Лекція 2. Гістогенез та імуногенез клітин імунної системи. Загальна характеристика імунокомпетентних клітин
План
1.Анатомо-гістологічний огляд основних органів імунної системи.
2.Характеристика вихідної стовбурової кровотворної клітини.
3.Основні і допоміжні клітини. Загальна характеристика основних
клітин.
Основні поняття: центральні та периферичні органи імунної системи, лімфопоез, лімфоїдна тканина, Т- і В-лімфоцити.
1.Анатомо-гістологічний огляд основних органів імунної системи
Лімфоїдні органи ІС ссавців умовно поділяють на центральні (первинні) і периферичні (вторинні). В центральних органах відбувається утворення лімфоцитів -- лімфопоез, який включає проліферацію і антигеннезалежне диференціювання. В ході АГ-незалежного диференціювання відбувається три основних процеси:
1)формування клонального АГ-специфічного рецептора лімфоцитів;
2)набуття природної аутотолерантності;
3)поділ на функціонально різноманітні субпопуляції.
Умовність відокремлення центральних органів ІС полягає в тому, що частина субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів проходять АГ-незалежне диференціювання поза тимусом.
До первинних лімфоїдних органів належить тимус, в якому дозрівають Т-залежні лімфоцити. Аналогічним органом для В-лімфоцитів у ссавців є кістковий мозок. Останній -- аналог бурси (сумки) Фабриціуса у птахів (bursa-- абревіатура для В-клітин). В дослідах на вівцях доведено, що пеєрові бляшки клубової кишки також виконують функцію В-органа. Вважають, що АГ-незалежне диференціювання В-лімфоцитів відбувається і в інших групових фолікулах слизових: апендикс, лімфоглоткове кільце (піднебінні мигдалини). Однак слід мати на увазі, що функції вказаних В-органів змішані. Так, в кістковому мозку здійснюється мієлопоез, він також функціонує як вторинний Т- і В-орган.
У вторинних (за походженням, розвитком і функціями) органах відбувається АГ-залежне диференціювання лімфоцитів, тобто імуногенез -- власне імунна відповідь на аутоструктури і антигени. Тут також відбувається проліферація і диференціювання клітин, але вже як ефекторна імунна реакція. До них належать селезінка, лімфатичні вузли, лімфоїдна тканина слизових: групові лімфатичні фолікули (пеєрові бляшки, апендикс, піднебінні мигдалини), солітарні лімфатичні фолікули, внутрішньоепітеліальні лімфоцити, лімфоцити основної пластинки, внутрішньоепітеліальні лімфоцити шкіри. До периферичних лімфоцитів і лімфоїдних органів належать і рециркуляторні: кров і лімфа.
Центральні органи.
Тимус, або загруднинна залоза - це перший лімфоїдний орган, що з'являється в період ембріогенезу у ссавців і птахів. У ембріона людини зачаток тимуса як епітеліальний утвір виникаєна шостому тижні розвитку. Головна функція тимуса -- створення функціонально гетерогенної популяції Т- лімфоцитів. Він є джерелом Т-лімфоцитів упродовж усього життя і регулює реактивність усієїімунної системи. У ссавців він розміщений у грудній порожнині на рівні верхньої частини груднини,над серцем і великими кровоносними судинами, що відходять від нього. Складається з 2 часток, які в людини сполучені пухкою сполучною тканиною. Зовнівкритий сполучнотканинною капсулою,від якої всередину органа відходятьперетинки, які поділяють кожну частку на рівні її зовнішньої частини -- кіркової зони (кортексу) --на малі часточки. Внутрішня частина -- мозкова зона (медула) -- не поділена на часточки.
Морфологічно в тимусі розрізняють строму талімфоїдну тканину. Строма складається зретикулярних і епітеліальних клітин, що утворюютьсітку, в петлях якої містяться лімфоїдні клітини --тимоцити. Кіркова зона містить відноснонезрілі тимоцити, які активно проліферують.Елементарною структурно-гістологічною одиницеюцієї зони є пакети Кларка (агрегати щільно укладених тимоцитів ірозміщених серед них макрофагів). У мозковій зонімістяться більш зрілі тимоцити.
