Інформаційні технології у фізичній культурі і спор ...

Основні поняття дисципліни «Інформаційні технології у фізичному вихованні та спорті»

Основні поняття курсу: «інформаційні технології», «інформація», «інформаційні технології навчання».

Сьогодні великого значення набуває професійна підготовка фахівців фізичного виховання та спорту, які володіють сучасними інформаційними технологіями і мають можливість неперервно отримувати фахову наукову і навчально-методичну інформацію. Усе це, за ствердженням В.М.Кухаренка, «вимагає нових підходів до розробки змісту, форм і методів професійної підготовки фахівців нової формації, впровадження у навчально-виховний процес вищих навчальних закладів сучасних інформаційних технологій». Підготовка фахівців у сфері фізичної культури передбачає наявність певного інформаційного забезпечення освітнього процесу. Як наголошує С.С.Єрмаков, від його якості залежить, в цілому, і рівень підготовки студентів. Тому поряд з традиційними джерелами інформаційного забезпечення, такими, як бібліотеки, засоби масової інформації, видання, що розповсюджуються через торгівельну мережу або за підпискою, привертають увагу можливості одержання відомостей з мережі Інтернет.

А.А.Андрєєв зазначає, що нові технології передачі інформації, нові технології навчання, всі нові джерела, засоби, форми й методи навчання надають сучасній людині величезних можливостей для задоволення своїх освітніх потреб. І далі, учений наголошує, що інформатизація як провідна тенденція соціально-економічного прогресу розвинених країн є об’єктивним процесом в усіх галузях людської діяльності, у тому числі, й в професійній підготовці фахівців. Інформатизація освіти як складова частина цього процесу є системою методів, процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збору, обробки, зберігання, розповсюдження і використання інформації на користь її споживачів. Отже, мета інформатизації освіти полягає у глобальній інтенсифікації інтелектуальної діяльності за рахунок використання нових інформаційних технологій.

Нині з розвитком комп’ютерної техніки й впровадженням в освітній процес «нових комп’ютерних технологій» у психолого-педагогічній літературі все частіше зустрічається поняття «технологія». Згідно із завданнями нашого дослідження, зупинимось на з’ясуванні сутності цього поняття.

У Сучасному тлумачному словнику поняття «технологія» (від грец. techne – мистецтво, майстерність, уміння і logos – слово, навчання) визначається як сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу чи напівфабрикату, здійснюваних у процесі виробництва продукції; наукова дисципліна, що вивчає фізичні, хімічні, механічні та інші закономірності, які діють у технологічних процесах.

Як свідчить теоретичний аналіз, сьогодні поняття «технологія» застосовують замість понять «методика» і «система». С.А.Смирнов виокремлює три тлумачення поняття «технологія»: як синонім понять «методика» чи «форма» організації навчання (технологія написання контрольної роботи, організації групової діяльності, технологія спілкування та ін.); синонім конкретної педагогічної системи (технологія розвиваючого навчання, «традиційна» технологія навчання, система В.В.Давидова, Д.Б.Ельконіна для школи та ін.); сукупність та послідовність методів і процесів, що дозволяють одержати продукт із заданими властивостями. Ми погоджуємося з думкою вченого, що поняття «технологія» можна використовувати у педагогіці тільки в останньому трактуванні, у якому зберігається первинний зміст.

М.Є.Бершадський розрізняє чотири основні галузі застосування поняття «технологія» у сучасній педагогічній літературі:

як інтуїтивне поняття стосовно будь-яких педагогічних процесів та явищ, його значення не повністю усвідомлюється й асоціюється з модним педагогічним терміном (тобто будь-яка педагогічна діяльність є технологією);

як мистецтво, майстерність викладання, спілкування з учнями; безліч конкретних прийомів взаємодії з учнями у певних ситуаціях, однак з огляду на унікальність людини, неможливо передбачити усі ситуації;

класична технологія (алгоритмізація навчання), що застосовується для опису моделей освітнього процесу, будується на теоретичній основі та включає: модель особистості того, кого навчають, з описом параметрів контролю та способів діагностики; систему педагогічних впливів на учня, що реалізує певну теоретичну концепцію навчання із чіткими цілями;

технологія особистісно-орієнтованої освіти, яка застосовується для опису стохастичних моделей освітнього процесу, заснованих на проектуванні середовища навчання, що впливає на ймовірність його протікання у різних напрямках.

Існує група понять стосовно застосування інформаційних технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців. Це технічні та програмні складові поняття «інформаційні технології», які застосовуються в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичного виховання та спорту із застосуванням інформаційних технологій, а саме: «платформа дистанційного навчання», «Інтернет», «Інтранет», «адресація ресурсів», «World Wide Web – WWW», «протокол передачі даних – FTP», «мультімедіа-технології», «гіпертекст», «комп’ютерна графіка», «віртуальна реальність».

