Практична робота 6: Організація стоянок та бівуаку, привалів.

Практична робота 6: Організація стоянок та бівуаку, привалів.

Якщо не враховувати прекрасних хвилин, які дарять туристам перемоги над перешкодами, подолання перевалів та гірських вершин, красота ландшафту, знайомство з унікальними рослинами та рідкими тваринами, самим приємним в подорожі, напевне, є стоянка туристів, або, як її прийнято називати, бівак, - місце, де туристи відпочивають, займаються дослідницькою роботою, харчуються, сплять, готуються до наступного переходу. Розрізняють два види стоянок: заздалегідь відомий бівак – він обраний, а іноді (на планових маршрутах) і підготовлений іншими людьми; місце стоянки, яке туристи обирають самі (підшукувати його починають за півгодини до наміченого часу); і, нарешті, змушена зупинка з ночівлею – вона викликана обставинами, і зі своїм розташуванням доводиться миритися.

Вимоги до місця стоянки. Головне – безпека. Не можна зупинятися на затоплюваних річкових обмілинах, низинних берегах та островах, в руслах пересохлих річок, на дні каньйонів та вузьких ущелин. У випадку якщо раптово нахлине злива група опиниться в важкому становищі. Небезпека очікує групу, що зупинилась у підніжжя крутих, усіяних каменям або покритих снігом схилів, в гирлах балок  та ярів (тут можуть бути каменепади, зсуви і т.п.).

Не слід зупинятися, особливо під час нестійкої погоди або якщо наближується негода, на перевалах, гребенях, вершинах гір,  та пагорбів; в цих місцях небезпечна гроза.

В безпосередньої близькості від місця стоянки не повинно бути підрублених, гнилих, дупластих дерев, які можуть бути звалені вітром. На стоянці треба дотримувати обережність при вживанні в їжу ягід та грибів, при виявленні незнайомих металевих предметів.

Для організації туристичного табору необхідна зручна площадка, паливо для вогнища та питна вода. Добре, якщо це затишне, захищене від вітру місце. Однак а районах, де багато літаючих комах, обирають місця що подуваються вітром. В холодний час шукають площадки що прогріваються сонячним промінням, в спеку – влаштовуються в тіні. Краще відкриті на схід місця – вже на світанку табір освітлюється сонцем і встигають просохнути вологі від роси намети. Біля річки поблизу села табір ставлять вище за течією. До води повинні вести зручні спуски.

Група прийшла до місця стоянки. В перші хвилини краще за все зняти і скласти в певному порядку рюкзаки і присісти для відпочинку. Відпочиваючі, обрати місце для наметів, вогнища, місця, де можна брати питну воду, умиватися, мити посуд, рити яму для сміття і т.п. Потім треба приступити до пристосування табору, (це необхідно робити відразу навіть в тому випадку, якщо група прийшла на стоянку вранці).

Якщо наметів декілька, слід притримуватися певного порядку (в одну лінію, буквою “п”, півколом). В середині півкола або перед лінією передбачається місце для вогнища.

Обов'язки кожного учасника походу визначає інструктор або старший черговий.

Перш за все, встановлюють намети. Зазвичай на це уходить не більше 5 хвилин (за умови, що учасники походу заздалегідь розподілені по наметах, намети укомплектовані стійками та кілками, у туристів є килимки, що позбавляють від необхідності шукати на місцевості підручний матеріал для підстилання під намет).

Всілякі пристосування, що прискорюють встановлення намету (гумові відтягнення, система з 4-6 кілків та ін.), можуть бути добрі для змагання. Звичайні ж 2-4 місцеві двосхилі намети слід ставити на десяти кілках та двох стійках, це надійно та швидко. Не завжди слід прислухатись до порад встановлювати намети  між деревами: це, звичайно, позбавляє від необхідності носити стійки,  проте важче знайти рівну площадку та надати табору стрункий вигляд.   

