Адміністрування та партнерська взаємодія суб'єктів господарювання в системі логістичного управління. Основні підсистеми контуру управління. Прямі й зворотні зв'язки. Принципи горизонтального та вертикального     управління суб'єктами логістичного ланцюга. Формування ефективної  логістичної   системи   окремої  організації. Функціональне управління видами логістичної діяльності. Структура процесів логістичного обслуговування організації. Характеристика підсистем ресурсного забезпечення функціональних процесів логістики постачання, виробництво, дистрибуція, споживання.

Системна ефективність логістичного підходу до управління ланцюгами постачань. Децентралізоване та централізоване управління логістичною діяльністю. Перехресні логістичні функції в підрозділах підприємства. Еволюція організаційних структур підрозділів логістичної діяльності підприємств, фірм і компаній. Залежність системи управління   логістикою   від   бізнес-стратегії компанії. Організація управління логістикою в різних компаніях  (виробничих, торгових, транспортних  тощо). Приклади систем   логістичного  менеджменту успішних компаній.

 

Під структурою управління організацією розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого. Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язки носять характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає при ієрархічності управління, тобто за наявності декількох рівнів управління. Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів, функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформації і управлінським рішенням тим або іншим функціям управління.

В рамках структури управління протікає управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені задачі і функції управління, а отже - права і відповідальність за їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої цілі менеджменту.

Таким чином, структура управління включає в себе всі цілі, розподілені між різноманітними ланками, зв'язки між якими забезпечують координацію окремих дій по їх виконанню. Тому її можна розглядати як зворотну сторону характеристики механізму функціонування (як процесу реалізації структурних зв'язків системи управління). Зв'язок структури управління з ключовими поняттями менеджменту - його метою, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми і їх повноваженнями, - свідчить про її величезний вплив на всі сторони управління. Тому менеджери всіх рівнів приділяють величезну увагу принципам і засобам формування структур, вибору типу або комбінації виглядів структур, вивченню тенденцій в їх побудові і оцінці їхньої відповідності меті, що вирішуються і задачами.

Багатогранність утримання структур управління передбачає множинність принципів їхнього формування. Передусім структура повинна відображати мету і задачі організації, отже, бути підлеглою виробництву і змінюватися разом зі змінами, що відбуваються. Вона повинна відображати функціональний розподіл праці і обсяг повноважень робітників управління; останні визначаються політикою, процедурами, правилами і посадовими інструкціями і поширюються, як правило, у напрямку більш високих рівнів управління. При цьому повноваження керівника будь-якого рівня обмежуються не тільки внутрішніми факторами, але й факторами зовнішньої середовища, рівнем культури та ціннісними орієнтаціями суспільства, прийнятими в ньому традиціями і нормами. Іншими словами, структура управління повинна відповідати соціально-культурному середовищу, і при її побудові треба враховувати умови, в яких вона буде функціонувати. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структури управління, які діють успішно в інших організаціях, спрямовані на провал, якщо умови роботи відмінні. Важливе значення має також реалізація принципу відповідності між функціями і повноваженнями, з одного боку, і кваліфікацією і рівнем культури - з іншої.

Створення структури є важливим елементом в організаційній діяльності фірми. Вибір ефективної методики департаментації і формування усього комплексу організаційних структур - також життєво важливий елемент в діяльності менеджерського корпуса. Як правило, в таких корпораціях при ознаках недоліків в функціонуванні вищої ланки менеджмент вирішує питання про необхідність реорганізації в управлінській структурі.

В теорії західного менеджменту, основаної на концепціях організаційної поведінки, структура фірми розглядається як найважливіший фактор, що визначає і форми поведінки (діяльності) усього колективу і окремих його членів. В цьому плані в організаційну структуру включаються такі управлінські поняття, як співвідношення відповідальності і повноважень, делегування повноважень, централізація і децентралізація, відповідальність і контроль, норми керованості, організаційна політика фірми, моделі управлінських рішень, проектування загальних і індивідуальних завдань і деякі інші. По суті йдеться тут про змістовну сторону структури менеджменту: якої меті вона служить і які управлінські процеси вона забезпечує.

Таким чином, даючи загальну характеристику організаційної структури, можна виділити декілька положень, що визначають її значимість: організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функцій менеджменту; cтруктура організації визначає права і обов'язки (повноваження і відповідальність) на управлінських рівнях; від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми, її виживання і процвітання; структура, прийнята в даній конкретній фірмі, визначає організаційну поведінку її співробітників, тобто стиль менеджменту і якість праці колективу.

 

 

 

Фірма, будучи основною ланкою ринкової економіки, відрізняється визначеною подвійністю: вона і споживач, і виробник. Поводження фірми в ринковому середовищі визначається поруч факторів: витратами фірми; ефективністю господарської діяльності; попитом на продукцію і цінами на неї; капіталом фірми; цінами на сировину, матеріали і комплектуючі вироби; станом конкуренції на ринку; платоспроможністю споживачів і ін.

З погляду кібернетичного підходу фірма являє собою чорну шухляду, на вході якого — ресурси, а на виході — продукція і послуги. Передатна функція фірми, тобто співвідношення вихідних і вхідних параметрів, у кінцевому рахунку і визначає рівень її конкурентноздатності. Вихідні параметри — виторг від реалізації продукції і надання послуг — значною мірою детерміновані зовнішнім економічним середовищем. На такі показники, як попит на продукцію і рівноважну ціну фірма може впливати в дуже обмеженому ступені. У більшому ступені залежать від фірми ефективність використання ресурсів, зниження витрат.

У промисловому виробництві одним з найважливіших показників ефективності фірми виступав коефіцієнт завантаження устаткування, що порозумівалося високою питомою вагою машин і агрегатів в основних фондах і значній частці виробництва в структурі витрат. Виходячи з цього положення високе завантаження устаткування було однієї з важливих цілей при формуванні стратегії фірми.

У постіндустріальному суспільстві в рамках як стратегічного планування, так і управління фірмою цей орієнтир з мети перетворився в засіб, уступивши цілепокладальні позиції таким показникам, як високий рівень якості постачань; низький рівень запасів, короткий час проходження ресурсів через виробничу підсистему фірми, високий рівень обслуговування.

Перераховані показники є вже логістичні категорії, і оптимізувати їхній рівень, не прибігаючи до методів логістики, у рамках традиційної орієнтації й організації виробництва не представляється можливим. При цьому логістика оперує наступними категоріями, що відбивають суть логістичних процесів:

• витрати транспортно-заготівельні — витрати, зв'язані з організацією замовлення і його реалізацією, із заготівлею і доставкою товарно-матеріальних цінностей; вони являють собою частину логістичних витрат і включають витрати на формування мережі постачальників, вибір і оцінку партнерів, а також витрати транспортні, поштово-телеграфні, командировочні, представницькі й інші витрати, нестачі і втрати в шляху в межах норм природного збитку;

• витрати на формування і утримання запасів — витрати споживача, зв'язані з поточним обслуговуванням запасів (сплата податків, проведення інвентаризацій, плата за банківський кредит), витратами збереження, вартістю ризиків;

• витрати транспортні — це частина транспортно-заготівельних витрат, що включає витрати на перевезення продукції від виготовлювача до споживача; у них входять оплата тарифів, витрати на завантажувально-розвантажувальні роботи, оплата послуг експедиторів;

•  витрати збереження — частина витрат на формування і зміст запасів; у них входять витрати по змісту складів, заробітна плата складського персоналу, вартість продукції в обсязі її природного збитку, адміністративно-управлінські витрати.

Виходячи з того, що для фірми логістичний підхід означає системне мислення, цілісність, оптимізацію загальних витрат, єдність керівництва, основні задачі реалізації інтегрованої стратегії логістики можуть мати вид, представлений на рис. 4.2. Аналіз алгоритму рішення даної задачі, у строгому змісті вхідний у компетенцію логістичного менеджменту, дозволяє відзначити наступні моменти.

Рис. 4.2. Основні задачі реалізації інтегрованої стратегії логістики фірми

 

Попередній аналіз служить цілям визначення задач і можливостей логістики для даної фірми. Об'єктами аналізу в цьому випадку виступають наступні категорії:

• організаційна структура фірми, тобто сукупність упорядкованих зв'язків між системоутворюючими елементами, що забезпечують стійке функціонування фірми. Аналізується структура виробництва (співвідношення між фірмою, що випускається, чи продукцією послугами різних видів, що робляться, і призначення, вимірюване за допомогою натуральних чи вартісних показників); виробнича структура за принципом послідовності операції (склад керованих ланок фірми, наявних технологічних чи кооперованих взаємозв'язків); структура системи управління фірмою (сукупність спеціалізованих підсистем, взаємозалежних у процесі прийняття і реалізації управлінських рішень);

• інструменти і способи логістики: розміщення замовлень покупців, планування збуту й обороту, планування потужностей і процесу виробництва, управління забезпеченням, виробництвом і запасами;

• структура продукції і послуг (тривалість і послідовність технологічного циклу), покупців (з виділенням великих клієнтів), запасів і постачань;

• структура потоку матеріалів (його спрямованість, характер і інтенсивність) і завантаження виробничих потужностей;

•  структура витрат фірми в цілому і логістичних витрат зокрема.