Поняття «інформаційні технології» тлумачиться як сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, обробки, зберігання, розповсюдження, відображення і використання інформації в інтересах її користувачів. Технології, що забезпечують і підтримують інформаційні процеси (процеси пошуку, збору, передачі, збереження, накопичення, тиражування інформації та процедури доступу до неї).

Поняття «інформаційні технології» пов’язане з поняттям «інформація», тому доцільно розглянути визначення цього концепту окремо.

С.О.Сисоєва, І.В.Соколова зазначають, що розвиток та існування інформаційного суспільства і процесів інформатизації всіх сфер діяльності людини ґрунтується на особливій субстанції, що названа «інформацією». Науково-технічна революція сприяла серйозним змінам у формі, обсягах подання, обробки і використання інформації. Якісно змінилися способи знаходження інформації, спростилася система ухвалення рішень, зокрема й управлінських, оскільки практично для всіх верств населення доступними стали альтернативні інформаційні джерела (радіо, телебачення, Інтернет тощо).

Поняття «інформація» (informatio) тлумачиться як пояснення, викладення. С.У.Гончаренко трактує це поняття таким чином: «інформація» (від лат. informatio – пояснення, викладення) – одне із загальних понять науки; в широкому розумінні – нові відомості про навколишній світ, одержувані в результаті взаємодії з ним. Останнім часом «інформація» широко використовується в усіх галузях науки, зокрема філософії, психології, педагогіці, соціології, лінгвістиці. У педагогіці і психології – зміст будь-якого повідомлення, дані про щось, які розглядаються в аспекті передачі їх у часі й просторі. Щоб акцентувати увагу на суттєвому змісті інформації, часто використовують термін «семантична інформація», тобто інформація, що має певний сенс, який можна зрозуміти й інтерпретувати за допомогою природної мови в процесі людського спілкування». На нашу думку, інформація є найціннішим ресурсом поряд з такими традиційними видами ресурсів, як нафта, газ, корисні копалини. Тому, процес її переробки, за аналогією з процесами переробки матеріальних ресурсів, можна сприймати як технологію.

В.С.Журавський зазначає, що «інформаційні та комунікаційні технології можуть сприяти розширенню можливостей саморозвитку окремих людей і груп у межах кожного суспільства».

На основі визначення поняття «інформація» існує декілька досить подібних за змістом визначень поняття «інформаційні технології».

Відповідно до визначення, прийнятого ЮНЕСКО, поняття «інформаційні технології» тлумачиться як комплекс взаємозалежних наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей з обробки і збереження інформації; обчислювальну техніку й методи організації і взаємодії людей та виробничого устаткування; соціальні, економічні й культурні питання. Інформаційні технології вимагають складної підготовки, значних первинних витрат і наукомісткої техніки, тому їх введення повинне починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах професійної підготовки фахівців.

Д.Ш.Матрос, Д.М.Полев, Н.Н.Мельникова підкреслюють, що вперше термін «інформаційні технології» було уведено академіком В.М.Глушковим. З цим поняттям учений пов’язував процеси з переробки інформації. Враховуючи це, автори вважають, що будь-яка методика або технологія навчання є інформаційною технологією. Такого висновку учені дійшли у зв’язку з тим, що навчання завжди є передачею інформації від викладача учню. Для педагога найважливим є пошук шляхів переробки й передачі такої інформації, що якнайкраще засвоювалась би студентами.

Аналіз наукових і науково-методичних робіт довів, що багато авторів застосовують у сучасній педагогіці термін «інформаційні технології навчання». Це пов’язано з широким впровадженням інформаційних технологій (комп’ютери, мультимедіа, засоби зв’язку, телекомунікаційні локальні й розподілені мережі та ін.) у професійну підготовку майбутніх фахівців.

На основі теоретичного аналізу з’ясовано, що введення у педагогічне середовище терміна «інформаційні технології навчання» викликає необхідність поділу інформаційних технологій на технічні засоби обробки, передачі й накопичення інформації та аспекти їх використання у професійній підготовці майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах.

Нині поряд з поняттям «інформаційні технології навчання» використовуються такі, як «нові інформаційні технології», «технології комп’ютерного навчання», «комп’ютерні педагогічні технології». Апаратний розвиток технічних засобів (комп’ютери, мережі) призвів до обов’язкового їх використання у передачі, накопиченні та обробці інформації. Тому, на нашу думку, усі означені поняття є синонімами. Крім того, до інформаційних технологій належать такі компоненти, як програмне середовище (набір програмних засобів); предметне середовище (зміст конкретної предметної галузі науки, техніки, знання); технологічне (методичне) середовище (інструкції, правила користування, оцінка ефективності й ін.).

Враховуючи вищезазначене можна виокремити два підходи щодо визначення поняття «інформаційні технології навчання» у професійній підготовці. Перший характеризується впровадженням у професійну підготовку фахівців сукупності нових засобів і методів, другий – програмно-технічних засобів навчального призначення.

