КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ЯК КОМУНІКАТИВНІ КАТЕГОРІЇІ

 КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ЯК КОМУНІКАТИВНІ КАТЕГОРІЇ

 

На сучасному етапі у розвитку комунікативної лінгвістики багато уваги приділяється вивченню особливостей мовленнєвої поведінки комунікантів у різних ситуаціях спілкування: сприят- ливих, аномальних і конфліктних [Верещагин, Костомаров 1999; Арутюнова 1990, с. 3–8; Корольова 2006]. Процес комунікації може бути ефективним у разі чіткого планування діяльності, тобто тільки за умов адекватного вибору комунікантами страте- гій і тактик спілкування, тобто тоді, коли вони чітко планують свої мовленнєві дії [Арутюнова 1983, с. 37–56; Борисова 1996,  с. 21–48]. Традиційно комунікативні стратегії розглядають як мистецтво управління, що засновується на певних прогнозах мети спілкування, а тактики – як прийоми або способи досяг- нення цієї мети [Верещагин, Костомаров 1999; Германова 1993, с. 27–39]. Хоча слово стратегія походить від давньогрецького "наука війни" і в прямому сенсі означується як "вчення про най- краще розташування всіх військових сил і знаряддя", у сучасній комунікативній лінгвістиці воно спрямоване на людське спілку- вання. Так, за оксфордським словником англійської мови, стра- тегія визначається як план для успішної комунікації, що базу- ється на раціональності та взаємозалежності комунікативних дій учасників спілкування [The Oxford English Dictionary, р. 852]. Стратегія спілкування спрямована на його ефективність у певній


комунікативній ситуації та досягнення максимального перлоку- тивного ефекту за допомогою мінімуму зусиль. Це поняття, без- сумнівно, імплікує прогноз ситуації спілкування і поведінки ко- мунікантів. Таким чином, стратегія передбачає планування про- цесу мовленнєвої взаємодії залежно від конкретних умов спіл- кування й особистостей комунікантів. Для планування своїх мо- вленнєвих дій комуніканти повинні вміти "зазирати у майбутнє" ситуації спілкування, мати відомості про адресата, вміти урахо- вувати мотиви і мету спілкування "протилежної сторони", бути спроможними правильно оцінити ситуацію спілкування у ціло- му [Тарасова 1992, с. 108–110; Иссерс 2002, с. 95].

Принцип стратегії у сучасній когнітивно-дискурсивній лінг- вістиці використовується дуже широко, набираючи різноманіт- них термінологічних номінацій: комунікативна стратегія, стра- тегія  впливу,  макро-  мікростратегії   в   інтерпретації   тексту Т. ван Дейка тощо. Під стратегією, як правило, розуміють пев- ний план, зумовлений певною метою і здійснюваний поетапно у формі алгоритму. Прагмалінгвистичний аспект поняття стратегії пов'язується із загальним планом мовленнєвого діалогу, схемою мовленнєвих дій. Так, "суть застосування певної стратегії з боку А полягає в організації своїх мовленнєвих впливів на В під час спілкування таким чином, щоб їхнім результатом була зміна значень релевантних параметрів В у потрібному для А руслі [Сухих, Зеленская 1998, с. 42]. Намір і мета детермінують стра- тегію поведінки комунікантів і є визначальними щодо вибору тих засобів, які дозволяють досягти успіху в спілкуванні. Таким чином, функціонально-прагматичний модус осмислення мов- леннєвої стратегії передбачає встановлення певної схеми дій у рамках комунікативного процесу, що визначає вибір мовних за- собів вираження змісту, безпосередньо пов'язаного з досягнен- ням комунікативної мети.

У когнітивній лінгвістиці пропонується своє бачення страте- гії як плану комплексного мовленнєвого впливу, спрямованого на зміну концептуальної моделі світу партнера, на трансформа- цію його свідомості. У монографії Т. ван Дейка "Язык. Понима- ние. Коммуникация" подається характеристика комунікативних стратегій у когнітивному вимірі [Дейк 1988, с. 153–212], з пози-


цій способів обробки складної інформації в пам'яті, когнітивних процесів мислення. Стратегії пов'язані з певним "вибором" засо- бів досягнення комунікативних цілей. Особливу увагу Т. ван Дейк приділяє діалоговим стратегіям. Етапи діалогу не можуть бути запланованими заздалегідь, оскільки не відомо, що саме скаже партнер на тій чи тій стадії розвитку бесіди у певній комуніка- тивній ситуації. І все-таки комуніканти можуть мати загальну стратегію, яка є визначальною для використання певних типів тактик у процесі комунікації. Наприклад, учасник мовленнєвої взаємодії може мати загальну стратегію бути добрим або ввіч- ливим, і вона буде впливати на кожну мовленнєву тактику, яка реалізую цю стратегію. Або він (вона) може забажати бути обе- режним чи чесним, справляти гарне враження. Певна стратегія викличе потребу, щоб у кожній тактиці обиралися такі засоби, що роблять максимальний внесок у реалізацію комунікативних за- вдань. Це означає, що стратегії, на відміну від загальних правил і принципів комунікації, мають бути гнучкими, оскільки комунікан- том реалізуються не тільки загальні завдання, а й беруться до ува- ги текстові та контекстові наслідки попередніх тактик.