Логістичний інжиніринг починається з утворення структурного підрозділу, що складає зі співробітників різних відділів, що займають різні посади, з метою прискореного здійснення проекту логістики, що охоплює одночасно ряд підсистем фірми: маркетинг і збут, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, розподіл, кадри, фінанси і бухгалтерію. Це дозволяє виконати взаємозалежні частини проекту не послідовно, а паралельно, що сприяє економії часу, дотриманню системності і комплексності розробок, підвищенню їхньої якості й ефективності.

Цілі і фактори ефективності логістики — основа для розробки стратегії логістики. На сучасному етапі економічного розвитку до головним цілям варто віднести підвищення конкурентноздатності фірми, ріст її доходів, прибутку, рентабельності, обороту, реалізації. У той же час ринок зі сприятливої для покупців кон'юнктурою впливає на логістику фірми, вимагаючи найбільш повного досягнення наступних показників:

•  дотримання термінів і умов сервісу постачань;

•  зниження тривалості проходження замовлення;

•  підвищення гнучкості логістичної системи фірми і точності прогнозів;

• приступність для фірми релевантної економічної і технічної інформації.

Концепція і вихідні з її планування й організація заходів формуються з урахуванням вимог логістики підприємництва. Єдність концептуального підходу реалізується в системному і комплексному проробленні структури, організації, інструментарію фірми, кваліфікації її персоналу, пропущених через аналіз типу «витрати — результати».

Структура логістики фірми в самому загальному виді представлена на рис. 4.3.

Логістична система повинна знаходитися в тісному взаємозв'язку з іншими структурними підрозділами фірми. Крім того, на поточному етапі конкурентної боротьби логістика виконує функцію целеполагания і постановки конкретних вузьких задач іншим підрозділам фірми. У цьому випадку функціональне оточення логістичної системи, її взаємодія з окремими видами діяльності й інших структурних підрозділів фірми здобуває першорядне значення. Функціональне оточення логістичної системи у виді схеми представлене на рис. 4.4.

Семантика терміна «потенціал» припускає наступні визначення його змісту:

• сукупність наявних засобів, можливостей у якій-небудь області, для чого-небудь;

• ступінь потужності в якому-небудь відношенні.

 

Рис. 4.4 Функціональне оточення логістичної системи фірми

 

Представлене визначення дозволяє використовувати термін «ресурси» як характеристику якісного складу визначених засобів. Відповідно кількість ресурсів означає величину запасу цих засобів. Ресурси, таким чином, є кількісною мірою визначених якостей — якісних складових потенціалу.

Потенціал, у свою чергу, характеризує ступінь можливостей, дієздатності ресурсів. При цьому, на наш погляд, варто розрізняти Поняття потенціалу об'єкта і потенціалу суб'єкта.

Потенціал об'єкта — це системне утворення ресурсів визначеного стану, що характеризується відповідними кількісними і якісними параметрами, що відбиває можливості виконання об'єктом визначеної цілеспрямованої діяльності в даних умовах.

Потенціал суб'єкта — це системне утворення ресурсів як визначеного стану, що характеризується відповідними кількісними і якісними параметрами, що відбиває можливості активного, динамічного розвита суб'єкта в процесі його цілепокладальної і цілеспрямованої діяльності в умовах даного стану зовнішнього середовища, що змінюється.

Якщо ресурси характеризують якісний і кількісний склад визначених засобів і їхня продуктивність, то потенціал, у свою чергу, характеризує ступінь Можливостей ефективного використання ресурсів у їх логістичної організації.

Загальний потенціал фірми як суб'єкта ринку — суб'єкта зовнішнього середовища, регіональної, національної і світової економіки представляємося її інтегральним потенціалом. Основними системоутворюючими складовими інтегрального потенціалу фірми є:

•    технічний потенціал;

•    технологічний потенціал;

•    просторово-організаційний потенціал;

•    кадровий потенціал;

•    фінансовий потенціал;

•    інформаційний потенціал;

•    комунікаційний потенціал;

•    організаційно-управлінський потенціал;

•    організаційно-господарський потенціал;

•    організаційно-діловий потенціал.

Перші три складових цього переліку (технічний, технологічний і просторово-організаційний потенціали) утворять його матеріальну системну складову — виробничий потенціал. У свою чергу, виробничий потенціал у сукупності з кадровим, фінансовим, інформаційним, комунікаційним і організаційно-управлінським потенціалами утворять його організаційно-функціональну системну складову — ресурсний потенціал. Нарешті, ресурсний потенціал у сукупності з організаційно-господарським і організаційно-діловим потенціалами утворять інтегральний потенціал фірми.

Принциповою системною властивістю потенціалу фірми є те, що кожен наступний із усієї тріади системоутворюючих потенціалів містить у собі попередній. Так, виробничий потенціал являє цінність фірми як матеріального виробничого об'єкта. Ресурсний потенціал являє цінність фірми як дієздатної системи — функціонального суб'єкта, що володіє потенційними можливостями продуктивної (ефективної) функціональної діяльності. Це потенціал усього ланцюжка створення цінності. Нарешті, інтегральний потенціал являє цінність фірми як діючої системи — функціонуючого суб'єкта ринку з усім різноманіттям його дійсних функціональних (господарських і ділових) зв'язків із суб'єктами зовнішнього середовища — регіональної, національної чи навіть світової економіки — і характеризує всю систему створення фірмою цінності.

Інтегральний потенціал фірми як системне утворення породжує, таким чином, синергетичний ефект, характер прояву якого визначається ступенем збільшення кожним наступним потенціалом можливості (цінності) попереднього. Іншими словами, кожен наступний потенціал здійснює доповнення і розвиток попереднього, акумулюючи, таким чином, і свої можливості.

Процес утворення потенціалу фірми, що характерно, подібні ті шляхи, по якому пройшли фірми у формуванні своєї конкурентної політики.

Динамічний розвиток навколишнього середовища висунуло підвищені вимоги до організації й ефективності діяльності фірми. Більш жорстко встало питання про найбільш ефективні шляхи підвищення фірмою своєї конкурентноздатності, відстоюванні і зміцненні своєї позиції на ринку (у галузі) в умовах конкуренції, що розвивається. Ця обставина породила концепцію конкурентної переваги і призвалася фірму не тільки до економічного, але і до продуктивного, ефективного використання всіх ресурсів у процесі здійснення своєї діяльності відповідно до конкурентної стратегії, орієнтованої на задоволення конкретних запитів конкретних споживачів на основі конкурентної переваги фірми. Прибуток, одержуваний фірмою сьогодні, є результатом успішних, ефективних дій фірми в минулому. Цей прибуток — результат минулих витрат, що є необоротними, а тому не є вирішальними для прийняття фірмою поточних рішень. А прибуток поточного періоду нічого не визначає і не свідчить про здатність фірми до виживання і подальшого розвитку в майбутньому.

Принцип максимізації прибутку, таким чином, уступає сьогодні своє місце принципу довгострокового забезпечення стабільного існування і розвитку фірми, тому що спостерігається високий ступінь насичення ринку в більшості галузей, загострення і динамізація конкуренції. Інтернаціоналізація конкуренції спричиняє підвищення стандартів до міжнародного рівня з наступною примусовою адаптацією до них фірм. Виникають зовсім нові можливості комунікації і управління. Тверда конкуренція вимагає скорочення інноваційних циклів і тим самим обумовлює високі витрати на проведення необхідних підготовчих робіт. Останні, у свою чергу, обумовлюють високі виробничі масштаби, що вступає в протиріччя з обмеженістю і насиченістю, у першу чергу, внутрішніх ринків. Ця обставина породжує посилення інтернаціоналізації і глобалізації ринків і конкуренції. Міжнародне співробітництво в значній мірі припускає обмін ноу-хау. Торгівля усе більше стає стратегічною торгівлею, а ціна сама по собі, і тільки ціна, не є головним чинником успіху фірми на ринку. Динамізація, інтернаціоналізація і глобалізація зовнішнього економічного середовища вирішальними факторами успіху роблять стратегічні фактори. У таких умовах фірма повинна мати й оцінювати спрямовані на довгостроковий розвиток стратегічні альтернативи, засновані на ефективних господарських зв'язках і ділових відносинах. Системним логістичним фактором формування подібних альтернатив і на їхній основі — стратегічного напрямку довгострокового стійкого розвитку фірми і є її (фірми) інтегральний потенціал. Могутній потенціал фірми і прискорені інноваційні темпи визначають її успіх на ринку сьогодні. Потенціал фірми — це багатомірне системне логістичне утворення, структура якого визначається трьома принциповими вимірами, кожне з який відповідає визначеній групі факторів, що обумовлюють, у свою чергу, весь спектр її діяльності:

•  функціональним, тобто основними видами функціональної діяльності;

• організаційним, тобто формами організації основних видів функціональної діяльності;

•   ресурсним, тобто ресурсами, необхідними для організації і здійснення функціональної діяльності.