Поняття «програмно-технічні засоби», на думку Р.С.Гуревича, тлумачиться як креативні технології, що при використанні їх у процесі професійної підготовки розвивають творчі здібності фахівців.

До «інформаційних технологій навчання» при застосуванні у процесі підвищення інтенсифікації і якості освіти належать: «комп’ютерна графіка», «гіпертекст», «геоінформаційні системи», «мультімедіа-технології», «віртуальна реальність». Як зазначає Р.С.Гуревич, використання інформаційних можливостей засобів інформаційних технологій, а також їх різноманітних поєднань у навчальному процесі створює технологічний прорив у методології, організації і практичній реалізації навчального процесу під час вивчення різних дисциплін на всіх рівнях освіти.

В.Г.Домрачевим, І.В.Ретинською запропоновано підхід, в основу якого покладена дидактична спрямованість поняття «інформаційні технології навчання», що зумовлює необхідність розрізняти їх за способом отримання знань, ступенем інтелектуалізації, цілями навчання, характером керування пізнавальною діяльністю користувачів у комп’ютерній навчальній програмі . За способом одержання знань інформаційні технології розподіляють на декларативні й процедурні. Декларативні − орієнтовані на надання й перевірку знань у вигляді фрагментів інформації. В їх основу покладене використання електронних підручників, навчальних профільних баз даних, що контролюють тестові програми. Технології процедурного типу будуються на основі різних моделей, які дозволяють у процесі навчання одержувати знання у досліджуваній предметній галузі. До них належать технології, що використовують пакети прикладних програм, тренажери, лабораторні практикуми, ігрові програми. За ступенем інтелектуалізації інформаційні технології навчання умовно поділяються авторами на два види: системи програмованого навчання й інтелектуальні навчальні системи. Системи програмованого навчання, які припускають одержання тими, хто навчається, порцій інформації (текстової, графічної, відео, − залежно від технічних можливостей) у певній послідовності та контролювання її засвоєння на певних етапах навчання. Інтелектуальні навчальні системи характеризуються такими особливостями, як адаптація до знань і особливостей користувачів, гнучкість процесу навчання, вибір оптимального навчального впливу, визначення причин допущених помилок. Для реалізації цих особливостей застосовуються методи й технології штучного інтелекту й на сучасному етапі професійної підготовки фахівців − дистанційного навчання. За цілями навчання інформаційні технології поділяють на два види: засвоєння навичок використання конкретних методів у практичній діяльності, одержання й систематизація різних фактичних даних; навчання аналізу інформації, її систематизації, творчості, методиці проведення дослідження. За характером керування пізнавальною діяльністю тих, хто навчається, при роботі з педагогічними програмними продуктами інформаційні технології поділяються на лінійні, розгалужені, а також комбіновані, що містять всі зазначені ознаки.

Дослідження формулювання понять «інформаційні технології» та «інформаційні технології навчання» у науковій та науково-методичній літературі дозволяє нам приєднатись до трактувань, запропонованих М.Я.Віленським, П.І.Образцовим та А.І.Уманом. Поняття «інформаційні технології навчання» учені визначають як дидактичний процес із застосуванням цілісного комплексу комп’ютерних та інших засобів обробки інформації, що дозволяє на системній основі організувати оптимальну взаємодію між викладачем і тими, хто навчається з метою досягнення гарантованого педагогічного результату. «Інформаційні технології навчання» учені тлумачать не лише як процес, а й результат проектування їх педагогом.

Питання застосування інформаційних технологій у вищій освіті досліджували у своїх роботах вітчизняні та закордонні науковці: Р.С.Гуревич, С.Ж.Козлова, Т.І.Коваль, С.В.Макарова, А.В.Соловов, П.Ф.Стефаненко.

Стосовно дефініції «дистанційне навчання», теоретичний аналіз свідчить, що становленню й розвитку цього поняття учені приділяють значну увагу. Проте, єдиної думки щодо його визначення, дидактичних функцій та методичних завдань, немає. Найчастіше використовують термін «дистантне навчання» у перекладі з англійської − «distant learning».

З точки зору форми навчання поняття «дистанційне навчання» С.У.Гончаренко, П.М.Олійник визначають як «нову форму, яка суттєво відрізняється від традиційних форм – очного та заочного навчання». З одного боку, дистанційне навчання є складовою системи безперервної освіти із забезпеченням спадковості між окремими її ланками, а з іншого – його слід розглядати як систему і процес. Ця форма навчання є етапом педагогічного проектування навчальної та організаційної діяльності, його змістовним і процесуальним блоками.

Є.С.Полат розглядає поняття «дистанційне навчання» як нову форму навчання й освіти. Однак, за ствердженням автора, вона не може бути автономною системою тому, що дистанційне навчання конструюється відповідно до цілей очного і заочного навчання з однаковим змістом. Дистанційне навчання супроводжується використанням форм, методів, принципів і засад традиційного навчання, але подання навчальної інформації, форма взаємодії викладача й студента дещо інші. Тобто система дидактичних принципів і правил навчання така ж сама, але реалізується засобами, зумовленими специфікою нової форми − науковим підходом, можливостями інформаційного середовища Інтернет, його послугами та використанням електронних мереж.