Епітеліальні клітини, що становлять основу структуритимусних часточок, неоднорідні. У кірковій зоні, в її зовнішньому(субкапсулярному) шарі знаходяться гігантські епітеліальні клітини-няні, які у заглибинахцитоплазми -- «кишенях» -- містять великі агрегати тимоцитів, а основу цієї зони становлятьвидовжені кіркові епітеліальні клітини. Сполучаючись відростками, вони формують сітку, крізь якупроходять тимоцити під час переміщення з кіркової зони в мозкову. В мозковій зоні розміщенілопатоподібні епітеліальні клітини, а також тільця Гассаля, які єщільними скупченнями (кластерами епітеліальних клітин з високим вмістом кератинів), щодеградують. На межі між кірковою та мозковою зонами в сполучному шарі розміщеніінтердигітальні дендритні клітини й макрофаги. Останні містяться також у кірковій зоні.
У тимусі немає аферентних лімфатичних судин. Усамому органі лімфа збирається в розміщені міжчасточками лімфатичні судини, які не проникають улімфоїдну тканину, і через невеликі петлі еферентнихлімфатичних судин відтікає в лімфатичні вузли шиї тасередостіння. Вихід з тимуса основної маси зрілих Т-лімфоцитів, як і проникнення в нього клітин-попередників, відбувається через кровоносні судини,розміщені в ділянці сполучення кіркової та мозковоїзон.
Тимус зазнає вікової, незворотноїінволюції, яка виявляється в зменшенні абсолютноїмаси органа та морфологічних і функціональнихзмінах. Інволюційні процеси в тимусі розпочинаютьсяз кінця першого року життя і супроводжуютьсязаміщенням епітеліального компартменту сполучноюта жировою тканинами, а в період статевогодозрівання -- зниженням секреторної активності (основного функціонального показника інволюції),яке особливо виражене у віці понад 35 -- 40 років.
Кістковий мозок - основний кровотворний орган іцентральний орган імунної системиссавців. У ньому міститься популяціяполіпотентних СКК, які дають початокусім клітинам крові, в тому числілімфоцитам. Кістковий мозок у ссавців ємісцем утворення В-лімфоцитів і місцемрозвитку гуморальної імунної відповіді(вторинної).
Кістковий мозок розміщений у внутрішнійпорожнині трубчастих кісток (у губчастійречовині) і містить кровотворну й жировутканини (у співвідношенні 1:1). Важливимструктурним компонентом кістковогомозку є судинна система, яка бере участь в поповненні крові гемопоетичнимиклітинами потрібного ступеня зрілості.
У центрі кістково-мозкової порожнини паралельно поздовжній осі кістки проходять дві гілкирозгалуженої артерії, від яких у бік кісткового чохла радіально відгалужуються дрібніші судини(артеріоли). Останні галузяться і переходять у капіляри, які пронизують стінку кістки.
Венозна система представлена синусоїдами -- розширеними тонкостінними альвеолоподібнимисудинами (починаються поблизу ендостальної поверхні кістки), в які впадають капіляри, щовиходять із кістки. Синусоїди розміщені радіальне, і кров з них надходить у центральний синусоїд,який проходить паралельно артерії. Між кровоносними судинами у вигляді тяжів розміщенакровотворна тканина. Строму шнурів утворюють ретикулярні клітини, в петлях між нимирозміщені гемопоетичні клітини різних типів. Отже, кістковий мозок поділений венознимисинусоїдами на окремі частки, кожна з яких складається з компактно укладених навколо артеріолциліндричних за формою скупчень клітин.
Клітини різних типів локалізуються в кровотворнійтканині острівцями, займаючи різне положення відносносудин і поверхні ендоста: гранулоцити - на відстані відсинусоїдів, у центрі гемопоетичного шнура, мегакаріоцити- біля стінок синусоїдів, а лімфоцити й моноцити -довкола гілок артеріальних судин. Найінтенсивнішапроліферація клітин відмічається в зоні, що прилягаєбезпосередньо до поверхні ендоста і поступово знижуєтьсявід периферії до центра просвіту. Зрілі клітинипроникають у синусоїди, звідки потрапляють у кров.Частка лімфоїдних клітин у кістковому мозку становитьблизько 10 - 15% загальної кількості клітин з ядром, ачастка мієлоїдних - 60 - 65%. Більша частина лімфоцитівне є повністю зрілими, а зрілі представлені як клітинами,що утворилися in situ, так і мігрантами з крові.
Периферичні органи.
Інкапсульовані вторинні лімфоїдні органи.