Система вимірів (координат), що утворять інтегральний потенціал фірми, а також його структура і системоутворюючі зв'язки можуть бути представлені як тривимірна структура.

Основні види діяльності (функції) фірми представляються трьома групами: внутрісистемними, системними і зовнішньосистемними.

Внутрісистемні функції: внутрішнє матеріально-технічне забезпечення, виробництво (включаючи дослідження і розробки, підготовку) відбивають сугубо внутрішню діяльність фірми як виробничого об'єкта. Системні функції доповнюють внутрішню діяльність фірми функціями матеріально-технічного постачання (закупівель), маркетингу, збуту, управління і представляють фірму як суб'єкта, орієнтованого на взаємодію з зовнішнім середовищем — зовнішньою системою створення цінності і всією національною і глобальною економікою.

Позасистемні функції представляються функцією координації діяльності фірми з іншими суб'єктами зовнішньої системи створення цінності — зовнішнього середовища — у процесі її господарських зв'язків і ділових відносин з ними.

Основні організаційно-структурні рішення — форми організації, що також представляються трьома групами: внутрісистемними, системними і зовнігньосистемними.

Внутрісистемні форми відбивають організацію внутрішніх (внутрісистемних) видів діяльності фірми як виробничого об'єкта. Системні форми відбивають організацію фірми як дієздатну систему — ланцюжок створення цінності, орієнтований на взаємодію з зовнішнім середовищем — зовнішньою системою створення цінності. Зовнішньосистемні організаційні форми характеризують (організацію господарських зв'язків і ділових відносин фірми з іншими суб'єктами зовнішньої системи створення цінності — зовнішньої (середовища.

Основним принципом утворення обох тріад є принцип доповнення, а не протиставлення.

Нарешті, ресурси, необхідні для організації і функціонування фірми, представляються також трьома групами: внутрісистемними (об'єктовими), системними і зовнішніми.

Перша група — внутрісистемні ресурси — характеризує фірму як матеріальний виробничий об'єкт і включає ресурси:

•    технічні;

•    технологічні;

•    просторово-організаційні.

Друга група — системні ресурси — доповнює першу ресурсами, необхідними для дієздатного функціонування фірми як суб'єкта — ланцюжка створення цінності, здатної до взаємодії з іншими суб'єктами зовнішньої системи створення цінності. Вона доповнюється наступними видами ресурсів:

•    кадровими;

•    фінансовими;

•    інформаційними;

•    комунікаційними;

•    організаційно-управлінськими.

Третя група — зовнішні ресурси — додатково включає:

• організаційно-господарські ресурси — ресурси господарських зв'язків;

• організаційно-ділові ресурси — ресурси ділових відносин (зв'язків), необхідні для господарської і ділової взаємодії фірми як організованої системи, суб'єкта з іншими суб'єктами зовнішньої системи створення цінності — зовнішнього середовища.

Сукупність внутрісистемних факторів: організації, функцій і ресурсів складає виробничий потенціал фірми. Сукупність системних факторів утворить ресурсний потенціал фірми, що включає в себе виробничий. Сукупність зовнішньосистемних факторів, нарешті, дозволяє представити інтегральний потенціал фірми, що включає в себе ресурсний і, відповідно, виробничий потенціали.

Конкурентна перевага фірми визначається:

•    наділеністю ресурсами;

•    структурою і пропорціями ресурсів;

•    швидкістю створення, відновлення й удосконалювання ресурсів;

•    організацією продуктивного, ефективного використання ресурсів;

•    ступенем розвиненості ресурсів;

•    ступенем спеціалізованості ресурсів.

У масштабі конкурентного середовища національної економіки всі ці фактори, крім організації продуктивного використання ресурсів, визначаються відповідним детермінантом конкурентної переваги країни. У масштабі фірми всі ці фактори і, тим самим, її конкурентна перевага визначаються інтегральним потенціалом. І в той же час інтегральний потенціал фірми формується як деяка логістична комбінація цих факторів з метою здійснення її корпоративної місії на базі відповідної конкурентної стратегії.

Системна єдність: корпоративна місія, конкурентна стратегія, конкурентна перевага, інтегральний потенціал — утворить конкурентний потенціал фірми. Останній представляє стратегічно орієнтований інтегральний потенціал фірми. Виробничий потенціал, таким чином, відбиває номінальні можливі обсяг і швидкість виробництва фірмою товару. Ресурсний потенціал (за принципом наступності) відбиває номінальні можливі обсяг і швидкість виробництва й обміну: забезпечення ресурсами і розподілу товару — усієї логістичної ланцюжка створення цінності фірми. Інтегральний потенціал відбиває реальну позицію фірми в економічному просторі — у зовнішній системі створення цінності: реальні обсяг і швидкість виробництва, обміну і реалізації створеної цінності (товару). Конкурентний потенціал відбиває фактичну Мобілізацію й орієнтацію всього інтегрального потенціалу фірми на реалізацію обраної конкурентної стратегії, спрямованої на виконання сформульованої корпоративної місії.

Саме стратегія конкурентної переваги і відповідна цілеспрямована програма формування, організації, розвитку й орієнтації інтегрального потенціалу фірми обумовлюють необхідність мобілізації і концентрації всіх ресурсів на стратегічно ефективних напрямках. На наш погляд, до формування ефективного інтегрального потенціалу фірми застосовні три відомих послідовних підходи, що у модифікованому варіанті можуть бути сформульовані в такий спосіб:

• ідеальний, тобто формування і використання моделі ідеального (номінального) інтегрального потенціалу, орієнтованого на максимально ефективний результат;

• реальний, тобто формування і використання реального (інтегрального потенціалу, орієнтованого на максимально ефективний результат;

• розвиваючий, тобто формування і використання ресурсів реального інтегрального потенціалу з метою його розвитку і використання, Що Дослідує, орієнтованого на максимально ефективний результат.

При усій відносній ефективності кожного з цих підходів, На наш погляд, саме останній є стратегічно найбільш ефективним, що забезпечує створення й утримання довгострокової конкурентної переваги і сильної конкурентної позиції і на їхній основі — довгострокового стабільного існування і розвитку фірми. Можливості формування і розвитку інтегрального потенціалу фірми представлені трьома видами: додатковими, що доповнюють, фундаментальними.

Додаткові можливості визначаються більш повною мобілізацією і використанням уже наявних ресурсів. Не змінюючи структури і характеру діяльності фірми, вони сприяють розширенню; існуючих її напрямків. Можливості, що доповнюють, змінюють структуру діяльності фірми, сприяючи не тільки і не стільки її розширенню, скільки, головним чином, доповненню новими видами. Нові види, включені в структуру діяльності фірми, обумовлюють її (діяльності) зростаючий синергічний ефект. Слід зазначити, однак, що вишукування і використання можливостей, що доповнюють, змінюють не тільки структуру діяльності фірми, але і структуру витрат ресурсів. Фундаментальні можливості визначають істотно розвиток інтегрального потенціалу фірми. Ці можливості вимагають не просто додаткових, а нових і більш продуктивних ресурсів. Вони вимагають інновацій і, відповідно, великих інвестицій у діяльність і організацію фірми.

Таким чином, функціональна й організаційна багатоплановість підприємницької фірми як основного суб'єкта ринкової економіки, що існує в умовах зовнішнього конкурентного середовища, що змінюється, у системі рухливих зв'язків, діяльність якої спрямована на задоволення різноманітних зростаючих запитів споживачів, визначає необхідність динамічного логістичного підходу до аналізу, оцінці і управлінню її діяльністю, спрямованої на формування і розвиток інтегрального потенціалу як системного логістичного фактора стратегічного забезпечення конкурентноздатності і довгострокового, стійкого розвитку фірми.

 

УПРАВЛІННЯ ВИДАМИ ЛОГІСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Існують різні підходи до класифікації логістичних функції.

Ю.В.Пономарьов вважає, що укрупнена група логістичних операцій, спрямованих на ре­алізацію мети логістичної системи, називається логістичною функцією. До основних логістичних функцій належать:

- постачання;

- виробництво;

- збут.

Дійсно, зазначені три логістичні функції реалізуються практич­но будь-яким товаровиробником.

Серед інших логістичних функ­цій, які мають підтримуючий характер трьох перерахованих вище, він виділяє:

- транспортування;

- управління запасами;

- складу­вання;

- інформаційно-комп'ютерну підтримку;

- підтримку стан­дартів обслуговування споживачів та ін.

Перелік основних логістичних операцій у розрізі ос­новних логістичних функцій наведено у табл. 5.1.

За іншого підходу, виділяють такі основні функціональні елементи логістичної системи:

- постачання;

- виробни­цтво;

- розподіл;

- транспортування;

- складування (рис. 5.1).

В літературі існує також дещо інший варіант поділу на функціональні  елементи логістичної системи:

1. Закупівля - підсистема, яка забезпечує, надходженого потоку в логістичну систему.

2. Склади - будівлі, споруди, обладнання і т.ін., де тимчасово роз­міщуються та зберігаються матеріальні запаси, утворюються ма­теріальні потоки.