Ю.П.Господарик визначає поняття «дистанційне навчання» як освітню систему на основі комп’ютерних телекомунікацій з використанням сучасних педагогічних та інформаційних технологій: електронної пошти, телебачення та Інтернету.

Як модель навчання, «дистанційне навчання» є «новою освітянською моделлю управлінської ланки, що ґрунтується на вітчизняних і зарубіжних розробках у галузі управлінських наук, методології, розвиваючої освіти». Така модель відрізняється від моделі традиційної професійної підготовки метою, змістом, характером та результатами діяльності викладачів і студентів.

А.А.Аханян, досліджуючи трактування дефініції «дистанційне навчання», виявив декілька взаємодоповнюючих визначень:

нова організація освітнього процесу, яка базується на принципі самостійного навчання студента, характеризується тим, що учні, віддалені від викладача простором та часом, мають можливість підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації;

сукупність інформаційних технологій, які забезпечують доведення до учнів основного обсягу навчального матеріалу; інтерактивну взаємодію учнів і викладачів у процесі навчання; надання студентам можливості самостійної роботи щодо засвоєння навчального матеріалу, а також оцінювання знань та навичок, одержаних в процесі навчання;

новий ступінь заочного навчання, на якому забезпечується використання інформаційних технологій: персональних комп’ютерів, відео- та аудіотехніки, космічної та оптоволоконної техніки.

А.А.Андрєєв тлумачить поняття «дистанційне навчання» як синтетичну, інтегральну, гуманістичну форму навчання, що базується на використанні широкого спектру традиційних і нових інформаційних технологій та їх технічних засобів, які залучаються для доведення навчального матеріалу, його самостійного вивчення, організації діалогового обміну між викладачем і учнем. У подальших дослідженнях учений пропонує визначати це поняття, як цілеспрямований процес інтерактивної взаємодії вчителів і учнів між собою та із засобами навчання, інваріантний (індиферентний) до їх розташування у просторі й часі, який реалізується у специфічній дидактичній системі. На нашу думку, таке визначення поняття «дистанційне навчання» є найбільш інформативним, стислим, таким, що раціонально розкриває його сутність.

Запропоноване С.О.Сисоєвою тлумачення поняття «дистанційне навчання» аналогічно трактуванню А.А.Андрєєва, проте доповнює його відповідно до особливостей професійної підготовки майбутніх фахівців засобами дистанційної форми навчання. Учена стверджує, що «під дистанційним навчанням розуміють таке навчання на відстані, яке здійснюється за допомогою сучасних комп’ютерних і телекомунікаційних технологій у реальному часі (чат, відеозв’язок, телефон, тощо), або асинхронно (телеконференція, електронна пошта тощо), а педагогічна взаємодія в системі «викладач-учень» і пересилання відповідного навчально-методичного забезпечення відбуваються за допомогою сучасних комунікаційних засобів. Таке навчання є інваріантним стосовно простору і часу, хоча існують і обмеження на підготовку фахівців певних спеціальностей за цією формою. Оскільки основу навчального процесу у випадку дистанційного навчання становить інтенсивна, цілеспрямована та контрольована самостійна робота учнів, яка може виконуватися ними у зручному місці, у зручний час, при конкретній домовленості з педагогом щодо контактів, то означена форма навчання має виключне значення для здобуття людиною другої освіти, перекваліфікації, підвищення і поглиблення вже існуючої кваліфікації».

На основі системного підходу А.А.Андрєєв виокремив 12 елементів педагогічної системи дистанційного навчання: мета, зміст, вчителі, учні, методи навчання, засоби навчання, форми навчання, навчально-наукова матеріальна підсистема, фінансово-економічна підсистема, нормативно-правова підсистема, ідентифікаційно-контрольна підсистема, маркетингова підсистема.

До основних характерних особливостей, властивих дистанційному навчанню, за ствердженням А.А.Андрєєва, належать:

«гнучкість» занять учнів у зручний для них час, у зручному місці й темпі; кожний може вчитися відповідно до особистого освоєння курсу дисципліни й отримання необхідних знань за обраними дисциплінами;

«модульність» – закладення в основу програм дистанційного навчання модульного принципу; кожна окрема дисципліна (навчальний курс), засвоєна учнем, є адекватною за змістом певній наочній галузі, що дозволяє з набору незалежних навчальних курсів формувати навчальний план у відповідності до індивідуальних і групових потреб;

«паралельність» – поєднання навчання з основною професійною діяльністю, тобто без відриву від виробництва;

«дальнодія» – відстань від місця знаходження учня до освітньої установи (за умови якісної роботи зв’язку) не перешкоджає ефективному освітньому процесу;