Перед встановленням наметів площадку очищають від каміння, суків, шишок, потім намети розкладають (підлогою вниз) в такому порядку, щоб надати табору намічені обриси. Підлогу кожного намету розтягують. Краще використовувати тонкі металеві штирі, які просто устромляються під тиском руки в землю. Потім двоє одночасно піднімають намет за краї вістря даху намету, підставляють (краще з зовнішньої сторони намету) стійки та туго розтягують відтяжки що йдуть від вістря даху намету. Нарешті, по діагоналі також туго розтягують відтяжки даху.

Критично відносьтесь до порад обкапувати намети для запобігання затоплення на випадок дощу. Важко порахувати, скільки загублено із-за цього лісних галявин. Правильно обране для намету місце, поліетиленові тенти та підстилка – достатня гарантія від будь-якого дощу.

В гірській місцевості замість кілків використовують камені, замість стійок - спарені лідоруби. Взимку ті і інші можуть замінити лижні палки та лижі.

Після того як намети поставлені, костричні приступають до обладнання осередку, повара – до підготовки обіду (ужину), всі інші заготовляють паливо.

Починати обладнувати намет краще засвітла. І тут важлива система. Один з туристів влізає (без черевик) до намету і розстеляє килимки. На них, злегка накладаючи один на одного, розміщують спальні мішки. В узголів'я кладуть рюкзаки з м'якими речами. Дрібні власні речі – туалетні приналежності, ліхтарики, компаси – кладуть в кишені намету. Посуд – з зовнішньої сторони під схил даху ближче до входу. Взуття складають біля входу під підлогою намету. Для освітлення краще за все повісити біля тильної стінки ліхтарик.

День група розпочинає з підйому чергових. Якщо ввечері, напередодні відбою відбувається передача чергування. При цьому старший черговий отримує для сніданку продукти, відкладений запас дров, чисті казани або відра з водою, перевіряє наявність у костричного сухого розпалювання, крюків, перекладин і т.п. після цього чергові домовляються про порядок роботи після підйому.

Заздалегідь всіх попереджують про час відбою та підйому. Напередодні днювання вони можуть бути назначені на більш пізній час, особливо в гарну погоду, коли хочеться довше посидіти біля вогнища.

Після відбою ніяких нічних пильнувань біля вогнища, шуму, розмов, пісень допускати не можна.

Покидаючи стоянку, групи іноді гублять дорогий вранішній час. Цього можна уникнути. Доки готується сніданок, у вогнища достатньо одного чергового. Його змінять товариші після того, як складуть свої рюкзаки. Якщо сніданок в час підйому готовий, чергові можуть поїсти першими (зазвичай вони їдять останніми). Як тільки сніданок роздано, чергові чистять відра та віддають їх “власникам”, які вже приготували все для вкладання рюкзаків (при упаковці речей в поліетиленових пакетах або мішках скласти їх в рюкзак не довго). Поки туристи снідають, чергові закопують сміття, гасять вогнище, убирають територію.

Поснідавши, туристи укладають рюкзаки. В гарну погоду це роблять поза наметом. Постеливши на землю шматок  поліетилену, кожен виносить з намету та складає на нього свої речі. Після цього звільнюють від кілків підлогу намету та підтягають розтяжки. Вхід та віконце розкривають і розстібають, щоб намет провітрювався і швидко просихав. Якщо намет сильно укрився памороззю або змок, його треба просушити біля вогнища. Приготувавши намет до упакування, укладають рюкзаки.

Розташування біваку. До планування біваку (розміщення окремих об'єктів) також пред'являються свої вимоги, яких по можливе треба повніше дотримуватись, особливо, якщо бівак планується не на одну ніч.

Палатки,   багаття,   «дров'яний   склад» - розташовувати ці об'єкти треба компактно. Палатки треба ставити на сухому підвищеному місці серед дерев, не далеко одна від одної та не ближче, ніж 7 м від багаття. Якщо ліс буяє комарами та комахами, краще вибір для палаток - відкрите для вітру місце.