Таблиця 5.1

Короткий перелік основних логістичних операцій

Логістична функція	Основні логістичні операції
Збут	Координація з планом маркетингу, прогнозування попиту, сервіс, оперативно-календарне планування транспортування готової продукції, управління запасами готової продукції, оброблення замовлень клієнтури, складування готової продукції, завантажувально-розвантажувальні і транспортні складські роботи з готовою продукцією, постачання готової продукції, облік запасів готової продукції.
Виробництво	Координація з планом фізичного розподілу, оперативно-календарне планування переміщення незавершеного виробництва, внутрішньозаводські переміщення матеріалів, завантажувально-розвантажувальні й транспортно-складські роботи з незавершеним виробництвом, оперативне забезпечення виробничих підрозділів сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами, складування незавершеного виробництва, облік незавершеного виробництва.
Постачання	Координація з оперативно-календарним планом виробництва, вибір і проведення переговорів з постачальниками, планування потреб у матеріалах, складання оперативно-календарного плану постачання, транспортування сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, складування виробничих запасів, завантажувально-розвантажувальні й транспортно-складські роботи з предметами постачання.

 

Рис. 5.1. Функціональний поділ логістичної системи

 

3. Запаси - запаси матеріальні, які дозволяють даній системі шви­дко реагувати на зміну попиту, забезпечують рівномірність ро­боти транспорту, а також допомагають вирішенню деяких за­вдань у логістичних системах.

4. Транспорт - цей елемент, як і інші, є самостійною складовою системою на макрорівні. Він охоплює матеріально-технічну базу транспортних підприємств.

5. Інформація - підсистема, яка забезпечує інформаційний зв'язок між іншими елементами логістичної системи, контролює вико­нання логістичних операцій, а також вирішує ряд інших завдань.

6. Кадри - організаційний персонал, зайнятий виконанням логістичних операцій.

7. Збут - підсистема, яка забезпечує вибуття матеріального потоку із логістичної системи.

Традиційно склався функціональний поділ операцій, пов'язаний із рухом матеріального потоку у сферах постачання виробництва, збуту і транспорту. Концепція логістики на противагу практиці роздільного управ­ління цими операціями ставить методику управління, згідно якої у вироб­ничих логістичних системах всі операції плануються, здійснюються та кон­тролюються в межах єдиної організаційно-управлінської системи, тобто логістичної системи.

Для реалізації основної мети логістичної системи - це «необхід­ний товар в необхідний час і в необхідному місці» - в межах логісти­чної діяльності виробничо-розподільчої системи вирішують такі за­вдання:

1. Формування оптимальної виробничої програми виробничо-збутових систем, максимально відповідній структурі споживчого попиту, роз­робка алгоритму її зміни в разі коливань споживчого попиту при ресурсних обмеженнях.

2. Оптимізація матеріальних запасів на кожному рівні виробничої логістичної системи.

3. Оптимізація часу руху матеріальних потоків виробничої логістичної системи.

4. Оптимізація загальних витрат при організації та руху матеріальних потоків виробничої логістичної системи.

У загальній постановці з позицій задачі структурно-функціональ­ного синтезу логістичних систем досліджується виникнення, пере­творення або поглинання матеріальних і супутніх потоків на певному економічному об'єкті, що функціонує як система, тобто що реалізовує поставлені перед ним цілі і який розглядається в цьому контексті як єдине ціле. Дії, що прикладаються до матеріального (супутнього) пото­ку в такій системі, називаються логістичними операціями або логістич­ними функціями. Очевидно, що формою існування матеріальних потоків повинен бути рух конкретних видів продукції (матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, готової продукції) в процесах закупівель, виробництва і збуту. Тому матеріальний потік можна визначити як матеріальні ресурси, що знаходяться в стані руху, незавершене вироб­ництво, готова продукція, до яких застосовуються логістичні операції або функції, пов'язані з фізичним переміщенням в просторі (навантажен­ня, розвантаження, перевезення продукції, її сортування, консолідація, розпакування тощо).

Під матеріальними ресурсами (МР) розглядаються предмети праці: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабри­кати, що комплектують вироби, паливо, запасні частини, призначені для ремонту і обслуговування технологічного устаткування і інших основ­них фондів, відходи виробництва.

Незавершене виробництво (НП) - це продукція, що не доопрацьована виробництвом в межах даного підпри­ємства.

Готова продукція (ГП) - це продукція, що повністю пройшла виробничий цикл на даному підприємстві, повністю укомплектована, така, що пройшла технічний контроль, здана на склад або відвантажена споживачеві (торговому посередникові).

Наведені визначення у відомому контексті умовні. Так, сировина, на­півфабрикати можуть бути готовою продукцією і, в свою чергу, готова продукція може бути матеріальними ресурсами для інших товаровиробни­ків залежно від умов виробництва, в даній логістичній системі.

Особливим видом матеріальних ресурсів є тара і упаковка, що відіграють важливу роль в логістиці, особливо в процесах фізичного розподілу товарів. Якщо продукція не знаходиться в стані руху, то вона переходить в запас. Таким чином, матеріальний потік, що розглядається в певному тимчасовому періоді, є запасом матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва або готової продукції.

Логістичною операцією називається будь-яка дія, що підлягає пода­льшій декомпозиції в рамках поставленого завдання дослідження або ме­неджменту, пов'язана з виникненням, перетворенням або поглинанням матеріального і супутніх йому інформаційних, фінансових, сервісних пото­ків. Логістична функція це відособлена сукупність логістичних операцій, направлених на реалізацію поставлених перед логістичною системою і (або) її ланками завдань.

До логістичних операцій відносяться, наприклад, такі дії, що здійсню­ються над матеріальними ресурсами або готовою продукцією, як наванта­ження, розвантаження, перевезення, приймання і відпуск зі складу, збері­гання, перевантаження з одного виду транспорту на іншій, сортування, консолідація, розукрупнення, маркування тощо. Логістичними операціями, пов'язаними з інформаційними і фінансовими потоками, які є супутнім матеріальному потоку, можуть бути збір, зберігання, передача інформації щодо матеріального потоку, розрахунки з постачальниками і покупцями товарів, страхування вантажу, передача прав власності на товар і т. п. Об'єднання логістичних операцій у функції залежить перш за все від виду даної логістичної системи.

Будь-яка логістична система складається з сукупності елементів-ланок, між якими встановлені певні функціональні зв'язки і відносини. Лан­кою логістичної системи називається деякий економічно і (або) функціона­льно відособлений об'єкт, що не підлягає подальшій декомпозиції в рамках поставленого завдання аналізу або побудови логістичної системи, виконує свою локальну мету, пов'язану з певними логістичними операціями або функціями.

Ланки логістичної системи можуть бути трьох основних типів: що генерують, перетворюють і поглинають матеріальні і супутні їм інформа­ційні і фінансові потоки. Часто зустрічаються змішані ланки логістичної системи, в яких вказані три основні типи ланок, вони комбінуються в різ­них поєднаннях. У ланках логістичної системи матеріальні (інформаційні, фінансові) потоки можуть сходитися, розгалужуватися, дробитися, зміню­вати свій зміст, параметри, інтенсивність тощо. Ланкою логістичної систе­ми можуть виступати підприємства-постачальники матеріальних ресурсів, виробничі підприємства і їх підрозділи, збутові, торгові, посередницькі організації різного рівня, транспортні і експедиційні підприємства, біржі, банки і інші фінансові установи, підприємства інформаційно-комп'ютер­ного сервісу і зв'язку тощо.

Разом з логістичною системою в західній і вітчизняній економічній літературі повсюдно використовується поняття логістичного ланцюга. На­звемо логістичним ланцюгом безліч ланок логістичної системи, лінійно впорядкованих по матеріальному (інформаційному, фінансовому) потоку з метою аналізу або проектування певного набору логістичних функцій і (або) витрат. Правомірність такого підходу до визначення, підтверджуєть­ся початковим сенсом, що вкладається в це поняття на Заході, який полягав в спробах виділити або згрупувати певні логістичні операції (функції) і від­повідні ним витрати в логістичному ланцюзі з метою підвищення ефектив­ності менеджменту.

Важливим момент, що необхідно врахувати саме в сучасних умовах є підвищення ролі послуг, як галузі і сфери національного господарства будь-якої країни та світового ринку.

За офіційною класифікацією галузей усе господарство країни поділяється на матеріа­льне виробництво (виробнича сфера) і нематеріальну сферу (невироб­нича). Цей розподіл зумовлений особливостями результатів праці й участі у формуванні національного доходу. В економічній науці було прийня­то, що національний доход створюється тільки в сфері матеріального виробництва, а в нематеріальній сфері відбувається перерозподіл націо­нального продукту.

Технологія галузі - сукупність знань про методи, засоби і раціональні прийоми у певній сфері діяльності, науки або виробництва, що забезпе­чує одержання кінцевого продукту. Продукт - сукупність матеріальних (товарів споживання) і не­матеріальних (послуг) об'єктів продажу, яким властива споживча вар­тість.

Розбіжності між товаром і послугою визначаються взаємозв'язком виробництва і споживання. Нерозривність виробництва і споживання продукту є основною характеристикою послуги.