«асинхронність» – процес навчання викладача і учня, які працюють за зручним для кожного розкладом;

«охоплення» – кількість учнів не є критичним параметром;

«рентабельність» – економічна ефективність дистанційного навчання;

«викладач» з його новими ролями та функціями;

«учень», вимоги до якого істотно відрізняються від традиційних;

«новітні інформаційні технології», що використовуються у системі дистанційного навчання, але переважно – нові, засобами яких є комп’ютери, комп’ютерні мережі, мультимедіа-системи тощо;

«соціальність» – дистанційне навчання, забезпечуючи отримання освіти незалежно від місця проживання й матеріальних умов, певною мірою знімає соціальну напруженість;

«інтернаціональність» – забезпечення зручної можливості експорту та імпорту освітніх послуг.

Вищезазначені особливості «дистанційного навчання» дозволяють конкретизувати відмінності такої форми навчання від традиційних і запобігати можливих помилок при впровадженні у навчальний процес підготовки фахівців у вищих навчальних закладах.

Розглянемо трактування дефініції «технологія дистанційного навчання». На нашу думку, недостатньо розкрити сутність поняття «технологія дистанційного навчання» без визначення поняття «технологія навчання».

Теоретичний аналіз свідчить, що поняття «технологія дистанційного навчання» учені визначають:

як систему науково обґрунтованих розпоряджень, призначених для реалізації в освітній практиці у системі дистанційного навчання, при цьому, ядром технології дистанційного навчання повинні бути такі взаємопов’язані елементи, як методи, засоби, форми навчання (при реалізації заданого змісту освіти);

як систему методів, специфічних засобів і форм навчання для тиражованої реалізації заданого змісту освіти;

законовідповідну педагогічну діяльність, яка реалізує науково обґрунтований проект дидактичного процесу і поряд з традиційними методиками навчання має більш високий ступень ефективності;

сукупність прийомів, дій, операцій, що виконуються учасниками навчального процесу в певній послідовності, відповідно до логіки пізнавальної діяльності, яка дає можливість реалізувати особливості обраного методу навчання та досягти мети.

Як вважає А.А.Андрєєв, «технологія дистанційного навчання» виступає у двох формах: програма дій, яка містить процедури й операції; діяльність, що побудована відповідно до цієї програми.

Спираючись на фундаментальні положення щодо технології дистанційного навчання та враховуючи думку А.А.Андрєєва, який трактує дефініцію «технологія дистанційного навчання» як систему науково-обгрунтованих приписань, показаних для реалізації в освітній практиці; елементами дистанційного навчання повинні бути методи, що перебувають у взаємозв’язку, засоби й форми реалізації заданого змісту освіти,

технологія дистанційного навчання фахівців фізичного виховання і спорту розглядається нами як творчий процес вибору та використання сукупності засобів, способів і методів реалізації навчально-педагогічної діяльності з урахуванням планомірного використання наукових знань, положень та передового досвіду педагогіки й дисциплін фізкультурного напрямку, раціонального розподілу діяльності на процедури і етапи з їх подальшою координацією та синхронізацією задля досягнення бажаного результату.

Дефініція «система дистанційного навчання», за визначенням П.К.Лисова, є сукупністю взаємодіючих державних освітніх стандартів різного рівня та спрямованості й підготовлених на їх основі професійних освітніх програм, адаптованих для дистанційного навчання; мережі вищих навчальних закладів, які їх реалізують; комунікацій, що використовуються для систем дистанційного навчання відповідних вищих навчальних закладів, переважно Internet; навчальних місць учнів; органів управління системою дистанційного навчання в галузі .

Система дистанційного навчання вищих навчальних закладів включає такі підсистеми управління, як технологічна, педагогічна й забезпечення. Управління дистанційним навчанням здійснює адміністративна служба дистанційного навчання, яка виконує функції організатора навчального процесу, у тому числі й координатора взаємодії між викладачами та учнями, управління якістю навчання, організатора інформаційного обміну в системі дистанційного навчання, надає допомогу тим, хто вчиться, при виникненні труднощів технологічного характеру. Навчання в системі дистанційної освіти здійснюють викладачі кафедр вищих навчальних закладів, які розробляють авторські курси і навчально-методичні комплекти для їх реалізації. Однією з умов ефективної роботи викладача й учня у сфері дистанційного навчання є їх комп’ютерна грамотність.

Розширений опис системи дистанційного навчання наводить А.А.Андрєєв. Структуру дидактичної системи дистанційного навчання демонструє рисунок 1.

Складові педагогічної системи дистанційного навчання, запропонованої А.А.Андрєєвим, узагальнено виглядають таким чином:

Рис. 1. Структура дидактичної системи дистанційного навчання (за А.А.Андрєєвим).