Лімфатичні вузли - це різних розмірів скупчення лімфоїдної тканини губчастої структури по ходу лімфатичних судин у місцях їх злиття. Вони поширені по всьомуорганізму і сполучаються між собою та іншими лімфоїдними органами за допомогою лімфатичнихсудин, утворюючи лімфатичну систему. В певних пунктах системи, стратегічно важливих дляорганізації захисту (у шийній, паховій і пахвовій ділянках, середостінній черевній порожнині),лімфовузли зібрані у вигляді конгломератів.
Лімфатичні вузли мають округлу або бобоподібну форму із заглибленням для входу та виходукровоносних судин, яке називають воротами. Зовні вузол вкритий сполучнотканинною капсулою,від якої вглиб органа відходять перетинки -- трабекули.
В лімфовузлі розрізняють три ділянки:
1) зовнішню, кіркову, або кортикальну (кортекс), в якій скупчення клітин утворюють фолікули, частково - із зародковими центрами,
2) внутрішню, або центральну, мозкову (медулу) з меншим вмістом лімфоцитів у поєднанні з макрофагами, які зосереджені по ходу лімфатичних і судинних синусів,
3) і розміщену між ними паракортикальну - це тимусзалежна зона, або Т-зона. В ній містяться тільки Т-лімфоцити.
Така структура лімфовузлів дає можливість вільної циркуляції і рециркуляції лімфоцитів між лімфою, кров'ю і тканинами. Певні зони лімфовузла заселяються строго певними клітками.
Лімфовузли функціонують як своєрідні фільтри лімфи, затримуючи мікроорганізми та інші частинки, що потрапили в лімфу. Разом з тим лімфовузли є місцем взаємодії імунокомпетентних клітин в ході специфічної імунної відповіді, місцем синтезу антитіл-імуноглобулінів, місцем, де розігруються події клітинно-опосередкованого імунітету.
Лімфовузол має масу близько 1 г, містить приблизно 2000 млн лімфоцитів. У людини є 500-1000 лімфовузлів діаметром від 2 до 8 мм. Кожну годину з лімфовузла виходить в лімфу кількість лімфоцитів, еквівалентна його потрійній вазі. Велика частина (90%)клітин в цій еферентній лімфі є лімфоцитами, що покинули кров'янерусло на території цього лімфовузла. Серед клітин лімфовузла близько 10% складаютьмакрофаги і близько 1% - дендритні клітини.
Селезінка.Селезінка розміщена в лівій верхній частині черевної порожнини. Це найбільшийвторинний лімфоїдний орган. Маса селезінки дорослої людини становить 180-250 г.Зовні селезінка вкрита сполучнотканинною капсулою. Від капсули всередину органа відходятьпучки колагенових волокон, утворюючи численні перетинки -- трабекули, які несуть судини. Разоміз ретикулярною стромою трабекули утворюють структурний каркас для клітин різних типів. Паренхіма селезінки складається з білої та червоної пульпи. Біла пульпа представленалімфоїдною тканиною, яка у вигляді скупченьлімфоцитів утворює навколо центральних(посттрабекулярних) артеріол та їхніх відгалуженьперіартеріолярні лімфоїдні муфти (ПАЛМ) з Т- та В-клітинними ділянками.
В селезінці, як і в лімфовузлах, є Т-залежні і В-залежнізони. Періартеріолярними лімфоїдними скупченнями є Т-залежні зони. Селезінка є місцем розпізнавання антигену, антигензалежної проліферації і диференціювання Т- і В-лімфоцитів, їх активації, а також продукції і секреції специфічних антитіл Ig. Основна відмінність селезінки від лімфовузлів полягає в тому, що селезінка є місцем специфічної імунної відповіді на антигени, які циркулюють в крові, а в лімфовузлах відбуваються процеси специфічної імунної відповіді на антигени, що потрапляють в лімфу. Крім того, селезінка з її багатою мережею макрофагів в червоній пульпі виконує функції фільтру крові, що видаляє з крові чужорідні частинки і молекули, які потрапляють туди, а також постарілі еритроцити, або еритроцити, навантажені імунними комплексами .