Послуги бувають матеріальними і нематеріальними. Матеріальні послуги реалізуються в сфері обертання продукту, виступають як по­слуги виробничого призначення. Наприклад, комунальні послуги: водо­постачання, очищення, освітлення, теплопостачання.

Нематеріальні послуги визначаються суспільне корисною діяльністю, що задовольняє особисті або суспільні потреби і не набуває предметної форми. Наприклад, діяльність викладача, артиста, екскурсовода, інструк­тора з туризму.

Сукупність різноманітних і різнорідних галузей діяльності, що ство­рюють матеріальні і нематеріальні послуги, є сферою послуг.

Сфера послуг - одна з найперспективніших галузей економіки, що швидко розвивається. У сферу послуг об'єднуються галузі за принципом спільності викону­ваних функцій: задоволення потреб у послугах незалежно від їхнього матеріального вираження.

Сферу послуг можна диференціювати по галузях відповідно до зав­дань розвитку. Так, розвиток галузі торговельних послуг визначається збільшенням обсягу роздрібного товарообігу відповідно до зростання купівельної спроможності суспільства; розширенням і раціональним розміщенням мережі торговельних підприємств.

Розвиток галузі послуг харчування визначається створенням систем­ного, швидкого й дешевого харчування на різноманітних підприємствах харчування. Розвиток галузі побутових послуг визначається наближенням їх до споживача і найбільш повним задоволенням потреб населення. Специфіч­ні особливості побутових послуг визначаються їх різноманіттям (900 най­менувань), стислістю технологічних операцій і безпосереднім контактом замовника і виконавця.

Розвиток галузі послуг пасажирського транспорту визначається ство­ренням міжосельних комунікацій, посиленням загальнолюдських контак­тів і контактів із природою, поліпшенням умов для масового туризму.

Розвиток послуг охорони здоров'я визначається задоволенням по­треби населення в медичному обслуговуванні, санаторно-курортному і соціальному забезпеченні та у відпочинку.

Постійно зростають вимоги до розвитку послуг освіти, культури і мистецтва, що зумовлює їхнє вдосконалення, насамперед зміцнення матеріальної бази (навчальні заклади, клуби, театри, музеї, центри до­звілля).

Зміни, що відбуваються в соціально-економічних відносинах суспільст­ва, призвели до ускладнення взаємодії між природою і людиною. Потреба регулювання навантаження на природне середовище посилює роль сфери послуг як чинника раціонального спілкування людини з природою через формування екологічної культури.

Послуги – це результат діяльності людини, корисний ефект якого полягає у задоволенні певних її потреб. Здатність задовольняти певні потреби людини називають корисністю. Австрійська школа теорії цінності підкреслює, що корисність має суб’єктивний характер. Все те, що має корисність прийнято називати благом – матеріальним та нематеріальним носієм корисності, що може задовольнити потреби.

За функціональним призначенням послуги, що надаються населенню, розподіляють на матеріальні і соціально-культурні.

Д.Джоббер, П.Дойль, П.Котлер та ін. виділяють такі основні властивості послуг:

1. Невідчутність. Тобто якщо матеріально-речове благо можливо виміряти, визначити хімічний склад, потримати, зважити, то послуга як діяльність не може бути здійснена заздалегідь, до моменту її отримання. Але є і виключення. Так, є відмінність ЖК послуги від стандартних послуг. Це послуги, але вони не є невідчутними: кількість отриманих ЖК послуг можливо виміряти (воду – м³, газ – м³, тепло – калоріями, електричну потужність – кВт, площу житлових приміщень, що обслуговується – м² і т.ін.). Таким чином, ЖК послугам притаманний матеріальний характер.

2. Невіддільність послуги від джерела. Надання послуги має інтерактивний характер, тобто споживач контактує з виробником послуги або безпосередньо, або опосередковано. Як правило, спостерігається співпадіння моменту виробництва і споживання послуги.

3. Непостійність якості або невизначеність якості. Ця властивість зумовлена специфікою процесу надання послуг та залежить від того, хто, коли, де і як їх надає. А саме, залежить від об’єктивних (професіоналізму виробника, досконалість технології) та суб’єктивних факторів (ефективність взаємодії виробника зі споживачем, вміння надавати послугу). Не всі послуги, на відміну від товарів, можуть бути стандартизовані.

4. Недовговічність послуги. Практично не існує можливості зберігання послуги, бо вона невідчутна, але існує фактор її відтермінування. Наслідком цього є додаткова увага до проблеми відповідності попиту і пропозиції послуги.  Послуги неможливо зберігати. Обсяг їх виробництва повинен співпадати з обсягом попиту на них.

5. Відсутність передачі права власності при наданні послуги. Дійсно, послуга, як така, не стає власністю споживача, право на її надання залишається у виробника.

Крім перелічених основних властивостей послуг, виокремимо додаткові:

– повна відсутність або обмежена можливість взаємозаміни послуг, вони не мають субститутів;

– відсутність можливості транспортування. Щодо транспортування, то у ЖК господарстві мережі водо-, газо-, електро-, теплопостачання та водовідведення забезпечують процес надання послуги. ЖК послуги, як і інші неможливо транспортувати як матеріальний товар у будь-яке місцезнаходження споживача. Мережі дозволяють транспортувати послугу у певне місце, куди підведена ця мережа. Те, що для надання ЖК послуг необхідні відповідні мережі є одним з факторів існування природної монополії у ЖКГ.

Послуги ЖКГ є видом діяльності, роботою, у процесі виконання якої не створюється новий продукт, що раніше не існував. Відбувається зміна якості продукта, що вже був раніше створений.

Склад послуг може змінюватись під впливом науково-технічних, соціальних та економічних факторів. Послуги можуть визначатись станом об’єкта (ступенем його фізичного та морального зношування) і вимогами споживача (стилем життя, економічним станом і т.ін.).

М. Окландер, визначаючи теоретичний аспект логістики про­мислового підприємства, підкреслює: «Вона передбачає оптимізацію роботи системи, а не її складових частин, і доводить, що ефектив­ність логістичних функцій, які оцінюються автономно від вза­ємопов'язаних видів діяльності, істотно відрізняються як невід'ємна частина єдиного процесу. В результаті рекомендується пошук комп­ромісів між функціями, які у сукупності формують матеріальний потік підприємства». Мета логістики промислового підприємства забезпечується за рахунок:

♦     інтеграції функціональних ланок логістики (фізичного розпо­ділу, підтримки виробництва та постачання) та її компонентів (транспорт, запаси, склади тощо) на основі загальних витрат;

♦    скоординованості у сукупності інтегрованих функціональних ланок логістики підприємства в єдиний матеріальний потік;

♦    взаємопов'язаності та взаємоузгодженості логістичної полі­тики підприємства з його загальною економічною політикою (маркетинг, виробництво, фінанси, кадри і т. ін.).

Є. Крикавський, подаючи розуміння логістики підприємства як систему управління матеріальними та інформаційними потоками, формулює сутність об'єкта логістичних досліджень таким чином об'єктом логістичних досліджеень може бути все те, що є темою логістичних міркувань, тобто сировина, матеріали, продукти (вироби), агрегати, послуги, персонал, і :е те, що проходить через підприєм­ство шляхом заготовляння, виготовлений, збуту, трансформуючись та перетворючись у виріб від моменту походження до застосування у споживача».

Представлену на рис. 5.2  функціональну структуру логістики підприємства визначено Є. Крикавським як принципову.

Рис. 5.2. Функціональна структура логістики підприємства за Є. Крикавським

 

Вона стосується підприємств, які самостійно формують такі процеси: постачання, збут, переробку та утилізацію відходів. При цьому він виділяє такі функціональні галузі логістики підприємства:

♦    логістика постачання;

♦     виробнича логістика;

♦    логістика збуту;

♦    логістика переробки (утилізації);

♦     транспортна логістика.

Логістика промислового підприємства розглядається насамперед як певна логістична система, предметом досліджень якої слід вважати систему матеріальних та інформаційних потоків на підприємстві.

У дослідженнях російських логістичних шкіл виділяється функціонально-організаційний підхід до проектування логістичних ви­робничих систем. Він полягає у такому.

I рівень.

Головна мета. Вона визначається забезпеченням своєчасної та комлектної поставки продукції у відповідності до господарських до­говорів за мінімізації витрат на досягнення цієї мети.

II рівень.

Визначаються умови ефективності процесів виробництва за умов мінімізації витрат на виробництво за рахунок забезпечення організованості безперервного завантаження виробничих дільниць та планових робочих місць за максимально можливої безперевності руху предметів праці у виробництві.

III рівень.

Підвищення ефективності процесів виробництва - реалізація основних і протилежних принципів організації виробництва, в тому числі:

♦    радикальне зменшення складності виробничих систем  та трудоємності управління виробництвом завдяки скорочен­ню кількості міжцехових і внутрішньоцехових технологічних маршрутів і внутрішньовиробничих зв'язків;

♦    формування бази для узгодження термінів виконання робіт з безперервним завантаженням планових робочих місць і ви­робничих дільниць;

♦     підвищення технологічної однорідності робіт на кожному ро­бочому місці.

IV рівень.