Мета навчання є початком організації навчального процесу і може трактуватися як засвоєння змісту на необхідному рівні. Це визначення підходить до будь-якого процесу навчання і не суперечить дистанційній формі навчання.

Зміст навчання. При відборі змісту в умовах дистанційного навчання раціонально користуватися загальними принципами та рекомендаціями щодо навчальних планів підготовки фахівців за заочною формою навчання та екстернатом з урахуванням відстані учня і фізичної неможливості навчатися традиційно. Важливим аспектом є те, що при дистанційному навчанні не за всіма спеціальностями можна проводити повну підготовку фахівців. Необхідно розглядати залучення дистанційних форм навчання як вкраплення певних інформаційних блоків, що дозволять раціоналізувати навчальний процес учнів, які тимчасово знаходяться на значній відстані (наприклад, коли спортсмени високої кваліфікації перебувають на тренувальних зборах).

Учні. При дистанційному навчанні основою процесу є самостійна робота учнів у зручному місці, темпі та часі. Залежно від форми навчання вони можуть спілкуватися з викладачем і між собою за допомогою сучасних засобів комунікації (електронної пошти, відеоконференцзв’язку, телефону). Проте, при дистанційному навчанні виникає сильний демотиваційний чинник, такий, як необхідність самостійно засвоювати великі обсяги інформації, що негативно впливає на якість такого навчання. Крім того, учням необхідно оволодіти уміннями щодо використання інформаційних технологій.

Викладачі. Як і у звичайному навчальному процесі викладачеві належить одна із провідних ролей. Проте, у дистанційному навчанні, виходячи зі світової практики, викладач зветься «тьютор». «Тьютором» може бути штатний викладач або фахівець, який запрошується на умовах погодинної оплати залежно від правил системи дистанційного навчання. Оскільки діяльність викладача дуже різноманітна, було запропоновано такий розподіл: «тьютор» − фахівець з інтерактивного надання навчальних курсів, «фасілітейтер» – викладач-розробник навчально-методичних матеріалів, консультант з методів навчання, «інвігілатор» – фахівець з методів контролю за результатами навчання. Основні вимоги, що висуваються до вищеназваних викладачів, полягають в умінні користуватися сучасними засобами комунікації та досконало володіти письмовою мовою, оскільки значну частину інформації учень одержує у вигляді тексту.

Методи. На основі дослідження робіт науковців І.Я.Лернера та В.В.Тріфонова, А.А.Андрєєв пропонує у дистанційному навчанні використовувати методи, які застосовуються також і у традиційній формі навчання, а саме: інформаційно-рецептивний, репродуктивний, проблемний виклад, евристичний і дослідницький.

Засоби навчання. Автор виокремлює засоби навчання, які використовуються у дистанційному навчанні: книжки (у паперовій та електронній формах); мережні навчальні матеріали; комп’ютерні навчальні системи у звичайному та мультимедійному варіантах; навчально-інформаційні аудіо матеріали; навчально-інформаційні відео матеріали; лабораторні дистанційні практикуми; тренажери; бази даних і знань з віддаленим доступом; електронні бібліотеки з віддаленим доступом; дидактичні матеріали на основі експертних навчальних систем; дидактичні матеріали на основі геоінформаційних систем.

Навчально-матеріальна підсистема повинна містити: комплекс матеріальних і технічних засобів, необхідних для навчання за встановленими напрямками підготовки відповідно до навчальних програм, оскільки дистанційне навчання базується на сучасних інформаційних технологіях.

Фінансово-економічна підсистема. На нашу думку, цей пункт опису системи дистанційного навчання, запропонованої А.А.Андрєєвим, можна охарактеризувати думкою, наведеною А.Я.Савельєвим. Учений наголошує, що сьогодні з’явилися нові технічні та педагогічні можливості й засоби, які дозволяють реалізовувати будь-які технології навчання та його новий зміст. Основним питанням є скільки це коштуватиме і скільки часу буде потрібно для реалізації цих ідей.

Нормативно-правова підсистема. Вся освітня галузь базується на наявному законодавстві. На жаль, це не стосується дистанційного навчання, хоча багато навчальних закладів в системі дистанційного навчання використовує таку форму навчання. Не існує законодавчих актів про нормування праці «т‘юторів» та охорону їх інтелектуальної власності. Така ж ситуація спостерігається і у нормативно-правій підтримці учнів. Вважається, що слухачі повинні мати такий мінімальний перелік юридичної підтримки: входження в систему; отримання підсумкових кваліфікаційних документів державного зразка; використання усіх правил і пільг студентів-заочників та осіб, які підвищують кваліфікацію відповідно до нормативних актів й документів Уряду та Міністерства освіти і науки; вибір термінів навчання, здійснення перерв у навчанні, паралельне навчання; формування індивідуального навчального плану на основі програм курсів, запропонованих різними навчальними закладами, різних форм навчання, визнання результатів опанування курсів, що вивчаються в рамках ліцензованих програм різних навчальних закладів. Для ефективної реалізації системи дистанційного навчання повинно бути розроблено нормативно-правове забезпечення дистанційного навчання.