Лімфоїдна тканина
Лімфоїдна тканина асоційована зі шкірою
Білі відросткові епідермоцити (клітини Лангерганса, КЛ) є антигенпрезентуючими клітинами (АПК), але будучи в шкірі, вони ще не здатні представляти процесований антиген Тх1 і їх активувати. Такої здатності вони набувають після міграції в лімфатичні вузли (л/в). В шкірі КЛ локалізуються в епідермісі. При проникненні АГ вони його піноцитують, процесують і мігрують в регіональний л/в. В процесі міграції КЛ дозрівають до стадії інтердигітальних клітин, які здатні активувати Тх1.
Лімфоїдні клітини в епідермісі представлені виключно Т-лімфоцитами αβ- і γδ-субпопуляцій. З них αβТ-лімфоцити постійно популюють шкіру за рахунок дозрівання в тимусі і міграції з нього. В подальшому, вони складають циркулюючий пул лімфоцитів крові. γδТ-клітини частково представляють собою нащадків клітин, які мігрували з тимуса в ембріональному періоді. Їх маркером є продукт гену Vγ3, який міститься в складі ТКР. Другу групу складають Vγ5+-клітини, які дозрівають поза тимусом. γδТ-клітини миші (можливо і людини) мають морфологію дендритних клітин. За останніми даними, вони окрім ТКР мають ТL-рецептори до константних патернів найбільш розповсюджених бактерій, рецептори до стрес-білків (білки теплового шоку). Тому вважають, що γδТ-клітини разом із епітеліоцитами здійснюють першу лінію захисту. В дермі присутні і Т-, і В-лімфоцити, які надходять в неї з рециркуляції.
Кератоцити під впливом мікроорганізмів та їх продуктів, а також цитокінів імунокомпетентних клітин (ІКК) активуються, експресують молекули адгезії (Е-кадхефін, Е-селектин та ін.) і починають секретувати різноманітні цитокіни (ІЛ-1, 3, 6, 7, ГМ-КСФ, М-КСФ), які слугують пусковими факторами і медіаторами імунних реакцій в шкірі. Окрім початкових молекул ГКГ-1К на активованих кератоцитах починають експресуватися ГКГ-2К.
Виявлена автономна специфічність міграції лімфоцитів в імунну систему шкіри, яка альтернативна також за специфічністю міграції, але в ІС слизових. Встановлено, що така специфічність міграції існує лише відносно проникнення Т-лімфоцитів в епідерміс шкіри, причому є дані стосовно СD4+-клітин.
Проникненню в шкіру сприяє експресія на поверхні СD4+-клітин пам'яті чи активованих Т-лімфоцитів маркера СLА (загальний лейкоцитарний антиген), який розпізнає F-селектин активованих клітин ендотелію. Експресія СLА індукується переважно при активації Т-клітин через молекули СD2 за участю трансформуючого фактору росту β (ТФР-β) і ІЛ-2. Іншим посередником Т-клітин в епідермісі є інтегрин αЕβ7, який розпізнає молекули Е-кадхеріна на активованих кератоцитах. Вказаний інтегрин присутній на активованих СD4+-лімфоцитах і клітинах пам'яті. Його експресії також сприяє ТФР-β. Окрім того, сама молекула СD4+ завдяки спорідненості до молекул ГКГ-2К, що присутні на активованих кератоцитах, також сприяє міграції в епідерміс переважно СD4+-клітин.
Як і у випадку з ІС слизових, в шкірі відбувається зовнішньотимічний розвиток Т-лімфоцитів без звичної негативної селекції аутоклонів. Дану теорію підтверджують факти щодо синтезу кератоцитами ряду гормонів споріднених до тимічних.
2.Характеристика вихідної стовбурової кровотворної клітини
Клітини крові мають обмежену тривалість існування, тому вони утворюються в організмі постійно. Усі клітини крові в дорослому організмі утворюються в червоному кістковому мозку, гематопоетично активна частина якого у дорослої людини займає об'єм близько двох літрів. В ембріона функцію органа кровотворення спочатку бере на себе позазародкова мезодерма жовткового мішка, потім печінка та селезінка, а починаючи з 5-го місяця розвитку плода людини -- кістковий мозок. Перехід в ембріогенезі кровотворної тканини в кістковий мозок пов'язаний із тим, що ця тканина активно проліферує, а отже, вона є дуже чутливою до дії мутагенних факторів, наприклад природної радіації. В кістковому мозку гематопоетична тканина перебуває під захистом кісткової тканини.
