцем села Фрунзівка (колишня слобода Миколаївка) є військовий лікар П.Ф. Чайка, дід -- видатного композитора П.І. Чайковського, який у 1864 р. відвідав ці місця. До наших днів тут зберігся старовинний будинок з мезоніном, колонами і верандами.

Родом із села Котельва письменник, драматург і перекладач П.П.Гнєдич та письменниця Т.Г. Гнєдич -- автор перекладу «Дон-Жуана» Байрона. Тут пройшло дитинство М.І. Гнєдича -- поета, і перекладача «Іліади» Гомера.

В селі Гавронці в сім'ї предводителя місцевого дворянства народилась художниця Марія Башкірцева (1860-1884).

Музей А. Макаренка є і в Кременчуці, в будинку, де з 1901 р. жила його сім'я. Він навчався в місцевому училищі, закінчив педагогічні курси і протягом 1905-1911 рр. викладав у кременчуцькому залізничному училищі. У 1917 р. А. Макаренко закінчив Полтавський учительський інститут, працював у різних школах на Полтавщині, а з 1920 р. -- у виховних закладах для неповнолітніх правопорушників.

У селі Березова Рудка збереглись садиба і парк (ХУШ-ХІХ ст.). Тут у 1843 і 1846 рр. перебував Т. Шевченко, який написав портрети господарів маєтку -- Плато-на і Ганни Закревських.

Поміщицька садиба (1805) і Троїцька церква (1799) збереглися в с. Вишняки.

На Полтавщині діє 15 державних музеїв. На державному обліку перебуває 3600 пам'яток історії і культури. 199 пам'яток архітектури внесено до Державного реєстру національного культурного надбання.

В 1888-1889 рр. на Полтавщині побував А.П. Чехов.

На Полтавщині збереглися давні народні промисли -- виготовлення лозяних виробів (Чорнухи), вишивання і килимарство. Історія художньої вишивки на Полтавщині налічує кілька століть. Широко відомими є полтавські мережки і техніка вишивання «білим по білому». Одним із центрів вишивання є селище Решетилівка, де виготовляються орнаментальні килими.

В селищі Опішня, давньому центрі гончарного промислу, створено музей-заповідник українського гончарства. Тут є фабрика художньої кераміки.

Полтавщина має необхідні умови для розвитку «зеленого туризму».

ЛІТЕРАТУРА

1.     Закон України «Про туризм» // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. - К.:Юрінкомінтер, 2002

2.     Державна програма розвитку туризму в Україні 2002-2010 // Правове регулювання туристичної діяльності в Україн. - К.:Юрінкомінтер,2002

3.     Менеджмент туристичної індустрії:Навчальний посібник //За ред.проф.М.Школи. - Чернівці,2003

4.     Панкова С.В.Туристичне країнознавство: Навчальний посібник. - К.: Альлтерпрес,2003

5.     Кіфяк В.Ф.Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці:Книги-ХХ1,2003

6.     Федорченко В.К.,Мініч І.М. Туристський словник-довідник:Навчальний посібник. - Чернівці,2003

7.     Пирожник И.И.Основы географии туризма и экскурсионного обслуживания:Учеб.пособие. - Минск:Университетское,1985

Заставний Ф.Д.Географія України. - Львів: Світ, 1990