Маркетингова підсистема. Маркетингу освітніх послуг, за А.А.Андрєєвим властиві функції, реалізація яких здійснюється при дистанційному навчанні: маркетингові дослідження, що включають збір, обробку, облік і аналіз всієї інформації, необхідної для ухвалення управлінських рішень, планування діяльності освітніх послуг дистанційного навчання; планування спеціальностей і кількості фахівців (які навчаються чи будуть навчатися); просування освітніх послуг, що в традиційному промисловому маркетингу визначається як збут та розподіл у національному і міжнародному масштабах; реклама і стимулювання просування освітніх послуг.

П.К.Лисов, І.Костріков наголошують, що основним принципом маркетингу взагалі і в освітніх послугах зокрема є не потреби виробника товарів і послуг, а запити та потреби споживача. Враховуючи вищезазначене, стосовно дистанційного навчання необхідним є: прогнозування ринку; виявлення перспективних освітніх послуг і необхідності їх оновлення; визначення оптимального обсягу, якості, асортименту й сервісу освітніх послуг; ціноутворення; комунікаційна діяльність; просування і продаж освітніх послуг; надання учням послуг із набуття (передачі) бажаних і необхідних знань, умінь і навичок (як за змістом і обсягом, так і за асортиментом та якістю).

Активно розвиваються останніми роками мережні програмні системи управління навчальним процесом − платформи дистанційного навчання: Learning Space, Top Class, WebCT. У Росії та Україні − «Прометей» http://www.prometeus.ru, «Learning Server» http://www.elearn.ru, ИОС ОО (www.openet.ru), «Kseny» http://www.kseny.com, проблемна лабораторія дистанційного навчання НТУ «ХПІ» http://dl.kpi.kharkov.ua, платформа Запорізького національного університету http://sites.znu.edu.ua/do.

Такі системи інтегрують основні функції організації електронного навчання − реєстрацію учнів, підтримку самостійної навчальної роботи, організацію індивідуальної та групової взаємодії учнів і викладачів, проміжне й підсумкове тестування і ряд інших функцій, що підтримують, перш за все, дистанційні форми організації навчального процесу. Зазначимо, що використання спеціалізованих інструментальних технологічних засобів електронного навчання створює передумови, але зовсім не гарантує високої дидактичної якості навчальних матеріалів і навчального процесу, оскільки ефективність запровадження платформи дистанційного навчання переважно залежить від ряду позитивних і невід’ємних чинників:

• можливості залучення висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів і фахівців у сфері нових інформаційних технологій до розробки широко тиражованого навчально-методичного забезпечення;
• високого інтелектуального потенціалу інформаційного середовища дистанційного навчання;
• високого рівня самостійності в когнітивній діяльності учнів;
• великої кількості різноманітних завдань, у тому числі дослідницького характеру;
• потенціалу колективної творчості у ході телеконференцій в Інтернет/Інтранет;
• можливості практично щоденного індивідуального спілкування викладача й учня.

У разі відсутності або недостатньої уваги до вищенаведених чинників якість дистанційного навчання, на нашу думку, буде різко знижуватись.

Програмні оболонки для організації та проведення дистанційного навчання мають певне призначення: навчання та тестування студентів в Інтернет/Інтранет; навчання й тестування персоналу через корпоративну мережу чи Інтернет; управління навчальним процесом й основні характерні модулі: реєстрація; обробка замовлень; управління платежами; управління групами; календарний план; бібліотека; спілкування; тестування; дизайнер тестів; адміністрування; мультимедіа-сервер; звіти. Платформа дистанційного навчання може використовуватися у мережі Інтернет й у корпоративних мережах Інтранет.

Платформа дистанційного навчання, зазвичай, дає можливість розрізняти доступ різним категоріям користувачів. У складі платформ таких категорій три:

Адміністратори (організатори, адміни) − це співробітники віртуального деканату. Саме вони відповідають за основні режими роботи платформи дистанційного навчання, розмежовують рівні доступу до матеріалів. Основна відповідальність за працездатність і безпеку платформи дистанційного навчання покладена на адміністраторів. Вони мають необмежений доступ до всіх ресурсів платформи дистанційного навчання.

Викладачі (інструктори, тьютори) − категорія користувачів, що відповідає за зміст навчальних матеріалів, за правильно організований контроль і оцінку знань наступної категорії користувачів (студентів). Ця категорія створює навчальні курси та стежить за правильним і своєчасним виконанням основних вимог, які висуваються до навчального процесу.

Студенти (слухачі, клієнти) − власне є тією категорією користувачів, для якої створюється система дистанційного навчання. Студенти знаходять доступ до різних навчальних курсів, створюваних викладачами або адміністраторами, а також користуються всіма основними засобами спілкування між собою і з адміністраторами та викладачами.