Багаття слід розташовувати так, щоб не було сухих гілок дерев, сухостою, кущів, сухої трави. Не можна розводити його на коріннях живих дерев. Бажано, щоб багаття було захищене сильного вітру розташованою в 10-15 м стіною густих заростей крутим схилом яру, пагорба. Якщо є старе місце вогнища, треба і багаття розводити на ньому, щоб зайвий раз не наносити шкоди природі. Якщо ж багаття розводиться на лузі, треба попередньо зняти дерен - віднести в бік та полити водою до ранку. На сухих піщаний ґрунтах багаття зручно розводити в невеликих поглибленнях, ямах, де він краще укритий від вітру.

Санітар та еколог повинен обстежити табір навкруги та вибрати на відстані 70-100 м від його центру затишні місця для туалетів - в густих заростях, а ще краще в неглибоких, густо зарослих заглибинах. Крім того, еколог повинен знайти природне поглиблення або викопати у віддаленні від багаття та палаток яму - куди будуть скидати відходи - залишки їжі, консервні банки, інше сміття.

На річці або струмку, яким буде користуватись група, відповідальний черговий по біваку повинен намітити три місця: саме верхнє по течії –  для забору води на кухню, нижче - для вмивання, миття посуду та найнижче для прання спорядження.

Місце купання (при наявності річки або озера) повинно бути обрано та ретельно перевірено самим керівником.

Зупинятись на нічний привал треба задовго до приходу темряви, оскільки об'єм робіт по розбивці та обладнанню табору завжди великий. Для швидкого виконання їх потрібна чітка організація.

Першочерговими будуть заготівля дров та розведення багаті вже потім, коли дров збереться достатньо та їх вистачить не тільки на вечір, але і на приготування сніданку, починається установка палаток. Якщо ж небо погрожує дощем або він вже починається, треба швидко поставити палатки, укрити в них рюкзаки.

Відповідальний черговий по біваку визначає черговість робіт, розподіляє наряди, вказує де будуть багаття та місця для палаток.

Бригада чергових по кухні в цей час розкладає своє господарство, обладнує багаття, готує розпалювання, приносить воду, відкриває консерви.

Розведення багаття. Якщо група взяла з собою трос, його натя­гують між двома деревами, віддаленими одне від одного на 7-10 м, та посередині розкладають багаття. Якщо ж у групи жорсткий станок для підвішування відер, костровий забиває в землю металеві трубчаті стійки, у верхні отвори трубок вставляє рогульки та на них кладе металеву перекладину.

З усіх типів багать кращий для приготування їжі «колодязь». На землю паралельно одне одному та тросику кладуть дві товсті колоди довжиною по 1,5-2 м - основа «колодязя». Відстань між колодами повинна бути трохи ширша за діаметр відер. Щоб колоди не скочува­лися в сторони, треба забити в землю по зовнішньому боці обрубки суків-кілочків. Функція колоди - підняти паливо над землею, створити краще постачання його киснем, захистити перше слабке полум'я від вітру. А потім вони будуть служити екраном для полум'я в центрі багаття та поступово самі почнуть горіти та давати додатковий жар.

В центрі простору між колодами укладається розпалювання - дрібні сухі гілки ялини, береста, папір.

Вішати відра над багаттям треба, тільки коли воно сильно роз­горілося. Полум'я треба «підгодовувати» поступово, уловлюючи моменти, коли остання порція дров вже близька до прогорання.

Крім «колодязя» є і інші типи багаття - «курінь», «тайговий», «зірка», «нодья», вони в простих походах застосовуються рідко.

Установка палаток. У відведеному місці вибирають рівну пло­щадку, без ямок, купин, пнів, каменів, що стирчать із землі, або корін­ня. Площадку очищують від шишок, сучків, великого каміння, окремі поглиблення закривають дрібними гілками, сухим листям, мохом або піском, а купини зрізають.

Якщо площадка має невеликий загальний нахил, палатку треба орієнтувати так, щоб вхід в неї розташовувався вище по схилу, а верх паралельно лінії нахилу. Тоді вночі туристи не будуть скочуватися  до одного боку.

Під дно палатки підстилають поліетиленову плівку, яка не повинна бути за розмірами більша самого дна: інакше під час дощу виступаючі краї плівки будуть збирати стікаючу зі скатів даху воду і під сплячими в палатці утвориться калюжа. Ставлять палатку по-різному. Можна, наприклад, просто підвісити кінець без опори на стійки між двома деревами і тільки пришпилити до землі дно та кути скатів даху. А іноді, якщо ніч тепла та зоряна, палатку просто розстеляють на землі та забираються в неї, як в конверт.