Клітини крові всіх типів беруть початок від стовбурових кровотворних клітин (СКК). Здатність СКК до диференціювання в різні типи клітин крові називають плюрипотентністю (від англ. plurality-- множинність, potency -- можливість). Процес утворення клітин крові називають гематопоезом, або гемопоезом. Тому стовбурову кровотворну клітину ще називають плюрипотентною гематопоетичною, або гемопоетичною, клітиною. Стовбурова клітина має дві важливі ознаки -- вона здатна до відновлення своєї популяції шляхом поділу і може давати початок будь-яким популяціям клітин крові. Стовбурові клітини містять овальне ядро, добре розвинену цитоплазму і на вигляд нагадують яєчню. Важливою характеристикою СКК є поверхневий маркер СD34, який майже відсутній на зрілих клітинах крові.
У кістковому мозку можна знайти різні за морфологічними ознаками типи гемопоетичних клітин, які утворюються з плюрипотентної стовбурової кровотворної клітини. Різні типи гемопоетичних клітин репрезентують різні шляхи диференціювання стовбурової клітини. Вихідні клітини-попередники назвали колонієутворюючими одиницями. Розрізняють кілька типів КУО залежно від напряму та стадії диференціювання СКК:
КУО-Е -- попередники еритроцитів;
КУО-Т -- попередники тромбоцитів (мегакаріоцити);
КУО-МГ -- попередники моноцитів і гранулоцитів;
КУО-Л -- попередники лімфоцитів.
Попередником усього мієлоїдного ряду вважають КУО-ГЕММ (гранулоцитарно-еритроцитарно-моноцитарно-мегакаріоцитарну КУО). Далі КУО-ГЕММ дає початок трьом КУО: КУО-МГ, КУО-Т, КУО-Е. У свою чергу, з КУО-МГ утворюються більш спеціалізовані КУО: попередники моноцитів і попередники гранулоцитів.
На сьогодні загальноприйнятою є така схема гематопоезу. Стовбурова клітина спочатку обирає один із двох напрямів диференціювання: мієлоїдний або лімфоїдний. Мієлоїдний шлях диференціювання зумовлює утворення гранулоцитів (еозинофілів, базофілів, нейтрофілів), а також моноцитів, еритроцитів і мегакаріоцитів, а лімфоїдний - утворення В-лімфоцитів, Т-лімфоцитів та НК-клітин.
3. Основні і допоміжні клітини. Загальна характеристика основних клітин
Клітини імунної системи умовно поділяють на три групи на основі їх будови, функції та походження.
-основні клітини -- Т- і В-лімфоцити, натуральні кілери;
-допоміжні клітини -- гранулоцити, моноцити/макрофаги, дендритні клітини, еритроцити, тромбоцити;
-стромальні і паренхіматозні (основні клітини тканини, органів) -- клітини ретикулярної тканини, ендотелій судин, мезотелій вторинної порожнини, епітеліоцити шкіри і слизових.
Лімфоцити мають клоноспецифічні рецептори до антигенів і аутоструктур, забезпечують увесь комплекс адаптивного імунітету: цензорний, морфогенетичний, контролюють гомеостаз організму. З ними пов'язана імунологічна пам'ять. Допоміжні клітини виконують функцію антигенпрезентуючих клітин для лімфоцитів, забезпечують ефекторні фагоцитарні реакції, стромальні та паренхіматозні клітини тканин створюють мікрооточення для перших двох типів клітин, визначають шляхи їх міграції.
Загальна характеристика Т і В-лімфоцитів
Лімфоцити крові походять із вторинної стовбурової лімфоцитарної клітини (СЛК), яка є безпосереднім нащадком первинної стовбурової кровотворної клітини (СКК) червоного кісткового мозку. Залежно від відповідного мікрооточення в центральних органах СЛК утворює Т-, В-лімфоцити і натуральні кілери (НК). У дорослої людини їх кількість в крові коливається в широких межах 15-40%, залежно від функціонального стану та імунологічної ситуації організму. Більшість лімфоцитів крові знаходиться в G0-стадії мітотичного циклу, тому метаболічно інертні, що відображається на їх морфології: щільне компактне хроматинове ядро з відсутністю ядерців і вузьким обідком злегка базофільної цитоплазми. Розмір лімфоцитів, як і їх кількість, коливається в широких межах 5-15 мкм і більше, що пов'язано з їх функціональною і популяційною гетерогенністю.