Забезпечення функціонування системи та збереження її гнуч­кості і адаптивності у заданих параметрах; остаточне уточнення функціонального складу задач, що вирішуються у системі.

За цих умов акцентується увага на важливості реалізації на про­мислових підприємствах основних функцій управління - прогнозу­вання, нормування та планування. Насамперед це стосується орга­нізації та нормування праці, що слід розглядати як ще одну важливу сферу прикладення логістики промислового підприємства.

Як вже зазначалося, на сучасному етапі логістика набуває но­вих рис, формуючи якісно нову систему - інтегровану логістику, що позначило пріоритетність об'єднання зусиль постачальників, виробників і споживачів у досягненні найбільшої ефективності кінцевого результату. При цьому питання їх взаємодії розглядаються у контексті спільних ресурсів логістики, ефективного та результативного їх використання.

У роботах авторського колективу, очолюваного Б. Міротіним, визначається та досліджується ресурсний підхід до управління окремим підприємством, зміст якого полягає у можливості вибору на ринку факторів виробництва та їх комбінації на базі логісточних технологій, інформації та персоналу. Підкреслюється, що «основною формулою» успіху стає ефективний вибір та комбіна­ція ресурсів краще, орігінальніше і швидше, аніж це у конкурентів. Успішне вирішення цієї задачі передбачає застосування IT (інфор­маційних технологій) у сполучені з інновацією логістичних процесів. Тільки тоді ресурси набивають форму ключових компетенции. Автори виділяють такі «Особливості, що прямо впливають на ефек­тивність, продуктивність та якість функціонування всього інтегро­ваного ланцюжка:

•    формування та використання ключових компетенції, що складають особливе сполучення ресурсів, якими конкуренти не володіють;

•    збереження стабільних ключових компетенцій у довгостроко­вій стратегічній перспективі;

•    можливість клієнтів отримувати вигоди для себе, готовність оплачувати додаткові послуги підприємства.

В. Пурлік розглядує триєдину структуру системи «логістика підприємства»: логістика поставки, виробництва та розподілу.

Логістика поставок. Вона базується на проведені закупівель­ного маркетингу та визначається такою схемою (рис. 5.3).

Сутністю логістики поставок є забезпечення ефективної заку­півлі необхідних для виробництва сировини, матеріалів та комплек­тації шляхом вибору підприємством найбільш принятного для нього джерела.

Логістика виробництва. У цій сфері важливою є спроможність підприємства визначити центри переорієнтації ведення виробництва.

Перший центр - це обробка продуктів.

За умов ринкових відносим мають здійснюватися такі зміни у техніці та технології, які можуть привести до скорочення тривалості перебування продукції у виробництві, до укорочування технологічних ланцюгів її переробки, до зменшення кількості застосовуваних на підприємстві технологій, до здатності виробництва випускати продукцію великої кількості переліку елементів та типів продукції, ніж раніше, а також — до скорочення термінів виготовлення продук­ції та до підвищення її якості і надійності як кінцевого продукта.

Рис. 5.3. Схема діяльності підприємства у сфері логістики поставок за В. Пурліком

 

Другий центр - це обробка замовлень на поставку продуктів. Відзначається, що технологія опрацювання замовлень має узго­джуватися з вимогами ринку. За цих умов, як правило, замовлення стають більш дрібними, короткотерміновими і більш специфічними, індивідуалізованими відносно споживачів продукції.

Логістика розподілу. В її основу покладається насамперед ви­значення каналів розподілу та факторів, що впливають на їх вибір. До уваги слід прийняти такі фактори.

1. Визначення типу ринку - вертикальний чи горизонтальний? У першому випадку підприємство реалізує свій товар одній чи декільком галузям промисловості за умов невеликої кількості під­приємств у кожній.

Горизонаталышй ринок відходить із великої кількості покупців, які становлять багато галузей, За цих умов доцільно залучати осно­вних посередників.

2.  Розмір збуту на характерному для підприємства ринку (сек­торі ринку).

Прямий канал розподілу формується за умов збуту підприєм­ством на кожному з ринків великої кількості товару. У випадку неве­ликого обсягу збуту прямий канал може бути неефективним з точки зору покриття витрат зі збуту.

3.  Визначення рівня концентрації покупців за географічною ознакою.

Висока географічна концентрація покупців за всіх інших умов визначає економічну доцільність прямого каналу розподілу.

4. Розмір партії товару, що реалізується.

Збут товару вагонними та автофургонними партіями дає пере­вагу його відвантаження безпосердньо підприємством-виробником.

5. Звички споживачів.

Насамперед підприємство визначає звички споживачів щодо розмірів партій товарів, що закуповуються, термінів їх поставки і т. ін.

6. Визначення норми прибутку.

Наявність відчутної різниці між собівартістю товару та ціною його продажу дає можливість сформувати більш складний і дорогий канал розподілу.

7.  Визначення потреби у продажному та післяпродажному тех­нічному обслуговуванні.       і

Висока складність устаткування, що постачається, потребує безпосередньої участі виробника у проведені монтажних, пуско-на-лагоджувальних робіт та нагляду за його експлуатацією споживачем. За цих умов неминуче формування прямого каналу чи залучення спеціалізованої сервісної структури.

8. Розмір підприємства та його фінансове положення.

Можливість створення на підприємстві необхідних підрозділів та відповідне фінансове забезпечення дають можливість формуван­ня прямого каналу розподілу, у протилежному випадку - залучення оптових посередників та збутових агентів.

В. Пурлік підкреслює, що логістика підприємства охоплює вну­трішні і зовнішні складові і має інтегрований характер. Задіяння логіс­тики на підприємстві призводить до об'єднання всіх складових логіс-тичного ланцюга (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Зв'язки у логістичному ланцюгу підприємства за В. Пурліком

 

Інформаційна логістика включає потік інформації, зв'язок, ад­міністративні (управління замовленнями, транспортними засобами, збутом і т. ін.) та диспозитивні (розподіл замовлень з устаткування, вирішення конфліктних ситуацій і т. ін.) функції. Технологічну ло­гістику визначає сукупність оперативних елементів: перевалочна і завантажувально-розвантажувальна техніка, транспортні системи, системи зберігання, комісійні системи, технологія виробництва, технологія зв'язку.

Функціональні сфери логістики на ринку товарів та послуг

З урахуванням зазначених вище особливостей функціонування в логістичних системах потоків як товарів так і послуг, на нашу думку доцільно виділити такі загальні для всіх функціональні сфери:

1.           Логістика закупівель (постачання).

2.           Логістика виробництва.

3.           Логістика розподілу (збуту). 

Логістичними функ­ціями, що мають забезпечуючий характер, є такі:

- Фінансова логістика.

- Інформаційна логістика.

- Транспортна логістика.

Логістичними функ­ціями, що мають підтримуючий характер, є такі:

- Логістика складу­вання.

- Управління запасами.

- Сервісна логістика.

З усіма зазначеними сферами пов’язана реверсивна логістика.

 

УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ

Виробничо-економічна діяльність будь-якого суб'єкта, що хазяює, має універсальну властивість: вона являє собою перетворення деяких видів економічних ресурсів у визначений економічний продукт. Очевидно, фактори і ресурси як поняття мають деяке семантичне розходження, але ми не будемо робити це предметом розгляду, тому що в ряді широко розповсюджених публікацій між ними практично ставиться знак тотожності. Фактори виробництва — ресурси (земля, праця, капітал і підприємницькі здібності), що суспільство використовує для виробництва товарів і послуг. Продуктивні ресурси звичайно поділяють на три основні категорії, що називають факторами виробництва.

Праця містить у собі усі виробничі витрати, чинені людьми в процесі їх мускульної й інтелектуальної діяльності. Капітал містить у собі всі ті продуктивні ресурси, що створені людьми. Природні ресурси — це усе, що можна використовувати у виробництві в натуральному стані, без обробки...». «Фактори виробництва — економічні ресурси: земля, капітал, праця, підприємницькі здібності».

Як видно, навіть на рівні загальноекономічної теорії не проводиться чіткої границі між економічними ресурсами і факторами виробництва. Тим більше не будемо цього робити і ми: класифікація використовуваних підприємницькою структурою ресурсів необхідна в специфічному — логістичному аспекті. Більш того, нам потрібна не класифікація ресурсів як таких, а типологія логістик, об'єктами вивчення і управління яких є складові ресурсного потенціалу фірми.

Усі ці логістичні технології складають так називану ресурсну логістику, об'єктам уваги якої є логістичний потік, синергічно об'єднуючий матеріальний, фінансовий, інформаційний і інший потоки. Типологію ресурсної логістики ми здійснюємо відповідно до окремих потоків, що і є об'єктами управління окремих ресурсних логістик. Помітимо, що в даній роботі ми розглянемо матеріальну й інформаційну складові ресурсної логістики. Фінансова і кадрова логістики, у силу своєї специфіки, повинні стати предметом самостійного дослідження.

Матеріальна (транспортно-складська) логістика.

Нагадаємо, що в рамках логістичних систем зважується ряд задач, включаючи прогнозування потреби в матеріальних ресурсах, у транспортних засобах, контроль за станом запасів, збір і обробку замовлень, визначення послідовності і звенності просування матеріального потоку по логістичної ланцюга і т.д.