Техніка установки палатки. Спочатку треба розстелити дно, розрівняти його та, розтягуючи по діагоналях, пришпилити кути до землі. При цьому важливо зберегти прямокутність дна, не перекосити його. Потім під переднє та за гнізда центру даху підставити стійки та розтягнути центр даху, закріпивши мотузкові відтягнення кілками (або зав'язавши їх кінці на деревах). Далі найвідповідальніша частина роботи - натяжка скат даху. Робиться вона також за способом діагоналей: один скат біля задньої стінки, другий - біля передньої, спочатку натягують ті кути скатів даху, які у кожного справа, а потім ті, які зліва. Натягувати відтяжки треба рівномірно, щоб уникнути складок та зморшок скатах даху. Відтяжки треба тягнути до землі, кожну по напрямку лінії, яка з'єднує кут даху, до якого вона прив'язана, та середину даху. Всі шпильки та кілки встромляти в землю не вертикально, а з невеликим нахилом в протилежний від відтяжки бік.

Ранок. Відхід від біваку. Ввечері важливо встановити та об'явити про контрольні терміни: о котрій годині підйом, коли повинен бути готовий сніданок, коли група повинна вийти.

Поки чергові готують сніданок, всі інші повинні не тільки зібрати свої рюкзаки, зняти палатки, але і допомогти у зборах черговим зібрати все їх майно.

Сушити взуття та одяг треба з вечора, вранці ж процес сушки, вести до кінця. Не можна сушити одяг та взуття близько від багаття.

Для миття посуду в госпмішку повинні бути мочалки (жорсткі дротяні та м'які поролонові), господарське мило, суха гірчиця. Мити посуд треба гарячою водою, а не холодною річковою.

До відходу з біваку треба зібрати всі залишки та відходи у ямку для сміття.

У прогорілому, ретельно залитому водою багатті не повинно лишатись великих головешок. Якщо при розведенні багаття був піднятий дерен, його треба знову покласти на місце, поливши зверху водою. Треба залишити після себе вигляд недоторканої галявини.

Вогнище. На протязі тисячоліть вогнище вірою та правдою служить мандрівникові – годує, зігріває, охороняє. Посидіти біля вогнища, помовчати, слухаючи ніч або пісню друга, - велика радість. В негоду що затяглася, буран або заметіль вогнище – ще спасіння.

Спитайте у вогнищевого напередодні походу: “Що в тебе є для вогнища?” Чи кожний знайде відповідь? Стало законом туристичних груп передбачати харчовий НЗ, продумувати до деталей зміст аптечки та рем.набору, можливі варіанти виходу з аварійної ситуації. А вогнище деяким здається дрібницею. Але виявляється, що розпалити його під сильною зливою, в заметіль, в глибокому снігу вдається далеко не кожному.

Перш за все, у гарного вогнищевого, поряд з маленькими хитрощами (запозиченими у індіанців не без допомоги Фенімора Купера), повинні бути припасені цілком прозаїчні предмети – сухе паливо, смужка оргскла, декілька огарків свічок. В лісі до цього запасу додаються смолисті сухі гілки, смола хвойних дерев, шматки берести, зняті з загиблої берези. Як би не було сиро в лісі, небагато сухого палива можна знайти під коренями старого дерева що виступають, під каменями що нависають і в інших затишних місцях, куди не проникнули струмені дощу. Згодяться для розпалювання засохлі нижні гілки та суки хвойних дерев. Якщо вони навіть сильно змокли під дощем, легко добратися до сухої деревини, стесавши сокирою або ножем верхні шари.