Платформа дистанційного навчання розглядається нами як програмний комплекс, основним завданням якого є організація комплексного, структурованого навчального процесу з використанням сучасних технічних засобів.

Уявлення про новітні комунікаційні технології, які обов’язково використовуються під час дистанційного навчання розкривають такі поняття, як: «Інтернет», «Інтранет», «адресація ресурсів», «World Wide Web – WWW», «протокол передачі даних – FTP», «HTML».

Поняття «Інтернет» визначають як велику, розгалужену (розподілену) мережу, яка включає комп’ютерні вузли, розміщені по всьому світу. Згідно з певними джерелами, Internet охопив більше 100 країн, об’єднав приблизно 40 тис. окремих мереж. Коли користувач з’єднується з Internet, його комп’ютер стає частиною цієї всесвітньої мережі комп’ютерів. Internet − це мережа мереж комп’ютерів, які пов’язані за допомогою міжмережних шлюзів. Іншими словами, під терміном «Internet» розуміють глобальну комп’ютерну мережу, що є сукупністю безлічі мереж, з’єднаних стандартними угодами про способи обміну інформацією (протоколами) і єдиною системою адресації. Організація та принцип роботи сучасної глобальної комп’ютерної мережі є самостійним великим за обсягом предметом для вивчення. Фізично мережа є комп’ютерами, сполученими між собою дротами, кабелями, космічними супутниками і т.д. за допомогою спеціальної апаратури. Ці формулювання описані В.М.Кухаренко і А.А.Аханяном. Усі мережі в системі Internet мають спільний спосіб адресації повідомлень і спеціальну ідентифікацію комп’ютерів, які знаходяться в системі Internet.

Величезні переваги при пошуку інформації користувач одержує, використовуючи ресурси глобальної мережі. Засобами Internet він має можливість використовувати електронну пошту, здійснювати пошук у базах даних, мати доступ і брати участь в телеконференціях і обговоренні різних питань, передавати файли та інше.

Поділом крупного пакету на дрібні порції займається протокол управління передачею (Transmission Control Protocol, TCP). У результаті формуються так звані TCP-IP − пакети, що містять, окрім, власне, порції інформації, ще й номер цієї порції, контрольну суму і ЕР-адресу. При прийомі інформації TCP проводить зворотну операцію, тобто об’єднує одержані пакети відповідно до їх нумерації та відтворює переданий блок даних.

Поняття «World Wide Web (WWW)» тлумачать як інформаційний сервіс мережі Internet для доступу до інформації (ресурсів), розміщеної на WWW-серверах, або «всесвітня павутина». Ґрунтується на гіпертекстовій технології, розробленій в Європейському центрі ядерних досліджень (CERN). Вона використовує гіпертекстову мову запису файлів HTML (Hyper Text Markup Language).

Щоб полегшити розуміння адреси, почали використовувати спеціальні назви – доменні імена (znu.edu.ua). У країнах існують ще й особисті домени верхнього рівня. Наприклад: «uа» − Україна; «de» − Німеччина; «сh» − Швейцарія; «it» − Італія; «ru» − Росія; «bu» − Білорусь; «gr» − Греція; «fi» − Фінляндія та інше.

Поняття «Інтранет» тлумачиться як локальна мережа, що об’єднує комп’ютери однієї організації за допомогою різних кабелів, оптоволоконних або радіоз’єднань. Інтранет може мати підмережі та, як правило, свою адресацію.

«FTP» визначається як протокол передачі файлів (File Transfer Protocol) − один із протоколів сімейства TCP/IP, що забезпечує можливість знайти, одержати та переслати потрібні файли в Інтернет з одного комп’ютера на іншій. FTP-протокол використовується, зокрема, авторами-власниками віртуальних WWW-серверів для дистанційного керування й оновлення їх змісту.

На основі теоретичного аналізу та власних досліджень, професійна підготовка майбутніх фахівців з фізичного виховання та спорту із застосуванням інформаційних технологій розглядається нами як навчально-педагогічний процес, спрямований на формування мотиваційного, процесуально-діяльнісного та інформаційно-компетентнісного компонентів складової готовності фахівців з фізичного виховання та спорту до застосування інформаційних технологій у майбутній професійній діяльності.

Професійна готовність є результатом професійної підготовки, якістю особистості та виступає регулятором успішності майбутньої професійної діяльності та різновидом установки.

На основі теоретичного аналізу та власних досліджень, ми переконались, що готовність майбутнього фахівця фізичного виховання та спорту до професійної діяльності із застосуванням інформаційних технологій − це інтегративна характеристика особистості майбутнього фахівця, яка формується в процесі спеціально організованої професійної підготовки та відображає рівень сформованості професійних та особистісних якостей, потреби до неперервної освіти упродовж життя, професійно спрямованих знань, умінь та навичок використання інформаційних технологій в процесі навчання та здатності до застосування інформаційних технологій у майбутній професійній діяльності.