Як відомо, категорія «матеріали» являють собою збірний термін, що узагальнює різноманітні речовинні елементи виробництва, використовувані, головним чином, як предмети праці, —сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, енергію, покупні вироби, спецодяг, запасні частини для ремонту, інструменти.

Системний підхід і типологія логістики вимагають дроблення її не на логістику сировинну, паливну, енергетичну і т.д., а виділення в ній складових виходячи з особливостей виконуваних логістичних операцій, тобто на логістику транспортну і складську. Зрозуміло, друг без друга вони існувати не можуть, і, зберігаючи всі атрибути логістики як такий, у великий логістичної системі вони символізують взаємодію потоків і запасів.

Варто зупинитися на найбільш важливих проблемах транспортної і складської логістики.

Транспортні задачі в різних умовах обмеження матеріальних, фінансових, тимчасових і інших ресурсів у логістичних системах приходиться вирішувати найбільше часто виходячи з того, що багато західних економістів і підприємці в практичному плані обмежують діяльність логістичних підприємств транспортно-складською сферою, областю товароруху, що стосується наступних функцій:

• зміст складів різних видів, з різними функціями й устаткуванням;

• здійснення митного оформлення при міжнародних! перевезеннях;

• формування і розбивка збірних партій вантажів, розподільні перевезення вантажів;

• створення й експлуатація автоматизованих систем обробки даних для складського збереження, розрахунку витрат, розташування й оперативного управління товарами.

Таким чином, не зводячи увесь спектр логістичних проблем до транспортних задач, останнім варто приділити значна увага. Незважаючи на те, що трактування задач такого типу в літературі досить широка: від «оптимального прикріплення споживачів до постачальників і планування асортиментного завантаження виробничих потужностям до опису транспортного елемента і прикордонних елементів економіки», змістовні частини алгоритмів багато в чому ідентичні і розрізняються лише в трактуванні. Транспортна задача в загальному виді застосовна до будь-яких видів транспорту, де не потрібно припущення про стаціонарність перевезень, легко враховуються вантажно-розвантажувальні роботи, а транспортні витрати представляються в натуральній формі.

Вибір виду транспорту і конкретних транспортних засобів для доставки матеріальних ресурсів споживачам здійснюється в залежності від задач і прийнятою фірмою стратегії. При цьому враховуються розміщення виробництва, якісні і кількісні характеристики матеріального потоку, техніко-економічні особливості різних видів транспорту й інші фактори, що визначають сфери його раціонального використання. На практиці часто для транспортування продуктів можна застосовувати різні види транспорту, у т.ч. у рамках реалізації однієї логістичної ланцюга. Проблема ефективної зміни видів транспорту в рамках однієї логістичної ланцюга вирішуєте я шляхом використання інтермодальних і мультимодальних систем перевезень. Проте, основним напрямком логістики в сфері перевезень є маршрутизація. У цій області виділяються три напрямки: удосконалювання наявних алгоритмів, розробці нових економіко-математичних моделей, що краще відбивають просування матеріального потоку, злиття моделей маршрутизації з моделями інших функцій логістики, наприклад, з комплексом задач управління запасами.

При рішенні проблем транспортування задачі логістичної системи можна розділити на три групи:

1. Задачі, зв'язані з формуванням ринкових зон обслуговування, прогнозом вантажопотоку, його обробкою в обслуговуючій системі (склад постачальника/споживача, підприємства оптової чи роздрібної торгівлі) і іншими роботами по оперативному управлінню і регулюванню матеріального потоку.

2. Задачі, що включають розробку системи організації транспортного процесу (план перевезень, план розподілу виду діяльності, план формування вантажопотоків, графік руху ТС і ін.).

3. Задачі, зв'язані з координацією транспортних процесів і управлінням запасами у фірмах, складських комплексах, а також з розміщенням запасів, їхнім обслуговуванням транспортними засобами й інформаційними системами.

Усі ці задачі мають стратегічну орієнтацію і тому повинні зважуватися з урахуванням конкретної ситуації, умов і вимог до ефективної роботи логістичної системи, включаючи ритмічне забезпечення виробництва сировиною і напівфабрикатами, усунення вузьких місць у технології доставки різних видів продукції в пункти виробництва і товарів у торгову мережу, складування і підробітки.

В основі логістичного підходу повинні лежати реальні проблеми транспортного процесу. У цьому змісті важливою областю досліджень є підготовка аналітичних даних для розподілу евристики маршрутизації транспортних засобів, вивчення «компромісів» між запасами ресурсів, їхнім транспортуванням і розміщенням.

Матеріальна логістика у внутрівиробничому прояві теж являє собою досить складне формування; вона містить у собі логістику виробничого процесу, складську, внутрішню транспортну логістику і т.д.

Здійснені раніше дослідження в області організації внутрішнього транспорту підприємств і їхнього складського господарства можуть бути у відомій мері прийняті за методологічну основу внутрівиробничої транспортно-складської логістики.

Внутрівиробнича логістика займає в її типології особливе місце. Логістичний потік у даному випадку практично зводиться до потоку матеріальному і запасам незавершеного виробництва, тому що фінансові потоки при відсутності товарно-грошових відносин виявляються лише в русі амортизаційних відрахувань, а інформаційні — однозначно детерміновані технологічними процесами. Логістичні процеси переміщення і складування предметів трупа — невід'ємна частина будь-якого виробничого процесу і є наслідком поділу праці.

В внутріфірмовій системі навантажувально-розвантажувальних і транспортно-складських робіт предметно виділяють запаси (склади — спеціально обладнані будинки, спорудження, чи площадки пристрої, призначені для прийому, збереження і видачі вантажів) і потоки (вантажопотоки — визначена кількість однорідних вантажів, переміщуваних По заданому напрямку за встановлений період часу).

Схема логістичних потоків у виробничій фірмі, як правило, є досить складної і специфічна для кожної корпоративної структури. Існує безліч факторів, що роблять вплив на величину запасів і інтенсивність потоків внутрівиробничої логістики. Ці фактори, що роблять як пряме, так і опосередкований вплив, можуть бути об'єднані в наступні групи:

1) галузеві фактори (згруповані по технологічному, а не адміністративному принципу): номенклатура, габарити і маса споживаних фірмою матеріалів і комплектуючих виробів; кількість постачальників матеріальних ресурсів; кількість одержувачів готової продукції; існуюча система організації зовнішніх перевезень; чи наявність відсутність посередницьких фірм;

2) регіональні (міжгалузеві) фактори: існуюча в регіоні система зв'язків з постачальниками матеріалів і споживачами продукції (безпосередня, через оптові бази в чи регіоні поза ним); чи наявність відсутність спеціалізованих підприємств, що забезпечують перевезення усередині регіону, що здійснюють ремонт засобів механізації й автоматизації вантажно-розвантажувальних і транспортно-складських робіт; наявність спеціалізованих транспортних і логістичних фірм;

3) внутрівиробничі фактори: габарити і маса продукції, що виготовляється; обсяг випуску продукції; тип виробництва (одиничний, дрібносерійний, серійний, крупносерійний, масовий); форма організації виробничого процесу (технологічна, предметна, подетальная); генплан підприємства (взаємне розташування виробничих підрозділів і складів, рельєф місцевості, наявність під'їзних колій і т.д.); компонування технологічного устаткування; будівельні характеристики складських і виробничих приміщень (кількість прольотів, висота приміщень, припустимі навантаження на підлогу і перекриття й ін.);

4) управлінські фактори: наявність автоматизованої системи управління виробництвом; ступінь охоплення технологічних процесів автоматизованою системою управління.

Особливу роль у даному випадку грають логістичні операції — відособлені сукупності дій, спрямовані на перетворення матеріального й інформаційного потоків. Логістичні операції задаються початковими умовами, параметрами зовнішнього середовища, альтернативами стратегій, характеристиками цільової функції.

Для визначення на підприємстві (фірмі) обсягу логістичних операцій варто враховувати зовнішні, міжцехові, міжділянкові, міжопераційні, внутріскладські та інші вантажопотоки.

Перераховані вантажопотоки залежать від цілого ряду факторів, у першу чергу, від рівня організації виробництва. Так, на величину міжцехових вантажопотоків значний вплив роблять складність виробничої структури, існуюча система складування й організації міжцехових перевезень. У залежності від цих факторів міжцехові вантажопотоки можуть істотно перевищувати обсяг зовнішніх вантажопотоків фірми. Зовнішній вантажообіг не враховує внутрішньозаводських перевезень і перевалок вантажів. Перевалка являє собою закінчений цикл процесу переміщення в межах вантажопотоку.

Подальше переміщення сировини, матеріалів, напівфабрикатів уже не є частиною матеріальної логістики, тому що їхнє переміщення є частиною технологічного процесу обробки, а збереження здійснюється в накопичувальних пристроях технологічного устаткування. Значний інтерес представляє сполучення технологічних і логістичних операцій (приміром, на роторних лініях обробки).