         Є гарний вираз “зладити вогнище”. Хто не бачив, як вогнище що вже розгорілося раптом починає гаснути та чадити ? В нього недбало кидали поліна, підштовхували їх ногами. А вогнище потрібно укладати акуратно і, доки воно надійно не розгориться, підкладати  паливо безперервно. Починати з дрібно натесаних сухих гілок, коренів, смолистих суків, укладених на шматок берести, паперу або таблетку сухого спирту. Зверху цього маленького куреня вкласти натесані тріски та стружки. Якщо матеріал не достатньо сухий, запалити огарок свічки і дати парафіну стекти на тріски. Коли розпалювання розгориться, весь час підкладати тонкі гілки, тріски та суки, поступово переходячи до полін, що приготовлені заздалегідь. Тонкі та сухі поління охопляться полум’ям швидше. А потім, якщо немає сухих, почнуть загорятися і мокрі, коли висохнуть від полум’я.

Не слід укладати поління надто щільно, полум’я та дим повинні мати вихід, інакше вогнище “задихнеться”. В той же час поління не повинні знаходитися далеко одне від одного. Чим менше щілина між ними, тим сильніша тяга і швидше розгориться вогонь. Для розпалювання краще за все підходять сухі суки хвойних дерев.

Проте повернемося до послідовності дій туристичної групи.

Місце для вогнища  обирається сухе, відкрите, але по мірі можливості захищене від дощу та поблизу від води. Від вітру можуть захистити валун, виступ скелі, складені камені або колоди. Площадкою для вогнища можуть послужити плоскі камені, щільно укладені суки. В місцях, де вже зупинялись люди, слід використовувати старі місця для вогнища, навіть якщо вони здаються не найкращими. Випалені плішини мало прикрашають лісні галявини.

Фактор протипожежної безпеки повинен визначати вибір місця для вогнища. Не можна зупинятися в зоні хвойних молодняків, особливо влітку,  і тим більш розводити там вогнище. З пожежею що виникає в таких місцях дуже важко впоратися.

Також небезпечні місця з сухою травою, очеретом або мохом. В спекотну пору пожежа тут може виникнути і від іскри. На торфовищах і в місцях вирубки в спекотний літній час непомічене тління може піти в глиб і спалахнути пожежею далеко в стороні від вогнища. Не можна розводити вогнище ближче ніж 5-6 м від дерев і кущів, довжина тросика, за допомогою якого готується їжа, повинна бути не менш 10-12 м.

Паливо для вогнища. Поблизу населених пунктів питання про паливо вирішується в лісництвах, де, крім того, видається дозвіл на стоянку в зоні лісу. Частіше за все туристам вказують місто, де вони можуть брати трусок та дрібний сухостій.

В лісних малонаселених і особливо тайгових районах сухостою та трусок достатньо. Сухостій краще (дерева що лежать па землі та суки часто бувають вогкими або зотлілими).

Дрібний хмиз годиться тільки для розпалювання, він занадто швидко згоряє, осикові та ялицеві дрова дають багато іскру. Рівно і майже без диму горять сухі береза та вільха. Особливо пекуче горять бук, граб, дуб. Розгоряються вони повільніше хвойних порід і тому їх краще класти в вогнище що вже добре горить. Більш за все підходять для великого вогнища, особливо в холодну, сиру погоду, дрова з ялинового, кедрового або соснового сухостою. Визначити сухостій можна за сухою верхівкою дерева. Кора або середні і нижні гілки не є показниками.

Валити дерево повинні члени групи, що мають в цьому досвід. З різних сторін дерева роблять дві зарубки, одна вище другої, а потім рубають дерево с протилежної від ймовірної сторони падіння. Падіння направляють вилочною виделкою. Краще валити дерево пилкою з двома ручками. Двоє пилять дерево, третій з вилочною виделкою допомагає. Зайвих людей в районі валки не повинно бути. Необхідно дотримувати обережності навіть в протилежній від місця падіння стороні, так як, падаючи, дерево може відхилитися вбік. При вітряній погоді валять дерева за вітром, але при сильному вітрі та ввечері валка дерев заборонена.

Під час початку падіння дерева негайно відходять на безпечну відстань. Не слід валити дерева в сторону доріг, троп, просік. Не при яких обставинах не можна залишати не звалені підпиляні або підрублені дерева.