Т-лімфоцити
Це найбільш багаточисельна популяція серед лімфоцитів і становить 65-80% в крові. Вони характеризуються великою субпопуляційною гетерогенністю. Насамперед, розрізняють дві субпопуляції Т-лімфоцитів за будовою ізотипів гетеродимеру Т-клітинного рецептору (ТКР): αβ і γδ-субпопуляції. В периферичній крові 90% -- перших, 1-10% -- других. В органах ці співвідношення змінюються на користь других.
γδТ-лімфоцити утворюються в тимусі, мігрують із нього раніше ніж αβ-субпопуляції. При формуванні ТКР використовується менша кількість варіабельних генів, тому рецептор має широкий спектр взаємодії з епітопами, даючи з ними перехресні реакції. Лише невелика частина з них має корецепторні молекули СD4, СD8, і проходить позатимічне диференціювання без типової негативної селекції. Розпізнають АГ без комплексу з ГКГ-2К. Вони можуть розпізнавати антигени (епітопи) в комплексі з іншими молекулами, наприклад, з СD1, яка може презентувати ліпопротеїди. Вважають, що цефілогенетично ранні Т-лімфоцити (примітивні).
СD4+ Т-лімфоцити
СD4+ лімфоцити виконують в основному хелперну функцію, однак вони можуть, за деяких обставин, виконувати кілерну і супресорну функцію. Тх сприяє розвитку імунної відповіді (ІВ) через клітинний контакт і через цитокіни.
Розрізняють дві основні субпопуляції Тх: Тх1 і Тх2, які, відповідно, допомагають Т-кілерам/супресорам (Тк/с, СD8+) і іншим клітинам клітинного імунітету, і В-лімфоцитам, які відповідають за гуморальний імунітет.
Тх1 секретують ІЛ-2 γ-ІФ, α-ФНО, які активують Тк/с, НК, макрофаги, тобто забезпечують переважно розвиток клітинного імунітету.
Тх2 продукує ІЛ-4, 5, 10, 13, які є факторами росту і диференціювання В-лімфоцитів. Так, ІЛ-4 посилює продукцію ІГЕ в 100-1000 разів. ІЛ-5 стимулює синтез ІГА. ІЛ-10 -- разом з ІЛ-13 супресує утворення Тх1, а γІФх1 -- супресує Тх2.
Природні регуляторні Т-лімфоцити Тreg, ІТх3.
В останні десятиліття виділена субпопуляція СD4+ СD25+hi Т-регуляторних клітин Тreg і СD4+Тх третього типу (Тх3), які продукують інгібіторні цитокіни.
СD4+ СD25+hi . Тreg-лімфоцити
У людини і миші Тreg клітин 5-10% від всіх СD4+ Т-лімфоцитів периферичної крові. Для їх активації та набуття супресорних властивостейпотрібен основний сигнал, який повинен поступати через ТКР. Але після активації вони не проліферують, але володіють супресорними властивостями на інші СD4+ і СD8+ лімфоцити. Вони не продукують цитокіни Тх1 і Тх2, навпаки, пригнічують їх продукцію. Розвиток Тreg в тимусі і на периферії регулюється геном FОХр3.
Т-хелпери 17
В1995 році з'явились роботи, які показали існування ще однієї субпопуляції СD4+, яка здійснює позитивну регуляцію імунної відповіді разом з Тх1 і Тх2. Ця субпопуляція продукує ІЛ-17, за що і отримала свою назву Тх17. ІЛ-17 об'єднує групу цитокінів А, І, С, D, E, F, але основні з них ІЛ-17А, Е, F, які залучають в запальну реакцію велику кількість різних клітин, за рахунок індукції експресії цими клітинами цитокінів ІЛ-6, ІЛ-8, ГМ-КСФ, Г-КФ, хемотаксинів, протеїназ. При цьому, важлива роль ІЛ-17 в рекрутуванні нейтрофілів, для захисту від грамнегативних бактерій, грибів.
СD8+ лімфоцити
Вцю субпопуляцію відносять Т-лімфоцити з кілерною/супресорною активністю. Найбільш вивчена завдяки своїй демонстративності in vivo i in vitro кілерна активність, за що ця субпопуляція і отримала назву Т-кілери (Тк). Тк руйнують клітини-мішені інфікованих паразитарними мікроорганізмами (вірусами, бактеріями, найпростішими), пухлині клітини, беруть участь в механізмі відторгнення алотрансплантату. Кілінг Тк здійснюється за допомогою Тх1 типу. Останні надають допомогу в проліферації і диференціюванні Тк. Самі Тк отримують перший специфічний сигнал від клітин-мішеней, що експресують ГКГ-1К+АГпр. Кілінг клітини-мішені йде по принципу апоптозу.