Найважливішою функцією матеріальної (складською-складській-складський-складської-транспортно-складськиАВ) логістики є управління запасами, що представляє собою проблему, загальну для підприємств (фірм) будь-якого сектора всякої системи господарства. Існує багато причин, чому фірми йдуть на створення запасів. Основним доводом є те, що звичайно або фізично неможливо, або економічно невигідно, щоб товари надходили саме тоді, коли на них виникає попит, хоча, у міру можливості, логістика до цього прагне. При відсутності запасів (нехай навіть, самих мінімальних) споживачам приходилося б чекати, коли їхні замовлення будуть виконані. Вже одне це говорить про необхідність збереження запасів майже кожною організацією, що постачає товарами споживачів. Крім того, є й інші причини створення запасів.

Інформаційна логістика.

Термін «інформаційна логістика», під яким розуміється логістичне управління інформаційної складової сукупного ресурсного потенціалу системи, у даний час не одержав широкого поширення.

Так, це визначення відсутнє у термінологічному словнику, щоправда, при наявності терміна «інформаційний потік», обумовленого як сукупність циркулюючих у логістичної системі, між логістичної системою і зовнішнім середовищем повідомлень, необхідних для управління і контролю логістичних операцій. Подібне визначення, так само як і роз'яснення, що інформаційний потік відповідає матеріальному потоку і може існувати у виді паперового чи електронного документа, узагалі ж не є приводом виникнення інформаційної логістики.

Однак фірма як система, по своєму визначенню, вимагає взаємозв'язку між частинами для утворення складного інтегрованого цілого. Тому система інформаційних потоків повинна забезпечувати інформацією всі інші підсистеми логістики і створювати механізм зворотного зв'язку.

На рис. 5.2 представлена спрощена схема потокових процесів інформаційної логістики, що показує проходження основних інформаційних потоків;, необхідних для функціонування підприємницької фірми. У процесі вироблення цілей і задач організації система управління (керівництво фірми) розглядає внутрішні можливості і кон'юнктуру ринкового навколишнього середовища. З традиційно сформованої точки зору, основна задача підприємницької фірми — робити продукцію, що приносить прибуток, і збільшувати вироблення. У цьому випадку менеджмент, включаючи незначний по чисельності інженерно-технічний і допоміжний персонал, функціонально міг бути зведений до генерального менеджера, чи, по прийнятій у менеджменті термінології, — особі, що приймає рішення.

 

 

Ще порівняно недавно передбачалося саме собою що розуміється, що більшість ресурсів фірми повинна бути спрямована на виробництво, тобто на людські і матеріальні ресурси, цілком зосереджені на постачанні виробленої продукції (чи товарів) споживачу (покупцю). Інформаційні витрати ішли лише на координацію процесів виробництва, їх розглядали як деякий «податок» на виробничі операції. Та й економічна теорія стала розглядати інформацію, поряд із землею, працею і капіталом, як виробничий ресурс (чи навіть одного з факторів виробництва) відносно недавно.

Однак збутова, маркетингова і, звичайно, логістична стадія конкурентного розвитку змусила змінити відношення менеджменту до інформації. Організація виробництва стала набагато складніше, виросла міжфірмова конкуренція, прискорилися темпи науково-технічного прогресу, змінився характер державного регулювання.

Прагнення використовувати нових фахівців, щоб справитися з виникаючими проблемами, привело до значного збільшення чисельності управлінського персоналу і до утворення нових рівнів і функціональних напрямків управління. Фірми стали включати в штат фахівців, функціональних і технічних працівників, що зливалися до менеджментом, тому що їх головною задачею стала обробка інформації, не пряме виробництво чи продукції надання послуг.

Інформація, який оперує сучасна фірма, набула нового сенсу. Жодна підсистема фірми не може відповідати вимогам ефективного управління, якщо не буде зорієнтована в альтернативах, що виникають із усього масиву інформації в цілому. Це пояснює істотне зростання чисельності економічного, юридичного персоналу, а також фахівців в області маркетингу і логістики, у складі менеджменту будь-якої підприємницької фірми. Так виникла проблема організації й оптимізації обсягу інформаційної роботи, створеного ростом внутріфірмових взаємодій, та й інформаційне наповнення зовнішніх господарських зв'язків в останні десятиліття зростало досить швидко.

Так, у сфері логістики виявилася затребуваної інформаційна логістика. Вона може виявитися ефективної лише в тому випадку, якщо структурі фірми їй буде наданий високий рівень компетенції в особі головного функціонального менеджера — логістики-директора (на правах заступника директора фірми). Тільки в цьому випадку такі задачі логістики, як раціоналізація матеріальних потоків підприємства, максимальне завантаження виробничих потужностей джазами споживачів, економія матеріальних витрат на всьому протязі логістичного потоку, а також оптимізація витрат на постачання, виробництво і реалізацію готової продукції, зможуть бути виконані.

Як уже вказувалося, на сучасному етапі конкурентного розвитку економічних відносин логістика виконує, крім всю іншого, функцію цілепокладання. Тому логістична структура управління не просто обмінюється інформацією з іншими структурами фірми: у ряді випадків інформаційні потоки, що виходять з логістичної структури, носять характер документів функціонального менеджменту.

Одночасно для вироблення рішення, адекватного зміні як ринкової ситуації, так і ресурсного потенціалу фірми, логістична служба має потребу у визначеній інформації. Система інформаційної логістики передбачає комплекс економічної, комерційної і технічної інформації, потоки якої є для служби логістики вхідними.

У постіндустріальній економіці, обумовленої ще як інформаційне суспільство, особливе значення інформації полягає в тому, що вона, насамперед, стає повноцінним засобом виробництва, настільки ж необхідним для ефективного функціонування фірми, як сировина, матеріали, робоча сила, капітал, а не тільки предметом споживання.

Поступальний хід розвитку науково-технічного прогресу привів до створення інформаційної технології — використанню обчислювальної техніки і систем зв'язку для створення, збору, передачі, збереження, обробки інформації для всіх сфер громадського життя. Складні сполучення ринкових взаємин, що існує інфраструктури і стратегічного управління сформували наступні домінуючі напрямки розвитку сучасних інформаційних технологій:

• формування і розвиток нової категорії — інформаційного продукту, що існує у виді програмних засобів, баз даних і служб експертного забезпечення; кваліфіковано виконаний і високоякісний інформаційний продукт зберігає свою споживчу цінність довше, ніж конкретні носії інформації;

• здатність до взаємодії логістичних елементів інформаційної технології; вона означає можливість для двох чи більш сторін, представлених чи машиною людиною, провести ідеальний обмін інформаційним продуктом;

• ліквідація проміжних ланок, обумовлена впровадженням нових технологій, що забезпечують перетворення інформації у форми, доступні і зручні для негайного використання споживачем; використання нових інформаційних технологій веде до створення більш зробленого ринку, під яким розуміється ринок з мінімальною кількістю проміжних ланок між покупцем і продавцем;

• глобалізація на базі транскомп’ютерних систем і нейронкомп’ютерів дозволяє фірмам і транснаціональним корпораціям успішно вести справи у світовому масштабі, проводити вигідні операції на периферії, купувати і продавати більш ефективно, використовуючи знання про стан ринку;

• конвергенція — результат спільного розвитку чотирьох вищезгаданих тенденцій, що виявляється в нівелюванні розходжень між продуктами (виробами) і послугами, інформаційним продуктом і засобами, використанням інформації в домашніх господарствах (побутовий рівень), у виробничо-комерційних цілях корпоративними структурами і різними державними органами для управління соціально-економічними процесами сучасного суспільства. У табл. 5.1 показані напрямки застосування систем забезпечення сучасних інформаційних технологій при здійсненні комерційних справ.

 

Таблиця 5.1 Використання систем забезпечення інформаційних технологій у комерційній діяльності фірми

 

Системи забезпечення інформаційних технологій	Функції комерції
	сегментація ринку	продаж	замовлення	сервіс	звітність
Бази даних	+	+	+	+	-
Мобільний зв'язок	+	+	+	+	+
Електронні каталоги	-	+	+	+	-
Система підготовки документів	-	+	-	+	+
Електронна система замовлень	—	-	+	+	-
Електронна система передачі повідомлень	—	+	—	+	+

 

Поряд з вищевказаними, у рамках інформаційної логістики можуть бути вирішені і такі актуальні на сьогоднішній день задачі, як:      детальне регулювання виробничих і товарних запасів (з одночасним підвищенням ефективності використання складських потужностей);

• оптимальне використання внутрівиробничого і внутріскладського транспорту, іншого підйомно-транспортного і складського устаткування;

• автоматизований добір вантажів і їх позаказне комплектування;

• облік вантажів, що відправляються, і постійний диспетчерський супровід на всьому шляху проходження до замовника.

Поступово ці тенденції починають впливати на інформаційну складову комерційні справи. Ефективність звертань до систем забезпечення інформаційної технології при здійсненні торгових операцій на 30 % вище, ніж при використанні традиційного підходу.

У сучасних умовах динамічного бізнесу для ефективної трансформації окремих видів ресурсного потенціалу фірми в її конкурентні переваги необхідна їхня інтеграція в єдину систему логістичного менеджменту.