Зазвичай застосовується один з трьох типів вогнища. “Курінь” – для нього годяться будь-які нікудишні дрова. Дає високе яскраве полум’я з обмеженою смугою нагріву. Потребує постійного підкладання палива.

Та обігріву та сушки одежі більш підходить “колодязь”. Складений з порівняно однакових по довжині та товщині полінь, він дає багато вугілля, високу температуру. Зона нагріву в нього значно більша, ніж а “куреня”.

Вогнище “тайговий”, укладені під гострим кутом одна до одної довгі колоди, дає велику зону нагріву, дозволяє готовити їжу та сушити одежу великій групі. Горить без додаткового палива, тому біля нього при необхідності можна спати і без наметів.

При наявності ялинкового, соснового або кедрового сухостою для вогнища тривалої дії краще буде “нодья”. Поступово розгоряючись, “ нодья” горить рівно жарким полум’ям декілька годин. Порівняно однакові за товщиною та довжиною до 3-4 м, очищені від суків дві колоди вкладають поруч на землю. Зверху на них майже по всій довжині розміщують сухий хмиз та розводять запальне вогнище. Коли він добре розгориться, зверху кладуть третю колоду. Регулюють жар вогнища, злегка розсуваючи нижні колоди.

Звичайний осередок, через який “пройшли”, мабуть, всі туристи, складається з двох стійок з рогатками та надійної перекладини. Металеві маленькі рогатки беруть з дому, щоб не рубити ліс. Осередок при необхідності складають з каменів або викопують неглибокий рів. Іноді використовують природне поглиблення, яму. Посуд на ланцюжку може бути підвішений на крюк, вбитий в камінь або скелю, на клин, вбитий в тріщину або стовбур загиблого дерева що накренився і т.п.

В безлісих районах, в якості палива використовують очерет, суху траву, кизяк. Про наявність палива в районі подорожі слід зібрати інформацію заздалегідь. При відсутності природного палива використовують примуси типу “джміль” або плитки з газовими балонами, газові горілки і як резервне паливо – сухий спирт. Його витрата на приготування обіду для шістьох складає до 500г.

Добре складений осередок, особливо на стоянці, краще залишити. Але вогнище повинно бути ретельно залите, засипане землею, та закладене дерном (якщо його знімали для встановлення осередку). Багато туристів перед відходом закидають в вогнище разом з сміттям консервні металеві та скляні банки, перетворюючи його в смітник. Чи варто говорити про те, що для сміття слугує спеціально приготовлена яма.

Ночівлю в населених пунктах туристи організують рідко; зазвичай він зв'язаний з необхідністю провести певну краєзнавчу роботу, вирішити якісь організаційні питання і т.п. в таких випадках про ночівлю домовляються передчасно шляхом листування з місцевою владою, з відповідними установами та організаціями. Про вимушену стоянку (захворювання, непідготовленість групи при різкій зміні погоди і т.п.) намагаються повідомити заздалегідь.

Привали. Навіть короткі привали робляться на безпечній ділянці місцевості – це повинна бути , по мірі можливості, суха та рівна площадка, галявина, опушка лісу, положистий схил або просто зручна ділянка обабіч тропи або дороги. В холодну пору – в закритому від вітру, освітленому сонцем місті, літом в спеку – в тіні. Обідній привал роблять поблизу джерела з питною водою. Поки чергові готують їжу, всі інші відпочивають.

Добре в цей час зняти взуття, помити ноги та поміняти шкарпетки. Якщо є необхідність, сушать вогкі речі, роблять дрібний ремонт, підганяють спорядження, пишуть щоденники.

 

Завдання самостійної роботи

Ознайомитись з особливостями туристських вогнищ і замалюйте їх.

Тип вогнища

Дрова

Особливості

Призначення

1.

 

Курінь

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.

 

Колодязь

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.

 

Тайговий

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.

 

Нодья

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.

 

Три поліна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.

 

Зіркове

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.     Які вимоги до місця стоянки?

2.     Які обов’язки виконує кожний учасник на бівуаку?

3.     Бівуак і вимоги до планування?

 


Остання зміна: Monday 16 November 2015 21:05 PM