Для СD8 субпопуляції, яка здійснює переважно супресорну функцію (здійснюють негативну регуляцію імунної відповіді), характерний фенотип СD8+28-. Серед Т-клітин існують субпопуляції з позитивною регуляцією імунної відповіді з фенотипом СD4+ і СD8+, так і з негативною супресорною функцією.
В-лімфоцити
В-лімфоцити виконують дві імунологічні функції: 1) диференціюються в плазматичні клітини (ПК), які синтезують антитіла; 2) виступають в якості антигенпрезентуючих клітин, тобто здатні процесувати антиген і представляти його в комплексі з ГКГ-2К для розпізнавання Тх2.
В-лімфоцити утворюються в кістковому мозку і в кінцевому підсумку диференціюються на дві субпопуляції В1 і В2. Вони мають імуноглобулінові рецептори до антигену клонального типу, молекули ГКГ-1К і 2К, диференційні структури СD19, СD20, СD21 (СR2), СD22, СD33 (FсγRІІ), СD35 (СR1), СD75,
СD80 (В7, 1), СD86 (В7, 2), СD40. Розрізняють субпопуляції В-лімфоцитів за наявністю на В1-субпопуляції структури СD5, яка належить до родини імуноглобулінів. СD5 міститься на всіх Т-лімфоцитах. Лігандом є СD72, що більш характерна для хелперної частини Т-лімфоцитів і всіх В-лімфоцитів.
Контрольні питання:
1.Яке значення центральних та периферичних лімфоїдних органів імунної системи?
2. Будова центральних органів імунної системи.
3. Будова периферичних органів імунної системи.
4. Які клітини імунної системи належать до основних та допоміжних?
5. Охарактеризуйте Т- і В-лімфоцити.
Література
Основна:
1.Імунологія : Підручник / А. Ю. Вершигора, Є. У. Пастер, Д. В. Колибо та ін.; Передм. С. Комісаренка ; за заг. ред. Є. У. Пастера. -- К. : Вища шк., 2005. -- 599 с.
2.Ройт А. Иммунология. Пер. с англ. / Ройт А., Бростофф Дж., Мейл Д. -- М. : Мир, 2000. -- 592 с.
3.Скок М. В. Основи імунології : Курс лекцій / М. В. Скок. -- К. : Фітосоціоцентр, 2002. -- 152 с.
4.Дранник Г. Н. Клиническая иммунология и алергология : пособие для студентов, врачей-интернов, иммунологов, аллергологов, врачей лечебного профиля всех специальностей; 4-е изд., доп. / Г. Н. Дранник -- К. : 2010. -- 522 с.
Додаткова:
1.Ярилин А. А. Основы иммунологии : учебник / А. А. Ярилин. -- М. : Медицина, 1999. -- 608 с.
2.Якобисяк М. Імунологія / Якобисяк М. -- Вінниця : НОВА КНИГА, 2004. -- 672 с.
3.Хаитов Р. М. Иммунология : учебник / Хаитов Р. М., Игнатьева Г. А., Сидорович И. Г. -- М. : Медицина, 2000. -- 432 с.
4.Сапин М. Р. Иммунная система человека / Сапин М. Р., Этинген Л. Е. -- М. : Медицина, 1996. -- 304 с.
5.Імунологія: навчально-методичний посібник до лабораторних занять для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Біологія» / Фролов О. К., Копійка В. В., Федотов Є. Р., Литвиненко Р. О. - Запоріжжя: ЗНУ, 2014. - 83 с.
6.Клінічна імунологія та алергологія / [О.М. Біловол,П.Г. Кравчун, В.Д. Бабаджан та ін.] - Х.: «Гриф», 2011.- 550 с.
7.Цветной атлас клеток системы крови. Один источник и четыре составные части миелопоэза / В. М. Погорелов, Г. И. Козинец, О. А. Дягилева, Д. Д. Проценко. -- М. : Практическая Медицина, 2007. -- 176 с.
8.Карнаухов В. Н. Люминесцентный анализ клеток / В. Н. Карнаухов ; под. ред. А. Ю. Буданцева. -- Пущино : Аналитическая микроскопия, 2004. -- 131 с.