Т. ван Дейк робить висновок, що стратегія є характеристи- кою когнітивного плану спілкування, яка зумовлює контроль над здійсненням оптимального модусу спілкування в умовах недостатньої інформації про дії інших  учасників  комунікації. О. Іссерс вбачає основну функцію стратегії у прогнозуванні і контролі над здійсненням спілкування [Иссерс 2002, с. 100].

Таким чином, комунікативна стратегія виступає комплек- сом певних мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення кому- нікативної мети. З поняттям комунікативної стратегії перетина- ється психологічне поняття стратегії мовленнєвої поведінки як установки на ті чи ті форми поведінки у певній ситуації спілку- вання, в тому числі, і в конфліктній [Корольова 2006, 37].

За Д. Хаймсом розрізняються жорсткі, м'які та гнучкі стратегії. Під жорсткою стратегією розуміється така мовленнє- ва поведінка особистості, що передбачає свідоме порушення принципів, норм, конвенцій спілкування заради досягнення ме- ти в найкоротший термін. М'яка стратегія мовленнєвої поведін- ки притаманна особистості, яка в будь-якій комунікативній си-


туації для досягнення мети прагне дотримуватися принципів, норм, конвенцій спілкування. Під гнучкою стратегією розуміють мовленнєву поведінку особистості, яка залежно від комунікатив- ної ситуації або порушує принципи, норми і конвенції спілку- вання, або прагне дотримуватись їх [Хаймс 1975, с. 53].

Якщо комунікативна стратегія спрямована на загальний роз- виток діалогу, то мовленнєві тактики націлені на реалізацію пев- ної стратегії на кожному етапі перебігу ситуації спілкування. Комунікативні тактики можуть містити як одне, так і кілька ви- словлень. Під тактиками розуміють "мовленнєві уміння для по- будови діалогу в рамках тієї або іншої стратегії" [Борисова 1996, с. 25]. За Т. ван Дейком тактика визначається як функціональна одиниця послідовності мовленнєвих дій, яка сприяє вирішенню локального або глобального завдання під контролем відповідної стратегії [Дейк ван 1989, с. 274]. Якщо комунікативні стратегії співвіднесені з певним набором мовленнєвих тактик, останні корелюють з певним комунікативним наміром. Так, Є.В. Клюєв, визначаючи мовленнєву (в його термінології комунікативну) тактику як "сукупність практичних ходів у реальному процесі мовленнєвої взаємодії", зауважує, що "комунікативна тактика, на відміну від комунікативної стратегії, насамперед співвідне- сена не з комунікативною метою, а з набором комунікативних намірів" [Клюев 1998, с. 11], що виступають кроками просуван- ня до здійснення комунікативної мети.

У кожній культурі існують притаманні їй правила побудови розмови, тісно пов'язані з культурно зумовленими засобами ко- мунікації й мовленнєвої поведінки. Наприклад, англо-американ- ські правила спілкування імплікують такий постулат, як "пози- тивне мислення" (positive thinking), "незалежність" (autonomy) і т.д.; велике значення надається взаєморозумінню й контролю емоцій під час спілкування. Особливостями комунікативної по- ведінки росіян є неформальність і намагання перейти до суті справи без зволікань. Сценарії мовленнєвої поведінки у різних культурах передаються від покоління до покоління й засвою- ються в процесі інкультурації.

Серед мовленнєвих тактик, що використовуються носіями ті- єї або іншої мови, можна виділити стереотипні, соціальні (при-


таманні соціуму у цілому, які формуються на основі накопиче- ного мовцем досвіду) та індивідуальні ("винайдені" саме даною людиною) [Верещагин 1991, с. 33].

З формального боку мовленнєві тактики поділяються на іні- ціальні (або початкові, стартові), медіальні (серединні, що ке- рують ходом комунікації) і фінальні (кінцеві, фінітні). Потен- ційно будь-яка з мовленнєвих тактик може виступати в якості ініціальної, медіальної або фінітної.

Успішність використання стратегій і тактик у комунікації зу- мовлюється наявністю у мовця корпусу варіативних мовленнєвих засобів. Акт спілкування – це щохвилинний вибір адекватних лек- сико-граматичних засобів для передачі думок та почуттів, які є доцільними для розвитку інтеракції у певній комунікативній си- туації й ефективними для вирішення комунікативних завдань.

Як зауважує Д. Хаймс, успішне втілення стратегій і тактик у ситуації мовленнєвої комунікації передбачає належну мовну під- готовку і компетенцію мовця і залежить від його психологічних особливостей – ступеня комбінаторності мислення та емоцій- ності, здатності змінювати свою мовленнєву поведінку, обирати влучні мовленнєві тактики [Хаймс 1975, с. 54].

Безсумнівно, що вибір комунікантами певних комунікатив- них стратегій і тактик зумовлюється етнічною приналежністю учасників комунікації і детермінується традиціями внутрішньо- етнічного спілкування, що успадковуються від покоління до по- коління.


Последнее изменение: Tuesday, 27 April 2021, 22:27